Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 18
За місяць : 784
Кількість
статей : 972
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Транскрипція
Транскрипція

Транскрипція (лат. transcriptio, від  transcribo переписую), або транскрибування – спосіб запису усного мовлення з метою найточнішого передавання на письмі усіх відтінків вимови (звуків) з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків. Цю спеціальну систему письма викорис­товують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм, тому до Т. вдаються, коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання.

Найбільш поширеною системою Т. є універсальна абетка Міжнародної фонетичної асоціації. Міжнародна фонетична абетка (англ. International Phonetic Alphabet; IPA) або МФА, була прийнята Міжнародною фонетичною асоціацією у 1886 р. і є  відображенням особливостей творення звуків з усіх мов світу. Її побудовано для транскрипцій мов на основі латинських літер з додатковими знаками, проте вона майже не застосовується в українському мовознавстві. МФА використовують, здебільшого, викладачі іноземних мов, студенти філологічних спеціалізацій, лінгвісти, логопеди, співаки, актори, укладачі словників та перекладачі.

Необхідність Т. зумовлена тим, що звичайні букви не завжди передають реальне звучання: одні й ті самі звуки передаються різними буквами і, навпаки, за одними й тими самими буквами можуть стояти різні звуки  (nop.: я [ja], ляля [л'ал'а], сміється [с'м'Цец/а]; англ. cake [keik], / [ai], ту [mai], that [oaet].

Основні принципи Т. – обов’язкова однозначна відповідність знаків і звуків: 1) кожен звук повинен мати окремий знак; 2) знаки повинні бути однозначними, тобто позначати тільки даний звук; 3) кожен звук повинен мати тільки одне позначення.

Розрізняють наукову і практичну Т. Наукова Т. застосовується здебільшого в лінгвістичних дослідженнях мови і може бути двох типів: фонетичною (точне передавання звукового складу слів з віддзеркаленням місця наголосу і позиційного варіювання) і фонемною (передавання фонемного складу слів без врахування позиційних змін фонем).

Фонетична Т. має на меті якнайточніше передати вимову: вона ніби «фотографує» реальну вимову, графічно фіксує фізико-акустичні властивості звуків. Фонетична Т. української мови будується на основі українського алфавіту з використанням додаткових діакритичних знаків (від грdiakritikos – розрізнювальний), які використовуються з метою точного транскрибування всіх фонетичних особливостей мови. Фонетична Т. застосовується в діалектологічних записах, наукових працях з фонетики, у словниках іноземних мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є непослідовною, як, наприклад, в англійській мові (для прикладу: Shakespeare = Шекспір). Фонетичну Т. використовують і у вивченні іноземної мови, особливо в тих випадках, коли написання помітно не збігається з вимовою, як, наприклад, в англійській, французькій мовах; для запису слів тих мов, у яких графіка зовсім не передає звучання (ієрогліфічне письмо); для запису безписемної мови і діалектного мовлення. Фонетична Т. використовується в двомовних словниках і подається у квадратних дужках, на відміну від фонемної Т. (у косих або ламаних дужках).

Інколи для спеціальних наукових цілей використовуються так звані аналітичні фонетичні Т., в яких кожен знак відповідає не цілому звуку, а окремому елементу його артикуляції (огубленность, змичка і т. ін.).

Фонологічна (або фонематична) Т. – запис, який передає фонемний склад слів. Фонематична Т. досить близька до орфографічного запису, вона передає тільки фонемний склад морфем, слів і текстів, а не всі відтінки звуків мови, у яких реалізуються фонеми. Для цієї Т. української мови пристосовують українську абетку, але без літер їєяющ; замість в може вживатися [ў]. Також широко вживається Т. латинськими літерами: i e y u o a, p b m й(v) f v t d s z c dz l n š ž č dž r t' d' s' z' c' l' r' n' j k g x(ch) (dz і dz теж часто позначають спеціальними лігатурами). Наприклад, суди, сюди, що передаватимуться як судú, с'удú, шчо, або sudý, s'udý, ščo.

Приклади Т. за орфографічним записом «Летим... Дивлюся – аж світає, Край неба палає; Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає» (Т. Шевченко):

-   фонетична Т.:

[ле ити¢м диеул'`ус' 'а ажс'в’іта•й еи" кра'й неба пала'йеи"|| солове' йко у темн'ім га'йі сонцеи зустр'іча'йеи || ];

-   фонематична Т.:

/летим || дивл'ус'а аж с'вітайе край неба палайе || соловейко в темн'ім гайі сонце зустр'ічайе /.

Практична Т. – запис засобами національного алфавіту неперекладних іншомовних слів. Проблема практичної Т. виникає головним чином у передаванні на письмі іноземних власних назв та інших термінів. Практичною Т. користуються для перекладу технічної документації, для географічних карт, путівників, ведення бібліотечних каталогів і картотек, у бібліографічній роботі тощо.

Передавання іншомовних слів українською абеткою має елементи як транслітерації, так і дуже сильні елементи фонологічної Т.: наприклад, ісп. Juan = Хуан; якщо ж Т. відбувається через посередництво третьої мови, то це може спричинити непослідовність та перекручення; наприклад, ісп. Juan через фр. = Жуан; в Україні через російську мову запозичено пол. Gierek = Герек (замість Ґєрек), або з протилежною помилкою тим самим шляхом з серб. Београд (з твердим б) = Бєлград.

Практична Т. є менш точною, ніж наукова, та індивідуальною для кожної мови; у ній немає спеціальних знаків, відсутніх в практичному алфавіті даної мови. Наприклад, «Пушкін» передається у французькому тексті, як Pouchkine, в німецькому – Puschkin, в угорському – Puskin. Інший приклад: прізвище німецького письменника і мислителя в українській мові і друках трапляється у кількох варіантах – Гете, Ґете, Гьоте, Ґьоте. У бібліотечній  практиці це означає, що картки з різними Т. одного прізвища в алфавітних каталогах стоятимуть у різних місцях. Є певні особливості Т. зі старослов’янської  мови на сучасну, які враховуються бібліографами в описуванні стародруків.

Вимога практичної Т. – якомога точніше передати звучання і зберегти морфемну будову слова та графічні особливості.

У сучасній лігвістиці практична Т. прирівнюється до транслітерації. У вітчизняних правилах каталогізування. Т. застосовується у тих випадках, що й транслітерація.

 

Джерела:

Вакуленко М. Наукові засади відтворювання запозичених та іншомовних слів: інваріантна транскрипція і транслітерація / Вакуленко М. // Вісн. Книжк. палати. – 1999. – № 10. – С. 6–8; № 11. – С. 15–18;

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : підруч. для студ. філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ : Видавничий центр "Академія", 2001. – 368 с. – (Альма-матер);

Словник книгознавчих термінів : [містить понад 1400 термінів] / Кн. палата України ; [уклад.: В. Я. Буран та ін. ; наук. ред.: Н. О. Петрова та ін.]. – Київ, 2003. – С. 147;

Великий тлумачний словник сучасної української мови / кер. вид. проекту П. М. Мовчан, В. В. Німчук, В. Й. Клічак. – Київ : Вид. центр «Просвіта», 2005. – С. 1178;

 

 

———————————————

Українська фонетичні і фонематична транскрипція

Кот Наталія Антонівна
Статтю створено : 20.06.2018
Останній раз редаговано : 20.06.2018