Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 58
За місяць : 396
Кількість
статей : 888
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Реферування
Реферування

Реферування (нім. Referat, від лат. referre – доповідати, повідомляти) – вид аналітико-синтетичного опрацювання документа (АСОД) або його частини з метою створення вторинного документа (реферату), що містить необхідну кількість вихідної інформації у стислому викладі і має специфічну мовностилістичну форму.

Необхідною умовою кваліфікованого Р. є попереднє розуміння первинного тексту в цілому, завдяки чому можливе виділення головної, суттєвої інформації та ігнорування вторинної, другорядної. Тому Р. розглядається і як вид спеціалізованої діяльності, безпосередньо пов’язаної із читанням і письмом.

Процес Р. передбачає обов’язкове скорочення (згортання) фізичного обсягу первинного документа із збереженням сутності його основного змісту.

Мета Р. – скорочений виклад у тексті вторинного документа фактографічної інформації у вигляді ключових аспектів змісту вихідного документа.

Результатом Р. документів є вторинні документиреферати, які використовують для початкового ознайомлення з первинним документом та визначення доцільності його читання в цілому, наповнення реферативних ресурсів: баз даних, реферативних видань, у т. ч. реферативних журналів (РЖ), реферативних збірників, в навчальних, пізнавальних та інших цілях.

Р. передбачає: науковий аналіз та оцінювання інформації первинного документа – монографії, статті, доповіді тощо (визначення її цінності); рекомендування (просування) через ті чи інші реферативні ресурси соціально важливої інформації, потрібної користувачам для певної суспільної діяльності. Згортання змісту первинного документа у процесі Р. ув’язується з поглибленим аналізом його тексту і відбором з нього найважливішої змістової інформації: основних положень, фактичних даних, результатів, висновків, рекомендацій, прогнозів тощо.

Критеріями відбору документів для реферування є: актуальність, цінність, наукова значущість, оригінальність і новизна інформації, що міститься в них.

Здійснюючи аналітико-синтетичне опрацювання (Р.) документів (інформації), фахівець, який виконує цю роботу (референт, інформаційний аналітик, бібліотекар, бібліограф), повинен бути достатньо обізнаним у конкретній предметній галузі; розуміти інформаційні потреби користувачів, для яких, власне, створюється реферативна інформація; знати вимоги до реферату як вторинного документа; мати практичні навички у сфері інформаційного аналізу і синтезу.

Процес Р. охоплює три основні етапи (ознайомлювальний, аналітичний, синтетичний) та низку логічних операцій, послідовність і правила виконання яких визначаються відповідними методичними настановами:

перший етап – загальне ознайомлення з текстом першоджерела (реферативне читання) та ухвалення рішення про його опрацювання;

другий – уважне читання та поглиблений аналіз змісту документа й виділення з нього найсуттєвіших відомостей;

на третьому етапі виконуються такі операції: 1) визначається вид реферату – розширений чи короткий, загальний чи спеціалізований; 2) визначаються структура реферату залежно від його виду, а також вибір мовно-стилістичних засобів відображення змісту первинного документа; 3) реферативне читання змінюється реферативним викладом – фахівець синтезує інформацію й компонує текст реферату згідно з вимогами до структури й стилю цього різновиду вторинних документів; 4) редагування тексту реферату, мета якого – зв’язний і лаконічний виклад інформації; 5) оформлення реферату відповідно до нормативних вимог.

У методиці Р. напрацьовано різні підходи до відбору інформації первинних документів (інформаційний або реферативний аналіз), а також різні методи викладу й оформлення відібраної інформації (інформаційний синтез).

З метою відбору інформації для реферату використовують конспективний та поаспектний методи. Існують кілька модифікацій поаспектного методу Р. Залежно від підходів до відбору аспектів та наведення їх у тексті реферату розрізняють анкетне і вибіркове Р. Для Р. документів вузькотематичного або галузевого характеру застосовують методику позиційного анкетного Р. (виконують за певним алгоритмом, виявляють певні аспекти змісту і наводять їх у встановленій послідовності). Реферати на первинні документи багатотемного, багатоаспектного змісту складають за методикою адаптивного анкетного Р. (відбирають лише основні змістові аспекти). Метод вибіркового Р. також базується на виявленні аспектів змісту первинних документів за заздалегідь складеними схемами і передбачає таку послідовність: визначення типу і функціонального призначення (жанру) документа, що реферується; відбір аспектів змісту документа залежно від його жанру.

Методами складання текстів рефератів є екстрагування, перефразування, інтерпретація.

Загальні правила і положення перелічених процесів конкретизуються в спеціальних методиках Р. окремих видів наукових документів, а також документів різної тематики.

Найпоширенішими об’єктами Р. є наукові статті. На них складають пристатейні реферати, короткі та розширені реферати для реферативних журналів, розширені реферати для видань експрес-інформації тощо. У процесі Р. враховуються тематична спрямованість матеріалу, глибина аналізу теми чи питання, широта теоретичних і практичних узагальнень, аргументованість висновків і пропозицій, оперативність, актуальність, інформаційна новизна.

У рефераті на книжкове видання наводять лише найважливіші аспекти її змісту, без яких неможливо усвідомити цільову спрямованість книги, а саме: предмет дослідження, його методи, основні результати. Не потребують дублювання (повтору) зміст передмови, перелік назв розділів, глав тощо. Найчастіше підготовку прикнижкового реферату здійснює автор, доповнюючи його бібліографічними даними, які можна використовувати в РЖ, у періодичних виданнях і виданнях, що продовжуються, у неперіодичних збірниках, де вони виконують сигнальну, інформативну, індикативну, адресну та пошукову функції.

Р. звітної науково-технічної й дослідно-конструкторської документації охоплює відомості про найновіші дослідження, які становлять особливий інтерес для користувача. Ця документація зазвичай належить до категорії неопублікованих документів (кількість її примірників обмежена), тому до таких рефератів висувають особливі вимоги, зокрема, щодо повноти і точності відображення їхнього змісту. Обсяг рефератів на звіти про науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи коливається в межах від 1200 до 2000 знаків; на реєстраційні карти – до 250.

У Р. описів винаходів використовується суворо регламентована форма викладу інформації та притаманні цим документам типові усталені мовні звороти незалежно від того, в якій країні здійснено винахід. Рішення щодо уніфікації форми і мови рефератів описів винаходів у міжнародному масштабі було схвалено Комітетом з міжнародної співпраці патентних відомств в інформаційному пошуку (ІСІКЕРАТ), Єдиним європейським патентом (ЕРО) та Європейською патентною кооперацією.

В Україні Р. первинних документів у галузі культури і мистецтв, згідно з постановою колегії Міністерства культури УРСР від 17 грудня 1977 р., закріпленою у відповідному наказі, й дотепер займається Інформаційний центр з питань культури і мистецтв – структурний підрозділ Національної  бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Р. як науково-інформаційна діяльність має давню історію. Перший відомий збірник рефератів – це «Бібліотека» Фотія, створена у 9 ст. у Візантії. Реферати в ньому універсальні за тематикою, структуровані за розділами, різного обсягу. Починаючи з 1601 р., «Бібліотека» регулярно перевидавалась, востаннє – у 1957–1977 рр. Зі зростанням обсягів друкованої продукції та виникненням наукової періодики Р. почало формуватись як складова бібліотечно-бібліографічної та журналістської діяльності понад 300 років тому. Перші наукові журнали з’явилися спочатку у Західній Європі у 60-х рр. 17 ст. (перший відомий серед них – «Journal des sçavants», що вийшов у Франції у 1665 р., того ж року започатковано «Philosophical Transactions» Лондонського королівського товариства, який у реферативній формі інформував про наукові відкриття, результати спостережень і експериментів). Реферати на нові книги вміщував італійський журнал «Giornalidei Letterati» (1668–1680), у Німеччині – «Actaeruditorum» (від 1682 р.).

Спеціалізовані служби з Р. наукової літератури в Європі з’явились наприкінці 18 – у першій пол. 19 ст. Цьому сприяли значні досягнення у фізико-математичних, хімічних, природничих і технічних науках і зростання кількості відповідних наукових публікацій. У Російській імперії, де перші реферативні  журнали виникли у 20–30-х рр. 18 ст. («Краткое описание комментариев Академии наук» (1728), «Содержание ученых рассуждений» в 4-х томах (1748–1754), академічні твори, вибрані з першого тому «Деяний императорской Академии наук» під заголовком «NovaActa» (1801)), центром з Р. у той час стала Петербурзька академія наук.

Широка мережа РЖ була сформована в Європі у 19 ст., що було наслідком активного розвитку біологічних наук та медицини. Спеціальні реферативні розділи з’явились у провідних наукових і технічних журналах у другій пол. 19 ст.

У 1920-х рр. видання першого РЖ у СРСР було покладено на Бюро іноземної науки та техніки. Створення цієї установи та вихід першого РЖ у СРСР дали поштовх для утворення й інших подібних видань з різних галузей науки, вдосконалення методів Р., підготовки відповідних фахівців.

В Україні у 1920-х рр. було зроблено спробу видавати для фахівців спеціальні покажчики літератури, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. З 1927 р. набули поширення підготовка і публікація оглядів наукової літератури, які готували відомі вчені П. Тутковський, М. Птуха, С. Маслов, Є. Соколов та ін. Ці огляди були важливим кроком у розвитку Р., позаяк містили його елементи та сприяли формуванню серед спеціалістів стійкої потреби в реферативній інформації.

У 1931 р. завдання Р. та рецензування української літератури було покладено на Книжкову палату України, але воно не було виконано.

У 1935 р. в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ, нині – Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН) було створено бібліографічний відділ, який розпочав роботу над реферативним збірником «Передовий досвід у соціалістичному сільському господарстві». Пізніше ЦНСГБ разом із сектором технічної пропаганди Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук започаткувала видання реферативно-бібліографічного бюлетеня «Огляд іноземної літератури з сільського господарства». З 1938-го по 1947 р. вийшли 52 випуски цього видання.

У 1950-і рр. в СРСР розпочалося формування єдиної загальнодержавної системи науково-технічної інформації (НТІ). Вперше у світі було реалізовано ідею, яку ще у 1920-х рр. висував Б. Боднарський щодо створення єдиного РЖ з усіх природничих і технічних наук на базі Всесоюзного інституту наукової і технічної інформації АН СРСР – ВІНІТІ. З 1952 р. почали друкуватися перші випуски РЖ ВІНІТІ, в яких публікувалися реферати, анотації та бібліографічні описи вітчизняних і зарубіжних публікацій у галузі природничих, технічних наук, економіки і медицини. На початку 1960-х рр. журнал охоплював також будівництво та архітектуру. До 1966 р. в СРСР було створено єдину систему РЖ з точних, природничих, суспільних наук, що відображали всі види документів – як опублікованих, так і неопублікованих (депонованих).

З виникненням і розвитком інформатики як наукової дисципліни, новітніх інформаційних технологій розпочався якісно новий етап у застосуванні Р., пов’язаний з автоматизацією і формалізацією деяких етапів цього процесу, підвищенням його продуктивності.

На початку 1990-х рр. найбільшим виробником інформаційної продукції в Україні став Український науково-дослідний інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень (УкрНДІ НТІ).

З прийняттям Закону України «Про науково-технічну інформацію» (1993) Р. документів з прикладних галузей знань та економіки, що вийшли на території України, стало одним із основних завдань національної системи НТІ. З 1993 р. Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочав видання Медичного реферативного журналу, який уміщує реферати статей із зарубіжних медичних періодичних видань. У 1995 р. Інститут проблем реєстрації інформації (ІПРІ) започаткував видання Українського реферативного журналу (УРЖ) «Джерело» з метою оперативного відображення змісту опублікованих в Україні наукових видань із природничих, технічних, медичних, суспільних і гуманітарних дисциплін (з 1999 р. видається  спільно з Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського, НБУВ). У 1996 р. Книжкова палата України заснувала «Реферативний журнал України», що виходив протягом 1997–2006 рр. у двох серіях: «Політика. Політичні науки» та «Економіка. Економічні науки». Державна науково-технічна бібліотека України з травня 1997 р. видає в паперовому та електронному форматах РЖ «Депоновані наукові роботи». Від 1999 р. ЦНСГБ УААН (нині – Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН) видає РЖ «Агропромисловий комплекс України» (з 2016 р. виходить в електронному форматі).

Основою сучасної національної системи Р. української наукової літератури є Реферативна база даних «Україніка наукова», започаткована у 1998 р. ІПРІ.

У закладах вищої освіти України основи Р. викладаються у межах курсу «Аналітико-синтетичне опрацювання документів» (АСОД), що входить до числа базових у бібліотечно-інформаційній освіті й інтегрованому з такими дисциплінами, як «Бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів», «Документознавство», «Соціальні комунікації», «Бібліографознавство», «Бібліографічна діяльність», «Стандартизація у видавничій та бібліотечно-бібліографічній сфері», «Автоматизація бібліотечно-бібліографічних процесів» та ін.

Теоретичні питання Р. досліджували вітчизняні науковці Г. Власова, М. Женченко, Н. Зайченко, О. Збанацька, І. Коханова, Н. Кушнаренко, В. Лутовінова, М. Сорока (Проценко) та ін.

 

Джерела 

Про науково-технічну інформацію : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 33. – С. 843–851.

ДСТУ 5034:2008. Інформація і документація. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. – Київ : Держспоживстандарт України, 2009. — III, 38 с. — (Національний стандарт України).

ДСТУ 7448:2013. Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. Загальні вимоги та правила. – [Чинний від 01–07–2014]. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – 47 с., включ. обкл. – (Національний стандарт України).

Бірбаєр В. До концепції вітчизняної системи реферування та видання реферативної інформації / В. Бірбаєр, Л. Котенко // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 3. – С. 25–26.

Кочубей Л. О. Науково-методичний посібник для референтів та редакторів РЖ Книжкової палати України / Л. О. Кочубей. – Київ : Кн. палата України, 1998. – 36 с.

Сорока М. Система реферування українських наукових видань (основні концептуальні положення / М. Сорока // Бібл. вісн. – 1999. – № 3. – С. 5–7.

Рогаченко Т. Про шляхи оптимізації реферування економічної інформації / Т. Рогаченко // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 6. – С. 8–9.

Хромченко Л. Г. Реферирование : учеб. пособие / Л. Г. Хромченко ; Междунар. славян. ун-т, Ин-т стран Востока и Африки. – Харьков ; Симферополь, 2001. – 111 с.

Хурманець Г. Реферативна інформація в інформаційному забезпеченні аграрної науки і виробництва / Г. Хурманець // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 2. – С. 15–16.

Сорока М. Б. Національна система реферування української наукової літератури / М. Б. Сорока ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2002. – 209 с.

Власова Г. В. Аналітико-синтетична переробка інформації : навч. посіб. / Г. В. Власова, В. І. Лутовинова, Л. І. Титова. – Київ : ДАККіМ, 2006. – 290 с. – Про реферування документів: с. 172–210.

Реферування документів // Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів : підручник / Н. М. Кушнаренко, В. К. Удалова. – 4-е вид., перероб. і допов. – Київ : Знання, 2006. – С. 238–274.

Лазаренко О. В. Моделювання процесу узагальнення в системі автоматичного реферування / О. В. Лазаренко, А. А. Яковенко ; Нар. укр. акад., [Каф. інформ. технологій]. – Харків : НУА, 2007. – 123 с. : іл.

Лутовинова В. І. Реферування як процес мікроаналітичного згортання інформації : практ. посіб. / В. І. Лутовинова ; наук. ред. Г. М. Швецова-Водка ; АПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. – Київ, 2007. – 72 c. – (На допомогу професійній самоосвіті працівників освітянських бібліотек ; Вип. 4).

Сілкова Г. В.  Методика інформаційного реферування як предмет викладання / Г. В. Сілкова // Поліграфія і видавн. справа. – 2008. – № 2. – С. 115–123.

Коханова І. Реферування документів як затребувана сфера інформаційної діяльності / І. Коханова // Вісн. Кн. палати. – 2009. – № 2. – С. 31–32.

Сучасний стан та перспективи наукового реферування : матеріали міжнар. семінару-практикуму 29 трав. 2009 р., присвяч. 10-річчю вид. реферат. журн. «Агропромисловий комплекс України» / УААН, Держ. наук. с.-г. б-ка УААН ; [редкол.: М. В. Зубець (відп. ред.) та ін.]. – Київ : ННЦ ІАЕ, 2009. – 144 с. : іл., табл.

Женченко М. Загальна і спеціальна бібліографія : навч. посіб. / М. Женченко. – Київ : Жнець, 2011. – Про реферування: с. 191–197.

Коханова І. О. Основні засади реферування документів як сфери практичної діяльності / І. О. Коханова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2011. – № 2. – С. 59–63.

Вороніна К. В. Основи перекладацького анотування та реферування текстів різних типів і жанрів : навч. посіб. / К. В. Вороніна – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. – 120 с.

Добровська С. В. Розвиток національної системи реферування / С. В. Добровська // Наука та наукознавство. – 2015. – № 3. – С. 45–54.

Збанацька О. М. Аналітико-синтетична переробка інформації. Мікроаналітичне згортання інформації: індексування документів, реферування документів : навч. посіб. / О. М. Збанацька ; М-во культури України, Нац. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – Київ : НАКККіМ, 2016. – 254 с. : іл., табл. – Бібліогр.: с. 243–254. 

Романюк А.  Сучасний стан і тенденції розвитку систем автоматичного реферування / Артур Романюк // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2013. – Вип. 37. – С. 253–264.

Сандул О.  Застосування інноваційних технологій у процесі реферування літератури з метою створення якісних інформаційних ресурсів / Оксана Сандул // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2013. – Вип. 37. – С. 265–275.

Коханова І.  Методи наукового опрацювання першоджерел, суміжні з реферуванням / І. Коханова // Вісн. Кн. палати. – 2014. – № 12. – С. 42–44.

Петров В. В.  Розвиток національної системи реферування (до 20-річчя Українського реферативного журналу «Джерело») / В. В. Петров, О. С. Онищенко, А. А. Крючин [та ін.] // Вісн. Нац. акад. наук України. – 2015. – № 10. – С. 71–74.

Бармак О. В. Інформаційна технологія автоматизованого анотування та реферування цифрових текстів / О. В. Бармак, О. В. Мазурець, А. В. Живілік // Вісн. Хмельниц. нац. ун-ту. Техн. науки. – 2017. – № 4. – С. 147–158.

Негрейчук Ірина Олександрівна
Статтю створено : 18.11.2021
Останній раз редаговано : 18.11.2021