За місяць : 1971
статей : 1044
Київське бібліотечне об’єднання – громадська професійна організація бібліотечних працівників Києва, що діяла у 1924 – на початку 1930-х років і здійснювала координацію діяльності та методичне керівництво бібліотеками міста та Київської округи, професійну підготовку й перепідготовку їхніх кадрів.
Попередниками К. б. о. були Всеукраїнське бібліотечне товариство (зареєстроване в серпні 1918 р.), міська бібліотечна асоціація (1921 р.) та Товариство вивчення нової книги (1923), проте ці форми професійної самоорганізації з різних причин проіснували нетривалий час і суттєво на бібліотечну сферу міста не впливали.
Водночас необхідність у згуртуванні бібліотекарів залишалася нагальною, оскільки в перші роки радянської влади кількість книгозбірень невпинно зростала, однак діяли вони роз’єднано, і потрібно було докорінно змінити не лише принципи організації бібліотечного обслуговування населення, а й здійснити ідеологічну та фахову підготовку кадрів.
У травні 1923 р. в Києві було започатковано бібліотечні самоосвітні курси (т. зв. самокурси), на яких вивчали зокрема такі питання: система та методи політосвітньої роботи; місце бібліотеки в системі політосвіти; завдання сучасної бібліотеки; основні принципи комплектування бібліотечних фондів тощо. Діяльність цих курсів, що перебували під контролем інструкторів Київської губполітосвіти, тривала до жовтня того ж року. Після двомісячної перерви, з грудня 1923 р. робота курсів здійснювалась на базі Київської центральної робітничої бібліотеки (КЦРБ) ім. РКП(б) (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого). Головну увагу акцентували на всебічному вивченні фахової літератури та питаннях керування читанням. Загалом, діяльність бібліотечних самоосвітніх курсів сприяла взаємному спілкуванню та обміну досвідом практичної роботи, згуртуванню бібліотекарів міста, усвідомленню ними необхідності створення професійної організації, яка координувала б роботу міських бібліотечних установ .
Влітку 1924 р. на міській конференції працівників наукових бібліотек було вирішено створити академічну секцію «Об’єднання бібліотекарів м. Києва», яка стала організаційною основою для формування майбутнього К. б. о. Секція, до складу якої ввійшли працівники державних, вишівських та спеціальних бібліотек, у жовтні 1924 р. організувала гурток із вивчення бібліографічної класифікації, до участі в ньому записалися 20 осіб (надалі число відвідувачів лекцій досягало до 70 осіб). Окрім того, члени гуртка також активно вивчали іноземні мови (зокрема англійську та німецьку).
У вересні–жовтні 1924 р., за активної участі Н. Фрідьєвої – інспектора з бібліотечної справи, методиста Київської окрполітосвіти і одночасно співробітниці Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), працівники академічних, масових, профспілкових, дитячих, військових та інших бібліотек міста створили громадську професійну організацію, під куруванням окрполітосвіти, – Київське бібліотечне об’єднання. Нова організація гуртувалася навколо Кабінету бібліотекаря, створеного в КЦРБ ім. РКП(б), і залучила до свого кола більшість бібліотекарів Києва, незалежно від відомчого підпорядкування їхніх установ. Фактично К. б. о. та Кабінет бібліотекаря, керовані Н. Фрідьєвою, були єдиним цілим й виконували спільні завдання.
На початковому етапі діяльність К. б. о. зосереджувалась на виконанні трьох основних завдань: опрацювання питань наукової організації бібліотечної справи в межах Києва та Київської округи; опанування методикою бібліотечної та бібліографічної роботи; підвищення кваліфікації бібліотекарів міста й округи. Для перепідготовки бібліотечних працівників в К. б. о. було створено три гуртки: з вивчення читача, з пропаганди марксистсько-ленінської літератури та плакатний (створення та використання плакатів). К. б. о. займалося також вивченням умов роботи та побуту бібліотекарів Київщини, проведенням певних дослідів у галузі бібліотечної справи та бібліотекознавства, організацією культурно-просвітницьких заходів для бібліотекарів та ін. Діяльне ядро К. б. о. сформувалося переважно з працівників політосвітніх бібліотек, які мали кращий рівень підготовки завдяки участі в бібліотечних курсах і були більш здібними до вивчення й опрацювання методики бібліотечної роботи та дослідження читачів, на що їх націлювала й окрполітосвіта.
У період свого розквіту (1926–1927) К. б. о. охоплювало 229 бібліотекарів міста (181 жінку і 48 чоловіків), більшість з них (56%) були працівниками політосвітніх (79 осіб), профспілкових (50 осіб) та інших бібліотек, у т. ч. академічних і вишів (35 осіб). Членами К. б. о. були також 39 безробітних бібліотекарів і 26 бібліотекарів-практикантів (стажерів).
Початково в К. б. о. діяли дві секції: академічних та дитячих бібліотек. Керівним органом була рада, до складу якої належало сім осіб: два представники від профспілкових бібліотек, по одному – від дитячих, військових, вишівських книгозбірень, КЦРБ ім. РКП(б) та окрполітосвіти. П’ять осіб було обрано у президію ради, яка проводила засідання щотижня. З кінця 1924 р. президія, орієнтуючись на загальні директиви окрполітосвіти, фактично здійснювала поточне керування всією бібліотечною справою Києва.
Надалі в К. б. о., до якого було залучено більше половини бібліотечних фахівців міста, діяли три секції за профілем книгозбірень: бібліотекарів дитячих бібліотек; бібліотекарів, що обслуговували масового дорослого читача (бібліотек політосвіти та профспілок); бібліотекарів спеціальних бібліотек (академічних та вишів). Президія ради К. б. о. складалася вже з семи осіб, засідання відбувалися щотижня, а щомісяця збирали конференцію об’єднання, на якій, зокрема, затверджували план роботи на квартал, складений радою К. б. о.
На основі аналізу діяльності київських книгозбірень у К. б. о. було розроблено положення про бібліотечні ради, форми звітності, підготовлено та проведено в другій половині 1920-х років п’ять загальноміських конференцій, реалізовано низку інших наукових, організаційних професійних та культурно-просвітницьких заходів.
У межах перепідготовки кадрів як одного із головних своїх завдань К. б. о. регулярно організовувало семінари, конференції, практичні заняття, відкривало гуртки, як задля опанування професійними знаннями, так і їх пристосування до виконання партійних настанов та завдань соціалістичного будівництва.
Завдяки участі в щомісячних конференціях київські бібліотекарі мали можливість оперативно впроваджувати в практику озвучуванні на цих заходах нові ідеї та методи бібліотечної роботи. Члени К. б. о., окрім аналізу діяльності своїх колег, вивчали й досвід дореволюційних книгозбірень, зокрема ведення культурно-просвітницької роботи в київських безкоштовних бібліотеках-читальнях, що працювали в місті на початку 20 ст.
Наприкінці 1926 р. в К. б. о. діяло п’ять комісій: з наукової організації праці (НОП) у бібліотечній роботі; із самоосвіти; три інші – з упровадження резолюцій Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників (1926): у справі вивчення читача (керували нею Д. Балика та Н. Фрідьєва); організації пересувних бібліотек; з питань діяльності об’єднання.
У 1926–1928 рр. в К. б. о. працювало вже сім основних гуртків з вивчення: марксистської української книги; сучасних проблем марксизму (керівник Я. Розанов – директор КЦРБ ім. ВКП(б); філософії; революції 1905 р.; сучасної художньої літератури; художньої літератури українською та російською мовами. Час від часу з’являлися також інші гуртки: марксистської самоосвіти; єврейської бібліографії; живої газети «Самоучка» для агітації за самоосвіту; плакатного мистецтва та ін. У межах кампанії українізації при К. б. о. діяли також курси з вивчення української мови, які у 1926 р. відвідувало 96 осіб, з них 68 успішно завершили навчання. На рубежі 1920–1930-х рр., завдяки активній допомозі членів К. б. о., при КЦРБ ім. ВКП(б) почав працювати гурток з вивчення англійської мови.
Базою для діяльності К. б. о. і надалі був Кабінет бібліотекаря (інша назва – бібліотечна секція Кабінету політосвітробітника), створений у лютому 1925 р.; в його фонді на початок 1927 р. налічувалося майже 2 тис. видань з питань бібліотечної, клубної та політосвітньої роботи. Фактично Кабінет перетворився на великий методичний центр для бібліотекарів Києва. Його діяльність цілковито залежала від активності членів К. б. о., які працювали на громадських засадах. Під керівництвом Н. Фрідьєвої проводилися масштабні організаційно-методичні та науково-дослідні заходи для бібліотечних працівників міста.
При Кабінеті бібліотекаря працювали кілька методичних комісій – бібліографічна, з вивчення книги, з вивчення читачів, роботи з малописьменними, з питань самоосвіти, раціоналізації бібліотечної справи. Саме в Кабінеті бібліотекаря за діяльної участі активістів К. б. о. розроблялися плани місячників української книги, кампанії, відомої під назвою «Бібліотечний похід», програми конференцій, семінарів, нарад бібліотечних працівників тощо.
Популярність і затребуваність Кабінету були значними. Так, протягом останнього кварталу 1926 р. його відвідали 1 403 бібліотекарі, їм було видано 885 книг і журналів, надано 352 консультації.
У 1920–1930-ті рр. одним із найважливіших напрямів культурної політики в СРСР була боротьба з неписьменністю населення. Відтак особливого значення в К. б. о. набула робота комісії у справі з малописьменними, члени якої аналізували та опрацьовували методичні та організаційно-технічні питання обслуговування цієї категорії читачів. Комісія також займалася налагодженням взаємодії бібліотек з лікнепами та школами малописьменних, удосконаленням форм роботи з газетою в різних гуртках, підвищенням ефективності голосних читань для неписьменних і підготовкою для роботи з ними відповідних бібліографічних посібників та ін. Результати діяльності методичних комісій Кабінету були в полі зору активу К. б. о., їх вивчали, аналізували й щомісяця обговорювали на загальних нарадах бібліотечних працівників міста.
Наприкінці 1925 р. – на початку 1926 р. з ініціативи Н. Фрідьєвої та завдяки організаційним зусиллям членів К. б. о. при Кабінеті бібліотекаря КРЦБ ім. РКП(б) почав функціонувати міський бібліотечний семінар тривалістю дев’ять місяців як форма курсової професійної підготовки фахівців. У семінарі брали участь 144 особи. Крім того, на базі КЦРБ ім. РКП(б) члени К. б. о. запровадили шестимісячний семінар для практикантів. Бібліотечним практикантством (учнівством) також керувала Н. Фрідьєва, якій допомагали активісти Кабінету бібліотекаря.
Поступово в процесі практичної діяльності, під контролем Губполітосвіти, сформувалося головне завдання К. б. о., як і Кабінету бібліотекаря КЦРБ ім. РКП(б), – опрацювання питань теорії, методики і практики бібліотечної роботи на основі вивчення та узагальнення досвіду діяльності київських бібліотек з метою підвищення ефективності їх функціонування й професійного рівня працівників.
Аналіз досвіду міських книгозбірень в К. б. о. здійснювався через: опрацювання, передусім, звітів бібліотек Києва та Київської округи; дослідження та систематизацію документів з організації бібліотечної роботи (статутів, правил користування бібліотекою, бібліотечних плакатів, інструкцій, положень, схем, планів, діаграм, графіків тощо), а також анотацій, відгуків на книжки, анкет, зразків бібліографічних карток; опрацювання та вивчення нової фахової літератури. Ця робота в подальшому зумовила створення при Кабінеті бібліотекаря КЦРБ ім. ВКП(б) методичної комісії (бібліотечної секції), яка постійно взаємодіяла з президією ради К. б. о.
Члени К. б. о. на спільних засіданнях вивчали передовий бібліотечний досвід, обговорювали методичні питання, особливості застосування бібліотечної техніки, експерименти, що проводилися в окремих бібліотеках тощо. Саме вони, творчо використовуючи та пропагуючи кращий бібліотечний досвід, запроваджуючи нові форми роботи з книгою і читачами, здійснюючи методичний вплив на публічні бібліотеки, визначали загальну атмосферу бібліотечного життя Києва та Київської округи.
При Кабінеті бібліотекаря КЦРБ ім. ВКП(б) для членів К. б. о. щомісяця влаштовували лекції (кожну з яких відвідували до 80-ти осіб). Силами активістів регулярно проводилися конференції з питань НОП, формування ядра бібліотечного фонду, впровадження нової бібліотечної техніки тощо. Для загального розвитку організовувалися лекції з широкої тематики. Зокрема, у 1926 р. члени К. б. о. власними силами прочитали 14 лекцій: чотири – з української літератури, по дві – з філософії, політекономії та з нагоди річниці революції 1905 р., по одній – з еволюційної теорії та педагогічної психотехніки, інших тем.
У грудні 1926 р. постійна комісія з вивчення читачів при Кабінеті бібліотекаря, яка повністю складалася з членів К. б. о., провела в багатьох масових бібліотеках міста і Київської округи тиждень запису дослівного опитування читачів та зібрала приблизно 10 тис. письмових відповідей. У 1927 рр. відбулося повторне соціологічне опитування, в якому брали участь працівники 22 бібліотек міста і 12 районних книгозбірень Київської округи із залученням багатьох членів К. б. о.
Поширеними формами, що використовували члени К. б. о. в роботі з читачами, були вечори книги, «живої бібліографії», «робочої критики», літературні, атеїстичні вечори тощо. Також активно влаштовували дні бібліотеки, дні книги та інші заходи, іноді в театралізованій формі, із залученням агітбригад.
Певним досягненням у роботі К. б. о. стало те, що вже у 1927–1928 рр. всі київські районні бібліотеки для дорослих працювали скоординовано, за єдиним планом. У 1928 р. зусиллями членів К. б. о. в місті провели три читацькі конференції, а також, у межах чергового соціологічного дослідження, триденне опитування читачів-робітників, що дало змогу зібрати декілька сотень анкет-відгуків на твори класиків художньої літератури. Надалі результати дослідження було використано у формуванні книжкових фондів бібліотек Києва, організації індивідуального обслуговування читачів, довідкової роботи, підготовці та проведенні культурно-масових заходів.
Члени К. б. о. провадили також активну роботу в численних гуртках та клубах (літературних, сільськогосподарських, політичних, драматичних, географічних, самоосвіти, малописьменних, українознавства та ін.), що діяли при бібліотеках. Багато уваги в другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр. приділялося пропаганді виробничо-технічної книги, оскільки на бібліотеки в період технічної реконструкції підприємств покладалося завдання соціально-політичної агітації за розбудову виробництва. Проводилися вечори фахової книги, працівників-ударників, техгодини, техвікторини та інші заходи з пропаганди технічної літератури.
З метою залучення малоосвічених осіб до користування бібліотеками міста та округи члени К. б. о. на базі Кабінету бібліотекаря КЦРБ ім. ВКП(б) виконували відповідні завдання методичного комітету округової інспектури Наросвіти УСРР.
Наприкінці 1920-х рр. Кабінет бібліотекаря у взаємодії з К. б. о. координував роботу 11 районних міських та 19 районних сільських бібліотек. Широко практикувалися інструкторські об’їзди бібліотек периферії (переважно сільських). У такий спосіб було перевірено стан роботи у 283 сільських бібліотеках Київщини, а їхнім працівникам надано необхідну організаційно-методичну допомогу.
Важливе місце в діяльності К. б. о. посідали питання вивчення та розвитку довідково-бібліографічної роботи, яка на той час полягала в удосконаленні форм і методів пошуку джерел інформації, виданні усних бібліографічних довідок, складанні списків літератури, зокрема рекомендаційних. Приділялась увага й виставковій діяльності бібліотечних закладів міста, сфокусована, переважно, на вивченні організаційних засад підготовки бібліотечних виставок, їх оформлення та тематичного спрямування, а також на координації цього напряму культурно-масової роботи.
Десять членів К. б. о. були делегатами Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників у Харкові (1926), двоє з них керували секціями, сім – активно працювали в комісіях, п’ятеро – виступили з доповідями, що стосувалися питань вивчення читачів, організації предметного каталогу, бібліотечної та науково-дослідної роботи дитячих бібліотек, діяльності кабінетів та відділів марксизму-ленінізму в бібліотеках.
Зусиллями членів К. б. о. у 1927 р. в Києві провели конференцію з раціоналізації бібліотечної роботи, де, зокрема, було вирішено організовувати в бібліотеках політосвіти (публічних бібліотеках) гуртки «розумової праці» (два перших з них невдовзі запрацювали в бібліотеці ім. Коцюбинського та книгозбірні заводу «Більшовик»).
Навесні 1929 р. в УСРР було проведено місячник української книги, що мав за мету популяризувати українськомовні видання, пожвавити роботу бібліотек. У Києві він проходив під гаслом «Великого культурного походу». До цього заходу Кабінет бібліотекаря КЦРБ ім. ВКП(б) силами активістів К. б. о. видав і розіслав до інших бібліотек серію рекомендаційних бібліографічних покажчиків «Що читати з української літератури». Було проведено кілька читацьких конференцій, влаштовано виставку української літератури (оригінальної та перекладної).
На рубежі 1920-х – 1930-х рр. діяльність бібліотечних об’єднань, зокрема К. б. о., почала згортатися. Це було спричинено інструкцією Головполітосвіти «Про роботу бібліотечних нарад» (1927), які поступово прийшли на зміну бібліотечним об’єднанням і почали виконувати суто методичні функції. Було також ухвалено рішення про створення при округових та повітових політосвітніх установах кабінетів політосвітроботи, куди на правах секцій мали ввійти кабінети та куточки бібліотекаря. Зокрема, з метою посилення методичного керівництва мережею масових (публічних) бібліотек округи, у 1929 р. при Київському округовому методичному комітеті інспектури Наросвіти УСРР було створено самостійну бібліотечну методичну секцію на базі Кабінету бібліотекаря КЦРБ ім. ВКП(б) з підпорядкуванням зазначеному комітетові.
На початку 1930-х рр. при зазначеній бібліотечній методичній секції діяло п’ять методичних комісій: бібліографічна, раціоналізації бібліотечної праці, у справі з малописьменними, у справі соціалістичного змагання в бібліотеках та сільська бібліотечна. До роботи цих комісій залучались майже 40 провідних фахівців КЦРБ ім. ВКП(б) та інших бібліотек Києва. Для обговорення найважливіших методичних матеріалів та завдань щороку скликали загальні наради бібліотечних працівників. Кожна з комісій мала свою ділянку роботи, розплановану на календарний рік, і перебрала на себе значний обсяг завдань, які виконували члени К. б. о. і Кабінет бібліотекаря. В нових умовах обидві бібліотечні структури виявилися непотрібними і на початку 1930-х років припинили своє існування.
Попри порівняно нетривалий час існування К. б. о., його діяльність, що спиралася насамперед на ініціативу та ентузіазм бібліотечної спільноти Києва, сприяла активізації й розвитку бібліотечної справи в місті та на Київщині у багатьох напрямах. Зусиллями членів К. б. о. в тісній взаємодії з політосвітніми управлінськими структурами, Всенародною бібліотекою України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), КЦРБ ім. ВКП(б) та УНІК було розгорнуто організаційно-методичну, науково-дослідну, культурно-просвітницьку роботу в більшості книгозбірень міста, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості У галузі бібліотекознавства вивчалися питання, пов’язані з читачезнавством. Найбільш діяльні київські бібліотекарі здійснювали активний пошук нових форм самоосвіти, підвищення кваліфікації, професійної комунікації та співпраці у розв’язанні багатьох спільних організаційно-методичних питань, поширювали передовий досвід роботи бібліотек України, сприяли розвитку професійної підготовки та перепідготовки бібліотечних кадрів, запроваджували в діяльність бібліотечних установ нові й експериментальні форми і методи роботи. Ця діяльність поступово призвела до перетворення К. б. о. на інтеграційний центр бібліотечної справи в Києві, де накопичувались, узагальнювалися та розповсюджувалися різні матеріали про розвиток бібліотекарства міста та Київської округи, вивчалася теорія та узагальнювалася практика бібліотечного будівництва, велися дискусії між київськими бібліотекарями, що сприяло підвищенню їхнього професійного рівня. У межах діяльності К. б. о. більше уваги стало приділятися організації культурно-просвітницької та самоосвітньої роботи в бібліотечному середовищі: влаштуванню гуртків, клубів за інтересами, пунктів самоосвіти, довідкових, консультаційних «кутків», вечорів книги, бесід, голосних читань, лекцій, конференцій, книжкових виставок, невеличких спектаклів тощо. Бібліотеки із замкнутих, шаблонних, закостенілих установ, якими вони були до 1917 р., почали перетворюватися на загальнодоступні осередки знань, змістовного дозвілля за інтересами, і це сприяло значному припливу читачів до них, набагато активнішому використанню книжкових фондів.
Поряд з Одеським бібліотечним об’єднанням К. б. о. у 1920-ті роки було яскравим прикладом успішної самоорганізації бібліотечних працівників великого міста та їхньої професіоналізації.
Фридьева Н. Кабинет библиотекаря в Киеве / Н. Фридьева // Красный библиотекарь. – 1925. – № 12. – С. 71–76.
Довгань К. На одній із ділянок культурного фронту (До справи вивчення читача) / К. Довгань // Культура і побут. – 1926. – № 40. – С. 4–7.
Іванушкін В. Проблема читачівства та її вивчення (Форми організації та методи роботи Кабінету вивчення книжки та читача при У. Н.-Д. І. К. / В. Іванушкін, керівничий над працею Кабінету вивчення книжки та читача ; Український інститут книгознавства). – Київ, 1926. – 32 с.
Коган Л. О библиотечных объединениях / Л. Коган //. Красный библиотекарь. – 1926. – № 7. – С. 51–55.
Фридьева Н. Я. К вопросу о работе методической секции бибобъединения / Н. Фридьева // Красный библиотекарь. – 1926. – № 6. – С. 62–75.
Фрідьєва Н. Київське бібліотечне об’єднання / Н. Фрідьєва // Бібліологічні вісті. – 1926. – № 4. – C. 89–91.
Гельфанд Л. Академічна секція Об’єднання бібліотечних кадрів м. Києва (15.VII.1924–15.I.1927) / Л. Гельфанд // Бібліологічні вісті. – 1927. – № 1. – С. 113–116.
Козловський В. О. Підготування та перепідготування середнього персоналу наукових бібліотек УСРР // В. О. Козловський // Бібл. збірник. – 1927. – Ч. 2. – С. 106–113.
Фридьева Н. Я. Библиотечное практикантство (ученичество) (Предпосылки. Киевский опыт. Итоги. Выводы) / Н. Я. Фридьева // Красный библиотекарь. – 1927. – № 1. – С. 23–41.
Козловський В. Бібліотекознавство в УСРР за період 1917–1927 років / В. Козловський // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – 1928. – № 2. – С. 3–14.
Фридьева Н. Я. Изучение читателя: опыт методики / Фридьева Н. Я., Балыка Д. А. ; под ред. М. А. Смушковой. 2-е изд., испр. и доп. – Москва-Ленинград: Долой неграмотность, 1928. – 158 с.
3алевський Й. Київські бібліотеки в цифрах : (Матеріяли до раціоналізації бібліотечної справи) / Й. Залевський // Бібліологічні вісті. – 1930. – № 4. – С. 92–102.
Керекез Я. Бібліотеко-методична робота на Київщині 1929/30 року // Я. Керекез // Бібліологічні вісті. – 1930. – № 2. – С. 114–116.
Фрідьєва Н. Я. Запис попиту, як метод вивчання читача, і український читач за матеріалами попиту УНІК’у // Бібліотека і читач на Україні : Труди інституту книгознавства. – Т. ІІ : Праці Кабінету вивчання книги й читача ; зб. перший за ред. Д. Балики / Н. Фрідьєва. – Харків: Державне видавництво України, 1930. – С. 116–145.
Фрідьєва Н. Центральні округові бібліотеки України (за матеріалами обслідування Кабінету вивчання книги й читача при УНІК’у) // Бібліотека і читач на Україні : Труди інституту книгознавства. – Т. ІІ : Праці Кабінету вивчання книги й читача ; зб. перший за ред. Д. Балики / Н. Фрідьєва – Харків: Державне видавництво України, 1930. – С. 61–82.
Фрідьєва Н. Я. Читач київських політосвітніх бібліотек в 1926/27 р. : (Доповідь в Кабінеті вивчання книги й читача УНІК’у) // Бібліотека і читач на Україні : Труди інституту книгознавства. – Т. ІІ : Праці Кабінету вивчання книги й читача ; зб. перший за ред. Д. Балики / Н. Фрідьєва. – Харків: Державне видавництво України, 1930. – С. 174–188.
Каган А. Киевская государственная областная библиотека им. КПСС / Каган А. // Библиотекарь. – 1955. – № 9. – С. 31–36.
Грибовська К. М. Бібліотека після Великої Жовтневої революції (1918–1956) / Грибовська К. М., Дерман Є. С., Каган Г. В. // Скарбниця людського розуму / Держ. респ. б-ка УРСР ім. КПРС. – Харків: Ред.-вид. від. Книжк. палати УРСР, 1966. – С. 31–92.
Рубанова Т. Д. Библиотечные объединения 20-х гг.: уроки истории / Рубанова Т. Д. // Сов. библиотековедение. – 1991. – № 2. – С. 59–63.
Ступак В. Л. Діяльність Київського бібліотечного об’єднання у 20-х роках ХХ ст. / В. Л. Ступак // Історія бібліотечної справи в Україні : зб. наук. пр. / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 1995. – Вип. 1. – С. 24–29.
Трач Ю. Фахові товариства та їх роль у професійному розвитку бібліотекарів України в 20-ті роки / Ю. Трач // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 12. – С. 26–29.
Новальська Т. В. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) : монографія / Т. В. Новальська. Київ: КНУКіМ, 2005.– 252 с.
Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець XIX – початок XXI ст.) / Новальська Т. В. ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – Київ, 2005. – 249, [1] с.
Ковальчук Г. Підвищення кваліфікації бібліотечних працівників в Україні : ретроспективний аспект / Ковальчук Г. // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2016. – № 3. – С. 11–14.
Соколов В. Діяльність Кабінету бібліотекаря Київської центральної робітничої бібліотеки ім. ВКП(б) як складової організаційної основи Київського бібліотечного об’єднання у другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр. / Віктор Соколов // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2024. – № 3. – С. 40–49
Соколов В. Діяльність Київського бібліотечного об’єднання у другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр. / Віктор Соколов // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2024. – № 1. – С. 49–60
Зворський Сергій Леонідович
Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 30.07.2025
Останній раз редаговано : 31.07.2025