Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 41
За місяць : 779
Кількість
статей : 978
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Саливон Григорій Дмитрович
Рубрики : Персоналії
Саливон Григорій Дмитрович

imageСаливон Григорій Дмитрович [псевд. і крипт.: Тисяченко Гр., Дмитренко Гр., Технік, Гр. Т-ко, Н. Ч.; 25.01(06.02).1888, с. Мелехи Чорнухинської вол. Лохвицького пов. Полтавської губ., нині – Лубенського р-ну Полтавської обл. – 23.05.1927, м. Київ] – культурно-освітній діяч, книгознавець, видавець і популяризатор української книги, бібліотекар, журналіст, краєзнавець.

Народився в багатодітній сім'ї заможного й освіченого господаря з козацького роду. Здобувши шкільну освіту, спершу працював у залізничних майстернях Красноярська, у 1905 р. навчався в Одеському електротехнічному училищі приват-доцента В. Гадзяцького, після закінчення якого трудився електротехніком на Південній залізниці, а згодом десятником на будівництві кінної трамвайної лінії в Одесі.

У цьому місті Г. Саливон активно долучився до участі в громадському й культурному житті, зокрема, став діяльним членом місцевої «Просвіти» та регулярно користувався її бібліотекою. Під впливом знаного українського діяча С. Шелухіна та активістів «Просвіти» молодий Г. Саливон став цікавитися історією та культурою України, книжковою справою, писати перші дописи у пресі. Разом з А. Ніковським, згодом відомим громадським і політичним діячем, після смерті видатного бібліографа М. Комарова описав його унікальну книгозбірню. Цей рукописний каталог співавтори передали Одеській публічній бібліотеці (нині – Одеська національна наукова бібліотека), де він зберігається й донині. На смерть М. Комарова Г. Саливон відгукнувся також кількома публікаціями в газеті «Рада» під псевдонімом Гр. Тисяченко.

У 1912 р. Г. Саливон вступив до Київського політехнічного інституту на архітектурний факультет. Проте інтерес до точних наук у нього був побічним, він більше цікавився політикою, культурою, книгознавством, мистецтвом художнього оформлення книжок, бібліотечною справою, бібліографією, веденням просвітницької роботи серед молоді. За результатами наукових пошуків друкував свої статті в газетах «Рада», «Одесские новости», «Нова Рада» тощо, після 1917 р. – у журналах «Книгарь», «Червоний шлях», «Бібліологічні вісті» та ін. У 1916 р. опублікував історичний нарис до 50-річчя від часу заснування Київської міської публічної бібліотеки (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого), ставши другим після видавця В. Барщевського дослідником її історії та одним із перших в Україні, хто вивчав історію бібліотечної справи.

У 1916 р. Г. Саливон деякий час працював в одеських майстернях Російського товариства пароплавства і торгівлі, у 1916–1917 рр. – на київському заводі вимірювального приладдя «Фізико-Хемік».

У 1917 р. Г. Саливона запросили керувати друкарнею очолюваного В. Леонтовичем Товариства для підмоги українській літературі, науці і штуці, де він швидко організував роботу з видання українських книжок.

Як людина різнобічних інтересів Г. Саливон брав активну участь у діяльності Всеукраїнської академії наук. Він був серед перших працівників Всенародної бібліотеки України (ВБУ, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського): працював старшим писарем, завідувачем будинку ВБУ (з 21 лютого 1919-го по 30 травня 1920 р.), читав лекції для молоді з історії книги, займався дослідженнями з книгознавства. Був членом Українського наукового товариства (УНТ). У структурі УНТ діяла секція мистецтв, створена у вересні 1918 р. за ініціативою провідних українських мистецтвознавців, а Г. Саливон у ній із 1919 р. очолював видавничу комісію; у червні 1921 р. УНТ приєдналося до ВУАН.

 Рятуючись від голоду, влітку 1920 р. Г. Саливон повернувся на малу батьківщину, на Полтавщину, де одразу зайнявся культурницькою роботою, ставши активним учасником розбудови бібліотечної справи та історико-краєзнавчого руху в краї. У 1920–1923 рр. працював у Лохвицькому повітовому відділі народної освіти на посаді інспектора бібліотек та завідувачем місцевої друкарні. Також брав активну участь у підготовці і проведенні святкування 200-річчя від дня народження Г. Сковороди на Полтавщині, насамперед на батьківщині видатного філософа і просвітителя в містечку Чорнухи: був секретарем повітової ювілейної комісії, опікувався спорудженням пам’ятника у м. Лохвиці та погруддя в Чорнухах, виконаних І. Кавалерідзе, малюванням великого портрета, підготував і видрукував у Лохвиці власну книгу «Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода. Його життя та діла. 1722–1794», опублікував  статтю про нього в часописі «Червоний шлях». Це були одні з перших публікацій початку 20 ст. про мислителя і поета.

Вагомий внесок зробив Г. Саливон і у справу вивчення біографії та популяризації творчої спадщини Кобзаря. Йому належить дослідження «Т. Шевченко на Україні», опубліковане в «Раді», згодом доповнене й перероблене для окремого видання, яке, однак, не побачило світ.

Зі створенням в УСРР унаслідок чергової адміністративно-територіальної реформи округ Г. Саливон із 1923 р. очолив Лубенську округову (центральну) бібліотеку (нині – Лубенська публічна бібліотека імені Володимира Малика). Цей період у трудовій біографії Г. Саливона залишається малодослідженим, оскільки архівні документи, пов'язані з бібліотечною справою Лубенщини, майже всі були втрачені в роки Другої світової війни. Відомо, що книгозбірня підпорядковувалася бібліотечній секції округового відділу політосвіти та округовій інспектурі наросвіти і налічувала майже 40 тис. книжок. За складом фондів вона мала три відділи: науковий, белетристичний і дитячий. Гордістю книгозбірні була її Шевченкіана. Зусиллями свого очільника заклад здійснював активну краєзнавчу роботу. До обов'язків Г. Саливона як округового бібліотекаря належало й керівництво всіма книгозбірнями на території округу. Він популяризував книжку як джерело знань та інструмент самоосвіти для населення, зазначаючи, що «вона повинна бути зрозуміла, повинна ясно й просто викладати селянинові потрібні йому знання, мова має бути не книжна, а близька до народної».

Попри те, що Г. Саливон працював на периферії і розгортання бібліотечної роботи в селах Лубенщини забирало в нього багато часу і сил, він підтримував активні зв'язки з багатьма установами і відомими людьми. Так, Український науковий інститут книгознавства (УНІК), готуючи до видання бібліографічний покажчик українського друку за 1918–1922 рр., звертався до Г. Саливона з проханням надіслати книги, що вийшли на терені краю або ж подати їх опис. З-поміж його адресатів і кореспондентів, крім редакцій часописів, видавництв, громадських і наукових інституцій, були Д. Багалій, Г. Возний, Ю. Гермайзе, М. Грушевський, О. Данилевський, Ф. Держанівський, С. Єфремов, І. Кавалерідзе, В. Леонтович, Г. Маркович, Ю. Меженко, І. Нечуй-Левицький, А. Ніковський, П. Панч, В. Степаненко, Я. Стешенко, П. Тичина, Є. Чикаленко, К. Шарук та інші відомі особи.

У 1924 р. відзначалося 350-річчя друкарства в Україні, що сприяло пожвавленню досліджень з історії книжкового руху. З нагоди ювілейної дати проводилися наукові конференції, виставки стародруків, вийшов спеціальний номер «Бібліологічних вістей» (1924, № 1–3) із цікавими дослідженнями П. Попова, П Клименка, В. Романовського, С. Маслова, Д. Щербаківського, М. Макаренка, В. Барвінка та інших авторів. Цей номер відкривається  короткою, але змістовною статтею Г. Саливона «Триста п'ятдесят літ тому і тепер (1574–1924)», яка стала спробою визначення соціальних передумов появи української друкованої книги. У кінці номера подано ще одну статтю книгознавця – «Казковий і реальний образ першодрукаря».

Про авторитет Г. Саливона як історика українського друку свідчить те, що цього ж року директор УНІКу Ю. Меженко звернувся до нього із пропозицією написати брошуру з історії української книжки від 1788-го до 1916 р. Г. Саливон, який в УНІКу входив до складу комісії історії книги, також надавав допомогу інституту в укладанні біблографічного покажчика книг, виданих в Україні в 1917 р., підготував пропозиції щодо збирання відомостей про видавництва, друкарні й книгарні на теренах України.

Перу книгознавця належить низка статей, опублікованих у періодичних виданнях: «З приводу трьохсотліття надрукування першої української книжки», «Історія великої книги», «Свято книги», «Бібліотека Київського губерніального жандармського управління» та ін.

Як активний організатор бібліотечної справи Г. Саливон брав участь у роботі Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників, що відбувся на початку червня 1926 р. у Харкові. У своєму виступі перед делегатами він висловив думки щодо значення книги в підвищенні культурного рівня селянства, навчання бібліотекарів, працівників сільбудів та ін.,  порушив інші питання  організації бібліотечної справи на селі.

 У січні  1927 р. Г. Саливон отримав запрошення від ВУАН узяти участь у виданні ювілейної збірки до 70-річчя вченого-історика Д. Багалія.

Одночасно з бібліотечною роботою дослідник багато уваги приділяв краєзнавству, збираючи матеріали для написання історії Лубенського повіту і першої українськомовної газети «Хлібороб», яка виходила в Лубнах у листопаді-грудні 1905 р. Ці та низка інших праць через передчасну смерть Г. Саливона залишилися незавершеними.

Інтереси Г. Саливона були різнобічними. Він мав схильність як до технічних, так і гуманітарних наук, проявляв і мистецький хист: добре малював, ліпив, його руками виготовлено гіпсові погруддя Т. Шевченка, К. Маркса, Ф. Енгельса, випалений ним на дереві портрет Кобзаря в оригінальній рамці й понині зберігається в Лубенському краєзнавчому музеї. Виготовлені друкарським способом художні картки з портретом Т. Шевченка, намальованим власноруч Г. Саливоном, продавали у книгарні журналу «Киевская старина».

Від частих пропозицій престижного працевлаштування у великих містах, зокрема, обійняти посаду секретаря у правлінні «Книгоспілки» (червень 1924 р.), завідувати друкарнею ВУАН, трудитися в Державному видавництві України, Г. Саливон відмовлявся, вважаючи, що може бути більш корисним на Полтавщині. Зрештою, він погодився працювати в харківському видавництві «Радянський селянин». Перед від’їздом на нове місце роботи через значне погіршення стану здоров'я ліг на лікування в київську Олександрівську лікарню. Хірургічна операція пройшла невдало, наступного дня, 23 травня 1927 р., у віці 39 років Г. Саливон помер. За його заповітом похований у рідному селі.

Г. Саливон мав величезну, дбайливо сформовану власну бібліотеку. Ще за життя частину книг з неї він передав до ВБУ. Проте як цілісна меморіальна колекція вона не збереглася: цінні листівки і книжки часів Української революції 1917–1921 рр. майже одразу було розпорошено, така ж доля спіткала й видання з історії Лубенщини.

До ВБУ за заповітом Г. Саливона було передано й частину документів з його особового архіву. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Ф. 199, 26 од. зб.) Там само, у Ф. ІІІ, зберігається й чимала епістолярна спадщина українського культурно-освітнього діяча (понад 600 листів).

 

Твори

З останніх днів М. Ф. Комарова / Гр. Тисяченко // Рада. – 1913. – № 183.

Над труною Комарова / Гр. Тисяченко // Рада. – 1913. – № 186.

Похорон М. Ф. Комарова / Гр. Тисяченко // Рада. – 1913. – № 183.

Пятидесятилетие Киевской публичной библиотеки (19 февр. 1866 – 19 февр. 1916) / Гр. Тысяченко // Киев. гор. изв. – 1916. – № 5. – С. 141–147.

З приводу трьохсотліття надрукування першої української книжки / Гр. Тисяченко // Нова Рада. – 1917. – № 153.

Михайло Федорович Комаров (Комарь) / Гр. Тисяченко // Комарь М. Запорозькі вольності. – 2-ге вид. – Київ, 1917. – С. 2.

Свято книги / Гр. Дмитренко // Книгарь. – 1917. – Ч. 4. – С. 171–175.

Ціна на книгу / Гр. Дмитренко // Книгарь. – 1918. – Ч. 5. – С. 239–243.

Історія великої книги / Гр. Тисяченко // Книгарь. – 1918. – Ч. 6. – С. 300–307.

Бібліотека київського губерніального жандармського управління / Гр. Дмитренко // Книгарь. – 1919. – Ч. 25–26. – С. 1671–1675.

Жебуньов Л. М. Некролог / Гр. Тисяченко // Книгарь. – 1919. – Ч. 28. – С. 1952–1955.

Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода. Його життя та діла. 1722–1794 / Гр. Тисяченко. – Лохвиця на Полтавщині, 1922. – 90 с.

Збирання відомостей про видавництва, друкарні й книгарні на Україні / Гр. Тисяченко // Бібліол. вісті. – 1923. – № 4. – С. 63–68.

Триста п'ятдесят літ тому і тепер (1574–1924) // Григорій Тисяченко // Бібліол. вісті. – 1924. – № 1–3. – С. 7–12.

Казковий та реальний образ першодрукаря / Гр. Т-ко // Бібліол. вісті. – 1924. – № 1–3. – С. 171–173.

Центральна бібліотека Лубенської округи / Гр. Т-ко // Бібліол. вісті. – 1925. – № 1–2. – С. 164–165.

Початки друкарства на Україні // Червоний шлях. – 1929. – № 4–5. – С. 206–222.

 

Джерела  

Ніковський А. Г. Д. Саливон (Спогади) / Андрій Ніковський // Бібліол. вісті. – 1927. – № 4. – С. 106–109.

Максименко Ф. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України. – Київ, 1930. – Про Г. Саливона: с. 133.

Півторадні В. Григорій Саливон / В. Півторадні // Нова праця. – 1981. – 11 серп.

Олійник І. Пропагандист друкованого слова / І. Олійник // Нова праця. – 1988. – 12 трав.

Олійник І. Сівач добра і знань / І. Олійник // Нова праця. – 1990. – 29 листоп.

Пам'яті Григорія Дмитровича Тисяченка // Бібл. вісник. – 1997. – № 3. – С. 24.

Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми /  Я. Ісаєвич. – Львів, 2002. – Про Г. Саливона: с. 44.

Саливон Григорій Дмитрович // Особові архівні фонди Інституту рукопису НАН України : путівник. – Київ : 2002. – С. 467–477.

Ханко В. Словник мистців Полтавщини / В. Ханко. – Полтава, 2002. – Про Г. Саливона: с. 169.

Зленко Г. Народжений для книги / Г. Зленко // Зленко Г. Лицарі досвітніх вогнів. – Одеса, 2005. – С. 218–221.

Панченко О. Мала енциклопедія Лохвиччини: Мій рідний край на тлі української історії в персоналіях / О. Панченко. – Гадяч, 2008. – Про Г. Саливона: с. 203.

Ротач П. П. Саливон Григорій Дмитрович / П. П. Ротач // Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2 кн. Кн. 2. – Полтава : Дивосвіт, 2009. – С. 309–310, 389.

Булда М. Був справжнім творцем життя і поступу / М. Булда // Нова праця. – 2011. – 30 верес.

Булда М. І. Григорій Дмитрович Саливон – книгознавець, краєзнавець, культурно-освітній діяч / Булда М. // М. І. Булда. Край Григорія Сковороди : іст. нарис. – Гадяч, 2013. – С. 221–223.

Саливон Григорій Дмитрович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХIХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / НАН України, НБУВ, Ін-т рукоп. ; редкол.: Л. А. Дубровіна (голова) [та ін.] ; авт.-уклад. Л. В. Гарбар. – Київ, 2017. – С. 401–402.

Саливон Григорій Дмитрович (псевдонім Гр. Тисяченко) – журналіст, бібліограф, краєзнавець // Край. – 2017. – № 159. – С. 9.

Саливон Григорій Дмитрович // Коли кривавивсь і хитався світ : українські літератори на сторінках одеської преси періоду національно-визвольних змагань 1917–1919 років : біобібліогр. довід. / Одеська нац. наук. б-ка ; упоряд. Л. М. Бур'ян; наук. кер. та авт. вступ. ст. С. А. Гальченко. – Одеса, 2019. – С. 180–181.

Булда М. Григорій Саливон: «Книг не проміняю ні на яку землю» / М. Булда // Бібліотека в сучасному інформаційному і соціокультурному середовищі: досягнення, виклики і вектори розвитку : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 125-річчю від дня заснування Полтав. обл. універс. наук. б-ки ім. І. П. Котляревського. – Полтава : АСМІ, 2020. – С. 87–93.

Булда М. Наші земляки творили в Одесі і в буремний час / М. Булда // Нова праця. – 2020. – 29 трав.

Саливон Г. Д. // Ротач П. Полтавщина літературна : енциклопед. біобібліогр. довід. У 3 кн.  Кн. 3.1 : П–С / Петро Ротач, Олександр Ротач. – Полтава : Дивосвіт, 2020. – С. 330–332.

Булда Микола Іванович
Статтю створено : 28.12.2022
Останній раз редаговано : 18.03.2024