Центральна польська державна бібліотека (ЦПДБ) у Києві – головний бібліотечний заклад польської національної меншини в радянській Україні в 1920–1930-ті роки.

Бібліотека заснована у кінці 1924 р. (для читачів запрацювала з березня 1925 р.). Розташовувалась у трьох кімнатах у великій будівлі колишньої приватної гімназії М. Стельмашенка у Рильському пров., 10, яку на початку 1920-х років відвели під Польський дім, Польський педагогічний технікум ім. Ф. Кона, ЦПДБ, польську семирічну школу та інші національні заклади (нині у цій будівлі перебуває Міністерство юстиції України). У цьому культурно-освітньому осередку ЦПДБ діяла до середини 1930-х років, надалі її перемістили в будівлю на вул. Свердлова (нині – Прорізна), 19 на розі з вул. Пушкінською. Ця будівля була зруйнована восени 1941 р., зараз на її місці – сквер.

ЦПДБ була орієнтована насамперед на бібліотечне обслуговування поляків, які на той час становили помітний прошарок серед мешканців Києва та його околиць (за даними перепису 1926 р. в місті проживало 13 727 поляків, що становило 2,7% від загальної кількості його жителів), в УСРР загалом мешкало приблизно 476 тис. поляків.

Водночас на ЦПДБ покладалися завдання: формування окремого централізованого фонду польської книги; надання організаційної і методичної допомоги іншим польським бібліотекам, що створювалися на теренах УСРР (у другій половині 1920-х рр. їх налічувалося 70–80 і приблизно стільки ж хат-читалень, переважно на Правобережжі, у місцях компактного проживання польського населення).

Як один з провідних центрів культури для нацменшин ЦПДБ, разом із Центральною єврейською бібліотекою у Києві, фінансувалася з державного бюджету (так, у 1926 р. кошторис бібліотеки становив 10 783 крб.).

Головними джерелами комплектування фонду ЦПДБ були:

● рештки приватних бібліотек поляків за походженням (зокрема, колишніх шляхти та міщан); книгозбірні польських товариств, клубів, організацій і т. ін. (так, унаслідок націоналізації у 1919 р. майна книжково-торговельної фірми «Леон Ідзиковський» частина польських видань з її книжково-музичного магазину та великої й популярної серед киян бібліотеки згодом потрапили до ЦПДБ);

● польськомовні видання, що друкувалися на території СРСР;

● державні закупівлі видань в Україні та закордоном (працівники ЦПДБ часто виїжджали в різні регіони України з метою відбирання та придбання для бібліотеки польських книжок).

У другій половині 1920-х рр. у штаті ЦПДБ було сім осіб, поляків за походженням: завідувач бібліотеки (директор; цю посаду з лютого 1925 р. по 3 лютого 1931 р. обіймав Й. Залевський), інструктор (О. Рутенчик), чотири бібліотекарі (С. Свуржевська, Ч. Брудко, М. Свіонтек, Г. Кржижанівська) та одного некваліфікованого працівника (з 1926 р. – А. Квасневська).

Працівники ЦПДБ провадили значну бібліографічну роботу: створювали поточні та тематичні рекомендаційно-бібліографічні списки польськомовних видань, складали бібліографічні покажчики, готували рецензії, огляди літератури тощо. До 10-ї річниці Жовтневої революції вони організували виставку польськомовних видань, надрукованих в СРСР. Й. Залевський за матеріалами виставки підготував і видав польською мовою покажчик «Bibliografja polskiej luteratury, wydanej w ZSRR w 1917–1927 r.» (1928), а також розробив інструкцію з питань удосконалення діяльності польських шкільних бібліотек.

У ЦПДБ опрацювали також двозначні авторські таблиці американського бібліотекознавця Ч. Кеттера польською мовою; створили картотеку літератури про Польщу та польське питання із видань, що були надруковані в СРСР російською, українською та білоруською мовами в 1917–1928 рр.; підготували перший випуск «Бібліотечного бюлетеня», який вміщував анотовану бібліографію польської радянської літератури за 1928 рік, організаційно-методичні поради, адресовані працівникам польських бібліотек в Україні. На кінець 1920-х рр. працівники ЦПДБ опрацювали й упорядкували 90% книжкового фонду книгозбірні, створили систематичний, абетковий та інвентарний каталоги.

Від початку діяльності бібліотеки всі її основні статистичні показники невпинно зростали.

Роки	Кількість примірників книжкового фонду	Кількість читачів абонемента	Книговидача на абонементі (крім колективних абонентів)	Загальна річна кількість відвідувачів
1925	20000	270	6702	3199
1926	26161	628	17528	10529
1927	29539	847	30089	19370
1928	33000	1022	–	–
1929	35000	1200	–	–
1931	48000	–	–	–

 

Проте значна частина фонду перебувала у т. зв. «архіві» , її читачам не видавали. Важливою складовою фонду ЦПДБ були періодичні видання польською мовою, що виходили в СРСР, зокрема «Sierp», «Gwiazda Mlodziezy», «Głos Młodzieży», «Trybuna Radziecka», «Do swiatla», «Myśl bolszewiska», «Poradnik Oświatowy» та ін. Бібліотека комплектувалася, переважно, радянськими польськомовними виданнями, що друкувалися, здебільшого, з пропагандистською метою. Відтак найбільшим попитом серед читачів користувалася художня література (твори М. Горького, Г. Данилевського, Ст. Жеромського, Г. Запольської, Б. Келлермана, Я. Корчака, Джека Лондона, Е. Ожешко, Б. Пруса, Вл. Реймонта, А. Струга, К. Тетмайера та ін.). Серед нових надходжень бібліотеки були й видання українською та російською мовами. Так, у 1926–1927 рр. до ЦПДБ надійшло 3 378 пр. книжок, з них понад 1000 – російською та українською мовами. Однак, у цілому, частка видань не польською мовою у фондах бібліотеки була незначною. Зокрема, у 1928 р. в російському відділі налічувалось 1 242 тт., в українському – 547 тт.

У 1928 р. кількість постійних користувачів абонемента перевищила показник у 1000 осіб, тобто майже кожен десятий дорослий поляк, що мешкав у Києві, був читачем ЦПДБ. Окрім того, ЦПДБ додатково обслуговувала майже 2,5 тис. осіб, переважно робітників, що мешкали на околицях Києва, через колективний абонемент (налічувалося приблизно 500 таких абонементів) та пересувні бібліотеки. До половини читацького складу ЦПДБ становила молодь – студенти вишів, технікумів та учні шкіл з польською мовою викладання.

У наступні роки бібліотека обслуговувала читачів і з інших міст України і Білорусі, зокрема з Вінниці, Житомира, Ніжина, Мінська тощо, оскільки україніка та білорусика в була суттєво відображена в польській науковій літературі.

Від початку існування ЦПДБ велика увага в ній приділялася організації пересувних (за тогочасною термінологією – мандрівних) бібліотек. Най ефективнішою така практика виявилась у Довбишанському (з 1927 р. – Мархлевському) польському національному районі. У 1927 р. завдяки роботі пересувок 206 колективним абонементам було видано 8 324 книги, наступного року – 14 567. У 1928 р., використовуючи пересувні бібліотеки, ЦПДБ обслуговувала 59 польських національних культосвітніх установ: у Києві – 4 клуби, 12 районних та профспілкових бібліотек, 8 навчальних закладів та дитячих будинків; поза Києвом – 15 бібліотек і клубів, 7 хат-читалень, 13 шкіл.

Наприкінці 1920-х рр. ЦПДБ налагодила постійний зв’язок з багатьма польськими відділами при округових бібліотеках, польськими районними бібліотеками, хатами-читальнями, клубами, надавала їм постійну організаційну та методичну допомогу. Працівники ЦПДБ допомагали у створенні нових польських відділів у Бердичівській, Уманській, Білоцерківській, Коростенській, Волинській, Могилівській, Кам’янець-Подільській та інших округових бібліотеках (загалом таких відділів було створено 18). Їм надавались консультації, надсилались каталожні картки, спеціальні класифікаційні таблиці тощо. Згодом за участю працівників ЦПДБ польські бібліотеки були створені у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Миколаєві, Проскурові, Фастові та в інших містах і селищах УСРР, де компактно проживали поляки.

ЦПДБ здійснювала помітну культурно-освітню, культурно-масову, просвітницьку та наукову роботу. У книгозбірні відбувалися заняття з аспірантами, заходи з підвищення кваліфікації працівників польських бібліотек, організовувалися виставки, лекції, творчі вечори тощо.

За пропозицією клубно-бібліотечного відділу Наркомосвіти України 1 серпня 1927 р. було затверджено бібліотечну раду при ЦПДБ задля централізованого планування та координації роботи мережі польських книгозбірень (голова – окружний інспектор та, одночасно, професор Польського інституту суспільного виховання Ч. Снадзький, з 1930 р. – К. Крижанівський, заступник – Й. Залевський).

На рубежі 1920–1930-х рр. більшовицька влада взяла курс на згортання політики коренізації та українізації. За постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 3 лютого 1931 р. «Про реорганізацію районів УСРР» були ліквідовані чи реорганізовані деякі національні райони, у серпні цього ж року скасовані всі національні бюро і секції при ЦК КП(б)У. Культурницька й освітня робота серед національних меншин, зокрема серед поляків, в умовах командно-бюрократичної державної системи почала помітно занепадати (так, на початок 1938 р. в Київській області залишалося лише п’ять польських шкіл).

У 1933–1934 рр. каральними органами було сфабриковано справу т. зв. «Польської організації військової» (ПОВ), внаслідок якої багато очільників та працівників польського радянського культурного процесу зазнали ув’язнення або ж були розстріляні. Репресували й директора ЦПДБ Й. Залевського. Загалом за справою «контрреволюційної націоналістично-буржуазної» ПОВ було притягнуто до суду чотирьох працівників ЦПДБ, зокрема Я. Органищака (директора ЦПДБ у 1933 р.), Ч. Брудко та Моравську.

На початку 1934 р. між Польщею і Німеччиною було підписано договір про ненапад, негативно сприйнятий в СРСР. Це значно ускладнило радянсько-польські відносини та посилило негативне ставлення до поляків з боку радянської влади. Розпочалися масові звільнення громадян польської і німецької національностей з керівних і, навіть, робітничих посад, «чистка» польських «антирадянських елементів» у школах, технікумах, інститутах та інших закладах освіти, науки і культури. У 1935–1936 рр. більшість польських клубів, бібліотек, громадських організацій та товариств було ліквідовано, припинено випуск багатьох польських газет. У 1935 р. почалося розформування національних адміністративно-територіальних одиниць, зокрема був ліквідований польський Мархлевський район, що супроводжувалося масовою депортацією польського населення з місць його компактного проживання.

У 1936 р. ЦПДБ ще працювала неповний день у приміщенні на вул. Свердлова, 19 з 15-ї до 19-ї (читальна зала – з 16-ї до 22-ї). Її фонд становив приблизно 50 тис. од. зб., у т. ч. 33 164 польською мовою, зокрема й рідкісні стародруки з приватних бібліотек колишньої аристократії. Бібліотекою користувалися 1 100 читачів, половина з них – це учнівська та студентська молодь. Діяли також 57 пересувних бібліотек з сукупним фондом у 3 тис.. книжок польською мовою, які обслуговували читачів, здебільшого, на великих підприємствах Києва («Ленінська кузня», «Більшовик», завод ім. Артема, «Київський трамвайний завод імені тов. Ф. Е. Дзержинського» та ін.), а також в інших містах і містечках України.

Діяльність ЦПДБ та її директора Малаховської на сторінках преси дедалі частіше піддавалася критиці за відсутність «більшовицької пильності», потурання «ворогам народу».

У другій половині 1937 р. ЦПДБ була ліквідована, її фонди передано до Бібліотеки Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. В. Вернадського). Більшість видань з фонду ЦПДБ втрачено. Нині певна частка книжок з печаткою ЦПДБ («Centralna Polska Biblioteka Państwowa na Ukraine») зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ.

Попри нетривалий час своєї діяльності ЦПДБ, як національний культурно-просвітницький та науковий центр, протягом 1925–1937 рр. відіграла помітну роль у розвитку культури й освіти польськомовного населення на теренах радянської України.

 

Итоги работы среди национальных меншинств на Украине : к 10-й годовщине Октябрьской революции : по материалам Центральной комиссии национальных меншинств при ВУЦИК. – Харьков, 1927. – 109 с.

Матеріали до реформи бібліотечної справи на Україні // Бібліологічні вісті. – 1928. – № 1(18). – С. 86–102

3алевський Й. Польська видавнича продукція в CPCP за 1917–1928 роки / Й. 3алевський // Бібліологічні вісті. – 1929. – № 2–3. – С. 54–59.

3алевський Й. Київські бібліотеки в цифрах : (матеріали до раціоналізації бібліотечної справи) / Й. 3алевський // Бібліологічні вісті. – 1930. – № 4. – С. 92–102.

Iwanow M. Polacy w związku radzieckim w latach 1921–1939 / M. Iwanow. – Wrocław, 1990. – 424 s. 

Єременко Т. І. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ століття / Т. І. Єременко // Історичні зошити. – Київ : НАНУ, Інститут Історії України, 1994. – 74 с.

Жуковський О. І. Роль Центральної польської державної бібліотеки у розвитку польської національної культури на Правобережній Україні у 20-ті роки ХХ ст. / О. І. Жуковський // Українська полоністика. – Житомир : Вид. відділ Житомир. держ. ун-ту, 2004. – Вип. 1. – С. 3–9.

Калакура О. Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті / О. Я. Калакура. – Київ : Знання України, 2007. – 508 c.

Чорна Л. М. Культурне життя національних меншин Києва (1920-ті – перша половина 1930-х рр.) / Л. М. Чорна // Інтелігенція і влада. – 2009. – Вип. 15. – С. 196–207.

Могильна А. Г. Польський педагогічний інститут як осередок міжкультурної взаємодії / А. Г. Могильна // Мова і культура. – 2012. – Вип. 15. Т. 5. – С. 130–134.

Гарбар Л. В. Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар; ред. кол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик та ін.; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. – 616 c.

Zurawski (Grajewski) Pr. Meczenstwo kresow 1918–1956 / Pr. Zurawski (Grajewski). – Warszawa, 2017. – 83 s.

Парнікоза І. Польські сліди Києва. Ч. 5.

Cоколов В. Діяльність Центральної польської державної бібліотеки у Києві (1925 – 1937) / Віктор Соколов // Бібл. вісник. – 2020. – № 2. – С. 30–40.

Соколов В. Ю. Діяльність Й. Залевського на посаді директора Центральної польської державної бібліотеки у Києві у 1925–1931 рр. / Віктор Юрійович Соколов // Бібл. Меркурій. – 2021. – Вип. 2 (26). – С. 32–45.

Sokołow W. Działalność Centralnej Polskiej Biblioteki Państwowej w Kijowie w latach 1925–1937 / Wiktor Sokołow // Przegląd Biblioteczny. – 2021. – № 2. – S. 205–226.