За місяць : 1107
статей : 1008
Самоосвітнє читання – різновид читання, що характеризується комунікативно-пізнавальною діяльністю особистості, обумовленою суспільними й особистісними потребами поза межами планів і програм навчальних закладів, яка передбачає самостійне здобування / поглиблення знань засобами текстових джерел інформації; одна із ефективних форм самоосвітньої діяльності; складова безперервної освіти й саморозвитку особистості; метод самостійного засвоєння знань, найвищий з-посеред усіх форм користування писемними джерелами.
Генезис змісту поняття «самоосвітнє читання» формулюється на перетині галузей знань – педагогіки (інформальна освіта (самоосвіта)), бібліопсихології та бібліотекознавства, у відповідності з комплексним підходом до міждисциплінарного вивчення різних галузей знань.
Головна мета С. ч. – накопичення, засвоєння, селекція, аналіз та активна трансформація тієї інформації, яку особистість потребує для власного інтелектуального розвитку, додаткової освіти, удосконалення практичних навичок та професійної діяльності. У межах С. ч. за допомогою цілеспрямованого психолого-педагогічного процесу здійснюється постійне розширення та поглиблення загальнолюдських і професійних знань особистості, підвищується рівень її розумового розвитку, удосконалюється творче мислення тощо.
С. ч. як один із різновидів читання відрізняється від інших такими особливостями:
– в основу С. ч. покладається практика послідовного цілеспрямованого читання.
– С. ч. передбачає індивідуальну самоосвітню дію: психологічне, розумове та фізичне навантаження для оволодіння вміннями та навичками культури читання;
– необхідною характеристикою є читання «про себе», мовчки;
– обов’язкова умова – самостійне осмислення прочитаного матеріалу;
– чітко окреслена спрямованість: особистісна, професійна, діяльнісна та ситуативна;
– поєднуються дві складові – досвід, знання, отримані з повсякденного життя, та нові корисні відомості, набуті в процесі індивідуального читання;
– необхідними є такі умови: самостійне визначення цілей, планування програми читання, вибір джерел інформації, самоконтроль та самооцінювання наслідків читання.
Суб’єктом С. ч. є особистість читача (його духовно-емоційний світ, інтелектуальний рівень, культурні та життєві цінності, соціокультурні, професійно спрямовані та читацькі компетентності), формування «внутрішнього» зацікавленого, допитливого ставлення до знань, культури та навколишнього світу.
Залежно від потреб, інтересів, цілей, мотивів особистості, що прагне до самоосвіти, розрізняють такі різновиди С. ч.:
– пізнавальне, що характеризується розширенням та поповненням знань читача, підвищенням його поінформованості і полягає у формуванні в читача особистісного ставлення до тієї чи іншої проблеми, виклад якої міститься в тексті;
– навчальне, що є невід’ємною умовою самостійного набуття знань;
– професійне, що забезпечує ефективну організацію будь-якої практичної діяльності завдяки інформації, засвоєній із прочитаного тексту.
Стратегія і тактика читацької діяльності особистості передбачає усвідомлення, аналіз і визначення власних духовних потреб; складання «дерева цілей» зі самоосвіти і виробленої програми С. ч. (зони «ближнього» і «далекого» саморозвитку) і т. ін.
Орієнтація на С. ч. є якісним критерієм рівня читацької культури; базовою складовою літературної освіти у навчальних закладах різних типів, спрямованої на формування читацької компетентності; системотворною властивістю особистості, що визначає формування спрямованості на професійну самоосвіту.
До основних завдань, що реалізуються під час С. ч., належать зокрема такі:
– оволодіння базовими знаннями у тій галузі, з якою пов’язаний текст;
– розуміння та засвоєння основних визначень, термінів, іншомовних слів, наведених у тексті;
– вироблення вмінь зосереджуватися на тексті, що вивчається;
– опрацювання тексту, у т. ч. письмове (виписки, реферати, коментарі тощо), осмислення авторської логіки у викладі та аргументації основних положень тексту;
– послідовне поновлення тексту в пам’яті після його прочитання.
Критеріями якості С. ч. як базової компетентності самоосвіти є: потреби, мотиви, інтереси, мета та продуктивність читання; система способів закріплення прочитаного, загальна та прикладна результативність читання.
Порядок роботи з планування самостійного вивчення текстових джерел передбачає:
– складання списків літератури з проблеми, що вивчається;
– виділення основної та додаткової літератури;
– планування етапів опрацювання обраної літератури з урахуванням обсягу і складності матеріалу, своїх читацьких можливостей;
– визначення приблизних строків опрацювання визначених джерел.
Тривалість, динаміку та умови читання читач визначає самостійно відповідно до обраної стратегії читання; мотивів, цілей та завдань, яких потрібно досягти; характеру тексту.
Характерним для С. ч. є застосування різних способів і технік читання: орієнтувального (ознайомлювального), систематичного та / або паралельного.
Орієнтувальне читання дає змогу зробити попередні висновки про текст, проаналізувати окремі елементи його структури, визначитися щодо подальшого опрацювання.
Для організації систематичного читання читачу необхідно продумати й визначити систему і порядок вивчення тих чи інших питань – коло читання, яким передбачено розширення і поглиблення знань, поступовий і послідовний перехід від одного питання до іншого. Визначальними чинниками вибору джерел для систематичного С. ч. є мета читання, сукупність питань, які підлягають вивченню, порядок ознайомлення з їхнім змістом, послідовність читання. Систематичне читання сприяє поступовому формуванню в читача певної упорядкованої сукупності знань, розширює світогляд, розвиває самостійність мислення.
Для паралельного читання характерне одночасне користування кількома текстами (джерелами). Таке читання є типовим для будь-якої роботи наукового характеру (підготовка статті, доповіді, реферату, курсової та дипломної роботи).
Взаємопроникнення двох підвидів С. ч.: загальнокультурного та професійного спонукає читати «для себе» та «для інших».
Найпопулярнішими способами С. ч. є:
наскрізне читання (читання тексту підряд, без пропусків), сутність якого полягає в уважному прочитанні всього матеріалу; застосовується в разі необхідності охопити зміст всього розділу, статті, книги;
вибіркове читання, яке передбачає певний відбір матеріалу з метою його поглибленого вивчення; визначається інтересами і практичними потребами читача; вдаються до нього за потреби знайти відповідь на певне запитання;
повторне читання, зорієнтоване на повернення до вже опрацьованого матеріалу, що потрібний у практичних цілях або не цілком зрозумілий з першого разу; передбачає ґрунтовне осмислення тексту;
аналітичне читання, або читання з опрацюванням матеріалу; передбачає критичний аналіз змісту з метою глибокого його вивчення, виділення найсуттєвіших тез, положень, конспектування найістотнішого; використовують під час роботи з першоджерелами.
Система допоміжних засобів фіксування прочитаного під час С. ч. ґрунтується за різними видами записування: виписки, зокрема на картки, тези, план, конспектування, цитування, коментарі, ведення читацького щоденника.
У своєму історичному розвитку С. ч. пройшло шлях від висування окремих ідей організації тих чи інших форм самоосвітньої діяльності до проведення науково обґрунтованих фундаментальних досліджень його теорії і практики, спрямованість і проблематика яких у кожний з історичних періодів визначалися конкретними обставинами та узгоджувалися з практичними завданнями, які стояли перед організаторами цього процесу.
У дидактичній праці «Повчання» Володимира Мономаха, творах Г. Сковороди, І. Франка, Г. Ващенка, І. Огієнка, С. Русової, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін. наголошується на усвідомленні і формуванні особистістю потреби в самоосвіті, значимості самоосвітньої діяльності в житті людини і суспільства.
Із появою у 18–19 ст. в родинах домашніх бібліотек та зростанням прошарку освічених людей самостійне читання набуло й самоосвітньої функції, оскільки багато осіб з різних причин здобували саме домашню освіту, а іспити в навчальних закладах здавали екстерном. У другій половини 19 ст. значний внесок у розроблення наукових основ С. ч. зробили фахівці позашкільної освіти. Із поширенням руху відкриття таких інституцій як народні бібліотеки та читальні, народні доми та народні університети і т. ін. С. ч. стає ефективною формою «розумних розваг» для більшості населення.
Наприкінці 19 – на початку 20-го ст. важливу роль у стимулюванні С. ч. й виборі книжок для самостійного читання стали відігравати праці відомих педагогів і просвітителів, які містили настанови щодо вибору і читання книжок, програми читання, списки рекомендованої літератури, каталоги, а також формували навички самостійної роботи з текстами.
Широкою популярністю в 1890-х рр. користувались «Письма к учащейся молодежи о самообразовании» відомого вченого-історика й філософа професора М. Кареєва. Книга багаторазово перевидавалась. Автор запропонував запровадити загальноосвітній курс систематичного читання для учнівської молоді вищих навчальних закладів. Окрім настанов із самоосвіти він вмістив у виданні «Краткий указатель самообразовательного чтения».
Спеціальні програми для читання із зазначенням наукової літератури розроблялися в цей період у відділі сприяння самоосвіті, створеному 1891-го р. в Петербурзі при комітеті Педагогічного музею військово-навчальних закладів. Такі програми надсилатися зокрема тим читачам, яким виявилися не під силу «Програми домашнього читання», видані Комісією домашнього читання при московському Товаристві поширення технічних знань (1894).
На початку 20 ст. інтерес до теми С. ч. з боку педагогів, бібліографів, видавців помітно пожвавився. Великий успіх мав «Спутник самообразования: беседы о выборе и чтении книг для детей и подростков до 15 лет» (1906), укладений відомим педагогом, фахівцем у галузі дитячого читання, бібліографом М. Чеховим. Книга вміщує «Список хороших книг по всем отраслям литератури».
Велике значення для організації С. ч. цього періоду мали популярні рекомендаційні бібліографічні посібники: тритомний покажчик книжок для народного й дитячого читання «Что читать народу?» (1884–1906), ініціатором, редактором і одним із авторів якого була Х. Алчевська; тритомне видання відомого книгознавця, бібліотекознавця та бібліографа, громадського діяча в галузі народної освіти М. Рубакіна «Среди книг» (1911–1913), бібліографічний огляд , укладений С. Русовою для самоосвітнього читання вчителів «Что читать по украинской истории и литературе?» (1913), праця С. Єфремова «Українознавство: покажчик потрібнішої для самоосвіти літератури» (1920). Низка авторів зосереджувалась на дитячому читанні (посібники з покажчиками літератури Л. Лебедєва «Детская и народная литература» (1901–1915); покажчики систематичного домашнього читання для учнів «Что читать?: (1911–1917), укладені бібліографом і видавцем Г. Владіславлєвим та ін).
Питання укладання рекомендаційних посібників на допомогу самоосвіті розглядалось і на Першому Всеросійському з’їзді із бібліотечної справи (1911). Практичні поради щодо їх підготовки викладено в доповіді «Система рекомендательных списков по отделу беллетристики», що базувалась на досвіді роботи Першої безоплатної народної бібліотеки-читальні Харківського товариства грамотності.
Погляди на складання програм, списків, анотованих покажчиків, рецензій на книжки як основу самоосвітньої практики висвітлив у праці «Рекомендаційна й критична бібліографія» Д. Балика (1928).
Читання як один із засобів самоосвіти розглядав С. Сірополко. У постійному процесі пізнавальної діяльності й систематичного оволодіння знаннями, що триває все життя людини, науковець надавав першочергового значення систематичному читанню книжок та аналізу змісту сприйнятого тексту, його засвоєнню, а також наголошував на критичному ставленні до прочитаного. Він розробив «Програму систематичного читання для самоосвіти дорослих», які мали знання в обсязі курсу початкової школи, вважав важливим напрямом роботи освітян та бібліотекарів укладання рекомендаційних бібліографічних списків літератури для С. ч.
На початку 20 ст. з’являються базові для С. ч. роботи М. Рубакіна («Письма к читателям о самообразовании» (1911, 1913), «О сбережении сил и времени в деле самообразования» (1914), «Практика самообразования» (1914), а згодом – «Как и с какой целью читать» (1922), «Вперед и вверх» (1922), «Как заниматься самообразованием» (1962)), де робиться спроба класифікувати способи читання залежно від змісту книги і мети читання. За визначенням вченого, починати С. ч. потрібного з того що цікаво і що важливо для життя: «Інтерес до того, що читаєш, необхідно підтримувати протягом всієї своєї самоосвітньої роботи, від одного цікавого питання переходити до іншого, із ним пов'язаного, − все далі й далі, глибше й глибше, із галузі в галузь … Так поступово і досягнути своєї мети».
Саме в цей період започатковуються дослідження проблем читання в контексті самоосвітньої діяльності бібліотек, запроваджуються на епізодичній або систематичній основі «народні літературні або наукові читання», які супроводжуються використанням демонстраційного методу із застосуванням проєкційних пристроїв – т. зв. чарівних або магічних ліхтарів (фантаскопів, скіоптиконів, лампаскопів).
У перше десятиліття після Жовтневого перевороту залучення дорослого населення, дітей та підлітків до книги і бібліотеки розглядалося в єдності з навчанням грамоти, зі становленням загальної початкової та позашкільної освіти. Застосовувались три основні форми самоосвітньої роботи: гурткова, індивідуальна, заочна.
8 жовтня 1933 р. була ухвалена Постанова ЦК ВКП (б) «Про поліпшення справи самоосвіти». На її виконання в бібліотеках облаштовувались спеціальні розділи книжкового фонду із самоосвітньою літературою, здійснювалося повсякденне керівництво С. ч., запрошені у бібліотеку фахівці надавали консультацій з окремих дисциплін, провадилася довідкова та методична робота з організації самоосвіти та агітаційно-пропагандистська діяльність, спрямована на розширення охоплення осіб, які прагнуть займатися самоосвітою. Бібліотеки використовували різні форми стимулювання С. ч.: конкурси на кращого читача як метод агітації за самоосвіту, радіопересилання, гуртки самоосвіти для малописемних із використанням методу колективних і голосних читань. При бібліотеках – методичних центрах – почали функціонувати кабінети самоосвіти, було запроваджено облік наданих читачам самоосвітніх консультацій, на абонементах у відкритому доступі стали виокремлювати спеціалізований розділ книжкового фонду «На допомогу самоосвіті», широко застосовувалася рекомендаційна бібліографія як компонент культури читання.
Діяльність бібліотек на допомогу С. ч. радянського періоду спрямовувалась на реалізацію завдань комплексної пропаганди літератури, зокрема через систему рекомендаційних бібліографічних посібників малих форм (індивідуальних списків читання, планів читання, закладинок і т. ін.), керівництва читанням та пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань.
В 70–80-х рр. 20 ст. С. ч. розглядали як форму безперервної освіти, культурного та професійного вдосконалення особистості.
Із становленням сучасної системи освіти в Україні дослідження С. ч. провадяться за такими напрямами:
– комунікативна концепція С. ч., що розглядає текст як засіб здійснення опосередкованого контакту між людьми – автором і читачем за допомогою друкованого повідомлення (Н. Чепелєва, 2004);
– читання як специфічна пізнавальна діяльність особистості;
– вивчення закономірностей інтеріоризації змістовних структур тексту у процесі їх засвоєння;
– закономірності та основні умови формування спрямованості на С. ч. майбутніх бібліотекарів за час їх навчання у закладі вищої освіти, формування культури читання спеціаліста-професіонала (Г. Марковець, 1992).
У бібліотечно-інформаційній освіті С. ч. є інструментом для трансформації знань, необхідних для оволодіння майбутніми бібліотекарями універсальними компетенціями; формування професійної читацької культури; підготовки до самоосвітньої дії за допомогою рефлексивної складової бібліотечної педагогіки.
В основу професійного С. ч. покладено цілеспрямоване оволодіння знаннями відповідно до кваліфікації та характеру виконуваної роботи, що сприяє підтримці професіоналізму. Таке читання є інструментом самовиховання, саморозвитку, самоідентифікації та безперервної самоосвіти людини, що є необхідним елементом професійної підготовки кадрів, зокрема бібліотекарів. С. ч. взаємопов’язане з професійною інформаційною потребою бібліотекарів, яка необхідна для раціонального використання всіх накопичених знань з метою вирішення різних професійних задач. Рівень професійної інформованості, характер інформації, що необхідна для розв’язання професійних задач та досягнення професійних цілей, визначає коло професійного С. ч. Комунікації, дискусії в професійній пресі і під час семінарів, конференцій круглих столів та інших форм підвищення кваліфікації є опосередкованим результатом професійного читання і формою професійного міжчитацького спілкування бібліотекаря.
Лебедев А. И. Детская и народная литература : Опыт руководства для сист. чтения : (заметки для родителей, библиотекарей и нар. учителей с указанием избр. кн.). Вып. 1–2 / А. И. Лебедев. – Нижний Новгород : Тип. губ. правл., 1901–1904.
Чехов Н. Спутник самообразования : беседы о выборе и чтении книг для детей и подростков до 15 лет : с прилож. списка хороших книг по всем отраслям литературы / сост. Н. Чехов. – Москва : Тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1907.– 150, [1] с.
Парманин Н. А. Система рекомендательных списков по отделу беллетристики // Труды Первого Всероссийского съезда по библиотечному делу, состоявшегося в С.-Петербурге с 1-го по 7-ое июня 1911 г. : в 2 ч. – Санкт-Петербург, 1912. – С. 209–216.
Что читать по украинской истории и литературе? / С. Русова ; Ком. по постройке учит. дома, состоящий при Постоянной комис. по устройству курсов для учителей. – Санкт-Петербург : Тип. Т-ва «Нашъ векъ», 1913. – 11 с. – (Серия библиографических указателей ; № 3).
Сирополко С. О связи и взаимоотношении культурно-просветительных мероприятий // Съезд по вопросам организации разумных развлечений для населения Харьковской губернии (1915). Труды созванного Харьковским обществом грамотности 7–12 июня 1915 г. в г. Харькове Съезда по вопросам организации разумных развлечений для населения Харьковской губ. – Харьков, 1915. – Т. 2 : Постановления и доклады. – С. 146–151.
Українознавство : покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури / зложив С. Єфремов. – Київ : [б.в.], 1920. – 64 с. – (Всеукраїнський кооперативний видавничий союз ; № 48).
Коган Л. Бібліотека і самоосвіта // Самоосвіта : орган Центр. коміс. допомоги самоосвіті, АПВ ЦКЛКСМУ, від. самоосвіти УПО, культвід. ВУРПС : [журнал]. — Харків : Держ. вид-во України, 1926. – № 3–4 : Березень-Квітень. – С. 10–14.
Самоосвітнє читання дітей та юнацтва / Коган Г. // Комуністична освіта. – 1933. – № 7. – С. 107–118.
Сірополко С. Самоосвіта. Методи та програма систематизованого читання / С. Сірополко // Народній ілюстрований календар товариства «Просвіта» на звичайний рік 1929. – Львів, 1928. – С. 6–11.
Сірополко С. Самоосвіта. Поради Брюссельського Міжнародного бібліографічного інституту та М. Рубакіна до системи читання / С. Сірополко // Життя і знання. – 1928. – № 4. – С. 97–98.
Мальська. Життя й робота бібліотеки / Мальська. – Харків : Рад. шк., 1931.– С. 8–9.
Денисьев В. Консультация в библиотеках / В. Денисьев // Крас. библиотекарь. – 1934. – № 4. – С. 41-46.
Золотоверхий [І. Д.] З досвіду самоосвітньої роботи бібліотеки Луганського паровозобудівельного заводу / Золотоверхий // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 7. – С. 29-32.
Кан. С. Самообразование – в массы / С. Кан // Крас. библиотекарь. – 1934. – № 2. – С. 25–29.
Кан. С. Итоги работы и очередные задачи библиотек в помощь самообразованию / С. Кан // Крас. библиотекарь. – 1934. – № 12. – С. 48–54.
Колечицька Н. Облік самоосвітньої роботи / Н. Колечицька // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 1. – С. 30-33.
Колечицька Н. Про деякі питання самоосвітної роботи / Н. Колечицька // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 4–5. – С. 5–11.
Мамонтов Про участь бібліотек у самоосвітних радіо пересиланнях / Мамонтов // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 1. – С. 34–35.
Про покращення справи самоосвіти // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 1. – С. 58–62.
Соппільнюк Т. Моя робота з самоосвітниками / Т. Соппільнюк // Б-ка у соц. будівництві. – 1934. – № 8–9. – С. 86–87.
Стратоновская Е. Опыт работы по самообразованию читателей / Стратоновская Е., Копылов В. // Крас. библиотекарь. – 1934. – № 4. – С. 46–48.
Фрадкина М. Специальные разделы книжного фонда в помощь самообразованию / М. Фрадкина // Крас. библиотекарь. – 1934. – № 2. – С. 30–33.
Об участии библиотек в работе по самообразованию // Сборник директив по библиотечной работе. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Москва ; Ленинград, 1935.– С. 90–91.
Петров А. А. Гуртки самоосвіти / А. А. Петров // На допомогу бібліотекареві : зб. ст. про бібл. справу / Нар. комісаріат освіти УСРР, Бібл. упр. ; упоряд. А. Кровицька, С. Комський ; [ред. Решетняк К.]. – Київ : Рад. шк., 1936. – С. 61–71.
Денисьев, В. Н. О работе массовых библиотек в помощь самообразованию читателей // Крас. библиотекарь. – 1938. – № 4. – С. 21–32.
Куделько Е. В. Довідник з бібліотекознавства і бібліографії / Е. В. Куделько, С. Й. Мінц. – Харків: Ред.-вид. від. Кн. палати УРСР, 1969. – С. 199.
Чубарьян О. Чтение в современном обществе / О. Чубарьян // Сов. библиотековедение. – 1973. − № 1. – С. 24–38.
Рубакин Н. А. Письма к читателям о самообразовании / Н. А. Рубакин // Избранное : в 2-х т. – Москва : Книга, 1975. – Т. 2. – С. 3–126.
Рубакин Н. А. Практика самообразования / Н. А. Рубакин // Избранное : в 2-х т. – Москва : Книга, 1975. – Т. 2. – С. 147–247.
Добрынина Н. Проблемы руководства общим самообразовательным чтением на селе / Н. Добрынина // Сов. библиотековедение. – 1977. − № 1. – С. 42–53.
Чепелєва Н. Культура читання / Н. В. Чепелєва. – Київ : Т-во «Знання» УРСР, 1980. – 48 с. – (Сер. 7. Педагогічна; № 7).
Работа с читателями : учебник для студ. библиотеч. фак. ин-тов культуры, пед. вузов и ун-тов / [Б. В. Банк и др.] ; под. ред. В. Ф. Сахарова. − 3-е изд., перераб. и доп. – Москва : Книга, 1981. – 296 с. : ил.
Самообразовательное чтение и развитие личности : метод. рекомендации для организации кн. выставок / Гос. респ. юнош. б-ка РСФСР им. 50-летия ВЛКСМ ; [сост.: Т. Б. Колчина]. – Москва : Б. и., 1982. – 26 с.
Айзенберг А. Я. Самообразование: история, теория и современные проблемы : учеб. пособие для вузов / А. Я. Айзенберг. – Москва : Высш. шк., 1986. – 128 с.
Айзенберг А. Социально-культурная роль читателя и самообразования в развитии личности / А. Айзенберг // Вопросы философии. – 1986. − № 6. − С. 115-119.
Домашняя библиотека и самообразовательное чтение // Домашняя библиотека / Крейденко В. С., Гордукалова Г. Ф., Петрицкий В. А. [и др.] ; под общ. наук. ред. проф. А. Н. Ванеева. – Санкт-Петербург : Профессия, 2002. – С. 141.
Чепелева Н. Технологія читання / Наталія Чепелева. – Київ : Главник, 2004. – 96 с. – (Психологічний інструментарій).
Павлюк В. Н. Чтение библиотекаря-профессионала / В. Н. Павлюк // Библиосфера. – 2007. − № 2. – С. 65–68.
Павлюк В. Н. Профессиональное чтение в непрерывном образовании как способ повышения квалификации библиотекаря / В. Н. Павлюк // Библиосфера. – 2009. − № 3. – С. 39–44.
Бондаревська І. А. Час літературного твору : феноменологія читання / Ірина Бондаревська // Людина в часі – 2 (філософські аспекти української літератури ХХ–ХХІ ст.) / [наук. ред. В. Моренець ; упоряд. Л. В. Пізнюк] ; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – Київ : [Університ. вид-во «Пульсари»], 2011. – C. 229-248.
Мелентьева Ю. П. Основные модификации чтения: особенности формирования и бытования / Ю. П. Мелентьева // Библиотековедение. – 2013.– № 5.– С. 54–62.
Мелентьева Ю. П. Функции и модификации чтения / Ю. П. Мелентьева // Библиография. – 2013. – № 1. – С. 35-42.
Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. / М. М. Фіцула. – 2-ге вид., доп. – Київ : Академвидав, 2014. – 456 с. (Серія «Альма-матер»).
Льода Л. Формування культури читання в аспекті збереження матеріальних носіїв інформації / Л. Льода, Л. Дзендзелюк // Інформаційний простір бібліотеки: польсько-український досвід : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 18–19 травня 2017 року, Львів, Україна / Національний університет «Львівська політехніка», Науково-технічна бібліотека ; за редакцією Р. Самотий ; [редколегія: А. Андрухів, Р. Самотий, Н. Мосієнко, С. Палюх]. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2017. – С. 354–366.
——————————————————
Борис Грінченко «Перед широким світом»
Кулик Є. Віртуальний простір бібліотеки як середовище освіти та самоосвіти юнацтва