Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 12
За місяць : 820
Кількість
статей : 980
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Сагарда Микола Іванович
Рубрики : Персоналії
Сагарда Микола Іванович

imageСагарда Микола Іванович [крипт.: Н. С.; С-да Н. И.; 01(13).12.1870, с. Шабельники Золотоніського пов. Полтавської губ., нині – Золотоніського р-ну Черкаської обл. – 16.03.1943, або 1942, Київ] – історик, практик і теоретик бібліотечної справи, бібліограф, перекладач, візантолог, філософ, теолог, педагог.

Походив із багатодітної сім’ї священника. У майже всіх джерелах зафіксовано, що М. Сагарда народився у м. Золотоноші або на хут. Красіонівський (с. Красенівка) поблизу смт Чорнобай, проте в автобіографії 1927 р. він місцем народження вказав с. Шабельники. Дитинство минуло у Золотоноші, де блискуче навчався в початковій школі. Продовжуючи сімейну традицію, надалі здобував духовну освіту: у 1881–1886 рр. – учень  Переяславської духовної школи, закінчив Полтавську духовну семінарію (1892), Санкт-Петербурзьку духовну академію (СПбДА) з відзнакою і ступенем кандидата богослов’я (1896). За рішенням Ради професорів академії перебував професорським стипендіатом по кафедрі Священного Писання Нового Завіту (1896–1897).

Повернувшись у 1897 р. на Полтавщину, М. Сагарда працював учителем латинської мови в Полтавському духовому училищі. Починаючи з жовтня 1899 р. викладав біблійну й церковну історію в Полтавській духовній семінарії, одночасно у 1899–1905 рр. обіймав посаду діловода Полтавської єпархіальної училищної ради.

Попри обмеженість доступу до друкованих джерел, М. Сагарда активно займався й науковою роботою з питань теології, ще з часів навчання в семінарії друкував статті в «Полтавских епархиальных ведомостях». Головні його твори, опубліковані на рубежі 19–20 ст. – «Первое соборное послание св. Апостола и Евангелиста Иоанна Богослова» (1904; лягла в основу його кандидатської, а потім магістерської дисертації; за цю працю отримав Макар’ївську премію), «Св. Григорий Чудотворец, еп. Неокесарийский. Его жизнь, творения и богословие» (1916; за неї отримав ступінь доктора церковної історії), а також «Св. Апостол и Евангелист Богослов» (1896), «Порядок событий раннего детства Христа Спасителя» (1898), «Смысл и значение слов: ″и абие изыде кровь и вода"» (1898), «К житию св. Ефрема Печерского, еп. Переяславского» (1895), «Русская православная миссия в Китае» (1900), «Новооткрытое произведение св. Иринея Лионского ″Доказательство апостольской проповеди"» (1907), «Древнецерковная богословская наука на греческом востоке в период расцвета (IV–V вв.). Ее главнейшие направления и характерные особенности» (1910) та ін.

М. Сагарда досліджував також історію рідного краю, сповідуючи проукраїнську позицію. Опублікував нарис про м. Золотоношу та його храми (1897). Був одним із засновників Полтавської губернської вченої архівної комісії (1903), що займалась виявленням історичних джерел, дослідженнями історії й культури Полтавщини. Працював над перекладом Євангелія українською мовою.

Поліглот, досконало володів давньогрецькою, латинською, німецькою, французькою, англійською мовами.

Активна наукова діяльність М. Сагарди, який із сім’єю повернувся до Санкт-Петербурга, знайшла визнання в обранні його доцентом (1905), позаштатним екстраординарним (з грудня 1905 р.), штатним екстраординарним професором (з 1909 р.) по кафедрі патрології, ординарним професором (1917 р., не був затверджений у цьому званні через нестачу коштів у казні), штатним ординарним професором (липень 1918 р.) СПбДА. Був також секретарем Санкт-Петербурзького духовно-цензурного комітету, редактором журналу СПбДА «Християнское чтение» (з 1911 по 1914 рр.).

У зв’язку з припиненням більшовицькою владою у другій половині 1918 р. діяльності Петроградської духовної академії, М. Сагарда з родиною повернувся до Полтави, проте пробув там недовго. У жовтні 1918 р. перебрався до Києва разом зі старшим сином, що став студентом Політехнічного інституту. Співпрацював з часописом «Книгарь», в якому опублікував кілька статей про перебіг роботи з перекладу Євангелія українською мовою. Деякий час був співробітником Комісії для складання історично-географічного словника української землі УАН (1919).

У лютому 1919 р. М. Сагарду обрали приват-доцентом кафедри історії Церкви Університету св. Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де на історико-філологічному факультеті читав курс історії візантійської літератури та спецкурс з давньохристиянської літератури, активно користуючись фондами бібліотеки Київської духовної академії. У 1920 р. він був затверджений професором кафедри класичної літератури Київського українського державного університету, згодом реорганізованого у Вищий інститут народної освіти ім. М. Драгоманова.

Одночасно у лютому 1919 р. М. Сагарда звернувся до керівництва Всенародної бібліотеки України (ВБУ; нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) із проханням про працевлаштування. Першою ділянкою його бібліотечної роботи стало опрацювання розділу основних видань з історії церкви в каталозі дезидерат ВБУ. Завдяки кваліфікованому виконанню поставлених завдань вже у травні того ж року М. Сагарду зарахували в штат книгозбірні на посаду бібліотекаря-каталогізатора. Через два місяці, отримавши найбільшу кількість голосів у конкурсі за участю 11 претендентів, серед яких були такі відомі вчені і бібліотечні діячі як І. Балінський, Л. Биковський, Г. Житецький, М. Марковський, М. Сафронєєв, В. Щербина, обійняв посаду старшого бібліотекаря. Згодом увійшов до складу Тимчасового комітету (ТК) для заснування Національної бібліотеки в м. Києві – колективного керівного органу ВБУ.

Разом з Л. Биковським, Г. Житецьким, Є. Ківлицьким, М. Марковським М. Сагарда займався пошуком цінних рукописних матеріалів та комплектуванням ними фондів ВБУ, а також інвентаризацією й каталогізацією матеріальної бази установи. Як представник від ВБУ у Всеукраїнському комітеті охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) здійснював відбір й оцінювання книжкових зібрань, що надходили до комітету, насамперед з ліквідованих радянською владою книгозбірень духовних семінарій, шкіл та інших навчальних закладів та подальше їх передавання до ВБУ.

У липні 1920 р. ТК тимчасово відрядив М. Сагарду до Полтави як уповноваженого ВБУ для відбору й передавання в бібліотеку книжок з фондів різних місцевих організацій. Проте за важкими сімейними обставинами М. Сагарда був змушений залишитися в Полтаві, де з 8 жовтня 1920 р. обійняв посаду професора Полтавського українського інституту народної освіти (нині – Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка) по кафедрі історії всесвітньої літератури, де викладав історію візантійської культури.

 Тим часом, після структурних змін у ВБУ, посада старшого бібліотекаря  стала прирівнюватись до посади завідувача відділу. Рішенням ТК М. Сагарду, попри його відсутність, у жовтні 1920 р. призначили керівником відділу «Україніка», одного з ключових у бібліотеці. Через неможливість продовжувати роботу у ВБУ вчений був звільнений з установи з 1 грудня 1920 р.  

Того ж року М. Сагарда очолив Полтавську центральну наукову бібліотеку (нині – Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського), створену за ініціативою губернського осередку ВУКОПМИСу. Як завідувач бібліотеки багато уваги приділяв поповненню її фондів книжками, що залишились безгосподарними після ліквідації багатьох установ, еміграції чи смерті відомих осіб, спираючись у цій роботі на добре знайомих йому місцевих представників інтелігенції і духовенства. Зокрема, Полтавська ЦНБ поповнилась книжковими  колекціями наукових товариств (Полтавської губернської вченої архівної комісії), земських та інших установ, приватних бібліотек (зібрання В. Василенка, М. Гнєдича, В. Станіславського та ін.), фактично рятуючи їх від загибелі. Під догляд було взято й велику (налічувала 40 тис. томів) книгозбірню колишньої  духовної семінарії. За короткий час фонд ЦНБ, що налічував приблизно 125 тис. книжок, завдяки зусиллям М. Сагарди збільшився майже удвічі. Зберігались у фонді й колекції історично цінних рукописів та стародруків. На основі їх вивчення і з нагоди 350-річчя з часу виходу на території України першої друкованої книги вчений виступив на урочистому зібранні Полтавського наукового товариства при ВУАН з доповіддю про українські стародруки 16–18 ст.

Восени 1924 р. М. Сагарда із сім'єю повернувся до Києва і праці у ВБУ, де очолив відділ періодики й активно включився в наукову роботу. Домігся від керівництва ВБУ згоди на структурні зміни відділу з метою поліпшення його функцій, розробив перспективний план його діяльності, розглянутий на засіданні Науково-дослідного інституту бібліотекознавства при ВБУ у лютому 1926 р.

Науково обґрунтував ознаки віднесення документа до періодичних видань; визначив поняття «періодика» та критерії відбору документів до бібліотечного фонду періодики; розробив план та методичні засади формування зведеного каталогу преси України; відстоював необхідність досліджень українознавчих періодичних видань в цілому та розкриття їхнього змісту.

Одночасно вчений був штатним співробітником академічної бібліотеки в Києво-Печерській лаврі (1924–1925), продовжував займатися виявленням у місті цінних книжкових зібрань, їх збереженням і переміщенням в бібліотечні книгосховища. Так, з лютого 1925 р. він був відповідальним за бібліотеку Києво-Печерської лаври, перевезені з Видубицького та Нікольського монастирів книгозбірні, а також за бібліотеку митрополита Флавіана, яка після обстеження, за дорученням органів влади, була передана ним до Всеукраїнського музейного містечка, а у серпні 1939 р. стала основою Державної історичної бібліотеки Української РСР (нині – Національна історична бібліотека України).

Учасник І Всеросійського з’їзду наукових робітників (Москва, 1923 р.). На Першій конференції наукових бібліотек УСРР (грудень 1925 р.) виступив із доповіддю з проблем бібліографії. Багато уваги приділяв теоретичним і практичним аспектам формування Українського бібліографічного репертуару (УБР). Визначив завдання і напрями роботи бібліотек зі створення бібліографічного репертуару періодики України; розробив методику її бібліографічного опису.

М. Сагарда входив до складу президії Науково-дослідної комісії  бібліотекознавства і бібліографії ВБУ; в комісії з 1927 р. завідував секцією бібліографії. Поглиблено ознайомившись із міжнародним досвідом роботи в галузі національної бібліографії та формування бібліографічних  репертуарів, підготував і зачитав на засіданнях пленумів комісії низку доповідей: «Міжнародна бібліографія – її стан і перспективи», «Національна бібліографія в Німеччині», «Національна бібліографія Північної Америки» та ін. У доповіді «Основні проблеми українського бібліографічного репертуару» запропонував територіальний принцип створення УБР, а поза етнографічними межами України – за мовною ознакою та змістом.

Був учасником ІІ Всеросійського бібліографічного з’їзду у Москві (1926).

У зв’язку з тим, що ВБУ готувалась до переїзду в нове, спеціально збудоване для бібліотеки просторе приміщення (вул. Володимирська, 62), у березні 1929 р. було затверджено структуру книгозбірні і визначено нові відділи, а М. Сагарду призначено завідувачем відділу комплектування. Водночас він продовжував керувати відділом періодики.

Зі створенням у ВБУ аспірантури керував роботою аспірантів у галузі теорії й методології бібліографії та історії європейської бібліографії і читав їм лекції.

Маючи значний досвід у журналістиці та редакторській роботі, брав безпосередню участь у створенні науково-теоретичного друкованого органу НБУ – «Журналу бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930), був його співредактором. У журналі опубліковано кілька статей вченого на основі доповідей, зачитаних ним на засіданнях президії Науково-дослідної комісії  бібліотекознавства і бібліографії.

Брав активну участь у роботі різних громадських організацій, зокрема був членом Бібліотечної комісії Будинку вчених, Українського бібліологічного товариства. Обирався заступником голови Комісії для вивчення візантійської писемності та її впливу на Україну при Всеукраїнській Академії Наук (1926–1928). В Комісії вчений займався складанням зведеного каталогу візантологічної літератури, виступав з доповідями.

Вчений опублікував понад 30 робіт бібліографічного характеру; друкував статті й розвідки з питань організації бібліографії та каталогізації в Україні; подавав бібліографічні огляди україніки в російських журналах; упорядкував «Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук, 1918–1929» (1930), «Систематичний каталог видань ВУАН Всеукраїнської академії наук за 1931 р.», «Каталог антикварної книжки». Друкував свої статті у часописах «Життя й революція», «Україна», «Шлях освіти» та ін.

З початком політичних та ідеологічних переслідувань української інтелігенції на рубежі 1920–1930-х років, М. Сагарду було усунуто від керівної й науково-педагогічної роботи та тимчасово переведено на посаду старшого  бібліотекаря до відділу опрацювання ВБУ (1930–1932). Проте він продовжував і надалі втілювати у життя проєкт із впорядкування фонду періодичних видань, брав участь у підготовці до друку зведеного каталогу іноземних періодичних видань бібліотек Києва. Як знавець іноземних мов, здійснював остаточну звірку й коректуру цього каталогу, уклав до нього науково-довідковий апарат, зокрема абетковий покажчик і покажчик видавництв.

З черговою хвилею репресій на початку 1932 р. один з кращих теоретиків та практиків бібліотечної справи, провідний спеціаліст у галузі національної бібліографії та бібліографії періодичних видань М. Сагарда за деякими відомостями був заарештований, у березні 1932 р. його було звільнено й позбавлено можливості працювати за фахом.

Деякий час М. Сагарда ще працював коректором у видавництві ВУАН, займався перекладацькою роботою. У його перекладі українською мовою побачили світ твори Ч. Діккенса («Повість про двоє міст», 1930), В. Гюго (роман «Людина, що сміється», 1930), Стендаля (збірка оповідань «Ченчі», 1934).

Нагороджений орденами св. Станіслава 3-го (1904) і 2-го (1910) ступенів, св. Анни 3-го (1907) і 2-го (1913) ступенів, св. Володимира 4-го ступеню (1916). Мав чин статського радника.

Точна дата смерті М. Сагарди, що залишився в окупованому Києві, невідома. За кількома джерелами зазначено 1942 р.; полтавський поет, літературознавець, краєзнавець П. Ротач навів іншу дату – 16 березня 1943 р.

Біографію і науковий доробок М. Сагарди досліджували Т. Коваль, Г. Ковальчук, В. Матусевич, В. Сагарда, Г. Солоіденко, О. Степченко, Н. Шип та інші вчені.

Деякі, не пов’язані з бібліотечною справою, праці вченого перевидано в останні роки в Ужгороді, Москві, Санкт-Петербурзі. Водночас частина праць М. Сагарди періоду його роботи у ВБУ залишилася в рукописах. Особовий фонд вченого відсутній, проте значний масив документів, пов’язаних з ним, зберігається у фондах різних архівних установ. Найширше наукову спадщину вченого репрезентовано в архіві НБУВ та Інституті рукопису НБУВ. Окремі документи зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Державному архіві м. Києва.

Твори

 

Город Золотоноша и его святые храмы / Н. Сагарда // Полт. епарх. ведомости. – 1897. – № 28. – С. 1076; № 29. – С. 1120; № 30. – С. 1154; № 33. – С. 1252; № 34. – С. 1315.

Преображеніе Господне / Н. Сагарда // Полтав. епарх. ведомости – 1901. – № 22. – С. 1001–1014.

Первое соборное послание святого Апостола и Евангелиста Иоанна Богослова : исагогико-экзегетическое исследование Николая Сагарды, преподавателя Полтавской духовной семинарии. – Полтава : Электр. типо-литограф. Торг. дома «Л. Фришберг», 1903. – 642 с.

Гомилетические произведения св. Григория Чудотворца, епископа Неокесарийского / Н. И. Сагарда // Христиан. чтение. – 1914. – № 9. – С. 1035–1066 ; № 10. – С. 1197–1216 ; № 11. – С. 1381–1397.

Святой Григорий Чудотворец, епископ Неокесарийский : его жизнь, творения и богословие : патрол. исслед. / проф. Н. И. Сагарда. – Петроград : Тип. В. Д. Смирнова, 1916. – VII, 643 с. : 1 л. ил. – (Ученые труды Петроградской духовной академии, изданные на средства юбилейного фонда в память столетия Академии ; вып. 6).

Критика і бібліографія / проф. М. Сагарда // Книгарь : літопис укр. письменства. – Київ, 1918. – Ч. 16. – Стп. 959–963. – Рец. на кн.: Грушевський Мих. Всесвітня історія в короткім огляді. Частина шоста. Європа в другій половині ХІХ в. / Мих. Грушевський. – Київ, 1918. – 160 с.

Переклади Св. Письма на українську мову в XVII–XVIII вв. / Стаття М. Сагарди // Книгарь. – 1919. – Ч. 20. – Стп. 1245–1258; Ч. 21. – Стп. 1348–1349.

Новые книги по украинскому языку : (обзор лит. за 1917–1921 гг.) // Родной яз. в шк. – 1919–1922. – № 2. – С. 3.

Відділ періодики / М. Сагарда // Бібл. журн. – 1925. – Ч. 2/3. – С. 15–17.

Бібліографічна робота в наукових бібліотеках / М. І. Сагарда // Бібл. зб. : пр. Першої конф. наук. б-к УСРР. – 1926. – Ч. 1. – С. 42–54.

Наші завдання щодо періодичної преси України / М. І. Сагарда // Бібл. журн. – 1926. – Ч. 2/3. – С. 16–17.

Перша конференція наукових бібліотек УСРР / М. Сагарда // Шлях освіти. – 1926. – № 2. – С. 124–128.

Бібліографічна комісія при Українській Академії наук // Пролетар. правда. – Київ, 1927. – 10 квіт. – С. 5.

Бібліографія на службі західньо-європейського імперіялізму : (спроба орг. міжнар. співробітництва в бібліогр. справі на Заході) / М. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліогр. – 1927. – № 1. – С. 131–135.

Науково-дослідчі завдання Всенародньої Бібліотеки України / М. Сагарда // Бібл. зб. – Київ, 1927. – Ч. 2 : На науково-бібліотечному фронті УСРР. – С. 26–53.

Організація бібліографії на Україні / М. І. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліографії. – 1927. – № 1. – С. 1–13.

Основні проблеми українського бібліографічного репертуара / М. І. Сагарда // Бібл. збірник. – 1927. – Ч. 3 : Бібліографія на Україні. – С. 43–59.

Обсяг поняття «періодика» : (до основ. питань зведен. кат. період. вид. у б-ках України) / М. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліографії. – 1928. – № 2. – С. 15–34.

Бібліографічна комісія Української Академії наук // Бюл. Київ. секції наук. робітників. – 1928. – № 6. – С. 11–12.

В бібліографічній Комісії ВУАН / М. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліографії. – 1928. – № 2. – С. 122–123.

Завдання бібліографії української періодики / М. Сагарда // Українська бібліографія : методол. зб. / Всеукр. акад. наук. – Київ, 1928. – Вип. 1. – С. 87–106.

Україніка в російських журналах, 1927 : бібліогр. анот. покажч. // Україна. – 1928. – № 6. – С. 134–138.

Бібліографічна комісія при ВУАН : звіт. доп. на засіданні Президії ВУАН 15 листоп. 1919 р. // Вісті ВУАН. – 1929. – № 9/10. – С. 27–42.

Основні питання зведеного каталогу часописів у бібліотеках України / М. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліогр. – 1929. – № 3. – С. 43–54.

Бібліографічна Комісія при ВУАН / М. Сагарда // Журн. бібліотекознавства та бібліографії. – 1930. – № 4. – С. 89–92.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1930 рік : Додаток І / Склав Микола Сагарда. – Київ, 1931. – [4], 76 с.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1931 рік : Додаток ІІ / Склав Микола Сагарда. – Київ, 1932. – 40 с.

Систематичний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1932 рік : Додаток ІІІ / Склав Микола Сагарда. – Київ, 1933. – 50 с.

Слов’янофільство і його ідеали / М. І. Сагарда. – Ужгород : [б. в.], 2000. – 44 с. : іл.

Лекции по патрологии I–IV века : пособие по курсу патрологии для духов. учеб. заведений Русской Православной Церкви / Н. И. Сагарда; под общ. и науч. ред. Диакона А. Глущенко и А. Г. Дунаева. – Москва : Издат. Совет Рус. Православ. Церкви, 2004. – XLIV, 752 с., [2] л. ил., портр., факс. : ил.  

Святый Григорий Чудотворець, епископ Неокесарийский : его жизнь, творения и богословие : патрол. исслед. / проф. Н. И. Сагарда. – [Сергиев Посад] : Свято-Троиц. Сергиева лавра ; Санкт-Петербург : Воскресеніе, 2006. – 645 с.

 

Джерела

Грибненко О. Проти націоналізму в теорії та практиці бібліотечної справи / О. Грибненко, М. Фельдштейн // Б-ка у соціаліст. буд-ві. – 1934. – № 2. – С. 7–23. – Про М. Сагарду див.: с. 11.

Ротач П. П. Літературна Полтавщина // Архіви України. – 1968. – № 4. – Про М. Сагарду див.: с. 107.

Ковальчук Г. І. Архівно-слідчі справи репресованих бібліографів як джерело вивчення історії книгознавства / Г. І. Ковальчук // Архівно-слідчі справи репресованих : наук.-метод. аспекти використання : зб. наук. пр. / Укр. держ. НДІ архів. справи і документознавства [та ін.] ; редкол.: Р. Я. Пиріг (голова) [та ін.]. – Київ, 1998. – С. 82–84. – Про М. Сагарду див.: с. 82.

Ревуцький В. Д.  По обрію життя : Спогади / В. Д. Ревуцький ; [Заг. ред. Р. Пилипчука]. – Київ. : Час, 1998. – 343 с. – Про М. Сагарду див.: с. 30, 62, 209.

Сагарда В. Виховні ідеали у спадщині Миколи Сагарди / В. Сагарда // Слов’янофільство і його ідеали / М. І. Сагарда. – Ужгород : [б. в.], 2000. – С. 3–8.

Коваль Т. Практик та теоретик бібліотечної справи Микола Іванович Сагарда / Т. Коваль // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2004. – Вип. 13. – С. 139–149.

Степченко О. П. Українські вчені – фундатори спеціалізованих відділів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (1918–1934) / О. П. Степченко ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, НБУВ, Ін-т рукопису. – Київ, 2008. – 217 с. : іл., портр. – Про М. Сагарду див.: с. 6, 11, 37, 60, 72, 103, 203, 209, 211–212.

Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко ; НАН України, НБУВ, Ін-т рукоп. – Київ, 2009. – 530 с. – Про М. Сагарду див.: «Іменний покажчик», с. 523.

Солоіденко Г. І. Сагарда Микола // Українська бібліотечна термінологія : становлення та основні етапи розвитку : монографія / Г. І. Солоіденко ; [наук. ред. О. С. Онищенко] ; НАН України, НБУВ. – Київ, 2010. – С. 195.

Сагарда Микола Іванович // Українськ бібліографи : біогр. відомості, проф. діяльність, бібліогр. / М-во культури України, ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; авт.-уклад. Н. І. Абдуллаєва ; наук. ред. В. О. Кононенко. – Київ, 2011. – Вип. 3. – С. 119–120.

Коваль Т. В. Жизнь, посвященная науке // Сагарда Н. И. Лекции по патрологии I–IV века : пособие по курсу патрологии для духов. учеб. заведений Рус. Православ. Церкви / Н. И. Сагарда. – Москва : Изд. Совет Рус. Православ. Церкви, 2004 – XLIV, 752 с., [2] л. ил., портр., факс. : ил.

Сагарда Микола Іванович // Кальниченко О. А., Полякова Ю. Ю. Українська перекладознавча думка 1920-х – початку 1930-х років : Хрестоматія вибраних праць з перекладознавства до курсу «Історія перекладу» для студентів, що навчаються за спеціальністю «Переклад» / укладачі Леонід Черноватий і В’ячеслав Карабан. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – С. 40–44.

Сагарда Микола Іванович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХIХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / НАН України, НБУВ, Ін-т рукоп. ; редкол.: Л. А. Дубровіна (голова) [та ін.] ; авт.-уклад. Л. В. Гарбар. – Київ, 2017. – С. 399–401.

Коваль Т. В. Архівна спадщина М. І. Сагарди у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : (до 150-річчя від дня народж.) / Т. В. Коваль // Рукописна та книжкова спадщина України. – Київ, 2020. – Вип. 26. – C. 54–63.

 

 

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Сагарда, Николай Иванович // История Полтавы (Сайт Бориса Тристанова)

Науково-дослідний інститут бібліотекознавства (1925-1927): видатні постаті : електронна виставка із фондів НБУВ

Рихтік Алла Сергіївна
Статтю створено : 29.12.2014
Останній раз редаговано : 06.10.2022