За місяць : 1110
статей : 1008
Вибіркове розповсюдження інформації (ВРІ) – метод здійснення систематичного диференційованого бібліографічного інформування (індивідуального чи групового) користувачів (абонентів) бібліотеки, органу НТІ, інформаційного центру про поточні надходження документів за їхніми постійними чи одиничними інформаційними запитами (профілями) відповідно до тематики їхньої діяльності, з обов’язковим зворотним зв’язком із метою уточнення (коригування) цих запитів.
Синонімічний термін – «вибіркове поширення інформації».
Завдяки ВРІ користувачі мають можливість регулярно отримувати сигнальну інформацію про нові документи, що їх цікавлять, раціональніше використовувати свій час, уникаючи непродуктивних затрат у самостійному пошуку потрібних відомостей у щоразу більших і ускладнюваних інформаційно-документних потоках.
Різні варіанти надання такої послуги бібліотеки здавна практикували для пріоритетного обслуговування найшанованіших і найвпливовіших осіб (в університетських книгозбірнях – професури, в публічних – вищих представників місцевої влади, підприємців, благодійників, у військових – офіцерів з-поміж командного складу), однак неформально, спонтанно, без напрацьованих методик, нерегулярно і в обмежених масштабах, на основі домовленостей між зацікавленими в інформації з певної теми користувачами та бібліотекарями. Усталеної назви для цієї послуги не існувало.
Термін «вибіркове розповсюдження інформації» та науково обґрунтовану методику його застосування за допомогою ЕОМ уперше запропонував Х. П. Лун (1896–1964) – співробітник американської електронної корпорації IBM (International Business Machines Corporation), що спеціалізується на виробництві комп’ютерів і програмного забезпечення. Цей дослідник і винахідник у галузі інформатики, лінгвістики та бібліотечно-інформаційних наук відомий також як розробник широко застосовуваного у світі в різних сферах алгоритму Луна та методу індексації KWIC. У своїй статті «Система бізнес-аналітики» (1958) він виклав концепцію ВРІ (Selective dissemination of information, SDI) та описав «автоматичний метод надання поточних інформаційних послуг вченим та інженерам», що потребували допомоги в орієнтуванні в масивах науково-технічної літератури, кількість якої у повоєнний час невпинно зростала.
Вперше ідею Х. П. Луна про SDI-сервіс було реалізовано в IBM для 30 абонентів, а програмне забезпечення для нього розробляли кілька компаній (головний координатор – Е. Хаусман, представник відділу технічної інформації дослідницьких лабораторій Signal Corps.) і за фінансової підтримки держави. SDI-сервіс було визнано ефективним в умовах конкурентної боротьби у створенні нових матеріальних цінностей і ринків їх збуту, де перевагу отримував той, хто швидше використав інформаційні джерела за своїм профілем. Починаючи з 1960-х рр. ВРІ почали широко використовувати у світовому масштабі. У вітчизняних установах, насамперед органах НТІ, науково-технічних, заводських та інших бібліотеках система ВРІ набула широкого застосування з 1964 р., коли було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про загальнодержавну систему науково-технічної інформації». Відповідно до цього документа центральним i галузевим органам НТІ було рекомендовано розробити й запровадити BPI для задоволення інформаційних потреб фахівців народного господарства та вчених. Невдовзі найбільшого поширення система ВРІ набула в таких галузях, як радіоелектроніка, хімічна, харчова, авіаційна, суднобудівна промисловість, лісове господарство та ін. Проте вона базувалась переважно на принципах, характерних для індивідуальної та групової форм інформаційного забезпечення, і здійснювалась, за відсутності ЕОМ в більшості організацій, у ручному режимі, що вимагало значних трудозатрат. Фактично це було вдосконаленою формою диференційованого інформаційно-бібліографічного обслуговування. У наукових бібліотеках систему ВРІ почали запроваджувати в 1970-х рр., відтоді бібліотекознавці розпочали дослідження з оптимізації розподілу інформаційних потоків, надання процесам ВРІ системного характеру. У ті ж роки для пошуку інформації стали використовувати бази даних на магнітних стрічках, а ВРІ визнали у світі як найефективнішу форму інформаційного забезпечення науки, виробництва, навчального процесу, що й обумовило її популярність і широке застосування.
Система BPI характеризується такими ознаками: сформована група індивідуальних і / або колективних абонентів, до якої належать керівники установ (підприємств), провідні фахівці і вчені, тобто особи, чия професійна діяльність упродовж тривалого часу передбачає часте самостійне ознайомлення із новою інформацією з певної теми; оформлені й зафіксовані постійні інформаційні запити абонентів у вигляді конкретних тем або їх переліків, як правило, пов’язаних із основною виробничою, науковою діяльністю і тому достатньо стабільних; оперативне і регулярне доведення бібліографічної, реферативної та іншої інформації до абонентів; використання в процесі їх інформування новітніх інформаційних технологій, технічних засобів автоматизації аналітико-синтетичного опрацювання документів; постійний зворотний зв’язок з абонентами; забезпечення абонентів первинними документами або їx кoпіями в разі надходження на них запиту за принципом двоконтурності: спершу надається бібліографічна інформація, а в разі її позитивної оцінки і читацької вимоги – повний текст документа чи його копія.
Головними характеристиками системи ВРІ є повнота, оперативність і релевантність інформації, що надсилається абонентам.
Формування і реалізація системи ВРІ відбуваються у кілька етапів:
1) визначення кола абонентів, яким за характером їх роботи, управлінських, виробничих, наукових завдань необхідне регулярне ознайомлення з відповідними актуальними документами; як правило, такими абонентами є ядро трудового колективу – керівники і провідні фахівці; груповими абонентами можуть бути структурні підрозділи – відділи, сектори, цехи, лабораторії, кафедри, служби тощо, в яких усі співробітники об’єднані спільністю тематики, виконуваних завдань чи проєктів; результатом цього етапу є створення реєстраційної бази даних (картотеки) абонентів;
2) визначення інформаційних потреб абонентів, виявлення тематики публікацій, що входять до кола їх професійних інтересів; це з’ясовується під час індивідуальних бесід з абонентами (якщо їх небагато) або анкетного опитування; підсумками цього етапу є розроблення проблемно-opiєнтованого рубрикатора інформаційних потреб, картотека абонентів індивідуального i групового інформування із зазначенням службових, контактних даних та переліком питань, які цікавлять того чи іншого фахівця;
3) уточнення з кожним абонентом: типовидових, мовних, географічних, хронологічних меж відбору потрібних їм документів; орієнтовного кола джерел, що мають бути використані (переглядатимуться); глибини згортання інформації (стандартний бібліографічний опис, бібліографічний опис + анотація, бібліографічний опис + реферат); режиму обслуговування: поточний (встановлення чіткої періодичності інформування – у певний день тижня, щомісяця, щоквартально) або невизначений (лише за появи публікації з вузької теми чи після накопичення достатньої кількості документів); форми надання документів – у традиційному (паперовому) вигляді або в електронному форматі; cпocoбів передавання інформації (електронною поштою, доставляння на робоче місцe, запрошення по телефону відвідати бібліотеку, службу НТІ тощо); зручного оптимального варіанту зворотного зв’язку;
4) відпрацювання технологічних аспектів: організація систематичного пошуку джерел за запитами абонентів, операції зі згортання інформації, з дотриманням вимог, що висуваються до рефератів та анотацій, лаконічності й конкретності вторинної інформації;
5) відпрацювання технологічної операції з підготовки сигнальних повідомлень i передавання їх абонентам, зокрема, із заповнення сигнальної карти, що має складатись із двох частин: у першій подається бібліографічна інформація, друга є талоном зворотного зв’язку, де зазначено критерії (шкалу) оцінювання інформації; така карта вважається основною формою інформування в системі BPI i надсилається кожному абонентові;
6) аналізування повернутих абонентами талонів зворотного зв’язку – це є обов’язковою вимогою до них в обслуговуванні за системою ВРІ. Як правило, шкала оцінювання інформації є п’ятибальною: 1 –інформація не відповідає запиту; 2 – відповідає частково; 3 – відома з інших джерел; 4 – відповідає запиту; 5 – потрібно ознайомитися із джерелом (чи його копією). Можливі й інші варіанти шкали оцінювання. Застосовуються й додаткові форми зворотного зв’язку – при особистих контактах бібліотекарів та інформаційних фахівців з абонентами;
7) передавання абонентові потрібного йому документа або його копії (за наявності запиту в талоні зворотного зв’язку);
8) аналізування ефективності обслуговування в режимі ВРІ за даними талонів зворотного зв’язку і уточнення інформаційних потреб абонента, особливо при переважанні низьких балів у повернутих ним талонах;
9) облік роботи в режимі ВРІ, який виконується за такими параметрами: кількість абонентів BPI (індивідуальних i групових); кількість тем (якщо по одній темі ведеться обслуговування кількох абонентів, то вона враховується один раз); кількість сигнальних повідомлень, розісланих абонентам; кількість наданих первинних документів (їх кoпій).
Залежно від статусу бібліотеки, інформаційного центру, матеріально-технічних можливостей установи, кількості абонентів можливі деякі варіанти в організації роботи в системі ВРІ, однією з переваг якої загалом є її гнучкість, динамічність, здатність до трансформацій.
Система ВРІ застосовується у багатьох великих бібліотеках України – національних, державних, обласних, публічних, університетських, академічних, спеціальних. У деяких з них розповсюдження інформації покладено на спеціальні структурні підрозділи, наприклад: у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого – на Інформаційний центр з питань культури і мистецтва та на відділ інформаційного забезпечення органів влади, в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського – на Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ), у багатьох інших – на бібліографічні відділи/сектори.
Основними джерелами для добору інформації в межах ВРІ є поточні надходження документів – книжкові видання, збірники наукових праць, наукові журнали українською та іншими мовами, інші періодичні видання, Український реферативний журнал «Джерело», вузькоспеціальні види друків – препринти, автореферати дисертацій, проспекти, бюлетені, стандарти тощо, державні бібліографічні покажчики – «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис авторефератів дисертацій» та ін. Проте для повноцінної реалізації можливостей ВРІ важливо орієнтуватися на весь масив доступної інформації, а не лише на нові надходження. У багатьох випадках доцільним є і використання ресурсів інших бібліотек із застосуванням МБА.
У 21 ст. ВРІ розвивається як сервіс на базі вебтехнологій, що дають змогу з порівняно невеликими трудозатратами наповнювати і використовувати значні масиви інформаційних ресурсів – баз даних, комплекти електронних журналів, доступних через інтернет, практикувати передплату на розсилання звісток (повідомлень) про нові надходження в бібліотеку за заздалегідь сформованими тематичними профілями, автоматизований відбір релевантних документів за ключовими термінами, іншими параметрами пошуку. Звістки абонентам надсилаються різними способами, зокрема електронною і голосовою поштами, RSS-каналами, через різні месенджери.
За результатами низки досліджень встановлено, що нині головними трансляторами інформації, що циркулює в системі ВРІ, є видавництва наукових журналів, інформаційні служби, університетські бібліотеки. Інформування про послуги за темою в онлайновому режимі є важливою складовою сайтів наукових бібліотек. Розроблено багато різних за складністю і доступністю програм та технологій налаштувань комп’ютерів для замовлення і розсилання нових відомостей у режимі ВРІ на засадах самообслуговування.
ДСТУ 4423-1:2005. Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Ч. 1. Основні положення (ІSO 15489-1:2001, MOD). – Київ : Держспоживстандарт України, 2007. – V, 28 с.
ДСТУ 7448:2013. Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. – Чинний з 29.11.2013. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – 45 с.
Рейноп X. Избирательное распределение информации / X. Рейноп. – Таллин : [б. в.], 1970. – 133 с.
Звежинский С. М. Информационное обеспечение научно-технических разработок / С. М. Звежинский. – Ленинград : [б. в.], 1982. – 207 с.
Внедрение системы избирательного распространения информации (ИРИ) в практику ЦБС : (метод, рекомендации) / Николаев. обл. упр. культуры, Гос. обл. универс. науч. б-ка им. А. Гмырева. – Николаев : [б. в.], 1985. – 10 с.
Галицька О.З досвіду організації ВРІ (вибіркового розповсюдження інформації) в автоматизованому режимі / О. Галицька, Л. Лисенко // Бібл. форум України. – 2008. – № 4. – С. 16–18.
Лаврик О. Л. ИРИ и ДОР: современное состояние и перспективы развития / О. Л. Лаврик, И. Г. Юдина // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2008. – № 2. – С. 14–20.
Юдина И. Г. Избирательное распространение информации на базе веб-сервисов : обзор интернет-ресурсов / И. Г. Юдина // Библиосфера. – 2008. – № 1. – С. 51–56.
Ушакова О. Б. Использование системы ИРБИС как инструмента анализа обслуживания абонентов ИРИ / О. Б. Ушакова // Науч. и техн. б-ки. – 2010. – № 11. – С. 102–107.
Астапович Л. Рубрикатор подсистемы избирательного распространения информации в Центральной научной библиотеке НАН Беларуси: разработка и возможности использования / Л. Астапович, Г. Лаужель // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития : наук.-практ. и теорет. сб. / Нац. акад. наук Украины, Нац. б-ка Украины им. В. И. Вернадского, Междунар. ассоц. акад. наук, Совет директоров науч. б-ек и информ. центров ; редкол.: А. Онищенко [и др.]. – Киев, 2018. – Вып. 16. – С. 102–109.
____________________________________