За місяць : 1107
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Шестериков Петро Степанович [криптонім П. Ш.; 24.08(05.09).1859 – 29.01.1929, Одеса] – діяч бібліотечної справи, учений-біолог, педагог.
Народився в сім’ї потомствених дворян Херсонської губ. У 1878 р. закінчив Одеське піхотне юнкерське училище. В 1881–1885 рр. працював канцелярським служителем на Одеській митниці. З 1888-го – штатний співробітник (третій помічник бібліотекаря) книгозбірні Новоросійського університету (нині – Наукова бібліотека Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, ОНУ ім. І. І. Мечникова). Його керівником був очільник бібліотеки, історик і нумізмат Л. Брун (1841–1905), після смерті якого П. Шестериков фактично керував книгозбірнею, помітно вдосконаливши її роботу.
З 6 (19) липня 1910 р. офіційно призначений бібліотекарем (директором) університетської книгозбірні. Ця посада прирівнювалася до вченого звання екстраординарного професора, а за статутом університету – до ступеня доктора наук. Наступного року, у зв’язку з досягненням 25-річного стажу діяльності на державній службі, вийшов на пенсію, проте ректорат університету щороку продовжував перебування П. Шестерикова на цій посаді. Звільнений зі служби у травні 1919 р. за наказом керівника (за тогочасною термінологією – комісара) університету, але ще кілька місяців продовжував працювати в бібліотеці на некерівній посаді. Бібліотечну роботу поєднував із викладацькою діяльністю на природничому факультеті вишу.
П. Шестериков був одним із перших вітчизняних діячів, хто намагався поставити бібліотечну справу на наукову основу. Як досвідчений фахівець і директор однієї з найбільших на початок 20 ст. бібліотек у країні (понад 314 тис. од. зб. в 1915 р.) послідовно відстоював необхідність запровадження спеціальної підготовки бібліотечних кадрів за певною навчальною програмою. Особистим прикладом ревного служіння бібліотечній справі сприяв формуванню серед читачів та мешканців міста шанобливого ставлення до професії бібліотекаря. Був прибічником застосування конкурсної системи заміщення вакантних посад і чіткого розподілу обов’язків (спеціалізації) серед персоналу бібліотеки.
Став ініціатором створення бібліографічного гуртка при університетській книгозбірні, склав проєкт його статуту, який у жовтні 1906 р. подав на розгляд групи професорів університету. Після тривалих клопотань на основі гуртка весною 1911 р. було створено Одеське бібліографічне товариство при Новоросійському університеті, яке, з деякими перервами, проіснувало до 1922 р. (голова – проф. І. Линниченко, секретар – проф. В. Лазурський). П. Шестериков виконував обов’язки скарбника, а фактично – вів всі справи товариства, у т. ч. видавання наукового збірника «Известия Одесского библиографического общества при императорском Новороссийском университете». Протягом 1911–1916 рр. побачили світ 5 томів (36 випусків), накладом до 500 пр.
За статутом книгозбірні свою роботу бібліотекар мав узгоджувати з бібліотечною комісією, що обиралася на принципах ротації з-посеред професорів – членів правління університету. Комісія, постійно контролюючи бібліотеку, брала активну участь у бібліотечному житті вишу й чинила на нього певний вплив – як позитивний, так і негативний, залежно від тих чи інших осіб в її складі. Поряд з прогресивними поглядами провідних професорів на бібліотечну роботу спостерігався й дріб’язковий нагляд і тиск з боку окремих ретроградів. П. Шестериков протестував проти такої надмірної опіки, посилаючись на авторитет та автономність колег з інших вишівських бібліотек і необхідність використання кращих взірців організації бібліотечної справи.
Напередодні відзначення 50-річного ювілею Новоросійського університету його правління, після наполегливих прохань бібліотекаря, надало йому дозвіл поглиблено вивчити діяльність провідних книгозбірень Російської імперії, з умовою, що найкращий досвід буде використано для вдосконалення організації роботи університетської бібліотеки.
У червні 1913 р. П. Шестериков відбув у відрядження до Санкт-Петербурга, спочатку щоб прийняти і переслати в Одесу книжкову колекцію покійного сенатора С. Пахмана, яку його спадкоємці пожертвували бібліотеці університету, а потім для ознайомлення з організацією бібліотечної справи в університетських та публічних бібліотеках Санкт-Петербурга, Юр’єва (Тарту), Варшави, Москви, Казані, Саратова, Харкова та Києва. Перед відрядженням ретельно продумав план дій з обстеження найбільших бібліотечних закладів країни і заздалегідь вислав в усі університетські книгозбірні власну анкету, що складалася з 88 запитань.
Під час поїздки, що тривала по 20 липня 1913 р., П. Шестериков відвідав 8 університетських, 4 інститутських, 12 великих публічних, академічних бібліотек та книгозбірень при музеях і наукових товариствах; зав’язав особисті контакти з бібліотечними фахівцями; обмінявся думками щодо організації роботи з багатьма відомими керівниками бібліотек, зокрема К. Рубинським і В. Кордтом.
Особливу увагу вчений приділив питанням функціонування студентських бібліотек та зручного режиму їх роботи, раціонального забезпечення навчального процесу літературою. Ідеї, закладені в цій книзі, що поєднує теоретичні і практичні аспекти організації діяльності бібліотеки закладу вищої освіти, мали прогресивний характер, проте не отримали подальшого розвитку в реформуванні університетських та інститутських книгозбірень через початок Першої світової війни, системну кризу в країні, революційні та воєнні події кінця 1910-х рр. У радянському бібліотекознавстві ця праця П. Шестерикова ігнорувалася. Тим часом вона є цінним джерелом з історії бібліотечної справи в університетських бібліотеках Росії, оскільки в ній наведено багато статистичних відомостей, зразки облікових форм, читацьких карток і вимог на видачу книжок, що застосовувалися в найбільших книгозбірнях; детально проаналізовано особливості бібліотечного обслуговування різних категорій читачів; уміщено світлини приміщень та книгосховищ бібліотеки Новоросійського університету; подано розгорнуту характеристику її тогочасного кадрового складу тощо.
Крім бібліотечної справи, П. Шестериков мав глибокий потяг до ботаніки. В нього не було університетської освіти і диплома біолога, проте, завдяки самоосвіті, він не поступався професорам за різнобічністю і глибиною знань. З 1883 р. дослідник систематично займався вивченням видового складу рослинності Херсонської губернії та формуванням відповідного гербарію, здобув визнання як фахівець із флори Південної України, є автором низки цінних праць з цієї теми, що стали хрестоматійними. Найвагомішим серед його досліджень є фундаментальний «Определитель растений окрестностей Одессы» (1912), що став на той час першим виданням цієї тематики для невеликого, флористично обмеженого регіону. Зібраний П. Шестериковим гербарій, що став підґрунтям для написання «Определителя…», й дотепер зберігається на кафедрі ботаніки біологічного факультету та є складовою гербарної колекції ОНУ ім. І. І. Мечникова
З 1884 р. П. Шестериков активно працював у Новоросійському товаристві дослідників природи при Новоросійському університеті (у 1904–1916 рр. був його секретарем), виступав з науковими доповідями. Входив до складу комісії з природно-історичного вивчення Херсонської, Бессарабської й Таврійської губерній, що складалася з відомих вчених Новоросійського університету: О. Браунера, В. Ласкарьова, О. Бичихіна, М. Зеленецького, П. Бучинського та ін. Захопленість ботанікою, засвоєння її методологічного інструментарію з визначення, класифікації і систематизації рослин допомагали вченому і в організації роботи університетської бібліотеки, в системному впорядкуванні її фондів, розробленні й веденні каталогів тощо.
П. Шестериков поєднував свою професійну діяльність з активною участю в науковому і громадському житті Одеси. Маючи величезний авторитет серед професури, викладачів міста, він був активним членом, а іноді й організатором кількох наукових об’єднань, зокрема Одеського відділення Російського товариства садівництва, а в Одеському відділенні Імператорського Російського технічного товариства (членом якого був з 1894 р.), виконував функції діловода, доглядача будівлі й завідувача бібліотеки.
За бездоганну службу й активну громадську діяльність нагороджений орденами: Св. Анни 3-го (1902) і 2-го (1914) ступенів, Св. Станіслава 2-го ступеня (1909), а також трьома пам’ятними медалями. Мав чин статського радника (наданий 1910 р.).
Син вченого, Сергій Шестериков (1903–1941), що зростав в атмосфері шани до книжок, за прикладом батька також обрав бібліотечну професію. Працював бібліографом в Одеській державній публічній бібліотеці (нині – Одеська національна наукова бібліотека). Став відомим і як літературознавець, автор праць про творчість О. Пушкіна, Л. Толстого, І. Тургенєва, Т. Шевченка, вважався одним із кращих знавців творчості М. Лескова. З 1930 р. постійно зазнавав політичних репресій.
Список явнобрачных растений окрестностей Одессы / П. С. Шестериков. – Одесса, 1887. – 80 с.
Материалы для флоры юго-западной части Одесского уезда Херсонской губернии / П. С. Шестериков. – Одесса : тип. А. Шульце, 1894. – 136 с.
Флора окрестностей Одессы. Вып. 1 / П. С. Шестериков. – Одесса, 1903. – 384 с.
Новые дополнительные данные для флоры Одесского уезда / П. С. Шестериков. – Одесса, 1908. – 44 с.
Определитель растений окрестностей Одессы / П. С. Шестериков. – Одесса : коммер. тип. Б. Сапожникова, 1912. – 540 с.
Записки Новороссийского общества естествоиспытателей. Т. 39 : Одесса, 1914 год / П. Ш. // Изв. Одес. библиогр. о-ва при имп. Новороссийском ун-те. – 1914. – Т. 3. – С. 240–241. – Рецензія.
Отчет о состоянии и деятельности Имп. Новороссийского университета за 1902 г. / сост. И. А. Линниченко. – Одесса, 1903. – 60 с.
Отчет о состоянии и деятельности Имп. Новороссийского университета за 1904–1908 годы. – Одесса : Техник, 1909. – 249 с.
Отчет Новороссийского общества естествоиспытателей // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. – 1912. – Т. 38, приложение. – С. 28–29.
История возникновения Одесского библиографического общества при Императорском Новороссийском университете // Изв. Одес. библиогр. о-ва. – 1913. – Т. 1, вып. 1. – С. 1–5.
Гольд Т. М. Пам’яті П. С. Шестерикова / Т. М. Гольд // Тр. Одес. гос. ун-та. Сер. биол. наук. – 1957. – Т. 14, вып. 8. – С. 215–219.
Гольд Т. М. Петро Степанович Шестериков / Т. М. Гольд // Укр. ботан. журн. – 1959. – Т. 16, № 3. – С. 94–95.