За місяць : 1106
статей : 1008
| Рубрики : | Науки документно-комунікаційного циклу → Книгознавство |
Ілюстрація (від лат. illustratio – висвітлюю, наочно зображую) – зображення (малюнок, гравюра, фотографія, репродукція, карта, схема), що наочно пояснює чи доповнює текст у виданні, візуально підсилює його сприйняття. І. може бути точним поясненням словесної інформації, а може становити своєрідну інтерпретацію тексту ілюстратором.
І. є складовою мистецтва книги, видом графіки в образотворчому мистецтві. І. у виданні має подвійне навантаження: з одного боку, вона сама є витвором мистецтва, а з іншого – це органічна складова видання, повноправний елемент його внутрішнього художнього оформлення чи зовнішнього оформлення (у випадку ілюстрованої обкладинки).
Видання, що містить І., називається ілюстрованим. І. часто доповнюється в основному тексті експлікацією, тобто пояснювальним підписом. Ступінь насиченості видання І. може бути різним – від одиничних І. до кількох десятків і сотень. І. можуть бути основним складником видання, як, наприклад, у художніх альбомах, коміксах, лубочних виданнях, ботанічних, анатомічних, картографічних, астрономічних чи ін. атласах, і в такому разі текст доповнює чи пояснює їх.
За способом відбиття дійсності розрізняють художньо-образні та науково-пізнавальні І. У виданнях художньої літератури І. є бажаною, але не обов’язковою. Натомість І., яка є невід’ємною частиною змісту наукового твору, навчального посібника чи, наприклад, технологічної інструкції і спрямована на полегшення сприйняття складного тексту, є обов’язковою (схема технологічного процесу, маршрут руху на карті, фрагмент рукопису з виправленнями і доповненнями тощо).
За ступенем зовнішньої близькості до зображуваної дійсності (від максимально точної до мінімальної і навіть умовної) розрізняють такі види І.: фотографія, креслення, малюнок, схема.
За походженням І. поділяють на запозичені (взяті з інших видань) та оригінальні; окрему групу становлять документальні І.
За технікою створення серед традиційних І. виокремлюють штрихові та напівтонові, за кольоровою гамою – чорно-білі та кольорові.
За місцем розташування в книзі І. може бути на обкладинці або палітурці; на розвороті титулу (портрет автора чи символічна І. на фронтиспісі – лівій сторінці подвійного титулу); як заставка на початку тексту книги чи її розділу (зображення сцени, описуваної на початку розділу; головна тема розділу, кульмінаційний момент; місце дії, або пейзаж, який повинен викликати у читача відповідний настрій); як кінцівка наприкінці книги чи розділу (іноді показує завершальну дію розповіді. Кінцівки й заставки можуть бути сюжетно-тематичними, орнаментально-декоративними або символічними); І. в ініціалі – заголовній орнаментованій літері, з якої починається книга чи розділ.
Найчастіше І. розміщують серед тексту. За способом розташування в тексті І. бувають: на всю сторінку (сторінкова або смугова (полосна) І.; напівсмуговими, на пів сторінки, переважно зверху чи знизу сторінки; розворотними, на двох суміжних сторінках; середтекстовими: в оборку, коли текст оточує І. з трьох боків, або т. зв. глуха верстка, коли в багатоколонній верстці І. заверстуються всередину тексту, стикуючись з ним всіма чотирма боками; винесені на берега книги. Зміст І., розташованої усередині тексту, зазвичай має пряме відношення до тексту, серед якого вона розташована. Якщо ж кілька І. згруповані в одному місці як вклейки, то часто до кожної з них подається примітка, до тексту на якій сторінці книги вона відноситься. Розміри (формат) І. визначаються їх значимістю для розуміння змісту книги.
І. можуть міститись також на вкладках (сфальцьовані в зшиток з 4-х чи більше сторінок І. вкладені в середину одного із зошитів видання і зшиті разом з ним), вклейках (аркуш І., приклеєний вузькою смужкою до корінцевого поля однієї з внутрішніх сторінок зошита, коли І. потрібно надрукувати в декілька фарб, або на іншому папері, або іншим способом друку), приклейках (аркуш з І. чи його дробова частина, приклеєно вузькою смужкою до корінця зовнішньої сторінки зошита), накидках (зошит з І., надрукованими на іншому, ніж текст, папері чи іншою кількістю фарб, накинутий на книжковий зошит і зшитий разом з ним). У деяких вишуканих виданнях застосовують І., надруковані невеликим форматом і наклеєні верхнім краєм на середину сторінки порожнього від тексту аркуша (як правило, з цупкого паперу), вклеєного в корінець. Такі І., а також І. на вклейках, іноді додатково захищені аркушами прозорого паперу – плюру.
І. у виданнях виконують три основні функції: інформаційну, емоційно-психологічну та естетичну, які тісно переплітаються і невіддільні одна від одної.
Інформаційна функція. І., як і текст, є формою подання інформації. Ілюстрації доповнюють, поглиблюють і розширюють текстову інформацію, допомагають наочно представити описувані предмети (явища), можуть містити діаграми, графіки, номограми, а варіювання кольорами дозволяє легше відшукувати і сприймати потрібний текст.
Емоційно-психологічна функція І. забезпечує вплив візуального ряду на емоційний настрій читача. І. посилюють емоційно-художню дію тексту, ємні малюнки суттєво спрощують розуміння складної інформації у виданні, іноді замінюють громіздкий текст, натомість відсутність ілюстрацій ускладнює засвоєння текстової інформації.
Естетична функція. І. визначається якістю її виконання, і тут важливим стає критерій художності. І. допомагають створити єдиний ансамбль видання, формують його естетичний образ, і таким чином впливають на читача.
В ілюструванні текстів використовують І. різних жанрів.
Концептуальна І. створює контекст для прочитання твору, породжує певні очікування у читача щодо сюжетної теми, формує синтетичний образ ілюстрованого твору.
Оповідальна І. відтворює послідовність подій у формі своєрідного сценарію. До цієї категорії жанрів, зокрема, належать карикатури, комікси, мальовані анімації, мультиплікація і т. ін. У цьому жанрі виконана, наприклад, книжка Братів Капранових «Мальована історія незалежності України».
Портретна І. – живописні, графічні, а також фотопортрети, які використовують для ілюстрування літературно-художніх, історичних та мистецьких видань і текстів.
Декоративна (орнаментальна) І. супроводжує текст, слугуючи засобом оздоблення сторінки. Декоративним зображенням властиві узагальнення, умовність форми, кольору, перебільшення тих чи інших ознак, внесення елементів фантастичного.
Гумористична І. – жартівливе зображення (шарж, карикатура), яке найчастіше використовується для ілюстрування сатиричних та гумористичних творів, періодичних видань. Тісно пов’язана з особистими якостями художника – гостротою розуму і почуттям гумору, переданими за допомогою індивідуального художнього стилю.
І. в книзі пройшла довгий шлях. У рукописних книгах застосовувався малюнок (серед фахівців він має назву «мініатюра»), виконаний, зазвичай, кольоровими фарбами. У стародруках на зміну мініатюрі прийшла гравюра – фарбовий відбиток зображення, попередньо нанесеного способом ручного гравіювання на тверду поверхню – форму («дошку»). Найбільш ранньою технікою гравірування І. в книгах була ксилографія – обрізна гравюра на дереві поздовжнього розпилу, вид рельєфної гравюри, тобто техніка високого друку. Наприкінці 16, у 17–18 ст. поширення набула гравюра на міді – вид глибинної гравюри на металі, коли штрихи малюнка прорізують різцем на поверхні пластини (різцева гравюра); виконувалась часто на окремих аркушах, які потім вклеювали в книгу. І. у виданнях 19 ст. виконані переважно в техніках торцевої (тонової) гравюри на дереві, а також літографії – гравюри, виконаної з плоскої відшліфованої поверхні каменю, що давали можливість виготовлення більших накладів. Наприкінці 19 ст. майже всі техніки репродукування І. у виданнях були витіснені різними видами фотомеханічного друку (цинкографія, автотипія та ін.). Надзвичайно різноманітним був розвиток І. на поч. 20 ст.; чудові зразки І. у той час створювались у різних стилях – реалізму, модерну, символізму, конструктивізму тощо. Незвичайні мистецькі І. у різних техніках уможливлюють і в наш час перетворення видань у книжкові пам’ятки.
Всесвітньо визнаними ілюстраторами європейських стародруків 15 – першої половини 16 ст. є А. Дюрер, Л. Кранах, Г. Гольбейн, Г. Букргкмайер. Найбільш ілюстрованими виданнями того часу є «Всесвітня хроніка» Г. Шеделя (1493, Нюрнберг, друкар А. Кобергер), «Корабель дурнів» С. Бранта (1494, Базель; до 1500 р. книга перевидавалась у європейських країнах 26 разів), «Апокаліпсис» (Нюрнберг, 1498 р.), «Тоєрданк» М. Пфінцинга (Нюрнберг, 1517), «Астрономія» П. Апіана (Інгольштадт, 1540), «Про історію рослин» Л. Фукса (Базель, 1542), «Про будову людського тіла» А. Везалія (Базель, 1543). Вже за тієї доби відбулося розділення праці художника і гравера: як правило, гравер вирізав гравюру на дошці за малюнком іншого художника. Серед тогочасних слов’янських стародруків найбільш ілюстрованим виданням була «Біблія руська», підготовлена й випущена Ф. Скориною в Празі в 1517–1519 р. окремими випусками.
У 17 ст. спостерігався відрив І. від тексту, наприклад, відома в історії книги «Біблія Піскатора» (Theatrum biblicum ae neis exspressae … per Nicolaum Ioannis Piscatorem), видана голландським видавцем Н. І. Піскатором, містила майже 500 гравюр до Біблії, без тексту. Особлива увага приділялася фронтиспісу, схожому на барочну тріумфальну арку. Це був час розквіту наукової І. в книгах, в т. ч. карт (особливо прославилась голландська фірма Блау). Спочатку в Англії, потім у Франції, Німеччині з’являються дитячі І. Серед найвидатніших майстрів І. того часу – П. П. Рубенс, А. Ван Дейк.
У 18 ст. зв’язок І. з книгою стає міцнішим. Неперевершені взірцеві І. у стилі рококо у Франції створили Ф. Буше, Ю. Ф. Гравло, Ж. М. Моро, Ш. Персьє, Ж. О. Фрагонар, Ш. Ейзен. У Німеччині найбільш відомий ілюстратор того часу Д. Ходовецький, в Англії У. Хогарт, в Іспанії Х. Ібарра. Найкращі ілюстровані видання того часу – «Казки» Лафонтена (художник Ф. Буше, гравер П. Шофар), «Метаморфози» Овідія (художники Ф. Буше, Ш. Ейзен). У техніці кольорової І. виконані 12 мідеритів до книги Дж. Мільтона «Втрачений рай».
Наприкінці 18 – на початку 19 ст. чудові зразки природничо-наукових І. створюють художники-анімалісти Т. Бьюік в Англії, Дж. Одюбон у США. З’являються гостросатиричні І., карикатури, пов’язані насамперед з журнальною графікою. Водночас у книжковій графіці переважають І., виконані в стилі романтизму, в яких відтворено емоційну атмосферу твору. Наприкінці 19 ст. спостерігається часткова втрата єдності І. та книги в цілому. Водночас у роботах художників у стилі модерн (У. Морріса спільно з У. Крейном; О. Бьордслі) відчутно прагнення до досягнення єдності І. зі шрифтами та орнаментально-декоративними елементами оформлення.
На поч. 20 ст. в моду входять елітні вишукані малотиражні видання, в оформленні яких брали участь П. Боннар, П. Пікассо, М. Шагал. Індивідуальна інтерпретація художником літературного тексту допускає його багатозначне тлумачення (І. А. Майоля, А. Матісса, А. де Тулуз-Лотрека та ін.).
У Російській імперії найвидатніші ілюстратори 19 ст. – П. Боклевський, В. Васнецов, М. Врубель, І. Репін, В. Серов; значну увагу мистецтву І. приділяли художники об’єднання «Мир искусства» О. Бенуа, І. Білібін, М. Добужинський, Є. Лансере, К. Сомов, а також Д. Мітрохін, С. Чехонін. На противагу їм одночасно розвивався на поч. 20 ст. конструктивізм – рух, який взагалі заперечував доцільність І. та висував завдання створення книги як єдиної візуальної системи, в якій зміст виявлявся б тільки друкарськими засобами. У першій чверті 20 ст. створюються т. зв. «авторські книги», де і текст, і І. належать одній особі (книги В. і Д. Бурлюків, В. Кандінського, О. Кручоних та ін.). Водночас 1920-ті рр. – час нового розквіту ксилографії (В. Фаворський, О. Кравченко), малюнку (М. Купреянов, Б. Кустодієв, М. Тирса), фотомонтажу, плакатності в І. (О. Родченко). Активно розвивається І. в дитячих книжках (В. Конашевич, В. Лебедєв).
І. в українській книжці теж має довгу історію. Українська книжкова мініатюра в рукописних книгах презентована передусім зображеннями євангелістів, як наприклад, у найдавнішому зі збережених кодексів Київської Русі – «Остромировому Євангелії» 1056–1057 рр., або у вишуканому «Пересопницькому Євангелії» 1556–1561 рр. У «Ізборнику Святослава» 1073 р. з’являється мініатюра із зображеннями князя Святослава і його родини – перший портрет у вітчизняній книзі. Найбільш ілюстрованим маргінальними (на берегах книги) мініатюрами є «Київський псалтир» 1397 р., одна з найвизначніших пам’яток українського книжкового мистецтва.
Гравюри українських стародруків часто тяжіють до реалістичних зображень дійсності, інколи навіть до зображень соціальної нерівності, як наприклад, у київському виданні Учительного Євангелія 1609 і 1619 рр. Мали місце І. до світських видань, пов’язаних з історичними подіями («Вірші на жалосный погрєб Зацного Рыцера Петра Конашевича Сагайдачного» 1622 р., Київ). Українські стародруки 17 ст. рясніють сюжетними зображеннями, в яких відтворені елементи побуту, архітектури. Найвидатнішими майстрами ілюстративної гравюри були Ілля, Н. Зубрицький, І. Щирський та ін. Спочатку переважали І., створені в техніці гравюри на дереві, а з кінця 17 ст. потреба в збільшенні кількості відбитків І. спричинила розповсюдження гравюри на міді: наприкінці 17 – у 18 ст. успішно працювали в цій техніці О. і Л. Тарасевичі, чия творчість була пов’язана з мистецтвом бароко, а також Д. Галяховський, А. Козачковський, Г. Левицький.
Новий сплеск самостійної школи української книжкової І. відбувається в другій половині 19 ст., з розповсюдженням техніки вільного живописного малюнку, відтвореного ксилографічним способом (К. Трутовський). Наприкінці 19 – на початку 20 ст. з’явилися І. пером М. Мурашка, М. Самокиша, О. Сластіона. Плідно працює на ниві створення І. М. Жук. Розвивається національний романтичний стиль, близький до стилю «модерн». Найкраще риси модерну і національних традицій (українського бароко, народної творчості, орнаментики, геральдики старих українських гравюр) були поєднані зі специфікою книжкового мистецтва в творчості Г. Нарбута. Своєрідністю відзначаються І. І. Їжакевича, В. Кричевського, А. Ждахи, О. Мурашка, а також учнів Г. Нарбута – П. Ковжуна, Р. Лісовського, А. Маренкова. Провідною технікою І. в 1920-х рр. була гравюра на дереві, в якій працювали абсолютно різні за стилями майстри, серед них М. Бойчук і його послідовники, які прагнули поєднати прийоми народного українського мистецтва й західноєвропейського авангардного стилю. Загалом стилі і напрями творчості художників були найрізноманітніші. Це час розквіту в оформленні книги авангарду, футуризму, супрематизму (Д. Бурдюк, О. Екстер, О. Богомазов, Ель Лисицький). Цікаві І. були створені художниками-графіками М. Дерегусом, А. Страховим, Л. Хижинським, В. Січинським, О. Налепинською-Бойчук, О. Усачовим, В. Седлярем, А. Петрицьким, В. Єрмиловим, О. Кульчицькою.
У 1930-х – 1950-х рр. в оформленні видань домінував стиль соціалістичного реалізму, що відображено в творчості М. Дерегуса, В. Касіяна та ін. І. в книжках, найчастіше смугові, нагадували твори станкової графіки. Серед найкращих І. 1960–1980-х рр., коли відбувались пошуки нових художніх прийомів, можна назвати роботи С. Адамовича, А. Базилевича, В. Юрчишина, Г. Якутовича, В. Лопати та ін. Про високу професійну майстерність свідчили також І., створені В. Перевальським, С. Якутовичем, Г. Малаковим та багатьма іншими українськими художниками.
У деяких ілюстрованих виданнях подаються списки І. – перелік розширених підписів до ілюстрацій, розміщений наприкінці книги з метою дати можливість читачеві в компактній формі ознайомитись із складом І. та допоміжними відомостями, які всередині видання перевантажили б підписи. Більш складну структуру має допоміжний покажчик І. у вигляді упорядкованого переліку тем зображень, що адресує до сторінок видання чи номерів І.; укладається або за абеткою підписів до І., або за абеткою прізвищ художників чи зображених на І. осіб, або за групами відображених в І. тем в абетковому чи систематичному порядку. Відомості про ілюстратора, який створив оригінальні І. до видання, розміщують у підзаголовкових відомостях на титульному аркуші чи, частіше, на його звороті.
Загальноприйнятою практикою є масове застосування І. у виданнях, адресованих дітям і підліткам, оскільки вони посилюють їхню зацікавленість у книжках, заохочують до читання, сприяють збагаченню емоційного сприйняття прочитаного і кращому запам’ятовуванню тексту. Часто діти вибирають книжку для читання насамперед завдяки І., що їм сподобались. Доведено, що ефективність сприйняття дошкільниками тексту без І. знижується майже вдвічі. Малюнок і слово в дитячій книзі органічно взаємопов'язані. Не випадково навіть перші кроки у вивченні дітьми абетки обов’язково супроводжуються малюнками, як і перші шкільні підручники. Особливого значення набуває настрій І., який вона передає. Різні його відтінки (сумне, веселе, іронічне, серйозне) легко сприймаються через малюнки, підказуючи читачеві, як слід ставитися до того чи іншого персонажа, того чи іншого вчинку, описаного в книзі.
І. у виданнях для дітей та юнацтва виконують, крім основних, також пізнавальну, виховну, доповнювальну функції. Вони охоплюють великий спектр тематики, орієнтованої на вікові особливості читача, повинні бути відповідними жанру видання. І. в дитячих книгах є важливим дидактичним засобом бібліотечної педагогіки і різноаспектно використовуються в практиці бібліотек, що обслуговують дітей та юнацтво. Долучення І. дитячої книжки в систему професійних знань бібліотекарів бере свій початок з діяльності бібліотечних курсів при народному університеті ім. А. Л. Шанявского. Відомий бібліотекознавець В. Зеленко в 1916 р. на цих курсах викладав курс «Ілюстрація дитячої книги». У радянському бібліотекознавстві ствердилась точка зору, згідно з якою пізнання бібліотекарями специфіки художньої ілюстрації дитячої книжки є основою для керівництва читанням дітей. Методика використання книжкової І. в індивідуальній і колективній роботі з юними читачами була викладена у підручнику для бібліотечних факультетів інститутів культури «Керівництво читанням дітей в бібліотеці» (за редакцією Н. Житомирової, 1976). Сучасна інформаційно-педагогічна практика з художньою І. у дитячих та шкільних бібліотеках спрямована передусім на літературно-художній та естетичний розвиток читачів-дітей, зокрема молодшого шкільного віку. Основними формами роботи є бібліотечні виставки книжкової ілюстрації, бесіди про ілюстраторів, уроки мистецтва, організація творчої діяльності дітей (створення ілюстрацій, коміксів до прочитаних книжок, конкурси малюнків і т. ін.). Тема «Ілюстрація» традиційно розглядається на бібліотечних уроках в системі роботи з дитячою книжкою й формування читацької культури молодших школярів.
Українська книжкова графіка у 21 ст. швидко розвивається, з’явилось багато нових імен талановитих художників. Особливо помітно це на прикладі ілюстрування дитячих книжок, випущених насамперед видавництвами «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Старого Лева» та ін. Традиційною залишається класична книжкова графіка, але митці відкриті і до експериментів. І. – це тільки частина мистецтва книги, хоча й вагома; художник сьогодні зазвичай створює всебічний дизайн книги.
В сучасній практиці підготовки видань ілюстрування відбувається з використанням відповідного програмного забезпечення. Існують апаратні засоби для створення та оброблення І., графічні редактори, техніки перетворення І. у цифровий формат. Сучасна І. вийшла за межі книги. Сфера застосування І. досить широка: друковані видання (книжкові, газетні, журнальні, аркушеві – плакати, буклети, листівки, поштівки, запрошення, календарі, рекламні видання тощо), електронні видання, мультимедійні продукти, публікації інтернету.
У бібліотечній практиці, з метою збереження цінних І. та загального мистецького образу книги, прийнято ставити штамп установи та інвентарний номер книги на звороті ілюстрацій, виконаних на окремих аркушах. Наявність І. в книгах відбивається в бібліографічному описі видання після зазначення його обсягу, це елемент області кількісної характеристики, що сповіщає про наявність І. чи, наприклад, кількість аркушів вклейок.
ДСТУ 8344:2015. Інформація та документація. Видання. Основні елементи. Терміни та визначення понять. – Київ : УкрНДНЦ, 2017. – III, 35 с., включ. обкл. – (Національний стандарт України).
Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI–XVIІІ ст. / Я. П. Запаско. – Львів : Вид-во Львівського ун-ту, 1971. – 312 с. : іл.
Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – Москва : Юристъ, 1998. – 472 с.
Подобедова О. И. О природе книжной иллюстрации / О. И. Подобедова. – Москва : Сов. художник, 1973. – 336 с. : ил.
Логвин Г. Н. З глибин. Давня книжкова мініатюра ХІ–XVIII ст. / Г. Н. Логвин. – Київ : Дніпро, 1974. – 106 с.
Запаско Я. П. Пам'ятки книжкового мистецтва : каталог стародруків, виданих на Україні / Я. П. Запаско, Я. Д. Ісаєвич. – Львів : Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті.
Кн. 1: Кн. 1 : 1574–1700. – 1981. – 135 с. : іл.
Кн. 2, ч. 1 : 1701–1746. – 1984. – 131 с. : іл.
Логвин Г. Н. З глибин. Гравюри українських стародруків XVI–XVIІІ ст. / Г. Н. Логвин – Київ : Дніпро, 1990. – 408 с. : іл.
Работа школьных библиотек с иллюстрацией детской книги // Шк. б-ка. – 2003. –№ 4. – С. 21 –28.
Овчінніков В. С. Історія книги: Еволюція книжкової структури : навч. посібн. / Володимир Овчінніков. – Львів : Світ, 2005. – 420 с. : іл.
Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття / Ольга Лагутенко. – Київ : Грані-Т, 2006. – 240 с. : іл.
Черняков Б. І. Зображальна журналістика в газеті, журналі та книзі ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. : текст лекцій / Б. І. Черняков. – Київ : ВПЦ «Київський університет», 2006. – 215 с.
Лагутенко О. Graphein графіки: нариси з історії української графіки ХХ ст. / Ольга Лагутенко. – Київ : Грані-Т, 2007. — 165 с. : іл.
Овчінніков В. Історія книги: Становлення сучасного книгодрукарського мистецтва : навч. посіб. для студ., які навчаються за спец. «Образотворче мистецтво» / Володимир Овчінніков. – Львів : Вид-во Укр акад. друкарства, 2010. – 356 с. : іл.
____________________
Сидоров А. А. Иллюстрация // Энциклопедия «Всемирная история».
Функції ілюстрацій у виданнях для дітей
Брати Капранови презентували історію України в коміксах
Прогулянка психоделічним лісом. 10 дитячих ілюстраторів, які нас сформували