Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 43
За місяць : 1564
Кількість
статей : 874
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Одеське бібліотечне об’єднання
Одеське бібліотечне об’єднання

Одеське бібліотечне об’єднання – громадська професійна організація бібліотечних працівників Одеси, що діяла протягом 1922–1930 рр. і здійснювала координацію діяльності та методичне керівництво книгозбірнями міста та Одеської губернії (округи), професійну підготовку і перепідготовку їхніх кадрів. Вважалося одним із провідних серед бібліотечних об'єднань 1920–1930-х рр., що діяли в Радянській Україні.

З утвердженням радянської влади в Одесі (1920) перед бібліотечним відділом Губернського політико-освітнього комітету (Губполітосвіти) постала потреба в координації діяльності низки міських бібліотек. Деякий час координаційні функції виконувала щотижнева нарада директорів бібліотек при завідувачеві бібліотечного відділу Губполітосвіти, яким керував Л. Коган. Згодом нарада перетворилася в постійну бібліотечну раду. Для посилення зв’язків із бібліотечними працівниками рада проводила конференції та семінари, на яких розглядались організаційні питання, ппроблеми підготовки і перепідготовки кадрів тощо.

Для вирішення адміністративних завдань на загальних зборах бібліотечної ради почали обирати її президію, очолювану, зазвичай, бібліотечним інспектором Губполітосвіти. У 1922 р. бібліотечна рада об’єднувала понад 200 працівників стаціонарних і пересувних бібліотек  та спиралася у своїй діяльності на бібліотечну інспектуру і матеріально-технічну базу Центральної міської бібліотеки ім. Жовтневої революції (ЦМБ) (з 1924 р. – Центральна губернська бібліотека, нині – Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Грушевського). Тоді ж розпочалося формування організаційної структури О. б. о., до складу якого входили працівники майже всіх бібліотек міста (на рубежі 1923–1924 рр. в Одесі діяли 43 стаціонарні книгозбірні). За свідченням Л. Когана, ініціатива створення О. б. о. належала ЦМБ, яка надалі видавала «Бюлетень Одеського бібліотечного об’єднання» (1924–1926).

Потреба в поглибленні та розширенні діяльності бібліотечної ради Губполітосвіти спричинила утворення при ній чотирьох секцій: методології бібліотечної політосвітроботи; бібліотечної самоосвіти; дитячого читання; бібліографічної. Засідання секцій відбувались один раз на два тижні, за участю 60–90 осіб; залучались і представники інших громадських і державних установ. Наприклад, на секцію дитячого читання часто запрошували шкільних вчителів. До 1924 р. Одеська бібліотечна рада при Губполітосвіті підготувала групу молодих бібліотекарів для роботи в клубах, культкомісіях та профспілкових бібліотеках.

У другій половині 1924 р., за директивами Головполітосвіти УСРР, бібліотечну раду було перейменовано в Одеське бібліотечне об’єднання. Воно налагодило зв’язки з іншими подібними об’єднаннями Одеської губернії, що були створені в усіх округових (з серпня 1925 р.) центрах: Херсоні, Зінов’євську (з 2016 р. – Кропивницький), Миколаєві, Первомайську та ін.

О. б. о. щорічно проводило 3–4 міські конференції та одну губернську (з 1925 р. – округову). На міських конференціях обирали президію бібліотечного об’єднання, до якої, крім бібліотечних працівників, залучались представники Губполітосвіти, профспілки Робос (Робітники освіти) тощо.

Члени О. б. о.  провадили наукові дослідження з питань вивчення читачів різних категорій і соціальних верств, ролі книги як джерела знань, особливостей бібліотечної роботи з дітьми та ін.

Наприкінці 1924 р. в О. б. о. діяли шість секцій: вивчення читача; вивчення книги; роботи з дітьми; бібліотечної самоосвіти; політосвітроботи (методичної роботи); з пересувної роботи. При секціях працювали гуртки та комісії, як, наприклад, гурток працівників єврейських бібліотек, що згодом став окремою сьомою секцією. Діяльність секцій та кількість їх членів різнились: одні охоплювали кілька напрямів роботи і діяли постійно, інші – працювали епізодично. Організаційна структура секцій щороку дещо змінювалася. Так, у 1925 р. в О. б. о. працювали секції: політосвітроботи; бібліотечної самоосвіти; роботи з дітьми; з вивчення бібліотечного побуту та виробництва; наукових бібліотечних працівників та українська (з питань українізації книгозбірень). Секція політосвітроботи згодом була перетворена в секцію методичної роботи, що дозволило посилити цей напрям діяльності. 11 членів секції протягом 1925–1926 рр. підготували матеріали з обліку читацьких інтересів на селі; склали кілька розділів до видання «Пам’ятка селянського бібліотекаря»; розробили методику з голосного читання та книгоношення на селі та ін. Створення секції з вивчення бібліотечного побуту та виробництва стало наслідком реагування на недоліки в роботі профспілок у вирішенні виробничих проблем бібліотекарів. Діяльність секції викликала невдоволення з боку керівництва Робосу, яке, втім, невдовзі організувало при своєму правлінні спеціальну бібліотечну комісію для вирішення відповідних виробничо-побутових питань. Задля уникнення паралелізму в роботі, секція з вивчення бібліотечного побуту та виробництва передала свої функції новоствореній комісії та припинила свою діяльність.

Зусиллями членів О. б. о. у 1925 р. в Центральній губернській бібліотеці було створено Кабінет бібліотекаря. Кожна бібліотека міста надала Кабінету свої матеріали з організації та проведення занять з політосвіти та власні методичні розробки з бібліотечної справи. Кабінет бібліотекаря замовляв із-за кордону новітні праці з бібліотечної справи і бібліотекознавства, а як складова Кабінету політосвітпрацівника став провідним осередком О. б. о.

Президія О. б. о., що налічувала 17 осіб, здійснювала постійний зв’язок між членами об’єднання та бібліотечним відділом Губполітосвіти, роз’яснювала директивні документи, завдання та плани з розвитку бібліотечної справи регіону, керувала роботою секцій, затверджувала їхні плани, заслуховувала звіти. Протягом 1924–1925 рр. відбулося загалом 152 засідання президії, секцій, гуртків, комісій, проведено три конференції з питань розвитку бібліотечної роботи на Одещині та поліпшення діяльності О. б. о. На кожному засіданні президії були присутні, разом з її членами, від 70 до 90 осіб. У трьох конференціях взяли участь більш як 600 бібліотекарів, працівників клубів та ін. Також було проведено тритижневі семінари: для сільських бібліотекарів, жіночих організацій губернії, демобілізованих червоноармійців. Президія була організатором підготовки і проведення дослідження з вивчення читання та читацьких інтересів, результати якого публікувались у фаховій періодиці.

Одним із напрямів діяльності об'єднання стало створення низки тематичних та предметних каталогів і картотек. З підготовленого сюжетно-тематичного каталогу художньої літератури 19–20 ст., в якому книжки групувалися за ступенем доступності, були окремо виділені рекомендаційний та предметний каталоги для села на допомогу бібліотекарям в комплектуванні фонду. Рекомендаційний – був створений завдяки особистому доробку Л. Когана, предметний – готувався завідувачем відділу рідкісних книг та рукописів Одеської державної публічної бібліотеки (згодом – Одеська національна наукова бібліотека) М. Рапопорт. У друкованому вигляді зазначені каталоги для села мали 130 сторінок тексту. Серед підготовлених членами О. б. о. інших каталогів – предметний з методичної роботи Кабінету політосвітпрацівника (мав описи понад трьох тисяч книг); предметний з питань бібліотекознавства (виконавець А. Грінштейн); каталог критичних статей та рецензій про нову художню літературу (автори – М. Харджиєв та С. Енгельштейн). Зазначені каталоги були популярними серед одеських бібліотекарів, зокрема, їх використовували в комплектуванні книгозбірень та формуванні пересувних фондів бібліотек. У 1925 р. під керівництвом бібліотекознавця Б. Боровича (Фінкельштейна), одного із фундаторів теорії та практики предметної каталогізації, в Одесі було проведено семінар з питань організації предметного каталогу.

Значну увагу О. б. о. приділяло підвищенню ефективності роботи сільських та розвитку пересувних бібліотек. За перше півріччя 1925 р. за допомогою бібліотечного відділу Головполітосвіти було передано до сільських бібліотек більш як 65 тис. книжок (приблизно таку ж кількість друків їм було передано за два попередні роки). Загалом пересувних бібліотек на Одещині налічувалося близько тисячі, проте фонди кожної з них здебільшого не перевищували 50 книжок.

У січні 1925 р. при О. б. о. з метою ознайомлення бібліотекарів та читачів зі здобутками української культури було сформовано українську секцію. Крім того, було організовано кілька курсів з українознавства, прочитано низку доповідей, лекцій, влаштовано творчі вечори, виставки українських видань. Серед здобутків секції – організація у березні 1925 р. виставки «Історія української книги та друку», на якій було представлено книги 16–18 ст., унікальні цінні та рідкісні видання. Окремі розділи виставки присвячувалися виданням творів Т. Шевченка, виданням з графіки, іноземній та періодичній літературі. За винятком особливо цінних видань відібрані для експозиції книги були доступні відвідувачам для ознайомлення та читання.

У середині 1920-х рр. активно проводилась українізація сільських бібліотек (міських – у значно менших масштабах). Загалом на Одещині попит на українську книжку був невеликим, оскільки доросле населення початкову освіту здобуло російською мовою, а діти, які навчалися в українських школах, не мали в достатній кількості навчальних і художніх книг національною мовою. У межах цього процесу члени секції організовували групи з вивчення української мови та літератури, проводили літературні вечори, присвячені розвитку вітчизняного письменництва, ознайомлювали читачів з новими виданнями українською мовою. Спільним здобутком української секції О. б. о. та Українського бібліографічного товариства в Одесі, утвореного в 1925 р., став Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології, що містив понад тисячу спеціальних термінів (укладачі: Б. Комаров, Р. Волянський, Е. Каменська, Л. Коган, Л. Жислін), опублікований у 1926 р. на сторінках «Бюлетеня Одеського бібліотечного об’єднання».

Діяльність секції роботи з дітьми було зосереджено на вивченні дитячих видань та їх рецензуванні (загалом було складено 64 рецензії); створенні анотацій на нові публікації творів дитячої літератури; складанні тематичних каталогів одеських видань, адресованих дітям; співбесідах із дітьми; ознайомленні педагогів з новою дитячою літературою; організації зустрічей з учителями тощо. Секція також активно співпрацювала з Інститутом дитячого читання в Москві, для якого виконала низку науково-дослідних робіт. На запрошення секції директор інституту А. Покровська провела в Одесі семінар для фахівців бібліотек для дітей.

Шукаючи нові форми роботи, члени дитячої секції організували гурткову діяльність. Наприклад, у гуртку оповідача заслуховувалися та обговорювалися доповіді. У 1925 р. таких доповідей було виголошено 14 за темами: «9-те січня», «Паперове виробництво», «Історія письма», «Історія ілюстрацій» та ін. Діапозитивний гурток займався виготовленням діапозитивів для святкових зустрічей.

Багатопрофільністю відзначалася діяльність секції бібліотечної самоосвіти. Членами секції при Одеському університеті був організований спеціальний науковий гурток для проведення дослідів з експериментальної психології та впровадження її методів у бібліотечну практику під керівництвом проф. Д. Елькіна. У 1925 р. члени гуртка з вивчення бібліопсихології провели 20 зібрань з питань вивчення впливу книги та читання на особистість. Того ж року секція організувала 6 бесід із психології творчості в царині художнього слова, 5 – з природознавства, ще кілька – з історії книги, читання та аналізу науково-популярних книжок тощо; провела два семінари з питань класифікації (для початківців та фахівців). Члени секції прочитали доповіді про формування предметного каталогу, гігієну читання, розвиток бібліотечної справи в Німеччині. Було організовано обговорення праці видатного німецького бібліотекознавця В. Гофмана «Теория и практика библиотечного дела» (1924), який вважав, що бібліотека не може бути нейтральною просвітницькою установою і слугує певним політичним та релігійним цілям.

При секції бібліотечної самоосвіти було організовано децимальну комісію (з класифікації УДК), що надавала відповідні консультації бібліотекарям міста та брала участь в індексуванні надрукованих в Одесі книг. До комісії входили: Л. Коган (голова), Р. Вельбель, І. Горовіц, Л. Каспін, Г. Магазаник, М. Рапопорт, М. Яхац та ін. Про інтенсивність роботи комісії свідчить той факт, що вона збиралася на свої засідання щотижня. Члени децимальної комісії провели в першій половині 1925 р. 12 засідань та певну кількість семінарів для початківців бібліотекарів-класифікаторів.

За ініціативою секції бібліотечної самоосвіти при робітничій бібліотеці було створено гурток з робітників (20 осіб), які вивчали роботу пересувних бібліотек під керівництвом бібліотекаря Одеської державної публічної бібліотеки (згодом – Одеська національна наукова бібліотека) А. Раскіна. Крім відвідування теоретичних занять, робітники вчилися на практиці застосовувати здобуті знання – виїздили на фабрики та заводи міста, де діяли пересувні бібліотеки. Загалом у 1926 р. в Одесі нараховувалося 200 таких книгозбірень, організованих О. б. о. Загальна кількість книжок у них становила 40 тис. пр.

Секція також співпрацювала з Інститутом бібліотекознавства в Москві. За ініціативою членів секції у 1925 р. в Одесі відбувся семінар-конференція бібліотекознавця і бібліографа Л. Хавкіної, яка виступила з доповідями: «Раціоналізація бібліотечної роботи», «Класифікація та аналіз методів політико-просвітницької роботи», прочитала публічну лекцію про розвиток бібліотек на Заході і в Росії. Зацікавленість слухачів викликали питання наукової організації праці в роботі з книгою та читачами.

За запрошенням членів секції російський бібліотекознавець і бібліограф О. Покровський провів з одеськими бібліотекарями декілька занять на теми: «Раціоналізація бібліотечної роботи», «Комплектування бібліотек», «Художня література та робота з нею», «Робота з науково-популярною книгою», а також прочитав лекцію про необхідність читання та методику аналізу романів. У своїх лекціях і доповідях учений стверджував, що центральне місце в роботі з книгою належить бібліотеці, на яку повинні орієнтуватись інші галузі, пов’язані з виданням, розповсюдженням та популяризацією книги. Під керівництвом О. Покровського також було проведено семінар з підвищення кваліфікації бібліотекарів. Загалом секція бібліотечної самоосвіти у 1925 р. провела 10 пленарних засідань, на яких було заслухано доповіді про методи та аналіз вивчення книги, новітню художню літературу, розвиток мистецтва та театру, нові праці з бібліотечної справи та ін.  Кожне засідання відвідували 50–80 осіб.

Члени О. б. о. допомагали створювати відділи самоосвіти в районних бібліотеках міста, різні гуртки, проводити літературні вечори та ін. Зокрема, з нагоди 35-ї річниці заснування в Одесі Першої міської бібліотеки ім. Франка (згодом – Центральна міська бібліотека імені І. Франка) було влаштовано платний літературний вечір, кошти від якого передали на формування відділу самоосвіти у цій бібліотеці.

У Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників (Харків, 1926) взяли участь 10 членів О. б. о., зокрема В. Бер, І. Вугман, Л. Каспін, Л. Коган, Л. Жислін. На з'їзді було заслухано сім доповідей членів об'єднання.

У другій половині 1920-х рр. діяльність бібліотечних об’єднань піддавалась жорсткій критиці з боку органів державного управління бібліотечною справою та профспілок, на думку яких об’єднання намагалися перетворитися з методичних центрів в органи керування бібліотеками. Проте були й конструктивні критичні зауваження, зокрема, з боку бібліотекознавця, директора Одеської державної публічної бібліотеки у 1923–1929 рр. І. Вугмана, активного учасника О. б. о. Він цікавився питаннями правового становища бібліотечних об’єднань, їхньою організаційною структурою, особливостями функціонування тощо. На його думку, об’єднання бібліотечних працівників повинні бути винятково професійними організаціями, оскільки відкрите професійне «самовизначення» бібліотечних працівників сприятиме посиленню їхньої загальної фахової активності. Прагнучи подолати замкнутість бібліотечних об’єднань, І. Вугман запропонував утворити асоціацію бібліотек як добровільну організацію, спілку бібліотек, незалежну від їхньої відомчої приналежності, головною метою якої могло б стати колективне вирішення питань і завдань, спільних для всіх бібліотек. Але ідеї щодо поширення бібліотечних об’єднань не знайшли підтримки. Основною причиною, що гальмувала подальший розвиток О. б. о., була сувора регламентація його діяльності та контроль з боку органів управління бібліотечною справою.

З 1927 р. діяльність бібліотечних об’єднань в країні почала поступово занепадати. В інструкції Головполітосвіти «Про роботу бібліотечних нарад» (1927) було замінено саму назву «бібліотечне об’єднання» на «бібліотечну нараду» та чітко визначено її сутність і функції. Таким чином, бібліотечні об’єднання наприкінці 1920-х рр. перестали бути організаційно-професійними громадськими організаціями та остаточно трансформувалися в методичний орган, що дістав назву «бібліотечна нарада». На рубежі 1920–1930-х рр. у фаховій пресі про ефективність роботи бібліотечних об’єднань майже не згадувалось, як, наприклад, у статті А. Раскіна «Библиотечная жизнь Одессы». Попри труднощі та бюрократичні перепони, О. б. о. як форма реалізації ініціативи й ентузіазму бібліотечної спільноти діяло до 1931 р. і об’єднувало більшість працівників бібліотек Одеси незалежно від відомчої приналежності останніх. Так, членами О. б. о. та завдяки підтримці Кабінету бібліотекаря в 1928 р. було здійснено дослідження з вивчення стану читання 17 політосвітніх бібліотек. Того ж року проведено міжокруговий бібліотечний семінар для завідувачів районних бібліотек п’яти округів (Одеської, Зінов’ївської, Первомайської, Херсонської та Миколаївської). Крім відвідування засідань семінару, його учасники ознайомлювалися з роботою бібліотек, музеїв, клубів Одеси. З жовтня 1928 р. при одеському Кабінеті бібліотекаря постійно функціонував бібліотечний семінар, спрямований на підвищення професійного, загальноосвітнього та політичного рівня працівників міських книгозбірень.

Протягом недовгого, але продуктивного часу свого існування діяльність О. б. о. зосереджувалася на організації системи методичної допомоги бібліотекам різних типів і видів, підвищенні ефективності роботи міських бібліотек шляхом координації їхньої діяльності. Члени об'єднання займалися науково-дослідною роботою та сприяли налагодженню її організації в інших книгозбірнях; упроваджували та вдосконалювали систему підготовки і перепідготовки бібліотечних кадрів; розробляли методику пропагування книги, читання та проведення масової роботи з читачами; розробляли інструкції щодо опису книжок і користування Універсальною десятковою класифікацією та ін.

Найбільша активність діяльності членів О. б. о. припала на середину 1920-х рр. Наприкінці 1920-х рр. об'єднання  було позбавлено самостійного статусу, юридичних прав і матеріальної бази для реалізації завдань з управління бібліотечною справою міста й регіону. Внаслідок змін у бібліотечній політиці держави О. б. о. стало поступатися у своїй діяльності державним установам спочатку управлінськими та координаційними функціями, а потім професійними та методичними, доки не припинило свою діяльність на початку 1930-х рр.

 

Джерела

Коган Л. Библиотечная работа в Одесской губернии / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1924. – № 4–5. – С. 170–174.

Вугман И. Библиотечные объединения и ассоциация библиотек: (по поводу статьи т. Бажанова) / И. Вугман // Красный библиотекарь. – 1925. – № 6. – С. 57–59. 

Коган Л. Р. Библиотечное дело в Одесской губернии / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1925. – № 8. – С. 72–79.

[Українська секція при Одеському бібліотечному об’єднанні] // Бібліолог. вісті. – 1925. – № 1/2. – С. 164. – Хроніка.

Коган Л. [Одеське бібліотечне об’єднання] / Л. Коган // Бібліолог. вісті. – 1926. – № 3. – C. 90–91. – Хроніка.

Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології // Бюлетень Одес. бібліот. об’єднання. – 1926. – Вип. 1–2 (4–5). – С. 5–19.

[Одеське бібліотечне об’єднання] // Бібліолог. вісті. – 1926. – № 1. – С. 82. – Хроніка.

Коган Л. Библиотечная жизнь Одессы до и после Октября / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1927. – № 9. – С. 42–54 ; № 10. – С. 51–62. 

Раскин А. Библиотечная жизнь Одессы / А. Раскин // Красный библиотекарь. – 1930. – № 6. – С. 62–64. 

Загоруйко В. К истории развития массовых библиотек области / В. Загоруйко // Сокровищница культуры : сб. ст. – Одесса, 1958. – Вып. 2. – С. 7–33.

Рапопорт М. Первые шаги / М. Рапопорт // Сокровищница культуры : сб. ст. – Одесса, 1958. – Вып. 2. – С. 132–135. 

Пашкова В. С. Національні бібліотечні асоціації: виникнення та еволюція діяльності / В. С. Пашкова. – Київ : Кн. палата України, 1997. – 184 с.

Трач Ю. Фахові товариства та їх роль у професійному розвитку бібліотекарів України в 20-ті роки / Юлія Трач // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 12. – С. 26–29.

Солоіденко Г. Історія створення та організація діяльності бібліотечних об’єднань та асоціацій в Україні [протягом ХХ ст.] / Г. Солоіденко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2006. – Вип. 15: Бібліотеки Національної академії наук України: історія і сучасність. – С. 48–63.

Соколов В. Ю. Діяльність Одеського бібліотечного об’єднання у 1920-х рр. / Віктор Юрійович Соколов // Вісн. Одес. нац. ун-ту. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. – 2018. –  Т. 23 ; вип. 1. – С. 11–36.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 26.12.2016
Останній раз редаговано : 23.06.2021