За місяць : 1107
статей : 1008
Дитяче читання – багатоаспектний процес взаємодії дитини з текстом, що полягає в декодуванні знаково-символічних систем, сприйманні, осмисленні прочитаного та виході за його межі.
Д. ч. розглядається також як вид пізнавальної й особливий спосіб комунікаційної діяльності дитини, що здійснюється через рукописні, друковані, електронні книги та інші носії текстів.
Д. ч. можливе за умови формування у дітей елементарних читацьких навичок (правильного, усвідомленого, виразного, в міру швидкого читання – техніки читання). Якість Д. ч. залежить від уміння дитини читати вдумливо, аналізувати, критично осмислювати текст, рефлексувати з приводу отриманої інформації.
Головною ціллю Д. ч., за визначенням В. Сухомлинського, є «самостійна діяльність дитини у світі книжок, з якої починається її освіта, самовиховання, формування високих художніх смаків, гармонійний розвиток особистості». Тому Д. ч. тісно пов’язане зі сферами навчання, самоосвіти, праці, культури чи дозвілля. У дитячих інтересах до читання проявляються пізнавальні, емоційні й вольові риси особистості. Спорадичне (епізодичне) читання свідчить про нестійкий інтерес дитини до читання, систематичне читання – про стійкий. Інтерес до книги може бути опосередкованим (зумовленим вирішенням якогось конкретного завдання) або безпосереднім (дитину захоплює сам процес читання, вона дістає задоволення під час опанування та осмислення змісту твору).
Залежно від мети, функціональних можливостей і результату Д. ч. можна умовно класифікувати на кілька видів: в період раннього дитинства – читання-слухання, читання-розглядання; у подальшому – читання-навчання, читання-пізнання, читання-спілкування, читання-розвага, читання-відпочинок, читання-переживання, читання-втеча від реальності, читання-задоволення.
З огляду на мету, завдання, особистісні установки Д. ч. може бути оглядове (читання-перегляд) чи аналітичне, вибіркове чи повне, пошукове чи вдумливе, сюжетне, фіксувальне, критичне, творче. Як небажані види читання у дитячому віці науковці виокремлюють «діагональний» перегляд, читання з використанням «швидкісних методів».
Якість Д. ч. залежить від читацької компетентності дитини-читача (сформованості читацьких умінь і навичок). Рівень читацької компетентності та вид читання зумовлюють вибір читацьких стратегій – алгоритмів дій читача у процесі роботи з текстом, його осмислення (у дітей, особливо молодшого віку, це відбувається на інтуїтивному рівні). Найпоширенішими читацькими стратегіями є стратегії передтекстової, власнетекстової, післятекстової діяльності; стратегії лінійного читання, критичного читання, творчого читання та ін. За визначенням бібліотекознавиці О. Безручко, пріоритетною у сучасних дітей є пізнавальна, інформативна стратегія читання, спрямована на отримання тих чи інших відомостей, що зумовлює швидкісне, споживацьке читання, яке не можна вважати якісним. Натомість стратегія, що розвиває, – смислове (раціональне) читання, «орієнтоване на розвиток мислення та інтелекту дитини, вміння аналізувати прочитане і робити відповідні висновки».
Д. ч. – інструмент, який дає змогу реалізувати функції літератури для дітей, що пов'язані з педагогічним, соціокультурним та мистецько-естетичним аспектами. Література розширює світогляд дитини, ознайомлює її з новими й цікавими подіями, явищами, допомагає сформувати і поглибити знання, вміння й навички літературознавчого, естетичного, етичного характеру, здатність засвоювати художні цінності, виховує активність, допитливість, готує до самоосвіти і самовиховання, демонструє моделі поведінки й мотивує читачів до власних оцінок і висновків.
Д. ч. є специфічним процесом, оскільки життєвий досвід дитини-читача обмежений, але в процесі читання та рецепції літературних творів він доповнюється, світоглядні горизонти розширюються, відбуваються емоційні й ініціальні процеси.
Зміст Д. ч. охоплює українську і зарубіжну, класичну і сучасну літературу для дітей та юнацтва (адресовані дітям та юному поколінню художні, науково-популярні та публіцистичні твори) та літературу, яка ввійшла в коло дитячого читання (твори, які не адресовані спеціально дітям, але які вони читають і сприймають). Зважаючи на те, що до 19 ст. не існувало практики написання спеціально для дітей художніх творів, коло дитячого читання структурували твори релігійного характеру, давньої української літератури, які без адаптування є складними для опанування дітьми. З активним розвитком книгодрукування, збільшенням кількості навчальних закладів тематично й жанрово урізноманітнювався зміст дитячого читання, до написання творів, адресованих дітям, зверталося дедалі більше поетів і прозаїків. Поетичні жанри, байки, казки, реалістичні твори про дітей і дитинство, історико-пригодницькі розповіді стали невід’ємними компонентами змісту Д. ч.
Тематичний діапазон змісту сучасного Д. ч. дуже широкий, а жанрова палітра – колоритна. Діти охоче читають ліричні сюжетні віршики, казки, оповідання, пригодницькі реалістичні й фантастичні повісті, фентезійні романи тощо. Їх захоплює казковий світ і світ пригод, фантастики, детективних розслідувань, вони цікавляться соціально-психологічними проблемами взаємодії різних персонажів, їхніми моделями поведінки, становлення юної особистості, емоційного переживання нових життєвих досвідів та ін.
Вивчення Д. ч. пов'язане з проблемами змісту читання дітей; читацьких запитів та інтересів особистості відповідно до вікових особливостей; зміни моделі дитячого читання у контексті суспільного прогресу й розвитку цифрових технологій; доступності книжок для дітей; наявності державних програм і проєктів розвитку дитячого читання; ролі сім’ї, школи і бібліотеки у промоції дитячого читання. Проблеми формування читацької компетентності, грамотності учнів, читацької культури особистості перебувають у полі зору багатьох сучасних українських літературознавців та педагогів – У. Гнідець, Т. Долбенко, Л. Заліток, О. Ісаєвої, Т. Качак, Ж. Клименко, О. Куцевол, В. Мартиненко, Н. Марченко, Р. Мовчан, Е. Огар, О. Савченко, Г. Токмань, А. Фасолі, В. Шуляра, Т. Яценко та ін. Теоретичні та емпіричні дослідження сучасних моделей дитячого читання, інтересів та поведінки читачів, їхніх потреб містять праці бібліотекознавців Н. Безручко, Т. Богуш, О. Васюк, Г. Гич, Т. Долбенко, О. Ісаєнко, Т. Коваль, Л. Ляшенко, Т. Новальської, Л. Петрової, З. Савіної, М. Слободяника, Т. Ярошенко та ін. Читачезнавство як напрям бібліотекознавства ґрунтовно досліджує Т. Новальська.
Питання Д. ч. висвітлюється на сторінках таких фахових видань, як: «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», «Бібліотечний вісник», «Вісник Книжкової палати», «Література. Діти. Час», «Світ дитячих бібліотек», «Бібліотека у форматі Д», «Шкільна бібліотека», «Шкільний бібліотекар», «Шкільна бібліотека плюс» та ін.
Д. ч. стало предметом осмислення та уваги письменників, педагогів, науковців, бібліотекознавців від часу активного розвитку дитячої літератури як соціокультурного феномена, педагогіки і вікової психології як наукових галузей знань, тобто з 19 ст. Про дитяче читання висловлювали свої міркування Олена Пчілка, Б. Грінченко, І. Франко та інші письменники, згуртовані навколо першого українського часопису для дітей «Дзвінок». Зокрема, І. Франко у розділі «Лектура для дітей» висловив свої погляди на те, як і що читати дітям: «Не належить дітей зарання заставляти читати, – а коли вже можуть читати, – не дозволяти їм задовго і зачасто читанням займатися».
І. Франко одним із перших звернув увагу на гендерні аспекти літератури для дітей і пропонував хлопцям давати «історію, живо, легко і приступно створену», а дівчатам – «поему, не писану для дітей, але просякнуту глибоким і правдивим почуттям, або повістку з родинного, домашнього життя».
Важливу роль Д. ч. у вихованні та навчанні дитини надавали педагоги С. Русова, Марійка Підгірянка (М. Ленерт-Домбровська), Уляна Кравченко (літературний псевдонім Ю. Шнайдер), Х. Алчевська, В. Сухомлинський та ін. У своїх студіях вони порушували питання змісту й розвитку Д. ч., генерували ідеї щодо керування читанням дітей.
Керівництво Д. ч. здійснюють бібліотекарі, вчителі, батьки. Керувати Д. ч. означає мотивувати дитину до читання, пробуджувати інтерес до книги, вчити читати й осмислювати прочитане, ознайомлювати з новими цікавими книжками й розширювати її коло читання, формувати читацьку культуру, а отже – освічену особистість із широким світоглядом.
Організацією Д. ч. найбільшою мірою займаються публічні спеціалізовані бібліотеки для дітей, які від часу заснування (у США перші дитячі бібліотеки виникли на початку 19 ст., в Європі – у кінці 19 ст.) є осередками духовності, освіти, виховання й дозвілля, «інститутом дитинства». Важливою є рекомендаційна бібліографічна діяльність, яка спрямована на реалізацію програм підтримки Д. ч., окреслює і визначає його зміст.
Уже на початку 20 ст. в Україні укладали списки й каталоги книжок для Д. ч., довідкові видання й методичні рекомендації. Питання Д. ч. було важливим і стратегічним у вихованні майбутнього покоління громадян, їхньої національно свідомої позиції і патріотизму. На цьому особливо наголошували Б. Грінченко, Олена Пчілка. У радянські часи списки для дитячого читання були ідеологічно заангажовані, твори літератури для дітей піддавалися жорсткій цензурі, а на рубежі 1920–1930-х рр. комуністична влада розгорнула кампанію проти жанру казки. Крім того, за ініціативою Н. Крупської заборонялось мати у бібліотеках багато класичних творів зарубіжної дитячої літератури як «класово чужих і шкідливих». У коло читання дітей того часу ввійшло багато творів, написаних молодими радянськими письменниками (А. Гайдар, В. Катаєв, Г. Бєлих і Л. Пантелєєв, П. Бляхін, П. Панч, Д. Бузько та ін.) як «соціальне замовлення», з виразною ідеологічною спрямованістю.
З часу незалежності України ситуація змінилася: поступово оновлюються не тільки зміст, а й методи і підходи, засоби рекомендаційної бібліографічної діяльності. На сучасному етапі популяризації книги та Д. ч. сприяє розмаїття рекомендаційних ресурсів, онлайн-сервісів, мультимедійного контенту (буктрейлерів, фанбуків, «довгих читань» (long read), відеоскрайбінгу, відеовідгуків та ін.), які створюють та використовують у своїй діяльності бібліотекарі.
Д. ч. безпосередньо залежить від політики держави щодо освіти й культури суспільства, програм видання книжок для дітей і забезпечення ними бібліотек, доступності кожній дитині, у т. ч. з особливими потребами.
Від початку 20 ст. можна розглядати кілька етапів розвитку Д. ч. в Україні:
1900–1922 рр. – етап становлення національної дитячої літератури як культурного феномена, започаткування перекладів зарубіжної літератури, появи періодичних видань для дітей, пропагування Д. ч. письменниками і педагогами з орієнтацією на національно-патріотичне виховання молодого покоління;
1922–1990 рр. – радянський етап ідеологічно заангажованої дитячої літератури, її цензурування та жорсткого контролю за Д. ч. як стратегічним інструментом виховання громадянина СРСР;
1990 р. – і дотепер – етап актуалізації заборонених і забутих за радянської влади адресованих дітям творів українських письменників, активного розвитку сучасної дитячої літератури та перекладів зарубіжної літератури; активної промоції дитячого читання бібліотеками.
Кризовими періодами в історії дитячої літератури та читання був воєнний і післявоєнний час. Більш сприятливими для розвитку Д. ч. були 10-і, 60-і та 90-і роки 20 ст. Це зумовлено суспільними, політичними, культурними, освітніми й економічними чинниками. Кризу дитячого читання 21 ст. пов’язують із високим рівнем розвитку цифрових технологій та ґаджетозалежністю дітей, реформуванням шкільної літературної освіти, відсутністю державної програми з формування читацької культури громадян.
Моніторинг Д. ч. – важлива складова дослідження читацької активності, інтересів, запитів, та й загалом рівня читацької культури юного покоління. Перші такі вивчення в Україні були проведені у 1930-і роки: «Що читають сільські діти» (1936) – Київською центральною дитячою бібліотекою ім. Т. Г. Шевченка (нині – Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва) та «Юний читач — учень 4–7 класів» (1937) – відділом дитячого читання Українського науково-дослідного інституту педагогіки.
Нині ґрунтовні соціологічні дослідження проблем Д. ч., в Україні здійснюють багато наукових установ та аналітичних служб. Кілька таких досліджень ініціювала Національна бібліотека України для дітей із залученням бібліотек для дітей та для юнацтва: «Запити та інтереси дітей у галузі книги і читанні, їх формування і задоволення в умовах сучасного села» (1971–1976), «Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу в бібліотеках республіки» (1988–1992) та його другий етап «Особливості читання дітьми молодшого шкільного віку української художньої книги» (1991–1992), «Читацькі потреби дітей та підлітків та стан їх задоволення в ЦБС України» (1991–1992) та ін. Багато аналогічних досліджень самостійно проводять обласні бібліотеки для дітей. Починаючи з 1994 р. Інститут соціології НАН України регулярно проводить моніторинг «Українське суспільство» та інші соціологічні опитування, під час яких вивчаються культурно-дозвіллєві практики населення країни та споживання ним інформації, аналізуються об’єктивні фактори, що впливають на цей процес, а також на якісні та кількісні характеристики читання, у т. ч. серед дітей та молоді.
Всі дослідження свідчать про те, що сучасний юний читач — якісно новий тип читача з новою моделлю читання, що значно відрізняється від читання попередніх поколінь. Зазнають змін всі основні характеристики Д. ч.: його статус, тривалість, характер, репертуар, мотиви і стимули читання. Найвищий потяг до читання – серед дошкільників та дітей молодшого шкільного віку. У старших класах діти на читання витрачають менше часу, воно стає більш прагматичним, за навчальною потребою.
Центрами організації Д. ч. в Україні є публічні спеціалізовані бібліотеки, що обслуговують дітей та юнацтво, а також бібліотеки закладів загальної середньої освіти. Науково-методичну допомогу цим книгозбірням надають Національна бібліотека для дітей та Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.
Бібліотеки є ініціаторами й організаторами численних проєктів, програм, акцій, конкурсів, флешмобів, бібліотечних квестів, читацьких марафонів та інших різноманітних заходів, спрямованих на залучення дітей до читання. Серед наймасштабніших і найпопулярніших – систематичні зустрічі-презентації із сучасними письменниками, Тиждень дитячого читання, Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек, щорічне святкування Міжнародного дня дитячої книги, конкурси у межах співпраці з IBBY – Міжнародною радою з дитячої та юнацької книги, Всеукраїнський конкурс дитячого читання «Книгоманія» (для читачів 12–14 років), конкурси «Лідер читання року», «Творчі канікули», медіапроєкт «Візок добрих казок», заняття у бібліотечних студіях, фан-клубах, Art-майстерки та ін.
Розвитку дитячого читання також сприяють авторські проєкти, ініціативи Українського інституту книги та громадських організацій. Одна з них – Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва – реалізовує проєкти «Вся Україна читає дітям», «Творче інтерактивне читання», «Багатомовне читання», «Коло книжки». Значної популярності останніми роками набули авторські проєкти «Срібна читацька книга» та «Додай читання» письменниці Є. Пірог, «Літературна кавалєрка» літературознавиці Т. Качак, «Зимові читання» та «Літні читання» викладачки О. Проселкової, кейс «Нові імена в програмі Нової української школи» бібліотекарки І. Срібної та ін.
У час пандемії Covid-19 актуальними стають віртуальні онлайн-проєкти бібліотек, спрямовані на розвиток Д. ч. Бібліотекарі України презентують практичний досвід використання різних цифрових інструментів та організації дитячого читання онлайн: «#Читає Автор», «Голосні читання з Їжачком-Книговичком», «Психологічний сторітелінг», «#Залишайся вдома. Вивчай Історію України», «#Залишайся вдома. Вивчай Історію Стародавнього світу», «Розмовний клуб "Яскрава Українська"», «Читаю під ковдрою», інтерактивний проєкт «Занурення у казку», рекламний проєкт у фейсбуці «Знайди_мене_у_бібліотеці», спільні проєкти з телебаченням; виставка-побачення Love story, виставка-пропозиція «Детектив іде по сліду», «Бібліобар: цікаво, корисно, смачно», вечірка книгоманів «Драйвуй у книгосвіті», відеозаклик «Годі нудьгувати – час книжки читати!», фотофлешмоб «Читаю вдома. Читаю щодня!», фотоакція «Читаємо родиною», «Буктрейлер – сучасний спосіб промоції книги»; «Календар книжкової вакцинації», «Святкування – онлайн, подаруночки – офлайн», «Дні народження письменників, книг, героїв», конкурс кращих читачів, читання та обговорення авторського рукопису, «Стань книжковим експертом», онлайн-читання і відеоогляд цікавих книжок та ін.
У різних країнах та бібліотеках світу напрацьовано дуже широку практику стимулювання і розвитку Д. ч. , у т. ч. у поєднанні з сімейним читанням. Обмін досвідом, запозичення ефективних моделей організації Д. ч., запропонованих школами, бібліотеками, іншими установами, – один із шляхів вирішення гострої проблеми масового явища нечитання. Сучасні проєкти суттєво відрізняються від стандартних книжкових виставок чи зустрічей з письменниками. Використовуються соціальні медіа, нові технології, рекламування книги поза бібліотекою, поєднання задоволення від читання з іншими інтересами, наприклад такими, як спорт, малювання, перегляд мультфільмів тощо.
Відділ дитячого читання Інституту методів позашкільної роботи // Бібліологічні вісті. – 1927. – № 1. – С. 109–112.
Конференція в справі дитячої книжки // Бібліологічні вісті. – 1928. – № 1. – С. 172–173.
Педагогічна спадщина з питань дитячого читання / заг. ред. і вступ. ст. А. Н. Марголіної ; Укр. наук.-дослід. ін-т педагогіки. – Київ : Рад. шк., 1941. – 252 с.
Долбенко Т. О. Активізація пізнавальної діяльності підлітків / Т. О. Долбенко ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – Київ : Аратта, 2003. – 244 с.
Новальська Т. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) : монографія. – Київ : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2005. – 250 с.
Книжка. Твір. Читання : дит. дискурс : матеріали наук.-практ. конф. «Дитина читає...» в рамках кн. вист.-ярмарку «Форум видавців – дітям» (Львів, 8–10 трав. 2008 р.) / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Громад. орг. «Форум видавців» ; [редкол.: Л. Ф. Мірошниченко та ін.]. – Київ ; Львів : [б. в.], 2008. – 158 с. : табл.
Дитяче читання: проблема міжнародного масштабу // Шк. б-ка. – 2012. – № 17/18. – C. 51–54.
Рубан А. Дитяче читання в освітньо-культурному вимірі / Алла Рубан // Вісн. Кн. палати. – 2012. – № 4. – С. 44–45 ; № 5. – С. 38–42.
Качак Т. Література для дітей і дитяче читання у контексті сучасної літературної освіти : зб. наук.-метод. ст / Т. Качак. – Івано-Франківськ : Тіповіт, 2013. –132 с.
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – Харків : Атма, 2012. – 545 с.
Качак Т. Українська література для дітей та юнацтва : підручник / Тетяна Качак. – Київ : Академія, 2016. – 352 с.
Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018 / кол. авт.: М. Мазорчук (осн. автор), Т. Вакуленко, В. Терещенко [та ін.] ; Укр. центр оцінювання якості освіти. – Київ : УЦОЯО, 2019. – 439 с.
Wojciechowska M. The readership indicators in Poland and programs promoting the reading. Qualitative and Quantitative Methods in Libraries (QQML) / Maja Wojciechowska. – 2016. – Vol 5. – Р. 39–48.
––––––––––––––––––
Авторський проект Тетяни Качак «Літературна кавалєрка»
Всеукраїнський науково-практичний семінар «Сучасна дитяча книга і читання в епоху цифрової культури»
Глазунова Л. В. Рекомендаційна бібліографія на сучасному етапі розвитку: жанрові інновації
Качак Т. Літературна освіта в Україні: промоція дитячої книги і читання
Кисельова Т. М. Промоція дитячого читання у сучасному інформаційному просторі
Лугова Л. Віддалена промоція книг: засоби та ідеї
Національна бібліотека України для дітей
Срібна І. Відеопромоція книги та читання: досвід одного проекту