Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 42
За місяць : 780
Кількість
статей : 978
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Скрипторій
Скрипторій

imageСкриптóрій (пізньолат. scriptorium, від лат. scriptor – писар, переписувач) – фізичний простір, осередок, майстерня з виробництва рукописних книг за доби раннього і високого Середньовіччя (6–13 ст.), переважно в західноєвропейських монастирях.

Продукування книг вручну, коли той чи інший твір переписували в багатьох примірниках у формі сувоїв і кодексів, було відоме ще у Давньому Римі, однак не збереглося ніяких відомостей про роботу античних С. Проте, з урахуванням розвиненої книжкової торгівлі в ті часи, С. дійсно існували.

Потреба в С. у ранньому Середньовіччі була викликана необхідністю в умовах повсюдного насаджування християнського вчення в Європі забезпечувати священнослужителів достатньою кількістю відповідної релігійної літератури, насамперед примірниками Священного Писання, а суспільство загалом – копіями вцілілих унаслідок численних воєн і спустошень писемних пам’яток античної культури. Попит на освічених осіб, здатних не лише читати, а й грамотно та каліграфічно писати, копіювати без помилок тексти, тобто на скрипторів, був значним. Переписувачами книг зазвичай були ченці, інколи священники.

При першому великому і найвідомішому центрі книжності доби раннього християнства – монастирі Віваріум (Monasterium Vivariense) в Південній Італії, заснованому римським письменником, ученим і державним діячем Флавієм Кассіодором Сенатором (бл. 487 – бл. 578), разом із багатою бібліотекою існував С., який, окрім виконання функцій переписування античної літературної спадщини, слугував також своєрідним навчальним центром з підготовки скрипторів.

image
Портрет фундатора першої школи з підготовки скрипторів Флавія Кассіодора Сенатора
Для них Кассіодор у заключних розділах своїх «Настанов в науках божественних і світських» (Institutiones saecularium litterarum) окреслив вимоги задля успішної діяльності, зокрема, володіння граматикою, логікою, риторикою, знання основ математики, медицини, музики. Згодом виникли С. при монастирі Монте-Кассіно поблизу Неаполя, монастирі Боббіо в Лігурії (Північна Італія), заснованому ірландським ченцем Колумбаном у 613 р. У наступні століття діяли Кентерберійський в Англії, Корбійський і Турський у Франції, Санкт-Ґалленський у швейцарських Альпах та інші монастирські центри книгописання.

Діяльність С. була тісно пов’язана з бібліотеками монастирів та можновладців, а подекуди й архівами. Зазвичай С. створювали при бібліотеках і розміщували в окремих приміщеннях. Для бібліотек С. служили фактично єдиним, крім випадкових надходжень від купців, подорожніх, дипломатичних місій, військових трофеїв тощо, джерелом поповнення своїх фондів та обміну дублетними примірниками з іншими центрами книжності. Монастирі та феодали, що володіли С., мали певний зиск, продаючи їхню продукцію всім охочим, зокрема книгоношам, сприяючи таким чином поширенню книжок в інших регіонах.

Праця у С. була важкою і виснажливою, проте дуже шанованою справою. Переписування рукописної книги тривало зазвичай кілька місяців. У перші століття існування С. кожен монах переписував рукопис від початку до кінця та вписував кольорові ініціали. Згодом практикувалося переписування книги кількома ченцями, які працювали по черзі. Скриптори, як і в часи пізньої античності, писали, тримаючи матеріал для письма на колінах. Згодом для пришвидшеного переписування текстів стали виготовляти спеціальні меблі у вигляді розміщеного на столі похилого пюпітра. Із широким застосуванням пергамену почалося розділення обов’язків між власне скрипторами та оформлювачами книг – ілюмінаторами, мініатюристами, палітурниками, виготовлювачами пергамену. Знаряддям праці слугувало гусяче перо, а матеріалом, крім пергамену, починаючи з 14 ст. також папір. Керування С., контроль за якістю роботи скрипторів, забезпечення їх витратними матеріалами покладалися на армаріуса.

Починаючи з 11 ст. широкого поширення набув стиль т. зв. готичного письма, що характеризується видовженістю літер. Завдяки ньому на сторінці вміщалося на 35–40% більше тексту, внаслідок чого економився пергамен, який мав високу вартість, книги стали тонкішими і легшими. Щільне письмо уможливило зменшення формату книжок та їх здешевлення, відповідно, зріс попит на книжки, призначені для індивідуального користування поза церковними службами. Особливий попит мали маленькі часослови, виготовлення яких набуло масового (тиражного) характеру. Книготорговці замовляли сотні примірників таких книжок.

У С. існувало правило дотримання цілковитої тиші задля повної зосередженості скрипторів на текстах і уникнення помилок. В окремих випадках під диктовку книгу одночасно переписували кілька скрипторів, але при цьому зростала кількість помилок. Традиція дотримання тиші поступово перейшла і до читальних зал в бібліотеках та архівах.

Найбільшого розповсюдження С. в Західній Європі набули у 10–12 ст. Надалі, з кінця 12 ст., монастирські С. з економічних причин стали занепадати, адже їх поступово почали витісняти світські цехові майстерні, що мали назву ательє, в яких продуктивність праці завдяки вузькій спеціалізації була дещо вищою, а собівартість виготовлення книжок – меншою. Так, палітурки стали виготовляти ремісники таких спеціальностей, як різьбярі штемпелів і печаток, золотих справ майстри, гравери, чеканники, ливарники.

Книги з монастирських бібліотек надавали в оренду ремісникам для переписування за невелику плату. За відповідну плату надавали й окремі частини оригіналу для одночасної роботи кількох переписувачів. Поступово книгописання перетворилося в товарне виробництво, особливо в містах, де існували університети (таких у Європі в 15 ст. було 55). При багатьох університетах, які потребували окремих видань у значній кількості примірників, також створювали світські С., якими керували лібрарії.

Рукописні майстерні за зразком С. існували і в Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві. Перші з них виникли при Софійському соборі в Києві одночасно з великокняжою бібліотекою Ярослава Мудрого та в Новгороді наприкінці 11 ст. У «Повісті временних літ» зазначається: «И собра [князь Ярослав Мудрий] писцЂ многы и перекладаше от грекъ на словЂньскоє писмо. И списаша книгы многы... положи в святЂй Софьи церкви, юже созда самъ».

У 13–14 ст. відомими були також рукописні майстерні князя Володимира Васильковича у м. Володимирі (Волинському), у Галичі, київських Печерському та Видубицькому монастирях, новгородського єпископа (згодом митрополита) Макарія та ін. Переписування книг розглядалось як важлива державна справа, оскільки тісно пов’язувалося з поширенням християнства, забезпеченням книгами всіх новозбудованих церков і нових монастирів.

Окрім книг богослужбового призначення, у С. переписували книги на замовлення, для позацерковного читання. Деякі з цих книг збереглися до нашого часу, здебільшого в архівах та великих наукових і національних бібліотеках.

Остаточно С. стали зникати з другої половини 15 ст., з винаходом книгодрукування Й. Гутенбергом.

Діяльність С., творчість стародавніх переписувачів досліджували багато вітчизняних учених, зокрема О. Добіаш-Рождественська, чл.-кор. АН СРСР, родом з Харкова, Я. Запаско, Я. Ісаєвич та ін.

 

Джерела

 

Симони П. К. К истории обихода книгописца, переплетчика и иконного писца при книжном строении : Материалы для истории техники книжного дела и иконописи, извлеченные из русских и сербских рукописей и других источников XV–XVIII столетий / П. К. Симони. – [Санкт-Петербург], 1906. – Вып. 1. – 280 с., 14 л. ил.

Добиаш-Рождественская О. А. Из жизни мастерских письма (преимущественно на французском Севере) / О. А. Добиаш-Рождественская // Средневековый быт : сб. ст. / под ред. проф. О. А. Добиаш-Рождественской, А. И. Хоментовской, Г. П. Федотова. – Ленинград : Время, 1925.

Запаско Я. Скрипторій волинського князя Володимира Васильковича / Я. Запаско // Записки НТШ. – 1993. – Т. 225. – С. 185–193.

Запаско Я. П. Роль рукописної книги у тисячолітній історії книжкової справи в Україні / Яким Запаско // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського / редкол.: В. Попик (голова) [та ін.]. – Київ, 2000. – Вип. 3. – С. 28–32.

Доброписці тоді славні були : (нариси з історії укр. рукоп. мистецтва) / Ярослав Ісаєвич, Яким Запаско. – Львів : [Афіша], 2003. – 135 с. : 16 л. іл.

Аслитдинова А. А. Роль информационных технологий в возрождении функций скриптория библиотек в процессе сохранения документального наследия / А. А. Аслитдинова // Вестн. Библ. Ассамблеи Евразии. – 2008. – № 4. – C. 60–64.

Соколов В. Ю. Професійна діяльність бібліотекаря монастирських книгозбірень Середньовічної Європи: характеристика, функції, особливості / В. Ю. Соколов // Бібл. Меркурій. – 2022. – Вип. 2 (28). – С. 7–18.

Horn W. The Medieval Monastery as a Setting for the Production of Manuscripts / W. Horn & E. Born // The Journal of the Walters Art Gallery. – Vol. 44 (1986). – Р. 16–47.

De Hamel С. Scribes and Illuminators / С. de Hamel. –  Toronto :  University of Toronto Press, 1992. – 36 р.

_______________________________________________

 

Купріянова Т. Г. Майстерні середньовічних ченців-книжників

Зворський Сергій Леонідович
Статтю створено : 26.02.2024
Останній раз редаговано : 26.02.2024