За місяць : 1114
статей : 1008
| Рубрики : | Науки документно-комунікаційного циклу → Книгознавство |
Колонтитул (від франц. colonne – стовпець і лат. titulus – напис, заголовок) – елемент довідково-пошукового апарату видання, що містить заголовкові дані (прізвище автора, назву окремого твору, порядковий номер і назву розділу, частини, глави, параграфа тощо) й розміщений на верхньому, рідше – на нижньому чи боковому, полі сторінки видання і призначений для орієнтування в його змісті.
В історії книги К. відіграли особливу роль. Позаяк у давній рукописних книгах, в інкунабулах титульного аркуша не існувало, інформація про видання подавалася переважно в К.
Залежно від виду видання К. можуть вміщувати:
– ім’я автора, назву видання / твору, заголовок частини (розділу, глави) окремого твору тощо – у неперіодичному (книжковому) виданні;
– ISSN, назву видання, рік і номер випуску – у періодичному та продовжуваному виданні;
– заголовне слово / початкову літеру чи початковий склад заголовного слова – у словниках і енциклопедіях.
У всіх випадках К. виконують інформаційно-орієнтувальну функцію.
Як довідково-пошуковий інструмент К. вміщують насамперед у виданнях, призначених для вибіркового читання (журналах, збірниках, альмананах, довідкових виданнях), у виданнях інших видів, до яких читачі звертаються за довідками. В енциклопедіях і словниках К. (назви першої й останньої статей на кожній сторінці або їхні початкові літери / склади) замінюють зміст, полегшуючи пошук потрібної інформації. У науковій і навчальній літературі зі складною будовою тексту К. слугують для тієї ж мети. У журналах К. зазвичай містять прізвища авторів і назви статей, у газетах – її назву, дату випуску й порядковий номер.
Як інформаційно-орієнтувальний довідково-допоміжний засіб К. затребувані у складних за композицією і структурою виданнях з багатоступеневою рубрикацією (частини, розділи, глави, параграфи), а також з нумераційними, графічними заголовками. К. дають змогу, не відриваючись від тексту твору, без звертання до змісту, дізнатися інформацію про порядковий номер, назву його частини, а у збірниках статей, оповідань, есеїв тощо – про заголовок твору і його автора(ів).
У моновиданні під час попереднього його перегляду К. допомагають швидше підготуватися до читання, зорієнтуватися в темах і структурі твору, а під час читання з’ясувати: до якого підрозділу (наприклад, параграфа) певного розділу (наприклад, глави) ця сторінка відноситься і, відповідно, яка підтема великої теми на ній висвітлюється.
Орієнтувальна функція К. часто поєднується з пошуковою. Так, у підручниках, довідниках на лівій шпальті розвороту (парній сторінці) розміщують назву глави, на правій (непарній) – назву параграфа, який змінюється з початком наступної теми. У збірниках здебільшого з лівого боку друкують прізвище автора твору, з правого – назву твору.
У видавничій справі застосовують загальноприйняту класифікацію К.
За мінливістю у виданнях розрізняють К. постійні і непостійні.
Постійний К. («мертвий», єдиний для всього видання, для його частини з основним текстом, для лівих сторінок розвороту) практично не несе функціонального навантаження і тому зазвичай відсутній у книжкових виданнях на всіх сторінках і розворотах. Такий К. характерний для газет: у ньому подають її назву, дату, номер випуску. Він зручний для швидкого пошуку в підшивках.
Непостійний К. використовують у виданнях зі складною рубрикацією і змінюють за тим чи іншим принципом – з початком кожного нового підрозділу, з початком нової сторінки, нового розвороту, статті та ін. У моновиданнях такий К. змінюється за розділами, у збірниках – з початком нового твору, у журналах та продовжуваних виданнях – з початком наступної статті, у довідкових виданнях – з початком словникової статті.
Серед непостійних К. виокремлюють різновиди за об’єктом змісту, який вони відображають:
– К. рубрикаційний, де зазначається заголовок підрозділу чи назва твору, текст якого розміщений на даній сторінці;
– К. текстовий, в якому подається зміст тексту сторінки.
Рубрикаційний і текстовий К., залежно від принципу зміни одного колонтитулу іншим у виданні, можуть бути змінними (змінюватися від сторінки до сторінки чи від розвороту до розвороту) або ж переривчастими (змінюватися лише з початком нової рубрики такої самої значущості, що й та, заголовок якої винесено в К.
Серед переривчастих рубрикаційних К. за кількістю ступенів рубрикації, що відображаються, розрізняють одноступеневі – виносяться заголовки тільки одного ступеня (наприклад, тільки глав або тільки параграфів), двохступеневі (в колонтитулах заголовки двох ступенів, наприклад, ліворуч – заголовки розділів, а праворуч – параграфів і підпунктів), і трьохступеневі (із заголовків трьох ступенів, наприклад, ліворуч – частин і розділів, праворуч – параграфів тощо).
Залежно від місця розташування на розвороті видання розрізняють такі К.: лівий (на лівій, парній сторінці) і правий (на правій, непарній сторінці); за місцем на шпальті – верхній (над текстом сторінки), бічний (збоку від тексту сторінки, на її березі), нижній (під текстом сторінки, в рядку з нижньою колонцифрою; застосовується рідко), обкладний (врізаний у текст шпальти зверху або знизу).
Вміння використовувати К. у професійній діяльності є важливим для низки категорій бібліотечних працівників – бібліографів, систематизаторів, каталогізаторів, редакторів, у процесі довідкового обслуговування користувачів, підготовки видань бібліотеки до друку і підвищує продуктивність їхньої праці.
ДСТУ 8344:2015. Інформація та документація. Видання. Основні елементи. Терміни та визначення понять. – Київ : УкрНДНЦ, 2017. – III, 35 с., включ. обкл. – (Національний стандарт України).
Мильчин А. Э. Колонтитулы / А. Э. Мильчин // Книжное дело. – 1995. – № 6/7. – С. 66–69.
Мильчин А. Э. Колонтитул / А. Э. Мильчин, Л. К. Чельцова // Справочник издателя и автора. Редакционно-издательское оформление издания. – Москва : Олимп : АСТ, 1999. – С. 445–460.
Петрова Н. Довідково-пошуковий апарат видання. Колонтитули / Н. Петрова, Н. Регідайло // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 3. – С. 9–12 ; № 4. – С. 20–22.