За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Бібліотеки |
Медіате́ка (від лат. media, medium – середовище, засіб, спосіб, посередник та давньогрец. θήκη – сховище) – соціально орієнтована установа у сфері освіти, культури та інформації або структурний підрозділ установи, чи спеціально організований і обладнаний простір в установі, що має сукупність фонду медіатекстів на будь-яких носіях і різноманітних інформаційних, технічних засобів, мультимедіа, а також відповідне обладнання для зберігання і відтворення медіатекстів.
Загалом термін «медіатека» (media library, mediateque) є багатозначним, що має кілька тлумачень: фонд документів на паперовому носії, звукозаписів, відеофільмів, комп’ютерних презентацій та технічне забезпечення для їх використання; один із різновидів сучасної технологічно розвиненої публічної бібліотеки, або її структурний підрозділ, що надає широке коло послуг, пов’язаних із цифровими ресурсами і відповідних сучасним інформаційним потребам користувачів; у навчальних закладах – спеціально організований та обладнаний багатофункціональний простір для здобуття знань та змістовного дозвілля. Попри понад 30-річний період застосування терміну «медіатека» він не унормований і дотепер. Разом із цим терміном як синонімічні застосовують поняття «гібридна бібліотека» (в англомовних країнах), «електронна бібліотека», «цифрова бібліотека», «медіабібліотека», «бібліотека-медіатека», «медіацентр» тощо, хоча кожний з цих термінів відображає сутність М. лише частково.
Термін «медіа» введений у науковий обіг канадським культурологом, філософом, філологом, дослідником впливу засобів електронної комунікації на формування людини і суспільства М. Маклуеном (1911–1980), який, зокрема, зазначав: «Щоб бути по-справжньому грамотним, потрібно бути грамотним у світі медіа».
Поняття «медіа» спершу використовували на позначення сукупності засобів масової інформації. Зі стрімким і повсюдним поширенням новітніх інформаційних технологій (НІТ) та інтернет-простору творцем медіа в цифрових форматах (статей, музичних кліпів, буктрейлерів, електронних журналів, блоґів тощо) може бути будь-яка людина, обізнана з НІТ. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) і різноманітні способи електронного доставляння документів уможливили суттєве розширення сфери використання медіа, які нині тлумачать як комунікативні засоби і мережі, призначені для фіксування й передавання різноманітної інформації. До них належать візуальні, усні, друковані повідомлення, радіо, телебачення, преса, різні носії даних (грамплатівки і компакт-диски, магнітофонні та відеокасети, аудіокниги, електронні книжки, у т. ч. підручники, навчальні посібники тощо).
З урахуванням цієї обставини і з метою збереження контингенту користувачів частина публічних бібліотек за умови небайдужості, належного фінансування з боку органів місцевого самоврядування, підтримки громадськості та меценатів задля підтвердження своєї значущості у громаді як загальнодоступних осередків культури і знань здійснюють власну модернізацію й трансформацію шляхом істотного розширення своїх функцій на базі комп’ютеризації і автоматизації багатьох виробничих процесів, розширення спектру ІКТ та їх удоступнення для відвідувачів. Крім традиційних друкованих носіїв інформації – книжок та періодичних видань, вони починають видозмінювати свої інформаційні ресурси відповідно до вимог часу і пропонувати користувачам у значних обсягах цифрові носії – компакт-диски, відео- та аудіокасети, бази даних (БД), електронні книжки тощо. Відтак бібліотеки набувають властивостей, притаманних мультифункціональним М., надаючи можливість всім користувачам використовувати різноманітні електронні документи та відповідні технічні пристрої, у т. ч. в інтерактивному режимі, наприклад, в дистанційному навчанні, і таким чином реалізовувати не лише освітні, професійні та дозвіллєві, а й творчі, комунікативні та інші інтереси й потреби шляхом участі в дискусійних, мовних, літературних, музичних клубах, тренінгах, гуртках за інтересами, курсових формах набуття нових знань тощо.
Терміни «медіатека» і «медіатекар» уперше були застосовані в 1990-і рр. у Франції. На той час поняття М. розглядалось досить вузько – як сховище оцифрованих книг у структурі традиційної бібліотеки, нарівні з фоно-,фото-, фільмо-, ігротекою. Пріоритет надавався створенню М. у сільській місцевості. Водночас у зарубіжній професійній пресі почав застосовуватися термін «принцип медіатеки», за яким у публічній бібліотеці передбачалося створення синтетичного (взаємопоєднуваного) культурного простору, у т. ч. шляхом широкого використання різних засобів інформації і комунікації – від традиційних друкованих до новітніх комп’ютерних. У багатьох населених пунктах Франції М. прийшли на зміну традиційним бібліотекам, клубам, іншим осередкам культури, ставши центрами ділової, освітньої, дозвіллєвої, довідкової інформації. Аналогічні М. успішно діють у Німеччині (зокрема популярна Штутгартська М.), Данії, США, Австрії, Польщі, Фінляндії, Канаді, Японії, Грузії та інших країнах. Одним із прикладів сучасної М. є Нова Олександрійська бібліотека (інша назва – Олександрина) в Єгипті, створена на рубежі 20–21 ст. за широкої міжнародної співпраці на чолі з ЮНЕСКО. У структурі Олександрини – фонд, що налічує понад 500 тис. документів на різних носіях, велика читальна зала загальною площею 70 000 м² на 3 500 місць, розміщена на 11 щаблях-терасах, великі книгосховища, розраховані на 8 млн книжок, конференц-центр, шість спеціалізованих бібліотек – художньо-мультимедійна, мікроформ, для осіб з вадами зору, підлітків і дітей, рідкісних видань і спеціальних колекцій, три музеї, чотири галереї мистецтв, лабораторія з реставрації рукописів, планетарій тощо. Інші приклади великих М. – паризького передмістя Ле-Перре-сюр-Марн, яка здобула Ґран-прі премії для бібліотек від порталу «Livres Hebdo» (2020), паризька М. «Жан-П’єр Мельвіль» (Jean-Pierre Melville).
На пострадянському культурному просторі в 1990-і рр. М. визначалась як організація або служба, що має збирати, зберігати і надавати користувачам аудіовізуальні матеріали.
На початку 21 ст. серед бібліотекознавців точилися дискусії щодо М. та їх місця у суспільстві. Одні вважали, що традиційні бібліотеки поступово перетворюються на М. Їхні опоненти зауважували, що таке перейменування є неправомірним чи передчасним, позаяк частка медіадокументів у бібліотечних фондах не сягає і 20 %. Деякі фахівці вважали, що М. – це спеціально облаштовані приміщення в бібліотеках і навчальних закладах, із комп'ютерним обладнанням, пристроями мультимедіа (з виходом в інтернет), де зберігаються, видаються користувачам і прослуховуються (проглядаються) аудіо- і відеоматеріали, наприклад, читальна зала, обладнана спеціально для комплексного використання аудіовізуальних документів і машиночитаних носіїв інформації.
Передумови для виникнення М. виникли ще у 1980-і рр., коли в зарубіжних країнах наукові та спеціальні бібліотеки почали надавати своїм користувачам оптичні носії інформації (компакт-диски, CD). Спочатку це були довідкові та бібліографічні БД, потім до них додалися офіційні видання, окремі повнотекстові наукові журнали і звіти, аудіокниги.
Надалі, у 1990-і рр., набули поширення мультимедійні CD у вигляді оцифрованих енциклопедій, підручників, спеціальних довідників і т. ін. Як новинки вони мали значний попит у книгозбірнях. У 1995 р. їх використовували 26 % наукових і академічних бібліотек США, а локальними CD-мережами в країні були охоплені 75% університетських бібліотек. У книгозбірні Бірмінгемського університету (Великобританія) така мережа діяла вже у 1990 р. і на той час охоплювала 8 дисководів та одночасно доступних 7 робочих станцій.
Проте завдяки швидкому розвитку НІТ з’явилися якісніші електронні видання та більш компактні носії інформації зі значним обсягом пам’яті, а попередні, тобто CD, – поступово стали втрачати новизну, попит на них знизився.
У сучасних бібліотеках застосування аудіовідеотехнічних засобів, інтенсивність та обсяги наповнення баз даних, фондів електронними документами та їх носіями залежить від багатьох чинників: рівня налаштованості і підготовленості бібліотечного персоналу до роботи з такими документами та відповідним обладнанням, технічних можливостей бібліотеки щодо трансформації своїх приміщень, обсягу фінансування установи, контингенту користувачів, їхніх інформаційних потреб та запитів тощо. Тому в різних країнах трансформація традиційних бібліотек в М. відбувається по-різному.
Навіть за умови помітного переважання у фондах інформаційних ресурсів в електронному форматі бібліотека не може вважатися М. в разі наявного в малій кількості чи взагалі відсутності функціонального технічного обладнання – магнітофонів, диктофонів, електрофонів (програвачів), аудіо-, CD- та DVD-плеєрів, мультимедійних комп’ютерів, відеомагнітофонів, навушників, відеокамер, телевізорів, кінокамер, проєкційного обладнання, інформаційних табло тощо. Водночас не існує певних кількісних критеріїв чи нормативів, за якими можливе чітке розмежування бібліотек і М.; рішення про те, як позиціонувати установу, ухвалюють на рівні засновника. Бібліотеки, які передбачається перетворити на М., мають дбати про нарощування матеріально-технічної бази: крім комп’ютерів це і периферійне обладнання, у т. ч. пристрої запису на компакт-диски, сканери та інша техніка.
Як свідчить світовий досвід, для створення М. необхідні значні кошти, спеціально обладнані приміщення, із сучасним дизайном, в яких багато відкритого простору і мінімум меблів.
В Україні станом на початок 2021 р. налічувалося 70 М. Спостерігається тенденція поступового збільшення кількості М. Набули розвитку різні типи М.: оновлена форма публічної бібліотеки, зазвичай, після капітального ремонту її приміщення, суттєвого перепланування внутрішнього простору, зміни інтер’єру, оснащення новими технічними пристроями і меблями; відповідно оснащений структурний підрозділ чи простір публічної, наукової книгозбірні (часто під назвою медіацентр бібліотеки); інформаційно-ресурсний центр закладу вищого вищої освіти; багатофункціональний структурний підрозділ на базі традиційної шкільної бібліотеки; новий тип публічно-шкільної бібліотеки – як складова інклюзивної освіти. Багато М. створено в руслі реалізації Національної доктрини розвитку освіти України у 21 сторіччі, що передбачає зокрема й упровадження сучасних інформаційних технологій у практику освітнього процесу.
У Державній бібліотеці України для юнацтва М. була створена і введена в структуру відділу мистецтв у 2005 р. у форматі колекції нових сучасних носіїв інформації, де можна переглянути CD-диски та відеофільми, скористатися електронними підручниками, енциклопедіями, довідниками, прослухати твори світової класичної музики та ін.
У 2006 р. створено медіацентр Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського як структурний підрозділ відділу науково-технічного забезпечення та впровадження комп’ютерних технологій.
М. в Україні – це прообраз загальнодоступної бібліотеки майбутнього в руслі її медіатизації, тобто трансформації в багаторівневу документно-інформаційну структуру з відповідним технологічним середовищем та фондами на різних носіях.
Гаскюзлъ, Ж. Пространство для книги : руководство для всех, кто строит, оборудует и обновляет библиотеку / Жаклин Гаскюзль. – Москва : Рудомино, 1995. – 303 с.
Брюнле З. Штутгартская медиатека / З. Брюнле // Библиотека. – 1995. – № 5. – С. 66–72.
Библиотечное дело: терминолог. слов. / Рос. гос. б-ка. – 3-е изд. – Москва, 1997. – Про медіатеки: с. 66.
Майстрович Т. Все определяет воля к победе, или что такое Медиатека / Т. Майстрович // Библиотека. – 1997. – № 10. – С. 32–34.
Вовк Г. Медиатека и ее задачи в современную эпоху / Г. Вовк // Панорама культурной жизни зарубежных стран. – 1999. – № 5. – С. 8–15.
Никанорова Л. На пути к медиатеке /Л. Никанорова // Библиотека. – 2001. – № 1. – С. 37–38.
Дебрийон Ф. От печатных собраний к медиатеке / Ф. Дебрийон // Библиотека. – 2002. – № 8. – С. 74–76.
Мотульский Р. Как вас теперь называть? Информотека, медиатека, гибридная или просто библиотека? / Р. Мотульский // Библиотека. – 2002. – № 3. – С. 48–51.
Юмашева Ю. Ю. Медиатека – библиотеке / Ю. Ю. Юмашева // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества. – 2002. – Т. 1. – С. 145–151.
Володин Б. Ф. Медиатека и утопия: французская модель библиотечной информатизации / Б. Ф. Володин // Библ. дело. – 2003. – № 5. – С. 39–41.
Недашковская Т. А. Публичные библиотеки и медиатеки Франции: тенденции развития / Т. А. Недашковская // Библиотековедение. – 2003. – № 3. – С. 98–105.
Круц С. Шкільна медіатека в сучасному бібліотечно-інформаційному просторі: інновації, реалії та перспективи / С. Круц // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В.І. Вернадського. – 2004. – Вип. 12. – С. 218–224.
Медіатека як структурний підрозділ бібліотеки : (концеп.-метод. поради щодо орг.) / [уклад. Ю. А. Ворона ; ред. В. М. Кучерява, С. О. Чачко] ; М-во культури і туризму України, Держ. б-ка України для юнацтва. – Київ, 2006. – 23 с.
Денисенко Н. Вузовские медиатеки // Библиотека. – 2007. – № 11. – С. 49–50.
Зуева Е. М. Библиотека-медиатека (библиотечный мультимедиацентр) / Е. М. Зуева // Медиатека и мир : науч.-практ. журн. / РГБ; Центр библиотечных инновационных технологий РГБ. – Москва, 2009. – № 1. – С. 18–21.
Ласкова Н. О. Матеріали методичної консультації щодо створення та функціонування шкільної медіатеки / Н. О. Ласкова // Шкіл. б-ка плюс. – 2010. – Квіт. (№ 8). – С. 5–10.
Гладкая И. Медиатека как эффективное средство визуализации учебного процесса / И. Гладкая, И. Пылаева // Бібл. форум України. – 2011. – № 4. – C. 16–18.
Михайленко Н. Медіатека гімназії : інф. безпека гімназистів : [б-ка-медіатека Першої укр. гімназії ім. Миколи Аркаса, м. Миколаїв] / Наталя Михайленко // Шкіл. бібл.-інфрм. центр. – 2011. – № 10. – С. 34–37.
Тишевська В. Бібліотечно-інформаційний комплекс – центр інтелектуального творчого розвитку особистості / В. Тишевська, О. Новицька // Дир. шк., ліцею, гімназії. – 2011. – № 1. – С. 108–111.
Жукова В. П. Медиа-библиотека: терминологический анализ // Науч. и техн. б-ки. – 2013. – № 9. – С. 5–10.
Гордійчук, О. М. Медіатека – бібліотека майбутнього / О. М. Гордійчук, Н. І. Андрушко // Шкіл. б-ка плюс. – 2016. – Листоп. (№ 21/22). – С. 20–23.
Цяпало Л. Перша Львівська Медіатека як інноваційний бібліотечний простір / Л. Цяпало, Н. Білута, Д. Данильченко // Бібл. планета. – 2016. – № 1. – С. 21–22.
http://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=7506
Гусак М. Медіатехнології – шлях у майбутнє сучасних бібліотек / Марина Гусак // Бібліосвіт: інформ. вісн. – 2017. – № 2. – С. 32–35.
Копанєва В. О. Бібліотека в середовищі цифрової науки: системно-інтеграційна взаємодія / В. О. Копанєва ; [наук. ред. О. С. Онищенко] ; М-во культури та інформ. політики України, Нац. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – Київ : Ліра-К, 2020. – 321 с. : іл.
____________________________________
Медіатека у Державній бібліотеці України для юнацтва
Медіатека // Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради
Медіатека-простір для навчання й обміну думками
Євтушенко Елла. Медіатека Ле-Перре: як у Франції реформують бібліотечну систему