Довідник – довідкове видання наукового або прикладного характеру, побудоване в систематичному порядку чи за абеткою назв статей, призначене для швидкого пошуку певних відомостей.

Д. широко використовують у всіх сферах людської діяльності: як фахівці (науковці та практики) у своїй роботі, так і пересічні читачі у побуті.

Різновиди довідників визначають за низкою ознак. За цільовим призначенням розрізняють Д.: наукові, суспільно-політичні, виробничо-практичні, навчальні, популярні, побутові та ін.

Науковий Д. акумулює знання, що відповідають сучасному розвитку науки та техніки, й призначений для наукової роботи. Це велика група видань, різноманітних за читацьким призначенням та за обсягом інформації: галузеві, тематичні, з окремих наукових спеціальностей тощо.  Розрізняють такі різновиди наукових Д.:

1) визначник-довідник (рослин, тварин, мінералів і т. ін.) – видання, призначене для чіткого виокремлення певного предмета з-поміж інших подібних та його ідентифікації за певними ознаками (наприклад: «Лікарські рослини Буковини», Ч. 1. Природна флора (Чернівці, 2002), «Фітораритети Криму» (Київ, 2012), «Біофізика, фізіологія» (Луцьк, 2007), «Риби України» (Харків, 2011) та ін.;

2) біографічний довідник, що містить відомості про життя та діяльність певних осіб; за оформленням і глибиною викладу матеріалу (інформативністю) бувають ілюстрованими і без ілюстрацій (портретів); повними та стислими. Приклади: «Гетьмани України» (1995), «Видатні постаті історії українського державотворення» (2014), «Хто є хто у видавничій і бібліотечній справі» (1999), «Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) (2017), «Українська видавнича справа у персоналіях (XVI ст. – середина XX ст.) (2016) тощо;

3) каталог-довідник, що містить перелік виробів з їхніми технічними характеристиками або перелік наявних предметів (зірок, флори і фауни, предметів мистецтва), наприклад «Номенклатура органічних сполук» (2011), «Каталог лікарських рослин ботанічних садів і дендропарків України» (2009);

4) довідник-хронографія, що містить детальний і послідовний (за роками, місяцями й числами) запис фактів і подій за певною темою, здебільшого з посиланнями на джерела, витягами з документальних джерел тощо (історичні довідники, літописи життя і творчості письменника, літописи культурного життя регіону та т. ін. (наприклад, «Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник» (1995), «Українська академія друкарства. Історико-біографічний довідник. 1930–2010» (2010), «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького: рік 2004, …..рік 2009» (2004, 2009)).

Суспільно-політичний Д. містить актуальні матеріали суспільно-політичної тематики, зокрема розкриває питання зовнішньої й внутрішньої політики, економіки, культури України та інших країн світу і призначений для широкого кола читачів. Особливістю таких Д. є систематичний виклад інформації, наявність цифрового та фактичного матеріалу, статистичних таблиць тощо. (наприклад, «Народний Рух України: 60 біографій» (1996), «Довідник з європейської інтеграції» (Львів, 2012; Донецьк, 2013), «Як працює Європейський Союз. Довідник інституцій ЄС» (2011).

Виробничо-практичний Д. містить інформацію, що належить до сфери виробництва й широко використовується фахівцями в їхній професійній діяльності. Відомості у таких Д. викладені в зручній для практичного використання формі: таблиці, формули, розрахункові схеми з роз'ясненнями (наприклад, «Довідник з будівельного матеріалознавства» (2012), «Термінологічний довідник у галузі мостобудування» (2007), «Довідник з гірничого обладнання дільниць вугільних і сланцевих шахт» (2012), «Атомна енергетика в питаннях та відповідях» (2010)).

Виробничий Д. вміщує відомості, призначені для спеціалістів різних галузей. Його зміст формується залежно від рівня освіти, кваліфікації, а також специфіки професії, тому такі видання мають різну читацьку адресність: для інженерів, майстрів, робітників тощо. Більшість таких Д. становлять довідники фахівця: «Довідник слідчого» (2013), «Довідник товарознавця. Продовольчі товари» (2016), «Довідник зварника» (2014) та ін.

Навчальний Д. містить основні відомості з певних дисциплін, які стимулюють процес засвоєння і закріплення знань. Такі Д. створюють для здобувачів освіти різних рівнів, зокрема: «Довідник з фізики для учнів» (1981), «Малий фізичний довідник» (1997), «Шкільний астрономічний словник» (2015), «Біологія: навчально-практичний довідник» (2012), «Людина.  Навчальний атлас з анатомії і фізіології»; «Архітектура і монументальне мистецтво. Терміни та поняття» (2002), «Архітектура античного світу» (2011), «Короткий довідник з теоретичної механіки» (2001) тощо.

Науково-популярний Д. в доступній формі ознайомлює широкі кола читачів-неспеціалістів з відомостями, які охоплюють усі сфери їхніх інтересів («Спортивний туризм», 2012; «Путівник по космосу», 1972; «Екологія для всіх», 2006; «Червона книга України. Тваринний світ», 1994; «Червона книга України. Рослинний світ», 1996; «Короткий історичний довідник: (поняття, події, терміни, персоналії)», 2009 та ін. До цієї групи належать також путівники (містом, пам'ятними й історичними місцями, бібліотекою, музеєм архівних фондів, бібліотечних зібрань та ін.); каталоги (музейних або бібліотечних зібрань, виставок, колекцій), календарі (музичний, театральний, спортивний, молодіжний, для жінок, календар знаменних і пам'ятних дат та ін.); біографічні довідники, що містять перелік найбільш відомих і знакових імен («Художники України: Живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво»: творчо-біографічний довідник», 2001; «Письменники України: біобібліографічний довідник», 2006; «Українські письменники: біографії, огляди творчості, літературні напрямки і течії, літературознавчий словник», 2013) та ін.

Побутовий Д., призначено для широкого кола споживачів; зазвичай містить відомості вузького прикладного побутового характеру. Це адресно-телефонні книги, розклади руху потягів та літаків, довідники з діловодства тощо.

Залежно від структури основного тексту Д. буває абетковим, систематичним, номерним чи хронологічним. Абетковий Д., де слова та словосполучення подані в абетковому порядку за ключовим словом, зазвичай має позначення «словник-довідник».

За характером інформації Д. бувають: статистичні, біографічні, бібліографічні, путівники, каталоги, календарі, календарі знаменних і пам’ятних дат тощо. В таких Д. часто використовують табличну форму подання інформації.

Статистичний Д. – це спеціалізоване видання, що містить статистичні дані з однієї або декількох галузей економіки та суспільного життя. Підвидами є статистичні бюлетені, як видання оперативних даних, та щорічні статистичні довідники.

Бібліографічний Д. висвітлює первинні джерела за певною темою і містить стислі коментарі до них. Наприклад, довідник «Друковані засоби масової інформації» містить інформаційні відомості про періодичні та продовжувані видання: газети, журнали, збірники, бюлетені, бібліографічні видання та календарі книжкового типу, що видані в Україні й пройшли державну бібліографічну реєстрацію (видається з 1998 р. раз на рік Книжковою палатою України); рекомендаційний бібліографічний довідник «Календар знаменних і пам’ятних дат», що містить довідки про ювілейні дати видатних діячів та про визначні й пам'ятні події, а також рекомендовану літературу до ювілейних і пам’ятних дат.

Біобібліографічний Д. містить, зазвичай, стислі відомості про життя та діяльність певної особи, висвітлює її публікації, літературу про цю особу, критику тощо.

За формою носія Д. бувають паперовими та електронними.

За знаковою природою розрізняють Д. – текстові, більшу частину обсягу якого займає текст у вигляді слів, цифр, формул, та зображувальні, в яких основний вміст становлять ілюстрації, наприклад, «Рослини Українських Карпат» (2000) або «Ілюстрований словник-довідник з воєнної історії України» (2009).

Структуру і зміст сучасних довідників визначає їхнє читацьке призначення (спеціалістам – науковцям і практикам у певній сфері чи широкому колу споживачів).

Структурною одиницею Д. є довідкова стаття, яка містить чітку відповідь на питання, винесене в заголовок. Довідкові статті не призначені для суцільного читання, тому їх групують не в логічній послідовності, а в порядку, що забезпечує швидкий пошук необхідної інформації. Найчастіше застосовують абеткове або системне групування статей. Текст чітко структурований не тільки за допомогою статей, але й розділів, рубрик, підрубрик тощо.

Апарат Д. складається зі вступу (вступної статті), списків скорочень і умовних позначок, системи посилань, допоміжних покажчиків, бібліографічних списків, змісту. Вступ містить інформацію про мету Д., особливості його вмісту, рекомендації щодо його використання. Вступ до Д. зазвичай короткий, але він має подати вичерпну інформацію про видання й зорієнтувати користувача стосовно завдань Д., показати відмінності та переваги саме цього видання, повідомити про внесені правки, якщо йдеться про перевидання. Наявність допоміжних покажчиків (абеткового, предметного, іменного та ін.) залежить від особливостей вмісту Д. Для систематичного Д. обов’язкова наявність абеткового покажчика. Допоміжні покажчики вміщують і в тих Д., матеріал в яких розміщено за абеткою: тут використовують або один покажчик або систему покажчиків різних видів.

Всі Д. мають відповідати вимогам максимальної достовірності, точності. адже навіть лічені помилки і похибки зводять нанівець їхню цінність.

Побутування довідників має давню історію. Перші Д., як джерело інформації, використовували вчені та філософи Стародавнього Єгипту, Греції та Риму.

В період Київської Русі та середньовіччя сучасного поняття «довідник» ще не існувало – їхню функцію виконували інші монументальні рукописні й перші друковані пам’ятки, як-от: «Ізборники Святослава» (1073, 1076); поширені серед службовців видання, які вміщували інформацію з різних галузей знань, зокрема географії, медицини, астрономії тощо для використання в повсякденній роботі, наприклад «Толковая Палея» – середньовічна книга, що поєднувала біблійні сюжети з тогочасними природничо-науковими довідковими відомостями про світобудову, космос та географію; літописи («Повість минулих літ»), які окрім хроніки, містили величезний обсяг довідкових даних про географію, генеалогію князівських родів, звичаї народів, міжнародні договори та астрономічні явища. Фактично хронологічними суспільно-політичними Д. були літописи.

Особливого поширення Д. набули з появою книгодрукування і тому стали більш доступними для широкої аудиторії. Пам’ятки довідкового, науково-практичного спрямування були досить відмінними між собою за характером викладу, суттю та будовою. До них належали планетники, громники, місячники, календарі, правила доброго тону, господарські порадники тощо. Одними із найпоширеніших пам’яток науково-практичного жанру були травники та лікарські порадники.

Сучасні Д. видають у різних форматах і на різноманітні теми, вони посідають помітне місце у видавничому репертуарі багатьох книговиробників, користуються стабільним попитом серед користувачів. Традиційні паперові Д. активно поєднуються з електронними базами даних й освітніми онлайн-ресурсами, що містять матеріали з різних галузей знань і використовують різні форми подання інформації: текстову, графічну, звукову, а також можуть відтворювати рухомі та нерухомі зображення.

Бібліотечні довідники із фондів НБУ імені Ярослава Мудрого

В Україні бібліотечні Д. набули розвитку з другої половини 20 ст. Перші видання мали переважно характер путівників окремими бібліотеками, знайомили користувачів із правилами користування, структурою та основними фондами («Бібліотека Академії наук УРСР», 1946; путівники Наукової бібліотеки Одеського державного університету імені І. І. Мечникова,1959; Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, 1979 та ін.). Надалі поширення набули Д. бібліотечних мереж, які систематизували відомості про бібліотеки країни, окремих регіонів або відомств. За охопленням і цільовим призначенням вони поділяються на територіальні («Бібліотеки УРСР (обласні, наукові і спеціальні), 1948; «Бібліотеки Української РСР», 1969, 1974; «Бібліотечна Україна», 1996; «Провідні бібліотеки України», 2006, 2007;  «Бібліотечна Буковина», 2007), відомчі, галузеві («Технические библиотеки УССР», 1968; «Медичні бібліотеки України», 2009), нормативні («Довідник бібліотекаря. Керівні матеріали з питань бібліотечної роботи», 1967, 1971, 1977), спеціалізовані («Бібліотеки України для дітей», 2020) та міжнародні. Ці Д. відображають розвиток бібліотечної системи України та її інформаційного потенціалу. Такі видання містять уніфіковані відомості (назву, підпорядкування, адресу, контакти, профіль комплектування, склад фондів, інформаційні ресурси, послуги, режим роботи тощо), що забезпечує можливість їх порівняння та використання в довідково-інформаційній роботі.

Д. становлять ядро довідково-бібліографічних фондів бібліотек. Їх розміщують на полицях відкритого доступу в читальних залах, значна їх зосереджена у підсобних фондах. Для бібліотечних працівників, що займаються інформаційним обслуговуванням користувачів, суттєвою ознакою професійної майстерності є вміння орієнтуватися в репертуарі різноманітних Д.  з огляду на їх читацьке призначення.

У сучасній бібліотечній практиці довідники й путівники існують як у друкованій, так і в електронній формах, інтегруються з вебсайтами бібліотек, електронними каталогами та навігаційними сервісами, забезпечуючи оперативний доступ користувачів до довідкової інформації про бібліотечні ресурси та послуги.

ДСТУ 3017 : 2015. Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять. [Чинний від 2016-07-01].– Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 38 с. – (Національний стандарт України).

ІSО 2146–72 «Directories of libraries, information and documentation centres» підготував технічний комітет ІSO 46 «Документація» (Втрата чинності)

Швецова-Водка Г. М. Типологія книги: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів культури і мистецтв / Г. М. Швецова-Водка. – Київ : Кн. палата України, 1999. – 68 с. – Про довідник: с. 44.

Вербіцька O. P. Путівник як найпопулярніше видання краєзнавчої літератури / Вербіцька O. P.  // Наук.  зап.  Українська академія друкарства. – 2001. – Вип. З. – С. 78–81

Вербіцька О. Р. Специфіка створення путівника та його підготовка до видання / О. Р. Вербіцька // Поліграфія і видавнича справа. – 2001. – № 37. – С. 210–218.

Словник книгознавчих термінів / уклад. : В. Я. Буран, В. М. Медведєва, Г. І. Ковальчук, М. І. Сенченко ; Книжк. палата України. – Київ : Аранта, 2003. – Про довідник: с. 50.

Ляшко С. М. Основні види довідкових видань. Біографічні довідкові видання України / С. М. Ляшко // Наук. пр. НБУВ. – Київ, 2006. – Вип. 16. – С. 458–466.

Кушнаренко Н. М. Документоведение : учебник / Н. М. Кушнаренко. – 8-е изд., стер. – Киев : Знання, 2008. – 459 с. – (Высшее образование ХХІ века). – Про довідник: с. 198–201.

Абдуллаєва Н. Бібліографічний довідник «Українські бібліографи» / Н. Абдуллаєва // Бібл. планета. – 2009. – № 2. – С. 30–31.

Швецова-Водка Г. М. Документознавство : Словник-довідник термінів і понять / Г. М. Швецова-Водка.– Київ: Знання, 2012. – С. 53.

Булгаков Ю. В. Довідники по фондах архівних установ Півдня і Сходу України: історіографічний дискурс / Ю. В. Булгаков // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2014. – Вип. 18. – С. 436–445.

http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2014_18_31

Пономаренко Л. Г. Видання з культури мови: довідник чи посібник? / Л. Г. Пономаренко // Держава та регіони. Серія : Соціальні комунікації. – 2014. – № 4. – С. 114–119.

Швецова-Водка Г. М. Загальна теорія документа і книги / Г. М. Швецова-Водка.– Київ : Знання, 2014. – 405 с.

Файчук Т. Г. Особливості історичного розвитку довідкових видань : [про лікарські порадники XVIII ст.] / Т. Г. Файчук // Обрії друкарства. – 2016. – № 1. – С. 120–128.

Підготовка архівними установами довідкових видань : метод. рекомендації / Держ. арх. служба України, Укр. наук.-дослід. ін-т арх. справи та документознавства ; уклад.: С. Л. Зворський, Р. В. Романовський. – Київ, 2020. – 91 с.

Солоіденко Г. Бібліотечні довідники, путівники: досвід створення та видання / Г. Солоіденко // Бібл. вісник. – 2021. – № 3. С. 64–77.

Солоіденко Г. Електронні путівники – важливий інформаційний ресурс наукової бібліотеки / Г. Солоіденко // Вісн. Кн. палати. – 2023. – № 1. – С. 25–31.

Ковалишин О. «Хроніки Наукового Товариства імені Шевченка» – освітньо-просвітницький довідник початку ХХ – першої третини ХХ ст. / О. Ковалишин // Молодь і ринок. – 2024. – № 6. – С. 73–77.

———————————————

Крайнікова Т. Робоча програма навчальної дисципліни «Довідково-енциклопедичні видання» // Київський столичний університет імені Бориса Грінченка : [сайт]

Онищук В. М. Термінологічне окреслення, типологія та репертуар путівників на видавничому ринку України / Онищук Вікторія Миколаївна // Science and education: problems, prospects and innovations. Proceedings of the 7th International scientific and practical conference. CPN Publishing Group. Kyoto, Japan. Pp. 774–782.

Солоіденко Г. Довідники – популяризатори інформаційних ресурсів бібліотек [презентація] / Г. Солоіденко ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського