За місяць : 361
статей : 1034
«Українська культура» – загальноукраїнський культурологічний великоформатний журнал, що виходив з 24 березня (6 квітня) 1909 р. здебільшого українською мовою. До 2014 – щомісячно, з 2015 – шість разів на рік (також у 2014–2017 рр. – у міні-форматі), у 2021 – щоквартально. З 2022 р. тимчасово не видається. Засновник – Міністерство культури України; з 2019 р. – ТОВ «Видавничий дім "Українська культура"».
Історія «У. к.» бере відлік від журналу молодої національно свідомої інтелігенції «Українська хата» – літературно-критичного і громадсько-публіцистичного місячника поступово-демократичного напряму, заснованого в березні 1909 р. П. Богацьким. За шість неповних років (по липень 1914 р.) в Києві вийшло 66 чисел журналу. Продовжувачем традицій «Української хати» був місячник «Шлях» (1917–1919). В радянській Україні як наслідування чи на заміну «Шляху» з’явилися журнали «Шлях до комунізму», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва».
Перший номер російськомовного журналу під назвою «Путь к коммунизму» (орган Головполітосвіти України) вийшов у Харкові в червні 1921 р. За три роки його було перейменовано на «Шлях до комунізму». Це був агітаційний листок з рекомендаціями українською та російською мовами, як організовувати червоні кутки, хати-читальні, сельбуди, пересувні бібліотеки, проводити антирелігійну пропаганду, запроваджувати радянські обряди та ін.
Іншими попередниками сучасного журналу «У. к.» у радянський період до Другої світової війни вважають кілька періодичних видань подібного типу і спрямування: «Селянський будинок» (1924–1930), «Рабочий клуб» (1925–1927, російською мовою), «Культработник» (російською мовою), а далі – «Культробітник» (1927–1930), «За масову комуністичну освіту» (1931–1933), «Культфронт» (1931–1935), «Колбуд» (1936–1937). З середини 1937 до середини 1941 р. «Колбуд» виходив під назвою «Соціалістична культура». Під час німецько-радянської війни не видавався.
У вересні 1947 р. вийшов перший номер щомісячного журналу «Культурно-освітня робота», започаткованого Комітетом у справах культурно-освітніх установ УРСР. Згідно з повідомленням редакційної колегії: «Журнал "Культурно-освітня робота" висвітлюватиме питання теорії і практики культурно-освітньої роботи як у місті, так і на селі, узагальнюватиме кращий досвід роботи будинків культури, робітничих, колгоспних і сільських клубів, хат-читалень, червоних кутків, бібліотек, музеїв, будинків народної творчості і гуртків художньої самодіяльності, а також буде вести природничо-наукову пропаганду».
У квітні 1954 р., з реорганізацією Комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР в Міністерство культури УРСР журнал отримав назву «Соціалістична культура». З липня 1961 р. згідно з наказом Міністра культури УРСР Р. Бабійчука уточнено профіль часопису, на його титульній сторінці зазначено таке: «"Соціалістична культура", орган Міністерства культури Української РСР. Щомісячний журнал методики і практики культурно-освітньої роботи. Виходить з червня 1921 року», тобто вважається наступником часопису «Путь к коммунизму».
До 1970 року тематика публікацій в журналі була зорієнтована переважно на працівників сільських бібліотек і будинків культури, надалі напрям журналу поширено також на міські установи культури, зокрема, при великих промислових підприємствах.
16 червня 1971 р. з нагоди 50-річчя видання журнал було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
У серпні 1973 року запроваджено загальну (наскрізну) нумерацію, з відліком від червня 1921 року (№ 8 став 608-м за сумарним підрахунком). 2021 року до наскрізної нумерації було додано 66 чисел «Української хати» і 23 «Шляху». Відтак потроєний № 2–4 журналу за 2021 рік позначено 1157-м від квітня 1909 року.
У період після закінчення Другої світової війни і до здобуття Україною незалежності головними редакторами журналу були: П. Юрко (1947 – січень 1950), А. Варламов (1950 – серпень 1969), М. Подолян (вересень 1969 – липень 1972), О. Вишневецька (в. о., липень 1972 – травень 1973), А. Кисіль (червень 1973–1978), В. Сємєчев (1979–1984), О. Хоменко (березень 1984 – серпень 1986), В. Бурбан (вересень 1986–1991).
1990 року за ініціативою колективу редакції «Соціалістичну культуру» перейменували в «Українську культуру»; під цією назвою часопис виходив від січня 1991 року (252 номери станом на початок 2022 р.) як культурно-освітній та літературно-мистецький ілюстрований журнал. Засновники: Міністерство культури УРСР, Український фонд культури, Рада федерації незалежних профспілок України, з липня 1993 р. – Міністерство культури України; видавець – ДП «Національне газетно-журнальне видавництво». До 2018 р. видання фінансувалося з державного бюджету. Наклад 30 950 пр. (1991), далі в різні роки коливався від 25 150 до 944 (2010), 1000 (2017) пр.
Журнал «У. к.», як і інші видання Національного газетно-журнального видавництва, не був реформований згідно Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» (2019) через відмову Міністерства культури України вийти зі складу співзасновників.
Редакцію оновленого часопису упродовж 1991 р. очолював В. Бурбан, від 1992 р. – публіцист А. Яремчук. В тогочасній редакційній колегії брали участь: О. Білаш, В. Врублевська, М. Гончаренко, М. Ковальчук, А. Корнієнко, В. Кулик, В. Макляк (відп. секретар), М. Махінчук, М. Міщенко (заст. гол. ред.), М. Рубан, Є. Свєнцицький, М. Сікорський, Р. Терещенко, Ю. Щербак.
За мовою видання, структурою, рубрикацією, змістом, логотипом, назвою та місцем видання сучасний журнал «У. к.» є спадкоємцем не так радянських культурно-пропагандистських журналів, як українськомовних культурологічних часописів початку 20 ст.
Під керівництвом головних редакторів редакція рішуче відкинула радянську політико-ідеологічну концепцію часопису як хибну, орієнтуючись на пріоритети своїх попередників – редакторів і авторів «Української хати», що оголошувала себе як журнал за напрямом «національно-поступово-демократичний», прагнула «розширити рамки української культури, модернізувати її. <...> Поезія і проза, представлені на сторінках журналу, вирізнялися інтересом до різних, мало знайомих ще українській літературі тогочасних проблем – психології, сексуальності, екзотики (в тому числі психологічної)... Тут друкувалися поезія і проза «модерністів», передовсім поетів «Молодої музи», а також «модерністів» російської України – Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. Загалом усі, чия творчість була позначена естетичними, а не утилітарними інтересами, потрапляли в річище літературних зацікавлень журналу» (С. Павличко).
Новим вектором «У. к.» в незалежній Україні стало утвердження національної самосвідомості читачів, захист і популяризація національних пріоритетів у культурі і мистецтві, висвітлення об’єктивної, а не викривленої української історії, духовності та науки. Редакція докладала зусиль, аби часопис став «надійним охоронником і вдатним сівачем на ниві національно-культурного відродження України, всіх її народів» (В. Бурбан). В журналі розпочалося публікування матеріалів про раніше заборонених тоталітарним режимом видатних діячів української культури, церкви, а також діаспори. Вийшли авторські публікації про трагічну долю кінорежисера С. Параджанова, цикл статей В. Чепелика, присвячений національній архітектурі; про народні традиції, історію української ікони – Д. Степовика; про Запорізьку Січ – О. Апанович; про рідкісні маловідомі сторінки діяльності українців Санкт-Петербурга – Т. Лебединської; про духовну музику – В. Іванова; низка статей різних авторів про українського композитора А. Веделя та багато інших засадничих саме для української культури матеріалів. Часопис опублікував (з продовженням) роман І. Багряного «Тигролови» з післямовою М. Жулинського. На сторінках «У. к.» читачі мали змогу ознайомитися з матеріалами про видатного вченого І. Огієнка (митрополита Іларіона), талановитого художника М. Кумановського, патріарха Київського і всієї Руси-України УПЦ КП Володимира (В. Романюка).
Основні рубрики «У. к.»: «Актуальна тема», «Україна в плині відродження», «Люди і роки», «Гіпотези. Знахідки. Відкриття», «Культурологічні студії» (в ній публікувалася частинами упродовж майже двох років колективна праця «Історія української культури» за загальною редакцією І. Крип’якевича, №№ 2–12, 1992, 1–11/12, 1993), «Проблема», «Словник української міфології», «Літературно-мистецька вітальня», «Досвід. Практика. Методика», «Книжкова полиця» (інформувала про нові культурологічні видання, вміщувала рецензії та відгуки на них). Існувала «Бібліотечка "УК"» де публікували сценарні плани свят, вечорів, інших соціокульних заходів, Публікації з бібліотечної проблематики зосереджувались у рубриці «Скарби книжкові» (нею опікувався редактор відділу бібліотек Я. Чорногуз). В останньому річному числі журналу редакція зазвичай вміщувала перелік публікацій «У. к.», систематизований за рубриками.
Серед дописувачів «У. к.» – громадські й культурні діячі, творча інтелігенція, письменники, а також провідні представники бібліотечної галузі (Н. Безручко, В. Бурбан, П. Голобуцький, Л. Ковальчук, В. Медведєва, М. Сенченко, Б. Степанишин, Н. Стрішенець, Г. Юхимець та ін.).
Редакція щорічно проводила конкурс авторських матеріалів, за підсумками року визначала переможців, нагороджувала їх преміями. Зокрема, серед відзначених 1991 року – О. Апанович (за статтю «Культура козацтва», № 1) та Н. Стрішенець (за статтю «Каталізатор цивілізації (до питання про національну бібліотеку України)», № 7).
В 1998 р. відбулось оновлення редколегії: А. Авдієвський, Н. Зубицька, В. Лісовий, В. Макляк, І. Малюта, М. Сікорський, Б. Фесюк, В. Шевчук. Редактори відділів: Н. Білоцерківець, Л. Майба, Я. Чорногуз. До традиційних рубрик додалися нові: «Гість редакції» (зустрічі з цікавими особистостями – державними діячами, художниками, письменниками, виконавцями музичних творів тощо), «Меценати», «Подвижники» (розповіді про бібліотекарів, музейних працівників, краєзнавців, музикантів, священників та ін.), «Поміркуємо разом», «Чим живуть регіони» (висвітлення досвіду і практики роботи культпрацівників з усіх областей України), «Хроніка», «Довідковий стіл "УК"», У 2003–2007 рр. «У. к.» вміщувала у форматі «журнал у журналі» культурологічний вісник «Трипілля» – видання Міжрегіональної академії управління персоналом
Жанрове розмаїття публікацій «У. к.» репрезентовано узагальненими історико-етнографічними розвідками, оглядами, нарисами, публіцистичними статтями, художніми творами, повідомленнями хроніки, рецензіями, сценаріями культурологічних заходів. Текстові публікації доповнюють численні ілюстрації: документальні й мистецькі фотографії, репродукції картин і т. ін.
В спеціальному випуску (№ 5 1999), що репрезентував культуру і мистецтво Донеччини, опубліковано статті керівників трьох головних бібліотечних установ краю: Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської, Донецької обласної бібліотеки для юнацтва та Донецької обласної бібліотеки для дітей ім. С. М. Кірова.
Відділ бібліотек «У. к.» провадив соціологічні дослідження «Краща книга року» – визначення найкращого твору, виданого впродовж минулих одного-двох років. У 1990-х рр. «У. к.» у співпраці з бібліотеками проводила соціологічне опитування серед читачів книгозбірень на виявлення читацьких смаків молодіжної аудиторії. 1996 року до 75-річчя часопису редакція провела опитування своєї читацької аудиторії щодо його змісту.
У червні 2009 року А. Яремчука звільнили з посади редактора. У 2009–2011 виходило другом по три випуски часопису (під керівництвом в. о. редактора Н. Білоцерківець), надалі вихід журналу було припинено.
Влітку 2011 року, після перерви, випуск журналу поновили в оновленому форматі. Редакцію очолила М. Хрущак. 1 червня того ж року спеціальний англомовний випуск журналу представили на відкритті українського павільйону на 54-му Венеційському бієнале. Виходу українського примірника передувала промокампанія в Києві під гаслом «Українська культура. Будьмо уважні». У новому числі «У. к» йшлося про основні напрями мистецтва – музику, кіно, літературу, образотворче мистецтво, архітектуру, нові медіа, дизайн, фотографію. Рубрики «Етно, «Зізнання», «Інтерв`ю», «Міжнародні події», «Думка», «Події», «Репортаж». З’явилася окрема рубрика «Рецензії». В рубриці «Література» опубліковано раритетні сторінки цифрової копії видання 1906 року – «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів» В. Доманицького; вірші сходознавця А. Кримського, рецензії головних мистецьких подій весни-літа.
Весною 2012 року «У. к» урочисто відзначила вихід 1000 номера, а перед тим – 90-річчя журналу, а 24 квітня редакція оприлюднила заяву про те, що після подання до друку 1000-го числа часопису його колектив звільнився майже в повному складі з причини постійної нестачі фінансування.
15 травня 2012 року головним редактором журналу призначено О. Гайдук. На цій посаді працювала до квітня 2014 р., далі короткий час в. о. головного редактора Л. Гончаренко.
З липня 2014 року журнал не мав ані головного редактора, ані в. о. головного редактора. Наприкінці року його випуск було припинено. Заборговані передплатникам номери видали лише наприкінці 2015 року. З березня 2016 року головним редактором став кінознавець Ю. Сорока.
У 2016–2018 р. «У. к.» виходила в міні-форматі. 2017 року одночасно з основними випусками «У. к.» виходила «Українська культура. Кіно» (версія журналу для широкого кола читачів, що висвітлювала проблематику українського та світового кінематографу).
14 лютого 2019 р. часопис отримав нове свідоцтво про державну реєстрацію № 23789-13629Р. Новим засновником газети виступило ТОВ «Видавничий дім "Українська культура"», створене 28 грудня 2018 р. редакціями видань Національного газетно-журнального видавництва. Наступні головні редактори – В. Верховський (в. о., 2019), Н. Головченко (2020), Т. Череп-Пероганич (2020–2021).
Випуск «У. к.» було відновлено 2020 року. Число 4–6 журналу вийшло в оновленому форматі: як великоформатний повноколірний культурологічний часопис із європейським рівнем верстання та поліграфічного відтворення, Ідейні пріоритети оновленого видання окреслила головна редакторка Т. Череп-Пероганич: «Журнал "Українська культура" йде до читача, розповідаючи про цікаві події й заходи, знайомлячи з неординарними особистостями, аналізуючи минуле і нинішнє з думкою про майбутнє. Адже від того, що ми робимо на цій землі сьогодні, залежить, яким буде її й наше завтра». В редакційній колегії: Є. Букет, Л. Тесленко, А. Щекун.
Змін зазнала і структура журналу. Нові рубрики: «Уроки минулого», «Видатна постать», «Креативні ідеї», «Відверта розмова», «Культурна спадщина», «Думки вголос», «Мистецькі події», «Театр», «Проза», «Поезія», «Творча лабораторія», «Захоплення». «Прочитайте з дітьми». Ведучий рубрики «Літературна критика» – відомий літературний критик, автор численних видань читацьких щоденників Є. Баран. У рубриці «Бібліотечні проєкти» опубліковано розповідь директорки Солом’янської ЦБС (м. Київ) І. Щербини про проєкт «Книжкові медіатори» – переможець Всеукраїнського конкурсу «Бібліотека року 2020» (організатор Українська бібліотечна асоціація); статтю Н. Горбань «Як бібліотекарки з Прилук «перевтілилися» в образах героїнь відомих картин світових художників».
Архів випусків журналу «У. к.» (1991–2020) доступний в Електронній бібліотеці «Культура України» на сайті Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого (https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=1272), а також за покликанням: https://drive.google.com/drive/folders/1pACt-ksggVTL_QoHbhu66UUKVIqEakML?usp=sharing
Бурбан В. «Українська культура». Рік сімдесятий – рік перший / Володимир Бурбан // Укр. культура. – 1991. – № 6. – С. 1.
Степанишин Б. Слово про «Українську культуру» : [результати опитування слухачів Рівненського нар. ун-ту «Просвіта» стосовно часопису] / Борис Степанишин // Укр. культура. – 1991. – № 10. – С. 28.
Мішенко М. «Українській культурі» – 70 / М. Міщенко // Культура і життя. –1991. – № 25, 22 черв.
Сікорський М. Супутник мого життя : [відгук про часопис «Українська культура», його музейну тематику] / Михайло Сікорський // Укр. культура. – 1996. – № 5. – С. 4–5.
Яремчук А. Не впасти на порозі. Українські ідеали, час і журнал / Андій Яремчук // Укр. культура. – 1996. – № 6. – С. 4–5.
Яремчук А. Вилюднення. Стадія перша : роздуми над читацькою анкетою / Андій Яремчук // Укр. культура. – 1996. – № 12. – С. 4–5.
Бурбан В. З хроніки перебудовчих буднів. Рядки з біографії часопису «Українська культура» / Володимир Бурбан // Укр. культура. – 2001. – № 3. – С. 5.
Тоді часопис змінив назву : відгуки читачів, авторів, колишніх співробітників журналу «Українська культура» з нагоди його 80-річчя / Олесь Янчук // Укр. культура. – 2001. – № 2. – С. 8.
Краща книга року : [соціологічне опитування читачів] / відділ бібліотек «УК» // Укр. культура. – 2003. – № 2. – С. 13.
Українська культура: 1921–2011 // Укр. культура. – 2011. – № 1–2. – С. 16–17.
https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=1297
90 років журналу «Українська культура» // Друг читача. – 2011. – 09 серп.
Букет Є. Найстарше і найупізнаваніше культурологічне видання України / Євген Букет // Укр.культура. – 2021. – № 2–4 (1157). – С. 12–17.
Кущ П. Крізь терни до читача / П. Кущ // Урядовий кур’єр. – 2021. – 5 січня. – № 1 (6869). – С. 4.
————————————————
Олійник Є. Журнал «Українська культура» святкує 90-річчя // Радіо Свобода. – 10.08.2011.