За місяць : 1105
статей : 1008
| Рубрики : | Інформація. Інформаційна діяльність |
Наукометрія (англ. – scientometrics) – розділ наукознавства, в межах якого здійснюються статистичні дослідження структури та динаміки наукової інформації. Разом з бібліометрією та вебометрією Н. є складовою більш широкого поняття – інформетрії.
Об’єктом Н. є наукова сфера суспільства, предметом вивчення – експертне оцінювання та прогнозування дослідницької діяльності на основі моніторингу наукових комунікацій, основним завданням − дослідження публікаційної активності та цитованості авторів наукових праць. Методи Н. є кількісними (бібліометричні, цитат-індексу, імовірнісно-статистичні, експертних оцінок). До проблематики Н. належать: інформаційна модель розвитку науки, зростання інформаційних потоків, індекси цитованості наукової літератури, вивчення внутрішніх зв’язків у науці на основі бібліографічних посилань, оцінювання внеску окремих країн у світовий науковий інформаційний потік, статистичний аналіз наукових напрямів.
Термін «наукометрія» ввів до наукового обігу в 1969 р. радянський математик і філософ В. Налімов (1910–1997) у написаній спільно з З. Мульченко монографії «Наукометрия. Изучение развития науки как информационного процесса». У цій праці запропоновано «називати наукометрією кількісні методи вивчення розвитку науки як інформаційного процесу». Попри позитивну загалом оцінку внеску В. Налімова у становлення Н. наведене визначення цього терміна відіграло й негативну роль, оскільки зорієнтувало подальші дослідження в цій галузі на «нумерологічний» шлях розвитку.
Суттєвий внесок у теоретичні та практичні напрацювання в галузі Н. зробили українські вчені. Особливе значення для розгортання наукометричних досліджень, ще до В. Налімова, мала монографія «Наука о науке: введение в общее науковедение» (1966) Г. Доброва (1929–1989), згодом засновника і очільника Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки АН УРСР (1986–1989). Ця праця сприяла активізації зацікавленості в Н. як практичному інструментарії наукознавства та була перекладена багатьма мовами світу. Г. Добров акцентував увагу на потребі систематизованого дослідження тенденцій і перспектив розвитку науки в Україні та світі, зокрема, історії розвитку науки та наукових шкіл, стану і тенденцій розвитку науково-технологічного потенціалу, інфраструктури науки, науково-технологічної та інноваційної політики, міжнародного наукового співробітництва тощо. І до сьогодні зберігає актуальність запропоноване вченим визначення Н. (хоча він застосовував термін «наукознавство»): «... комплексне дослідження й теоретичне узагальнення досвіду функціонування соціальних систем в науці з метою обґрунтування науково-технічної політики, а також раціонального формування потенціалу науки і підвищення ефективності наукової діяльності за допомогою засобів соціального, економічного й організаційного впливу». Зазначене визначення відображає необхідність системності наукознавчих досліджень і потребу в комплексних знаннях про науку.
Концепція наукознавства Г. Доброва не набула широкої підтримки в наукових колах, за винятком праць А. Корінного, І. Маршакової, С. Хайтуна, в яких наголошувалося на першочерговості організації системи прогнозування наукових досліджень, використання бібліометричних показників для визначення структури науки та відстеження її розвитку, на недоліках застосування лише кількісних показників щодо визначення ефективності наукових досліджень. Водночас у працях В. Андрущенко, І. Балагури, В. Вергунова, О. Жабіна, В. Касянчук, Є. Копанєвої, А. Корецького, Є. Кухарчук, С. Петрасової, О. Сазонець, Т. Симоненко та інших сучасних українських вчених досліджуються аспекти використання методів Н. у багатьох сферах, зокрема в бібліотечній, у створенні баз даних тощо.
У практичному аспекті найвизначніший внесок у розвиток наукометричних досліджень, як і бібліометрії, зробив американський учений Ю. Гарфілд (1925–2017). Він створив одну з найбільших у світі сучасних систем індексації та цитування наукових публікацій Web of Science з аналітичними надбудовами, підкреслював важливість обліку не тільки кількісних, а й якісних параметрів в оцінюванні розвитку науки; запропонував ідею використання наукових посилань як засобу інформаційного пошуку та вивчення структури наукового дослідження, водночас закликаючи до обережності у використанні показників цитування. З іменем ученого пов'язано заснування Інституту наукової інформації (ISI) у Філадельфії (штат Пенсильванія, США) та створення бази даних Web of Science з аналітичними надбудовами.
Згодом розвинулися нумерологічні методики оцінювання результативності наукової діяльності, які недостатньо враховували змістовні аспекти науково-дослідної роботи.
Нині переважає точка зору, що лише шляхом професійної експертизи можна об’єктивно оцінити наукові результати, натомість бібліометричні показники слугують інструментом прийняття рішень експертами.
Сучасні напрацювання у сфері методології оцінювання наукової діяльності викладені в Лейденському маніфесті для наукометрії, прийнятому на 19-й Міжнародній конференції з індикаторів науки і технологій Context Counts: Pathways to Master Big and Little Data (3−5 вересня 2014 р., Лейден, Нідерланди) й опублікованому в журналі Nature (квітень 2015 р.). Документ містить десять уперше систематизованих принципів Н. (тут подаються у скороченому формулюванні): 1) результати кількісного оцінювання повинен доповнювати експертний висновок; 2) порівнювати наукову діяльність ученого у прив’язці до завданнями установи; 3) захищати дослідження регіонального / національного рівня; 4) використовувати прозорі процедури збирання та аналізу даних; 5) надавати дослідникам можливість перевіряти дані; 6) враховувати варіації в різних наукових сферах, здійснюючи аналіз публікацій і цитувань; 7) аналізувати портфоліо дослідника / колективу; 8) уникати надмірної конкретності оціночних суджень; 9) передбачати вплив формальних показників на наукову діяльність; 10) систематично оновлювати показники.
Перший із цих принципів, що стосується якісного, експертного оцінювання, є основоположним і пріоритетним відносно нумерологічного. З ним тісно пов'язаний сьомий принцип, який рекомендує якнайповніше враховувати досвід, досягнення, авторитет ученого. Суттєвим є третій принцип, в якому йдеться про важливість спеціальних індикаторів для оцінювання досліджень, що мають національне значення й опубліковані в неангломовних журналах (наприклад, екологічний моніторинг Чорнобильської зони). Важливим аспектом п’ятого принципу є відкритість даних та процедур аналізу. Щоб забезпечити якість даних, усі дослідники, які охоплені бібліометричними дослідженнями, повинні мати можливість перевірити, чи були їх результати правильно визначені. Кожен, хто керує процесами оцінювання, мусить забезпечити точність даних шляхом самоперевірки або аудиту іншою стороною. У сьомому принципі підкреслюється важливість читання роботи дослідника та судження про неї порівняно з посиланням на один кількісний показник. Навіть у зіставленні діяльності великих груп учених найкращим підходом буде той, де взято до уваги якнайбільше відомостей про рівень знань, досвід, діяльність та вплив певного дослідника. Дев’ятий принцип попереджає про небезпеку оцінювання лише за одним із показників, що, у свою чергу, спонукає науковця або організацію концентруватися на досягненні максимальних цифр за певним показником. Якщо це індекс наукового цитування, то вони можуть зосередитися на його фіктивному підвищенні замість реального здійснення нових досліджень. Позитивним же є оцінювання за декількома індикаторами.
Основним сенсом принципів Лейденського маніфесту для Н. є те, що оцінювання результативності наукової діяльності має бути зосереджено не на підтримці адміністративних процесів реформування освіти й науки, а на сприянні їх розвитку, розв’язанні наукових завдань, взаємодії з суспільством.
Найпоширенішим в Н. є бібліометричний метод наукового цитування, що базується на показниках індексу наукового цитування. Це загальноприйнятий індикатор значущості праць ученого у вигляді певної кількості посилань на його наукові праці. Індекс наукового цитування має багато похідних. Так, індекс Гірша (h-індекс), запропонований у 2005 р. фізиком Х. Гіршем із Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (США), є одним із головних, оптимальних наукометричних показників, який відображає впливовість науковця, колективу науковців, наукового закладу або наукового журналу і ґрунтується на кількості публікацій та їх цитуваннях.
Ще одним часто застосовуваним бібліометричним показником є імпакт-фактор (англ. – impact-factor; IF) журналу – кількісний показник цитування однієї статті видання за певний хронологічний період. Він розраховується в ISI з 1960-х рр. Нині ставлення науковців до цього показника є неоднозначним. У 2012 р. на конференції Американського товариства клітинної біології в Сан-Франциско було прийнято Декларацію про оцінювання наукових досліджень (San Francisco Declaration on Research Assessment (DORA), в якій, зокрема, було запропоновано відмовитися від використання імпакт-фактора як визначального критерію під час оцінювання результатів наукових розвідок, оскільки метою науки є продукування нових знань, а не маніпулювання цифрами.
Метод наукового цитування покладено в основу роботи світових комерційних бібліометричних систем Web of Science, Scopus та некомерційних, таких як Google Scholar, які використовуються багатьма науковими та університетськими бібліотеками світу, в т. ч. українськими. Частину цих даних можна отримати із загальнодоступних проєктів Eigenfactor Project, Journal Metrics, Scimago Lab.
Для надання суспільству загального уявлення про стан української науки та її галузевий, відомчий і регіональний розподіли в 2015 р. створено інформаційно-аналітичну систему Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського «Бібліометрика української науки» ( http://www.nbuviap.gov.ua/bpnu/ ).
Джерельною базою системи є: створені вченими на платформі Google Scholar бібліометричні профілі, що містять вивірену ними інформацію про результати публікаційної діяльності (вибір цієї платформи зумовлений її загальнодоступністю та найбільшим обсягом проіндексованих наукових праць); бібліометричні показники систем Scopus, Web of Science, Ranking Web of Research Centers, Російський індекс наукового цитування (РІНЦ). Система містить: реєстр науковців України, які представили в інтернеті інформацію про свої публікації (для користувачів це єдине вікно доступу до бібліометричних показників українських учених і колективів у провідних наукометричних системах); інструментарій аналітичного оброблення бібліометричних даних для одержання інформації щодо галузевої, відомчої та регіональної структури вітчизняної науки; джерельну базу для експертного оцінювання результативності діяльності вчених і дослідницьких колективів.
«Бібліометрика української науки» надає аналітичну інформацію про:
- · рейтинг за даними Google Scholar: установ, наукових колективів, періодичних видань;
- · розподіл учених за даними Google Scholar: за галузями наук, відомствами, містами, індексом Гірша;
- · геоаналітику науки України за даними Google Scholar;
- · рейтинг наукових установ за даними систем: Scopus, РІНЦ, Ranking Web of Research Centers;
- · рейтинг науковців за даними систем Scopus, РІНЦ;
- · рейтинг періодичних видань за даними систем Web of Science, Scopus, РІНЦ.
Наукометрична система послуговується інструментарієм аналітичних обчислень для підтримання експертного оцінювання та виявлення тенденцій розвитку науки. У системі Web of Science таким інструментарієм є аналітична надбудова InCites, у системі Scopus – SciVal. У першій із них здійснюється порівняння зведених бібліометричних показників країн і організацій за рік та за різними галузями знань, у SciVal – кластеризація публікацій і візуалізація кластерів у вигляді «колеса науки».
Активізація розвитку бібліометричних методів лексикографічного аналізу наукової інформації сприяла формуванню тезаурусів і лінгвістичних онтологій, виокремленню найуживаніших термінів, виявленню тенденцій до змін у фундаментальній науці через порівняння терміносистем, уживаних у різні періоди її розвитку. За частотними словниками нових слів можна здійснювати експертне прогнозування еволюції науки та знаходити актуальні, оригінальні напрями для досліджень.
Імовірнісно-статистичні методи Н. базуються на емпіричних закономірностях, названих на честь їх першовідкривачів – С. Бредфорда, А. Лотка, Дж. Ципфа та ін. Сутність закономірності С. Бредфорда (хіміка й бібліографа, який у 1930-х рр. провадив бібліометричні дослідження в наукових журналах), полягає в наступному: якщо журнали розташувати в порядку зменшення кількості вміщених у них статей із певної теми й одержаний список розділити на три зони з однаковою кількістю публікацій за цією темою, то кількість назв журналів у зазначених зонах зростатиме в геометричній прогресії (наприклад, 10:100:1000). Така закономірність має місце також і в інших сферах системи наукових комунікацій. Зокрема, А. Лоткою виявлено аналогічний характер розподілу вчених за публікаційною активністю (1926), Дж. Ципфом – слів у тексті за їх уживаністю (1940-і рр.).
Порівняльну оцінку результативності наукових студій доцільно провадити в межах так званих референтних груп наукових організацій, які повинні бути сформовані за принципом близькості галузей їх наукової діяльності та типів одержаних результатів (фундаментальні дослідження, технологічні розробки, науково-технічні послуги тощо). Для кожної такої референтної групи має бути сформована експертна рада. Загальний контроль за процесом і затвердженням (або потребою корекції) результатів роботи такої ради слід покладати на комісію з оцінювання результативності. У випадку низьких показників організації чи незгоди з її оцінками має бути здійснено детальніше оцінювання, що полягатиме в експертизі результатів роботи кожного структурного підрозділу.
Особливу актуальність мають підходи до процедури експертизи результативності дослідницької діяльності. Оцінювання наукових установ потребує значної кількості експертів, склад яких потрібно формувати шляхом звернень до вчених (науково-технічних) рад установ, що атестуються, із пропозицією висунути експертів за кожним із наукових напрямів та надати потрібні відомості про цих осіб.
Найпоширенішими міжнародними наукометричними базами даних, що використовуються українськими бібліотеками, є: Cosmos Impact Factor, DOAJ, EBSCOhost, Electronic Journals Library, E-Library, General Impact Factor, Global Impаct Factor, Index Copernicus (IC), National Library of Ukraine Vernadsky, Open Academic Journals Index, Scopus, Sindexs, Sсimago Journal & Country Rank (SJR), Ukrainian scientific journals, UlrichsWeb, Universe Impact Factor, Web of Science (WoS) та ін.
В Україні з 2019 р. видається журнал «Наука та метрика» – перше незалежне періодичне видання, головною метою якого є створення інформаційного простору для розвитку та взаємодії у сфері Н. та науки загалом, а також інформування вчених про всі події та новини у цій царині. Часопис виходить двічі на рік у паперовому та електронному форматах (https://nim.media/).
Налимов В. В. Наукометрия. Изучение развития науки как информационного процесса : монография / В. В. Налимов, З. М. Мульченко. – Москва : Наука, 1969. – 192 с.
Гражданникова Е. Д. Наукометрические методы библиографического поиска / Е. Д. Гражданникова, Т. В. Сорокина ; АН СССР. Сибирское отделение. Ин-т теплофизики. – Новосибирск, 1976. – 19 с.
Хайтун С. Д. Наукометрия: Состояние и перспективы : монография / С. Д. Хайтун. – Москва : Наука, 1983. – 344 с.
Маршакова И. В. Система цитирования научной литературы как средство слежения за развитием науки : монография / И. В. Маршакова. – Москва : Наука, 1988. – 287 с.
Добров Г. М. Наука о науке. Введение в общее науковедение : монография / Г. М. Добров. – Киев : Наук. думка, 1989. – 301 с.
Борисова О. Б. Научно-исследовательские коллективы в библиотековедении. Наукометрический анализ / О. Б. Борисова // Научные и технические библиотеки. – 1997. – № 8. – С. 7–16
Управление большими системами : сб. тр. Спец. вып. 44 : Наукометрия и экспертиза в управлении наукой / [под ред. Д. А. Новикова, А. И. Орлова, П. Ю. Чеботарева]. – Москва : ИПУ РАН, 2013. – 568 с.
Руководство по наукометрии: индикаторы развития науки и технологии : монография / М. А. Акоев, В. А. Маркусова, О. В. Москалева, В. В. Писляков ; [под. ред. М. А. Акоева]. – Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2014. – 250 с.
Бібліометрія: Лейденський маніфест для наукометрії // Філософська думка. – 2017. – № 6. – С. 92–98.
Вергунов В. Наукометрія академічної аграрної науки в українських реаліях / Віктор Вергунов ; НААН України, Нац. наук. с.-г. б-ка. – Київ : ННСГБ НААН, 2019. – 30 с. : іл.
————————————————
Бібліометрика української науки
Грановский Ю. В. Можно ли измерять науку?
Bibliometrics: The Leiden Manifesto for research metrics / D. Hicks, P. Wouters, L. Waltman, S. De Rijcke, I. Rafols [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nature.com/news/ bibliometrics-the-leiden-manifesto-for-research-metrics-1.17351/.
San Francisco Declaration on Research Assessment