За місяць : 169
статей : 1013
| Рубрики : | Персоналії |
Стебницький Петро Януарійович [псевд.: П. Смуток, Петро Сумний, А. Ірпенський, Малоросіянин, Малорос, Русин, Хмара Павло, Андрій Хмара; криптоніми: П., П. С., С-ий, С-т П. та ін.; 25.11.1862, с. Гореничі Київського пов. (нині – село Києво-Святошинського р-ну Київської обл.) – 14.03.1923, м. Київ)] – громадсько-політичний та державний діяч, організатор бібліотечної справи, вчений, письменник, публіцист, перекладач, редактор, видавець.
Походив з родини священника. Навчався в церковно-парафіяльній школі, згодом у Першій київській гімназії (1872–1881). Вищу освіту здобув на фізико-математичному факультеті Університету Св. Володимира (1881–1886). Після закінчення університетських студій отримав ступінь кандидата математичних наук (1888).
Цього ж року переїхав до Санкт-Петербурга, де понад 30 років віддав державній службі. З березня 1889 р. працював у Головному управлінні пошт і телеграфів, згодом у друкованих органах Міністерства фінансів: «Вестнике финансов, промышленности и торговли» (1892–1896) та «Торгово-промышленной газете» (1899–1903), в яких, зокрема, публікував статті з економічних і соціальних питань. Розміщував дописи та рецензії у часописі «Русское экономическое обозрение» (1902–1903). 30 липня 1891 р. отримав чин колезького радника, що відповідав армійському званню полковника. Згодом працював на урядових посадах у Міністерстві фінансів. З 1904-го по 1917 р. керував комерційним відділом «Торгово-телеграфного агентства».
З кінця 1890-х рр. долучився до створення української громади в Санкт-Петербурзі, очолював її, а також місцевий осередок Товариства Українських Поступовців, брав активну участь у громадських справах як член Вільного економічного товариства, «Союза взаимопомощи русских писателей», «Общества славянской культуры», «Українського політичного клубу», клубу «Громада» та ін.
У 1898 р. разом з О. Лотоцьким заснував «Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг» (неофіційна назва – Північна «Просвіта»), яке поклало початок популяризації української книжки не лише серед української громади Петербурга, а й на теренах України. У 1903–1909 рр. П. Стебницький – секретар товариства, у 1909–1916 рр. – його голова. Він не лише очолював товариство цю організацію, а й збирав кошти на її утримання, займався редагуванням і розповсюдженням книжок, був одночасно редактором, коректором видань і навіть технічним працівником. Усіляко популяризував дешеву українську книжку для народу, безоплатно розсилаючи видання товариства сільським бібліотекам і незаможним читачам. За 20 років було видано близько 1 млн пр. українських книжок, серед них – найповніше на території царської Росії видання «Кобзаря» Т. Шевченка за редакцією В. Доманицького. Кошти на його друкування також асигнувало «Общество им. Т. Г. Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях Санкт-Петербурга», засноване в 1898 р. за участю П. Стебницького. Крім статутних завдань, також ця організація займалася просвітницькою та видавничою діяльністю, зокрема, було видано два томи історичних досліджень О. Єфименко «Южная Русь» та альбоми з малюнками Т. Г. Шевченка.
У 1906–1907 рр. брав активну участь у створенні українських фракцій 1-ї і 2-ї Державних дум Російської імперії, долучався до розроблення законопроєктів про народну освіту та видання друкованих органів фракцій, зокрема часопису «Украинский вестник» (виходив російською мовою у 1906 р.) і газети «Рідна справа – Думські вісті»; виступав на захист української мови, відстоював її самостійність та право на вільне функціонування й розвиток; брав активну участь у кількох комісіях: зі складання записки про скасування цензурних заборон 1876 р.; з упорядкування українського правопису; з редагування перекладу українською мовою Євангелія.
Був членом редакційного комітету з видання енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914–1916), яке почало друкувати московське «Издательство братьев Гранат» за редакцією М. Грушевського (через тяжкі матеріальні обставини воєнного часу видання припинилося на другому томі).
У 1917 р. – представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді; з січня 1918-го – член Фінансово-економічної ради Української Народної Республіки (УНР).
У червні 1918 р. повернувся до Києва. З серпня цього року – сенатор Адміністративного суду Державного Сенату Української Держави, з 9 серпня по 7 жовтня – заступник голови української делегації на мирних переговорах з Росією, а з 24 жовтня по 14 листопада – виконувач обов’язків міністра народної освіти та мистецтва Української Держави. Брав участь у розробленні й затвердженні Закону «Про заснування Української Академії наук в м. Києві». З 11 січня 1919 р. перебував на посаді найвищого судді УНР до скасування суду радянською владою (лютий того ж року). Разом з М. Василенком сприяв підписанню закону про заснування Української академії наук (УАН). Редактор, а згодом керівник Постійної комісії УАН для складання біографічного словника українських діячів, голова комісії зі створення Українського енциклопедичного словника; член редакційної колегії видавництва «Час»; голова товариства «Просвіта» у Києві.
У 1919 р. зійшов з політичної арени, проте, попри проблеми зі здоров’ям, продовжував багато й плідно співпрацювати із часописами, друкував свої твори в журналах «Книгарь», «Літературно-науковий вістник», «Наше минуле», газеті «Нова Рада», видав збірку «Поміж двох революцій: нариси політичного життя за рр. 1907–1918» (1918).
Значними є заслуги П. Стебницького і в бібліотечній сфері, зокрема, у створенні Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) – спочатку як члена Тимчасового комітету (ТК) для заснування Національної (Всенародної) бібліотеки Української держави (з 1919 р.), а згодом як завідувача відділу «Україніка» цієї книгозбірні (1922–1923). За його участю було розроблено першу Інструкцію для діяльності ТК, а в листопаді 1918 р. складено план організації бібліотеки. Нетривале перебування П. Стебницького на посаді завідувача відділу «Україніка» ВБУ протягом 1922-го та на початку 1923 р., однак, стало визначальним для реалізації концепції фонду «україніки» національної книгозбірні України. Вчений підготував низку документів: доповідні записки про доцільність виокремлення фонду, підготовні матеріали та інструкції, спеціальну програму, яка визначала основні принципи функціонування відділу та його взаємодії з іншими підрозділами, тимчасовий та перспективний порядок роботи. «Інструкція для відділу Ukrainica Всенародньої бібліотеки України» (1922) закріплювала як методологічні засади формування колекції, так і технологію роботи з нею. П. Стебницький відмовився від суто бібліографічного трактування поняття «україніка» і запропонував провести частковий топографічний розподіл книжок між відділами. Водночас розробив технологію виокремлення з основного систематичного каталогу монографічних видань з одинарним та подвійним топографічними числами й індексуванням латинською літерою «U» (україніка). Фонд відділу «Україніка» розглядався ним як найповніше зібрання літератури з українознавства, а відділ мав стати науковою лабораторією в цій царині.
П. Стебницький залишив великий творчий спадок, що охоплює майже 170 нарисів, оповідань, статей, які друкувалися в журналах, альманахах, збірниках, виходили окремими книжками і брошурами. Його перу належать літературні, публіцистичні й мемуарні твори, зокрема: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа», «Украина и украинцы», «Поміж двох революцій: нариси політичного життя до рр. 1917–1918», «Україна в економіці Росії» (всі – 1918). Згодом ці та деякі інші твори були вилучені з фондів бібліотек, збереглися лише окремі примірники. Особовий фонд П. Стебницького зберігається в Інституті рукопису НБУВ (ф. 244).
Смуток П. Краєва автономiя Україні / П. Стебницький // Вільна Україна. – 1906. – № 1–2. – С. 27–32.
Новые произведения Шевченка / П. С. // Укр. вестн. – 1906. – № 7. – С. 532–535.
Повний «Кобзар» в Росії / П. Стебницький // Літ.-наук. вісн. – 1914. – Т. 65, № 2. – С. 277–281.
Ф. Е. Корш и украинское Евангелие / П. Стебницкий // Укр. жизнь. – 1915. – № 3–4. – С. 106–110.
Украина и украинцы / П. Я. Стебницкий. – Петроград : Друкарь, 1917. – 48 c.
Українська справа : історична література / П. Я. Стебницький. – Петроград : Друкарь, 1917. – 45 с.
До історії українського руху / Петро Стебницький // Наше минуле. – 1918. – № 3. – С. 89–93.
20 літ культурної праці / П. Стебницький // Нова Рада. – 1919. – 16 січ. (№ 10). – С. 2.
Борис Грінченко. Нарис його життя та діяльності / Петро Стебницький. – Київ : Час, 1920. – 32 с.
«Кобзар» під судом / П. Стебницький // Зап. іст.-філол. відділу Всеукр. акад. наук / П. Стебницький [та ін.] ; під ред. А. Кримського. – 1924. – Кн. 4. – С. 36–48.
Чикаленко Євген Харлампович. Листування : 1901–1922 роки / Євген Чикаленко, Петро Стебницький ; [упоряд.: Н. Миронець, І. Старовойтенко, О. Степченко ; вступ. ст.: Н. Миронець, І. Старовойтенко ; наук. ред. І. Гирич] ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Гру-шевського. – Київ : Темпора, 2008. – 627 с. : іл.
Вибрані твори / Петро Стебницький ; упоряд. та вступ. ст. І. Старовойтенко. – Київ : Темпора, 2009. – 632 с.
П. Я. Стебницький, 1862–1923. – Київ : Слово, 1926. – 136 c.
Сірополко С. Петро Стебницький, як книголюб / С. Сірополко // Укр. книга. – 1937. – № 7–8. – С. 177–180.
Болабольченко А. Петро Стебницький // Три долі: Модест Левицький. Петро Стебницький. Максим Славинський : біогр. нариси / А. Болабольченко. – Київ : Літопис, 1999. – С. 37–72.
Постійна комісія УАН-ВУАН для складання біографічного словника діячів України. 1918–1933: Документи. Матеріали. Дослідження / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж., Ін-т рукопису ; авт.-упоряд. С. М. Ляшко. – Київ, 2003. – 688 с.
Демуз І. Петро Януарович Стебницький: штрихи до біографії (1862–1923) / І. Демуз // Іст. науки і біографістика. – 2009. – № 4. – С. 1–13.
Миронець Н. Петро Стебницький в українському національному житті (до 150-річчя від дня народження) : монографія / Миронець Надія, Піскун Валентина, Старовойтенко Інна [та ін.]. – Київ, 2013. – 252 с.
________________
СТЕБНИЦЬКИЙ ПЕТРО ЯНУАРІЙОВИЧ (1862–1923)
Миронець Н. І. Петро Стебницький – один із меценатів і співробітників газети «Рада»