Степанишин Борис Ількович (Ілліч) [03.04.1925, с. Ратичів (Ratyczów) гміна Лащів Томашівського пов. на Холмщині, нині Люблінського воєводства, Польща – 08.08.2004, Рівне] – педагог, літературознавець-україніст, бібліограф, бібліофіл, мемуарист, публіцист, громадський діяч; кандидат педагогічних наук (1975), професор (1993). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1995). Голова Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (1991–1995).

В історію педагогіки увійшов як учений-методист, фахівець з методики вивчення української літератури, автор першої у відновленій Українській державі україноцентричної концепції нової школи (1991), теоретик і практик літературної освіти та системної методики формування кваліфікованого читача, автор підручників і навчальних посібників.

Народився в багатодітній українській родині холмщаків. Батько був родом з Волині, навчався у Львівській політехніці, але через брак коштів за рік залишив навчання й став різнобічним господарником – людиною «фахового універсалізму». Згодом, опанувавши професію регента церковного хору, став служителем церкви й диригентом. Через часті переїзди родини з однієї парафії до іншої чотири класи початкової освіти Борис здобув сукупно в польських школах (українських на Холмщині не було) в м-ку Лащів, селах Доманіж і Терноватка. Восени 1937 року батько перевіз родину на Волинь, в с. Мирків Горохівського (нині – Луцького) р-ну. Середню освіту Б. Степанишин здобував у 1937–1941 рр., навчаючись по два роки в Підберезівській польській семирічці та радянській районній десятирічці, один рік в українсько-німецькій гімназії в Горохові. Згодом два роки набував фах у Горохівській торговельній школі. Волинь він вважав рідним краєм, саме тут сформувався його характер. В німецьку окупацію юнак відвідував голосні читання з історії та географії України, історії української культури, етнографії – своєрідний позаофіційний народний університет, організований провідниками ОУН та УПА у всіх волинських селах. Підтримував зв'язок із юнацькою мережею ОУН, товаришував із Ростиславом Братунем (згодом відомим поетом, громадським та державним діячем-демократом).

1943 року Б. Степанишина під час етапування на примусову роботу в Німеччину було ув’язнено в Локачівському концтаборі. Із визволенням Локачів від окупантів (липень 1944 р.) вже за місяць був мобілізований до лав Червоної армії. Брав участь у бойових діях у Польщі та Німеччині, був поранений. Під час лікування у Львові склав екстерном іспити за 10-й клас. Демобілізувашись 1948 року, одразу вступив на філологічний факультет Львівського державного (нині – національного) університету імені Івана Франка, де навчався з 1948 по 1952 рік. Обирався до університетського комітету ВЛКСМ, але на четвертому курсі, через зізнання в причетності до юнацької мережі ОУН, його виключили з комсомолу й відрахували з університету (згодом у виші поновили). Отримав диплом з відзнакою, здобувши фах учителя української мови та літератури. Під час навчання вечорами працював у палаці піонерів, влітку – вихователем у піонерському таборі. Самотужки опанував спеціальності бібліографа і вишівського викладача методики української літератури, мистецтво художнього читання. Був вправним оратором. Вільно володів польською, знав німецьку, білоруську, російську, чеську мови.

Після закінчення університету педагогічного досвіду набував у середній школі с. Підзамче на Рівненщині (1953–1955): обіймав посаду заступника директора, певний час тимчасово виконував обов’язки директора, викладав українську мову та літературу в 5–10-х класах, був активним в організації позакласної роботи: заснував літературний гурток, проводив читацькі конференції, літературно-музичні вечори. Згодом учителював у с. Баворів Великоборківського р-ну на Тернопільщині (1955–1958), в с-щі Івано-Франкове Яворівського р-ну на Львівщині (1958–1959). Плідною була діяльність Б. Степанишина у Львівській середній школі № 52 з російською мовою навчання (1959–1964), саме тут до нього прийшло усвідомлення педагогічної сутності функцій шкільної книгозбірні, з якою він тісно співпрацював. Втративши голос після хвороби горла, був змушений тимчасово полишити педагогічну діяльність.

25 липня 1964 р. за наказом Львівського обласного сільського відділу народної освіти Б. Степанишина призначили на посаду завідувача бібліографічного відділу Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки (ЛОНПБ). Роботу в бібліотеці поєднував з громадською: працював позаштатним методистом Львівського обласного інституту удосконалення кваліфікації вчителів (ЛОІУКВ, нині – Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти): викладав українську літературу на курсах підвищення кваліфікації; вивчав, узагальнював і висвітлював у пресі досвід педагогів та шкільних бібліотекарів Львівщини, писав нариси про окремих педагогів; був лектором лекційного бюро Львівської організації Товариства «Знання» УРСР (нині – Товариство «Знання» України). У 1969–1971 рр. за сумісництвом – учитель української літератури Львівської середньої школи № 79.

1971 року подав свою кандидатуру до участі в конкурсі на заміщення посади старшого викладача Ровенського державного педагогічного інституту ім. Д. З. Мануїльського (РДПІ, нині – Рівненський державний гуманітарний університет, РДГУ). З січня 1972 р. – старший викладач; у 1975–1983 рр. – доцент кафедри української літератури РДПІ. Викладав методику української літератури та виразно-художнє читання, керував виробничою практикою студентів. У 1975 р. в Одеському державному (нині – національний) університеті імені І. І. Мечникова захистив кандидатську дисертацію «Система самостійної роботи учнів з літератури та її вплив на ефективність навчального процесу» за спеціальністю «теорія та історія педагогіки». На запрошення Рівненського та Тернопільського інститутів удосконалення кваліфікації вчителів читав лекції з української літератури на курсах підвищення кваліфікації.

У період наступу партійних органів на українську патріотично налаштовану інтелігенцію зазнав переслідувань і морального тиску. 19 жовтня 1983 р. за прояви «буржуазного націоналізму» звільнений з роботи і позбавлений наукового ступеня кандидата педагогічних наук та звання доцента. Упродовж семи років Б. Степанишин перебував фактично без засобів існування. Позбавлений можливості працювати на фахом (його заборонили брати на педагогічну роботу), після довгих поневірянь, аби не стати вигнанцем із міста, влаштувався завідувачем складу Управління механізації дорожнього будівництва № 9 тресту Ровношляхбуд. Але інтелектуальної праці не полишав. Узагальнював напрацьоване, публікував статті в періодичних виданнях, розробляв шкільні підручники, методичні та навчальні посібники.

У роки т. зв. перебудови Б. Степанишин – активний учасник суспільно-політичного життя. 1989 року за ініціативою Василя Червонія (український політик, народний депутат України перших чотирьох скликань) долучився до Рівненського обласного товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (ТУМ, від 1992 р. – «Просвіта»). Того ж року, цінуючи освіченість, ерудицію, патріотизм та організаторський хист Б. Степанишина, його обрали головою товариства. У 1989–1990 рр. був членом проводу рівненської крайової організації Народного Руху України. Працював у складі обласної комісії з виконання Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» (1989).

З 1992 по 1995 рр. – перший голова відродженого Рівненського обласного об’єднання «Просвіта», від 1995 р. – його почесний голова. Ініціатор і активний поборник українізації всіх сфер життєдіяльності Рівненщини, автор і натхненник «Програми розвитку української мови та духовності в Рівненській області протягом 1997–2000 pp.».

Під керівництвом Б. Степанишина рівненська «Просвіта» стала найчисельнішою й найвпливовішою організацію в краї. У 1993 р. в її лавах перебувало понад 5 тис. членів, об’єднаних у 346 осередках. Продовжуючи й розвиваючи традиції старої «Просвіти», члени товариства на чолі з Б. Степанишиним зосереджувалися на головному завданні: вибороти українській мові статус державної, дерусифікувати всі сфери народного господарства, освіту, культуру, органи управління (до 1990 р. Рівненщина – одна із найбільш зрусифікованих областей України). Було відкрито Народний дім, організовано збір (зібрано мільйони) підписів під зверненням до радянської влади про надання українській мові статусу державної, налагоджено роботу курсів з вивчення української мови для військових, освітян, працівників бізнесу. Одночасно товариство ініціювало спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Рівному, було оголошено відповідний творчий конкурс; 1990 року на заклик Б. Степанишина ТУМ організувало збір пожертв (пам’ятник встановлено 22 травня 1999 р.). У підсумку активних дій на кінець 1993 р. в Рівненській області (першій в Україні) було майже повністю дерусифіковано всі сфери суспільного життя, на українську мову перейшли середні школи та класи, дошкільні заклади, де мовою навчання була російська. Просвітянська діяльність, завдяки зусиллям Б. Степанишина та Є. Гладунової, висвітлювалася на сторінках загальноукраїнських газет («Культура і життя», «Літературна Україна», «Молодь України» та ін.), місцевих «Вістей Рівненщини»; в часописі «Волинь» започатковано щомісячну рубрику «Вісті Просвіти».

Очолюючи рівненську «Просвіту», Б. Степанишин дав поштовх активній видавничій діяльності товариства. Налагодив плідну співпрацю з Товариством української мови в Чикаго (США), що під проводом професора мистецтвознавства Віри Боднарук та д-ра Богдана Боднарука збирало фонди для видавничої справи в Україні й пересилало сотні посилок з книжками для українських бібліотек, шкіл та університетів. Подружжя допомагало у справі книговидання, яку Б. Степанишин доручив відомому просвітянину Михайлові Борейку. Першочергово було видано низку найбільш затребуваних українських словників; перевидано майже 60 рідкісних заборонених, забутих книжок, з-посеред них – шість раритетних видань «Кобзарів»; побачили світ праці Б. Степанишина про діяльність товариства, які стали широко відомими й популярними: «Відродження української національної культури» (1992), «На чатах духовного ренесансу» (1994), «Четвертий ренесанс України» (1999), а також його монографії: «Антологія духовності: сто літературних молитов», «Методика культурологічної діяльності» (обидві – 1996), «Космос українського фольклору» (1999), «Велич розуму і глибини доброчинності українського етносу (афористичність вітчизняної поезії)» (2001) та ін.

У полі зору просвітянина Б. Степанишина перебували питання українського національного відродження: освіта, культура, література, діяльність театрів, музеїв, бібліотек, відновлення історичної пам'яті про героїчну боротьбу українців за свою державність.

Вважав бібліотеки й читальні зали в них інтелектуальними центрами в сфері культури. Разом із М. Борейком створив велику просвітянську  бібліотеку з читальнею та музей «Просвіти». Залучив до комплектування фонду книгозбірні подружжя Боднаруків, інших українців діаспори, місцевих діячів, благодійників і меценатів. Сформував унікальну колекцію англомовних видань про Україну. Зважаючи на високий попит на цю літературу, передав колекцію (майже 100 оригінальних неадаптованих праць з різних галузей знання) до Рівненської державної обласної бібліотеки (РДОБ, від 2012 р. – Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека, РОУНБ) – спершу в тимчасове користування (лише на кілька років), а згодом – на постійне зберігання. Бібліотека Рівненської «Просвіти» пропонувала своїм читачам даровані канадськими українцями (рідкісні тоді в Україні) праці Д. Донцова, В. Липківського, Н. Полонської-Василенко, В. Винниченка, М. Руденка, Д. Чижевського, Ю. Шелеха, В. Барки, Б. Кравціва та інших відомих учених і письменників діаспори; літературу з історії української церкви та богослов’я; ілюстровані мистецькі видання; багатотомові історичні та літературознавчі наукові видання, комплекти збірника «Слово» і Нью-Йоркського українського часопису «Сучасність», що публікували ґрунтовні статті з політології, теології, філософії, історії та багатьох інших наук). Вся література була систематизована й відображена в систематичному каталозі. Якісному довідково-бібліографічному обслуговуванню читачів сприяла тематична картотека «Відродження української національної культури» (одна з перших на той час у Рівному), тематичні папки газетних вирізок: «Національне питання», «Краєзнавсто нашого регіону», «Репресовані митці. Дисиденти», «Українці в діаспорі», «Національна школа України» та ін. На запити користувачів бібліотека надавала бібліографічні довідки. Історію створення бібліотеки й читальні репрезентують статті Б. Степанишина: «Бібліотека "Просвіти" запрошує» (Вісті Рівненщини, 1991, 27 серп.), «Заклад культури нової доби» (Укр. культура, 1992, № 4, С. 28.), «Книгозбірня, читальня, картотека – читач» ( у збірнику «Історія бібліотечної справи Рівненщини», 1999). 2012 року музей і бібліотеку товариства об’єднали й утворили музей-бібліотеку «Просвіта Рівненщини ім. Т. Шевченка». Її відкриття відбулося 15 березня 2012 року в приміщенні спеціалізованої школи № 15 (нині – Рівненський ліцей № 15) й було приурочене 200-річчю з дня народження Т. Шевченка та 95-річчю Рівненської «Просвіти».

Заснував Український вільний народний університет «Просвіти», що діяв на громадських засадах, з 1989 р. по 1996 рр. був його ректором. В умовах національного відродження університет став інтелектуальним і духовним осередком, де «книга постійно на покуті». Щовівторка в Народному домі збиралися сотні слухачів, що прагнули правдивих знань про українську історію, літературу, культуру. Програма університету охоплювала діяльність 12 кафедр (культури мовлення, історії України, філософії, соціології й футурології, історії української культури, української літератури і фольклору, образотворчого мистецтва, педагогіки і психології, самоосвіти і виховання та ін.), роботу яких поглиблювали постійні усні журнали («Як ми говоримо, як слід говорити», «Огляд періодичних українських видань», «Книжкові новини» та ін.). Б. Степанишин був не лише організатором університету, а й постійним лектором, зокрема читав для слухачів спеціальну лекцію «Як виховати в собі сучасного кваліфікованого читача», що знайомила з методикою цілеспрямованого й осмисленого самоосвітнього читання. Запрошував для читання лекцій науковців рівненських вишів, громадських діячів, були серед лекторів і столичні діячі і вчені (М. Жулинський, С. Гальченко та ін.). До співпраці з університетом Б. Степанишин залучив фахівців РДОБ, які проводили регулярні бібліографічні огляди української літератури, мовної й літературної періодики, зустрічі «Письменник перед мікрофоном», «Поетичний вернісаж», «Прем’єра книги», «Читач обов’язково має бути талановитим» та ін.

1991 року, завдячуючи клопотанню побратимів, Б. Степанишина поновили на посаді доцента (від 1992 – професор) кафедри української літератури РДПІ, де він працював до останніх днів свого життя. Це був найбільш продуктивний період творчості вченого, коли побачили світ десятки його праць.

Б. Степанишин набув слави одного з найвизначніших методистів викладання української словесності. Він одним із перших запропонував авторську концепцію шкільної літературної освіти й самостійної роботи учнів у вивченні літератури, невід’ємним складником якої вважав культуру читання й бібліотечно-бібліографічну грамотність.

Розробляв теорію навчального видання (шкільного підручника й навчального посібника, методичного посібника для вчителя), активно працював у галузі підручникотворення. У його авторському доробку понад 50 назв підручників і посібників, зокрема: підручник «Українська література» для учнів 9 класу загальноосвітньої школи (у 1992–2004 рр. витримав 8 видань) відзначений Державною премією України в галузі науки і техніки (1995); хрестоматія з української літератури для учнів 9 класу «Джерела пружно б’ють» (у 1998–2005 рр. витримала 7 видань); навчальні посібники «Професійне спрямування навчального процесу в педагогічному вузі» (1992), «Українська словесність від прадавніх часів до середини XIX століття» (1999); десятки видань для вчителів-словесників, що стали методичними бестселерами: «Самостійна робота учнів при вивченні української літератури в 9–11 класах» (1963), «Вивчення творчості Івана Франка в школі» (1966), «Вивчення творчості Т. Г. Шевченка в школі» (1969), «Деякі питання раціоналізації праці вчителя» (1975), «Література – вчитель – учень» (1993), «Краса, велич і трагедія України» (1994), «Викладання української літератури в школі» (1995), «Давня українська література в школі» (2000), «Методика вивчення монографічної теми з літератури в середній школі (2001), «Українська поетична афористика минулого тисячоліття» (2004), «Стратегії і тактики в літературній освіті учнів» (2010) та багато ін.        

Його перу належать літературно-критичні нариси: «Величні образи Шевченкового "Кобзаря"» (1994), «Дивосвіт Олександра Довженка» (1994), «Всеобіймаючі очі України: Іван Франко та Олександр Довженко» (всі три –1994), «Дивоцвіт України: Леся Українка в школі» (1997) та ін.; публіцистичні праці «У педагогічному пошуку» (1971), «Рекомендації по організації самовиховання школярів» (1980).

Уклав низку навчальних програм, зокрема: курсу «Методика теорії і практики культурологічної роботи». Підготував навчальний посібник для викладачів культурології та студентів вишів і училищ, а також для працівників закладів культури «Методика культурологічної діяльності» (1996), де органічно поєднано методику викладання теорії та історії української та світової культур і методику культурологічної діяльності. У додатках до тексту – майже 150 сторінок текстів сценаріїв з українознавства. Розділ «Книгозбірні, читальні» (c. 134–146) виклав через призму соціокультурної діяльності РДОБ, наголосив, що суспільна роль бібліотек є незамінною, оригінальною і надзвичайно цінною. Ініціював створення в закладах вищої освіти кабінету культурології разом з окремою бібліотекою, добре укомплектованою виданнями з найважливіших питань сфери культурології, альбомами з етнографії, записами народних пісень, репродукціями картин, колекціями писанок, вишиванок, гончарства, різьби т. ін.

Листувався з багатьма відомими педагогами, словесниками, письменниками, журналістами, громадськими діячами: В. Сухомлинським, Л. Скуратівським, А. Погрібним, Н. Волошиною, Є. Чередниченком, Ю. Мушкетиком, Г. Ярмолюк (редакторкою газети «Українська мова і література»), Є. Ходуном (редактором журналу «Березіль»), письменником з Торонто (Канада) С. Лантухом та багатьма ін. Найщирішими друзями вважав Р. Братуня і Героя України Д. Павличка.

Писав спогади. Першу версію, написану в 1983 р., знищив під тиском переслідувань, другу – з назвою «А літа стрілою пролітають...: спогади про пережите» підготував у машинопису (2000).

Науково-педагогічну й методичну діяльність поєднував з публіцистичною активністю. Починаючи з 1958 р. регулярно публікувався в періодичних виданнях: фахових («Література в школі», «Українська мова в школі», «Дивослово», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова і література в школі» (член редакційної колегії), загальнопедагогічних («Народное образование», «Радянська освіта», «Рідна школа», «Учитель», «Освіта»), культурологічних («Культура і життя», «Соціалістична культура» (з 1991 р. – «Українська культура»), літературно-художніх та громадсько-політичних журналах («Вітчизна», «Дзвін», «Дніпро», «Київ», «Прапор» (з 1991 р. – «Березіль»), «Літературна Україна», «Молодь України», «Вільне слово») і зарубіжних часописах – «Дружно вперед», «Школа і життя» (Чехословаччина), «Народна просвета» (Болгарія), «Наша культура» (Польща), «Рідна школа» (США), «Українське слово» (Франція). Його праці побачили світ у збірниках наукових конференцій, альманахах та інших виданнях, зокрема: «Література учить жити», «Шкільна бібліотека і комуністичне виховання юних читачів» (обидва – 1968), «Весняні обрії» (1972), «Література. Діти. Час» (1983), «Освіта і незалежна Україна» (1993) та ін.

У публікаціях обстоював власне бачення питань вивчення української літератури в школі, літературної освіти, самоосвіти й саморозвитку учнів і педагогів; порушував проблеми українського національного відродження й духовної культури українців. Будучи постійним дописувачем і активним читачем багатьох часописів, жваво відгукувався рецензіями на нові твори української літератури, педагогічні праці, публікації газет і журналів, брав участь у дискусіях. Загалом опублікував майже 500 статей, (переважно проблемного змісту), рецензій, біографічних нарисів, відгуків, наукових розвідок. Вибрані концептуальні літературознавчі та методичні праці про найгостріші проблеми літературної освіти та методики викладання української літератури, опубліковані автором в різні роки, ввійшли до збірки «Дума про школу» (2004).

Окрім суто педагогічної й освітянської тематики багато уваги у своїх працях приділяв питанням культури читання, пресо- і книговидання для дітей та учнівської молоді, порушував проблеми бібліографічного забезпечення освіти, суспільної ролі освітянських бібліотек.

Стрижневою лінією всієї наукової творчості Б. Степанишина є ідея плекання читача. Учений розглядав читацьку компетентність як цілісну системну якість особистості – учня, студента, вчителя. Будучи переконаним, що «плекання» учня-читача потрібно починати з дитинства, глибоко проаналізував зміст навчальних програм з початкової освіти, з основних дисциплін середньої і старшої школи стосовно формування читацьких умінь і читацького розвитку учнів, запропонував методологію вивчення читацьких інтересів, керування читанням та виховання кваліфікованого читача в школі, яку розглядав як органічну співтворчість учителя й шкільного бібліотекаря.

Б. Степанишин напрацював методичні засади позашкільного читання, ініціював запровадження уроків позакласного читання не лише з літератури, а й з усіх шкільних дисциплін. Був обізнаним в учнівському колі читання, добре орієнтувався в літературі для дітей, не лише в художній, а й науково-популярній, яку вважав важливим засобом зацікавлення учнів шкільними предметами, й у підсумку – запорукою формування міцних знань. У статтях «Щоб і науково, і цікаво» (1970), «Проти "мертвих титанів" і "сплячих красунь"» (1971),«Юний читач на перехрестях доби НТР», «Очередь к "тайне стекла"» (обидві 1978) педагог, докладно аналізуючи й критично оцінюючи науково-популярні видання в репертуарі українських видавництв, їх наявність у шкільних бібліотеках, запропонував ідеї щодо поліпшення якості науково-популярної книжки, адресованої учням, використання дієвих дидактичних і бібліопедагогічних методів залучення дітей до системного читання.

Б. Степанишин зробив вагомий внесок у розвиток педагогічної бібліографії. Очолюючи в 1964–1971 рр. бібліографічний напрям в ЛОНПБ, розробляв теоретичні й методичні засади бібліографічного забезпечення педагогічної діяльності, методику бібліографування літератури з питань освіти, педагогіки, дидактики, довідково-бібліографічного обслуговування вчительства. Розробив і запровадив у практику ЛОНПБ науково обґрунтовану схему тематичної картотеки з питань педагогічної освіти і практики (пройшла апробацію в Педагогічній бібліотеці Молдавської РСР, низці педагогічних вишів УРСР, опублікована у виданні «Робота шкільної бібліотеки», 1972); налагодив випуск бібліографічних посібників. «Вніс багато нового і цінного в роботу колективу бібліотеки. Цілий ряд його пропозицій допомогли в поліпшенні обслуговування користувачів» (із виробничої характеристики). Під безпосереднім керівництвом Б. Степанишина було напрацьовано й запроваджено в практику книгозбірні систему диференційованих заходів з формування бібліотечно-бібліографічних знань (ББЗ) для різних категорій користувачів бібліотеки: вчителів (групові тематичні бібліотечні лекції), студентів педагогічних вишів (лекції, ознайомлювальні практико-зорієнтовані екскурсії в межах вивчення курсу загальної педагогіки), слухачів курсів підвищення кваліфікації (2-годинний мікрокурс «Основи бібліотечно-бібліографічних знань»), шкільних бібліотекарів, працівників бібліотек для дітей (поглиблений мікрокурс в межах методичних семінарів). Програму реалізовано у співпраці з ЛОІУКВ, кафедрою педагогіки Львівського державного університету ім. І. Франка, Львівською обласною бібліотекою для дітей. Напрацювання ЛОНПБ учений використав в освітньому процесі РДПІ, де за його ініціативою упродовж 10 років викладався пропедевтичний 20-годинний курс з основ ББЗ для першокурсників. Висував ідею розроблення програми такого курсу як обов’язкового для студентів всіх вишів, а в подальшому запровадження навчального курсу «Виховання кваліфікованого читача» (з обов’язковим складанням іспиту), який має на меті виховання вміння читати усвідомлено, цілеспрямовано, з найменшими втратами часу, зусиль і з найбільшою користю.

Окреслюючи значення культури читання й бібліотечно-бібліографічної грамотності, згубний влив на особистісний розвиток т. зв. бібліографічного нігілізму, Б. Степанишин пропонував займатися «бібліографічним лікбезом» усім бібліотекам; запровадити курс з основ ББЗ у програми закладів освіти всіх рівнів, курсів підвищення кваліфікації, системи університетів культури, лекційної роботи товариства «Знання». У програмі передбачити зокрема такі теми: як працювати з книжкою і періодикою; пошук публікацій у каталогах і картотеках; методика роботи з бібліографічними посібниками; засади комплектування й ведення особистої бібліотеки тощо.

Займався бібліографуванням. Підготував бібліографічні покажчики рекомендованої літератури (переважно анотовані): «Про наступність у навчально-виховній роботі шкіл та дошкільних установ» (1968), «Керівництво школою» (1969), «Леся Українка в школі» (1971); «Робота шкільної бібліотеки» (на допомогу шкільним бібліотекарям); ретроспективні покажчики вітчизняної і зарубіжної літератури «Методика педагогічного дослідження (1955–1971)», «Профорієнтаційна робота в школі» (1955–1970) (всі три – 1972).

Укладав автобібліографію: «Бібліографічний покажчик наукових праць Бориса Степанишина за 1958–1994 рр.» до 35-річчя наукової та 40-річчя педагогічної діяльності (1995, машинопис) та «Творчість. Систематизований бібліографічний покажчик наукових і науково-популярних праць за 1958–2000 роки» до 75-річчя від дня народження (2000).

Б. Степанишин завжди був натхненним поборником і поціновувачем бібліотек. У численних статтях, опублікованих у фахових, культурологічних та суспільно-політичних виданнях, викладав своє бачення функцій наукової педагогічної бібліотеки; ініціював створення таких установ як методичних центрів бібліотек освітянської мережі у кожній області (заснування обласних науково-педагогічних бібліотек передбачалося згідно з постановою ЦК КПУ «Про стан і заходи подальшого розвитку педагогічної науки в Україні» від 25 липня 1959 р., однак не було реалізовано); акцентував увагу на особливій місії бібліотекаря-бібліографа, питаннях якісного довідково-бібліографічного обслуговування педагогічної науки і практики; пропонував розроблення різнорівневих державних навчальних програм з бібліотечно-бібліографічної освіти й читацької компетентності. Важливим чинником поліпшення бібліографічного обслуговування педагогів вважав наукову організацію праці, яку застосовував у практиці ЛОНПБ й описав у статтях «Секунды дни берегут» («Библиотекарь», 1970), «Пути рациональной  интенсификации библиотечной работы» («Советское библиотековедение», 1990).

Предметом особливої уваги Б. Степанишина була шкільна бібліотека, яку він вважав «однією з педагогічних інституцій школи, однією з найважливіших ланок її навчально-виховного процесу». Комплексне й ґрунтовне вивчення діяльності 15-ти шкільних бібліотек Львова упродовж 1964–1965 рр. (у статусі позаштатного методиста Львівського ОІУКВ) та узагальнення його результатів дало підстави досліднику теоретично обґрунтувати специфіку і сутність бібліотеки в школі, окреслити її чітко виражену педагогічну функцію, особливі підходи до комплектування бібліотечних фондів («Бібліотекам – педагогічну спрямованість», Радянська освіта, 1965). Він констатував, що шкільні бібліотеки – найбільш занедбана ділянка в системі освіти, вони потребують нагальної допомоги, зокрема методичної, відповідного кадрового забезпечення: «школі потрібні особливі бібліотекарі, бібліотекарі-педагоги. Крім бібліотечної справи вони повинні глибоко знати педагогіку, дидактику, педагогічну психологію». Закликав невідкладно розв’язати питання спеціальної підготовки працівників для шкільних бібліотек, підвищення кваліфікації тих, хто працює в шкільній книгозбірні. У цьому напрямі активно працювала ЛОНПБ, де у співпраці з ОІУКВ та Львівською ОБД було реалізовано систему методичних заходів для професійного розвитку шкільних бібліотекарів. Зусиллями Б. Степанишина львівський досвід став надбанням всієї педагогічної та бібліотечної громадськості: він висвітлював його на шпальтах союзних педагогічних і бібліотекознавчих журналів, загальнореспубліканських часописів, місцевої преси; у своїх публікаціях закликав колег вивчати передовий досвід шкільних і масових бібліотек з метою узагальнення та напрацювання єдиної системи їхньої роботи: «ця система повинна мати чітко окреслену педагогічну спрямованість».

На порубіжні 1980–1990-х рр., будучи очільником ТУМ й добре обізнаним з основами бібліотекарства, Б. Степанишин порушував питання ролі бібліотек у національному відродженні України, активно долучався до процесів декомунізації й українізації бібліотечної інфраструктури, акцентував увагу на змісті бібліотечних фондів, оформленні бібліотечного простору, довідково-бібліографічного апарату, технологічних процесів, документації й т. ін., гостро реагував на інертність і зволікання бібліотекарів у цій справі («Байдужих не може бути», 1991; «Зупинились на півдорозі»,1992). Був одним із найактивніших користувачів РОДБ (де мав читацький квиток за № 1), учасником бібліотечних заходів і подій, неформальним її піклувальником. Втілення в життя його численних ініціатив значною мірою сприяло удосконаленню бібліотечного обслуговування й мало вагомий вплив на розвиток книгозбірні як осередку української культури й духовності. Завдяки його наполегливим діям колектив РОДБ став на шлях активної українізації; було здійснено переклад і редагування чинних на тоді Таблиць бібліотечно-бібліографічної класифікації, новими роздільниками українською мовою відредаговано систематичний каталог (1991, досвід бібліотеки було покладено в основу «Доповнень і виправлень до ББК» – рекомендацій Державної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого; 1992); новим змістом наповнилася просвітницька й культурологічна діяльність бібліотеки, яку Б. Степанишин висвітлював у своїх працях й називав «Великим факультативом». За його ініціативою в РОУНБ сформовано колекцію «Кобзарів» Т. Шевченка. У 1999 р. вчений долучився до формування збірника статей «Історія бібліотечної справи Рівненщини», який готувала ця бібліотека.

Багато уваги приділяв фаховій підготовці бібліотекаря: «Після вчителя бібліотекар – другий за важливістю просвітитель народу. Від нього, від його фахового рівня і громадянської позиції в значній мірі залежить доля нашого національного відродження». Його глибока обізнаність з теорією книгознавства й бібліографознавства, історією бібліографічної думки дала підстави для ґрунтовного аналізу навчальних програм з підготовки фахівців на бібліотечному факультеті Рівненського державного інституту культури (нині – РДГУ), результати якого висвітлив у статті «"В яких працях Ленін згадує Індонезію?" або Яких бібліотекарів готують у Рівненському інституті культури» (Волинь. 1992, 25 груд.). Загалом позитивно оцінюючи тенденцію до посилення національної свідомості студентів, зокрема й через діяльність інститутської бібліотеки, дослідник загострює увагу на проявах стійкої русифікації освітнього процесу, наявності у навчальних матеріалах з курсів бібліографії (програмах, планах семінарських і практичних робіт і т. ін.) марксистсько-ленінської ідеології, російщини на тлі повної відсутності українського змісту: «ні посилань на теоретичні праці українських бібліографів (Комарова, Винара, Меженка), ні орієнтації на досвід бібліографічної роботи на Україні, зокрема на Рівненщині».

Педагог жваво цікавився соціологією читання, констатував, що «книгознавство і читачезнавство на Україні занедбані, соціально-психологічних досліджень мізер…». Неодноразово самотужки брався за соціологічні опитування різних категорій читачів (учнів, студентів, вчителів, слухачів Українського вільного університету «Просвіти») з метою опанування сучасної читацької практики. Досліджував читацьку активність і читацькі інтереси учнів під час вивчення діяльності львівських шкільних бібліотек у 1960-х рр., у 1987–1990 рр. провадив дослідження «Що і як читають українці» (охоплено 1926 осіб), «Студент і самоосвіта» (опитано 1246 студентів 1–2-х курсів гуманітарних факультетів з метою з’ясувати рівень оволодіння ними навичками самостійної роботи з книгою: вміння складати план прочитаного, конспект, тези, резюме). Результати оприлюднив у низці публікацій під назвою «І той, хто пірне аж до дна…» (Культура і життя, 1991, 7 верес.; Книжник, 1992, № 1; Библиотека, 1992, № 2), де запропонував ідеї щодо поліпшення ситуації.

У своїх спогадах писав: «Читав лекції перед розмаїтою аудиторією на тему книгознавства, соціології й психології читання / читача, наукова робота в бібліотечній галузі, а надто – багаторічні спілкування із школярами, студентами, читачами дали мені чимало вельми цікавих спостережень». Ці напрацювання і спостереження, викладені вченим у численних статтях на шпальтах професійних журналів «Библиотекарь / Библиотека», «Бібліотечний вісник», «Советская библиография», «Советское библиотековедение», «Соціалістична культура», «Українська культура», у газетах «Літературна Україна»,  «Культура і життя» та інших, не втратили своєї новизни та актуальності й донині.

Б. Степанишин був завзятим колекціонером і бібліофілом. Його особиста колекція складалася з декількох збірок: 1) листівки і світлини із зображенням квітів; 2) портрети українських письменників; унікальна колекція портретів Т. Шевченка (462 пр.) – малярські, графічні, вирізьблені, вишиті та ін.; 3) репродукції українського і світового малярства; 4) «Міста України, Європи, світу» – результат краєзнавчих і туристичних мандрівок; 5) платівки, касети та магнітофонні записи, у яких зібрано понад тисячу українських народних і авторських пісень, голосів письменників та концертів майстрів художнього читання (більшість цих зібрань передав школам та гуманітарному вишу); колекція листів видатних діячів української культури.

З особливою ретельністю й скрупульозністю вчений збирав особисту бібліотеку, наявність якої вважав мірилом інтелігентності людини. Неодноразово у своїх працях («Дивнії перли», 1971; «Зачет по “Азбуке чтения”», 1990) звертався з настановами до педагогів та учнів стосовно формування домашньої бібліотеки: відбору видань, їх упорядкування, систематизації, необхідності екслібриса. У його власній книгозбірні було зібрано понад 3 тис. видань гуманітарного спрямування: літературознавчі та мовознавчі праці, підручники, видання з історії та інших суспільних наук, культурології, мистецтва, художньої літератури, історична проза, біографії. Особливо він цінував книжки з інскриптами авторів. 2024 року родина Степанишиних передала частину книжкового зібрання вченого (279 пр.) до фондів РОУНБ, зокрема й наукові праці освітянина, що репрезентують важливі аспекти його наукової та громадської діяльності, а також його епістолярій. Зібрання виокремлено в персональну колекцію. Просвітянський архів Б. Степанишина зберігається в Державному архіві Рівненської області.

Учений – батько Сергія Степанишина (1956–2023) – заслуженого журналіста України, громадського діяча, просвітянина, засновника національно-демократичного часопису «Волинь», у 2005–2019 рр. – його головного редактора; дід Юлії Скибицької – вченої-театрознавиці, кандидатки філологічних наук, редакторки наукового збірника «Курбасівські читання».

Б. Степанишин похований на рівненському міському цвинтарі поряд з дружиною Евеліною Степанишиною.

2005 року рішенням Рівненської міської ради одній з нових вулиць міста присвоєно ім’я Бориса Степанишина.

Пам’ять про свого найактивнішого читача й натхненного піклувальника оберігає РОУНБ. В березні 2006 р. відбулась презентація його методичної трилогії «Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка в школі» (книжка була видана ще за життя автора у 1999 р. в Києві накладом 5 тис. пр, проте лише частина накладу була розповсюджена, решта 8 років пролежала на складі). 2012 року в серії «Славетні земляки» РОДБ видала біобібліографічний покажчик «Жив на чатах духовного ренесансу». 100-річчя вченого бібліотека відзначила широкою експозицією його книжково-документної спадщини.

До 90-річчя від дня народження Наукова бібліотека РДГУ уклала біобібліографічний покажчик «Він був великим українцем» (2015).

2 квітня 2025 р. в залі камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, відбулась урочиста академія, приурочена 100-річчю від дня народження вченого.

Джерелом відомостей про Б. Степанишина є архівні документи, його праці та власні спогади; спогади соратників, колег і студентів; епістолярій, публікації сучасників, сучасні дослідження науковців, педагогів, просвітян; бібліографічні покажчики.

Загалом біографія й творча спадщина Б. Степанишина малодосліджені. Його життєвий шлях фрагментарно репрезентовано в працях Д. Кравця, окремі аспекти педагогічної і методичної спадщини розкрито в публікаціях Л. Полюхович (Горбачевської), О. Гаврилюк, А. Ситченка, А. Фасолі, В. Шуляра; громадсько-просвітницька діяльність знайшла відображення у публікаціях Г. Борейко. Методичний доробок вченого був предметом наукових студій конференції «Діалогічні аспекти науково-педагогічної спадщини українських дидактів-філологів Євгена Пасічника, Бориса Степанишина, Олександра Біляєва, Леоніда Скуратівського» (Переяслав-Хмельницький державний університет імені Григорія Сковороди, 2008), матеріали опубліковані в збірнику наукових праць «Теоретична і дидактична філологія» (2008, вип. 4, 5).

Внесок Б. Степанишина в бібліотечно-бібліографічну справу широкому загалу дотепер майже невідомий. Частково він висвітлений у публікаціях багаторічного директора РОУНБ В. Ярощук. Бібліопедагогічні ідеї, думки й напрацювання вченого щодо плекання читача, бібліотечно-бібліографічної грамотності, його бачення педагогічної функції шкільної бібліотеки, удосконалення бібліотечно-бібліографічного забезпечення освітнього процесу не втратили своєї актуальності для сучасної бібліотечної практики й потребують докладного розгляду й узагальнення.

 

Робота учнівських літературно-творчих гуртків : [з досвіду роботи шк.] / Б. І. Степанишин // Л-ра в шк. – 1958. – № 6. – С. 56–70.

Літературні вікторини : [досвід проведення в серед. шк.] / Б. І. Степанишин // Л-ра в шк. – 1960. – № 6. – С. 88–97.

Виховання читацьких інтересів : [на допомогу викладачу історії і шк. бібліотекарю] / Б. Степанишин // Укр. мова і л-ра в шк. – 1963. – № 4. – С. 26–30.

Якими мають бути підручники? : [нотатки вчителя] / Б. Степанишин // Рад. освіта. – 1963. – 17 серп.

Ні, не другорядне : [нотатки бібліографа Львів. наук.-пед. б-ки Б. Степанишина про особливості компл. фондів шк. б-к] / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1964. – 18 груд.

Бібліотекам – педагогічну спрямованість : [з досвіду роботи кращих бібліотекарів м. Львова] / Б. Степанишин // Рад. освіта. – 1965. – № (100)18 груд. – C. 1–2; Прикарпатська правда. – 1965. – 12 груд.

Новый тип библиографа / Б. Степанишин // Сов. культура. – 1965. – 7 окт.

Будинок педагогічних скарбів : [про роботу Львів. наук.-пед. б-ки ] / Б. Степанишин // Рад. освіта. – 1966. – 10 груд.

Ознайомлення дошкільнят з казками Івана Франка / Б. І. Степанишин // Дошкільне виховання. – 1966. – № 4. – С. 31–33.

Читач – бібліограф – довідка / Б. Степанишин // Соц. культура. – 1966. – № 8. – С. 35.

Завжди учень. Самоосвіта педагога / Б. Степанишин // Рад. освіта. – 1968. – 14 груд.

Одно из звеньев учебного процесса : [опыт школьных б-к Львова в помощь учебному процессу] / Б. Степанишин // Библиотекарь. – 1968. – № 3. – С. 39–42.

Про наступність у навчально-виховній роботі шкіл та дошкільних установ : бібліогр. покажч. / уклад. Б. І. Степанишин. – Львів : Львів. обл. ін-т удоскон. кваліфікації вчителів, 1968. – 62 с.

Шкільним бібліотекам – педагогічну спрямованість / Б. І. Степанишин // Шкільна бібліотека і комуністичне виховання юних читачів : з досвіду роботи б-к шкіл Львівщини / Львів. обл. від. нар. освіти, Львів. обл. ін-т удоскон. кваліфікації вчителів, Львів. обл. б-ка для дітей. – Львів : Каменяр, 1968. – С. 42–48.

Керівництво школою : анот. бібліогр. покажч. реком. л-ри. / уклад. Б. І. Степанишин. – Львів : Обл. наук. пед. б-ка, 1969. – 86 с.

Львовская педагогическая библиотека / Б. Степанишин // Нар. образование. – 1969. – № 8. – С. 23–25.

Чтобы читал каждый школьник / Б. Степанишин // Литература в школе. – 1969. – № 5. – С. 66– 67.

Яким бути посібнику? : [питання створення нових методичних посібників для вчителів] / Б. Степанишин // Рад. освіта. – 1969. – 21 трав.

Секунды дни берегут : (научн. организация труда в библ. деле) / Б. Степанишин // Библиотекарь. – 1970. – № 2. – С. 51–52.

Щоб і науково, і цікаво : (наук.-попул. л-ра в школі) / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1970. – 28 серп.

Вчитель і книга : [з досвіду роботи Львів. обл. наук. пед. б-ки] / Б. І. Степанишин // Рад. школа. – 1971. – № 12. – С. 80–84.

Дивнії перли [учень і книга, учитель і бібліотека, у т. ч. власна] / Б. Степанишин // Ленінська молодь. – 1971. – 29 квіт.

Леся Українка в школі : бібліогр. покажч. / уклад. Б. І. Степанишин. – Львів : ОІУКВ, 1971. – 28 с.

Проти «мертвих титанів» і «сплячих красунь» : (сучасна українська наук.-попул. л-ра і учень серед. школи) / Б. Степанишин // Прапор. – 1971. – № 12. – С. 89–90.

Рецензия на «Педагогическую библиографию» (1931–1935) / Б. Степанишин // Советская педагогика. – 1971. – № 4. – С. 140–141.

Великий любомудр : до 250-річниці від дня народж. Г. С. Сковороди / Б. Степанишин // Соц. культура. – 1972. – № 11. – С. 18–19.

Методика педагогічного дослідження  : анот. бібліогр. покажч. вітчизн. і зарубіж. л-ри (1955–1971 рр.) / Львів. обл. від. нар. освіти, Львів. обл. ін-т удоскон. вчителів, Львів. обл. наук. пед. б-ка, Львів. обл. від-ня Пед. т-ва УРСР ; уклад. Б. І. Степанишин. – Львів : [б. в.], 1972. – 42 с.

Поборник правди і свободи : до 250-річчя віддня народж. Г. С. Сковороди / Б. Степанишин // Весняні обрії : зб. – Київ : Веселка, 1972. – С. 148–161.

Пропаганда библиографических знаний среди учителей и учащихся / Б. Степанишин // Нар. образование. – 1972. – № 2. – С. 115–117.

Профорієнтаційна робота в школі : анот. бібліогр. покажч. вітчизн. і зарубіж. л-ри за 1955–1970 рр. / Львів. обл. від. нар. освіти, Львів. обл. ін-т удоскон. вчителів, Львів. обл. наук. пед. б-ка, Львів. обл. від-ня пед. т-ва УРСР ; Львів. міськ. палац піонерів ; уклад. Б. Степанишин. – Львів : Вільна Україна, 1972. – 76 с.

Робота шкільної бібліотеки : анот. бібліогр. покажч. реком. л-ри на допомогу шкіл. бібліотекарям / за ред. Б. І. Степанишина. – Львів, 1972. – 96 с. – Зі змісту : Схема профільної картотеки в науковій педагогічній бібліотеці: с. 28–94.

Як раціоналізувати діяльність лектора : [про обласну організацію товариства «Знання» Рівненської області] / Б. Степанишин // Червоний прапор. – 1975. – 19 серп.

Що на полицях «шкільної бібліотеки » : [питання поліпшення видання серії ] / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1978. – 31 жовт.

Очередь к «тайне стекла» : (ученик и науч.- попул. л-ра) / Б. Степанишин // Учительская газета. – 1978. – 28 янв.

Юний читач на перехрестях доби НТР : [пробл. позашк. читання у вивч. л-ри] / Б. Степанишин // Прапор. – 1978. – № 8. – С. 125–131.

Наукова організація праці вчителя і учня / Б. І. Степанишин // Укр. мова і л-ра в школі. – 1979. – № 11. – С. 50–56.

[Читач воліє більшої оперативності в рецензуванні творів] : [ допис у рубриці « Заочна читацька конференція»] / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1979. – 6 квіт.

Умение читать / Б. Степанишин // Нар. образование. – 1979. – № 1. – С. 76.

Як правильно читати / Б. Степанишин // Піонерія. – 1981. – № 1. – С. 22–23.

Степанишин Б. І. Виховання у школярів читацької культури / Борис Ількович Степанишин // Почат. шк. –1983. − № 1. – С. 13–16.

По сторінках журналу «Піонерія за 1982 рік» / Б. І. Степанишин // Література. Діти. Час : зб. – Київ : Веселка, 1983. – С. 72–76.

[Слово про журнал «Всесвіт» ] / Б. Степанишин // Всесвіт. – 1989. –№ 9. – С. 184.

Три фактори : [про необхідність відродження української мови] / Б. Степанишин // Культура і життя. – 1989. – 29 січ. – С. 2.

Що може Товариство? : перші здобутки [Рівненського обласного Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка] / Б. Степанишин // Культура і життя. – 1989. – 17 верес.

Від моделі Української національної школи – до університету «Просвіта» : [Б. Степанишин пропонує на розгляд читачів модель нової укр. шк. та веде розповідь про діяльн. Укр. народ. ун-ту на громад. засадах «Просвіта»] / Б. Степанишин // Соц. культура. – 1990. – № 11. – С. 1–3.

Зачет по «Азбуке чтения» : [пропедевтический курс ББЗ в Ровенском педагог. ун-те] / Б. Степанишин // Библиотека. – 1990. – № 7. – С. 52–55.

«О рідне слово, що без тебе я ?!» : сценарій свята укр. мови / Б. Степанишин // Соц. культура. – 1990. – № 10. – С. 35–39.

«Прапор» учора, сьогодні і завтра / Б. Степанишин // Прапор. –1990. – № 10. – С. 157–160.

Пути рациональной     интенсификации библиотечной работы / Б. Степанишин // Сов. библиотековедение. – 1990. – № 1. – С. 79–81.

Сприйняти й осмислити слово : поради читачеві / Б. Степанишин // Соц. культура. – 1990. – № 1. – С. 8–9.

Байдужих не може бути : національне відродження і бібліотеки / Б. Степанишин // Червоний прапор. – 1991. – 24 січ. – С. 3.

Бібліотека «Просвіти» запрошує / Б. Степанишин // Вісті Рівненщини. –1991. – 27 серп.

Обучение целенаправленному чтению школьников / Б. Степанишин // Русский язык в национальной школе. – 1991. – № 1. – С. 34–36.

«Так тримати!» : [відгук про журнал «Дніпро» ] / Б. Степанишин // Дніпро. – 1991. – № 4. – С. 189.

«... І той , хто пірне аж до дна» : що і як читають українці : [соціол. дослідж.] / Б. Степанишин // Культура і життя. – 1991. – 7 верес.

«Не ридать, а здобувати …» : [виступ Б. Степанишина на пленумі правл. Спілки письм. України та Центр. правл. Т-ва укр. мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта» про викон. Закону «Про мови в УРСР» в м. Рівне] / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1991. – 7 лют.

Реанімація духовності : [діяльність Рівненського обл. т-ва укр. мови ім. Т. Шевченка] / Б. Степанишин  // Укр. культура. – 1991. – № 12. – С. 26–27.  

Слово про «Українську  культуру» : [результати опитування слухачів Рівненського нар. ун-ту «Просвіта» стосовно часопису] / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1991. – № 10. – С. 28.

«В яких працях Ленін згадує Індонезію?» або Яких бібліотекарів готують у Рівненському інституті культури / Б. Степанишин // Волинь. – 1992. – 25 груд.

Заклад культури нової доби : [про наук. б-ку Т-ва укр. мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта»] / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1992. – № 4. – С. 28.

«... І той, хто пірне аж до дна» : [в Рівнен. Укр. нар. ун-ті «Просвіта» проведено аналіз анкетування: що і кого читає наш сучасник] / Б. Степанишин // Книжник. – 1992. – № 1. – С. 2–3.

«... И тот, кто нырнет до самого дна ...» : [обобщения по результатам социолог. исслед. чтения в г. Ровно] / Б. І. Степанишин // Библиотека. – 1992. – № 2. – С. 14–16.

Зупинились на півдорозі : [роль обл. б-ки у нац. відродж.] / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1993. – № 5–6. – С. 10.

Етапи відродження : коротка хронологія рівнен. «Просвіти» // «Просвіта» і духовне відродження України : матеріали і тези наук.-практ. конф. – Рівне, 1993. – С. 80–84.

Література – вчитель – учень : самостійне вивчення учнями літератури : посіб. для вчителя / Б. І. Степанишин. – Київ : Освіта, 1993. – 238, [1] с. – Бібліогр.: с. 238.

«Поезіє, ти сило чарівна»: [ сценарій тематичного вечора] / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1993. – № 2. – С. 34–35.

На чатах духовного ренесансу : діяння Рівнен. «Просвіти» / Б. І. Степанишин. – Рівне : [б. в.], 1994. – 24 с.

П'ять років праці й боротьби : (впровадження статусу державності української мови силами «Просвіти») / Б. Степанишин // Вільне слово. – 1994. – 29 жовт. (№ 80). – С. 3.

Бібліографічний покажчик наукових праць Бориса Степанишина за 1958–1994 рр. : машинопис : [до 35-річчя наук. та 40-річчя пед. діяльн. та 70-річчя від дня народж.]. – Рівне, 1995. – 46 с.

Бути музеєві «Просвіти» / Б. Степанишин // Вільне слово. – 1995. – 29 квіт.

Джерела пружно б’ють : хрестоматія з укр. л-ри для 9-го кл. / уклад. Б. Степанишин. – Київ : Освіта, 1995. – 479 с.

Незабутні вечори пані Розалії / [про зав. відділу мистец. Рівнен. держ. обл. б-ки Мельник Р. П.] Б. Степанишин // Культура і життя. – 1995. – 31 трав.

Мистецькі вечори пані Розалії : [про завідувачку відділу мистецтв Рівнен. держ. обл. б-ки Мельник Р. П.] / Б. Степанишин // Рівне. – 1995. – 11 берез. (№ 11). – С. 5.

Рівненський факультатив : [бібліотечний диптих про Рівнен. обл. б-ку] / Б. Степанишин // Вісті Рівненщини. – 1995. – 21 лип. (№ 53). – С. 5.

Концепція літературної освіти учнів / Б. Степанишин // Укр. мова і л-ра в школі. – 1996. – № 11. – С. 5–6.

Культуролог сучасного типу / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1996. – № 4. – С. 9.

Методика культурологічної діяльності :  навч. посіб. для викладачів-культурологів та студ. вузів і училищ, а також для працівників закл. культури  / Б. І. Степанишин. – Рівне : [б. в.], 1996. – 360 с.

«Необов’язкові» функції бібліотеки / Б. Степанишин // Бібл. вісн. – 1996. – № 2. – С. 35–36.

Програма курсу «Методика теорії і практики культурологічної роботи» / Б. Степанишин // Мандрівець. – 1996. – № 2/3. – С. 89–94.

Програма розвитку української мови та духовності в Рівненській області протягом 1997–2000 pp. / Б. Степанишин // Волинь. – 1996. – 13 груд. (№ 50). – С. 4.

Нам закладати фундамент : концепція літ. освіти учнів / Б. Степанишин // Літ. Україна. – 1997. – 23 січ. (№ 3). – С. 6.

Драма, котра може перерости в трагедію, або гряде катастрофа культури / Б. Степанишин // Молодь України. – 1998. – 29 січ. ; 5 лют.

Колекціонер / Б. Степанишин // Укр. культура. – 1998. – № 6. – С. 38–39.

Культурологічна діяльність : навч.-метод. посіб. / Б. Степанишин // Рідна шк. – 1998. – № 1. – С. 29–52. – Книжка в журналі.

Слово про «Дивослово» / Б. Степанишин // Дивослово. – 1998. – № 4. – С. 58–59.

Книгозбірня, читальня, картотека – читач : [про б-ку Рівненського т-ва «Просвіта»] / Б. Степанишин // Історія бібліотечної справи Рівненщини : зб. ст. і тез доп. наук.-практ. конф. «Бібліотеки Рівненщини: історія і сучасність». – Рівне : Волин. обереги, 1999. – С. 41–43.

«О, рідне слово, що без тебе я!» : сценарій літ.-муз. вечора / Б. Степанишин // Укр. мова і л-ра в шк. – 1999. – № 3. – С. 62–65.

Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка в школі: методична трилогія : метод. посіб. для вчителів. – Київ : Проза, 1999. – 384 с.

Четвертий ренесанс України : вислід боротьби «Просвіти» і Народного Руху України за національне відродження 1988–1998 рр. : [публіц.] / Б. І. Степанишин. – Рівне : [б. в.], 1999. – 236 с.

Яким бути підручникові з літератури? Б. Степанишин // Укр. л-ра в загальноосвітній шк. – 1999. –№ 1. – С. 57–62.

А літа стрілою пролітають … Спогади про пережите : [машинопис] / Б. Степанишин. – Київ, 2000. – [144 с.] ; Рівне : ВАТ Обл. друк., 2000. – 108 с.

Творчість : систематиз. бібліогр. покажч. наук. і наук.-попул. пр. за 1958–2000 роки : (до 75-річчя від дня народж.) / Б. Степанишин. – Рівне, 2000. – 45 с.

Стратегія і тактика в літературній освіті учнів: роздуми старого словесника, або Від «альфи» до «омеги» у викладанні рідного письменства в школі : навч. посібник / Борис Степанишин. – Київ : Веселка, Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 191 с.

Дума про школу : літ. освіта й естет. виховання учнів 5–12 кл. загальноосвіт. шк. / [ред. С. Степанишин]. – Рівне : Формат-А, 2004. – 247 с. – Зі змісту: Всерйоз, і жартома : феномен позапрограмної літературної освіти учнів 5–11-х кл. – С. 229–245.

Українська поетична афористика минулого тисячоліття / Б. Степанишин. – Тернопіль : Підруч. і посібники, 2004. – 207 с.

Державний архів Рівненської області. Ф. 3015, оп. 1-ос, спр. 344, арк. 1–272 (Рівненський державний педагогічний інститут. Особові справи працівників, звільнених у 2004 році. При-Сте.).

Особова справа Степанишина Бориса Ілліча. Рівненський державний педагогічний інститут. Ф. Р–479, оп. 1–л (прод), спр. 1120 б., арк. 1–52.

Про присудження державних премій України в галузі науки і техніки 1995 року : Указ Президента України, 20 груд. 1995 р. : [в т. ч. Б. І. Степанишину] // Урядовий кур'єр. – 1995. – 28 груд. – С. 8.

Тимохін Б. І. Чому послабили увагу до позакласного читання? : [обговорення статті Б. І. Степанишина «Удосконалення методів і прийомів викладання літератури»] / Б. І. Тимохін // Література в школі. – 1960. – № 3. – С. 69–71.

Конфорович А. Г. Про науково-популярну літературу : [відгук на статтю Б. Степанишина «Проти "мертвих титанів" і "сплячих красунь"» (Прапор, 1971, № 12)] / А. Г. Конфорович // Прапор. – 1972. – № 6. – С. 90–92.

Русин П. З подвійним дном : історія одного падіння / П. Русин, В. Сидорук // Червоний прапор. – 1983. – 12 жовт.

Бабенко Ж. Про наклеювання ярликів, або як пан Степанишин орієнтується в бібліографічному описі / Ж.  Бабенко,  М. Пацко, Л. Черепуха та ін. // Волинь. – 1993. – 26 січ.

Тріумф і трагедія : [Борис Степанишин – професор педінституту] // Діалог. – 1992. – № 50.

Лукавська Т. На чатах духовного ренесансу : [про громадську і освітню діяльність Б. Степанишина] / Т. Лукавська // Дивослово. – 1995. – № 4. – С. 54.

Одна з найвищих нагород – нашому землякові : [Б. І. Степанишину присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка] // Сім днів. – 1996. – 6 січ. (№ 1). – С. 1.

Береза Ю. Борис Степанишин : «Просвіта» завжди була фрагментом національного відродження краю...» / Ю. Береза // Рівне плюс. – 1997. – 19 груд. (№ 32). – С. 11.

Епістолярій Бориса Степанишина : (вибр. листи до нього за 1954–1999 рр.) : [машинопис] : до 75-річчя від дня народж. – Рівне : [б. в.], 2000. – 80 с.

Гаврилюк Л. Студентські спогади : [спогади студентки першого курсу Львів. держ. ун-ту ім. І. Франка про Б. Степанишина] / Л. Гаврилюк // Волинь. – 2004. – 17 верес. – С. 3.

Піяр Т. Завжди з вами : [спогади про проф. Рівнен. держ. гуманіт ун-ту Б. Степанишина] / Т. Піяр // Волинь. – 2004. – 17 верес. – С. 4.

Кравець Д. Борис Степанишин : спогади, матеріали, бібліогр. покажч. / ред.-упоряд.  Дмитро Кравець. – Рівне : Вид. О. Зень, 2008. – 83 с.

Гаврилюк О. Проблема формування читача у методичній спадщині Євгена Пасічника і  Бориса Степанишина / Оксана Гаврилюк  // Теоретична і дидактична філософія : зб. наук. праць. – Київ, 2008. – Вип. 4. – С. 46–54.

Волошина Н. Вони творили методику мови й літератури / Ніла Волошина // Теоретична і дидактична філософія : зб. наук. праць. – Київ, 2008. – Вип. 4. – С. 37–45.

Овдійчук Л. Великий учитель словесників / Лілія Овдійчук  // Теоретична і дидактична філософія : зб. наук. праць. – Київ, 2008. – Вип. 4. – С. 118–123.

Очільники Рівненського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Борис Ількович Степанишин // Державотворці. «Просвіта» Рівненщини на шляху до української України (1917–2007 роки) : зб. ст., матеріалів та док., присвяч. 90-річчю створення «Просвіти» на Рівненщині. – Рівне, 2008. – С. 169–173.

Ситченко А. Саморозвиток читачів-учнів з погляду Б. Степанишина / Анатолій Ситченко // Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. праць. – Київ, 2008. – Вип. 4. – С. 151–159.

Борейко Г. Роль «Просвіти» у піднесенні національно-культурної  свідомості у 80-90-ті роки ХХ століття : [про діяльність Б. Степанишина] / Г. Борейко // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : зб. наук. пр. : наук. зап. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. – Рівне : РДГУ, 2009. – Вип. 16. – С. 212–215.

Жив на чатах духовного ренесансу: біобібліографічний покажчик праць Б. І. Степанишина / Рівненська державна обласна бібліотека; укладачі: Л. А. Костильова, Г. М. Люльчук; наук. ред.: О. Л. Промська; ред.: З. М. Тирак; відп. за вип.: В. П. Ярощук. – Рівне : Волинські обереги, 2012. – 56 с.: фотоіл. – (Серія «Славетні земляки»).

Ярощук В. Любив Україну і високо цінував бібліотеку // Жив на чатах духовного ренесансу: біобібліографічний покажчик праць Б. І. Степанишина / Рівненська державна обласна бібліотека; укладачі: Л. А. Костильова, Г. М. Люльчук; наук. ред.: О. Л. Промська; ред.: З. М. Тирак; відп. за вип.: В. П. Ярощук. – Рівне : Волинські обереги, 2012. – С. 8–13.

Під знаком Бориса Степанишина : [про презентацію біобібліографічного покажчика праць Б. Степанишина «Жив на чатах духовного ренесансу»] // Волинь. – 2012. – 30 листоп. (№ 46). – С. 3.

Полюхович Л. Д. Наукові засади методичної спадщини Бориса Степанишина. Життєпис, спогади, щоденник, бібліографічний  покажчик :  монографія / Л. Д. Полюхович, Д. В. Кравець. – Рівне : Вид-во О.Зень, 2012. – 186 с.

Глодя К. Його ім’ям назвали вулицю у Рівному : [імені Бориса Степанишина] / К. Глодя // Вільне слово. – 2013. – 6 серп. (№ 58). – С. 5 ; Голос України. – 2013. – 18 трав.(№ 91). – С. 10.

Борис Ількович Степанишин (1925–2004) // Омельчук В. В. Історія освіти Волині в особах : навч. посібник / В. В. Омельчук. – Рівне : Волинські обереги, 2014. – С. 204–207.

Полюхович (Горбачевська) Л. Д. «Плекання читача», або висвітлення проблеми формування літературних компетентностей школярів у методичній спадщині Бориса Степанишина / Л. Д. Полюхович (Горбачевська) // Наук. записки Нац. ун-ту «Острозька академія». Серія : Психологія і педагогіка. – 2014. – Вип. 26. – С. 108–114.

Полюхович (Горбачевська) Л. Проблема формування літературних компетентностей (за Борисом Степанишиним) / Любов Полюхович (Горбачевська) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. ХХІ. – Вип. XХІ / Ред. кол. О. Кирильчук [та ін.]. – Рівне : РДГУ, 2015. – С. 144–153.

Степанишин С. Навчитель: [до 90-річчя від дня народж. Голови Рівнен. обл. організації «Просвіта», канд. пед. наук, проф. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту Б. Степанишина] / С. Степанишин // Волинь. – 2015. – 3 квіт. (№ 12). – С. 7.

Він був великим українцем:(до 90-річчя від дня народження Бориса Ільковича Степанишина) : біобібліогр. покажч. / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т. Наук. б-ка; уклад.:  С. Н. Грипич, О. В. Іванчук, Л. В. Ковальчук. – Рівне: РДГУ, 2015. – 90 с.

Ярощук В. 80 визначних подій з життя бібліотеки [Рівненської ОУНБ] / В. Ярощук. – Рівне : О. Зень, 2021. – 440 с. – Про Б. Степанишина: с. 144–145, 154, 156,165,171, 175, 186, 211, 253, 280.

Міхно О. Березень – квітень 2025. Постаті / О. Міхно // Освіта і суспільство. – 2025. – № 2. – С. 44–46. – (Про Б. Степанишина: с. 45–46).

"...Любив рідний край і пристрасно жадав щастя неньці-Україні та був заангажований нею" : до сторіччя від дня народження Бориса Степанишина // Слово Просвіти. – 2025. – № 13 (3–9 квіт.). – С. 6–7 : фот.

Філіпчук Г. Світильник українського духу/ Г. Філіпчук // Слово Просвіти. – 2025. – № 14 (10–16 квіт.).– С. 2–3 : фот.

 

 ––––––––––––––––––––

Валентина Ярощук. Борис Степанишин як читач, бібліофіл, поціновувач бібліотек // Рівненська обласна бібліотека : [ютубканал]

Віхи історії Рівненської «Просвіти»

Лілія Овдійчук. Борис Степанишин –  Великий учитель словесників // Рівненська обласна бібліотека : [ютубканал]

Євгенія Гладунова-Борейко. Спогади про відданого патріота України Бориса Степанишина // Рівненська обласна бібліотека : [ютубканал]

Його ім’ям назвали вулицю в Рівному // Голос України : сайт 

Музей Просвіти // Рівненське міське об’єднання товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка :[сайт]

Пам’яті Бориса Степанишина: у Рівному відбулася академія на честь 100-річчя педагога та літературознавця

Піяр Т. Борис Степанишин – один з великих Українців, яким пишається Рівне  / Тетяна Піяр // Сім днів

Піяр Т. Патріот з Рівненщини був великим Педагогом, а ще більшим Українцем / Тетяна Піяр // Сім днів

У Рівному відзначили 100-річчя від дня народження Бориса Степанишина // Сім днів

У Рівному вперше представлять колекцію з видань "Кобзаря"

Рівненську обласну бібліотеку відвідала родина Степанишина

Читачі РОУНБ