Календар (від лат. calendatium) – 1) система відліку тривалих проміжків часу, упорядкована за роками, місяцями та днями; 2) періодичне або неперіодичне довідкове видання у форматі таблиці / книжки, що містить зображувальні та / або словесно-цифрові хронологічні дані (день, місяць, рік), доповнені відомостями довідкового або науково-популярного характеру, що мають безпосереднє відношення до тієї чи іншої дати, іноді – невеликими художніми творами і т. ін.; 3) ілюстрований збірник творів усіх видів літератури, укладений / впорядкований за структурним принципом руху календарного часу і зміст якого узгоджений співвідносно з датами року.

Термін «календар» має давньоримське походження, від латинських слів «caleo» – проголошувати та «calendarium» – боргова книга (у давніх римлян побутував звичай у перші дні (календи) кожного місяця сплачувати кредиторам, які вели такі книги,  відсотки за своїми боргами).

У різні історичні періоди К. використовували не лише для обчислення часу, ведення господарських робіт, визначення святкових днів. Оскільки до друкованих К. зверталися регулярно, частина з них з ініціативи підприємливих видавців водночас стала виконувати й функції книжок для читання, довідників і порадників з різноманітних питань, позаяк містили багато загальнокорисних та цікавих відомостей. На їх позначення таких видань використовували взаємозамінні поняття: «календар» / «альманах» / «місяцеслів» / «річник» / «кишенькова книжка» / «збірник». Починаючи з другої половини 19 ст. К. набули досить значної популярності, оскільки їх широка варіативність за обсягом, змістовим наповненням, ціною, тематикою дозволяла задовольняти різні смаки і попити.

Спектр сучасних різновидів К. та їх формату досить широкий, однак загальнотипологічної класифікації календарних видань натепер не існує.

За ДСТУ 3017: 2015 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» К. відноситься до групи періодичних і продовжуваних видань і тлумачиться  як «періодичне довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців року, а також відомості довідкового або науково-популярного характеру». У стандарті також зазначено, що К. може бути щорічним, щоквартальним, щомісячним. Водночас К. може бути і неперіодичним виданням, виданим одноразово. За ДСТУ 3017: 2015 унормовано також терміни, якими позначають види К. залежно від його формату:

– відривний або перекидний-К. – настінний чи настільний, в якому для кожного дня / тижня / місяця є окремі відривні / перекидні аркуші;  на них зазначається число, день тижня, інколи міститься художнє зображення та інші матеріали;

– табель-К. – аркушеве або карткове  видання, що має календарну сітку (перелік днів року, згрупованих за місяцями, у форматі таблиці) й зображення (настінні К.-плакати); К. карткової форми – мініатюрні (кишенькові), карткові, одна сторона яких містить художнє зображення, а інша календарну сітку;

– К. книжкового типу – К.-щорічник у форматі книжкового видання з певної тематики та / або призначений певним категоріям читачів; книжкове видання, у якому окрім переліку днів, подаються довідкові, науково-популярні, ілюстративні матеріали;

– К. знаменних і пам’ятних дат – К.-щорічник / щоквартальник / щомісячник, який містить вибірковий перелік днів року, пов’язаних із певними знаменними чи пам’ятними подіями, та відомості про ці події; такі К., з бібліографічними відомостями, готують багато бібліотек.

Окрім зафіксованих у стандарті різновидів календарних видань, розрізняють й інші види К., виокремлені за низкою ознак, зокрема:

• за типом календарного обчислення – місячні, сонячні;
• за часовим охопленням – «вічні», річні, сезонні;
• за сферою використання – релігійні, світські;
• за характером інформації – універсальні (енциклопедичні), тематичні, галузеві, спеціальні, К.-альманахи, адреси-К., К. знаменних і пам’ятних дат;
• за цільовим призначенням – наукові, навчальні, популярні, практичні, побутові, рекламні;
• за читацьким призначенням – для широкого загалу (універсальні), а також адресовані певним соціальним групам (селянські, жіночі, військові, студентські, для дітей), представникам окремих професій, чи видів діяльності.
• за способом виготовлення – друковані, електронні (видання локального та / або віддаленого доступу).

Друковані К. можуть випускатися у вигляді карток, листків, закладинок, плакатів, буклетів, чи книжного блоку. Для їх виготовлення застосовують комп’ютерні технології, використовують різні види паперу та дизайнерські задумки, різноманітної форми.

Прообрази К. існували ще в давніх людських цивілізаціях. В їх основі – циклічні астрономічні явища, зміни дня і ночі, річних сезонів і пов’язана з цим людська діяльність. Найдавніший К., у вигляді розміщених у певній послідовності геометричних фігур, зафіксовано на глиняному посуді періоду трипільської культури (5500–2750 рр. до н. е.).

У Київській Русі набули поширення православні К. – рукописні списки та збірники з переліком християнських свят, сказань про християнських святих – святці, мінеї, місяцеслови, які у давні часи складали в монастирських скрипторіях. Вони були частинами рукописних богослужбових книг. Найдавніші святці збереглися в «Остромировому Євангелії» 1056–1057 рр. В «Ізборнику Святослава» (1076) також повідомлялося про дні тижня, за якими фіксувалися дні пошанування святих, а також надавалися поради, що можна і чого не бажано робити у святкові дні. У Середні віки підготовка К. також залишалася прерогативою церкви. Поряд з православними К., ще тривалий час на теренах України використовувались язичницькі К.: громники, погодники тощо.

У 13–14 ст. з’явились перші К. світського змісту (частіше під назвою «альманах»). У 1448 р. Й. Гутенберг видав одноаркушевий «Астрономічний календар». У різних європейських містах у 15–16 ст. побутували К.-таблиці, К.-альманахи. Один із перших друкованих у Європі К. належить перу українця. Це відома у світі «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Котермака (Дрогобича) – видатного вченого світового рівня, родом із Галичини, що згодом став ректором Болонського університету. Книга ця побачила світ латинською мовою того ж року в Римі.

У 16 ст. з’явилися друковані К. на східнослов’янських землях. На початку 1522 р. з віленської друкарні білоруського першодрукаря і просвітителя Ф. Скорини вийшла збірка «Мала подорожня книжиця», в якій поряд з богослужбовими творами вміщено календарні відомості: зазначено дати Великдня, затемнень Сонця та Місяця тощо.

Із подальшим поширенням друкарства сталий випуск К. як окремого виду видань зафіксовано в головних книготворчих осередках на українських теренах. 5 травня 1581-го р. з острозької друкарні вийшов перший суто український К. – «Хронологія» українсько-білоруського поета А. Римші, в якому для кожного з 12 місяців подано назви латинською, гебрейською та «простою», тобто тогочасною українською, мовами. Після назв місяців вміщено двовірші з описом важливої події з біблійної історії, яка згадувалася в поточному місяці. Єдиний примірник цієї пам’ятки зберігається в Російській національній бібліотеці.

У 16–17 ст. на західних землях України, набули популярності К., що видавались польською мовою у Львові й Замості. Це були видання типу альманахів, які крім календаріуму, містили різноманітні відомості науково-популярного й літературного характеру. Перший К. пам’ятних дат видав Г. Вітте в 1688 р.

У 18 ст. К. почали друкувати на східних землях України. Календарні видання видавали друкарні в Чернігові, Києво-Печерській лаврі. Перший лаврський «Календарь или месяцеслов христіанский… на лето 1714» був надрукований 1713 р. обсягом 16 с.

1720-го р. цар Петро І заборонив поширювати україномовні К. і надалі велів видавати їх, як і іншу літературу в Україні, лише російською мовою. 1738-го р. царський уряд наказав спалити всі К., ввезені зі Львова, а людності в Києві й усій Україні використовувати російські К., дозвіл видавати які на той час мала (з 1726 р., з додатковим підтвердженням у 1873 р.) лише Петербургська Академія наук (але цією вимогою подекуди нехтували). Тож у другій половині 18 ст. видання календарів друкарнею Києво-Печерської лаври значно скоротилося і відновилося лише наприкінці століття, коли видавати К. почала гражданська друкарня Київської Академії, заснована 1787-го р. при лаврській друкарні. З 1797 р. тут виходив «Кіевский месяцеслов…, соч. в Kiевской Академії» з історичними статтями, який готував відомий освітній і церковний діяч, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської академії, укладач рукописного каталогу бібліотеки академії І. Фальковський.

Після петровської заборони 1720 року випуск К. українською мовою перемістився на західноукраїнські терени, що перебували під протекторатом інших держав.

З 1764 р. К. видавала друкарня Бердичівського монастиря «босих кармелітів». Перше видання називалось «Календар бердичівський на рік 1764». Наступні календарі виходили під назвами «Календар політичний», «Календар для руських воєводств», «Календар астрономічно-астрологічний», «Календар господарський…», «Календар польський і руський», «Календар польський з додатком свят руських». Більшість із них виходила польською мовою. Загалом у Бердичеві було надруковано понад 20 видань К., які були досить популярними, їх перекладали і перевидавали навіть у наступному столітті в Києві, Харкові та в інших містах України.

З 18 ст. на східних землях України з’являються російські К. Найвідомішим серед них був т. зв. Брюсів календар (1709–1715). Підготував це видання бібліотекар навігаційної школи у Москві В. Киприянов. К., в якому поряд з астрономічними відомостями, подавались прогностичні передбачення погоди, врожаїв і астрологічні прогнози, тогочасне суспільство тісно пов’язало з іменем Я. Брюса – одного з найосвічених людей петровської доби, астронома, інженера, артилериста, дипломата. Майже 200 років цей К., який багато разів перевидавався, був настільним довідником багатьох вітчизняних землеробів. Навіть на початку 20 ст. подібні календарі у народі мали назву «брюси». Перші видання Брюсова календаря збереглися в одиничних примірниках і вже у кінці 19 ст. були колекційною рідкістю.

З 1770 р. у Російській імперії за церковними К., які й раніше часто називалися місяцесловами, ця назва була закріплена офіційно. 1797 р. Харківське духовне училище підготувало «Месяцеслов…» у перекладі з польської мови, доповнивши його хронологічними відомостями та астрономічними даними про схід та захід Сонця.

Указом від 19 грудня 1801 р. офіційно дозволявся випуск К. у губерніях, адресованих для загального, «простонародного» використання.

У 1811–1829 рр. щороку видавав календарі «Подарок на новый год сельским и городским жителям» один із перших вітчизняних учених, викладач Харківського університету А. Вербицький. Вперше спробу видати щорічний календар в Одесі було зроблено у 1821–1822 рр. З 1835 по 1838 роки канцелярія генерал-губернатора регулярно видавала «Новоросійський календар», пізніше виданням опікувався Рішельєвський ліцей. Наприкінці 19 ст. петербурзькі журнали «Современник» і, особливо, «Отечественные записки», які на своїх сторінках регулярно вміщували огляди численних російських календарів, відзначали змістовність і високий рівень одеського видання.

З 1845 р. Києво-Печерська лавра регулярно видававала «Полный християнский месяцеслов з присовокуплением разных статей к росiйской истории и кiевской епархiи относящихся», в якому, крім власне, К., містились списки українських князів і московських володарів, київських архієреїв, статті про монастирі й церкви київської єпархії. Друкували К. і на замовлення.

У 1855 р. привілей Академії наук на видання К. було остаточно скасовано: спершу воронезькому губернському правлінню, а потім й іншим дозволялося видавати власні К., що стали офіційними довідниками-щорічниками.

Відтоді по 1917 р. виходили офіційні універсальні довідкові видання, що містили календарні (з урахуванням місцевих свят, хресних ходів, ярмарків), статистичні, адресні, персональні та інші відомості про губернії (області) на певний рік під назвою «Пам’ятна книжка … губернії (області)». Ці видання традиційно мали дві складові: адрес-К. (перелік усіх державних і громадських установ губернії з їхнім особовим складом) і адміністративний довідник з відомостями про територіальний поділ губернії, списки населених місць, фабрик і заводів, мануфактур тощо, статистичний огляд губернії і науково краєзнавчий розділ, в якому містилися статті з історії, етнографії і статистики краю, а також публікації документальних пам'яток.

У Харківській губернії 1869 р. побачило світ нове універсальне видання – «Харьковский календарь», яке швидко стало популярним і мало передплатників далеко за межами губернії. Його безпосереднім попередником була «Памятная книжка Харьковской губернии», яку видавали впродовж 1862–1868 рр. У 1887–1898 рр. «Календарь» мав літературний додаток – «Харьковский сборник». За своїм змістом та обсягом цей довідник практично не мав аналогів, оскільки найповніше відображав різні сторони життя Харкова та губернії.

У 1860-х роках право видавати К. надали «всім бажаючим». Відтак з’явилися численні видання К. приватних видавців Г. Гоппе, О. Суворіна, І. Ситіна та ін. Одним з найпопулярніших був «Крестный календар» московського журналіста О. Гатцука. Його дешеві К. містили різноманітні відомості про винаходи та відкриття, видатні події у всесвітній історії, статистичні дані тощо. Успіх календарів Гатцука був величезним, вони розходилися у сотнях тисяч примірників у містах і селах Росії і України. В Україні не меншою популярністю користувався також «Кієвскій народный календарь» – своєрідний домашній довідник, що видавався під орудою громадського діяча, педагога, мецената, одного із засновників і членів розпорядчого комітету Київської російської публічної бібліотеки (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого) О. Андріяшева (1826–1907). Його К. виходив з 1864 по 1915 рр., сукупним накладом понад 1 млн. пр. Вдало ілюстровані сторінки видання подавали відомості про події вітчизняної історії, географію, звичаї, культуру народів світу, поради з надання першої медичної допомоги, ведення сільського господарства, містили різноманітну довідкову інформацію. Від 1907 р. традицію видавання андріяшевських К.  продовжувала його дочка.

На землях Західної України друкування К. українською мовою почалось ще з 50-х років 19 ст. Спочатку вони виходили не регулярно, згодом – набули поширення по всій території України, а також за її межами серед емігрантів.

У Перемишлі отець А. Добрянський видавав К. «Перемышлянин» (1850–1961, 1863, 1864), який за своїм змістом не поступався іноземним К. Тут побачив світ і перший український К. для жінок «Перемышлянка» (1862). У Львові виходив К. «Львовянин, приручений і господарський місяцеслов» (1861–1862, 1882–1884), у Коломиї – перший гумористично-сатиричний К. «Фуркало» (1869).

Регулярне видання К. на західноукраїнських землях започаткував Ставропігійський інститут у Львові. З 1864 по 1939 р. тут видавався щорічний науковий К. «Временник Ставропигийского Института с месяцесловом». Популярними в Галичині і великими за накладами були К. львівської «Просвіти», що виходили в 1870–1939 рр. під назвами: «Народний календарь на рік...» (1870, 1872), «Календарь "Просвіти" на рік...» (1880), «Календар товариства "Просвіти" на рік...» (1881–1882), «Илюстрований календарь товариства "Просвіти" на рік...» (1883–1895) та ін. К. «Просвіти» були дійсно настільними книжками українських родин Східної Галичини. Вони мали універсальний характер і складалися із двох частин: перша (календарна) частина, менша за обсягом, містила різні типи К. (церковний, астрономічний, мисливський та ін.), друга – інформаційні, господарські, хронікальні, науково-популярні та літературні розділи. Літературні частини календарів на 1892–1894 рр. вийшли окремими виданнями під назвами: «Рідний зільник», «Левада» і «Рідна стріха». Загалом вийшло 60 річників. Серед редакторів просвітянських К., був В. Левицький (Лукич) та багато інших видатних діячів українського культурницького руху. За прикладом львівської «Просвіти» аналогічні, але менші за обсягом К. випускали київська (1906, 1907) та ужгородська (у 1920–1930-х рр.) «Просвіти».  Київська «Просвіта», у якій діяла календарна підкомісія,  видала також відривний К. «Веселка» на 1908 рік, який став раритетом.

Серед календарних видань поступово стали розрізняти, власне, К., які містили лише хронологічну сітку, а також датовані переліки релігійних і державних свят та відносно невеликі додаткові тексти, ілюстрації тощо. Популярними були також т. зв. «вічні календарі», які давали змогу обраховувати дати на багато років наперед. Водночас набували поширення й набагато більші за обсягом і форматом К.-альманахи – збірки прив’язаних чи неприв’язаних до календарних дат текстів різної тематики. Вони також поступово структурувалися. Крім загальних, універсальних К. / альманахів, поступово з’явилися К. для селян та міщан, а пізніше – й для представників окремих професій або ж присвячені окремим ділянкам науки й культури: торговельні, військові, лікарські, інженерські, аптекарські, географічні, літературні, історичні, релігійні тощо.

Структура К., здебільшого, була типовою: календарна, загальна й інформаційна частини і розділ оголошень. Календарна частина вміщувала різні типи календарів: астрономічні, історичні, церковні (із щомісячним календарем православних, греко-католицьких, римо-католицьких, єврейських (жидівських) свят і святих), літературні, господарські (із щомісячними порадами у сільському господарстві та прогнозами погоди на поточний місяць), риболовецькі, ловецькі (мисливські). У більшості К. містилися також й чисті сторінки для нотаток, фіксації важливих подій у житті людини чи родини. У цій частині у вигляді додатка вміщувалися коротенькі описи історичних подій, цитати, крилаті вислови, поезії, короткі біографії визначних діячів, письменників, приказки про погоду, народні прикмети. Змістове наповнення календарної частини залежало від читацького призначення, видавництв, укладачів, партій і організацій, які вони представляли.

Поступово К. ставали дедалі популярнішими навіть серед незаможних і малоосвічених верств населення. Це спонукало видавців урізноманітнити форми  цього  виду друкованої продукції: від початку 20 ст., поряд з книжковими набули поширення відривні, перекидні, настінні, настільні, табельні К.

На початку 20 ст. на східних землях України за прикладом київської «Просвіти»  розпочалося активне видання К. українською мовою. У Полтаві календар на 1907 р. видала редакція газети «Рідний край», у Житомирі – видавництво «Струмок». Від 1909 р. у Києві виходив відривний К. видавництва «Час». Своєрідною антологією української поезії став полтавський «Календар "Україна" на 1914» Г. Маркевича. У Харкові друкувався календар «Хлібороб южно-руський сільско-хозяйственный» (1911, 1912).

У Львові в 1904–1907  рр. видавався «Ілюстрований музичний калєндар», пізніше тут побачили світ тематичні прокомуністичні видання – «Робітничий календар» (1914–1919) і «Селянський кооперативний календар "Товариш"» (1915–1916).

1918 р. вийшли перші радянські видання «Советский календарь на 1919 год» і «Отрывной советский календарь на 1919 год». Систематичний випуск календарних видань в Україні налагоджено за рішенням ВУЦВК (1920). Згодом видавались центральні та республіканські К., розподілені за соціальними, професійними й віковими нішами: для селян-колгоспників, лікарів, піонерів та молодших школярів, художні календарі-альманахи, відривні календарі загальної тематики. У 1960-ті рр. виходив К. для жовтенят «Звездочка», у 1980-ті рр. – якісно ілюстровані щорічний альманах  і однойменний тижневик «Календарь для школьника», «Календарь для женщин», «Спорт», «В мире прекрасного» і т. ін.

У Галичині в 20–30-х рр. 20-го ст., К. видавали численні культурно-освітні, кооперативні, жіночі, молодіжні товариства. У 1921–1939 рр. львівське видавництво «Червона калина» випускало щорічник «Історичний калєндар-альманах "Червоної калини"», що вміщував мемуари ветеранів українських визвольних змагань 1914–1921 рр., наукові публікації на воєнну тематику, художні твори; Українське товариство допомоги емігрантам з Великої України у Львові видавало календар-альманах «Дніпро» (1923–1939), з 1926 р. його редактором був В. Дорошенко.

Великий попит серед західноукраїнських читачів 30-х рр. 20 ст. мали т. зв. тикторівські К., які видавав власник концерну «Українська Преса» І. Тиктор: К. для селян «Золотий Колос»: Калєндар «Народньої Справи» (1930–1939), видання для широкого загалу «Калєндар для всіх» (1932–1939), «Веселий сатирично-гумористичний календар «Комар» (1934–1938) та невеликі кишенькові «калєндарці» «Української Преси», «Нового Часу». Тикторівські К. увібрали в себе величезну кількість фактів, подій з життя українців і покликані були формувати у читача національну свідомість і віру в побудову своєї незалежної держави.

До 1939 р. на Буковині, Закарпатті виходили К., що вміщували чимало новинок художньої літератури. Так, у «Календарі на переступний рік 1928» (Ужгород, 1927) надруковано вірші Ю. Федьковича, Марійки Підгірянки, О. Духновича, В. Ґренджі-Донського. У 1921–1938 рр. виходив «Календар "Карпатської правди"» (Ужгород), де висвітлювалося життя в СРСР, зокрема в Радянській Україні, вміщувалися твори українських, чеських, угорських письменників.

У 1944–1949 рр. Політвидав УРСР друкував «Календар-довідник», згодом – «Народний календар». Від 1946 р. випуск К. здійснювала редакція українських календарів та художніх листівок видавництва «Радянська Україна» (від 1992 р. – «Преса України»). Від 1956 р., крім К. загальної тематики і табелів-К., видавництво випускало багатомільйонними накладами спеціальні К. для жителів сільської місцевості, щорічні відривні К. «Промінь» і «Нива» (блоки із 374 аркушів, кольорова обкладинка та металеве окантування; на звороті обкладинки – К. на увесь рік, на кожному з листків – позначення року, місяця, числа, дня тижня, свят, астрономічні дані, на звороті — поради,  твори класиків української літератури, радянських та зарубіжних письменників, перекидні настільні, табелі-К. (таблиці), кишенькові,, ілюстровані настінні К. «Мальовнича Україна», кінокалендар «Супутник», сувенірні кишенькові тощо. Наприкінці 1990-х рр. значно розширилася тематика відривних К. – з’явилися К. для жінок, бабусь, астрологічні, посівні, молодіжні і т. ін. Виходили також К. для осіб різних професій та за інтересами (для воїнів, любителів кіно і театру, філателістів та ін). Вміщуючи короткі й доступні за формою статті з багатьох галузей знань, К. ставали своєрідною енциклопедією, мали велике пізнавальне значення.

З кінця 1940-х рр. активізувалось видання ілюстрованих К. книжкового типу, адресованих дітям. Особливої популярності такі видання набули в 1960–1990 рр. Так, протягом 1958–1996 рр. у видавництві «Дитвидав» (з 1964 р. – «Веселка») щорічно виходила настільна книжка-К. для дітей молодшого шкільного віку «Дванадцять місяців»; на 2014 р. він вийшов у видавництві «Ранок», з 2016 р. – видання  поновлено у «Веселці»). У 1980–1990-х рр. у «Веселці» для найменших читачів виходив також «Календарик-дощколярик».

До 150-річчя від дня народження Т. Шевченка (1964) видавництво «Радянська Україна» випустило «Шевченківський календар»; у видавництві «Дніпро» у форматі К. 1966-го р. вийшов «Літературний щоденник» (упорядник М. Терещенко).

Численні К. випускалися також українською діаспорою. У 1894–1914 рр. видавався «Калєндар Руського народного союзу в Америці». Під час Першої світової війни виходили К. для українських емігрантів і військовиків у Відні, таборах полонених та інтернованих вояків. Бачванські українці (на теренах Сербії) друкували «Руски календар за югославянских русинох» (від 1920 р.). К. видавали також різні громадські і церковні організації у Варшаві, Кракові, Празі, Берліні (містили історичний матеріал, відомості про культурне життя і політичні події на українських землях та про життя українців в еміграції). Цінними для вивчення історії українського поселення в США є К. Українського народного союзу (від 1897 р.), Українського робітничого союзу (від 1911 р.), «Провидіння» (від 1918 р.) та ін.; у Канаді – К. «Українського голосу» (від 1915 р.), «Канадійського фармера» (від 1920 р.) та ін.; у Бразилії – К. «Праця» (від 1921 р.); в Арґентині – К. товариств «Просвіта» і «Відродження». У К. для українців за кордоном вміщено цінні матеріали про українських письменників, у т. ч. емігрантів, зокрема у «Календарі для американських русинів на рік 1910» (Нью-Йорк), «Українському народному календарі "Світло"» (Буенос-Айрес, 1941), «Лемківському народному календарі» (США), «Українському календарі» (Польща).

У роки незалежності України розпочато видання низки К.-щорічників, зокрема від 1995 р. виходив «Український історичний календар» (видає редакція журналу «Київська старовина»), від 1996 р. – «Українознавство» (започатковане у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка як науково-популярне видання). 2017 р. вийшов друком «Розстрільний календар», укладений О. Герасим’юк (містить матеріали про переслідування   української інтелігенції). У 2008–2017 рр. письменник і історик-києвознавець В. Ковалинський опублікував серію К. «Спогади про Київ», а також К. «Меценати Києва». Друкуються обласні щорічні К. знаменних і пам’ятних дат.

Редакція журналу «Шкільний бібліотечно-інформаційний центр» вперше в Україні започаткувала випуски спеціального довідника для освітньої сфери «Календар знаменних і пам’ятних дат на … навчальний рік». Вийшло два випуски (2012, 2013) окремими виданнями, у 2014 р. – як спецвипуск журналу «ШБІЦ. Бібліотечна робота» (№ 7).

Специфіка К. як виду видань і джерела різноманітної інформації полягає в тому, що, незважаючи на їх популярність і великі наклади, вони, здебільшого,  розглядаються як короткочасні вжиткові речі і зберігаються недовго. Вже за декілька років після видання вони стають колекційною рідкістю, особливо перекидні і відривні К. Тому збереження і вивчення К. як пам’яток історико-культурної спадщини України є одним із завдань наукових і спеціальних бібліотек. У фондах окремих вітчизняних бібліотек зберігаються зібрання як давніх К., у яких можна віднайти цінну  інформацію з повсякденного життя і побуту минулих століть, так і сучасні календарні видання.

Значна колекція К. зберігається у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ). Так, у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ К. містяться у таких фондах як «Бібліотека університету св. Володимира», «Роки», «Бібліотека Київської духовної академії», «Бібліотека Києво-Печерської лаври» тощо, різних за хронологічною глибиною, тематикою, місцем видання та форматом. Велика історична колекція рідкісних та маловідомих К., місяцесловів, адрес-К., довідкових книжок-К., альманахів-щорічників, К.-порадників галузевого та універсального змісту зберігається і в основному фонді НБУВ, серед яких: «Буковинский календарь» (1885), «Буковинско-русский месяцеслов» (1879), «Новороссийский календарь», календар «Промінь» на 1907 р., виданий київським видавництвом «Початок», «Киевский народный календарь», редагований О. Андріяшевим, «Календарь на 1918–1919 гг. Харьковского Общества Любителей Природы» з автографом В. Вернадського, а також К.-альманах «Дніпро», К. «Просвіт», народний К. «Село», К. для осіб певної професії, зокрема: «Календарь пчеловода на все времена года», «Календарь виноградаря», «Календарь для учителей», «Юридический календарь», а також календарі, видані губернськими статистичними бюро та ЦСУ СРСР та УРСР.

У фондах низки обласних універсальних наукових бібліотек (ОУНБ), бібліотек провідних закладів вищої освіти поряд із сучасними календарними виданнями зберігаються пам'ятні книжки, земські К. та адрес-К. 19–20 ст., які є цінними історичними джерелами з краєзнавства.

Електронні копії рідкісних видань К. доступні в електронних колекціях провідних бібліотек України, зокрема: «Україніка» (НБУВ), «Культура України» (НБУ імені Ярослава Мудрого),  «Історична спадщина України» (Національна історичної бібліотеки України), цифрових бібліотеках ОУНБ та університетських книгозбірень.

К. посідають провідне місце і в репертуарі видавничої продукції вітчизняних бібліотек. Серед них найпоширенішими є бібліографічні покажчики у форматі К. знаменних і пам’ятних дат. Багаторічну традицію підготовки такого типу К. має НБУ імені Ярослава Мудрого: з 1957 р. тут виходив друком щоквартальник «Календар знаменних і пам’ятних дат»; упродовж 2000–2009 рр. бібліотека укладала щорічник «Знаменні дати», що друкувався у видавництві «Україна»; згодом – «Дати і події» (2012–2019); «Культура і мистецтво України. Знаменні і пам'ятні дати»; на сайті бібліотеки для оперативного інформування також є сторінка «Календар знаменних і пам’ятних дат» на той чи інший рік. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського видає «Календар знаменних і пам’ятних дат у галузі освіти і педагогічної науки», Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН України – «Календар знаменних і пам’ятних дат в історії аграрної науки України» (з 2013 р.). ОУНБ у співпраці з місцевими краєзнавчими організаціями створюють календарі знаменних і пам’ятних дат («Календар пам’ятних дат Волині», Луцьк; «Календар знаменних і пам’ятних дат Закарпаття», Ужгород), а також літературні, історичні, екологічні та календарі іншого краєзнавчо-тематичного спрямування.

З активізацією у вітчизняних бібліотеках маркетингової діяльності й виробництвом рекламної й іміджевої бібліотечної продукції набувають популярності К. різного типу (кишенькові, настінні (плакатні), перекидні настільні і т. ін.).

У межах соціального напряму роботи Молодіжної секції (МС) Української бібліотечної асоціації (УБА) створено фотокалендар на 2016 рік, який містить цікаві та неформатні образи 12-х бібліотекарів, переможців конкурсу світлин «Я – молодий, сучасний бібліотекар!». Макет К. створив член МС УБА С. Мірчук із Барської районної бібліотеки для дітей Вінницької обл.

У колективній свідомості К. тривалий час були наочним прикладом універсальної літератури для щоденного вжитку, слугували авторитетними міні-енциклопедіями, збірками художніх текстів та підручними довідниками на різні випадки життя, у 18-19 ст. вони виконували й функції читанок для дітей та малописьменних осіб. К. минулого слугують важливою джерелознавчою базою для сучасних історичних і краєзнавчих досліджень.

У контексті стрімкого розвитку інтернет-публікацій та економічної нестабільності й кризи українського книговидання впродовж років незалежності України популярність К. як універсальних видань і серед читачів, і серед видавців поступово меншає. Свою нішу зберігають, переважно, К. електронні, а серед друкованих – різноформатні інформаційні відривні, перекидні та настінні календарі.

 

ДСТУ 3017:2015. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – Чин. від 2016–01–07. – Київ, 2016.

Пчілка О. Українські календарі  / Олена Пчілка // Рідний край. – 1907. – № 12.

Календар – книга знання // Калєндар для всіх. – Львів, 1936.

Як постали календарі // Калєндар «Криниця» на рік 1936. – Львів, Б. р.

Календар // Куделько Е. В. Довідник з бібліотекознавства і бібліографії / Е. В. Куделько, С. Й. Мінц. – Харків : Ред.-вид. відділ Книжкової палати УРСР, 1969. – С. 91.

Стрельський В. І. Історія календаря / В. І. Стрельський, П. Г. Титаренко. – Київ, 1975.

Антоник О. В. Типологічні особливості календарів Івана Тиктора / О. В. Антоник, М. Л. Бутрин // Поліграфія і видавнича справа. – Львів, 1996. – № 31. – С. 164–169.

Передирiй В. А. «Iсторичний календар-альманах Червоної Калини» як тип перiодичного видання (1921–1929) // Збiрник праць Науково-дослiдного центру періодики / НАН України, ЛНБ iм. В. Стефаника, НДЦ перiодики. – Львiв, 1999. – Вип. 6. – С. 226 −241;

Кужель Л. Календарі видавництва «Батьківщина» в контексті західно- українських календарів 30-х рр. ХХ ст.: видання та розповсюдження / Любов Кужель // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : [зб. наук. праць]. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 110–132.

Кужель Л. Календарі Українських січових стрільців (1916–1920): національно-політична та культурно-просвітницька роль / Любов Кужель // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : [зб. наук. праць]. – Львів, 2005. – Вип. 13. – С. 70–91.

Кужель Л. Календарі Крайового Господарського Товариства «Сільський Господар» (1929–1944): пропаганда модерного хліборобства / Любов Кужель // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : [зб. наук. праць]. – Львів, 2006. – Вип. 14. – С. 118–131.

Пашук В.С. Календар «Просвіти» // Енциклопедія історії України: Т. 4 : Ка-Ком / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; НАН України. Інститут історії України. – Київ : В-во "Наукова думка", 2007. – 528 с.: іл..

Кравченко О. Л. Типологія видань : навч.-метод. посіб. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – С. 94–95.

Кужель Л. Українські календарі (1914–1939) в Аргентині і Бразилії як джерело інформації про західноукраїнську книгу / Л. Кужель // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. – 2008. – № 1. – С. 73–95.

Раздорский А. И. Памятные книжки Подольской губернии (историко-библиографический обзор) / А. И. Раздорский // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сер. : Бібліотекознавство. Книгознавство. – 2010. – Вип. 2. – С. 374–388.

Соколов В. Ю. Видання календарів та розвиток природничо-наукового книгодрукування в Україні у ХVІІІ столітті / В. Ю. Соколов // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2012. – № 3–4. – С. 93–101.

Кужель Л. Реклама у західноукраїнських та українських еміграційних календарях 1920-х рр.: типи і стереотипи / Л. Кужель, І. Жеваженко // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. – 2013. – № 5. – С. 116–139.

Голик Р. Реальна і віддзеркалена Галичина : календарі, час, ментальність й повсякденне життя галичан в краю й на еміграції (кінець ХІХ − перша половина ХХ ст.) / Р. Голик // Вісник Львівського університету. Серія : Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – 2014. – Вип. 9. – С. 23–42.

Кужель Л. Західноукраїнські та українські еміграційні альманахи 1920–1930-х років: тематико-типологічний аналіз / Любов Кужель // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника : зб. наук. праць. — Львів, 2015. – Вип. 7 (23). – С. 302–342.

Соколов В. Видання календарів друкарнею Києво-Печерської лаври у XVIII столітті / В. Соколов // Вісн. Кн. палати. – 2016. – № 10. – С. 50–52.

Кужель Л. Календарі Івана Тиктора 1930-х рр. у контексті тогочасних суспільно-політичних подій / Л. Кужель // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. – 2017. – Вип. 9. – С. 239–259.

Бакіна Т. С. Традиції жанру календаря в літературі для дітей / Т. С. Бакіна // Вісник Маріупольського державного університету. Сер. Філологія. – 2018. –Вип. № 19. – С. 22–29.

Дідусенко Г. А. Пам’ятні книги як унікальне історичне джерело пізнання минулого Полтавщини (за фондами Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Петровича Котляревського) / Г. А. Дідусенко // Бібліотека закладу вищої освіти в умовах трансформаційних змін: відкрита наука, відкритий доступ, цифрова педагогіка : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., (м. Полтава, 20–21 верес. 2018 р.). – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2018. – С 59–65.

Дідусенко Г. Цінне джерело історичної пам’яті нації // Бібліотечний форум: історія, теорія, практика. – 2019. – № 2. – С. 19–22.

Кононенко В. Поповнення «сім’ї» календарів / Валентина Кононенко // Бібл. планета. – 2019. – № 3. – С. 36.

Тимошик М. «Місток, що лучить нас із Батьківщиною» / Микола Тимошик // Слово Просвіти. – 2019. – 24-30 січ. (№ 4). – С. 1, 6, 7.

 

________________

 

 

Випуск збірника «Дванадцять місяців» – багаторічна традиція «Веселки»

Выставка «Пунктиры времени… Календари в истории человечества»

З історії календарів

Зуляк І. Календарі «Просвіти» – важлива складова видавничої діяльності товармиства (1869–1939 рр.)

Ілюстровані календарі товариства «Просвіта»

Календар // Енциклопедія сучасної України

Календарі у фонді відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ [електронна виставка видань кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.]

Літературні календарі: а що для мене?

Макет календаря на 2016 рік «Я – молодий, сучасний бібліотекар!»

Науково-інформаційні календарі на поточний рік

Оригінальні календарі на 2019-ий від українських ілюстраторів

Унікальний календар українця-націоналіста видали у Тернополі (фото)