Гнє́дич Микола Іванович – [02(13).02.1784, Полтава – 03(15).02.1833, Москва] – поет, драматург, прозаїк, перекладач, бібліотекар, театральний діяч, учений-еллініст, член Російської академії (1811), член-кореспондент Імператорської академії наук (1826).

Походив із давнього козацько-шляхетського роду. Був сином збіднілого власника невеличкого маєтку в с. Бригадирівка Богодухівського пов. Харківського намісництва (нині – Кременчуцького р-ну Полтавської обл.), онуком останнього котелевського сотника у 1755–1765 рр. Петра Гніденка (Гнеденка, Гнедьонка), який з наданням дворянства отримав прізвище Гнєдич (Гнѣдичъ, де літера ѣ у російській мові звучить як [є], а в українській – як [і]; в українських енциклопедіях (УРЕ, УЛЕ, ЕСУ, ЕІУ) застосовано написання цього прізвища з літерою «є»); в інших публікаціях трапляються варіанти: Гнідич, Гнедич. Дуже рано осиротів (мати померла в пологах, згодом втратив і батька). Після перенесеної в дитинстві чорної віспи осліп на праве око, а обличчя спотворили рубці.

Дитячі роки провів у Бригадирівці та Котельві. Початкову освіту українською мовою здобув у сільського дяка. Від 1793 р. навчався в Катеринославській слов’янській семінарії (до 1798 р. перебувала в Полтаві), у 1797–1800 рр. – в Харківському колегіумі; від березня 1800 р. – у Московському університетському благородному пансіоні. Невдовзі його було зараховано на філософський факультет університету. На третьому році навчання через нестачу коштів був змушений залишити університет, однак 30 грудня 1802 р. отримав атестат, що давав право перебувати на службі в найнижчому за «Табелем про ранги» чині колезького реєстратора. У роки навчання цікавився художньою літературою, писав вірші українською (була для нього рідною) і російською мовами, особливу увагу приділяв вивченню грецької мови. Літературний дебют М. Гнєдича відбувся 1802 року, коли вийшли друком перекладені ним із французької мови трагедія Ж.-Ф. Дюсі (Jean François Ducis) «Абюфар, или Арабская семья» і збірник поезії, прози та п’єс «Плоды уединения».

Від 1803 р. жив і працював у Санкт-Петербурзі, де спершу обіймав дрібні посади, починаючи з писаря, в різних відомствах, зокрема департаменті Міністерства народної освіти (до 1817 р.), канцелярії Державної ради. Того ж року опублікував переклад трагедії Ф. Шіллера «Заговор Фиеско в Генуе» та власний роман у двох частинах «Дон-Коррадо де Геррера, или Дух мщения и варварства гишпанцев». Співпрацював із російськими часописами «Северный вестник», «Журнал российской словесности», «Лицей», «Цветник», «Сын отечества», «Вестник Европы», «Северный наблюдатель», «Северная пчела» та ін. Завдяки цьому з часом М. Гнєдич став відомим у літературних колах Санкт-Петербурга, що дозволило йому ввійти до гуртків Г. Державіна (1807) та «Зеленая лампа», зав’язати стосунки з графом О. Строгановим, тогочасним директором Імператорської Публічної бібліотеки (нині – Російська національна бібліотека) та з істориком і археологом О. Оленіним – першим помічником графа у бібліотечних справах.

Від липня 1811 р. за сприяння земляка, відомого поета і драматурга В. Капніста за сумісництвом працював помічником бібліотекаря, від квітня 1826 р. – бібліотекарем Імператорської Публічної бібліотеки. У книгозбірні пропрацював майже 20 років, завідував відділом грецьких книг, де обліковував, опрацьовував видання грецькою мовою, уклав їх каталог (1820), а також каталог видань латинською мовою (підрозділ з мовознавства і риторики, 1822). Виголосив кілька доповідей на урочистих засіданнях бібліотеки: «Рассуждения о причинах, замедляющих успехи нашей словесности» (1814); «Рассуждение о вкусе, его свойствах и о влиянии на язык и нравы народов» (1816); «Рождение Омера» (1817).

Починаючи з 1811 р. за успіхи в літературних перекладах отримував від великої княгині Катерини Павлівни (на той час – принцеси Ольденбурзької) пожиттєву пенсію (1 тис. руб. На рік), від 1826 р. – також і від імператора Миколи І (3 тис. руб.). Товаришував із російськими поетами К. Батюшковим, Ф. Глінкою, В. Жуковським, І. Криловим, О. Пушкіним, М. Херасковим, майбутніми декабристами М. Муравйовим, С. Муравйовим-Апостолом, К. Рилєєвим, якого консультував з історичної тематики про минувшину України, О. Юшневським (з ним тісно товаришував ще з часів навчання в Харківському колегіумі). Був також близький до поетів-радищевців.

Як енциклопедично освічену людину і знавця літератури М. Гнєдича в 1821 р. було обрано віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності (з переведенням з почесних у дійсні члени цієї організації). Видав «Опыты» К. Батюшкова в двох частинах (1817), ранні поеми О. Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822). У жовтні 1826 р. закінчив головну працю свого життя, що тривала 20 років, – повний гекзаметричний (шестистопним дактилем) переклад російською мовою «Іліади» Гомера. До видання також підготував наукові коментарі (повний текст «Іліади» з його передмовою опубліковано у двох томах у 1829 р. загальним обсягом 716 с.). За оцінкою О. Пушкіна це був «перший класичний європейський подвиг у нашій вітчизні». М. Гнєдич відіграв помітну роль в історії російського театру завдяки власним перекладам п’єс Ф. Шіллера, В. Шекспіра, Вольтера, Ж.-Б. Расіна та інших європейських драматургів. Як майстер виразного й емоційного читання поетичних творів певний час давав уроки декламації читцям і акторам.

Підтримував постійний зв’язок з Україною, з великою симпатією ставився до її історії, культури, мови, народної творчості, обстоював думку про суверенність українського народу, зазначаючи, що «любов до незалежності складає різку рису української (малоросійської) історії. Ця любов дика, люта». Пишався тим, що, попри тривале життя в Санкт-Петербурзі, не забув рідну мову. У період 1805–1810 рр. відвідував Полтаву (до міста свого дитинства і перших років навчання в ньому поет мав особливо теплі почуття й був його патріотом) і Бригадирівку, де подарував сестрі Галині власний невеликий маєток, хоча сам тоді бідував. Влітку 1810 р. три тижні прожив у сім’ї В. Капніста у Великій Обухівці Миргородського пов., а 1818 року відпустку провів у Котельві.

У 1810-ті роки М. Гнєдич, маючи вільний доступ до фондів Імператорської Публічної бібліотеки, розпочав збирати матеріали з історії України, а в 1820-ті – писати перші замітки й літературні замальовки про князів Київської Русі, українське козацтво та інші сторінки минулого своєї батьківщини, маючи намір на їх основі підготувати й видати «Историю Малороссии». Водночас учений усвідомлював, що його історична праця спричинить жорсткий спротив і цензури, і владних кіл Російської імперії. Рання смерть М. Гнєдича  стала на заваді здійснення цього задуму.

Також досліджував українську культуру, звертаючи особливу увагу на феномен і творчість мандрівних кобзарів, зокрема створив образ співака-бандуриста в ідилії «Рыбаки» (1821). Кілька його віршів написано на українські фольклорні мотиви. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка» (за іншими відомостями М. Гнєдичу, В. Капністу та М. Цертелєву Імператорська АН доручила підготувати до друку рукопис укладеного невідомою особою «Малороссийского словаря с русским», однак його було втрачено). Листувався з І. Котляревським, цікавився його творчістю, клопотав про повне видання «Енеїди». Двох поетів об’єднували не лише навчання в семінарії, а й любов до античної літератури., Ймовірно вони зустрічалися в Санкт-Петербурзі, де І. Котляревський жив у 1808–1810 рр., та в Полтаві. Друкувався в харківському місячнику «Украинский вестник» (1816–1819).

Через відчутне погіршення здоров’я, спричинене напруженою розумовою працею й несприятливим північним кліматом, у 1826 р. М. Гнєдич пішов з канцелярської служби і до 1828 р. перебував на лікуванні в Одесі, зупинявся й у Бригадирівці.

За станом здоров’я 31 січня 1831 р. звільнився з Імператорської Публічної бібліотеки й зосередився на літературній та видавничій роботі. Враховуючи заслуги М. Гнєдича і за клопотанням О. Оленіна, який багато років підтримував ученого, імператор Микола І залишив за ним набутий у 1828 р. чин статського радника і грошове утримання та надав почесне членство в Головному правлінні училищ. Як урядовець, М. Гнєдич був кавалером орденів св. Володимира 4-го класу (1812), св. Анни 2-го ступеня (1820; з діамантовими прикрасами – 1828). Обирався членом Імператорського Віленського університету та товариств любителів словесності Санкт-Петербурзького, Московського, Казанського університетів. Від 1830 р. був почесним вільним общником (членом) Академії мистецтв.

Самокритично переосмисливши власний літературний доробок, видав зібрання своїх творів «Стихотворения Н. Гнедича» (Санкт-Петербург, 1832), що містило 77 поезій, багато з яких сповнені духом волелюбства.

Помер під час лікування в Москві. З почестями похований на Тихвинському цвинтарі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі.

За добу до своєї смерті власний найцінніший скарб – велику книгозбірню, у якій було багато рідкісних видань, учений заповів Полтавській губернській гімназії, а також пожертвував 2 тис. руб. церкві в Бригадирівці. Виконавцем заповіту був товариш і колега М. Гнєдича, бібліотекар Імператорської Публічної бібліотеки М. Лобанов, саме він згодом став і першим біографом поета і вченого (1842).

Бібліотека М. Гнєдича складалася з 678 назв книжок різними мовами, переважно другої половини 18 – першої чверті 19 ст., і налічувала 1 269 томів. Рукописний каталог цієї книгозбірні, укладений М. Лобановим, мав обсяг 77 сторінок, а загальна вартість книжкового зібрання оцінювалась у 2,5 тис. руб. Структурно в бібліотеці було сформовано дві великі збірки з окремими назвами: видань російською мовою («Россійскій языкъ») та іноземними мовами («Lingua graeca, latina еtalia»). Упаковане в чотири великі скрині зібрання перевезли з Санкт-Петербурга через Харків у Полтаву в травні – червні 1833 р.

В історії бібліотечної справи Полтавщини це був перший великий книжковий дар. Завдяки йому фонд гімназійної книгозбірні збільшився майже вдвічі. Бібліотека М. Гнєдича зберігалася в полтавському навчальному закладі як окрема колекція й була предметом зацікавлень кількох поколінь науковців, краєзнавців, книгознавців. Згадки про неї є в «Записках о Полтавской губернии» М. Арандаренка (ч. ІІІ, 1852), публікаціях В. Бучневича, І. Павловського, П. Ротача, В. Волоскова, І. Наливайка та ін. Нею активно користувалися й гімназисти (серед яких був, зокрема, М. Драгоманов), і викладачі: історик і журналіст П. Бодянський, поет і філолог Л. Боровиковський, латиніст К. Полевич, перший біограф І. Котляревського письменник С. Стеблін-Камінський, історик О. Стронін, фольклорист М. Цертелєв та ін.

Після 1917 р. книги із зібрання М. Гнєдича опинилися у фонді Полтавської Центральної наукової бібліотеки (нині – Полтавська ОУНБ імені І. П. Котляревського), проте не були  зібрані в іменну колекцію. За майже 100 років не було здійснено їх дослідження та бібліографування. У подальшому ці книжки були розпорошені між кількома бібліотечними, музейними та іншими установами в різних містах (Полтаві, Харкові, Києві), частину викрадено нацистськими окупантами, декотрі опинилися в зібраннях приватних осіб. Нині навіть на підставі фрагментарних відомостей неможливо встановити, скільки книг із бібліотеки М. Гнєдича вціліло, а яку частину безповоротно втрачено, насамперед у 1941–1943 та наступних роках. На кінець 2010-х років у Полтавській ОУНБ ім. І. П. Котляревського виявлено лише 13 видань з книгозбірні поета і перекладача, розшук решти триває. Відомо, що 17 книжок, що були власністю М. Гнєдича і містять його марґіналії, провенієнції, а також автографи й дарчі написи (інскрипти) таких відомих осіб, як М. Бестужев, В. Головнін, М. Дмитрієв, В. Жуковський, І. Стемпковський та ін., нині зберігаються в Національній історичній бібліотеці України (НІБУ) у відділі стародрукованих, рідкісних і цінних книг. Їх було передано з Полтавської обласної бібліотеки для дорослих наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років серед великої кількості інших цінних книг, виданих до 1917 р. У 2014 р. до 230-річчя від дня народження вченого ці видання, а також кілька інших праць за його авторством, виданих у 19 ст., експонувалися в НІБУ на книжковій виставці.

У повоєнний час ще одна частина видань із книгозбірні М. Гнєдича опинилася в Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка (ХДНБ).

До 100-річчя від дня народження поета і перекладача С. Пономарьов опублікував бібліографічну роботу «Николай Иванович Гнедич» (1884),  де вмістив у хронологічному порядку перелік публікацій про вченого, його творів, а також покажчик його листів різним особам та листів до нього.

Біографію та бібліотечну діяльність М. Гнєдича досліджувала О. Голубєва, долю його книгозбірні – П. Ротач, І. Лосієвський, М. Федорова, Л. Фрізман та ін.

У 1987 р. у с-щі Котельва Полтавської області перед будівлею центральної бібліотеки встановлено пам'ятник М. Гнєдичу (скульптор В. Сичов, архітектор І. Гургенов). Поета увічнено й на відомому скульптурному монументі «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді (1862). Його іменем названо вулиці у м. Бунге Донецької області, Котельві й провулки в Полтаві та Харкові.

 

 

Дон-Коррадо де Геррера, или Дух мщения и варварства гишпанцев. : Российское сочинение. – Москва : В типографии Платона Бекетова, 1803.

Разсуждение о причинах, замедляющих успехи нашей словесности. – [Санкт-Петербург] : [В типографии Императорского театра], [1814]. – 48 с.

Рождение Омера, : Поэма. / Сочинение Н. Гнедича, читанное в торжественном собрании Императорской Публичной библиотеки, генваря 2 дня, 1817 года.; Напечатано с дозволения главнаго начальства Императорской Публичной библиотеки. – Cанкт-Петербург : В типографии Императорскаго театра, 1817. – 25, [1] с. : ил.

Илиада Гомера, переведенная Н[иколаем] Гнедичем, членом Императорской Российской академии, членом-корреспондентом Императорской Академии наук, почетным членом Императорского Виленского университета, членом обществ любителей словесности С. Петербургского, Московского, Казанского и проч. : Ч. 1–2. - Санкт-Петербург : тип. Имп. Рос. акад., 1829. – Ч. 1. – ХV, 332 с.

Стихотворения Н. Гнедича. – Санкт-Петербург : Тип. Акад. наук, 1832. – VIII, 365 с.

Сочинения Гнедича. – Санкт-Петербург : А. Смирдин, 1854. – [4], 303, IV с. – (Полное собрание сочинений русских авторов).

Сочинения Н. И. Гнедича. Первое полн. изд. Т. 1–3. – Санкт-Петербург ; Москва : т-во М. О. Вольф, 1884 (Санкт-Петербург). – (Собрание Вольфа. Русские поэты).

Собрание сочинений Н. И. Гнедича : в 6 т. : с портр. авт. и критико-биогр. очерком, сост. Н. Минским (Н. М. Виленкиным). Т. 1–6. – 2-е изд. – Санкт-Петербург ; Москва : т-во М.О. Вольф, 1903 (Санкт-Петербург).

Рыбаки : Идиллия : [В стихах] / Н. И. Гнедич. – Киев : Ф. А. Иогансон, ценз. 1892. – 62 с. – (Библиотека «Крошка» ; Вып. 37).

Полное собрание поэтических сочинений и переводов Н. И. Гнедича : Т. 1. – Санкт-Петербург : Н. Ф. Мертц, 1905. – (Библиотека «Севера»). – 360 с.

 

Лобанов М. Жизнь и сочинения Николая Ивановича Гнедича // Тр. имп. Рос. Акад. – 1842. – Ч. 5. – С. 29–91.

Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии Николая Арандаренко, составленные в 1846 году в трех частях. Ч. III. – Полтава : Типография Губернского Правления, 1852. – Про бібліотеку М. Гнєдича: с. 71, 72.

Изволенский Н. П. Гнедич, как оратор, филолог и патриот : (Ист.-лит. и крит. этюд) : [Речь преподавателя русской словесности] Н. [П.] Изволенского. – Полтава : тип. Н. Пигуренко. 1883. – 107 с.

Пономарев С. И. Николай Иванович Гнедич // Русская старина. – 1884. – Т. XLIII, июль. – С. 115–122.

Пономарев С. И. К изданию Илиады в переводе Гнедича / [Соч.] С. И. Пономарева. – Санкт-Петербург : тип. Акад. наук, 1886. – [4], 144 с.

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках / Составил В. Е. Бучневич. – Полтава : Типо-литография губернского правления. 1902. – Про бібліотеку М. Гнєдича: с. 356.

Павловский И. Ф.Полтава. Исторический очерк ее, как губернского города в эпоху управления генерал-губернаторами (1802–1856) : По арх. данным, с 80 рис. и планом города. – Полтава. Электрическая типо-литография Т-ва быв. «И. А. Дохман», 1910. – Про бібліотеку М. Гнєдича: с. 258.

Георгиевский Г. П. А. Н. Оленин и Н. И. Гнедич : Новые материалы из Оленин. арх. / Георгиевский Г. П. // Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук; Том ХСІ, № 1. – Санкт-Петербург : Тип. Императорской Академии наук, 1914. – [3], 137, [1] с.

Базилевич В. М. Декабрист Юшневський та Гнідич / В. М. Базилевич // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія : з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ядесятих роковин наук. діяльн. – У Києві : З друк. Укр. акад. наук, 1927. – С. 866–873.

Ротач П. «За первое образование…» : [Про б-ку М. Гнєдича] / П. Ротач // В мире книг. – 1974. – № 8. – С. 91.

Ротач П. Бібліотека Гнєдича / Петро Ротач // Вітчизна. – 1975. – № 1. – С. 216–219. – (Пошта «Вітчизни»).

Ротач П. «Библиотеку мою завещаю...» : Дар Н. И. Гнедича Полтаве / Петр Ротач // Альманах библиофила. Вып. 5. – Москва : Книга, 1978. – С. 98–114; Передрук: // Встречи с книгой. – Москва : Книга, 1979. – С. 183–203.

Лосиевский И. В «эпикурейском кабинете» Гнедича : [о кн. из б-ки Н. И. Гнедича в фондах ХГНБ] / И. Лосиевский // В мире книг. – 1984. – № 2. – С. 45–48 : ил.

Ротач П. У рідних палестинах : З рукопису нової книги «Бібліотеку мою заповідаю…» / Петро Ротач // Криниця (Полтава). – 1992. – № 5 (13). – С. 17–19. – (Публіцистика).

Голубева О. Д. Н. И. Гнедич. – Санкт-Петербург, 2000. – 272 с. – (Деятели Российской национальной библиотеки).

Лосиевский И. Книжные и рукописные реликвии пушкинской эпохи в фондах ХГНБ : [у т. ч. видання з б-ки М. Гнєдича] / И. Лосиевский // Зб. наук. праць / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г  Короленка. – Харків, 2000. – Вип. 3. – С. 42–53.

Лосиевский И. История одной библиотеки [М. Гнєдича, частина якої зберігається в ХДНБ] / Игорь Лосиевский, Леонид Фризман // Событие. – 2002. – 7–13 февр. (№ 6). – С. 12.

Федорова М. А. «Полтаве, родной стране своей как благодарный сын…» : (Книжки з бібліотеки М. І. Гнідича у фонді Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського) / Федорова М. А. // Короленківські читання 2016 «Бібліотеки, архіви, музеї: інтеграція до світового наукового та історико-культурного простору» : матеріали XIX Міжнар. наук.-практ. конф. : у 2-х ч. Ч. 2 ; 12 жовт. 2016 р. ; Харків) ; упор. О. П. Куніч ; ред. В. Д. Ракитянська [та ін.]. – Харків : ХДНБ ім. В. Г. Короленка, 2017. – С. 40–47.

 

__________________________________

 

Абросимов Л. Казак Николай Гнедич и его «засекреченный» стих / Александр Абросимов // Newfavorite

Бібліотека Миколи Гнідича / Калинове намисто : блог відділу краєзнавства Полтавської ОУНБ імені І. П. Котляревського

Горська Н. О. Микола Іванович Гнєдич: до 230-річчя від дня народження перекладача // Національні історична бібліотека України : [сайт]