Сигнатура (середньовіч. лат. signatura — знак, від лат. signo – вказую) в поліграфії – цифра, що позначає порядковий номер друкованого аркуша видання. Вона проставляється в лівому нижньому кутку на першій сторінці кожного друкованого аркуша (зошита паперового блока). С. необхідна для полегшення виконання друкарських операцій: власне друку, контролю правильності фальцювання (складання) і брошурування, послідовної комплектації блоків, перевірки готової продукції. Поруч з С. на першій сторінці ставиться норма – скорочена назва книги або прізвище автора, часто – номер друкарського замовлення. Далі С. повторюється на третій сторінці зошита із зірочкою (вже без норми).

На титульному аркуші, шмуцтитулі, на кінцевих смугах і на художніх ілюстраціях С. не проставляється. У малотиражних і невеликих за обсягом виданнях С. не є необхідною. В окремих творах друку або у випадку нестандартного оформлення видання (незвичний формат, особливий шрифт, багатобарвний друк тощо) норма не потрібна.

Зазвичай С. набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й основний шрифт (цифрами кегля 8 пунктів) і розміщують у лівому кутку першої та третьої сторінки кожного друкованого аркуша (зошита) видання. Розміщення С. повинно відповідати формату: для видань, які друкуються в ¹/₁₆ аркуша – через кожні 16 сторінок, в ¹/₈ аркуша – через 8 сторінок і т. д.  У стародруках С. ставили в центрі нижньої частини сторінок, у деяких виданнях вони мали вигляд літерних позначень, наприклад: _КІ_ = 28 зошитів.