Цимелії(я) (від лат. cimelia, від давньогрец. κειμήλιον – скарб, коштовність, цінна річ, дорогоцінний предмет, священна реліквія) – особливо цінні рукописні, друковані та інші документні пам’ятки, що мають виняткову історичну, наукову, мистецьку або культурну цінність, становлять найціннішу частину бібліотечних, архівних чи музейних фондів і потребують спеціальних умов обліку, зберігання та використання.

Первісно у візантійській та західноєвропейській традиціях термін «цимелії» використовували на означення церковних скарбів, коштовного літургійного начиння та реліквій. Доглядача такої скарбниці називали цимеліархом.

Традиція колекціонування Ц. бере початок у давнину, а особливого розвитку набула в добу Відродження та Новий час. У середньовічних монастирських і соборних бібліотеках особливо цінні книги нерідко прикріплювали ланцюгами до читальних столів, щоб запобігти їх викраденню або пошкодженню.

Із розвитком книжкової культури та формуванням великих університетських і національних бібліотек Європи важливість виокремлення та особливого зберігання Ц. у книжкових колекціях набуває ще більшої значущості. Цимеліями почали називати найціннішу частину бібліотечних фондів – манускрипти, інкунабули, палеотипи та інші особливо цінні видання. Для їх зберігання у бібліотеках створювали спеціальні приміщення – цимеліуми («кімнати скарбів»).

У сучасній архівній, музейній та бібліотечній практиці термін «цимелії» застосовують на означення найцінніших окремих предметів, передусім рукописних і друкованих документів, які вирізняються серед інших пам’яток своєю унікальністю, історичною, культурною або художньою цінністю, винятковим значенням, віком чи високою ринковою вартістю. Нині Ц. становлять переважно найбільш важливу та цінну частину книжкових пам’яток (іноді ці терміни використовують в одному синонімічному ряді).

Термін «цимелія» (рідше – «кимелія») іноді вживають як синонім поняття «раритет» (від лат. rarus – рідкісний; сучасна латинська форма – rarissimus – найбільш рідкісний) на означення унікальних об’єктів, що мають історико-культурну або сакральну цінність. Проте поняття «цимелія» є вужчим: воно акцентує увагу не лише на рідкісності предмета, а й на його винятковій історичній, культурній або мистецькій цінності. Саме тому у фаховій літературі цей термін використовують порівняно рідко і переважно у спеціальному значенні.

Ц. зберігають переважно у бібліотеках, музеях, архівах та різних видах державних, церковних і приватних скарбниць. Окремі пам’ятки перебувають у приватних колекціях, можуть з’являтися в антикварній торгівлі, на міжнародних аукціонах або переходити в державну власність відповідно до законодавства.

У бібліотечній практиці та книгознавстві до Ц. відносять рукописи, інкунабули, палеотипи, перші видання класичних творів, рідкісні та унікальні видання визначних друкарень і видавництв, книжкові пам’ятки, взірці палітурного та поліграфічного мистецтва й інші документи, що мають виняткову історико-культурну цінність. Такі видання традиційно вважають «перлинами» бібліотечних фондів. З огляду на необхідність забезпечення їхньої схоронності їх вилучають із загального фонду та зберігають в ізольованих приміщеннях із відповідними системами охорони або у спеціальних сейфах. Саме тому більшість Ц. зосереджена в національних, наукових та інших провідних бібліотеках, де вони належать до складу спеціалізованих фондів рукописів, стародруків, рідкісних і цінних видань.

Охорона Ц. є важливою складовою державної політики зі збереження національної культурної спадщини. Доступ користувачів до таких документів, зазвичай, обмежений і надається лише за наявності належно обґрунтованого письмового запиту для виконання наукового дослідження та за умови дотримання встановлених правил роботи з ними. З метою збереження оригіналів безпосередній доступ дедалі частіше замінюють використанням факсимільних видань, мікрофільмів, фото- та цифрових копій.

Термін «цимелії» іноді використовують також на означення найціннішої частини книжкових колекцій, зокрема колекцій інкунабул, палеотипів, особових книгозбірень видатних діячів науки й культури, історичних бібліотечних зібрань тощо. Хоча основу Ц. традиційно становлять пам’ятки раннього періоду розвитку друкарства, до них можуть належати й пізніші, зокрема сучасні, видання, якщо вони мають виняткову історичну, мистецьку, поліграфічну або меморіальну цінність, є бібліофільськими, факсимільними чи подарунковими виданнями або потребують спеціальних умов зберігання через свою унікальність чи високу матеріальну вартість.

У бібліотечному середовищі поняття «цимелії» нерідко вживають і в ширшому значенні – як узагальнену назву найцінніших документів конкретної книгозбірні. Саме в такому розумінні історик і культуролог С. Білокінь зазначав, що «в кожній бібліотеці є свої цимелії». До них можуть належати найдавніші книги фонду, рукописи, видання з автографами або інскриптами відомих осіб, рідкісні друки, а також документи з унікальною історією побутування. Серед українських приватних книгозбірень, що містять Ц., С. Білокінь називав бібліотеку Павла Потоцького, книжкові зібрання Г. Коляди, Ф. Максименка, Г. Кочура та інших, а також власну бібліотеку.

Значні зібрання Ц. зберігають у провідних бібліотеках світу, зокрема у Ватиканській апостольській бібліотеці. Її фонди постійно поповнюються унікальними пам’ятками книжкової культури. Так, у 2026 р. бібліотека придбала в австрійському антикварному домі INLIBRIS винятково цінний рукописний збірник – кодекс, що містить житія п’яти святих та рукопис «Історії лангобардів» Павла Диякона (720–799), який вважався втраченим із кінця 18 ст.

У сучасній бібліотечній практиці Ц. також називають окремі книжкові колекції, що мають статус особливо цінних зібрань. До них належать колекції інкунабул, палеотипів, альдин, ельзевірів, рукописів, стародруків, нелегальних видань, історичних періодичних видань, політичних листівок та інших документальних пам’яток. У багатьох країнах такі матеріали виділяють в окремі розділи національної бібліографії, а бібліотеки й музеї укладають каталоги та бібліографічні покажчики Ц. своїх фондів.

Виявлення, наукове опрацювання, облік, забезпечення фізичної схоронності та оцифрування Ц. є важливими напрямами діяльності бібліотек, архівів і музеїв. Бібліографування Ц. охоплює не лише рукописи, стародруки та рідкісні видання, а й новіші документи, які вирізняються винятковою історичною, науковою, мистецькою або меморіальною цінністю.

Скалозуб О. Словник чужомовних слів, виразів і приповідок, що вживаються в українській мові / О. Скалозуб. – Коломия: Видавництво «Рекорд», 1933. – 480 с. – Про цимелії: с. 437.

Білокінь С. Музей України (Збірка П. Потоцького): Дослідження, матеріали. Монографія / Сергій Білокінь ; Нац. Києво-Печер. іст.-культ, заповідник, НАН України. Ін-т історії України. Центр культурол. студій. – 3-тє вид., доп. – Київ, 2006. – 476 с. – Про цимелії: с. 118.

Великосельська О. М. Бібліотека і реклама. Особливості книжкових виставок. Стендова презентація / О. М. Великосельська // Бібліотека в освітньому просторі: інформ. бюл. для працівників бібліотек ВНЗ ІІІ–IV рівнів акредитації держ. форми власності Хмельницької обл. / Хмельниц. нац. ун-т., б-ка. – Хмельницький, 2009. – № 7. – С. 27–34.

Соколов В. Місце і значення цимелій у фондах та діяльності бібліотек  / Віктор Соколов // Всеукраїнська наук.-практ. конф. «Короленківські читання-2025: Бібліотеки, архіви, музеї в умовах війни» (Харків, 22–23 жовтня 2025). – Харків : ХДНБ, 2025.

Breillat P. Les reserves précieuses dans les bibliothěques / P. Breillat. – Paris, 1965. – 39 p.  

Cygańska J. Cimelia / Janina Cygańska // Encyklopedia wspołczesnego bibliotekarstwa polskiego. – Wrocław-Warszawa-Krakow-Gdańsk, 1976. – S. 90.