Газета – періодичне текстове аркушеве видання, покликане оперативно інформувати про найважливіші поточні події загального характеру чи певної галузевої тематики. Виходить через певні короткі проміжки часу (від одного до шести разів на тиждень, у рідкісних випадках – 1–2 рази на місяць). Випускається в друкованому або електронному форматах під постійною назвою і з наскрізною поточною і валовою нумерацією випусків (чисел). Містить новини, офіційну, оперативну інформацію за своїм профілем, інші публікації з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературно-художні твори, світлини, рекламу тощо.

Термін Г. походить від назви давньої дрібної венеціанської монети номіналом у 2 сольдо, яку називали gazzetta. За цю монету в середині 16 ст. у Венеції можна було купити рукописний листок новин, прообраз сучасної Г. Давнішими попередниками Г. були неофіційні рукописні новинні повідомлення у формі текстів на дерев’яних дошках, зокрема основані Юлієм Цезарем Acta senates («Діяння сенату») та Acta diurna populi Romani («Щоденні справи римського народу»), що розповсюджувались у Стародавньому Римі, а також у провінціях і військах.

Першою у світі друкованою Г. стала «Цзинь бао» («Столичний вісник»), яка почала виходити в Китаї у 713 р. при імператорі Сюань-цзуні. Її друкували з дерев’яних дощок з вирізаними ієрогліфами, покритими тушшю, з яких робили відбитки на папері. Ця недосконала технологія давала змогу виготовляти незначну кількість примірників Г.

Масового поширення і комерційної привабливості Г. набули через 200 років після винаходу Й. Гутенбергом друкарського пресу і книгодрукування (1450-і рр.). Первістками друкованих Г. стали невеличкі видання у Німеччині (1609), Нідерландах (1619), Англії (1622).

Перша в Європі Г., яка вже нагадувала сучасні видання, під назвою La Gazette, заснована Т. Ренодо, вийшла з друку 30 травня 1631 р. у Франції. Наклад видання становив майже 1 200 пр. La Gazette швидко набула політичного значення і престижності, до неї навіть писали король Людовик ХІІІ і кардинал Рішельє.

Відтоді термін «газета» поступово ввійшов у лексикон багатьох європейських мов та став складовою заголовків значної кількості таких видань. Перші щоденні Г. з’явилися в Німеччині (1661), Англії (1702).

Провісниками Г. в Московському царстві були рукописні «вістові листи», або «куранти» (1621). У 1702 р. з’явилась перша друкована Г. «Ведомости».

На теренах України першою Г. вважається польськомовний Kurier Lwowski («Львівський кур’єр»). Поява цього видання датується 9 липня 1749 р., надалі вийшло ще кілька номерів. Більше відомостей збереглося про Gazette de Leopol («Львівська газета») французькою мовою, яка виходила з 15 січня по 19 грудня 1776 р. у Львові як тижневик. Містила короткі різноманітні повідомлення політичного і соціального характеру. Власником і видавцем Г. був шевальє Оссуді (Ossoudi), друкувалась у друкарні А. Піллера. Відомо про 52 випуски цього видання. Нині фотокопії його примірників зберігаються у відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка.

На східних українських землях перша Г. – «Харьковский еженедельник» – з'явилась у 1812 р., наступна – Г. Ради Харківського університету «Харьковские известия» (1818). В Одесі з 1 квітня 1820 р. почала виходити франкомовна Г. Messager de la Russie meridionale ou benille commerciol publiec Pautorisation de gourerumen («Вестник Южной России – Коммерческий листок, опубликованный с разрешения правительства»), проте її наклад був дуже малим. Він зріс, коли Г. стала двомовною і почала друкуватися під заголовком «Вестник Южной России». З 17 листопада 1823-го по 29 грудня 1826 р. виходила також франкомовна Г. під заголовками Journal d'Odessa / Journal d'Odessa, ou Courrier commercial de la nouvelle Russie («Одесский вестник» / «Одесский вестник, или Новороссийская коммерческая почта»).

З 5 січня 1827 р. двічі на тиждень на 4 сторінках випускалася Г. «Одесский вестник». Тексти в ній до 1831 р. подавались паралельно російською і французькою мовами. Редактором російськомовної частини був О. Левшин. У 1831 р. російську частину було виділено в окреме видання. Редакторами були М. Розберг та О. Тройницький. З 1864 р. стала щоденною Г. (першою серед подібних на українських землях). Проіснувала по серпень 1893 р., відроджена в 1991 р. Нині це україномовне видання, яке друкується під назвою «Одеський вісник». Є найстарішою Г. серед тих, що сьогодні випускаються в Україні, та, ймовірно, на пострадянському просторі.

Від 1838 р. в губернських містах Російської імперії (у т. ч. у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам’янці-Подільську почали виходити щотижневі (у Харкові – щоденні) «Губернские ведомости» (1838–1917), де публікували як офіційні матеріали – розпорядження і накази центральної та місцевої влади, так і праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.

Першими українськомовними газетами стали «Зоря Галицька» та «Новини» (1848, Львів). На підросійській Наддніпрянщині вперше регулярні звістки рідною мовою з’явилися лише на початку 20 ст., під час революційних подій 1905 р. у Г. «Хлібороб» (Лубни). Згодом у Києві видавались газети «Громадська думка» (1905–1906) та «Рада» (1906–1914).

Від середини 19 ст., з розвитком поліграфічного виробництва, зокрема винаходом роторних машин та засобів електричного зв’язку, друк Г. відчутно здешевів, і вони перетворилися на важливий засіб інформування громадян про новини і проблеми життя соціуму – політичного, економічного, культурного, духовного, фахового тощо. Відтоді Г. стали невід’ємною і затребуваною побутовою складовою в різних місцях перебування громадян – аристократичних салонах, закладах громадського харчування, готелях, перукарнях, клубах, читальнях, вони продавались на ринках, площах, багатолюдних вулицях. Практично всі бібліотеки у другій половині 19 ст. стали комплектувати свої фонди Г., насамперед місцевими. Від репертуару Г., зручності доступу до них багато в чому залежала й популярність бібліотек, їх відвідуваність.

Газетні видання мають низку особливостей, як-от: мобільність – Г. можна читати вдома, в бібліотеці, в будь-якому іншому місці; загальнодоступність – Г. призначена для невизначеного кола осіб, читачем її може стати будь-яка людина; офіційність – багато рішень (розпорядження, закони тощо) владних органів усіх рівнів набувають чинності лише після їх офіційного опублікування в Г. – друкованому органі тієї чи іншої інституції. Інші особливості Г. – доступність через помірну ціну одного номера, компактність (у складеному вигляді займає мало місця).

Особливими ознаками Г. є час і місце випуску, переважна сфера поширення, функціональне призначення, що характеризує сукупність цілей, які здійснює те чи інше газетне видання.

Сучасні Г. випускаються у вигляді одного або декількох аркушів паперу, складених навпіл і без скріплення.

У минулому формати Г. вирізнялися різноманітністю розмірів. Так, у Німеччині в 1970-х рр. існувало до 60 різних форматів Г. У світовій практиці зазвичай застосовуються три міжнародні загальноприйняті формати Г. що були визначені в 1973 р. нормою DIN 16604. Найчастіше трапляється великий (світовий) формат розміром 420×594 мм (в Україні його прийнято називати форматом А2). Це формат найбільш масових за часів СРСР Г. «Правда», «Известия» та ін. Серед інших великих форматів – 425×600 мм (наприклад, Le Figaro, Франція); 390×585 мм (New York Times, США) Досить широко використовується і рейнський формат, для якого найбільш типовий розмір – 365×510 мм. Значна група Г. видається середньо-європейським форматом, що має назву Berliner – приблизно 315×470 мм. В останні роки багато Г. перейшли на малий формат, його типовий розмір – 297×420 мм. Він широко використовується в сучасній українській пресі і зветься А3. У фаховій літературі малий формат ще називають таблоїдним. Близький до журнального розміру формат А4 (210×297 мм) у газетній практиці застосовується зрідка.

Обсяг сучасних щоденних Г. – від 2 шпальт (сторінок) до 4–6, щотижневих – здебільшого 16–24 або більше сторінок (у США, деяких інших країнах – навіть до 100).

В окремих випадках, якщо видання має багато сторінок формату А4, може застосовуватися скріплення аркушів, а також кольорова обкладинка з глянцевого паперу. Такі видання мають назву газетно-журнальних, наприклад, «Футбол» (Київ), численні тижневі телепрограми, розважальні видання та ін.

Для здешевлення виробництва Г., які видавці розглядають як товар короткочасного використання, застосовується спеціальний, т. зв. газетний папір, що має низьку якість. З часом він жовтіє, стає крихким. Для наукових, окремих великих публічних, спеціальних, спеціалізованих бібліотек, в яких зберігаються масиви Г., виданих до другої половини 20 ст., це стало значною проблемою і призводить до вимушених обмежень у видачі таких видань користувачам, значних затрат на їх ремонт, реставрацію. Задля забезпечення довговічності цінних газетних фондів, консерваційного збереження Г. як важливих інформаційних джерел для майбутніх поколінь здійснюється цифровізація цих видань за допомогою спеціальних великоформатних пристроїв (сканерів). Проте вони мають високу вартість, що стримує їх застосування в бібліотеках України.

За функціональним призначенням або типологічною ознакою розрізняють такі види Г.:

– загальнополітичні / масові, призначені для систематичного висвітлення актуальних питань внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародного життя, діяльності місцевих адміністрацій та громадських об’єднань («Голос України», «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «День», «Місцеве самоврядування» тощо). Вони розраховані на широке коло користувачів, виходять здебільшого кілька разів на тиждень, є найзатребуванішими і тому мають досить великі наклади. Г., які висловлюють точку зору уряду, але не є його офіційними органами, мають назву офіціозів (від лат. officciosus – послужливий).

–  спеціалізовані Г., що висвітлюють окремі проблеми суспільного життя, науки, техніки, культури та інших сфер діяльності. Серед них виокремлюють такі різновиди: професійні («Бюджетна бухгалтерія», «Освіта України»); профспілкові (Всеукраїнська профспілкова щотижнева газета «Профспілкові вісті», «Вісник профспілки залізничників і транспортних будівельників України»); громадських організацій («Слово Просвіти», «Українська музична газета» – видання Національної Всеукраїнської музичної спілки); етнічних спільнот («Національний діалог» – щомісячна інформаційно-аналітична газета Ради національних спільнот України, «Єврейські вісті»); партійні та інші.

За тематичною спрямованістю, цільовим призначенням, читацькою адресою розрізняють спеціалізовані Г.:

–       з питань економіки та бізнесу («Закон і бізнес», «Аграрні вісті», «Приватний підприємець»);

–     освітянські («Директор школи», «Педагогічна газета України», «Психолог дошкілля», «Шкільний світ»);

–       з питань культури, літератури, мистецтва («Критика», «Культура і життя», «Літературна Україна»);

–       медичні («Медична газета», «Добрий лікар»);

–       спортивні («Спорт-арена», «Спортивна газета», «Футбол»);

–       релігійні («Наша віра», «Голос православ’я»);

–       рекламні («AVIZO», «Передмістя»);

–       для дозвілля («Життя. Історії», «Добрий господар», «Порадниця»);

–       для дітей та юнацтва («Казковий вечір», «Журавлик», «Колосочок», «Клякса», «Задавака»);

–       для пенсіонерів («Пенсійний кур’єр», «Життя на пенсії», «Я пенсионер») та ін.

Серед вітчизняних спеціалізованих Г. книжкової проблематики, адресованих і бібліотекарям, тривалу історію мав тижневик «Друг читача», що виходив у 1960–1992 та у 2004–2011 рр. і спеціалізувався на українському книговиданні та літературній критиці, постійно друкував огляди книжкової продукції, анотації, рецензії, бібліографічні довідки, художні твори тощо. 2008-го р. окрім друкованої Г з’явилась і її онлайн-версія. У 2011 р. вийшов друком останній номер друкованої Г, відтоді функціонує лише вебсайт «Друг читача»  https://vsiknygy.net.ua/

У Незалежній Україні були спроби видання Г. літературно-книжкової тематики, які проіснували недовго: «Книжкова тека» (Львів, 1994–1997, з 1997-го «Книжкова біржа»), «Книжковий світ» (Львів, 1995), «Книжковий огляд» (Київ, 1998). 2000 р. в Києві було засновано двотижневу газету «Книжник-ревю», яка поступово з газетного формату еволюціонувала у повноколірне видання «про всі книжки і всіх письменників» і проіснувала до 2009 р.

На бібліотечній тематиці спеціалізується газета «Шкільна бібліотека плюс» – видання Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського. На місцевому рівні виходить газета «Бібліосвіт» Білоцерківської МЦБС (Київська обл.).

–  спеціальний газетний випуск, переважно одиничний, який присвячується певній темі або видається з якоїсь небуденної нагоди, надзвичайної події для максимально оперативного доведення екстреної інформації до читача. Має назву основного видання (до нього може бути додана власна разова тематична назва), його поточний та валовий номери (або може бути ненумерованим) із зазначенням року і дати виходу у світ.

Існує також окрема категорія Г. – таблоїди. Здебільшого це щоденні Г., випущені у спеціальному видавничому форматі (27–30×37–40 см). Уперше з’явились у Великій Британії в 1903 р. (Daily Mirror) і швидко набули широкого поширення у світі. Таблоїди орієнтовані передусім на прошарок малоосвіченого населення, тому зміст цих Г. часто становлять дешеві сенсації, скандальні історії, випадки із життя знаменитостей, а назви статей, що спрямовані на привернення уваги та маніпулювання громадською думкою, є популістськими, галасливими, провокаційними.     

Г. класифікують і за іншими ознаками:

за місцем випуску та сферою розповсюдження:

-     загальнонаціональні чи центральні (всеукраїнські), як, наприклад, «День»;

-    регіональні (виходять і розповсюджуються на території певної області чи регіону, зокрема в АРК – «Кримська світлиця») ;

-   місцеві (обласні, районні, міські, до яких належать і так звані корпоративні багатотиражні Г., які видають і поширюють у межах окремого підприємства, установи, закладу освіти і т. ін. ) – «Високий Замок» (Львів), «Вісті Придніпров'я» (Дніпро), «Київська правда», «Хрещатик» (Київ);

-    зарубіжні (видаються за кордоном);

за часом (частотою) випуску або періодичністю:

-    щоденні (різновиди – ранкові / вечірні), наприклад «Вечірній Київ»;

-    щотижневі або недільні («Літературна Україна» та ін.;

-    щомісячні («Місцеве самоврядування»);

-    щоквартальні;

-   з іншою періодичністю (визначається засновником видання, наприклад, двічі на тиждень, тричі на місяць тощо);

за відомчою підпорядкованістю або власником, видавцем – розрізняють Г. державних органів (міністерств, відомств), партійних, профспілкових, корпоративних, комерційних організацій, творчих спілок, товариств, навчальних закладів тощо – «СВІТ. Наука. Освіта. Техніка. Прогрес» (МОН України, НАН України), «Київський політехнік» (НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та ін.);

за стилем оформлення – чорно-білі, чорно-білі з кольоровими вставками, кольорові;

за вартістю – платні (абсолютна більшість) та безкоштовні (органів місцевої влади, партійні, рекламно-інформаційні та ін.).

Г. може мати один і більше додатків у вигляді окремого неперіодичного, періодичного або продовжуваного видання, наприклад, «Рукоділля» – додаток до Г. «Газета для жінок», «Маршрут № 1» – додаток до Г. «День».

Інформація в Г. подається згідно зі специфічними вимогами, що висуваються до низки жанрів, притаманних саме періодичним виданням. Такими жанрами є: інформаційний (редакторська колонка, хроніка, інтерв’ю, репортаж, звіт, фоторепортаж, замітка, інформаційне повідомлення, заява, звернення, невеличкі бібліографічні списки чи огляди); аналітичний (стаття, кореспонденція, коментар, есей, огляд, рецензія); художньо-публіцистичний (нарис, фейлетон, памфлет); зображальний (карикатура, шарж, світлина) тощо.

Оформлення Г. також має свої особливості: матеріали на сторінці (шпальті) займають в середньому 4/5 її площі та для зручності читання подаються колонками. Їх на шпальті може бути, залежно від формату Г., від двох до дванадцяти. Колонки є важливими розмірними характеристиками, що значно впливають на композиційну, шрифтову та ілюстраційну побудову Г. В українських Г. зазвичай прийнято застосовувати шість колонок на шпальті при форматі А2 і п'ять – при форматі А3.

У кожної Г. є свої особливості, які стосуються використання різних форм подання матеріалів, які загалом мають відповідати її профілю і назві. Інформацію про власне Г., потрібну для її розпізнавання з-посеред інших видань та для бібліографічного запису, у кожному номері містять її назва (подається у верхній частині першої сторінки і найбільшим шрифтом), дата виходу, зазначення статусу (друкованим органом якої партії, громадської організації, профспілки тощо вона є), а також вихідні дані: з якого року виходить (або дата заснування), періодичність виходу, епіграф, гасло, відомості про редактора, редакційну колегію, засновника або видавця, реєстраційне свідоцтво, адреса і телефон(и) редакції та інші реквізити, які вказують на місце видання, передплатний індекс, наклад.

Основним засобом розповсюдження Г., а для бібліотек – каналом гарантованого надходження і планового комплектування газетних фондів є передплата за «Каталогом видань України “Преса поштою” на …. рік (І чи ІІ півріччя)». Також існує мережа закладів продажу преси вроздріб (газетні кіоски, розкладки).

На сучасному етапі розвитку інформаційних процесів, цифрових технологій з економічних та інших причин відбувається помітна трансформація газетної індустрії. В Україні багато Г., що виходили десятиліттями, не змогли зайняти свою нішу в умовах конкурентного ринкового середовища і припинили своє існування. За даними Книжкової палати України у 1991 р. видавалось 1909 назв Г., у 2020 р. – 1529. Водночас значного поширення набули електронні версії (онлайн версії) Г., завдяки яким відбувається оперативне насичення інформаційного простору новинним контентом і гідне конкурування з суто електронними ЗМІ в межах спільного інформаційного середовища. Практично у всіх Г. України є свої електронні версії, значна частина яких – у безкоштовному доступі. Багато Г. нині існують лише в електронній версії.

Електронні Г. мають вигляд аналогу (точної копії) традиційного друкованого видання з усіма притаманними йому елементами – сторінками, колонками тощо (що створює певні незручності для читання з екрана), або ж зверстані за зразком самостійних електронних видань і містять відповідні панелі меню для зручного пошуку потрібної інформації (рубрики).

Г. є важливою складовою бібліотечних фондів, вони підлягають обліку, зберіганню. Основною одиницею бібліотечного обліку Г. є річний комплект газети та її назва. Для зберігання у бібліотеці всі примірники Г. за певний часовий період оформляють у  підшивку. У книгозбірнях зі значними за обсягом фондами газетні фонди виокремлюють, функціонують читальні зали періодики зі спеціальними столами з регульованим кутом нахилу кришки для зручного читання Г. Найважливіші газетні публікації підлягають бібліографуванню. Після завершення визначеного в бібліотеці терміну для зберігання газет їх переглядають. Найбільш цінні публікації оформлюють вирізками, або копіюють і формують відповідні теки.

Найбільший в Україні газетний фонд зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Загальна кількість фонду становить майже 182 тис. річних комплектів (30 млн випусків).

Г. читають вибірково. Засобами орієнтування в газетному виданні є анонси на першій сторінці, рубрики, заголовки, які подаються різними шрифтами, та чисельні ілюстрації. Визначити характер і зміст публікації допомагають також підзаголовки, а також інформація про автора, його звання, посаду. Актуальність і новизну інформації, поданої в Г,. визначають за датою випуску номера.

 

 

Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги : ГСТУ 29.3-2000. – Київ, 2000.

Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості : ДСТУ 7157 : 2010. – Київ : Держстандарт України, 2010. – IV, 13 [1] с. – (Національний стандарт України).

Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять : ДСТУ 3017 : 2015. – Київ : УкрНДНЦ, 2016. – IV, 38 с. – (Національний стандарт України).

Кревецький І. Перша газета на Україні / Ів. Кревецький // Бібліологічні вісті. – 1926. – № 4. – С. 5–15.

Животко А. П. Історія української преси : навч. посіб. для студентів фак. журналістики вищ. закладів освіти / А. П. Животко ; [упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. Тимошик ; ред. Н. Тимошик]. – Київ : Наук.-вид. центр «Наша культура і наука», 1999. – 368 с. – (Літературні пам’ятки України).

Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети : курс лекцій : навч. пoсiбн. / В. Ф. Іванов. – Київ : Знання, 2000. – 222 с.

Словник книгознавчих термінів / Кн. палата України ; [уклад.: В. Я. Буран та ін. ; наук. ред.: Н. О. Петрова та ін.]. – Київ, 2003. – 159 с. – Про газети: с. 39.

Комова М. В. Документознавство : навч. посіб. / М. В. Комова. – Львів : Тріада плюс, 2007. – 296 с. – Про газети: с. 187–192.

Швецова-Водка Г. М. Документознавство : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка. – Київ : Знання, 2007. – 398 с.: табл. – (Вища освіта ХХІ століття). – Про газети: с. 360–369.

Фрост К. Дизайн газет и журналов / Крис Фрост ; [науч. ред. пер. О. И. Рожнова ; пер. с англ. М. В. Лапшинов]. – Москва : Унив. кн., 2008. – 231 с. : ил.

Швецова-Водка Г. Н. Общая теория документа и книги : учеб. пособие / Г. Н. Швецова-Водка. – Москва : Рыбари ; Київ : Знання, 2009. – 487 с. – Про газети: с. 425–431.

Кушнаренко Н. М. Спеціальне документознавство : навч. посіб. для дистанц. навчання / Н. М. Кушнаренко, Ю. В. Трач ; [за наук. ред. Г. М. Швецової-Водки]. – Київ : Україна, 2010. – 280 с. – Про газети: с. 120–123.

Приступенкo Т. O. Журналiстський фах: газетнo-журнальне вирoбництвo : [навч. пoсiбн.] / Т. O. Приступенкo, Р. В. Радчик, М. К. Василенкo. – Київ : ВПЦ «Київський унiверситет», 2012. – 287 с.

Швецова-Водка Г. М. Документознавство : словник-довідник термінів і понять : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка. – Київ : Знання, 2012. – 319 с. – Про газети: с. 41.

До­ку­ме­н­то­з­на­в­с­т­во : [курс ле­к­цій для студентів I–II ку­р­сів вищ. навч. закл. спец. 6.020100] : у 2 ч. / М-во ос­ві­ти і на­у­ки, мо­ло­ді та спо­р­ту Ук­ра­ї­ни, Держ. закл. ”Лу­ган. нац. ун-т ім. Т. Ше­в­че­н­ка”, Каф. до­ку­ме­н­то­з­на­в­с­т­ва та ін­форм. ді­яльності ; [ук­лад.: О. Ю. Ма­люк, Н. М. Лє­со­вець, Г. Ю. Еса­у­ло­ва]. – Лу­ганськ : ЛНУ ім. Т. Ше­в­че­н­ка, 2013. – Ч. 2. – 226 с. – Про газети: с. 30–34.

Огар Е. Книжкові часописи часів незалежності у контексті формування критичного дискурсу / Е. Огар // Зб. праць Науково-дослідного інституту пресознавства. – 2018. – Вип. 8. – С. 207–217.

Cкібан О.  «Книжкова Тека» у фокусі дослідження галузевої преси періоду незалежності України    //   Зб. пр. Наук.-досл. інституту пресознавства. – Львів, 2020. – Вип. 10(28). – С. 30–42.

 

 

———————————————

«Бібліосвіт»: газета Білоцерківської МЦБС

245 років тому у Львові побачила світ Gazette de Leopol – перша газета на території України

Крупницький Л. Газети спеціального призначення // Інститут масової інформації

Сьогодні – день народження Gazette de Leopol – першої газети в Україні

«Хлібороб» – перша україномовна газета, яка народилася на Полтавщині

Як читати газету