Скрипт (від лат. scriptum — написане) – 1) у контексті рукописів – унікальний графічний тип або стиль середньовічного або ранньомодерного ручного письма, написання літер, а також загальна назва рукописних книг (манускриптів), створюваних переважно у спеціальних майстернях чи монастирських приміщеннях (скрипторіях). Різним епохам притаманні ті чи ті С.: завдяки цьому розрізняють історичні почерки або створені вручну шрифти (наприклад, серед слов’янських народів – устав, напівустав, скоропис, в’язь, глаголиця; на західноєвропейських територіях – готичний скрипт, каролінзький мінускул, римський маюскул, унціал, гуманістичний скрипт та ін.). Це полегшує атрибутування  (експертизу) рукописів та рукописних книг за хронологічною та топографічною ознаками. Існує значна кількість комп’ютерних шрифтів, які імітують старовинні рукописні С.

2) у контексті навчальних видань до 20 ст. – детально занотований студентський конспект лекцій провідних викладачів (магістрів і професорів) вищих навчальних закладів. Побутування С. було зумовлено відсутністю підручників або ж їхнім обмеженим накладом, дорожнечею чи недоступністю для студентів у вишівських бібліотеках. Позаяк професорам офіційно забороняли повідьно диктувати лекцію, інколи для записування С. наймали спеціальних писарів з навичками швидкісного розбірливого письма. С. сприяли міцнішому засвоєнню студентами інформації, отриманої від викладачів. Деякі викладачі не лише заохочували до ведення С., це було їхньою прямою вимогою.

Перевірений професором і завізований ним такий конспект набував статусу «офіційного» підручника. С. використовували від часу зародження перших університетів у Європі (12 ст.)  до початку 20 ст. Їх часто передавали старшокурсники чи випускники молодшим студентам. Відомо про існування С. у колі спудеїв і бурсаків братських шкіл, Острозької академії, Києво-Могилянської академії, духовних семінарій, студентів перших університетів на українських землях. З появою примітивної множильної техніки (гектографів, шапірографів, ротаторів та ін.) практикувалося тиражування С. в кількох примірниках. Ними поповнювали фонди автономних студентських книгозбірень (більшість з них створена за ініціативою студентських товариств), що існували одночасно з фундаментальними університетськими та академічними бібліотеками. У фондах сучасних бібліотек С. відсутні. Поряд з терміном «скрипт» побутував і синонімічний термін «репортат» (від лат. reportatio – перенесення, або доповідь). Студенти використовували для запису ключових тез і «шедули» (від лат. schedula — листок паперу) – довгі вузькі смужки пергаменту, які потім вклеювали чи вкладали між сторінками С. В сучасній педагогіці застосовують «навчальні скрипти»(підготовлені викладачами структуровані шаблони або скелети конспекту (інша назва – інтерактивні робочі зошити). Вони містять базові тези, схеми, таблиці та графіки, а також порожні графічні блоки, пропуски у визначеннях чи незавершені логічні ланцюжки, які учень чи студент має самостійно заповнити під час лекції або практичного заняття.

3) у контексті інформатики – невелика програма або набір команд, (зазвичай для веб-інтерфейсу) написаних спеціальною мовою програмування (JavaScript,  Python, AutoCAD та ін.), які виконують послідовно за допомогою інтерпретатора без попередньої компіляції.  Основне завдання С. – автоматичне виконання рутинних, повторюваних операцій, насамперед з великими обсягами даних. Їх активно застосовують у бібліотечній практиці,  зокрема в АБІС (автоматизованих бібліотечних інформаційних системах) – веденні електронних каталогів, редагуванні бібліографічних даних тощо, у використанні прикладних програмних продуктів.

 

Нудьга Г. А. Перші магістри і доктори: українські студенти в університетах Європи XIV–XVIII ст. /  Г. А. Нудьга // На літературних шляхах. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 154–158.

Ле Гофф Ж. Интеллектуалы в средние века / Жак Ле Гофф ; пер. с фр. А. М. Руткевич. –  Санкт-Петербург : Издательство С.-Петербург. Гос. ун-та, 2003. – 160 с., ил.

Кунанець Н. Е. Бібліотечна справа на західноукраїнських землях (ХІІІ ст . – 1939 р. ) : консолідований інформаційний ресурс : монографія / Н. Е. Кунанець. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. – Про скрипти: с. 309.

Мирончук Н. М. Організація та зміст навчання студентів у середньовічних університетах / Мирончук Н. М. // Студентський історико-педагогічний альманах. Вип. 2 : виникнення, становлення, розвиток: зб. наук. праць молод. досл. / за ред. О. Є. Антонової, В. В. Павленко, Н. П. Щербакової. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – С. 28–33.

Tschichold   J.   The Form of the Book: Essays on the Morality of Good Design (Classic Typography Series). – Point Robert? WA :  HartleyMarks, 1991. – 180 p.

A History of the University in Europe, Vol. I Universities in the Middle Ages, ed. Hilde de Ridder-Symoens. – Cambridge 1992. – 506 р.