За місяць : 1141
статей : 1015
Бібліотечна термінологія (від лат. terminus – межа, кордон, кінець і грец. logos – слово, вчення) – науково обґрунтована система лексичних засобів і найменувань, що застосовують у бібліотечній теорії та практиці; поняттєвий апарат бібліотекознавства і суміжних наук, спрямований на осмислення й розуміння сутності бібліотечних явищ та процесів.
Б. т. є необхідним засобом професійного спілкування, міжбібліотечної взаємодії, важливим інструментом бібліотекознавчої думки.
Б. т. охоплює певну множинність взаємопов’язаних термінів (позначень окремих понять засобами природної мови), які створюють стійку і логічно структуровану систему, наділену інтегральними властивостями й закономірностями.
У загальному мовознавстві та лексикології вираз «термін» тлумачать як слово або стійке словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття, яке співвідноситься з використовуваною лексикою. Воно застосовується в певній організованій галузі пізнання (науці, техніці та ін.) і органічно поєднується з іншими словами і усталеними словесними комплексами (лексемами), утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену професійну лексичну систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю й експресивною нейтральністю. Сукупність термінів, які використовують у тій чи іншій сфері науки, техніки, повсякденній практичній діяльності, утворює відповідну терміносистему, що об’єктивно відображає (моделює) сукупність понять і в ширшому розумінні – лексичну систему знань певної галузі.
Окремі фахівці вважають, що термінологія – це сукупність термінів певної галузі знань, що склалася природно чи навіть стихійно на основі емпіричних узагальнень практичної діяльності. Водночас термінологія є різновидом мови, використовуваної представниками тієї чи іншої професії для спеціальних цілей (наукових, виробничих та ін.). Терміносистема ж є цілісною, внутрішньо організованою сукупністю елементів-термінів, пов’язаних між собою певними відношеннями (з вираженими зв’язками), і належить до нескінченої кількості надсистем. Б. т. є частиною надсистеми суспільних та інформаційних наук, поняттєво-термінологічного апарату всієї сучасної науки. Позаяк Б. т. є частиною терміносистеми суспільних наук, суміжні для неї терміносистеми – книгознавства, архівознавства, видавничої справи, науково-інформаційної діяльності, музеєзнавства та інформатики, також перетинаються з нею, а деякі терміни є спільними для названих наук.
Фахову термінологію фіксують у спеціальних лексикографічних джерелах – термінологічних словниках, галузевих енциклопедіях та термінологічних стандартах, обґрунтовують і тлумачать у теоретичних студіях. Зокрема, терміносистема бібліотечно-інформаційної діяльності представлена в ДСТУ 7448–2013 Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. Так само дотичними до бібліотечної справи є ДСТУ 5034:2008. Інформація та документація. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять, ДСТУ ISO 5127:2018. Інформація та документація. База та словник термінів (ISO 5127:2017, IDT), ДСТУ 2732:2023. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. У зазначених джерелах роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) того або іншого терміна реалізують у формі дефініції (від лат. definitio, від definio – визначаю) – стислого логічного визначення, яке містить у собі найістотніші ознаки формульованого поняття.
Б. т. характеризується власним термінологічним фондом завдяки наявності терміноелемента «бібліо-», який походить від грецького слова «βιβλίον» («книга»). Серед слів з цим терміноелементом, які є стрижневими компонентами термінів-словосполучень, найуживанішими, за лексикографічними джерелами, є терміни «бібліотека» (складник щонайменше 43 словосполучень) і «бібліографія» (складник не менш як 32 словосполучень). А утворені від цих термінів прикметники мають найвищий рівень використання: «бібліотечний» належить до складу як мінімум 160 термінів-словосполучень, «бібліографічний» – до 141.
Завданнями Б. т. є виявлення теоретичних засад, зв’язків і відношень, що забезпечують організацію бібліотечних термінів у цілісну систему, встановлюють закономірності її структури, функціонування й розвитку.
Для Б. т. характерним є безперервне збагачення шляхом запозичення (додавання) до неї термінів та понять із суміжних галузей знань та практичної діяльності, що належать до комплексу соціально-гуманітарних наук: книгознавства, документознавства, архівознавства, музеєзнавства, інформатики та соціальних комунікацій.
Б. т. належить до кола найдавніших лексикографічно опрацьованих терміносистем, що зумовлюється органічним взаємозв’язком розвитку лексики, писемності, книгописання та книгорозповсюдження протягом кількох тисячоліть. В Україні Б. т. формувалась упродовж багатовікового побуту народу, відображаючи динаміку становлення і розвитку бібліотек та бібліотечної справи, постійно взаємодіючи з живою розмовною мовою, запозичуючи терміни з інших мов, передусім польської, латинської, німецької, в останні десятиліття – англійської. Саме через еволюцію галузевої термінології у тривалому часовому вимірі можна простежити розвиток вітчизняної бібліотечної сфери, в якій ключовий терміноелемент «бібліо-» з’явився через кілька століть після появи перших зібрань книжок під назвою «книжниця» при давніх монастирях та князівських дворах.
Існують кілька етапів розвитку термінології: від появи сталих професійних термінів у практичній діяльності та відображення їх у наукових публікаціях, службовій документації, нормативно-правових актах до узагальнених друкованих термінологічних словників і унормування (стандартизації) термінів.
У кожному історичному періоді Б. т. зазнавала суттєвих змін відповідно до ідеологічних та політичних обставин існування українських земель. Водночас, через відсутність в Україні власної державності впродовж тривалого часу, аж до 19 ст., Б. т. не була об’єктом систематичного та всебічного вивчення.
Дослідники становлення та унормування української Б. т. виокремлюють чотири основні етапи її розвитку.
Перший, дореволюційний, етап (19 ст. – 1917 р.) характеризується нерозробленістю теоретичних питань та епізодичністю їх висвітлення в окремих працях та виступах фахівців. Початкові теоретичні напрацювання Б. т. на теренах України пов’язані зі створенням привілейованих навчальних закладів: Кременецького ліцею, Рішельєвського ліцею в Одесі, Гімназії вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині. Так, до навчального плану Кременецького ліцею було введено курс бібліології-бібліографії, який з 1809-го по 1832 р. викладав бібліотекар закладу П. Ярковський. На світогляд П. Ярковського і розроблений ним курс бібліології мали вплив роботи відомих європейських учених М. Деніса, Ґ. Е. Пеньо, В. Круга, Ж.-Ш. Брюне. Короткий план курсу П. Ярковського, що був виданий польським бібліографом А. Лисаковським у 1936 р., дає уявлення про обсяг, зміст, структуру бібліології-бібліографії і про поняття та терміни, пов’язані з цією навчальною дисципліною.
Більшість публікацій книгознавчого та бібліографічного змісту тих часів ґрунтувалася винятково на основі теоретичних уявлень, які сформувалися в країнах Західної Європи. Це засвідчує й праця Я. Головацького «Библиографический список русских книг, изданных в 1864 году» (Львів, 1865), в якій автор сформулював визначення бібліографії як предмета, охарактеризував окремі її види, розглянув здобутки світової бібліографії: англійської, французької, італійської, німецької, чеської, польської, болгарської, хорватської. А видана у Львові за сприяння Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) впродовж 1893–1898 рр. ґрунтовна лексикографічна праця в чотирьох томах «Словарь російсько-український» за авторством одного з фундаторів української бібліографії М. Комарова поряд із загальновживаною українською лексикою відтворює базові бібліотечні та книгознавчі терміни.
Провідні бібліологи дореволюційного періоду заклали основи уявлень про бібліотечну науку та її термінологію. Нові терміни в бібліотечній галузі з’явилися завдяки створенню бібліографічних покажчиків, поширенню критико-бібліографічних праць М. Комарова, І. Левицького, І. Калиновича, В. Дорошенка. Окремі групи термінів та їхні термінологічні визначення було досліджено та введено в обіг зусиллями відомих бібліотекознавців кінця 19 – поч. 20 ст.: К. Рубинського, С. Сірополка, Л. Хавкіної, П. Шестерикова та ін.
Завдяки тогочасним організаційно-методичним документам, практичним порадникам та посібникам з організації роботи книгозбірень у бібліотечну практику, професійну лексику було введено значну кількість фахових термінів, хоча більшість дореволюційних видань з бібліотечної справи були російсько- або польськомовними.
Впродовж другого етапу (1917–1930-ті рр.) відбувалося вивчення та унормування Б. т., сформувались основні ідеї та поняття в цій сфері, утворилася наукова база для її розвитку, було закладено підвалини для укладання перших фахових словникових видань українською мовою. Важливу роль для розвитку Б. т. в цей період відігравали українські національні інституції культури і науки, що діяли у Львові (комісії НТШ – бібліотечна, створена в 1900 р., та бібліографічна, організована в 1909-му), Києві (комісії ВУАН – бібліографічна, започаткована в 1926 р., та бібліотечна, яка діяла з 1929 р.), Одесі (Одеське бібліографічне товариство, що постало в 1925 р., та Одеське бібліотечне об’єднання, яке працювало з 1922-го до початку 1930-х рр.).
Надзвичайно плідним періодом формування української Б. т. стали 1920-ті рр. Здобутки цього періоду були пов’язані з активною українізацією книгозбірень; поступальним розвитком бібліотекознавчого знання, коли ентузіазм дослідників ще не обмежували ідеологічні та бюрократичні перепони; появою перших комплексних наукових визначень багатьох основних понять і термінів галузі. Для термінологічної діяльності цього десятиліття характерними ознаками були: перехід від описової до теоретичної стадії розвитку; акцентування уваги на розробленні теоретичних і методологічних проблем; застосування принципу наступності від попереднього (дореволюційного) періоду розвитку зі збереженням його кращих здобутків; врахування досягнень зарубіжної книгознавчої та бібліотекознавчої думки завдяки міжнародному книгообміну та особистим контактам науковців. Термінологічні питання стали предметом розгляду на всеукраїнських заходах (з’їздах, конференціях, нарадах), вони знаходили відображення у планах та програмах діяльності бібліотекознавчих, книгознавчих установ, для їх розв’язання створювали спеціальні комісії, секції тощо. Відомий польський книгознавець К. Мігонь зазначав, що у 1920-х рр. українські книгознавці розробляли цілу низку питань з небаченою в інших країнах точністю та послідовністю. На його думку, цей високий рівень книгознавства проявився у тлумаченні всієї проблематики життя книжки.
Перші публікації, в яких було порушено питання про важливість та необхідність розвитку Б. т., належать відомим бібліотекознавцям Д. Балиці, В. Козловському, Ю. Меженку, Н. Фрідьєвій, М. Ясинському. Одним із перших наголошував на необхідності кропіткої термінологічної роботи В. Козловський. Зокрема, досліджуючи питання про стан термінології бібліотечної галузі у статті «Термінологічні уваги» (1926), він наголошував: «...якою важливою є справа термінології, як мало у нас на цім полі зроблено і, що ще гірше, як багато зроблено, але – без передумання і критики».
Ю. Меженко, досліджуючи стан термінології в 1920-х рр., відзначав, що «в українській бібліографії, небагатій на теоретичні роботи, не дискутувалося питання термінології» і, як наслідок, «досі ще маємо велику несталість бібліологічної термінології, і особливо в ділянці бібліографічній». Аналізуючи засади бібліотечного термінотворення, вчений підкреслював, що першоосновою вдалого добору терміна є чітке визначення його меж, яке повинно охоплювати найістотніші характеристики, уникаючи другорядних (змінних) рис.
Досить ґрунтовно питаннями української Б. т. займався М. Ясинський. Характеризуючи умови, в яких українському народу доводилося творити свою книжку й періодичну пресу як надзвичайно складні, у статті «В справі української книгознавчої термінології» (1926) він констатував: «...потреба уточнювати теоретичні поняття нашого книгознавчого знання, й працювати над відповідною науковою термінологією не зменшується, а навпаки зростає постійно».
Об’єктом дослідження бібліотекознавців 1920-х рр. була не лише теоретична, а й практична термінологічна діяльність – створення багатомовних термінологічних словників. В. Іваницький, рецензуючи «Словарь библиотечных терминов на русском, английском, немецком и французском языках», виданий у 1928 р. Інститутом бібліотекознавства Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна (нині – Російська державна бібліотека), звертав увагу на низку недоліків цього видання, але водночас підкреслював, що користь його є безперечною. Різко негативно оцінював В. Іваницький термінологічний словник бібліографічних термінів з періодики Termini d’usonelle bibliografie dei periodici О. Пінто (1929), що охоплював 38 мов. На думку рецензента, це, по суті, не термінологічний словник, а просто «збірка слів невідомо для кого призначена, невідомо для чого видана». Вказуючи на подані у словнику несподівані відповідники української та російської мов, В. Іваницький зауважив, що не рекомендує його до використання.
Провідними осередками, в яких концентрувалася дослідницька робота з проблем бібліотекознавства та книгознавства, були Всенародна бібліотека України (ВБУ, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) та Український науковий інститут книгознавства (УНІК). Вагомою була діяльність окремих структур при ВБУ, таких як Науково-дослідна комісія бібліотекознавства і бібліографії (НДКБ) та Науково-дослідний інститут бібліотекознавства (НДІБ). Серед здобутків НДКБ, зокрема, варто назвати розроблення каталографічної інструкції, формулювання засадничих принципів рекомендаційної та критичної бібліографії, бібліотечної та бібліографічної термінології. З 1926-го по 1930 р. у планах наукової роботи НДІБ передбачалися завдання, пов’язані з термінологічною діяльністю. В 1926 р. було ухвалено постанову щодо підготовки бібліотечного термінологічного словника та створено спеціальну термінологічну комісію, до складу якої ввійшли відомі фахівці: О. Полулях, М. Ясинський, Л. Грузиненко, Н. Піскорська, О. Чолганська. Комісія розробила проєкт інструкції для складання словника українських термінів з книгознавства та бібліотекознавства з паралельним поданням «чужоземних термінів» провідними європейськими мовами. У 1927 р. словниковий матеріал уже налічував 3 262 картки, проте подальшу термінологічну діяльність комісії було припинено.
Розроблення книгознавчої термінології було серед пріоритетних завдань УНІКу. В цьому напрямі його діячі активно співпрацювали з Інститутом української наукової мови ВУАН. Термінологічну діяльність передбачали в робочих планах, а питання її стану неодноразово виносили на обговорення у ході засідань бібліографічної секції. В 1928 р. в УНІКу було створено позаструктурну термінологічну комісію (Ю. Меженко, Д. Балика, С. Маслов, С. Кондра), яка почала розробляти українську книгознавчу термінологію.
Однак загострення суспільно-політичної ситуації в Україні в 1929–1933 рр., згортання політики українізації, кампанія переслідувань української інтелігенції суттєво вплинули на подальшу діяльність УНІКу та ВБУ, змусила бібліотекознавців та книгознавців припинити термінологічну діяльність. У 1939 р., зі вступом радянських військ до Львова, було припинено діяльність НТШ, упродовж тривалого часу під забороною перебували імена багатьох відомих діячів, які досліджували актуальні проблеми книжкової та бібліотечної справи. Всю попередню термінологічну діяльність було піддано розгрому, фахівців звинуватили в націоналізмі, у відриві української мови від «братньої» російської, орієнтації на західноєвропейські наукові напрацювання. Відтак у 1940–1960-ті рр. подальший розвиток вітчизняної Б. т. відбувався здебільшого поза межами України, в середовищі наукової еміграції – в Чехословаччині, Польщі, Німеччині, США та Канаді.
Третій, т. зв. соціалістичний етап розвитку Б. т., охоплював період орієнтовно з 1945 по 1990 р. і характеризувався активною діяльністю з напрацювання теоретичних і практичних засад розвитку «радянської» бібліотечної термінології, започаткуванням процесів стандартизації та лексикографічного опрацювання термінів. Однак українська Б. т. в цей час розвивалася шляхом використання спільного «всесоюзного» термінологічного фонду та російськомовних синтаксичних конструкцій, упровадження словоформ, не властивих українській мові та практиці української бібліотечної справи.
Вагомий вплив на подальший розвиток Б. т. мали процеси стандартизації в бібліотечній справі. Україна, перебуваючи у складі СРСР, керувалася винятково державними російськомовними стандартами (ГОСТ). Єдиним українськомовним стандартом того часу був республіканський стандарт РСТ УРСР 1743–76 «Скорочення українських слів і словосполучень в бібліографічному описі», розроблений Книжковою палатою УРСР за участю фахівців Державної бібліотеки УРСР ім. КПРС (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого).
Четвертий етап розвитку української Б. т. (1991 р. – дотепер) розпочався із здобуттям Україною незалежності, коли відбулося утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, в наукових установах, закладах вищої освіти і культури, включно з бібліотеками, було створено стимули для активізації термінологічної праці на принципово нових засадах. Цьому сприяють і численні наради, семінари, наукові конференції з різних питань термінологічної діяльності, в т. ч. на стику різних наук. Зокрема, починаючи з 2007 р., Київський національний університет культури і мистецтв щороку (за деякими винятками) проводить міжнародні науково-теоретичні семінари «Термінологія документознавства та суміжних галузей знань» та видає збірники їх матеріалів (станом на 2019 р. побачили світ 11 випусків).
Створення в 1992 р. на базі Львівського політехнічного інституту (нині – Національний університет «Львівська політехніка») Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК 19) стало поштовхом до проведення організаційної роботи, спрямованої на залучення якомога більшої кількості науковців, представників різних регіонів України до розроблення вітчизняних термінологічних стандартів. У сфері інформаційної, документаційної та бібліотечно-бібліографічної діяльності питаннями стандартизації термінології нині займається Технічний комітет 144 «Інформація і документація», функції секретаріату якого, згідно з наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП УкрНДНЦ) з 2019 р. виконує Державна науково-технічна бібліотека України.
Курс України на входження у світовий науковий, інформаційний простір, євроінтеграцію, який передбачає в т. ч. й орієнтацію на європейські та міжнародні стандарти, сприяв розгортанню активної роботи з упровадження низки стандартів Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). Водночас, попри невпинне зростання кількості прийнятих термінологічних стандартів, їхня якість ще не відповідає потребам і запитам фахівців, а зміст і обсяг зафіксованих в них термінів не вповні відображає сучасний стан розвитку бібліотечної сфери.
Розроблення питань Б. т. знайшло висвітлення і в дисертаційних роботах: М. Сташко (Комової) «Формування та розвиток української бібліотечно-бібліографічної термінології» (Київ, 1999), Г. Солоіденко «Розвиток бібліотечної термінології в Україні у другій половині XX століття» (Київ, 2006), Н. Стрішенець «Розвиток бібліотечно-інформаційної терміносистеми США (кінець XX – початок XXI ст.)» (Київ, 2012), О. Тур «Уніфікація та стандартизація документознавчої термінології в Україні» (Київ, 2019), Р. Білоусової. «Терміни бібліотекознавства та бібліографознавства в українській мові ХХ – початку XXI століття» (Львів, 2021).
Починаючи з 1991 р. в Україні видано низку нових термінологічних словників з бібліотечної справи, бібліографії, книгознавства та інформатики: Російсько-український словник бібліотечно-бібліографічних термінів (1991 р., у 1996 р. вийшло його друге, перероблене та доповнене видання), Англо-український тлумачний словник з бібліотечної справи та інформатики, Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики (обидва – 1999), Словник книгознавчих термінів (2003); Англо-український словник-довідник бібліотечно-інформаційної термінології (2004); словник-довідник «Социальные коммуникации» (2009), Інформаційні ресурси. Словник законодавчої та стандартизованої термінології, Документознавство: словник-довідник термінів і понять (обидва – 2012), Каталогізування документів: короткий термінологічний словник (2021) та ін. Однак повного тлумачного словника бібліотечних термінів дотепер не розроблено, і це завдання з багатьох причин залишається нереалізованим.
Протягом останніх десятиліть сталися значні зміни у поняттєвому апараті бібліотечної галузі. Виникли нові підсистеми термінів, пов’язаних з використанням комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у бібліотечній справі, появою нових видів документів, носіїв інформації та середовища, в якому вони взаємодіють. Б. т. стрімко розвивається та зазнає істотних трансформацій, адже приплив нових понять і термінів (особливо запозичених з англійської мови) відбувається лавиноподібно, а формування їхнього обсягу, меж та змісту перебуває в процесі становлення, потребує наукового осмислення й узагальнення і є предметом дискусій.
Існує нагальна необхідність подальших ґрунтовних теоретичних розробок в галузі Б. т. та підготовки лексикографічних видань. Результатом термінографії повинна стати серія різнотипних словників, які, з одного боку, інвентаризують на певному етапі розвитку бібліотечної науки наявні терміни, а з другого ‒ унормують їх уживання. Впорядкування Б. т. має відбуватися на основі збереження національних мовних особливостей і врахування вимог глобалізації та інтернаціоналізації термінологічної лексики. Питання термінотворення, впорядкування, уніфікації, стандартизації термінологічної системи бібліотекознавства, так само як проведення глибоких монографічних досліджень, підготовка відповідних навчальних видань, укладання словників, розроблення спеціальних спецкурсів, залишається в переліку найактуальніших завдань галузі.
Меженко Ю. Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи / Юр. Меженко // Бібліол. вісті. – 1926. – № 3–4. – С. 48–61.
[Ясинський М.] В справі Української Книгознавчої термінології / М. Я. // Бібл. журнал. – 1926. – Ч. 2–3. – С. 12–16. – Підп.: М. Я.
Новальська Т. В. Сучасна термінологія і типологія в бібліотечно-інформаційному обслуговуванні / Т. В. Новальська // Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні : зб. наук. пр. – Київ, 2000. – Вип. 2. – С. 72–78.
Сташко М. Семантичні особливості слів з терміноелементом бібліо- / М. Сташко // Вісн. держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2000. – № 402. – С. 311–314.
Комова М. В. Документознавча термінологія : навч. посіб. – Львів : Львів. політехніка, 2003. – 167 с.
Стрішенець Н. Розвиток професійної термінології як засобу взаєморозуміння між бібліотекарями різних країн // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2003. – Вип. 11. – С. 51–58.
Солоіденко Г. Бібліотечна термінологічна діяльність 1930–1990-х років / Г. Солоіденко // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 8. – С. 41–47.
Бездрабко В. В. Термінологічні студії у сучасному вітчизняному документознавстві (1990-і – початок 2000-х рр.) / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. – Київ, 2007. – Вип. 1. – С. 7–45.
Солоіденко Г. І. Бібліотечна термінологія: проблеми упорядкування / Г. І. Солоіденко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – Київ, 2007. – С. 87–96.
Солоіденко Г. І. Інноваційні процеси та їх відбиття у бібліотечній термінології / Г. І. Солоіденко // Наук. пр. Нац. б–ки України ім. В. І. Вернадського. – 2008. – Вип. 20. – С. 16–27.
Глазунова Л. В. Формування терміносистеми українського бібліографознавства на сучасному етапі / Л. В. Глазунова // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених (Харків, 23–24 квіт. 2009 р.). – Харків, 2009. – С. 248–249.
Солоіденко Г. І. Українська бібліотечна термінологія: становлення та основні етапи розвитку : монографія / Г. І. Солоіденко ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2010. – 204 c.
Гінзбург М. Місце термінознавства в системі наук / Михайло Гінзбург // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Ін-т держ. управління і права ; [за заг. ред. В. В. Бездрабко]. – Київ, 2012. – Вип. 6. – С. 9–22.
Тур О. М. Документознавча термінологія: проблеми уніфікації та стандартизації / О. М. Тур. – Кременчук, 2018. – 301 с.