Видання з грифом «на правах рукопису» – документ, надрукований невеликим накладом для вузького кола читачів-фахівців з метою попереднього ознайомлення з його змістом або призначений для користування на умовах певних обмежень.

Гриф (пояснювальний напис, що визначає особливий порядок користування документом) «на правах рукопису» прийнято розміщувати на обкладинці (яка здебільшого одночасно є й титульним аркушем) видання у правому верхньому куті після надзаголовкових даних.

Зі зростанням обсягу публікацій, насамперед наукових, такий напис почали застосовувати в Європі у 19 ст. в малотиражних виданнях, а в Російській імперії і на теренах України він набув поширення на рубежі 19–20 ст. Зазначений гриф є видавничим терміном, його застосовують на означення того, що видання має попередній (апробаційний), ознайомлювальний характер і слугує чітким ідентифікатором (типологічною ознакою) саме таких видань, не призначених для загального використання. Він означає також, що на В. з г. «н. п. р.» поширюється правовий режим рукопису, тобто вони вважаються неопублікованими, хоча фактично є звичайною поліграфічною продукцією нарівні з книгами, брошурами, буклетами тощо, із відповідним оформленням та зазначенням основних елементів вихідних відомостей видання. Така суперечність спричинює юридичну колізію, адже продукцію з цим грифом не відносять до передбачених видавничими стандартами друкованих видань, зокрема, на них не поширюється порядок присвоєння Міжнародного стандартного номера книги (ISBN). Так само відомості про В. з г. «н. п. р.» не додають до загального списку опублікованих автором робіт. До того ж, згідно з прийнятою редакційною політикою видавництв, авторам не рекомендується робити бібліографічні посилання на В. з г. «н. п. р.». з огляду на їх апробаційний характер і вузьку сферу використання. Проте на практиці ці неофіційні правила часто ігноруються і В. з г. «н. п. р.» відображають як у посиланнях у наукових працях, так і в персональних бібліографічних посібниках науковців, діячів культури та ін., але з відповідним зазначенням їх статусу, зафіксованим у грифі цих видань.

Типовим прикладом зазначеної суперечності є найбільш поширені типи В. з г. «н. п. р.» – автореферати дисертацій і, частково, препринти. Так, попри гриф «на правах рукопису», який проставляли на авторефератах дисертацій, відповідно до ДСТУ 3017–95 і ДСТУ 3017–2015 вони відносяться до повноправних наукових видань. Починаючи з 2010-х років на пострадянському просторі цю суперечність і правову невідповідність починають усувати, у т. ч. на державному рівні, у формі зняття грифу «на правах рукопису». Зокрема, починаючи з 2023 р., згідно з чинним порядком захисту дисертацій, затвердженим Міністерством освіти і науки України, публікація авторефератів дисертацій не передбачена.

Серед інших типів В. з г. «н. п. р.» – конспекти або стенограми лекцій, які читають у закладах вищої освіти, навчальні програми та плани, окремо видруковані тексти наукових доповідей, сценарії кіно- і телефільмів, матеріали радіопередач, наукові звіти, огляди архівних документів тощо.

Крім обмеженості у використанні й апробаційного характеру В. з г. «н. п. р.» вирізняються й іншими особливостями: вони зазвичай мають невеликі обсяги (до 2,5 а. а.) і наклади (до 100 пр.); друкуються на невеликих поліграфічних об’єктах, дільницях у структурі окремих організацій і тому мають максимально спрощене оформлення; не надходять у книготорговельні мережі для продажу; не підлягають обговоренню у пресі і не рецензуються (виняток – автореферати дисертацій, на які кілька фахівців готують відгуки, що вважаються службовими документами); цитування текстів з них у наукових публікаціях є небажаним з етичних міркувань або ж досить обмеженим (крім авторефератів дисертацій).

Залишаються нерозробленими питання бібліографування В. з г. «н. п. р.», їх статистичного обліку. Виняток становлять автореферати дисертацій, які у структурі національної бібліографії України відображалися в «Літописі авторефератів дисертацій» (видавала Книжкова палата України у 1999–2022 рр.).

У зв’язку з обмеженою сферою використання В. з г. «н. п. р.» зберігаються в національних, великих наукових, науково-технічних, вишівських книгозбірнях, ОУНБ, деяких спеціальних бібліотеках, інформаційних центрах тощо. Автореферати дисертацій у них зазвичай мають окремий шифр зберігання, їх групують у виокремленому фонді чи підфонді.

 

Женченко М. Оформлення списків використаної літератури відповідно до вимог нових стандартів: спроба відповіді на проблемні питання / Марина Женченко // Вісн. Кн. палати. – 2009. – № 6. – С. 19–22.

Видання на правах рукопису // Книгознавство. Термінологічний словник (редакційно-видавнича справа, журналістика, поліграфія, видавничий бізнес, інформаційно-бібліотечна діяльність): навчальне видання /за загал, ред. В. О. Жадька. – Київ : ВПК «Експрес-Поліграф», 2012. – С. 41–42.

Женченко М. І. Складання та оформлення бібліографічних записів у списках джерел до наукових робіт : навч.-метод. посіб. / Марина Іванівна Женченко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики ; [рецензенти: М. І. Сенченко, М. С. Тимошик]. – 5-те вид., змін. і допов. – Київ : Жнець, 2015. – 64 с. : табл.