Предметизування (П.) – вид індексування, при якому зміст документа та (або) запиту відображається за допомогою предметної рубрики у відповідності з правилами предметизаційної інформаційно-пошукової мови (мови предметних рубрик), що створюється на базі природної мови і відповідає вимогам однозначності. П. – один із фундаментальних методів організації знань. Найбільше розповсюдження і розвиток  отримало в бібліотечній теорії і практиці. Редакції і видавництва використовують П. при складанні прикнижкових та прижурнальних допоміжних покажчиків. Метод П. використовується при здійсненні іншого виду індексування – систематизуванні, що полягає не тільки у визначенні і оформленні класифікаційного індексу, але й одночасно – рубрик абетково-предметного покажчика. Органи науково-технічної інформації використовують даний метод для формування класифікаторів, рубрикаторів, інформаційно-пошукових тезаурусів, розроблення допоміжних покажчиків до інформаційних видань. П. базується на предметній класифікації документів. У пошукових масивах, створених на основі предметних класифікацій, формуються комплекси бібліографічних записів документів про конкретні предмети, незалежно від галузевої належності цих предметів. Такі масиви дають відповіді на інформаційні запити комплексного, міжгалузевого, міждисциплінарного характеру.  

Основне поняття,  що використовується в процесі П. – це «предмет». У загальнофілософському значенні предмет – певна цілісність, котра виділяється з множини об’єктів у процесі пізнання і діяльності людини. Будь-який предмет має певні ознаки,  характерні саме для нього, завдяки чого він і є лише цим предметом. У кожній галузі знання і практики виділяються ті чи інші явища, процеси, об’єкти, що стають предметами спостереження, вивчення, використання, оброблення, виробництва, тобто предметами пізнання і предметами праці. Предмет – це все, що може бути об’єктом спеціального вивчення. Предметами є не тільки матеріальні речі об’єктивного світу з їх властивостями, але й відображення цих речей у нашій свідомості, тобто сприйняття, уявлення, судження, наукові теорії тощо. У логіці такі об’єкти називають предметами думки. Предмет – усе, що можна сприймати органами чуття чи уявити, будь-який об’єкт думки.

Предметами можуть бути: будь-який матеріальний об’єкт (рослини, машини, повітря, людина, будинок); будь-яке суспільно-історичне явище, події, процеси, факти (Друга світова війна, ринкові відносини, політичні партії, держава); явища і процеси духовного життя, мислення, свідомості (мистецтво, логіка, парапсихологія, думка); окремі об’єкти, що мають власні імена і найменування (певна особа, колектив, установа, країна).

П. як технологічний процес включає:

• відбір документів;
• аналіз змісту та форми документа з метою визначення предмета, аспектів його представлення в каталозі та виявлення зв’язку між ними в тексті;
• вибір змістовних компонентів (термінів) і формулювання з них рубрик, що відображають виявлення зв’язку;
• контроль або кінцеве формулювання рубрик за допомогою словників предметних рубрик (авторитетних файлів предметних рубрик або тезаурусів);
• редагування предметних рубрик (перевірка правильності предметизації);
• включення предметної рубрики у бібліографічний запис.

Розвиток методики П. йшов паралельно з розвитком методики бібліографічного опису. Разом із необхідністю в інвентаризації документів виникла потреба знати, що написано в кожному з них. Часто до відомостей про документ, крім назви, імені автора, включали і перші слова тексту, які іноді також ознайомлювали зі змістом твору. З середини 6 ст. основними центрами виробництва і збирання книг стають монастирі, в яких книги як частина монастирського майна підлягають суворому обліку. В інвентарних описах зазначалися скорочені назви книг (а іноді й імена їх авторів), зміст збірників розкривали шляхом переліку назв включених до них творів. У деяких каталогах XII ст. описи багатотомних книг містили початкові слова першого, а іноді і другого тому книги. Функції предметної рубрики спочатку виконувала назва. Починаючи з XV ст. – епохи Відродження, в багатьох країнах Європи у зв’язку з розповсюдженням друкованої книги ставляться більш високі вимоги до розкриття змісту документів. У XVIII ст. з’являються бібліографічні покажчики, в яких крім абеткової частини включено покажчики предметів. Найчастіше такими рубриками виступали слова, вибрані з назви документа, котрі несли основне змістове навантаження. Іноді рубрика обмежувалася одним іменником, що розкривав зміст книги. Значно менш поширеною була методика, за якою рубрики формулювалися на основі аналізу змісту твору. У той час не існувало чітких правил формулювання рубрик, їхньої формалізації, кожен бібліограф вирішував ці питання самостійно, виходячи із свого розуміння зручності користування бібліографічним покажчиком. Розкриття змісту документів за допомогою назви створювало певні недоліки: використання слів-синонімів і омонімів в якості самостійних предметних рубрик, відсутність зв’язків між спорідненими термінами, що призводило до ускладнення процесу пошуку, а іноді й втрати інформації. Найбільш дієздатним виявився той напрям в П., при якому зміст, тема документа та її формулювання розкривалися предметною рубрикою. Зворотним пунктом в історії П. стало видання 1876 р. «Правила словникового каталогу» американського бібліотекаря Ч. Кеттера, який вважається фундатором сучасної методики П.  В основу П. документів для предметної частини словникового каталогу він поклав наступні основні принципи:

• твори потрібно описувати під вузькою (адекватною) предметною рубрикою, тобто не під рубрикою класу, який містить цей предмет, а під назвою самого предмета. Наприклад, книгу про коней потрібно представляти під рубрикою «Коні», але не під рубриками «Зоологія», «Конячі», «Домашні тварини» і т. д.;
• введення посилань від синонімів або близьких за значенням слів до терміну, котрий вибрано в якості предметної рубрики;
• встановлення посилань від загального предмету до підпорядкованих, а також пов’язаних з ним предметів;
• обґрунтування вибору провідного слова в багатослівній рубриці. Перевага віддавалася прямому порядку слів або слову, що мали найбільше значення для автора або споживача;
• відсутність підрубрик. Ч. Кеттер вважав, що тематичні підрубрики властиві абетково-систематичному каталогу, і в словниковому каталозі припускав використання підрубрик, які відображали тільки тип документа (словник, довідник тощо);
• принцип первинності споживача, який означав, що зручність читача слід брати до уваги більше, ніж зручність роботи бібліотекаря.

Правила Ч. Кеттера три чверті століття використовувались майже в незмінному вигляді, особливо в практиці американців. П. також поширювалася в Німеччині, Швейцарії, Австрії, Чехословаччині, Польщі. Поряд з каталогами назв створювались предметні каталоги. В Австралії головний бібліотекар Публічної бібліотеки Нового Південного Уельса Х. Андерсон у 1895 р. вводить абетковий каталог у книжковій формі та предметний покажчик до нього. Самостійно він розробив правила П., які нагадували правила Ч. Кеттера. На відміну від Ч. Кеттера, який писав: «робіть зрідка посилання від специфічного до загального предмета», Х. Андерсон увів правило  посилань від видових понять до родових.

На початку 20 ст. в Росії починається теоретична і практична розробка питань П. Діяльність створеного у 1899 р. Російського бібліологічного товариства почалася зі складання предметної картотеки журнальних статей, призначеної для бібліотечних працівників і читачів. І Всеросійський з’їзд з бібліотечної справи (1911) розглянув найбільш актуальні питання П. і предметного каталогу. Першою російською інструкцією з П. вважаються «Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного» (1915) О. М. Бєлова. За цими правилами, предметними рубриками мали виступати імена осіб, назви предметів, географічні та хронологічні поняття, назви установ, форма документа; ліквідувалася синонімія. Їх основними недоліками були рекомендація вибирати предмети з назв документів і відмова від адекватної предметної рубрики.

У 1920–1930 рр. в СРСР активізувався інтерес до предметного каталогу у зв’язку з простотою користування ним та незадоволеністю існуючими систематичними документними класифікаціями. Бібліотеки, бібліографічні установи, де здійснювалося П., складали власні інструкції, по-різному визначали предметні рубрики, за різними правилами формулювали їх. У Російській публічній бібліотеці (нині – Російська державна бібліотека) читались перші бібліотечні курси з підготовки спеціалістів в галузі П. та організації предметного каталогу. I-й Всеросійський бібліографічний з’їзд 1924 р. поклав початок обговоренню переваг систематичного і предметного каталогів. Питання організації каталогів розглядалися на I-й та II-й конференціях наукових бібліотек РСФРР (1924, 1926). Питання П. і предметного каталогу піднімалися і на конференціях, що проходили в Україні. На Першій конференції наукових бібліотек УСРР (Київ, 1925) серед основних питань життя і діяльності наукових бібліотек обговорювалось питання про «реальні каталоги». Б. О. Борович та інші «предметники», стверджували, що систематичний каталог пережив себе і без нього в бібліотеці можна обійтись, а В. О. Козловський та більшість ораторів наполягали на необхідності і предметного, і систематичного каталогів.

В Україні школу предметизаторів очолювали Д. А. Балика і Б. О. Борович. Незважаючи на деякі розбіжності в поглядах, обоє були абсолютними предметниками. На Першому Всеукраїнському бібліотечному з’їзді (Харків, 1926) вони висловили свої думки щодо предметного каталогу. Д. А. Балика вважав предметний каталог підсобним до інших каталогів і таким, що повинен укладатися на робоче ядро фонду. Б. О. Борович находив, що предметний каталог має цілком самостійне значення і повинен укладатися на всі книги, і з часом виключить необхідність інших каталогів.

Перший предметний каталог в Україні  було створено на поч. 20 ст. у Харківській громадській бібліотеці. Розпочато розроблення методики П. Список рубрик, розроблених Б. О. Боровичем, було покладено в основу побудови предметних каталогів багатьох бібліотек. Багато правил і положень, визначених у той час, збігаються з положеннями сучасної методики П .

Інша установа, в якій у 1926 р. починає створюватися предметний каталог – Одеська міська публічна бібліотека. Це єдина в Україні бібліотека, яка має два «реальних каталоги» універсального характеру: предметний і систематичний.

Відсутність єдиної інструкції з П., яка б уніфікувала роботу над предметним каталогом, привела до того, що кожна велика бібліотека, яка мала предметний каталог, почала розробляти свої інструкції.

У 20-х рр. 20 ст. Бібліотека Комуністичної Академії (нині – Інститут наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук) зайнялася організацією і здійсненням централізованого каталогізування взагалі, і предметизування творів друку зокрема. Бібліотека  користувалася власною інструкцією з П. і, відчуваючи гостру необхідність в списках предметних рубрик, випустила в світ «Словарь предметных обозначений».

З 1932 р. Всесоюзна книжкова палата (далі – ВКП) вела роботу над централізованим П., почала видавати друковані картки, які містили предметні рубрики. В кінці 1935 р. керівником групи предметизаторів стає В. П. Круглікова. Підсумком роботи групи є опублікована у 1940 р. інструкція з П., розроблена В. П. Кругліковою. Інструкція розглядалася як перше коротке зведення деяких, в основному технічних правил П.

В 30-х рр. 20 ст. спостерігалась тенденція  ведення предметного каталогу, як додаткового до систематичного, необов’язкового, що вибірково відображає бібліотечний фонд.

На початку 40-х рр. 20 ст. інтерес до П. знижується, і на деякий час розвиток теорії і методики П. уповільнюється. У 1950-ті рр. метод П. і предметний каталог піддаються ідеологічним нападам, його оголошують «порочним», з цієї проблематики майже нічого не публікується. Основними аргументами проти предметного каталогу є його іноземне походження і абетково-предметна побудова.  Предметні каталоги в багатьох бібліотеках були «заморожені» або розформовані. Саме поняття «предметний каталог» стало однозначним, і ті бібліотеки, які зберегли такий каталог, вважали за краще про це ніде не згадувати. Навколо предметного каталогу встановилася «змова мовчання». Водночас деякі дослідники (А. К. Віноградов, С. П. Постернак, І. С. Вугман) не вважали за можливе вирішити справу остаточно, тому що не були ще вироблені методи предметного каталогу і не з’ясовані його загальні перспективи.

До вивчення П. в СРСР повертаються  у 1960-х рр. У 1963 р. з ініціативи Фундаментальної бібліотеки суспільних наук (нині – Інститут наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук)  проведено Всесоюзну конференцію з питань теорії та методики П. і створені Проблемна комісія з предметизації і предметного каталогу  та Міжбібліотечний семінар з предметизації суспільно-політичної літератури. Семінар сприяв обміну досвідом з П., уніфікації формулювань рубрик і посилально-довідкового апарату до них. Було видано ряд списків предметних рубрик як існуючих, так і нових, введених у свій каталог. Перший випуск  містив предметні рубрики, включені до предметного каталогу за 10 років з 1971 по 1981 рр., другий випуск охопив період за 6 років (1982–1987). На відміну від попередніх видань дані списки, крім абетково-предметного входу мали систематичний покажчик, складений за Рубрикатором Державної автоматизованої системи науково-технічної інформації. На кінець 1988 р. в Інституті наукової інформації з суспільних наук (далі – ІНІСН) було видано 21 тематичний список з найбільш актуальних проблем. Друковані списки предметних рубрик видали також ДПБ, Державна публічна науково-технічна бібліотека СРСР (ДПНТБ СРСР), Державна центральна медична наукова бібліотека (нині – Центральна наукова медична бібліотека Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Сечєнова). У 1988 р. на ювілейній конференції «Предметний каталог і обслуговування читачів», організованій Проблемною комісією з предметизації і предметного каталогу та семінаром з предметизації, були підбиті підсумки 25-річної роботи семінару в ІНІСН. Серед здобутків ІНІСН – створення автоматизованої бази даних з історії, археології та етнографії, яка нараховувала станом на 01.01.1988 р. 50 тис. документів.

У 1968 р. Міністерством культури РСФСР при ДПБ було організовано Проблемну комісію з предметизації і предметного каталогу для розроблення проблем теорії і методики предметного каталогу і координації діяльності бібліотек у цій галузі (далі – Комісія). Першим комплексним дослідженням Комісії стала тема «Стан предметних каталогів бібліотек СРСР». На першому етапі вивчення (1969–1970) виявлялась наявність  предметного каталогу в бібліотеках  і збиралися відомості про загальний стан предметного каталогу в бібліотеках різного типу і профілю (динаміка розвитку каталогів, відображення ними фондів бібліотек, питання організації і ведення каталогів, забезпеченість кадрами предметизаторів). Результати першого етапу дослідження були зведені в різні таблиці і узагальнені за типом і профілем бібліотек. Другий етап дослідження (1974–1975) був присвячений вивченню методики П. і структури предметного каталогу бібліотек різного типу і профілю. Експериментальну базу дослідження складали 168 з 436 наявних предметних каталогів.

Одним з основних напрямів роботи Комісії стала реалізація нагальних потреб бібліотек, виявлених в результаті дослідження:

• Написання методичних посібників з предметизації і веденню предметного каталогу.
• Розроблення списків предметних рубрик.
• Організація нарад і семінарів з найбільш актуальних питань П. і організації предметного каталогу.

У 1973 р. Комісією після обговорення і доробки було видано монографію «Предметний каталог», котра стала настільною книгою предметизаторів. Важливим результатом діяльності Комісії став продовжуваний збірник наукових праць з П. «Предметный поиск в традиционных и нетрадиционных информационно-поисковых системах», в якому розглядалися актуальні питання теорії і практики П.: загальні закономірності функціонування і перспективи розвитку предметизаційних систем, закономірності процесу П. як згортання тексту похідного документа; досліджувались шляхи удосконалення структури предметизаційних ІПМ, місце предметного каталогу в системі реальних каталогів установи, висвітлювався досвід експлуатації предметизаційних систем в зарубіжних країнах. У 1980-х рр. 20 ст. з теоретичними розробками в галузі мови предметних рубрик пов’язані прізвища Г. А. Сараєвої, Л. В. Сахарного, Е. Л. Прізмента, С. К. Віленської, Р. Ф. Грініної, Л. Г. Волгар, С. Г. Карпової та ін.

Стан реальних каталогів розкривається в публікаціях І. Б. Цвєткової. Серед зарубіжних авторів найбільш популярною є Я. Садовська, роботи котрої висвітлюють досвід предметизування в Польщі. Значний вклад в діяльність Комісії зробили С. К. Віленська та Е. Л. Прізмент.

Кінець 1970-х і початок 1980-х рр. відзначився першими спробами автоматизувати П.

З 1 липня 2004 р. в Україні набув чинності ДСТУ ГОСТ 7.59:2003 «Індексування документів. Загальні вимоги до систематизації та предметизації», в якому розглянуто вимоги до предметизаційних ІПМ та правила П. Для встановлення предмета документа використовується ДСТУ 2395–2000 «Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальна методика», чинний від 01.07.2001.

Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальна методика : ДСТУ 2395-2000. – На заміну ДСТУ 2395-94 ; Введ.01.07.2001. – К. : Держстандарт України, 2001. – III, 8 с. – (Державний стандарт України) (Інформація та документація) (Міждержавний стандарт). – Ідентичний стандартам: ISO 5963:1985; ГОСТ 30671-99;

Індексування документів. Загальні вимоги до систематизації та предметизації : ДСТУ ГОСТ 7.59:2003. – Уведено вперше (зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.59–90 ; Дата введ. 2004–07–01. – К. : Держспоживстандарт України, 2004. – III, 5 с. – (Національний стандарт) (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи);

 Бібліотечний збірник. Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР / Всенар. б-ка України при Укр. АН. – К. : З друк. П.-З. з. ім. Леніна, 1926. – 174, [2] с.;

Борович Б. О. Рубрики предметного каталога / Б. О. Борович. – Харьков, 1928. – 35 с.;

Словарь предметных обозначений (рубрик). – М. : Изд. Ком. Академии, 1929. – 365 с.;

Кругликова В. П. Централизованная предметизация : методика составления предметных рубрик на печатных каталожных карточках / Всесоюз. Кн. Палата. – М., 1940. – 36 с.;

Материалы к изучению распространения и состояния предметных каталогов в библиотеках СССР. – Ленинград, 1972. – 179 с.;

Предметный каталог. Общая методика предметизации. Организация и ведение каталога : пособ. для библиотекарей. – М. : Книга, 1973. – 125 с.;

Вопросы предметизации и предметный каталог : сб. науч. тр./ Гос. публ. б-ка им. М. Е. Салтыкова-Щедрина. – Ленинград, 1976. – 204 с.;

Вопросы предметизации и предметный каталог : сб. науч. тр. / Гос. публ. б-ка им. М. Е. Салтыкова-Щедрина ; [С. М. Маневич, Л. В. Сахарный]. – Ленинград, 1979. – 223 c.;

Гринина Р. Ф. Теоретические основы предметизации и предметного каталога : учеб. пособие для студ. библ. фак. / Р. Ф. Гринина ; М-во культуры РСФСР, Ленингр. гос. ин-т культуры им. Н. К. Крупской. – Ленинград, 1989. – 72, [1] с.;

Предметный поиск в традиционных и нетрадиционных системах : сб. науч. тр. / Гос. публ. б-ка имени М. Е. Салтыкова-Щедрина (Рос. нац. б-ка). – Ленинград (Санкт-Петербург), 1980–2001. – Вып. 1–15;

Предметизація документів: теорія та практика (1875-2012 рр.) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; [уклад.: О. М. Збанацька ; наук. ред. В. О. Кононенко]. – К. : [Нац. парлам. б-ка України], 2014. – 283 с.