Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 40
За місяць : 707
Кількість
статей : 982
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Хмельницька область. Бібліотечна справа.
Хмельницька область. Бібліотечна справа.

imageХмельницька область. Бібліотечна справа. У достовірних джерелах існування на території нинішньої Хмельницької області найдавніших, невеликих за обсягом книгозбірень не зафіксовано. Проте можна припустити за аналогією із сусідніми регіонами, що з утвердженням на цих теренах християнства, виникненням православних храмів і монастирів, зокрема, в Бакоті – першому адміністративному, господарському, військовому і духовному центрі краю – столиці Пониззя, з’явились і перші невеличкі бібліотеки. Саме в Бакоті вже у 12 ст. діяв скельний монастир, насельники якого у своїй проповідницькій та просвітницькій діяльності використовували рукописні праці – Старий і Новий Заповіти, Послання апостолів, оповіді про їхні діяння. На цих творах вчився грамоти і проходив духовне становлення уродженець Бакоти, перший не з греків митрополит Київський та всієї Русі (з 1243 р.) Кирило ІІ.

У другій половині 14 ст., з визволенням краю від влади Золотої Орди і розширенням сфери впливу Великого Князівства Литовського, столичний центр більшого територіального обширу, іменованого в літописах Поділлям, перемістився до Смотрича, де за литовських князів Юрія та Олександра Коріатовичів діяли домініканський монастир, костел і православна церква, а при них існувала збірка рукописних книг. Ці книги, окрім богослужбових потреб, використовували і в освітніх цілях, у підготовці грамотних смотричан до праці в різних столичних установах. Свідченням цього є діяльність трьох освічених поколінь родини Смотрицьких: Данила, дяка, переписувача, його сина Герасима – «першого руського богослова», за визнанням сучасників, ректора Острозької академії, редактора та укладача Острозької Біблії (1580–1581), письменника-полеміста, та його онука Мелетія – педагога, письменника, церковного діяча, автора «Граматики слов’янської» (1619), що систематизувала церковнослов’янську мову.

На тривалий час Поділля опинилося в епіцентрі експансії різних католицьких орденів. Зокрема, в 1375 р. Папа Римський видав буллу про створення в краї католицької біскупії із Сатанівським, Дунаєвським, Меджибізьким і Язловецьким деканатами. Відповідно виникли нові костели, з’явилися перші монастирі – у 15 ст. їх було 6, у 16-му – 7, у 17-му – вже 14. При них існували збірки рукописних, а з середини 15 ст. – і перших друкованих книг. У 14 ст. чималу книгозбірню мав вірменський храм у Кам’янці-Подільському (його цінні книги в 1892 р. вивезли до Санкт-Петербурга). У 1595–1611 рр. у Панівцях, що неподалік Кам’янця-Подільського, діяла, за твердженням Ю. Сіцінського, школа «нижча і вища або академія, і одночасно майже, з 1601 по 1611 р. – друкарня польська», де видано сім книг релігійно-філософського змісту, які поповнили книгозбірню навчального закладу.

Після Люблінської унії (1569), з приєднанням краю до Речі Посполитої, активною його полонізацією і появою на Поділлі низки магнатських палаців відбувався процес поступової еволюції невеликих приватних книгозбірень знаті у повноцінні бібліотеки, які налічували подекуди від 2 до 20 тис. книг. Великі бібліотеки мали магнати Красінські, Орловські, Потоцькі, Сангушки, Синявські, Чарторийські. Так, А. Орловський зібрав у своїй резиденції в Маліївцях 10 тис. книг та рукописів. І. Мархоцький мав бібліотеки в чотирьох резиденціях, зокрема, у Великій Побійній – близько 2 тис. томів, створив дві друкарні – польську та єврейську, продукція яких осідала в його бібліотеках, приватних книгозбірнях інших магнатів та заможних міщан. У бібліотеці С. Маковецького в Михайлівці, окрім цінної історичної, природничої та художньої літератури, зберігалися родинні документи; в ній свого часу знайомилися з рідкісними виданнями та архівними матеріалами письменник Г. Сенкевич та лікар-історик Ю.-А. Роллє.

Розбудова бібліотечної справи в краї відбувалась одночасно з розвитком освіти. В 1610 р. в Кам’янці-Подільському відкрили католицький колегіум, у 1833-му, після поразки польського повстання 1830–1831 рр., – чоловічу гімназію, школу, ініційовану православним братством, а при них – бібліотеки. Також на основі видань з конфіскованих польських маєтків у 1830-ті роки в Кам’янці-Подільському було створено Подільську губернську публічну бібліотеку. У 1860 р. вона припинила існування, а її фонд передали чоловічій гімназії. Фундаментальна та учнівські (для кожного курсу окремо) книгозбірні діяли в Подільській духовній семінарії, фонди яких поповнювали частково за рахунок виділених коштів та книжкових і грошових пожертв викладачів, учнів, священників. На початку 20 ст. у фундаментальній бібліотеці налічувалося до 40 тис. пр. видань. Завідували нею викладачі П. Гліщинський, М. Коп’єв, М. Соколов, 15 років – М. Яворовський, з 1911 р. до закриття більшовицькою владою – О. Крилов. Невеликі бібліотеки були в Приворотському та Кам’янецьких чоловічому і жіночому духовних училищах, а з другої половини 19 ст. – у церковно-парафіяльних школах, школах грамоти, з 1870-х рр. – в училищах Міністерства народної освіти.

У другій половині 19 ст. активно створювало бібліотеки духовне відомство – єпархіальну, округові, церковні. Основні бібліотечні процеси в них – облік книг, коштів, читачів і книговидачі, режим роботи, розміщення книжок тощо, регулювали Правила ведення церковних бібліотек, опубліковані в 1863 р. Наприкінці 19 ст. при церквах Подільської єпархії налічувалося 1 182 бібліотеки.

Протистояння російської адміністрації і польської верстви, яка в інкорпорованій Росією Правобережній Україні продовжувала переважати в усіх сферах суспільного життя і після придушення польського повстання 1863–1864 рр., спонукало владу посилити увагу до освіти народних мас у російському імперському дусі, здійснювати дослідження минулого краю, а також відкривати бібліотеки з метою тотальної русифікації місцевого населення. Відтак 1 (14) січня 1866 р. в губернському Кам’янці-Подільському постала російська публічна бібліотека, на уфондування якої з царської казни було виділено 9 тис. руб., дещо пізніше того ж року аналогічні книгозбірні відкрили у Києві і Житомирі (нині це, відповідно, Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого і Житомирська ОУНБ імені Олега Ольжича). Станом на 1 січня 1891 р. фонд бібліотеки в Кам’янці-Подільському (нині – Кам’янець-Подільська центральна міська бібліотека імені Костя Солухи) становив 10 510 томів, книговидача – 25 129 пр.

У 1893 р. відкрили земську бібліотеку в Проскурові (нині – м. Хмельницький). У травні 1901 р. в одній із кімнат офіцерського зібрання почала працювати Проскурівська міська бібліотека в пам’ять поета О. Пушкіна (нині – Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека). Книгозбірня мала фонд майже 1 000 пр. російських книжок, журналів та газет, очолила її М. Наумова. У 1915 р. бібліотека стала повітовою і утримувалася коштом земської управи, її фонд помітно збільшився.

На теренах краю діяла низка бібліотек різних товариств, зокрема Комітету піклування про народну тверезість. У 1904 р. в Кам’янецькому повіті їх сумарний фонд становив 6 457 пр., у середньому 465 книжок на одну книгозбірню. Трохи більші фонди мали бібліотеки у Врублівцях, Городку, Лянцкоруні, Оринині (понад 600 видань в кожній). Заснували свої бібліотеки також Подільське товариство грамотності, Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет. У Давньосховищі – музеї подільської старовини – станом на січень 1896 р. налічувалося 862 книги, 69 рукописів, 36 грамот та актів. Мали свої книгозбірні Товариство любителів і дослідників природи, очолюване проф. П. Бучинським, земські управи, що з’явилися на Правобережній Україні в 1911 р., а також Подільська «Просвіта», очолювана лікарем К. Солухою, яка на основі Тимчасових правил про спілки і товариства постала в березні 1906 р. і згодом відкрила власну центральну книгозбірню в Кам’янці-Подільському, а наступного року – 24 сільські бібліотеки-читальні.

Важкого удару зазнала бібліотечна справа в 1914–1920 рр., коли Поділля стало ареною збройної боротьби між військовими силами кількох держав. Вояки, дезертири, бандитські угруповання разом із селянами громили поміщицькі маєтки, при цьому гинули мистецькі твори, архіви, книжкові скарби. Дещо з ризиком для життя вдалося врятувати власникам маєтків, зокрема Маковецькому та Орловському, які, правильно оцінивши ситуацію, завчасно вивезли частину рідкісних видань подалі від фронту. Були розграбовані найбільші в краї Кам’янець-Подільська і Проскурівська бібліотеки.

У роки Української революції 1917–1921 рр. бібліотечна справа набула державної ваги. Вже восени 1917 р. у структурі департаменту мистецтва Генерального секретаріату освіти Української Центральної Ради було створено бібліотечно-архівний відділ на чолі з О. Грушевським, який намагався координувати бібліотечну справу, підвести під неї нормативно-правову основу, розробив заходи із заснування нових бібліотек і книгарень у містах і селах України. Аналогічні структури діяли в урядах гетьмана П. Скоропадського і Директорії УНР, розбудовувалася Всенародна бібліотека України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), виділялися певні кошти на підтримку бібліотечної справи, активізувалася діяльність численних відроджених і нових «Просвіт» зі створення бібліотек та наповнення їх книжками українською мовою.

У 1917 р. просвітянська бібліотека в Кам’янці-Подільському, яку очолював В. Лотоцький, мала 1 400 книг, ними користувалися 400 читачів. У 1918-му її фонд подвоївся і налічував 3 тис. томів. За державної підтримки кількість осередків Подільської «Просвіти» помітно зростала. В 1918 р. за участю губернського старости Г. Степури в його рідному містечку Жванець постала «Просвіта» імені І. М. Стешенка, яка обрала ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету І. Огієнка «почесним довічним членом, порадником і авторитетним заступником-оборонцем» та відкрила бібліотеку на 1 500 томів. Цього ж року на Поділлі було створено майже 170 просвітянських книгозбірень і читалень. Досить великим книжковим фондом та належною постановкою роботи вирізнялися бібліотеки в селах Мукша-Китайгородська, Калиня, Великий Жванчик, Женишківці, Іванківці, Мала Кужелівка, в м. Дунаївці.

Важливе місце в бібліотечній мережі краю посіла фундаментальна бібліотека Кам’янець-Подільського державного українського університету, який було відкрито в 1918 р. (нині – Наукова бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка). Починалася вона із 114 подарованих ректором І. Огієнком книжок і до 22 жовтня 1918-го – дати відкриття вишу, була укомплектована 1 686 пр. видань. І. Огієнко глибоко усвідомлював роль бібліотеки в науково-педагогічній діяльності колективу навчального закладу, виголосивши на одній із нарад лозунг «Без бібліотеки немає університету». Закликавши творити бібліотеку спільними зусиллями, він звернувся до наукових і навчальних закладів, різних установ та громадян з проханням дарувати університету книжки. Завдяки цьому бібліотека поповнилася цінною літературою, що надійшла з Подільської духовної семінарії, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Києво-Печерської лаври, Київського університету св. Володимира, від Наукового товариства ім.  Шевченка, дипломатичної місії УНР в Румунії, низки підрозділів Дієвої армії УНР, окремих громадян та викладачів, зокрема М. Хитькова, який передав 2 230 книжок зі своєї приватної бібліотеки. Поповнювалася книгозбірня також підручниками і навчальними посібниками за авторством викладачів університету. На початок 1921 р., час закриття вишу, його бібліотека мала майже 36 тис. видань. Книгозбірню творили вже відомі на той час високопрофесійні знавці бібліотечної справи: з 1 вересня 1918 р. – перший її очільник, бібліотекар (так тоді йменувалася посада керівника закладу) І. Сливка; з 5 листопада 1918-го, на правах помічника бібліотекаря, – Ю. Сіцінський; з 9 січня 1919 р. протягом чотирьох місяців завідував нею М. Плевако (він же організував при університеті бібліографічний гурток); у квітні 1919-го до колективу книгозбірні ввійшов М. Ясинський, а в серпні 1920-го очолив її; у вересні 1919-го помічником бібліотекаря був зарахований Л. Биковський; 25 грудня того ж року бібліотекарем був призначений С. Сірополко. Ці корифеї бібліотекознавства та бібліографознавства поставили роботу університетської бібліотеки на якісно вищий рівень порівняно з іншими вишівськими книгозбірнями України і, як відзначили академік О. Онищенко і член-кореспондент НАН України Л. Дубровіна, «створили зразкову наукову університетську книгозбірню, яка базувалася на наукових рекомендаціях І-го бібліотечного з’їзду, досвіді бібліотек західних країн, а також на наукових досягненнях вітчизняного бібліотекознавства». Бібліотека мала й методичний вплив на розбудову бібліотечної справи в регіоні, передовсім шляхом поширення і популяризації серед книгозбірень теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій, викладених у виданому в Кам’янці-Подільському посібнику С. Сірополка «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла» (1919) та рукописі «Короткого підручника для упорядкування і ведення селянських бібліотек» М. Ясинського (доля цієї неопублікованої праці невідома), розроблення низки проблем бібліотекознавства і бібліографування.

Мав намір працювати у бібліотеці університету й Ю. Меженко. Восени 1919 р. ректор І. Огієнко підписав його заяву про прийняття на роботу. Але подальші політичні та військові події завадили Ю. Меженку приступити до виконання обов’язків у цій книгозбірні.

Брак українськомовної літератури кам’янчани намагалися покрити за рахунок діяльності заснованого у 1908 р. і відновленого в 1919 р. приватного видавництва «Дністер», яке належало провідному діячеві місцевої «Просвіти» В. Сочинському. Він залучив до видавничої справи викладачів місцевого університету В. Біднова, Л. Білецького, М. Драй-Хмару, М. Плевака, С. Риндика і до приходу більшовиків встиг видати 23 назви книжок сумарним накладом 126 тис. пр., у т. ч. «Камінний хрест» В. Стефаника, «Марусю» Марка Вовчка та ін.

Робилося все можливе для порятунку бібліотек, охорони покинутих маєтків, майна, у т. ч. книжкового, ліквідованих організацій, установ, товариств. Приміром, у жовтні 1919 р. державний інспектор 7-го піхотного полку 3-ї дивізії в с. Романки Ольгопільського повіту серед залишків бібліотеки місцевого землевласника знайшов повне зібрання (86 томів) Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона і передав його фундаментальній бібліотеці Кам’янець-Подільського державного українського університету.

Наприкінці 1920 р. до влади у краї прийшли більшовики, які відкинули напрацювання попередників і почали розбудову бібліотечної справи відповідно до своїх завдань, фактично заново. Бібліотекам було визначено роль важливого засобу просування в маси комуністичної ідеології. Директивні настанови з культурно-освітньої роботи у поєднанні з обов’язковою політичною пропагандою зводили основні напрями діяльності бібліотек та місце книги у 1920-ті рр. здебільшого до таких заходів: для грамотних – розповсюдження політичної й спеціально створюваної для селян популярної літератури і преси, їх залучення до кола читачів хат-читалень, шкільних та інших бібліотек; для неосвічених громадян – спеціальні гуртки при школах, хатах-читальнях, сільрадах для проведення періодичних читань вголос та навчання грамоти в межах державної кампанії з ліквідації неписьменності (лікнепу).

У цей період головні практичні завдання нової влади в бібліотечній справі фокусувалися навколо виявлення і збереження книжкових фондів (з одночасною їх «чисткою» від «контрреволюційної, шкідливої» літератури), створення розгалуженої мережі бібліотек, наповнення їх «ідейно правильними» виданнями. Увага приділялась і формуванню радянських бібліотечних кадрів. Бібліотечні секції відділів народної освіти на місцях брали на облік та під охорону бібліотеки ліквідованих установ, а також приватні книгозбірні. Зокрема, 17 березня 1921 р. Кам’янецький повітовий відділ наросвіти видав розпорядження про негайну реєстрацію бібліотек їх власниками із зазначенням змісту і приблизної кількості книжок у кожній з них та місцезнаходження. Виявлені незареєстровані книгозбірні реквізовували і передавали іншим власникам. Так, у Кам’янці-Подільському того ж року для потреб 537-го стрілецького полку було реквізовано бібліотеку громадянина Явора, з бібліотеки Левицького бібсекція забрала Енциклопедію Брокгауза і Єфрона, 535-му полку було передано бібліотеку священника Воскресенського, військовому загону, що охороняв кордон з Румунією – бібліотеку Думанського.

Бібліотечна мережа формувалася з урахуванням нового адміністративно-територіального устрою краю. Замість ліквідованих у 1923 р. повітів і волостей, а у 1925-му і губерній, на території, що входить до сучасної Хмельницької області, було створено 3 округи – Кам’янецьку, Проскурівську і Шепетівську (в цих містах діяли округові бібліотеки), та 47 районів.

На початку 1920-х рр. основу бібліотечної мережі становили міські публічні бібліотеки, книгозбірні «Просвіт», сельбудів, хат-читалень, навчальних закладів, військових частин та ін. Влада здійснила перереєстрацію осередків «Просвіт», деякий короткий час, через відсутність власної мережі, підтримувала просвітянські бібліотеки і навіть поповнювала їх літературою. У квітні 1921 р. в Орининській волості діяло 15 невеликих просвітянських книгозбірень, укомплектованих українськими книжками (в середньому до 100–200 пр.), зокрема, у містечку Оринин, селах Ріпенці, Лісківці, Гораївка, Залуччя, Пукляки та ін. Однак невдовзі влада взяла курс на створення сельбудів і хат-читалень із бібліотеками при них та одночасно почала обмежувати діяльність осередків «Просвіти», перетворювати їх у хати-читальні, опорні пункти лікнепу і боротьби «з куркульсько-буржуазними впливами та побутом». Якщо на початок 1923 р. на Поділлі діяло 206 осередків «Просвіти», то через півроку, станом на 1 липня, не залишилося жодного. Рештки їхніх вцілілих після «чисток» книжкових фондів були влиті до новостворених міських і селищних бібліотек, книгозбірень сельбудів та хат-читалень.

Для обслуговування населення за місцем роботи або проживання у віддалених кутках великих населених пунктів краю активно використовували пересувні бібліотеки (за тогочасною термінологією – пересувки, «рухомі бібліотеки»). Пересувки спершу використовували у своїй діяльності міські бібліотеки, а надалі, коли переконалися в їхній ефективності, – і на селі. Організовували також червоні кутки (подекуди їх називали кутковими хатами-читальнями, частинними хатами-читальнями, філіями сельбуду). На початок 1928 р. в Маківському районі, наприклад, діяли два червоні кутки.

У містах, окрім округових бібліотек як для дорослих, так і для дітей, існували робітничі, міжспілкові, заводські, фабричні книгозбірні. У Кам’янці-Подільському чималу бібліотеку, сформовану здебільшого з видань ліквідованих книгозбірень, мав округовий архів. У місті діяли бібліотеки національних меншин – польська при центральному робітничому клубі (завідувала нею Т. Гілевич), дві міські єврейські та ще одна єврейська книгозбірня існувала в Оринині. Досить розгалуженою була мережа бібліотек навчальних закладів, зокрема загальноосвітніх шкіл. У 1921 р. відновила роботу міська бібліотека Проскурова, в 1923-му вона отримала статус округової. Найбільший фонд мала Кам’янець-Подільська округова центральна бібліотека, яка виконувала функції методичного, а почасти, у взаємодії з міжвідомчою бібліотечною радою, й організаційного центру для бібліотек округи, розглядаючи актуальні питання їх діяльності та ухвалюючи відповідні рішення. До складу ради входили завідувач округової бібліотеки Й. Залевський (голова ради, у 1925–1931 рр. очолював Центральну польську державну бібліотеку в Києві, на початку 1930-х рр. був аспірантом УНІКу), керівники інших книгозбірень: Інституту народної освіти (колишній Кам’янець-Подільський державний український університет) М. Суслопаров (згодом відомий бібліотечний діяч у Києві); радпартшколи Корович; прикордонного загону ДПУ Лоренс; руськофільваровецького сельбуду Швець та ін.

Протягом 1920-х рр. на Поділлі досить активно відбувалося формування нової мережі бібліотек з метою охоплення ними якомога більшої кількості населених пунктів та читачів. Якщо в 1921 р. в Подільській губернії налічувалося 153 бібліотеки, 743 хати-читальні, 78 клубів, то наприкінці відбудовного періоду, в 1925-му, – вже 527 бібліотек, 821 хата-читальня, 229 клубів і сельбудів. Їхні фонди наповнювалися насамперед продукцією державних книжкових видавництв. Розповсюдженням літератури по бібліотеках округи займався бібліотечний колектор.

Негативний вплив на зміст та обсяг бібліотечних фондів справляли перманентні «чистки». У 1920-х рр. відбулися три помітні хвилі «чисток» книжкових фондів від т. зв. контрреволюційної літератури (1923–1924, 1926 і 1929 рр.), яку заміщували пропагандистськими, агітаційними виданнями. Перевірку бібліотеки Смотрицького райсельбуду, наприклад, провадила комісія у складі секретаря Смотрицького райкому КП(б)У Задорського, члена райвиконкому Мельника та інспектора райвідділу освіти. Було вилучено українські книжки «Кохаймося в рідній мові», «Мазепа», «Жовті Води», «Історія України», «Національне виховання» та ін. У квітні 1921 р. в пошуку контрреволюційної літератури співробітники Кам’янецького ДПУ навіть зірвали підлогу в бібліотеці Інституту народної освіти. Вже під час першої хвилі «чисток» були створені бібліотечні спецсхови.

Нова влада опікувалась і питаннями підготовки бібліотечних кадрів, дефіцит яких відчувався досить гостро. Враховуючи ідеологічне спрямування роботи сельбудів і хат-читалень, бібліотекарями призначали політично надійних людей, які, проте, здебільшого не мали ні фахових знань, ні жодного досвіду бібліотечної роботи. Основною формою підвищення їхнього фахового рівня були бібліотечні курси та семінари різної тривалості. Згодом призначення на посади бібліотекарів відбувалися після складання кандидатами іспитів на знання теорії бібліотечної справи в округовій бібліотеці та проходження стажування.

З утворенням у 1923 р. районів розпочався процес організації районних книгозбірень. На початку 1930-х рр. було відкрито районні бібліотеки у Віньківцях, Волочиську, Летичеві, Новій Ушиці, Полонному, Славуті, Старокостянтинові, Шепетівці.

У 1937 р. було утворено Кам’янець-Подільську область, і Кам’янець-Подільська округова бібліотека набула статусу обласної для дорослих. Її колектив, що складався із 22 працівників, по 1941 р. очолював М. Анікеєв (загинув під час війни на фронті). Також цього року у місті було створено обласну бібліотеку для дітей та юнацтва (нині – Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка), директором якої став М. Мілютін (у 1944–1966 рр. керував Проскурівською / Хмельницькою обласною бібліотекою для дорослих).

Продовжували діяти міські книгозбірні, у селах – бібліотеки при хатах-читальнях, сельбудах, з’явилися й колгоспні книгозбірні, які утримували коштом культфондів колгоспів. Використовували й таку форму роботи, як книгоношення. Дедалі поширенішим ставало соціалістичне змагання між книгозбірнями. В 1929 р., наприклад, ЦНБ Кам’янець-Подільського інституту народної освіти змагалася з Вінницькою філією Всенародної бібліотеки України при ВУАН.

Станом на 1 листопада 1937 р. в новоутвореній Кам’янець-Подільській області функціонувала 1 001 масова бібліотека із сукупним фондом 1 018 799 пр., у т. ч. 9 дитячих з фондом 64 965 пр.

Збільшувались обсяги асигнувань на бібліотечну справу. Проскурівська міська бібліотека за роки 2-ї п’ятирічки (1933–1937) на придбання літератури витратила 51,7 тис. руб. У 1939 р. вона мала у фонді 52 тис. видань, незважаючи на те, що в 1937 р. з неї виокремилася міська дитяча бібліотека, якій було передано 18 тис. пр. Водночас посилилися цензурний тиск, перманентні «чистки» фондів та репресії проти бібліотечних працівників. В інструкціях Головліту та в його листах, адресованих низовим структурам, щоразу ставилося завдання «чистки» фондів від дореволюційної літератури, книжок репресованих авторів, кількість яких невпинно зростала.

Одночасно відбувалося скорочення кількості бібліотек. Якщо в 1937 р. в області функціонувало 25 самостійних сільських бібліотек із сукупним фондом 17 026 пр., то в 1938-му їх залишилося лише 4 з фондом 7 348 пр. На 52 заклади зменшилася кількість колгоспних бібліотек, а їхній книжковий фонд – на 19 325 пр. Незважаючи на деякий приріст книгозбірень інших відомств, все ж загальна кількість бібліотек зменшилася з 1 001 до 994. В облуправлінні господарського обліку основну причину цих скорочень пояснювали так: «…через вилучені книжки і не поповнені фонди». З 1932 р. під час «чисток» радянського апарату були звільнено з роботи або репресовано значну кількість бібліотечних працівників, зокрема Й. Ленартовича, Л. Белінську (Кам’янець-Подільський), В. Піска (Ямпіль), директора Кам’янець-Подільської міської бібліотеки В. Фіщука. Напередодні війни майже 70% бібліотекарів не мали спеціальної освіти.

У березні 1941 р. у зв’язку з перенесенням обласного центру з м. Кам’янця-Подільського до м. Проскурова Проскурівській міській бібліотеці було надано статус обласної, а оскільки область продовжувала бути Кам’янець-Подільською, то її назва до 1954 р. залишалась «Кам’янець-Подільська обласна бібліотека».

У роки нацистської окупації області, що тривала з 18 липня 1941-го до 1 квітня 1944 р., бібліотеки зазнали істотних втрат. Більшість чоловіків-бібліотекарів були мобілізовані на фронт, багато з них загинули, потрапили в полон. Немало колишніх бібліотекарів опинилися серед остарбайтерів. Декілька бібліотек, у т. ч. Дунаєвецька районна, згоріли. Відступаючи, червоноармійці висадили в повітря Новопланівський міст у Кам’янці-Подільському, внаслідок чого було сильно пошкоджено будинок, в якому розміщувалася міська бібліотека. У момент безвладдя, анархії й хаосу безгосподарними залишилися сотні бібліотек у різних кінцях області. Багато з них, з огляду на незацікавленість окупаційної влади в їх функціонуванні, так і не відновили роботу аж до звільнення краю радянськими військами, частина – були розграбовані. Однак подекуди бібліотеки все ж діяли. Голова Шепетівської окружної управи 21 січня 1942 р. інформував гебітскомісара, що на той час у чотирьох районах округи, в основному при школах, працювали 30 бібліотек: у Полонському районі – 10, Шепетівському – 9, Берездівському – 7, Славутському – 4. Деяку роботу з формування книгозбірень і популяризації української художньої та історичної літератури провадили осередки товариства «Просвіта», які почали відроджуватися восени 1941 р. Однак цей процес тривав недовго. На початку червня 1942 р. окупанти провели масові арешти просвітян, з них тільки в Кам’янці-Подільському було  розстріляно майже 150 осіб. Окупаційна влада здійснила люстрацію вцілілих бібліотечних фондів, включивши до переліку заборонених понад 500 видань. Бібліотеки отримували дозвіл на обслуговування читачів тільки після висновків спеціально створених комісій з «чистки» фондів. У Проскурові комісії вилучали книжки «з явною більшовицькою агітацією…, повідтинали портрети більшовицьких керівників, присвяти їм, непотрібні передмови з вихвалянням комунізму». «Чистки» носили перманентний характер. Так, у березні 1943 р. всі районні управи, старости сіл та завідувачі шкіл отримали розпорядження провести силами спеціальних бригад збір більшовицької літератури з приватних збірок в усіх населених пунктах, зокрема, книжок Й. Сталіна, В. Леніна, К. Маркса, Л. Кагановича, а також Г. Гейне, П. Тичини, В. Маяковського, О. Корнійчука і здати їх до районної читальні. За час окупації в Кам’янець-Подільській області було знищено 965 масових бібліотек, 1 223 400 книжок, бібліотекам заподіяно збитків на суму 1 268 104 руб.

Після визволення області від загарбників у перші місяці відновили роботу лише 125 бібліотек з фондом 40 100 пр. У пограбованій Кам’янець-Подільській обласній бібліотеці у Проскурові залишилося 6 тис. пр., і з цим фондом вона розпочала роботу у виділеному їй приміщенні міського казначейства. Виконання обов’язків директора було покладено на П. Торбіна (на цій посаді працював короткий час). До кінця війни і в перші повоєнні роки вирішення чималих матеріально-фінансових і кадрових проблем відновлення мережі бібліотек посувалося надто повільно. Так, на кінець 1948 р. в 97 населених пунктах області не було клубів, а в 603 клубах – бібліотек.

Активізувалося відновлення і розвиток бібліотечної системи області з ухваленням постанови Ради Міністрів УРСР від 5 березня 1947 р. «Про заходи до зміцнення районних і сільських бібліотек». Кам’янець-Подільський облвиконком 3 листопада 1947 р. затвердив перелік заходів зі зміцнення матеріальної бази і кадрового потенціалу бібліотек; для поповнення книжкового фонду 16 районних книгозбірень, де він був найменшим (у Полонному, Віньківцях та ін.), виділив додатково 63,5 тис. крб.; для напрацювання і поширення кращого досвіду культосвітньої роботи визначив 32 опорні районні будинки культури і 74 сільські клуби з бібліотеками в їхньому складі. Основну кількість бібліотечних кадрів для області готував Кам’янець-Подільський технікум політосвіти, в 1947 р. перейменований у технікум підготовки культосвітніх працівників (з 1990 р. – Кам’янець-Подільське училище культури; нині – Кам’янець-Подільський фаховий коледж культури і мистецтв).

image
Информация Комитета по делам культурно-просветительных учреждений УССР ЦК КП(б)У о проведении «Дня книги» в с. Самчик Каменец-Подольской области. 17 октября 1949 г.
Для поповнення власних фондів бібліотеки використовували нові підходи. Так, 2 жовтня 1949 р. в с. Самчики вперше в Україні відбувся День книги. Його учасники з благодійною метою придбали літератури на 17,5 тис. руб., завдяки чому місцева бібліотека поповнилася майже 500 пр. книжок і до неї записалися 200 нових читачів. Подібне свято книги в центральному парку Проскурова провела Обласна бібліотека для дорослих імені М. Островського (ім’я письменника було присвоєно книгозбірні в 1948 р.), влаштувавши 6 тематичних виставок, які відвідали понад 2 200 осіб.

Кам’янець-Подільська область виконала визначені на 1950 р. плани будівництва, капітальних ремонтів і відкриття культосвітніх закладів: до кінця року було відкрито Проскурівську міську бібліотеку для дорослих, бібліотеки для дітей та юнацтва в Городоцькому, Красилівському, Орининському, Сатанівському, Староушицькому і Чемеровецькому районах та 44 сільські стаціонарні книгозбірні. На кінець 1950 р. в області діяло 209 масових бібліотек, 688 приклубних та 161 колгоспна, 339 бібліотечних закладів, підпорядкованих іншим відомствам, загалом – 1 397 бібліотек із сукупним фондом 1 389 600 пр. Відбудована бібліотечна система області вийшла на довоєнні показники.

Складною була ситуація з бібліотечними кадрами. В 1953 р. з 469 сільських бібліотекарів області 342 (73%) мали лише семирічну освіту. Основною базою бібліотечного учнівства, виробничої практики учнів технікуму культосвітньої роботи, проведення курсів, семінарів різної тривалості, нарад тощо стала Обласна бібліотека для дорослих імені М. Островського.

Упродовж 1950-х рр. бібліотечна мережа Хмельницької області (назва з лютого 1954 р.) і фонди книгозбірень були не лише відновлені, а й значно зросли. Станом на 1 січня 1959 р. діяло 1 535 бібліотек, у т. ч. обласна для дорослих, 37 районних, 6 міських, 723 самостійних сільських, 45 дитячих, 167 колгоспних, 121 профспілкова, 58 відомчих, кілька сотень шкільних та ін.

imageУ 1960-х рр. Міністерство культури УРСР затвердило Типовий статут обласної бібліотеки і Примірну структуру обласної бібліотеки, на яку розпочала перехід Хмельницька державна обласна бібліотека ім. М. Островського (з 1966 р. вона набула статусу універсальної наукової) – науково-методичний центр для бібліотек області. Протягом 1966–1969 рр. обласна мережа масових бібліотек системи Міністерства культури УРСР збільшилася на 215 закладів. Для кращого використання літератури у Хмельницькій ОУНБ ім. М. Островського було створено обмінно-резервний фонд, у більшості книгозбірень відкрито вільний доступ до бібліотечних фондів. Фахівці бібліотек Хмельниччини на базі власних напрацювань розробили нові форми аналізу роботи, поширення кращого досвіду, визначення актуальних напрямів діяльності книгозбірень, а отже – координації роботи бібліотек різних типів і відомств. У 1964-му і 1967 р. було проведено обласні бібліотечні з’їзди, які сприяли позитивним змінам у функціонуванні бібліотечної системи краю. В 1961 р. на Хмельниччині вперше відбулися змагання за звання «Бібліотека відмінної роботи», яке вибороли Волочиська міська № 1 та Богданівська і Писарівська сільські бібліотеки Волочиського району.

У 1960-ті рр. за активної участі бібліотек розпочалося відродження історичного краєзнавства, підготовка тому з історії населених пунктів Хмельницької області для 26-томного енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР». У Хмельницькій ОУНБ ім. М. Островського з 1966 р. почав діяти сектор краєзнавчої літератури, для зручності роботи авторів тому (понад 200 осіб) виділили окрему кімнату, в якій зібрали 1 400 пр. краєзнавчої літератури; працівники книгозбірні в розшуках матеріалів здійснили 14 виїздів до бібліотек Москви, Ленінграда, Києва, Одеси, Львова, Житомира, створили дві картотеки – систематичну і географічну  (загалом 13 тис. карток), переглянули й описали 900 книжок, видали бібліографічні ретроспективні покажчики «Історія міст і сіл Хмельницької області» (у двох томах) та «Радянська Хмельниччина».

У другій половині 1960-х – першій половині 1970-х рр. головна увага приділялась поліпшенню обслуговування читачів та налагодженню міжбібліотечної координації. В області у 1970 р. функціонувало 2 280 книгозбірень, у т. ч. масових бібліотек – 1 186, профспілкових – 133, відомчих – 25, шкільних – 902, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів – 27, громадських – 7. Усі населені пункти, де мешкало не менше 500 жителів, обслуговували стаціонарні бібліотеки, у малих населених пунктах застосовували нестаціонарні форми: діяли 203 філії, 77 пунктів видачі, 1 063 пересувки. Сукупний книжковий фонд масових бібліотек становив 10 404 813 пр., у т. ч. у Хмельницькій ОУНБ ім. М. Островського – 348 770 пр. Основними джерелами комплектування книгозбірень залишалися обласний бібліотечний колектор, книжкові магазини, «Союздрук», система «Книга – поштою» та книгообмін. Протягом 1970 р. масові бібліотеки обслужили 879 897 читачів (на 36 655 більше, ніж попереднього року), книговидача зросла на 852 178 пр. і становила 17 318 979 пр. книжок та журналів. Підвищився освітній рівень бібліотечних працівників: серед 1 302 працівників районних, міських і сільських масових бібліотек вищу фахову освіту мали 78 осіб, середню спеціальну – 555, ще 115 здобували фахову освіту заочно.

3-го лютого 1975 р. було прийнято союзне Положення про централізацію державних масових бібліотек. Експеримент з централізації, проведений у Городоцькому районі, дав базовий досвід для оперативної підготовки за безпосередньої участі фахівців відділів Хмельницької ОУНБ ім. М. Островського низки методичних матеріалів – положень, інструкцій, напрацювання дієвих механізмів здійснення централізації книгозбірень. Того ж 1975 р. на централізоване обслуговування читачів перейшли бібліотеки Волочиського, Ізяславського і Славутського районів, 1976-го – вісім районів, 1977-го – ще сім. У Дунаєвецькому районі в централізовану систему об’єдналися 75 масових бібліотек районна, 4 міських, 3 дитячих і 67 сільських із загальним фондом 578,9 тис. пр. Наступного 1978 р. централізацію бібліотек області було завершено – до 22 ЦБС увійшли 1 232 бібліотеки, їхній книжковий фонд сумарно становив 12 млн 164,7 тис. пр. Головним досягненням централізації стало обслуговування читачів на основі єдиного книжкового фонду, доступного кожному з них через систему замовлень.

Зміцнювалась і матеріально-технічна база: впродовж 1970-х рр. в області було побудовано 153 нові бібліотечні об’єкти, 308 книгозбірень переведено в кращі приміщення, залучено 541 299 крб. позабюджетних коштів, придбано 10 бібліобусів. Незважаючи на посилену ідеологізацію й політизацію бібліотечної справи, переслідування іншомислення внаслідок т. зв. маланчуківщини, особливо на початку 1970-х рр., все ж це десятиліття позначене посиленою увагою і підтримкою бібліотек з боку держави та суспільства й стало періодом інтенсивного розвитку книгозбірень, що дає підстави вважати його «золотою добою» в історії бібліотечної справи як в Україні, так і на Хмельниччині.

image
Учасники республіканської конференції «Діяльність культурних комплексів райцентрів» (м. Хмельницький травень 1982)
У 1980-ті рр. на розвитку бібліотечної справи краю не могли не позначитися складні процеси поглиблення загальної соціально-економічної та політичної кризи в країні. Так, у 1989 р., в порівнянні з 1980 р., кількість масових бібліотек зменшилася на 27, бібліотечних працівників – на 87, читачів – на 255 959, знизилися показники відвідуваності, книговидачі, обертаності, читаності. Водночас ініційовані владою перебудова і гласність, як новий політичний курс, супроводжувалися поступовим вивільненням бібліотек від ідеологічних лещат, відкриттям фондів (відділів) спеціального зберігання («спецсховів»), поетапним поверненням в основні фонди раніше забороненої літератури. Було прийнято нове Положення про бібліотечну справу в СРСР та Положення про міжвідомчу централізацію масових і профспілкових бібліотек, на основі якого відбувалася централізація профспілкових книгозбірень.

У числі небагатьох в Україні бібліотеки області на середину 1983 р. здійснили перехід на Бібліотечно-бібліографічну класифікацію (ББК).

У 1987 р. на Хмельниччині діяли 55 районних та міських дитячих бібліотек, у координації діяльності яких важливу роль відігравали обласні бібліотеки для дітей і для юнацтва.

У 1989 р. на базі Хмельницької ОУНБ ім. М.  Островського відбулася республіканська науково-практична конференція «Краєзнавча робота бібліотек – фактор патріотичного та інтернаціонального виховання населення», під час якої було прийнято Положення про краєзнавчу роботу бібліотек системи Міністерства культури УРСР.

У цей період 12 ЦБС отримали бібліобуси, що дало змогу поліпшити доставляння літератури з бібколектору до районів, а звідти і до сільських книгозбірень та місць обслуговування читачів, не охоплених впливом стаціонарних бібліотек. У практиці окремих бібліотек області з’явилися платні послуги – елементи ринкової економіки. Однак через застійні явища в економіці вдвічі зменшилися видатки на передплату періодики та придбання книжок з культфондів колгоспів

Велику допомогу бібліотекам, особливо у пропаганді та поширенні книги, надавало Добровільне товариство любителів книги. В 1983 р. на Хмельниччині діяли 1 234 первинні осередки Товариства, які об’єднували 71 тис. членів.

У 1990-ті рр., із здобуттям Україною незалежності, в умовах руйнування попереднього соціально-економічного та політичного устрою – зміни форм власності, зникнення старих і появи нових державних, політичних, виробничих та інших структур, тотальної економічної кризи, гіперінфляції, бібліотеки як органічна складова культурної сфери почали трансформувати свої функції відповідно до потреб суспільства, розвитку української державності, національної освіти, науки, культури, проводили заходи, спрямовані на популяризацію української культури і мови, формування національної свідомості і патріотизму користувачів. На державному рівні було ухвалено низку нових нормативно-правових актів, завдяки чому створено правовий фундамент розбудови національної за змістом і формою бібліотечної системи. 27 січня 1995 р. був прийнятий ключовий Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу».

З перших років незалежності різко постала і потребувала негайного вирішення проблема збереження мережі бібліотек та бібліотечних кадрів. На початок 1990-х рр. мережа державних бібліотек у Хмельницькій області охоплювала 1 208 масових книгозбірень: 3 обласні, 20 центральних районних бібліотек (ЦРБ), 2 центральні міські бібліотеки (ЦМБ), 1 183 бібліотеки-філії (59 міських, 1069 сільських та 55 для дітей); також працювали 61 профспілкова бібліотека і 4 – інших відомств; загалом діяли 1 273 масові бібліотеки. Але вже за три роки мережа зменшилася на 4 книгозбірні, за наступні три роки – ще на 7. Процес руйнації бібліотечної мережі Хмельниччини особливо посилився після того, як у тексті Постанови Верховної Ради України «Про державний бюджет України на 1996 рік» було зазначено про необхідність «приведення показників щодо мережі, штатів та контингентів підвідомчих установ і закладів у відповідність із розмірами коштів, передбаченими в державному і місцевому бюджетах на їх утримання у 1996 році» (п. 6), а в 1997 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення публічними бібліотеками населення в Україні» частина бібліотек, згідно з новими приписами, припинила існування. Так, Старокостянтинівська райдержадміністрація децентралізувала бібліотечну систему і передала виконкомам сільських рад у безкоштовне довгострокове користування бібліотеки з їхніми книжковими фондами та штатом. На баланс сільрад, підприємств та організацій низку бібліотечних закладів передали в Старосинявському, Полонському, Красилівському і Теофіпольському районах. Так звана оптимізація бібліотек негативно вплинула й на становище бібліотечних кадрів. Якщо в 1991 р. в публічних бібліотеках області працювали 1 890 осіб, то у 2000-му – на 468 менше. Зросла плинність кадрів. У 1997 р. на умовах неповної ставки працювали 78,6% бібліотекарів, зокрема 29,2% – на 0,25 ставки, 4,5% – на 0,1–0,15 ставки. Через глибоку економічну кризу, недостатність фінансування книгозбірень відчутно ускладнилося комплектування їхніх фондів. Протягом 1991–1993 рр. бібліотечні фонди в області зменшилися на 375 тис. пр. Дунаєвецька ЦБС (об’єднувала 75 бібліотек) у 1989 р. отримала 83,3 тис. пр. друкованих видань, а в 1999-му – лише 7,5 тис.

Проте, попри складну ситуацію, бібліотечні працівники не тільки зберегли систему, а й трансформували її за змістом і формою діяльності відповідно до поточних обставин. В умовах дефіциту нових надходжень активізували діяльність обмінні фонди бібліотек. Хмельницька ОУНБ ім. М. Островського уклала угоди із Запорізькою, Рівненською, Чернівецькою, Чернігівською ОУНБ, Львівською науковою бібліотекою ім. В. Стефаника, Одеською державною науковою бібліотекою ім. М. Горького, Харківською державною науковою бібліотекою імені В. Г. Короленка і за результатами цієї співпраці в 1995 р. отримала від них 6 632 пр. видань. Бібліотеки надавали користувачам додаткові платні послуги, зокрема, книгозбірня Хмельницького технологічного інституту – 25 видів. Отримані кошти спрямовувалися на поповнення фондів книжок і періодики. Сприяла популяризації книги і залученню читачів також діяльність при книгозбірнях 329 клубів за інтересами.

image
Актив клубу «Краєзнавець» ХОУНБ з директоркою бібліотеки К.Чабан (2021)
Помітно активізувалося бібліотечне краєзнавство, регулярними стали конференції, що проводились у партнерстві з осередками Всеукраїнської (з 2008 р. – Національної) спілки краєзнавців, розпочалося вивчення історії окремих книгозбірень. Дунаєвецька ЦРБ – співорганізатор краєзнавчих конференцій та видання серійного збірника їхніх матеріалів під узагальненою назвою «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій», у 1998 р. була відзначена премією Всеукраїнської спілки краєзнавців імені Дмитра Яворницького. Цього ж року з ініціативи начальника обласного управління культури, туризму і курортів М. Черкаського, як наслідок активної краєзнавчої роботи, пошуку нових шляхів взаємодії з місцевими громадами та читачами, з’явився новий тип бібліотечних закладів – «бібліотека-музей». Першу бібліотеку-музей створили в с. Божиківці Деражнянського району. Заклад присвячений односельцю, одному із фундаторів української журналістики, письменнику, д-ру філол. наук Д. Прилюку. Цей почин підтримали в Кам’янець-Подільському, Чемеровецькому, Хмельницькому районах і на початок 2001 р. в області діяло шість бібліотек-музеїв.

У 1996 р. розпочалася комп’ютеризація бібліотечних процесів. Тоді в Хмельницькій ОУНБ ім. М. Островського з’явилися перші три автоматизовані робочі місця.

image
Слухачi Школи молодого бiблiотекаря Науковоi бiблiотеки КПНУ iм. I. Огiєнка та їхні викладачi (2008)
Значну увагу в області приділяли підвищенню кадрового потенціалу бібліотек. Вагомим був внесок у підготовку бібліотекарів Кам’янець-Подільського училища культури. Щороку в цьому закладі, а також у Київському державному університеті культури і мистецтв (нині – Київський національний університет культури і мистецтв) і Рівненському державному гуманітарному університеті та інших закладах вищої освіти заочно навчалися до 100 бібліотечних працівників Хмельниччини. Якщо в 1992 р. бібліотечну освіту мали 78,3% працівників книгозбірень, то на кінець 1990-х – 84%.

Згідно з розпорядженням представника Президента України в області в 1993 р. встановлено обласну премію імені Мелетія Смотрицького в галузі бібліотечної справи. Першим лауреатом премії того ж року стала завідувачка бібліотеки с. Вітківці Кам’янець-Подільського району С. Осіпчук, згодом – завідувачка бібліотеки-філіалу с. Нові Нетечинці Віньковецького району Н. Хрін (1995), директорка Хмельницької ОУНБ С. Карван (1996), завідувачка бібліотечного відділення Кам’янець-Подільського училища культури Л. Озарчук (1997), директорка Дунаєвецької ЦБС Т. Прокопчук (1998), директорка Волочиської РЦБС Н. Панич (1999).

Від 1999 р. становище бібліотек області дещо стабілізувалося. Поліпшилося бюджетне асигнування, що дало змогу збільшити обсяги оплачуваного робочого часу частини бібліотечних працівників, краще організувати обслуговування користувачів. Відновили діяльність 4 сільські бібліотеки в Білогірському, 5 – у Деражнянському районах, міська бібліотека для дітей у Старокостянтинові. У підпорядкування Деражнянського районного відділу культури передали профспілкову бібліотеку, яка почала діяти як міська. Того ж року бібліотечних працівників уже не відправляли у відпустки без збереження заробітної плати, у жодному населеному пункті бібліотекарі не отримували заробітну плату менше 0,25 ставки. 

Станом на 1 січня 2000 р. мережа публічних бібліотек області збільшилася на 11 закладів і становила 878 книгозбірень – 3 обласні, 23 центральні, 48 міських, 2 юнацькі, 42 дитячі та 760 сільських, діяли 182 бібліотечні пункти та 53 клуби-бібліотеки.

Велику увагу було приділено придбанню і застосуванню комп’ютерної техніки та автоматизованих бібліотечних інформаційних систем для надання доступу користувачам до джерел інформації. Бібліотеки області стали учасниками низки інвестиційних проєктів, поетапно збільшуючи свій комп’ютерний парк. У 2021 р. внаслідок реалізації проєкту Міністерства цифрової інформації України «Дія. Цифрова освіта» бібліотеки Хмельниччини отримали 300 ПК, що дало можливість на початок 2022 р. комп’ютеризувати 67% публічних бібліотек, більше половини з яких отримали й доступ до інтернету.

Продовжилася робота зі збереження та оптимізації бібліотечної мережі. Станом на 1 січня 2012 р. в області діяло 878 публічних бібліотек, у т. ч. 3 обласні, 23 ЦБ для дорослих і 19 – для дітей, 765 сільських філій, 204 бібліотечні пункти та 48 клубів-бібліотек. У бібліотечних фондах налічувалося 10 621,87 тис. од. документів, ними скористалися 638 660 користувачів, отримавши 12 262,42 тис. документів – пересічно 19,2 на одну особу. Їх обслуговували 1 360 бібліотечних працівників, 1 284 з яких мали вищу і середню спеціальну освіту. Водночас тенденцію до зменшення мережі та інших показників зупинити не вдавалося: кількість публічних бібліотек скоротилася на 6 закладів, фонд – на 314,29 тис. пр., чисельність користувачів – на 2 тис., видача документів – на 64 500 пр.

Ситуацію ускладнили агресія РФ у 2014-му і наступні роки на Донбасі та широкомасштабна російсько-українська війна, яка триває з 24 лютого 2022 р., пандемія COVID-19, а також процес децентралізації – створення в області 60 територіальних громад (ТГ) у межах трьох районів – Хмельницького, Кам’янець-Подільського і Шепетівського. За відсутності достатнього фінансування відбувався пошук нових форм функціонування книгозбірень: 6 бібліотек було реорганізовано у відділи Центрів культури та дозвілля, 35 книгозбірень Заслучненської, Гуківської, Дунаєвецької та Красилівської ТГ об’єднано в публічно-шкільні, бібліотечні послуги надавали 149 бібліотечних пунктів. Загалом з 2017-го по 2022 р. кількість публічних бібліотек в області зменшилася на 101, і на кінець 2022 р. працювали 726 публічних бібліотек, у т  ч. одна наукова, 42 центральні бібліотеки ТГ, 34 міські, 621 сільська, 26 бібліотек для дітей (3 – у сільській місцевості) та 2 – для юнацтва. Сукупний фонд становив 7,169 млн пр. (на 493,1 тис. менше порівняно з попереднім роком), так само на 23 040 осіб зменшилася кількість користувачів, на 577 190 од. – документовидача.

image
БібліоЖиття Хмельниччини. 2024. № 1. Онлайн-бюлетень Хмельницької ОУНБ
Важливим напрямом бібліотечної політики в області залишається подальша комп’ютеризація бібліотек, формування електронних інформаційних ресурсів і надання користувачам доступу до них. На початок 2023 р. в публічних бібліотеках області налічувалося 1 312 комп’ютерів, з них 158 (12%) – в обласних бібліотеках, 1 154 (88%) – у бібліотеках ТГ, у т. ч. 689 (52,5%) – у сільських. Доступ до інтернету надавали 408 книгозбірень; 451 бібліотека області створила і ефективно використовує сторінки в соціальних мережах, 62 – ведуть сайти і блоги, через які користувачі отримують доступ до онлайн-інформації. У бібліотеках генерують 53 електронні каталоги із сукупним обсягом понад 1 млн 926 тис. записів. До краєзнавчих картотек влито 11 450 тис. карток, створено нові актуальні рубрики: «Вони захищають нашу Батьківщину», «Воєнний стан в Україні», «Закони України, прийняті під час воєнного стану», «Світ – з Україною», «Нагородження наших захисників», «Переселенці», «Українська православна церква», «Кібербулінг», «Держпродспоживслужба», «Перейменування вулиць», «Державна міграційна служба», «Депортація кримських татар» та ін.

Бібліотеки є важливими центрами просвітницької роботи. У 2022 р. проведено 24,3 тис. соціокультурних заходів із залученням 504,9 тис. осіб. На базі бібліотек діяли 504 клуби за інтересами, у т. ч. розмовні клуби української мови для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та місцевих жителів, клуби протидії дезінформації. У Хмельницькій ОУНБ започатковано історичні студії, психологічний полілог «Слухай. Говори. Дій», продовжив роботу кіноклуб медіапросвіти з прав людини та ін.

Для обслуговування осіб з інвалідністю використовується книгоношення, індивідуальне інформування, підготовка тематичних добірок, рекомендаційних списків, залучення до заходів бібліотек. У читальній залі Центральної бібліотеки Полонської ТГ працює тифлостудія «Окуляр», яка обслуговує громадян з порушенням зору; до їхніх потреб – адаптований сайт, на якому сторінка “Інклюзивні ресурси тифлостудії «Окуляр»” наповнюється аудіокнигами, фільмами, екскурсіями з тифлокоментарем.

Новим напрямом бібліотечної роботи стала підтримка Збройних Сил України та внутрішньо переміщених осіб. Подекуди бібліотеки взяли на себе функції волонтерських центрів, де загал небайдужих громадян займається виготовленням маскувальних сіток, в’язаних шкарпеток, окопних свічок, формуванням наборів продуктів харчування і книжок для відправки на передову, у співпраці з активістами Червоного Хреста України, психологами, митцями, благодійними фондами організовують заходи з психологічної підтримки ВПО, розвінчування російської дезінформації, ворожих інформаційно-психологічних операцій, забезпечення змістовного дозвілля дітей і дорослих, надання актуальної інформації про край, який став для них прихистком.

Станом на початок 2022 р. роботу публічних книгозбірень області забезпечували 1 027 бібліотекарів, із них вищу та середню фахову освіту мають 663 особи. Понад 20-річний стаж роботи в бібліотеках – у 539 працівників (52,5%), від 3 до 10 років – 149 (14,5%), до 3 років – 113 (11,0%). У режимі неповного робочого часу працювали 222 бібліотекарі.

 Завдяки самовідданій праці заслужили визнання держави і вдячність користувачів бібліотекарка з с. Судилків Д. Сунцова, яка першою в області була удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури УРСР» (1966), це ж звання отримали фундатор і перша директорка Хмельницької обласної бібліотека для юнацтва Д. Починок (1977–1985), директорки Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т. Г. Шевченка Т. Олександрова (1967–1978), О. Киричук (1983–2004). Заслуженими працівниками культури України є директорки Хмельницької ОУНБ, С. Карван (1988–2003), Н. Синиця (2004–2017), К. Чабан (з 2017 р.), директорка Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т. Г. Шевченка В. Черноус (з 2004 р.), директорка Шепетівської ЦБС Л. Бурова. Великий авторитет серед фахівців здобули директорка Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва з 1998 р. Т. Таньчук, її заступниця В. Тарчевська, яка удостоєна відзнаки ВГО УБА «За відданість бібліотечній справі», директорка наукової бібліотеки Хмельницького національного університету, канд. іст. наук О. Айвазян (з 2008 р.), директорка ЦБ Хмельницької міської ТГ Т. Козицька (з 2014 р.), директорка Чемеровецької ЦБ М. Кульпінська (з 2008 р.), директорка Старосинявської ЦБ О. Іванець (з 2001 р.), директорка Кам’янець-Подільської ЦБ Л. Геплюк (з 2015 р.), директорка Білогірської ЦБ Г. Мартинюк (з 1985 р.), директорка Новоушицької ЦБ Н. Маринчак (з 1996 р.) та багато  інших бібліотекарів Хмельниччини.

 

Джерела

Яворовский Н. И. О церковно-приходских библиотеках / Яворовский Н. И. // Подольские епархиальные ведомости. Прибавление. – 1883. – № 7. – С. 131–136.

Лауреати обласних премій Хмельниччини : біобібліогр. покажч. / упр. культури Хмельниц. ОДА, Хмельниц. ОУНБ ; редкол.: Синиця Н. М. (голова), Мельник В. О. [та ін.].  – Хмельницький, 2004. – 176 с.

Прокопчук В. С. Бібліотека Кам’янець-Подільського національного університету: роки становлення й розквіту : іст. нарис. / Прокопчук В. С., Філінюк Л. Ф. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. – 284 с.: іл.

Бібліотеки і освіта // Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Хмельницька область / ред. рада вид.: В. Г. Кремень (голова) [та ін.]; редкол. тому: О. М. Завальнюк (голова) [та ін.]; авт.: Завальнюк О. М., Прокопчук В. С. [та ін.]. – Київ : Знання України, 2010. – С. 56–72.

І. І. Огієнко, С. О. Сірополко, Л. У. Биковський: любов до книги – крізь усе життя / В. Прокопчук // Сучасні проблеми діяльності бібліотеки в умовах інформаційного суспільства : матеріали ІІІ наук.-практ. конф., 29 вересня 2011 р., Львів. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. – С. 130–154. – Бібліографія.

Аналіз діяльності публічних бібліотек Хмельницької області за 2011 рік / упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. ОДА, Хмельниц. ОУНБ ; уклад.: Маковська В. В., Онищук Н. П. [та ін.]. – Хмельницький, 2012. – 36 с.

Кароєва Т. Р. Провінція у галактиці Гутенберга: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / Т. Р. Кароєва ; МОН України, Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2014. – 472 с. : іл.

Прокопчук В. С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / Прокопчук В. С. – 2-ге вид., допов.– Кам’янець-Подільський : Зволейко Д. Г., 2014. – 312 с.

Айвазян О. Б. Бібліотеки Поділля (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) : монографія / Айвазян О. Б., Прокопчук В. С. – Кам’янець-Подільський : Зволейко Д. Г., 2016. – 256 с.

Бібліотеки Кам’янець-Подільської області в суворі 40-і роки ХХ ст. / О. Б. Айвазян, В. С. Прокопчук //  Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Сер. : Бібліотекознавство. Книгознавство. – 2018. – Вип. 5. – С. 12–25.

Постаті бібліотечної плеяди. Директори бібліотек Хмельницької області : довідник / департамент інформ. діяльності, культури, національностей та релігій, Хмельниц. ОУНБ ; укладачі: Синиця Н. М., Грудецька Т. В., Пасічник В. В. ; редкол.: Чабан К. А., Марцонь Л. І. – Хмельницький : Заколодний М. І., 2021. – 196 с.

Хмельницька ОУНБ у двох століттях : документи і матеріали / редкол.: Чабан К. А. (голова), Синиця Н. М. [та ін.]. – Житомир : Бук-Друк, 2021. – 124 с.

Чабан К. А. Етапи становлення та розвитку публічних бібліотек у Хмельницькій області / К. А. Чабан // Духовні витоки Поділля: освіта, наука і культура на Хмельниччині (до 85-річчя утворення Хмельницької області) : матеріали ХІІ всеукр. наук.-практ. конф., м. Хмельницький, 20 верес. 2022 р. – Хмельницький: ХГПА, 2022. – С. 320 – 328.

Прокопчук В. С. Централізація масових бібліотек Хмельниччини у 1970-х роках: її реалізація і наслідки / В. Прокопчук, О. Айвазян // Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції «Хмельниччина: історія та сучасніть», присвяченої 85-річчю утворення Хмельницької області / редкол.: Баженов Л. В. [та ін.]. – Хмельницький : ФОП Стрихар А. М., 2022. – С. 223–231.

Аналіз діяльності публічних бібліотек Хмельницької області за 2022 рік / Департамент інформ. діяльності, культури, національностей та релігій Хмельниц. ОВА, Хмельниц. ОУНБ ; уклад.: В. В. Маковська, Т. В. Грудецька, І. О. Лавренчук. – Хмельницький : Стрихар А. М., 2023. – 44 с.

Бібліотечний шлях в історії та сьогоденні Хмельниччини : зб. доп. і повідомл. наук.-практ. конф., м. Хмельницький, 29 верес. 2022 р. / Департамент інформ. діяльності, культури, національностей та релігій Хмельниц. облдержадмін. ; Хмельниц. ОУНБ ; Хмельниц. обл. від-ня ВГО УБА. – Хмельницький : Стрихар А. М., 2023. – 124 с.

Синиця Н. М. Становлення Хмельницької ОУНБ як регіонального інформаційного центру / Синиця Н. М. // Хмельниччина в контексті модернізаційних та трансформаційних процесів ХХ – початку ХХІ ст. : матеріали всеукр. міждисциплін. наук-практ. конф. (м. Хмельницький, 26 трав. 2023 р.). – Хмельницький : ХГПА, 2023. – С. 152–160.

Бібліотеки Хмельниччини: публікації 2023 : бібліогр. покажч. : електрон. вид. Вип. 19 / Департамент інформ. діяльності, культури, національностей та релігій Хмельниц. облдержадмін. ; Хмельниц. ОУНБ ; уклад. О. М. Шеін. – Хмельницький, 2024. – 52 с.

Прокопчук В. С. Бібліотечна справа на Хмельниччині (1920–2023): монографія / В. С. Прокопчук, О. Б. Айвазян. - Дунаївці; Хмельницький: Стрихар А М., 2024. – 416 с: фото.

Aftanazy R. Dzije rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. – Wroclaw, 1996. – T. 9 : Wojewodztwo podolskie – 444 s.

Прокопчук Віктор Степанович
Статтю створено : 05.07.2024
Останній раз редаговано : 11.07.2024