Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 71
За місяць : 1131
Кількість
статей : 874
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Бібліотечні об’єднання 1920-1930-х рр.
Бібліотечні об’єднання 1920-1930-х рр.

Бібліотечні об’єднання 1920-1930-х рр. – громадські професійні організації бібліотечних працівників СРСР, що здійснювали переважно координацію діяльності та методичне керування бібліотеками певного регіону (міста, району); професійну підготовку та перепідготовку кадрів; проведення й розгортання науково-дослідної та політосвітньої роботи.

На поч. 1920-х рр. поряд із поодинокими бібліотечними та бібліографічними товариствами та асоціаціями, заснованими за часів Російської імперії, почали виникати «бібліотечні об’єднання» як суто радянська форма самоорганізації бібліотечних працівників. Виникнувши стихійно, Б. о. знайшли підтримку з боку Головного політико-освітнього комітету (Головполітосвіти) Наркомату освіти (Наркомосу) УСРР, який взяв цю справу під постійний контроль. У «Положенні про об’єднання бібліотечних працівників на місцях» (1922) встановлювалося обов’язкове членство у Б. о. працівників бібліотек усіх типів і видів та визначалося їхнє підпорядкування установам політосвіти. Основними чинниками появи Б. о. були дефіцит кваліфікованих бібліотечних кадрів і різке скорочення апарату органів управління бібліотечною справою. Відповідно сформувалися два основні напрями роботи Б. о.: підвищення кваліфікації кадрів і адміністративно-організаційна робота в галузі бібліотечної справи. На початковому етапі свого розвитку Б. о. були, по суті, єдиним каналом пропагування і поширення бібліотечних знань, головною професійною школою бібліотекаря-політпросвітника та потужним засобом покращення бібліотечної справи.

Основними формами роботи Б. о. були бібліотечні конференції, семінари, гурткові заняття, секційні зібрання, які сприяли підвищенню кваліфікації бібліотекарів та більш раціональній організації бібліотечної справи. Перед Б. о.  ставилась мета діяти в певній єдності з політикою та завданнями організаційного центру, функції якого покладалися на центрально-округову бібліотеку або Кабінет політосвіти.

Керівними органами Б. о. були загальні збори його членів та президія, що обиралася на певний термін (часто її склад майже не змінювався). Згідно з «Положенням про бібліотечні об’єднання» від 1924 р., головою президії Б. о. обиралася особа з числа бібліотечних інспекторів місцевої політосвіти або завідувачів центрально-округових бібліотек. До обов’язків президії Б. о.  належало: керівництво роботою всіх секцій, затвердження планів, допомога бібліотечній інспекції у проведенні політосвітніх заходів тощо. Президія, координуючи роботу секцій, була не тільки керуючим, а й виконавчим органом і сполучною ланкою між певним об’єднанням та установами, що входили до системи Головполітосвіти.

Організація секцій у Б. о. здійснювалася за трьома напрямами: за об’єктом праці (наприклад, секції з методики роботи, з самоосвіти, з пересувної роботи та ін.), за характером праці або типом бібліотек (секція наукових бібліотек, секція клубних бібліотек та ін.), за національною ознакою (секція єврейська, німецька та ін.). Секційна структура роботи Б. о. була доцільна там, де кількість його членів становила щонайменше 10 осіб. Невеликі об’єднання працювали в режимі пленуму (пленарних нарад). Добре зарекомендували себе такі форми роботи, як гуртки та комісії, що сприяли активізації діяльності членів об’єднання. Комісії, що складались із 3–5 осіб, готували одну або дві доповіді на місяць і зачитували їх на пленарній нараді Б. о. Після розгляду й ухвалення відповідного рішення доповідь роздруковували і розсилали у бібліотеки або готували її до проголошення на міській конференції, яку проводили, зазвичай, раз на місяць. Одночасно організовувалися гуртки з вивчення читачів, книги, марксистської літератури, створення бібліотечних плакатів та ін. У кожному Б. о. зазвичай був гурток політграмоти та гуртки (секції) з організаційних і методичних питань бібліотечної роботи. Доповіді з їх подальшим обговоренням незабаром замінили семінарськими заняттями. Навчання в політичному і бібліотечних гуртках проводилося щотижня. Окрім того, щомісяця проводилися загальні збори, на яких відбувалися дискусії з питань, що становили інтерес для більшості членів об’єднання.

Великі Б. о. діяли у Харкові, Одесі, Києві. У середині 1920-х рр. Б. о. були створені в Артемівську (у 2016 р. місту повернуто історичну назву Бахмут), Євпаторії, Сімферополі, Херсоні, Миколаєві, Зінов'євську (нині – Кропивницький), Маріуполі та в багатьох інших містах України. У різні періоди свого розвитку Б. о. або розширювали, або звужували свої повноваження, але основними їхніми завданнями залишалися: координація бібліотечної роботи; обмін досвідом між бібліотекарями та налагодження виробничих зв’язків між бібліотеками; спільне опрацювання питань практичної діяльності бібліотек та методів бібліотечної роботи; вирішення проблем з підвищення кваліфікації бібліотекарів, а також професійних питань щодо нормування праці, нарахування зарплати; налагодження постійного зв’язку з установами системи Наркомосу УСРР.

Важливе значення у вирішенні питань координації роботи бібліотек в Україні, організації та створенні Б. о. мала діяльність Київського та Одеського Б. о., які репрезентували у своїх містах різні книгозбірні, незалежно від їхнього типу і виду.

Київське бібліотечне об’єднання, створене при губернській політосвіті у 1924 р., займалося здебільшого вивченням стану бібліотечної роботи та побуту бібліотекарів Київщини; розвитком методики бібліотечної роботи; питаннями підвищення кваліфікації працівників; проведенням певних досліджень у галузі бібліотечної справи і бібліотекознавства та ін. У період свого розквіту (1926–1927) воно охоплювало 229 бібліотечних працівників (181 жінка і 48 чоловіків). До Київської міської мережі бібліотек цього періоду входили велика центральна, 9 районних, 19 профспілкових, 5 самостійних дитячих бібліотек. Крім того, діяли ще десятки бібліотек при школах, клубах, вишах, а також наукових, військових, профспілкових та інших спеціальних бібліотек. Київське Б. о. мало три секції: секцію бібліотекарів дитячих бібліотек; секцію бібліотекарів, що обслуговували масового дорослого читача (бібліотек політосвіти та профспілок); секцію бібліотекарів спеціальних бібліотек (академічних та вишів).

Значний вплив на розвиток бібліотечної справи Півдня України мала діяльність Одеського бібліотечного об’єднання (до 1924 р. – Бібліотечна рада), яке займалося професійною бібліотечною, політосвітньою, культурно-масовою та загальноосвітньою роботою. Президія Б. о. налічувала 17 осіб і щомісячно збиралася для обговорення робочих питань. При об'єднанні працювали шість секцій: бібліотечної самоосвіти, методична, дитяча, пересувна, українська та єврейська. Було видано декілька випусків «Бюлетеня Одеського Бібліотечного Об’єднання» (1924–1926), який мав велику популярність серед бібліотекарів усієї країни, оскільки сприяв обміну досвідом та певними новаціями бібліотечної роботи, знайомив із цікавими методичними розробками, інформував про новини бібліотечної справи. На сторінках «Бюлетеня» у 1926 р. було опубліковано Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології, що містив понад тисячу спеціальних термінів. Члени Одеського Б. о. також брали активну участь у Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників.

У першій половині 1920-х рр. під тиском Головполітосвіти Б. о. були змушені займатися й такими питаннями, як приймання та звільнення з роботи, складання доповідей, планів, звітів, розроблення програм різних кампаній, свят, тижнів, днів та інших заходів, що призводило до перевантаження їхньої діяльності дріб’язковою роботою. Виконуючи певною мірою управлінські функції, Б. о., як громадські професійні організації, водночас були позбавлені владних повноважень, оскільки їхня діяльність не мала під собою юридичних підстав. У «Положенні про бібліотечні об’єднання» (1924) визначалося, що Б. о. створюються з метою допомоги насамперед органам політосвіти, координації роботи міських бібліотек, підготовки та перепідготовки кадрів, налагодження методичної роботи. Члени Б. о. проводили як загальноміські, так і губернські (після реформування губерній у 1925 р. – округові) бібліотечні конференції, на яких вирішувалися проблеми підвищення політичного, загального культурного розвитку та професійного рівня бібліотекарів, питання організації пересувних бібліотек, різноманітних тематичних книжкових виставок, надання методичної допомоги бібліотекам регіону тощо. Члени об’єднань укладали рекомендовані тематичні та предметні каталоги, що в друкованому вигляді розповсюджувались серед міських та сільських бібліотек. Проте більшість повітових і сільських бібліотекарів не мали сталих зв’язків із Б. о., не отримували методичної допомоги або отримували її випадково, несистематично. Міські об’єднання повинні були стати тим ядром, навколо якого мали згуртуватися сільські бібліотекарі. Б. о. допомагали здійснювати наукові дослідження в галузі бібліотекознавства, зокрема щодо вивчення читачів (робітників, селян, службовців, дітей та ін.), значення книги як джерела знань, своєрідності бібліотечної роботи з дітьми, особливостей комплектування книжкового ядра та ін.

Суперечливе і заплутане становище Б. о., з точки зору координації діяльності та керування розвитком бібліотечної справи, стало предметом спеціальної дискусії, що розгорнулася в середині 1920-х рр. і знайшла відображення на сторінках журналу «Красный библиотекарь» (статті І. Вугмана, В. Звєздіна, Л. Когана, М. Осипова, М. Смушкової, Н. Фрідьєвої та ін.). Зокрема, бібліотекознавець І. Вугман зазначав, що Б. о. повинні бути винятково професійними організаціями, оскільки відкрите професійне «самовизначення» бібліотекарів сприятиме посиленню їхньої загальної фахової активності. Також він запропонував створити асоціацію бібліотек як добровільну організацію, спілку бібліотек, незалежну від їхньої відомчої приналежності, головною метою якої було б колективне вирішення питань і завдань, притаманних усім бібліотекам. Необхідність створення саме асоціації бібліотек, а не бібліотекарів І. Вугман аргументував тим, що бібліотечна установа є юридичною особою, розпорядником певних коштів, які необхідні для виконання будь-якого практичного завдання, а Б. о. не мають під собою ні юридичної, ні матеріальної основи. Зазначена дискусія довела, що Б. о., навіть у недосконалій формі, були конче потрібні бібліотекарям. На думку фахівців, необхідно було краще окреслити взаємини Б. о. з керівними структурами політосвіти і профспілками, детальніше розробити «Положення про бібліотечні об’єднання», яке чіткіше визначило б їхній статус, структуру, напрями діяльності, права й обов’язки та сформулювало б основні завдання на найближчу та віддаленішу перспективу.

На початку червня 1926 р. на Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників також розглядалася діяльність Б. о. Делегати форуму обговорили питання стосовно уніфікації правил, форм і методів діяльності об'єднань; сформували конструктивні ідеї щодо необхідності демократизації організаційної структури Б. о. та ін. На з’їзді наголошувалося, що Б. о. повинні створюватися на добровільних засадах, у кожному місті, а також охоплювати всіх працівників бібліотек. У доповіді Л. Когана (Одеса) зазначалося, що Б. о.  мають переважно практичний характер і їхні виробничі функції пов’язані передусім з питаннями методичної роботи, підготовки і перепідготовки фахівців. Доповідач запропонував встановити повну виборність усіх органів та керівних осіб Б. о., що було одноголосно прийнято. З’їзд ухвалив також нове «Положення про бібліотечні об’єднання» (1926).

Складним і до кінця не вирішеним залишалося питання взаємодії та координації діяльності Б. о. різних рівнів (центральних міст, міських округових та районних). Зв’язок між ними здійснювався за допомогою обміну протоколами, планами та звітами, шляхом листування, а також безпосереднього спілкування на семінарах, конференціях, з’їздах. Серед недоліків роботи Б. о. було визначено: неповне охоплення всіх міських бібліотекарів, недостатня увага до потреб сільських бібліотек, відсутність належної плановості в діяльності, відрив теорії від практики та актуальних практичних завдань роботи бібліотек, соціалістичного будівництва в цілому, пасивність окремих членів об’єднань, розподіл членів об’єднань на керівних та керованих, відсутність ефективного обліку роботи всіх членів Б. о. Помилковим вважалося безпосереднє підпорядкування нижчих за ієрархією об’єднань вищим, що призводило до гальмування активності та ініціативності членів зазначених організацій. Для залучення бібліотекарів до роботи в об’єднаннях пропонувалося внести в колективні угоди додатковий пункт про виділення певного робочого часу для роботи в Б. о. (наприклад, один день на тиждень для міських бібліотекарів, два дня на місяць – для працівників районних бібліотек), оскільки цей вид діяльності відбувався, як правило, у позаслужбовий час. Бібліотекознавець В. Звєздін зауважував, що головною метою Б. о. повинно бути підвищення ефективності роботи бібліотек шляхом виконання низки практичних завдань, що, своєю чергою, можливо тоді, коли кожний член об’єднання буде автором і творцем певних заходів, які регулюють діяльність зазначених громадських організацій.

У другій половині 1920-х рр. ідеї розвитку Б. о. не були прийняті органами державного управління бібліотечною справою та певними колами бібліотечних робітників. В інструкції Головполітосвіти «Про підготовку та перепідготовку бібліотечних працівників» (1925) не передбачалося розмежування діяльності Б. о. зі структурами політосвіти і профспілок. Якщо раніше навчання політграмоті в об’єднаннях було ледве не на першому місці, то з другої половини 1920-х рр. і в інструкціях Головполітосвіти, і у працях бібліотекознавців питання політичної підготовки бібліотекарів не розглядалися. Так, головний редактор «Красного библиотекаря» М. Смушкова зазначала, що Б. о., які насамперед є методичними організаціями, не повинні займатися питаннями політпідготовки, організаційними та професійними проблемами, що належать до сфери діяльності профспілок та Головполітосвіти. Офіційна думка також була однозначною: питання організаційного, політосвітнього характеру та політпідготовки не повинні бути в компетенції Б. о.  Наприкінці 1920-х рр. за Б. о. залишилася здебільшого методична робота, підготовка та перепідготовка кадрів.

Б. о. піддавалися постійній критиці з боку профспілок, на думку яких, об'єднання намагалися перетворитися з методичних центрів у керівні органи бібліотечної справи. На початку 1920-х рр. у відповідь на прагнення  Б. о. співпрацювати з профспілками керівники профспілки Робос (Робітники освіти) вказували, що вирішення професійних питань не входить до функціональних обов’язків членів об’єднань. У 1925–1926 рр. відносини між Б. о. та профспілками дещо покращилися, що відразу позитивно позначилося на активності бібліотечних працівників. У публікаціях того часу неодноразово зазначалося, що Б. о. не намагаються замінити профспілки, а шукають шляхи раціональних взаємин. Проте профспілки бажали залишити за об’єднаннями лише методичну роботу та перепідготовку кадрів. Всеукраїнська бібліотечна нарада, скликана Всеукраїнською радою професійних спілок (ВУРПС) у березні 1927 р., вбачала в Б. о.  ледь не контрреволюційні організації і прийняла резолюцію, в якій рекомендувалося ліквідувати Б. о. як нікчемні, «кастові, якщо не гірше, організації». Було також засуджено позитивне рішення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників про Б. о. як «безумовну політичну помилку», що загрожувала створенням «особливої касти культпрацівників-фахівців» із бібліотекарів. Найбільше занепокоєння викликала виборність керівних органів Б. о. На нараді Б. о. характеризувались і як організації, що перейняли традиції товариств «Просвіт», ліквідованих радянською владою. Повідомлялося також, що Наркомос підготував резолюцію, яка скасовує рішення Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників про роботу Б. о. Таким чином, під тиском Головполітосвіти, Наркомосу, ВУРПС Б. о. переставали бути професійними громадськими організаціями та поступово трансформувалися в бібліотечні методичні органи.

Відтак у нормативно-інструктивних документах назва «бібліотечні об’єднання» замінювалась на «бібліотечні ради» (наради), що існували ще на початку 1920-х рр. Наприклад, у 1922 р. розвиткові коопераційних засад бібліотечної та методичної роботи сприяла резолюція Харківської губернської бібліотечної наради щодо створення бібліотечних рад (при центральних, районних та волосних книгозбірнях), введення у повітові центральні ради представників від волосних бібліотечних закладів тощо. При Харківській громадській бібліотеці (нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка) було організовано Міську бібліотечну раду, а згодом – Раду пересувних бібліотек та Об’єднання дитячих бібліотек (1925).

Остаточно методична спрямованість діяльності Б. о. була закріплена в інструкції Головполітосвіти «Про роботу бібліотечних нарад» (1927), в якій термін «бібліотечне об’єднання» замінено на «бібліотечна нарада» та чітко визначено її сутність і функції. В офіційних документах бібліотечна нарада (рада) визначалась як одна з форм організації методичної роботи бібліотек і систематичного підвищення кваліфікації бібліотекарів; виборна президія, як керівний орган, скасовувалася. Незважаючи на інструкції 1925–1927 рр., що регламентували діяльність Б. о., багато з них продовжували працювати в напрямі творчих пошуків колективної організації праці.

Загалом  Б. о. прагнули до професійної консолідації та сприяли розвитку бібліотечної справи. Проте їхній діяльності щодо захисту економічних і юридичних прав бібліотекарів, спроби поліпшення умов їх праці та побуту часто протидіяло керівництво профспілок. Уповноважені вирішувати деякі організаційно-адміністративні питання, Б. о. фактично були позбавлені самостійного статусу, юридичних прав і матеріальної бази для реалізації завдань з управління бібліотечною справою. Основною причиною, що ускладнювала подальший розвиток Б. о. як громадських професійних організацій, були надмірна регламентація їхньої діяльності та контроль з боку органів управління бібліотечною справою. Вимоги керівних органів політосвіти щодо уніфікації форм, методів, планів роботи та організаційних структур Б. о., централізація управління бібліотечною справою стримували творчу ініціативу та професійну активність бібліотечних працівників. Подальшому розвитку об’єднань заважала також недостатньо чітко визначена функціональна спрямованість їхньої діяльності, що спричиняло дублювання ними окремих функцій органів політосвіти і профспілок.

Головними досягненнями в діяльності Б. о. стали: формування та розвиток у бібліотекарів професійних навичок; підвищення ефективності роботи міських бібліотек шляхом організації та координації їхньої діяльності; налагодження системи методичної допомоги бібліотекам різних типів і видів, зокрема сільським; сприяння організації науково-дослідної роботи бібліотек. Проте наприкінці 1920-х рр. поступово змінювалася внутрішня політика радянської держави. Партійно-бюрократичний урядовий апарат поступово встановлював жорсткий контроль за всіма сферами політичного, громадського та професійного життя суспільства. У бібліотечній справі, як і в інших галузях та сферах соціально-політичного і культурного життя, відбувався перехід від більш-менш демократичних форм соціально-професійної діяльності до централізації управління й уніфікації форм і методів суспільного виробництва та праці. Поступово Б. о. як громадські організації почали поступатися державним установам – спочатку управлінськими і координуючими функціями, а потім професійними та методичними, допоки остаточно не припинили свою діяльність у першій половині 1930-х рр.

 

Джерела

Вугман И. Библиотечные объединения и ассоциация библиотек: (по поводу статьи т. Бажанова) / И. Вугман // Красный библиотекарь. – 1925. – № 6. – С. 57–59. 

Звездин В. Как же вести работу объединения: (по поводу ст. т. Бажанова в № 1 «Красного библиотекаря» за 1925 г.) / В. Звездин // Красный библиотекарь. – 1925. – № 4. – С. 66–72.

Бажанов Б. Что и как должны делать библиотечные объединения / Б. Бажанов // Красный библиотекарь. – 1926. – № 6. – С. 51–62.

Доблер Ф. Цели и задачи бибобъединений в 192627 гг. / Ф. Доблер // Красный библиотекарь. – 1926. – № 11. – С. 13–24.

Казакевич А. Работа деревенских секций уездных бибобъединений / А. Казакевич, А. Пермский // Красный библиотекарь. – 1926. – № 4. – С. 1–16. – Приложение. 

Коган Л. О библиотечных объединениях / Л. Коган // Красный библиотекарь. – 1926. – № 7. – С. 51–55.

Смушкова М. Методические конференции о работе библиотечных объединений / М. Смушкова // Красный библиотекарь. – 1926. – № 9. – С. 310. 

Фридьева Н. К вопросу о работе методической секции бибобъединения / Н. Фридьева // Красный библиотекарь. – 1926. – № 6. – С. 62–75.

Шнеерсон З. Постановка работы по изучению читателя в библиотечных объединениях / З. Шнеерсон // Красный библиотекарь. – 1926. – № 1. – С. 1–14. – Приложение. 

Маймистов А. Р. Почему мы против библиотечных объединений? / А. Р. Маймистов // Культработник. – 1927. – № 6. – С. 10–19.

Рубанова Т. Д. Библиотечные объединения 20-х гг.: уроки истории / Т. Д. Рубанова // Советское библиотековедение.– 1991 – № 2.– С. 59–63.

Трач Ю. Фахові товариства та їх роль у професійному розвитку бібліотекарів України в 20-ті роки / Юлія Трач // Вісн. Кнк. палати.– 1998.– № 12 – С. 26–29.

Солоіденко Г. Історія створення та організація діяльності бібліотечних об’єднань та асоціацій в Україні [протягом ХХ ст.] / Г. Солоіденко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2006. – Вип. 15: Бібліотеки Національної академії наук України: історія і сучасність. – С. 48–63.

Соколов В. Діяльність бібліотечних об’єднань в Україні у 1920-х – на початку 1930-х рр. / В. Соколов // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2017. – Вип. 47. – С. 54–69.

Соколов В. Ю. Питання про діяльність бібліотечних об’єднань на Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників (1926): рішення та труднощі втілення (до 90-річного ювілею з’їзду) / В. Ю. Соколов // Вісн. Одес. нац. ун-ту. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. – 2016. –  Т. 21; вип. 2(16). – С. 35–54.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 22.11.2016
Останній раз редаговано : 30.06.2021