За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Русова Софія Федорівна [у дівоцтві – Ліндфорс; криптоніми: С. Р., С.; 18.02(03.03). 1856, с. Олешня Городнянського пов. Чернігівської губ. (нині – Чернігівського р-ну Чернігівської обл.) – 05.02.1940, Прага] – педагог-просвітитель, теоретик і практик дошкільної й позашкільної освіти, організатор бібліотечної справи, літературознавець, фахівець у галузі дитячої літератури та дитячого читання, письменниця, мемуаристка, публіцист, перекладач, видавець, громадський діяч. Активна учасниця політичного й культурного життя доби Української революції 1917–1921 рр., член Української Центральної Ради, одна з організаторів українського жіночого руху.
Дружина визначного земського статистика, етнографа, фольклориста і громадського діяча О. Русова. Мати М. Русова (1876–1909), українського політичного діяча, і Ю. Русова (1895–1962), біолога та іхтіолога, дійсного члена НТШ.
Народилася в багатодітній аристократичній родині. Батько, Ф. Ліндфорс, – швед за походженням, був відставним російським генералом, мати – француженка Г. Жерве, високоосвічена й інтелігентна жінка, рано пішла з життя, коли доньці ще не було й чотирьох років. Вихованням Софії займалися батько, старша сестра Марія та няня, проста українська селянка. Родинне виховання відбувалося в кращих традиціях європейського просвітництва 18–19 ст.
Початкову освіту Софія здобула вдома. Гувернантки навчали іноземних мов, тому вона вільно володіла французькою, англійською, німецькою та чеською мовами. В родині була багата домашня бібліотека, де майбутня просвітителька мала змогу знайомитися в оригіналі з творами Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Й. В. Гете, Дж. Г. Байрона, І. Тургенєва, Ф. Шиллера, Ч. Діккенса та ін. На формування світогляду С. Русової у дитинстві великий вплив справило українське тло батьківського маєтку в Олешні – няня, народні свята і звичаї, простори Сіверського краю, а також спілкування з прогресивними представниками української інтелігенції, які були частими гостями в садибі Ліндфорсів.
У 1866 р. родина переїхала до Києва, де Софія вступила до третього класу Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила 1870 р. із золотою медаллю. Перебувала під опікою знаменитих мистецьких родин Лисенків і Старицьких.
У 1871 р. після раптової смерті батька, шукаючи засобів для існування, у п’ятнадцятирічному віці разом зі старшою сестрою відкрила в Києві перший у місті дитячий садок. З-посеред його вихованок були й доньки М. Старицького. Саме він увів С. Русову до кола тих діячів, які формували осердя організації прогресивної української інтелігенції – Старої Громади. Зблизилася духовно з В. Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, М. Лисенком, Оленою Пчілкою, познайомилася з майбутнім чоловіком О. Русовим. Долучилася до роботи Південно-Західного відділу Імператорського географічного товариства (1873–1876) – помітного осередку наукового життя тогочасної України, де збирала етнографічні матеріали та вела просвітницьку роботу. Під впливом ідей М. Драгоманова О. Русова стала на шлях боротьби за відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти.
Практичну педагогічну діяльність продовжила у школах Санкт-Петербурга, куди виїхала за своїм нареченим О. Русовим. У серпні 1874 р. вони одружилися. Як земський статистик О. Русов працював у різних губерніях імперії. Слідуючи за чоловіком, С. Русова активно долучалася до роботи місцевих громад, просвітницьких осередків: відкривала дитячі садки, початкові школи, народні бібліотеки, ставила вистави, організовувала літературні читання, лекторії, налагоджувала видання літератури, писала власні твори. У сфері видавництва та поширення книжок, творення книгозбірень активно співпрацювала з товариствами грамотності, українськими громадами, заохочувала членів цих організацій до написання та видання книжок, що відповідали би потребам та запитам малоосвіченого населення, зокрема дітей, які не мали змоги ходити до школи через злидні.
У Cанкт-Петербурзі за дорученням Старої Громади С. Русова разом із чоловіком працювала над підготовкою до друку першого повного зібрання творів Т. Шевченка. Навесні 1875 р. подружжя виїхало до Праги, де протягом 1875–1876 рр. видало «Кобзар» Т. Шевченка у двох томах, наклад яких відправили до Російської імперії, зокрема 2-й том з віршами без цензурних скорочень. Популяризуючи в Європі творчість Т. Шевченка, С. Русова переклала французькою мовою його біографію та низку віршів і зміст кількох поем, які за сприяння І. Тургенєва були опубліковані у французькому журналі Revue des deux mondes.
Після повернення з Праги родина оселилася на Чернігівщині. Тут С. Русова провадила активну громадську й культурно-просвітницьку діяльність. У складі ініціативної групи брала участь у заснуванні в Чернігові громадської бібліотеки (нині – Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових), була секретарем на установчих зборах, які відбулися 15 (28 за новим стилем) березня 1877 р., разом з чоловіком долучалася до формування фонду книгозбірні.
У 1879–1882 рр. мешкала і працювала в Одесі, долучалася до роботи в Одеській Громаді, брала участь в організації таємної друкарні робітничого гуртка, влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи, складала каталоги української літератури. У 1881 р. за зв’язки з російськими революційними колами С. Русову було арештовано. Відтоді вона постійно перебувала під наглядом поліції. Під час 13-місячного ув’язнення в Катеринославській тюрмі почала писати: складала оповідання для дітей (читанка «Книга детям» вийшла згодом у Києві), тюремні нариси («Дети тюрьмы», «Дунька Криворучка»), надсилала свої твори до одеських часописів.
У співавторстві з О. Русовим уклала «Каталог систематического чтения» (1882), спрямований на допомогу самоосвітньому читанню молоді. Каталог набув широкої популярності у прогресивних колах, у 1883 р. був доповнений та перевиданий. Хоч у ньому були представлені російські та українські книжки, дозволені цензурою і видані в Російській імперії, однак згодом деякі з них стали забороненими. Невдовзі жандармське управління Одеси вилучило каталог і звинуватило укладачів у розповсюдженні «забороненої» літератури. Примірники обох видань каталогу зберігаються у фонді Одеської національної наукової бібліотеки.
У 1889 р., з переїздом до Києва, діячка повернулася до співпраці з Київським товариством грамотності під орудою В. Науменка, де організовувала народні читання, лекції, літературно-музичні вечори, дбала про забезпечення сільських шкіл навчальними посібниками і літературою для позашкільного читання. Друкувалась у журналі «Київська старовина».
Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. С. Русова перебувала в Харкові, де її захопила робота в Харківському товаристві поширення в народі грамотності (ХТГ), одному з найдіяльніших в імперії. На засіданні ХТГ 31 березня 1891 р. виступила з доповіддю про необхідність видання й поширення в народі дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів. За її ініціативою було створено видавничий комітет ХТГ, була першим секретарем цього органу, розробила програму його діяльності. Загалом упродовж 20 років існування видавничого комітету ХТГ було видано 117 назв книжок, деякі з них перевидавали по кілька разів, у т. ч. низку біографічних та історико-етнографічних нарисів С. Русової, які вона підписувала криптонімом С. Р.: «Жанна д’Арк, дева Орлеанская» (1891, 1894, 1895, 1901), «Странник Григорий Саввич Сковорода» (1894, 1898, 1903), «Братства в Юго-Западной Руси» (1895, 1902), «Карл Великий» (1895, 1901, 1903) і т. ін. За дорученням Д. Багалія написала біографію Г. Квітки-Основ’яненка для повного видання творів письменника; підготувала огляд української журналістики першої пол. 19 ст. (опублікований в «Київській старовині»). Ініціювала створення в товаристві відділу народних читалень, де охочі мали змогу вивчати українську мову і читати написані нею книжки. Викладала курс української літератури в недільній школі, займалася педагогічною журналістикою, організовувала літературні читання для молоді, добивалася від владних органів дозволу на відкриття українських гімназій. За вагомі заслуги перед ХТГ С. Русова мала звання почесного члена товариства.
Перебуваючи в Харкові, захоплювалася діяльністю Х. Алчевської, її покажчик «Что читать народу?» називала «книгою великої цінности».
У 1895–1899 рр. мешкала в Чернігові. У місцевому вчительському товаристві брала участь в організації заходів у справі освіти, складанні систематичного каталогу книжок для народного читання тощо.
У 1902 р. через вимушене виселення з України подружжя знову перебралося в Санкт-Петербург, де С. Русова долучилася до тамтешньої української громади, очолюваної П. Стебницьким, до діяльності Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книжок (засноване в 1898 р., неофіційна назва – Північна «Просвіта»), була членом його правління. За підтримки Товариства побачили світ українськомовні нариси С. Русової «Божа іскра. Оповідання про Рафаеля» (1904), «Серед виноградарів південної Франції» (1905), «Як люде живуть у Норвегії» (1906), низка підручників та інші твори.
Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, стала учасницею громадського руху освітян, спричиненого революційними подіями 1905–1906 рр., долучилася до створення Всеросійської спілки учителів і діячів народної освіти, увійшла до складу її центрального бюро, а також очолила національну комісію цієї громадської організації. Висвітлювала діяльність спілки в пресі. Брала активну участь у Всеросійському з’їзді вчителів (1905), Всеросійському жіночому з’їзді (де виступила з доповіддю «Жінки-письменниці в українській літературі»), представляла чернігівську «Просвіту» на Першому всеросійському з’їзді діячів товариств народних університетів з доповіддю «Націоналізація позашкільної освіти у різних народностей Росії» (обидва у 1908 р.). Працювала у створеній Петербурзькою АН комісії для визнання української мови. За її ініціативою було скликано з’їзд народів російської держави, на якому порушувалися питання про надання повної автономії кожному народу імперії в економічному і культурному житті, права на створення шкіл для всіх народів з рідною мовою навчання. У цей час розробила курс лекцій з української літератури, читала його для дівчат-українок, які навчалися на медичних та Бестужевських курсах.
Після повернення в Київ (1909) С. Русова взаємодіяла з просвітянськими організаціями, того ж року була обрана секретарем ради київської «Просвіти», очолювала видавничий комітет Київського товариства грамотності, викладала на педагогічних курсах, у т. ч. на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної, французьку мову – в Комерційному інституті (1910–1911). Уже маючи певний досвід педагогічної роботи, ґрунтовно вивчала основні зарубіжні концепції реформування школи, працювала над теоретичним обґрунтуванням української національної системи освіти.
Була дописувачем багатьох російських та українських часописів освітнього, педагогічного й культурологічного спрямування, у більшості з них була членом редколегії.
У 1910 р. часопис «Рада» делегував С. Русову на Всесвітній з'їзд працівників преси у Брюсселі, де вона виступила з промовою, в якій проаналізувала стан розвитку молодої української преси, розкрила боротьбу українських демократичних сил за становлення, утвердження і розвиток прогресивної національної журналістики та освіти. Того ж року увійшла до складу Учительського товариства в Києві.
Разом із педагогом, видавцем, журналістом Г. Шерстюком заснувала й редагувала перший на Наддніпрянщині українськомовний педагогічний журнал «Світло» (Київ, 1910–1914), з редакцією якого активно співпрацювали представники передової української інтелігенції: Х. Алчевська, В. Доманицький, Д. Дорошенко, С. Єфремов, М. Зеров, О. Левицький, С. Сірополко, Я. Чепіга, М. Чернявський та багато ін. На сторінках часопису публікувала свої фундаментальні праці з педагогіки, розвідки з історії просвітницького руху, відгуки на публікації у популярних педагогічних часописах, а також численні рецензії та огляди праць з проблем дитячого читання й позашкільної освіти, бібліографічних та довідкових видань, на сторінках яких ішлося про бібліотечну справу. Загалом за період існування «Світла» в ньому було надруковано майже 100 матеріалів С. Русової.
Роботу в журналі поєднувала з громадськими справами, долучаючись до діяльності Київського Фребелівського товариства для сприяння справі виховання (функціонувало в 1908–1920 рр.), була заступником голови бюро комісії у справах виховання і навчання, яка опікувалася питаннями дитячого читання, підтримувала комісію фінансово, виступала з доповідями.
Долучалася до розбудови першої в Києві спеціалізованої бібліотеки для дітей, заснованої Д. Доброю. Опублікувала ґрунтовну рецензію на «Каталог книг для детского чтения. Детская библиотека Д. Ю. Доброй» (1912). Позитивно схвалюючи зміст каталогу, вона зазначила, що у новому виданні каталогу було б бажано розширити відділ українських книжок. Згодом, як стверджувала Д. Добра, С. Русова уклала список необхідних для бібліотеки книжок українською мовою.
Весною 1912 р. разом з іншими членами Фребелівського товариства С. Русова ініціювала організацію в Києві виставки дитячих книжок, влаштованої редакціями бібліографічних часописів «Новости детской литературы» та «Что и как читать детям», яка роком раніше експонувалась під час з’їзду родинного виховання в Санкт-Петербурзі. У Києві виставка працювала протягом двох тижнів: з 17 березня по 1 квітня (ймовірно саме тоді була закладена основа традиції влаштовувати наприкінці березня Тиждень дитячого читання).
У 1913–1918 рр. викладала курси «Питання дошкільного виховання», «Теорія позашкільної освіти», «Народна література і народні читання» та інші у Фребелівському жіночому педагогічному інституті, де готували працівників дошкільних закладів. Лекції з проблем позашкільної освіти протягом кількох років читала також слухачам позашкільного факультету Київського педагогічного інституту.
8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі С. Русову обрали від просвітницьких організацій Києва членом Української Центральної Ради. З утворенням Української Народної Республіки (УНР) займалася питаннями освіти на державному рівні. У серпні 1917 р. очолила відділи дошкільної і позашкільної освіти. Працювала в Міністерстві освіти УНР і за доби Центральної Ради, і Гетьманату, і Директорії. Була натхненною поборницею широкої українізації народної освіти, всіх шкіл та освітніх організацій, зосереджувалася переважно на питаннях організаційного утвердження позашкільної освіти. Приділяла велику увагу жіночим питанням, вважаючи роль жінки в загальнокультурному житті країни дуже важливою. Сприяла відкриттю в Києві Першої української гімназії ім. Т. Шевченка, українських університетів у Кам’янці-Подільському, Києві, Харкові та Одесі, багатьох українських шкіл, дитячих садків і притулків.
Очолювала Всеукраїнську вчительську спілку, створену на Всеукраїнському з’їзді вчителів (квітень 1917 р.). Разом з Ю. Тищенком (Сірим), Я. Чепігою і С. Черкасенком започаткувала журнал «Рідна школа» (діяв на засадах автономії при видавництві «Дзвін»), згодом – «Українська школа». Була співредактором видавничих серій «Біографічна бібліотека», «Українська педагогічна бібліотека» (1918 р. у цій серії окремим виданням було видано її курс лекцій «Позашкільна освіта»), «Книжки для колективного читання (з малюнками)», «Позашкільне читання». Була серед фундаторів та членів редакційної колегії часопису «Вільна українська школа» (1917–1920).
На Другому Всеукраїнському вчительському з'їзді (10–12 серпня 1917 р.) С. Русова виступила з доповіддю «Позашкільна освіта на Україні», в якій репрезентувала власний проєкт системи національної позашкільної освіти, наголосивши, що її повинні організовувати «Просвіти», кооперативи, селянські та вчительські спілки у взаємодії з бібліотеками і читальнями.
Працюючи в Уряді УНР, С. Русова всіляко сприяла активізації просвітницької справи. Була ініціатором і організатором проведення просвітянських з'їздів, готувала проєкти їхніх рішень, які, зокрема, стимулювали появу в 1917–1918 рр. значної кількості просвітянських книгозбірень на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, Катеринославщині, Харківщині, Херсонщині, у Таврії. Головною умовою діяльності «Просвіт» С. Русова вважала якнайширше розповсюдження книжок серед громадськості, створення своїх бібліотек. Вона наголошувала на необхідності організації якомога більшої кількості книгозбірень різних типів – громадських, мандрівних (пересувок), шкільних, радила утворювати їх при лікарнях і тюрмах; земства, кооперативи і «Просвіти» повинні були об’єднати свої матеріальні засоби для здійснення цього завдання. С. Русова дбала про те, аби просвітянські бібліотеки ставали основними осередками для піднесення загальнокультурного рівня широких верств населення, а бібліотекарі, навчені на спеціальних курсах у губерніях, – керівниками освітньої діяльності.
Разом із С. Сірополком та іншими просвітянами входила до складу організаційного бюро з підготовки запланованих на вересень 1918 р. всеукраїнських з'їздів: з позашкільної освіти та бібліотечного. З метою з’ясування реального стану організації бібліотечної справи на місцях була розроблена й розіслана відповідна анкета. За безпосередньою участю С. Русової були напрацьовані чіткі орієнтири розбудови системи позашкільної освіти, здійснені конкретні кроки для реалізації висунутого нею гасла: «Наука для усіх через активне самостійне навчання». На Нараді діячів позашкільної освіти й дошкільного виховання (10–13 січня 1919 p.) вона виступила з доповіддю «Роль позашкільної освіти і її зв’язок зі школою».
На початку березня 1919 р. С. Русова разом з Урядом УНР переїхала до Кам’янця-Подільського. Тут вона очолювала Українську жіночу національну раду, продовжувала просвітницьку діяльність. Після відкриття в місті українського університету (нині – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) викладала у виші курс педагогіки. Долучалася до формування фондів новоствореної університетської книгозбірні і передала їй 642 пр. видань із власної бібліотеки.
Разом із відомими діячами української культури Л. Білецьким, Л. Старицькою-Черняхівською та М. Плеваком заснувала видавниче товариство «Зірка», що мало на меті видавати журнали та книжки для дітей; була головою редакційного комітету. Товариство започаткувало дитячий журнал «Ранок». Окрім публікації творів для дітей у структурі часопису було передбачено бібліографічний відділ, який мав інформувати про новинки дитячої книжки та надавати рекомендації щодо дитячого читання. Втім, через фінансові та організаційні труднощі було надруковано лише перше число журналу (27 березня 1920 р.) накладом 1 тис. пр. Примірник «Ранку» зберігається у фонді Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого (колекція С. Сірополка).
Не бажаючи підкорюватися владі більшовиків, С. Русова була вимушена емігрувати. Наприкінці 1921 р. вона оселилася спочатку у Відні, а в 1923-му переїхала до тогочасного головного осередку української еміграції – Праги, яка і стала постійним місцем проживання вченої. У Відні заробляла на прожиток перекладами, зокрема оповідань Р. Кіплінга. У Празі розгорнула активну педагогічну й науково-видавничу діяльність: долучилася до створення й розгортання роботи Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, в якому в 1925 р. здобула статус професора, керувала кафедрою педагогіки, викладала низку дисциплін, у т. ч. шкільне бібліотекознавство. За участю діячки було створено Українську гімназію в Празі, а також Українську господарську академію в Подебрадах. Брала участь у справах Українського інституту громадознавства (заснований 1924 р., згодом перейменований в Український соціологічний інститут), який активно здійснював і бібліотечну діяльність. Здобула ступінь доктора соціології, підготувала та видала низку монографій і підручників.
У 1924 р. у Празі очолила філію Національної ради українських жінок, долучалася до діяльності Українського жіночого союзу. Як представниця від України брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені. Її виступ на конгресі в Гаазі (1922) зумовив надання Нідерландським Червоним Хрестом допомоги жертвам голоду на Катеринославщині. Матеріально підтримувала жінок і дітей в еміграції. В 1924–1925 рр. створила притулок для 104-х дітей українців-емігрантів, упродовж п'яти років опікувалася їхнім навчанням і вихованням. У 1937 р. увійшла до ради Всесвітнього союзу українок, заснованого за участю Українського жіночого союзу.
Була діяльним членом Українського товариства прихильників книги у Празі. Продовжувала цікавитися проблемами дитячої літератури й бібліотечної справи: публікувала огляди освітянських і молодіжних періодичних видань, книжок для дітей, писала рецензії. Співпрацювала з журналом «Українське книгознавство» (Подебради). Відгукнувшись на працю Л. Биковського «Бібліотечна справа в Чехословаччині» схвальною рецензією, С. Русова висловила думки стосовно бібліотечного обслуговування українців у цій країні.
За роки еміграції побачили світ понад 160 праць С. Русової у видавництвах і періодичних виданнях Лейпцига, Праги, Подебрадів, Філадельфії, Варшави, Парижа, Львова, Коломиї, Ужгорода, Мукачева, Чернівців.
Загалом у творчому доробку С. Русової майже 500 праць: монографій, підручників, публіцистичних публікацій, біографічних, популярних і художніх творів, мемуаристики, праць написаних для жінок і про жінок (статті, характеристики-силуети, замальовки, есеї).
Провідною темою доеміграційного періоду творчості С. Русової була позашкільна освіта, з-посеред засобів якої особливої ваги вчена надавала книжкам і бібліотекам. Аналізуючи стан освіченості українського народу у статті «Націоналізація позашкільної освіти в різних народностей Росії» (1908), діячка наголошувала на важливій ролі в розвитку позашкільної освіти дорослих «Громад» і «Просвіт», що створювали бібліотеки, друкували книжки й підручники українською мовою, поширювали їх серед українського населення, організовували тематичні вечори, національні свята тощо.
У праці «Позашкільна освіта» (1917), розкриваючи історію розвитку позашкільної освіти, авторка окреслила перелік і характеристику її організаційних форм: на початку 20 ст. це були народні бібліотеки, читальні й шкільні книгозбірні; народні читання, недільні та вечірні школи, курси та народні університети. С. Русова завжди наголошувала на великому освітньому, науковому, етичному, виховному значенні книжки. Вважала її одним із головних факторів духовного розвитку народу: «Книга мусить бути можливо доступною усій масі народа і ця книга мусить бути в великій кількості і змістом, формою викладу найкраще відповідати потребам народу в широкій освіті». Вбачала важливу роль бібліотекаря у формуванні любові до читання: «Робота бібліотекаря не лише в тому, щоб видавати та приймати книжки, а в тому, щоб дати кожному придатну книжку, організувати розмови, бесіди з поводу тієї або другої книжки, розмову або приватну з одним читачем, або спільно з кількома».
Однією з перших в Україні С. Русова заявила про необхідність укладання підручників українською мовою, висувала вимоги до їхнього оформлення й змісту, аналізувала перші українські підручники, публікувала про них огляди («Украинские учебные и популярные издания», «Популярно-народная украинская литература и учебники», обидва 1908 р.) та рецензії.
Була автором низки навчальних видань: «Український буквар» на основі напрацювань мовознавця О. Потебні (1906, 1917, 1918, 1919); «Початкова географія» (1911, перевидавався двічі у 1918 р.), що став першою, виданою українською мовою, систематизованою навчальною книжкою з цього предмета з окремим параграфом про Україну; «Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл» (1918), «Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем» (1918), а також посібники для педагогів «Дошкільне виховання» (1918), «Методика початкової географії» (1918), «Позашкільна освіта» (1918) та ін.
Предметом особливої уваги вченої у численних статтях і рецензіях була література для дітей. Вона розглядала проблеми української дитячої книжки невіддільно від питань організації шкільної освіти та позашкільного виховання. До книжок, що пропонувалися дітям, С. Русова висувала низку вимог: «1) кожна книга повинна бути повна постатей, життя, руху; 2) мусить викликати в дитини гарне почуття симпатії до людини чи до іншої істоти; 3) науково-популярні книжки мусять якнайближче додержуватись наукової правди, найновіших висновків науки, написані найпростішою, ясною, виразною мовою». Особливого значення надавала видавничому і мистецькому оформленню видань для дітей («Українські дитячі книжки», 1913).
Активно досліджувала проблеми дитячого читання, зосереджуючись на його психолого-педагогічних засадах. Добре обізнана з досягненнями світової науки, соціологією читання дітей, вона вивчала взаємозалежність між психофізіологічними можливостями дитини на різних етапах життя, її потенційними читацькими вподобаннями та книжками, що здатні їх задовольнити. Однією із визначальних типоформувальних ознак творів дитячої літератури та їх видань вона вважала адресність з опорою на читацькі інтереси. У багатьох своїх працях окреслювала коло дитячого читання, наполягала на ретельному відборі творів для самостійного читання, радила дослухатися до думок дітей, щоб дізнатися про їхні читацькі смаки, пропонувала видавати, окрім начальних читанок, і спеціальні книжки для позашкільного читання, підтримувала ідеї щодо необхідності комплексного вивчення дитячої книжки і особливостей читача-дитини.
Питання дитячої книжки і дитячого читання С. Русова активно порушувала у своїх статтях: «На лекціях Єлачича», «В оборону казки» (обидві – 1913), «Сказка и её роль в детской жизни» (1916), «Наша дитяча література» (1922); «Дещо про сучасну дитячу книжку» (1925), «Що наша молодь читає» (1937), торкалася пов’язаних із читанням проблем і в низці своїх педагогічних праць: «Теорія і практика дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Нова школа соціального виховання» (всі – 1924), «Соціальне виховання. Його значіння в громадському житті» (1930) та ін.
Розробляючи принципи розбудови національної освіти, вчена багато уваги надавала організації дитячого читання в родинному колі, у школі, позашкільних закладах, зокрема в бібліотеках. Цю тезу підтверджує її праця «Нова школа» (1913). Окреслюючи ключові завдання нової української школи, С. Русова, з-поміж іншого, наполягала на необхідності виховання у дітей читацької культури, щоб читання було не пасивним процесом, а активною працею, яка б викликала самостійні думки, спостереження, порівняння. Пропонувала запровадити для дітей спеціальні заняття з художнього читання і розповідання, називала їх «оповідальними годинами», «годинами читання», надавала методичні поради щодо вибору творів для розповідань, підготовки оповідача та методики оповіді, задля рефлексії радила опісля влаштовувати гру-драматизацію й ілюстрування за прослуханим твором. Розробила спеціальну методику організації колективного і групового читання для дітей («Про колективне та групове читання», 1917) Ці методи пропонувала активно використовувати як доповнення до «хатнього, самостійного читання», зокрема, на початковому етапі залучення дітей у світ книжок.
У педагогічній спадщині С. Русової особливе місце посідають також ідеї щодо організації й облаштування бібліотек. У своїх виступах, рецензіях, оглядах публікацій, статтях – «Українські земства в справі заведення народної освіти» (1911), «Організація книгозбірень», «Народні читання і виклади», «Засоби поширення книжок» (у книзі «Позашкільна освіта: засоби її переведення», 1918), «Народні бібліотеки й читальні в Чехії» (1922) та інших, детально аналізувала стан бібліотечного будівництва, висувала ідею розгортання мережі бібліотек, запропонувала територіальні межі охоплення бібліотеками населення: «можливий район для користування книжками – 4-5 верст, але краще, щоб кожне село мало свою бібліотеку-читальню, дбало про її розвиток і використовувало її якнайширше». Радила організувати одну районну бібліотеку на 15 тис. мешканців, і при кожній школі – книгозбірню. Вважала, що читачі-діти потребують особливих умов бібліотечного обслуговування. Порушувала питання про необхідність надання державних субсидій на заснування й утримання бібліотек, пропонувала земствам, кооперативам, місцевій владі й громадськості усіляко підтримувати бібліотечну справу фінансово, запровадити «податок з кожної грамотної людини на користь місцевої бібліотеки», задля громадського управління бібліотечними установами створювати піклувальні ради (ради попечителів), які б колегіально вирішували питання відбору книжок для бібліотеки, піклувалися про її матеріальне й фінансове забезпечення і т. ін. Підкреслювала необхідність забезпечення книгозбірень фаховими працівниками.
Важливого значення вчена надавала бібліографії. Свої теоретичні і практичні праці часто супроводжувала списками рекомендованої літератури.
Вона пильно стежила за розвитком української літератури, сприяла її популяризації серед читачів. Уклала бібліографічний огляд для самоосвітнього читання вчителів «Что читать по украинской истории и литературе?» (1913). Одна з перших використовувала російську пресу для поширення критичних статей про самостійне значення української літератури.
Літературно-критична спадщина С. Русової, репрезентована десятками праць різних жанрів і тематики, є вагомою складовою її творчості. У ній простежується оцінка тих чи інших подій, фактів, особливостей літературного процесу в Україні, художніх творів та їх авторів, окремі праці містять низку вимог до змісту, художнього й технічного оформлення книжок для дітей, чимало з яких не втратили своєї цінності й дотепер. Літературознавчі статті та рецензії публікувала в «Літературно-науковому вістнику», журналах «Книгарь», «Книголюб», «Жіноча доля», «Нова хата» та ін.
Важливе значення для розуміння поглядів С. Русової має стаття «Старе й нове в сучасній українській літературі», яка була надрукована російською мовою в журналі «Русская мысль» (1904), а потім перекладена українською І. Франком для публікації у «Літературно-науковому вістнику». Заслуговують на увагу й інші літературознавчі праці дослідниці: «Украинская литература в ХІХ в. Первый период с 1798 по 1862 гг.» (1910), «Украинская литература 1862–1900 гг.», «Тарас Григорьевич Шевченко – украинский народный поет. Его жизнь и произведения» (обидві – 1911), «М. П. Драгоманов. Його життя й твори» (1918) та ін. Їй належить також значна кількість літературно-критичних нарисів та есеїв про творчість визначних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої сфери: Г. Квітки-Основ’яненка, Г. Сковороди, М. Гоголя, Марка Вовчка, Н. Кобринської, М. Коцюбинського. С. Русова досліджувала життя і творчість видатних постатей літературно-культурного життя (Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Х. Алчевської, М. Загірньої та ін.), а також драматичну творчість О. Олеся, С. Черкасенка та ін. Студіювала історію українського театру, біографії його фундаторів, опублікувала низку мистецтвознавчих праць. Підготувала книгу про визначних українських жінок «Наші визначні жінки. Літературні характеристики – силюети» (1934, 1945).
Перу С. Русової належать також історичні розвідки, в яких висвітлювалися минуле України, життя людей у Норвегії, Франції, Швейцарії, Чехії тощо, та біографічні нариси, де публіцистка оповідала про життя та діяльність відомих громадських і культурно-освітніх діячів, яскраво розкривала внутрішній світ своїх героїв, соціально-психологічну мотивацію їхніх вчинків, індивідуальне й типове в характері.
Вагомим внеском у джерельну базу історії української культури та біографістики є мемуарна спадщина С. Русової: «Мої спомини», вперше опубліковані в науковому збірнику «За сто літ» (1928) за сприяння М. Грушевського, згодом після виправлень і доповнень видані окремою книжкою у Львові (1937); наукова розвідка «Життя українського ідеаліста кінця XIX віку Ол. Ол. Русова» та «Щоденник». У 2004 р. побачило світ видання «Мемуари. Щоденник».
С. Русова по праву належить до когорти видатних діячів України кінця 19 – першої третини 20 ст. За життя про неї писали Л. Білецький, В. Дорошенко, О. Дучимінська, А. Животко, К. Малицька, А. Лотоцький, М. Рудницька, С. Сірополко, І. Франко, М. Шаповал і багато інших визначних особистостей. Її життєвий шлях ліг в основу сюжету трилогії Н. Романович-Ткаченко «Мандрівниця», що побачила світ на сторінках львівського «Літературно-наукового вістника» у 1913 та 1918 рр. Про педагогічну діяльність просвітниці згадує Ю. Хорунжий у своєму романі-драмі «Борвій» (1987).
За підручниками С. Русової навчалися діти в українській діаспорі. Її літературознавчі праці, художня проза перекладені в багатьох країнах світу і здобули високу оцінку.
На батьківщині за радянської доби С. Русову таврували як «педагога буржуазно-націоналістичного напряму», її творчість була під забороною, а багатогранний спадок недоступний для українських читачів і дослідників.
Початок вивчення спадщини вченої в незалежній Україні пов’язаний із розсекреченням у 1990 р. її особового архіву, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Відтоді вийшли друком дослідження українських науковців про життя і педагогічну діяльність С. Русової, її твори, у т. ч. низка рукописних, оприлюднені в тематичних збірках та у фахових виданнях. Відбулися численні всеукраїнські науково-практичні конференції, педагогічні читання, присвячені видатній просвітительці (Івано-Франківськ, Київ, Ніжин-Чернігів, Кам’янець-Подільський та ін.), завдяки чому ім'я і творча спадщина С. Русової повертаються на батьківщину та активно впроваджуються в теорію та практику української національної системи освіти. Життєвий, творчий шлях та спадщина С. Русової стали предметом низки дисертаційних робіт, в яких, зокрема, досліджено її громадсько-культурну діяльність та педагогічну творчість (Л. Гонюкова, Г. Груць, О. Джус, Н. Маліновська, І. Пінчук, Г. Міленіна та багато ін.), просвітницько-педагогічну спадщину (Л. Березівська, Л. Вовк, І. Зайченко, В. Качкан, Т. Ківшар, Є. Коваленко, З. Нагачевська, О. Проскура, О. Сухомлинська та ін.), погляди як теоретика позашкільної освіти (Г. Пустовіт). Водночас, чимало рукописних праць та архівних документів, у т. ч. багата епістолярна спадщина С. Русової ще потребують вивчення й уведення в науковий обіг.
Бібліотекознавчий доробок С. Русової малодосліджений. Її внесок у розвиток бібліотечної справи як складової позашкільної освіти дітей та дорослих студіювала І. Дяков; участь діячки в розгортанні українського просвітницького й книжкового руху, організації книгозбірень періоду 1917–1923 рр. досліджувала Т. Ківшар; бібліопедагогічні ідеї С. Русової розглядає у своїх працях О. Матвійчук.
У 2010 р. до 155-річчя від дня народження діячки фахівці Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського уклали біобібліографічний покажчик «Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель»; у структурі інформаційно-бібліографічного ресурсу «Видатні педагоги України та світу» на сайті бібліотеки сформовано сторінку «Русова Софія Федорівна (18.02.1856–5.02.1940)».
Діяльність С. Русової нині належно поцінована в Україні. У рідному с. Олешня на Чернігівщині засновано історико-меморіальний музей, її ім’я носить місцева школа, відбуваються науково-практичні конференції, присвячені річницям від дня народження діячки. У смт Ріпки Чернігівської обл. у 2016 р. на території місцевої гімназії коштом Чернігівського відділення Союзу українок відкрито пам’ятник просвітительці. Того ж року Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом 2 грн. Її іменем названо вулиці у Києві, Чернігові, Львові, Рівному, Білій Церкві, Ковелі. На честь подружжя Русових названо головну бібліотеку Чернігівщини (2023). За внесок у педагогічну науку запроваджено нагрудний знак Міністерства освіти і науки України «Софія Русова» (2005–2013), діє благодійна організація, на її честь названі дошкільні заклади, школи, музеї.
Каталог систематического чтения / [сост. Русов А. А., Русова С. Ф.]. – 2-е изд., испр. и доп. – Одесса : изд. Е. П. Распопова, 1882. – 39 с.
Рассказы про Киев и его прошлое / [написала] С. Р. – Херсон : Изд. О. Д. Аспер, 1888. – 61 с. : ил.
Странник Григорий Саввич Сковорода : биогр. очерк / С. Р. – Харьков : Изд-во Харьков. о-ва распространения в народе грамотности, 1894. – 32 с.: портр.
Старе й нове в сучасній українській літературі / С. Русова ; пер. з рос., передм. та післям. Івана Франка // Літ.-наук. вістн. – 1904. – Т. 25, ч. 2. – С. 65–78.
Детская литература / С. Русова // Рус. Шк. – 1908. – № 5/6. – С. 15–16. – Рец. на кн. : Книжка за книжкой. Сер. 5 [сост. М. Слепцова].
Национализация внешкольного образования у разных народов России / С. Русова // Рус. Шк. – 1908. – № 11. – С. 242–250.
Популярно-народная украинская литература и учебники / С. Русова // Для нар. учителя. – Москва, 1908. – № 14. – С. 18–20.
Среди словянских педагогических журналов // Рус. Шк. – 1908. – № 5/6. – С. 23–29; № 7/8. – С. 33–37.
Украинские учебные и популярные издания // Для народного учителя. – Москва, 1908. – № 13. – С. 22–24.
Николай Васильевич Гоголь : биогр. очерк / С. Русова. – Санкт-Петербург : Тип. Альтшулера, 1909. – 51 с. – (Библиотека Юного Читателя).
Киевское украинское общество «Просвіта» // Рус. Шк. – 1910. – № 9. – С. 70–72.
Украинская литература в ХIХ веке : первый период с 1798 по 1862 г. / С. Ф. Русова // История России в ХIХ веке. – [Санкт-Петербург] : Изд. Т-ва Бр. А. и И. Гранат и К., [1910]. – Т. 4, гл. 13. – С. 289–317.
М. О. Рубакин : [до 25-річчя літ. діяльн. видат. рос. літератора-популяризатора] / С. Р. // Світло. – 1911. – Кн. 8. – С. 65–66.
Просвітній рух на Вкраїні в 60-х роках : [огляд часопису народовців «Основа» (1861–1862)] / С. Русова // Світло. – 1911. – Кн. 6. – С. 34–42.
Огляд педагогічних часописів: «Русская школа» за 1910 г. : [відгук на працю М. Рубакіна «Этюды по психологіи читательства»] / С. Р. // Світло. – Київ, 1911. – Кн. 6. – С. 69–71.
Українські земства в справі заведення народної освіти / С. Русова // Світло. – 1911. – Кн. 3. – С. 32–47.
Рец.: Чарнолусская Е. Общественные библиотеки в Америке. Изд- во «Шк. и Ж.» / С. Русова // Світло. – 1911. – Кн. 8 (апріль). – С. 74–75.
З російської педагогічної преси / С. Русова // Світло. – 1912. – Кн. 8. – С. 66–69.
Рец. : Каталог книг для детского чтения. Детская библиотека Д. Ю. Доброй. (Изд-е Бередниковой, М., 1912) / С. Русова // Світло. – 1912. – Кн. 2. – С. 86–87.
Издания «Украинского учителя» (о книгах для самых маленьких на украинском языке) / С. Русова // Дошк. воспитание. – 1912. – № 1.– С. 62–63.
Библиотека народного учителя / С. Русова // Світло. – 1913. – Кн. 1. – С. 71–72.
З біжучого життя : [промова на з’їзді жін. освіти й родин. виховання] // Світло. – 1913. – Кн. 5 (январь). – С. 56–62.
Народное образование (Отдел Известий Московской городской Думы), № 11–12, 1912 год. : огляд журналу : [про організацію мережі безплатних бібліотек-читалень] / С. Р. // Світло. – 1913. – Кн. 8. – С. 70–71.
На лекціях Єлачича / С. Р. // Світло. – 1913. – Кн. 7 (март). – С. 33–35.
Українські дитячі книжки / С. Русова // Світло. – 1913. – № 4. – С. 43–48.
Рец. : Елачич Е. Сборник статей по вопросам детского чтения, 1912 / С. Русова // Світло. – 1913. – Кн. 4. – С. 73–74.
Жінка в поезії Шевченка // Літ.-наук. вістн. – 1914. – Т. 65. – Кн. 2. – С. 242–247.
Новини нашої літератури : Рец: О. Олесь, Драматичні етюди, 1914 // Літ.-наук. вістн. – 1914. – Т. 65, кн. 5. – С. 280–283.
Дзелень-Бом! : Збірник віршів, пісень і приказок для діток дошкільного віку, складений Слухачками-українками Київського Фребелівського Педагогічного інституту / з передмовою [і вступною статтею] С. Ф. Русової. – [Київ] : [Веселка ; Друк. Київської 2-ї Артілі], 1916. – 128 с.
Сказка и её роль в детской жизни / С. Русова // Вестн. воспитания. – Москва, 1916. – № 5. – С. 146–165.
Украинская детская литература : (сообщение о докладе, прочитанном 22-го декабря на заседании Чернигов. отдела «Петроград. родительского кружка») // Укр. жизнь. – 1916. – № 10/11. – С. 118.
Позашкільна освіта / С. Русова // Вільна укр. шк. – 1917. – № 2. – С. 89–91 ; № 3/4. – С. 166–169 ; 1918. – № 7/8. – С. 226–227.
Перша читанка для дорослих : для вечір. і неділ. шкіл / С. Русова. – Київ, 1918. – 47 с.
Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання / Нар. М-во Освіти. – Київ : Вид. Департаменту Позашк. Освіти, 1918 – . – Вип. 1 / [авт. передм. С. Русова], 1918. – 175, III с. : табл., [1] арк. табл.
Початкова географія / під ред. географ. комісії Т-ва Шкільної освіти. – 2-ге вид. – Київ : Друкар, 1918. – 45 с.
Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназій з французько-українським словарем. – Вінниця : [Вид. Вінниц. Просвіти], 1918. – 97 с.
Шевченко і малі діти / С. Русова // Вільна укр. шк. – 1918. – № 7. – С. 114–115.
Ранок : ілюстр. журн. для дітей. – Чис.1 – [Кам’янець-Подільський] : вид-во «Зірка», 1920. – 48 с.
Географія. ІІ : Західна Європа: підручник складений по діяльному методу для єдиної школи. – Харків ; Київ ; Відень ; Ляйпціг : Вукопспілка, 1922. – VIII, 202 с.
Наша дитяча література : [огляд літ. для дітей, виданої в еміграції у 1919–1922 рр.] / С. Русова // Нова Україна. – Прага, 1922. – Ч. 16–18.– С. 96–100.
Народні бібліотеки й читальні в Чехії / С. Русова // Укр. Книгозн. – 1922. – Ч. 3. – С. 4–15; Народня просвіта. – Львів, 1923. – Ч. 1. – С. 2–6.
Теорія і практика дошкільного виховання / С. Русова. – Прага: Укр. громад. вид. фонд, 1924. – 123 с.
Дещо про сучасну дитячу книжку / С. Русова // Рідна шк. – Львів, 1925. – Ч. 2. – С. 21–22.
До жінок світу (відозва у справі рятування дітей / С. Русова // Свобода. – 1933. – Ч. 262.
Мої спомини / С. Русова. – Львів : Хортиця, 1937. – 284 с.
Що наша молодь читає / С. Русова // Жіноча доля. – Коломия, 1937. – Ч. 8–9. – С. 19.
Життя українського ідеаліста кінця XIX віку Ол. Ол. Русова / С. Русова // Студії з поля суспільних наук і статистики = Studien auf dem Gebiete der Sozialwissenschaften und Statistik : [в 5 т.]. – Львів : Накладом НТШ (комісія національної економії, соціології і статистики), 1938. – Т. V. – С. 107–137.
О необходимости малоруських книг // Просвіта. – 1993. – Серпень (вип. 22). – С. 4.
Вибрані педагогічні твори : у 2 кн. / С. Ф. Русова. – Київ : Либідь, 1997. – Т. 1. – 272 с. ; Т. 2. – 320 с.
Мемуари. Щоденник / С. Русова. – Київ : Поліграфкнига, 2004. – 544 c.
Оповідання для дітей / Русова С. ; уклад. К. Криворучко. – Київ : Жіноча громада, 2006. – 72 с.
Софія Русова: 3 маловідомого і невідомого / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника ; упоряд. О. Джус, 3. Нагачевська.
Ч. 1 : «Несторка української педагогічної літератури...». – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. – 456 c.
Ч. 2 : «Сеньйорка українського жіночого руху». – Івано-Франківськ : Гостинець, 2007. – 364 с.
Ч. 3. : Я не поетеса... Я не вчена... Я громадянка... – Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2012. – 304 c.
Украинская литература 1862–1900 гг. / С. Русова // Проза Миколи Чернявського : Питання типології, жанрово-наративна система : монографія / Г. І. Земляна. – Київ, 2008. – С. 236–265.
Русова С. Ф. Твори, надруковані у педагогічному журналі «Світло» (Київ, 1910–1914) : [зібр. творів] / упоряд., вступ. ст., приміт І. В. Зайченка. – Київ : Ліра–К, 2022. – 500 с.
Постанова з’їзду діячів людових університетів : [виступ С. Русової на з’їзді від чернігів. «Просвіти»] // Рідний край : укр. часопис. – Київ. – № 1 / ред. О. П. Косач. – 1908. – № 1. – С. 4.
Романович-Ткаченко Н. Мандрівниця : [повість] / Н. Романович-Ткаченко // Літ.-наук. вісн. – 1913. – Т. 61. – С. 308–323, 442–484 ; 1913. – Т. 62. – С. 88–118, 341-355, 500-516 ; 1913. – Т. 63. – С. 115–152 ; 1914. – Т. 65. – С. 501–536 ; 1914. – Т. 65, Ч. 2. – С. 117–157, 291–332, 502-532 ; 1914. – Т. 66. – С. 123–168 ; 1918. – Т. 69. – С. 195–226 ; 1918. – Т. 70. – С. 24–55 ; 1918. – Т. 71. – С. 58–88, 203–223 ; 1918. – Т. 72. – С. 32–72, 174–201.
Благодійне товариство загально-корисних та дешевих книг : покажч. видань за 1898–1918 рр. // Книгарь. – 1919. – Квіт., ч. 20. – Стовп. 1327–1329.
Рец. : Порадник діячам позашкільнох освіти і дошкільного виховання. Вип. 1. Київ: Видання Департамента позашкільної освіти, 1918. 175 с. / С. Сірополко // Книгарь. – 1918. – Листоп. Ч. 15. – Стовп. 902–903.
Український педагогічний журнал [про часопис «Світло»] / Я. З. // Шлях освіти. – 1927. – Ч. 5. – С. 95–104.
Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової / Т. Ківшар // Київ. старовина. – 1994. – № 1. – С. 105–108.
Гонюкова Л. Робота Софії Русової в культурно-освітніх закладах Української держави / Л. Гонюкова // 350-річчя Української держави Богдана Хмельницького : матеріали міжнар. наук. конф., 15–16 груд. 1998 р., м. Київ. – Київ, 1998. – С. 150–154.
Копиленко Н. Б. Участь С. Русової у роботі громадсько-просвітительських об’єднань кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Н. Б. Копиленко // Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта : наук.-метод. посіб. / за ред. В. Г. Слюсаренка, О. В. Проскури. – Київ, 1998. – С. 37–43.
Дриндак Г. Педагогічні критерії добору літературного матеріалу для дітей у творчій спадщині С. Ф. Русової / Г. Дриндак // Вісн. Прикарпат. ун-ту. Педагогіка / Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2001. – Вип. 5. – С. 85–89.
Онищенко Н. Софія Русова – співредактор журналу «Світло» / Н. Онищенко // Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє : матеріали другої Міжнар. наук.-практ. конф., 5–6 лип. 2002 р., м. Київ, / редкол.: В. Борисенко, І. Вавилова, І. Войцехівська [та ін.]. – Київ, 2002. – С. 316–318.
Софія Русова // Видавнича справа та редагування в Україні : постаті і джерела (ХІХ – перша третина ХХ ст.) : навч. посіб. / за ред. Н. Зелінської. – Львів : Світ, 2003. – С. 149–157.
Русова Софія Федорівна (1856–1940): педагог, громадська діячка, просвітителька // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студентів ВНЗ. У 2 кн. Кн. 2 : ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – С. 136–145.
Шапошнікова Л. Проблеми самоосвіти учнів у наукових працях Софії Русової / Л. Шапошнікова // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. Педагогіка та психологія / Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2005. – Вип. 245. – С. 190–196.
Просвітницька діяльність Софії Русової : зб. наук. пр. Кам’янець-Поділ. держ. ун-ту. Сер. соціально-педагогічна : [матеріали Міжнар. наук. симпоз., присвяч. 150-річчю від дня народж.] / Кам’янець-Поділ. держ. ун-т. – Кам’янець-Подільський, 2006. – Вип. 5, т. 1. – Зі змісту: Антонець Н. Б. Проблема підручникотворення у спадщині С. Русової. – С. 27–33; Ткачук Г. П. Ідея виховання рідним словом дитячої книжки у педагогічній спадщині Софії Русової. – С. 87–91; Там само: Вип. 5, т. 2. – 2007. – Попова Л. Б., Васильєва О. В. Коло дитячого читання в працях Софії Русової. – С. 266–271.
Рогова П. І. Особливості розвитку педагогічних бібліотек у період Української революції : [про діяльність С. Русової в уряді УНР щодо створення нац. шкіл та б-к] / П. І. Рогова // Педагогічні бібліотеки України (друга половина ХІХ – 20-ті роки ХХ ст.) / П. І. Рогова ; Акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; наук. ред. О. С. Онищенко ; рецензенти: О. В. Сухомлинська, Л. А. Дубровіна. – Київ, 2009. – С. 134, 138–140, 145.
Рогова П. І. Софія Русова в українській бібліографії // Наук. зап. Ніжин. держ. ун-ту імені Миколи Гоголя. Психолого-педагогічні науки. – 2011. – № 8. – С. 90–94.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856–1940) : наук.-метод. посіб. / О. В. Джус. – Івано-Франківськ : НАІР, 2016. – 216 с.
Ільницька Л. І. Журнал «Книгарь»: літопис українського письменства (1917–1920) : сист. покажч. змісту / Луїза Ільницька, Ольга Хміль ; [відп. ред. Л. В. Сніцарчук] ; НАН України, Львів. нац. наук. б-ка України ім. В. Стефаника. – Львів, 2016. – 393 с. – Імен. покажч. : Русова Софія: с. 381.
Софія Русова і громадська бібліотека // Студьонова Л. Чернігівський beau monde, або Записки бібліографа / Людмила Студьонова ; Департамент інформ. діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігів. облдержадміністрації. – Чернігів, 2016. – С. 122–125.
Русова Софія Федорівна // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; редкол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик [та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. – С. 306–307.
Українство: хрест і покликання : [С. Русова і Н. Крупська] // Грабовський С. Генії проти ідіотів: Алгоритми української історії. – Вид. 3-тє, перероб. і допов. – Київ : Стилос, 2019. – С. 104–110.
–––––––––––––––––
Русова Софія Федорівна // Електронна бібліотека «Культура України»
Русова Софія Федорівна // Електронна бібліотека «Україніка»
Русова Софія Федорівна // Спадщина України. Західно-Українська Асоціація : [сайт]
Софія Русова : відео Бібліотеки Харківської гуманітарно-педагогічної академії