Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 70
За місяць : 1487
Кількість
статей : 874
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Болховітінов Євфимій Олексійович
Рубрики : Персоналії
Болховітінов Євфимій Олексійович

imageБолховíтінов Євфимій Олексійович (у чернецтві – Євгеній) [18(29).12.1767, Воронеж – 23.02 (07.03).1837, Київ]  – церковно-освітній діяч, історик, археограф, археолог, бібліограф, письменник, перекладач, бібліофіл. Один із основоположників російської і української біобібліографії.

Народився в родині парафіяльного священника. Навчався спершу в архієрейському співочому хорі при Воронезькому Благовіщенському соборі (з 1774 р.), у Воронезькій духовній семінарії (1778–1785; закінчив з відзнакою) та у Москві в Слов’яно‑греко‑латинській академії з одночасним прослуховуванням курсів із загальної філософії й політики, фізики, французького красномовства та німецької мови у Московському університеті (1785–1788). Навчаючись у Воронежі разом із семінаристами з України та прослуховуючи лекції викладачів, запрошених з Києва, засвоїв українську і, частково, польську мови, у Москві – ще кілька європейських мов.

В академії познайомився з відомим ученим, істориком, архівістом, бібліографом М. Бантишем‑Каменським і під його впливом зацікавився вивченням церковної історії, а також історії України. Досліджував стародавні церкви, їхні бібліотеки й архіви, публікував і коментував історичні документи й літературні пам'ятки («Хождение игумена Даниила в Святую землю», «Сказание о Борисе и Глебе»).

Входив до складу літературного гуртка видавця й просвітянина М. Новикова; був близьким до Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті та гуртка відомого збирача російських старожитностей, літописів, грамот і книжок графа М. Румянцева. Тривалий час листувався щодо книжкових справ із секретарем графа, бібліографом В. Анастасевичем; в 1820-х – 1830-х роках запрошував його повернутися до Києва.

Упродовж 1789–1794 рр. викладав риторику, новогрецьку і французьку мови та інші дисципліни у Воронезькій духовній семінарії, був її віце-префектом. Багато займався справами семінарської бібліотеки на посаді її хранителя (1789–1791). Упорядковував фонд книгозбірні, для його поповнення їздив у Москву.

У 1796 р. був висвячений на священника; з того ж року – соборний протоієрей у Павловську (нині – місто Воронезької обл.). Одночасно у 1796–1798 рр. виконував обов'язки ректора Воронезької духовної семінарії.

З ініціативи Є. Болховітінова, який започаткував історико-краєзнавчий рух на Вороніжчині, й учасників очолюваного ним літературного краєзнавчого гуртка у травні 1798 р. було засновано губернську друкарню. В ній, зокрема, надруковано різними шрифтами збірник російських поетичних творів під назвою «Опыт Воронежской губернской типографии» (1798) і наукову працю Є. Болховітінова «Историческое, географическое и экономическое описание Воронежской губернии, собранное из истории, архивных записок и сказаний» (1800). На честь видатного земляка і з нагоди 200-ліття з часу зснування першої у Воронежі друкарні, у 1998 р. Воронезькій обласній друкарні-видавництву присвоєно ім’я Є. Болховітінова.

Втративши протягом п’яти років трьох дітей і дружину, за порадою М. Бантиша-Каменського у березні 1800 р. перебрався до Санкт‑Петербурга, де прийняв постриг з іменем у чернецтві – Євгеній. Був призначений викладачем філософії, вищого красномовства та префектом Олександро‑Невської (нині – Санкт‑Петербурзької) духовної академії, через короткий час – архімандритом Зеленецького Свято‑Троїцького монастиря, Троїце‑Сергієвої Приморської пустині (Санкт‑Петербурзька губ.) (1800–1803). Був членом благодійного комітету для опікування бідних (1802–1803). Призначений єпископом Староруським і вікарієм Новгородським (1804); єпископом Вологодським і Устюзьким (1808), Калузьким і Боровським (1813); архієпископом Псковським, Ліфляндським і Курляндським (1816).

У цей період Є. Болховітінов підготував і видав праці з історії церкви: «Историческое исследование о соборах Российской церкви» (1803); «Историческое рассуждение о чинах Греко-российской церкви» (1805); здійснив низку історичних досліджень («Историческое обозрение Грузии в политическом, церковном и учебном её состоянии» (1802), «Историческое исследование о Соборах российской церкви (1803), «Исторические разговоры о древностях Великого Новгорода» (1808), «О славяно-русских типографиях» (1813), «История княжества Псковского с присовокуплением плана города Пскова» (1818, видано у 1831 р., ч. 1–4); вивчив і описав декілька церков і монастирів («Описание Псково‑Печерского первоклассного монастыря»; «Описание монастырей Иоанно-Богословского Крыпецкого и Рождество‑Богородицкого Снетогорского с прибавлением списка преосвященных архиереев псковских»; «Описание Иоанно‑Предтечева Псковского монастыря»; «Описание Святогорского Успенского монастыря»; «Описание Благовещенской Никандровой пустыни» (1821).

Були високо оцінені фахівцями й окремі статті вченого, зокрема про виявлену ним у 1807 р. найдавнішу грамоту – «Примечания на грамоту великого князя Мстислава Владимировича и сына его Всеволода Мстиславича, пожалованную Новгородскому Юрьеву монастырю около 1128–1132 гг.», з додатком копії грамоти (1818). Наукову цінність мають також його «Историческое обозрение российского законоположения от древнейших времен до 1824 г.», «О древностях, найденных в Киеве в 1824 г.» (ґрунтовний опис золотого скарбу часів Київської Русі, вивезеного, як і багато інших археологічних знахідок, з України).

Визнанням наукових здобутків Є. Болховітінова стало обрання його почесним членом Імператорського Московського університету (1805); дійсним (1806) і почесним (1826) членом Імператорської Російської академії наук; пошукувачем (1811) та дійсним членом (1823) Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті; дійсним (1814) та почесним (1828) членом Товариства любителів вітчизняної словесності Казанського університету; почесним членом Харківського університету (1817), Вільного товариства любителів російської словесності у Санкт-Петербурзі (1818), Віленської академії (1822) та Віленського університету (1826), Київської духовної академії (1822), Королівського Копенгагенського Товариства північних антикваріїв (1834), а також багатьох інших наукових і церковних установ.

Від 1822 р. до кінця життя був митрополитом Київським та Галицьким, жив і працював у Києві. Лише короткий час (1825–1827) у зв’язку з новою реорганізацією духовної освіти та участю у діяльності Святійшого правлячого синоду митрополит Євгеній перебував у Санкт-Петербурзі.

Брав діяльну участь у всіх сферах церковного життя – від реформи духовних училищ і перекладу Біблії до господарського облаштування церков і монастирів; цікавився культурним та науковим життям суспільства, вважаючи своїм пастирським обов’язком сприяти тому, «чтобы религия была, как она и должна быть, душою общества, первым и главным началом всех гражданских связей». З інспекційними поїздками регулярно об’їжджав багато міст і сіл на теренах Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Житомирщини, Вінниччини.

Здійснив вагомий внесок у розвиток Київської духовної академії (КДА). 18 грудня 1823 р. відкрив і очолив Академічну конференцію, яка згідно зі Статутом КДА була аналогом сучасної вченої ради. 21 березня 1824 р. з ініціативи митрополита Євгенія розпочав роботу Цензурний комітет при КДА з правом видавати і цензурувати книги, навчальні посібники й програми, статті та проповіді, написані викладачами духовних шкіл Київського духовно-учбового округу.

У 1826 р. ініціював створення першого повного каталогу бібліотеки Київської духовної академії. Його укладачем був бібліотекар‑священник і професор А. Пушнов (1792–1845). У каталозі загалом зафіксовано 4488 назв книг.

Владика Євгеній приділяв особливу увагу науковій роботі студентів. Спільно зі своїм другом і меценатом М. Румянцевим заснував щорічну премію для студентів КДА за кращі роботи з церковно‑історичної тематики, що отримала назву Євгенієво‑Румянцевської і проіснувала до 1893 р.; серед удостоєних цієї премії – відомі згодом історики С. Голубєв, митрополит Макарій (М. Булгаков), М. Петров, філософи С. Гогоцький, О. Новицький та ін.

Митрополит Євгеній доклав чимало зусиль до започаткування при КДА щотижневого загальнодоступного журналу морально-етичного змісту під назвою «Воскресное чтение» (виходив протягом 1837–1912 рр.), де разом з матеріалами просвітницького та публіцистичного характеру друкувались лекції професорів академії з історії, канонічного права, гомілетики, патрології тощо.

Значну увагу приділяв друкарні Києво‑Печерської лаври, яка за часів його керівництва єпархією вважалася однією з найкращих в імперії. Займався поповненням фондів церковних бібліотек та впорядкуванням парафіяльних і монастирських архівів.

Зусиллями митрополита Євгенія в КДА було зібрано колекцію копій документів про історію академії, де містився й дарчий запис Галшки (Ганни) Гулевичівни 1615 р. Київському Богоявленському братству. За його особистим проханням відомі вчені займалися атрибуцією документів (стародавніх рукописів із зібрань бібліотеки КДА).

Завдяки митрополиту Євгенію було збудовано нові корпуси Київської духовної академії (1822–1825) та семінарії (1828–1830), приміщення для братії та паломників у Києво-Печерській лаврі (1829–1833); зведено дзвіницю Видубицького монастиря; відбудовано конгрегаційну церкву КДА (1824); розпочато ремонти кількох монастирів; Андріївська церква постала «в первобытной лепоте своей».

Разом із істориком М. Берлинським та археологом‑аматором К. Лохвицьким митрополит Євгеній став одним із фундаторів вітчизняної археології та пам’яткознавства. У 1820–1830‑і рр. він був організатором, куратором і меценатом археологічних розвідок древнього фундаменту Десятинної церкви князя Володимира (відбудованої у 1828–1842 рр.), Золотих воріт, Ірининської церкви та ін.

Митрополит Євгеній благословив відкриття Київського університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка); обраний його першим почесним членом (1834).

Разом із попечителем Київського навчального округу Є. фон Брадке, ректором М. Максимовичем та професорами університету В. Цихом, С. Орнатським, С. Зеновичем, І. Даниловичем заснував перше у місті наукове товариство – Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей у Києві (1835).

Митрополит Євгеній здобув визнання як один з основоположників вітчизняної біобібліографії. Найвідоміша його праця у цій галузі – «Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко‑российской церкви» (1818, 1827, перевиданий 1971, 1995), у якому зібрано матеріали про життя і літературну діяльність діячів науки, культури та освіти 16–19  ст. (з них до 130 персоналій – українського походження). Окремі статті про письменників спочатку публікувалися у журналах «Друг просвещения» (1805–1806), «Улей» (1811–1812), «Сын отечества» (1821–1822). Вже після смерті митрополита історик М. Погодін видав його «Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России» (1838, 1845, 1971), що охоплює відомості про майже 720 осіб. Ці дві капітальні праці митрополита Євгенія прирівнюються до першоджерел, оскільки матеріали, які використовував учений і на які він посилався, переважно втрачені; частина їх сконцентрована у найбільших бібліотеках та архівах Росії й України.

Зазначені «Словари…» митрополита Євгенія є першими біобібліографічними посібниками в Україні, що охоплювали значну кількість осіб, оскільки інші загальні біографічні чи енциклопедичні українознавчі видання протягом 19 ст. не виходили (друкувалися лише окремі галузеві чи фахові).

Митрополиту Євгенію належить низка праць, які теж частково створені за хронологічно‑біографічним принципом. Спільно з єпископом Амвросієм (Орнатським) підготував «Историю российской иерархии» (1807–1815, Т. 1–6). У цьому виданні, зокрема, описано історію духовних центрів України (лавр, монастирів), навчальних закладів (академій, колегіумів, семінарій) з короткими відомостями про ігуменів, архімандритів, ректорів та префектів.

Відредагував переклад російською мовою твору історика церкви, бібліографа, філософа Бурхарда Адама Селлія (у чернецтві – Никодима) Schediasma litterarium de scriptoribus, qui historiam politico-ecclesiasticam Rossiae scriptis illustrarunt («Каталог писателей, сочинениями своими объяснявших гражданскую и церковную Российскую историю», 1813, 1815), додавши до нього свою передмову. Підготував та видав «Киевский синопсис» (1823, 1836), ілюстрований «Киевский месяцеслов с присовокуплением разных статей к Российской истории и киевской иерархии относящихся» (1832).

Як один із перших дослідників історії Києва Є. Болховітінов написав і видав дві ґрунтовні праці – «Описание Киевософийского собора и киевской иерархии: с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия» (1825) та «Описание Киево‑Печерской лавры» (1826, 1831). Ці монографії стали першою спробою історико‑археологічного та іконографічного опису давньоруських храмів і складають золотий фонд вітчизняної церковно‑історичної науки.

Важливими для науки є й праці вченого з історії слов’янсього книгодрукування.

Залишилися незавершеними кілька історичних студій митрополита Євгенія – «История России», «История русской церкви», «Змиевы валы».

Митрополит Євгеній виявляв особливий інтерес до біобібліографічних видань, каталогів, систематичних списків різних видавництв та книгарень, об’яв, листівок, частину з них виписував з-за кордону.

Точний обсяг особистої бібліотеки митрополита Євгенія, що містила книги 15 – початку 19 ст., переважно наукові трактати, твори грецьких та римських класиків, історичні праці, довідкові видання з усіх галузей знань, періодику, а також географічні, історико‑археологічні атласи, карти та архіву (охоплював низку рукописів, датованих 11 – початком 19 ст.) не встановлено, оскільки ще за життя він частково передав їх до різних закладів, найбільше – до бібліотек КДА та лаврської. Протягом життя вчений зібрав майже 13 тис. од. зберігання, з них 9 тис. книг і 4 тис. рукописів; 3853 томи (1678 назв), 2032 назви рукописів (у 212 збірниках) були перевезені зі Пскова й Санкт‑Петербурга до Києва в 1826 р. Загального каталогу бібліотеки митрополита складено не було, лише у 1990-ті роки Є. Рукавіцина-Гордзієвська описала виявлені нею книжки, що належали вченому, але її каталог не може вважатися достатньо повним. Перші і неповні описи рукописних матеріалів, що перебували в архіві вченого, зробили О. Востоков, В. Анастасевич, друкованих – С. Покровський ще за життя їх власника. Книги в бібліотеці митрополита Євгенія розміщувались за систематично‑форматним принципом і були відокремлені від документів особового походження (грамот, дипломів) та рукописів. Виокремленими були два розділи – «Загальна історія і біографії» (110 назв) та «Російська історія i географія» (231 назва).

Своєю бібліотекою митрополит дозволяв користуватися історикам, колекціонерам старожитностей, письменникам (Д.  Бантишу‑Каменському, М. Берлинському, С. Богушу‑Сестренцевичу, П. Гулаку‑Артемовському, В. Каразіну, I. та О. Мартосам, Г. Олізару, Т. Падурі, М. Погодіну, Г. Розенкампфу, Г. Успенському, С. Шодуару та ін.), викладачам і студентам університету, КДА. Фактично ця приватна бібліотека була громадським надбанням ще за життя митрополита Євгенія.

У 1838 р., після смерті митрополита Євгенія, його книжкове зібрання за заповітом було розподілено між бібліотеками Києво‑Софійського собору (310 рукописних і 346 друкованих збірників (загалом 1812 назв), КДА (145 географічних, історичних, археологічних карт, атласів, креслень і планів, колекція гравюр), семінарії (6 тис. т.) та консисторії (170 номерів (176 т., 66 назв) збірників законів, царських і синодальних указів). Саме матеріали митрополита Євгенія склали найбільшу частку серед тогочасних рукописних зібрань цих бібліотечних закладів.

Упродовж 20–30‑х рр. 20 ст. вцілілі видання із зібрання митрополита були передані до фондів Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Рукописні збірники (майже 3 тис. назв) поповнили Відділ рукописів (нині – Інститут рукопису НБУВ). Книжки митрополита (по маргіналіях виявлено понад 1500 назв), що знаходяться у відділі стародруків та рідкісних видань Інституту книгознавства НБУВ, були перерозподілені по нових колекціях штучного походження. Оскільки екслібрис митрополит Євгеній не застосовував, то відшукати його книги вдалося завдяки численним поміткам власника та дарчим написам.

У колекціях інкунабул, видань кирилицею, гражданського друку та в колекції видань М. Новикова відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ зберігаються власницькі конволюти митрополита Євгенія з його автографами, позначками на полях, записами на корінцях і титульних аркушах тощо.

Митрополит Євгеній був енциклопедично освіченою людиною і підтримував дружні стосунки з багатьма вченими. Листувався з видатними діячами епохи, професорами академій та університетів Росії і Західної Європи, зокрема з Д. Бантиш‑Каменським, Г. Державіним, М. Карамзіним, П. Кеппеном, директором Імператорської публічної бібліотеки (нині – Російська національна бібліотека) О. Оленіним, М. Погодіним, протоієреєм Іоанном Григоровичем, автором «Історії України» О. Мартосом та ін. У листі до соратника по гуртку М. Румянцева П. Кеппену митрополит писав: «Честь і слава тим бібліографам i бібліотекарям, які, прирікаючи себе на невдячну працю в матеріальному плані, складанням покажчиків полегшують працю вченим у відшукуванні статей і здобувають право на вдячність від імені науки...».

Своїми напрацюваннями митрополит безкорисливо ділився з іншими бібліографами (В. Анастасевичем, П. Бекетовим, М. Гречем, К. Калайдовичем, М. Каченовським, П. Кеппеном, I. Снєгирьовим, В. Cопиковим та ін.).

Наукова спадщина митрополита Євгенія й досі повністю не вивчена. У 1867 р. С. Пономарьов склав список із 107 праць вченого (66 друкованих, 23 рукописних, 7 упорядкованих, 11 перекладів), який є джерелом посилань.

Науковий доробок митрополита в галузі історіографії, біобібліографії детально досліджували Т. Ананьєва, О. Бичков, М. Василенко, В. Гавриленко, В. Іконников, I. Кауфман, І. Колесник, В. Кравченко, О. Лазаревський, М. Лепехін, I. Малишевський, М. Марченко, Л. Мацеєвич, М. Полєтаєв, В. Сарбей, Ф. Титов, Н. Фаворов, Н. Шип, Є. Шмурло, В. Щербина та ін.

У 2010 р. посмертно вийшла з друку ґрунтовна монографія Є. Рукавіциної‑Гордзієвської (науковий редактор Г. Ковальчук) «Київський митрополит Євгеній (Є. О. Болховітінов): Біобібліографія. Бібліотека. Архів», підготовлена в основному на матеріалах митрополита, що зберігаються у НБУВ. Автором здійснено певну реконструкцію бібліотеки митрополита, укладено каталог рідкісних видань і рукописів з його зібрання, найповніший на сьогодні зведений покажчик опублікованих праць вченого, а також праць, відредагованих і перекладених ним; представлено покажчики листування, архівних матеріалів, досліджень біографії, творчості, бібліотеки митрополита, бібліографічних джерел про нього, його іконографії, віршів тощо.

Завдяки різнобічним інтересам, вагомим напрацюванням в різних галузях знань, створенню капітальних словників духовних і світських письменників митрополит Євгеній увійшов в історію науки як видатний археограф, історик, пам’яткознавець, один з основоположників вітчизняної біобібліографії.

Церковно‑адміністративна і просвітянська діяльність митрополита Євгенія була відзначена орденами Св. Анни І ступеня (1805), Св. Володимира ІІ ступеня (1814), Св. Олександра Невського (1823), Св. Апостола Андрія Первозванного (1826).

Похований у стіні Києво-Софійського собору поряд зі Стрітенським бічним вівтарем.

 

Твори

 

Историческое, географическое и економическое описание Воронеж­ской губернии, собранное из историй, архивских записок, и сказаний В[оронежской] с[еминарии] п[рефектом] п[авловским] п[ротоиереем] Е. Болховитиновым / Е. Болховитинов. – Воронеж : В тип. Губернского правления, 1800. – 229 с.

Историческое изображение Грузии в политическом, церковном и учебном ее состоянии: Сочинено в Александро‑Невской Академии / [Евгений Болховитинов]. – Санкт‑Петербург : Печатано в тип. Шнора, 1802. – 101 с.

Исторические разговоры о древностях Великого Новгорода / [Е. А. Болховитинов}. – Москва : В Губернской Тип. у А. Решетникова, 1808. – 106 с.

Примечания на граммату великаго князя Мстислава Володимировича, и сына его Всеволода Мстиславича, удельнаго князя новгородскаго, пожалованную Новгородскому Юрьеву монастырю / Е. Болховитинов. – [Москва : В Университетской типографии, 1818]. – 56 с.

История княжества Псковского с присовокуплением плана города Пскова : [в 4 ч.]. – Киев : Тип. Киево‑Печерской Лавры, 1831.

Летопись древнего славено‑русского княжеского города Изборска / Евгений Болховитинов. – Санкт‑Петербург : Тип. Смирдина, 1825. – 62 с.

Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии : с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия / [Евгений Болховитинов]. – Киев : Тип. Киево‑Печерской лавры, 1825. – 586 с.

Описание Киево‑Печерской Лавры с присовокуплением разных граммат и выписок, объясняющих оное, также планов Лавры и обоих пещер / Евгений Болховитинов. – 2‑е изд., исправл. и умнож. – Киев : Тип. Киево‑Печерской Лавры, 1831. – 366, [6] с. : ил.

Описание жизни и подвигов преосвященного Тихона, епископа Воронежского и Елецкого, сочиненное для любителей и почитателей памяти сего преосвященного / Евгений Болховитинов. – Москва : Синод. тип., 1837. – 108 с.

Примечания на грамоту великого князя Мстислава Володимировича и сына его Всеволода Мстиславича, удельного князя новгородского, пожалованную новгородскому Юрьеву монастырю, с приложением грамоты / Евгений Болховитинов // Вестник Европы. – 1818. – № 15–16, 20.

Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина Греко‑Российской Церкви / Митрополит Евгений (Болховитинов). – Санкт‑Петербург : Тип. Греча, 1818. – Т. 1–2.

Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России / соч. митрополита Евгения. Изд. Москвитянина; : в 2 т. – Москва : В Университетской тип., 1845. – Т. 1. – 354 с.; Т. 2. – 238 с.

Собрание поучительных слов, в разные времена и в разных епархиях проповеданных, Святейшего правительствующего Синода и Комиссии духовных училищ членом, Евгением, митрополитом Киевским и Галицким, Киево‑Печерской лавры священно‑архимандритом и разных орденов кавалером : [в 4 ч.] / Евгений (Болховитинов Е. А.). – Киев : В тип. Киево‑Печерской Лавры, 1834.

Вибрані праці з історії Києва / Є. Болховітінов, упор., вст. ст. та додатки Т. Ананьєвої. – Київ : Либідь – ІСА, 1995. – 488 с.

 

Джерела

Малышевский И. Деятельность митрополита Евгения в звании председателя Конференции Киевской духовной академии / И. Малышевский // Труды Киевской духовной академии. – Киев, 1867. – Т. IV. – С. 67.

Пономарев С. Материалы для биографии митрополита Евгения / С. Пономарев. – Киев : тип. Киево‑Печерской Лавры, 1867. – 17 с.

Орловский П. Деятельность митрополита Евгения по управлению Киевскою епархиею / П. Орловский. – Киев : Универ. тип. – 1868. – 49 с.

Ивановский А. Д. Митрополит Киевский и Галицкий Евгений (Болховитинов) / Соч. А. Ивановского, бывшего библиотекаря Имп. публ. б‑ки. – Санкт‑Петербург : Т‑во «Обществ. польза», 1872. – 112 с.

Шмурло Е. Ф. Библиографический список литературных трудов Киевского митрополита Евгения Болховитинова / Е. Ф. Шмурло. – Санкт‑Петербург : ред. журн. «Библиограф», 1888. – 76 с.

Шмурло Е. Ф. Митрополит Евгений как ученый. Ранние годы жизни, 1767–1804 / Е. Ф. Шмурло. – Санкт‑Петербург : Тип. В. С. Балашева, 1888. – 460 с.

Титов Ф. И. Памяти высокопреосвященного Евгения, бывшего митрополита Киевского и Галицкого: (По поводу 75‑летия со дня кончины его) / Ф. И. Титов. – Киев : Тип. Имп. ун‑та св. Владимира, 1912. – 15 с.

Карпов С. Евгений Болховитинов как митрополит Киевский / С. М. Карпов. – Киев : Тип. АО «Петр Барский в Киеве», 1914. – 273 с.

Сарбей  В. Г. Митрополит Євгеній (Є. О. Болховітінов) / В. Г. Сарбей // Київ. старовина. – 1993. – № 1. – С. 73–83.

Сарбей В. Украина в жизни и деятельности Е. А. Болховитинова / В. Сарбей // Київський Болховітіновський збірник : зб. тез доп. і наук. повідомл. на міжнар. укр.‑рос. Болховітіновських читаннях, присвяч. 225‑річчю від дня народж. – Київ, 1993. – С. 46–60.

Шип Н. Киевская духовная академия во времена митрополита Евгения / Н. Шип // Київський Болховітіновський збірник : зб. тез доп. і наук. повідомл. на міжн. укр.‑рос. Болховітіновських читаннях, присвяч. 225‑річчю від дня народж. – Киев, 1993. – С. 61–73.

Рукавіцина Є. В. Євгеній Болховітінов і біобібліографія України / Є. В. Рукавіцина // Бібл. вісн. – 1995. – № 2. – С. 11–28.

Ананьева Т. Б. «Прегордый Фаэтон» и «Милостивый архипастырь»: к истории возникновения биографической легенды о митрополите Евгении Болховитинове // Ucrainica: архівні студії. – 1997. – Т. 2. – С. 124–161.

Рукавіцина-Гордзієвська Є. В. Бібліотека київського митрополита Євгенія Болховітінова / Є. В. Рукавіцина-Гордзієвська // Рукописна та кн. спадщина України. – Київ. 1998. – Вип. 4. – С. 212–241.

Рукавіцина Є. Київський митрополит Євгеній Болховітінов / Рукавіцина Євгенія // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін‑т історії України. – 1998. – Ч. 2. – С. 324–353.

Рукавіцина‑Гордзієвська Є. В. Київський митрополит Євгеній (Є. О. Болховітінов) : Біобібліографія. Бібліотека. Архів / Є. В. Рукавіцина- Гордзієвська ; наук. ред. Г. І. Ковальчук ; НАН України, Нац. б‑ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2010. – 856 с.

Андрусенко Г. Конволюти митрополита Євгенія (Болховітінова) з бібліотеки Києво‑Софіївського собору в колекції видань М. І. Новікова у фондах НБУВ / Г. Андрусенко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вер­надського. – 2014. – Вип. 40. – С. 261–272.

Ананьєва Т. Б. «Испытатель отечественной древности»: нотатки з нагоди ювілею митрополита Євгенія (Болховітінова) / Т. Б. Ананьєва // Оpus Mixtum. – 2017. – № 5. – С. 9–16.

Дятлов В. Внесок митрополита Євгенiя (Болховітінова) в iсторіографiю святих Києво‑Печерської лаври / В. Дятлов // Оpus Mixtum. – 2017. – № 5. – С. 27–34.

 

––––––––––––––––––––

Болховітінов Євфимій Олексійович (1767–1837) / Електронна бібліотека «Україніка»

Швачка Тетяна Олександрівна
Статтю створено : 21.07.2021
Останній раз редаговано : 21.07.2021