За місяць : 1321
статей : 980
Пропаганда літератури – основний компонент використовуваної у бібліотеках за часів СРСР комплексної форми роботи з читачами, що полягала в цілеспрямованому просуванні видань для більш повного використання закладених в них ідей та змістового наповнення з метою ідеологічного впливу на виховання, формування світогляду громадян у дусі комуністичного вчення та з метою підвищення їхнього культурного і науково-технічного рівнів і тісно поєднувалася з ідейно-виховною роботою.
П. л. базувалася на теорії керівництва читанням і здійснювалась із застосуванням сукупності методів і форм індивідуальної й масової роботи, формування бібліотечного фонду, його розкриття й використання (насамперед засобами рекомендаційної бібліографії), продуманої організації бібліотечного середовища тощо.
Синонімічний термін – «пропаганда книги». У сучасному українському бібліотекознавстві на противагу П. л., яка в історичному контексті мала виразну ідеологічну спрямованість в руслі вчення про побудову комуністичного суспільства, використовують терміни «популяризація літератури», «просування / промоція книги і читання».
У практичній площині П. л. розглядають як комплекс взаємопов’язаних елементів і процесів (відбір літератури, диференціація читачів за певними ознаками, цільове призначення бібліографічної інформації, характеристика книги, система комунікативних каналів і т. ін.), в основі якого – бібліографічна інформація, що відповідає певним ідеологічним принципам і цілям.
У вітчизняному бібліотекознавстві одним із перших методологію пропаганди книги розглядав харківський бібліотекознавець Б. Борович у праці «Пути сближения книги с читателем» (1922).
Напрями і зміст П. л. з 1920-х років і до здобуття Україною незалежності визначалися комуністичною ідеологією, що реалізовувалася насамперед у формі рішень партійних з’їздів, конференцій, пленумів керівного органу партії (її центрального комітету та політбюро, відповідних підрозділів з ведення ідеологічної і пропагандистської роботи у складі парткомітетів різного рівня тощо). Здійснювалася на державному рівні через первинні партійні осередки, канали масової інформації (періодичну пресу, радіо, телебачення), видавничу і книготорговельну сфери, бібліотеки, заклади освіти, канали наочної агітації, а також через систему рекомендаційних бібліографічних посібників.
Провідним ідеологом радянської теорії П. л. була Н. Крупська. Вона обґрунтувала базові засади П. л. (партійність, активність, диференційований підхід до читачів із використанням таких дидактичних принципів як систематичність впливу, цілеспрямованість, наочність, інтерес). Особливе значення надавалося комплексності ведення П. л., тобто визначенню кількох тематичних напрямів, найбільш актуальних для певної читацької групи, а також висвітленню тієї чи іншої теми в усіх її взаємозв’язках із використанням літератури з різних галузей знань, в окремих випадках – з використанням засобів педагогічного впливу.
П. л., як одна зі складових політико-просвітницької діяльності радянської бібліотеки, була засобом формування стереотипів політичного мислення, впливу на зміст і характер читання. Основні її завдання і форми визначались соціальним статусом бібліотеки, необхідністю залучення якомога більшої кількості читачів.
Очікувані результати П. л. – активізація читання, насамперед літератури з суспільно-політичної тематики, збільшення книговидач з певної теми, кількості відвідувачів масових заходів, підвищення культури читання тощо. Кінцевий результат П. л. вбачався у формуванні шляхом керованого читання ідеологічно й світоглядно сформованих громадян – будівників комуністичного суспільства.
Залежно від сфери застосування та читацької аудиторії за віковою ознакою та рівнем підготовки використовували такі різновиди П. л. – індивідуальна, масова, за галузями знань, комплексна; за формою ведення – усна, наочна, друкована.
Найбільш поширеними й ефективними щодо масового пропагандистського впливу на читачів визнавались усні методи П. л., що базуються на використанні живого слова. Серед них в радянському бібліотекознавстві виокремлювали такі групи: методи, спрямовані на розвиток критико-аналітичної активності читачів (обговорення книг різних жанрів суспільно-політичної і художньої літератури, читацькі конференції, вечори запитань і відповідей, дохідливо коментовані голосні читання та ін.); позитивно-ілюстративні методи (вечори книги / читання, вечори зустрічей з ветеранами партії, фронтовиками, передовиками виробництва, вечори захопливої науки та ін.); рекомендаційно-інформаційні методи (усні бібліографічні огляди, усні журнали, бібліографічні вечори на кшталт «Що я прочитав цього року?», «Моя бібліотечна бібліографія» і т. ін.); методи опосередкованої пропаганди (читацькі конференції про роботу бібліотеки, відкриті бібліотечні наради і звіти із залученням читацького активу тощо).
Наочна П. л. спрямовувалась передусім на залучення громадян до читання, виховання культури читання, розкриття бібліотечних фондів і провадилася через рекомендацію книжок шляхом їх безпосереднього демонстрування або через розкриття їхнього змісту у візуальних формах: книжкових виставках, відкритих переглядах, агітаційних та інструктивно-методичних бібліотечних плакатах, альбомах і т. ін.
До друкованих засобів П. л. належать публікації у т. зв. бібліографічних відділах чи рубриках у пресі (списки пропонованих книжкових новинок, рекомендаційні списки видань з актуальних тем, замітки та читацькі відгуки про окремі книжки), що готувалися переважно за ініціативою бібліотек і наповнювалися їхньою бібліографічною продукцією, а також система посібників рекомендаційної бібліографії, зокрема видання малих її форм, бібліографічні закладинки до книжки, путівники, друковані плакати.
У 20 ст. на різних етапах розвитку бібліотечної справи першорядними ставали ті форми П. л., які визначались поточною метою бібліотек як соціальних закладів.
У перші роки після Жовтневого перевороту 1917 р. на бібліотеки покладалося завдання «культурно-суспільного виховання народних мас», що означало беззаперечну активну участь книгозбірень і громадян у суспільному житті. Бібліотеки розглядали як осередки політичної освіти трудящих. За постановою Раднаркому Росії від 30 грудня 1917 р. урядовим комісаром з позашкільної освіти було призначено Н. Крупську, яка безпосередньо керувала бібліотечним будівництвом та організаційним забезпеченням розвитку бібліотечної справи в країні на засадах партійно-державного управління. У новій соціально-політичній ситуації, в умовах революційної диктатури, бібліотека і книга розглядалися як важливий засіб агітації, пропаганди нових державних орієнтирів розвитку, просування їх в народні маси. Принцип партійності став визначальним у діяльності всіх бібліотек країни. Залучені в ідеологічну роботу, бібліотекарі фактично виконували функції пропагандиста, а бібліотеки дедалі більше перетворювалися в ідеологічні заклади.
1920-ті роки стали початком широкомасштабної просвітницько-пропагандистської діяльності бібліотек країни. В резолюції Першого бібліотечного з’їзду РСФРР (1924) бібліотека розглядалася як інструмент формування комуністичного світогляду, осередок просвітництва й виховання в дусі марксизму-ленінізму. Бібліотеки трактувалися не як «зібрання книжок», а як ідеологічна і науково-інформаційна установа, що організує громадське користування книжками і покликана сприяти комуністичному вихованню, культурному та професійному зростанню народу, мобілізації мас на вирішення актуальних політичних, господарських, наукових і культурних завдань. Головними цілями бібліотек упродовж кількох десятиліть стали комуністичне виховання трудящих і сприяння науково-технічному прогресу засобами друкованого слова. Цілі конкретизувалися у вигляді поточних завдань: пропаганда марксизму-ленінізму і поточної політики КПРС, виробнича пропаганда, культурно-освітня робота, централізація бібліотечної справи, організація масового читання, керівництво читанням тощо, часто – у межах тих чи тих масових ідеологічних кампаній.
Основна стратегічна мета П. л. – сприяння вихованню «всебічно розвинених і активних будівників комуністичного суспільства» – спрямовувалася на реалізацію конкретизованих тактичних завдань: формування комуністичного світогляду читачів, підвищення їхньої загальноосвітньої та загальнокультурної підготовки, поглиблення професійних знань, прищеплення засад комуністичної моралі, естетичне виховання та ін. Культурно-просвітницька робота виводилася на пріоритетну позицію серед цілей бібліотеки і передбачала сприяння ліквідації неграмотності серед населення, підвищенню його культурного й освітнього рівнів.
У цей період в Україні набула масового втілення ідея поширення знань через бібліотечні заклади. В сільській місцевості створювалися численні хати-читальні і сельбуди, провідними напрямами роботи яких були: ліквідація неписьменності, поширення базових політичних, економічних знань серед малоосвічених селян, у т. ч. шляхом залучення до читання, організація змістовного й ідеологічно спрямованого дозвілля населення.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. 20 ст. масового характеру набула антирелігійна пропаганда. У клубах та бібліотеках влаштовували виставки книжок атеїстичного змісту, провадили антирелігійні кампанії. Згодом почали створювати пересувні бібліотеки, якими обслуговували віддалені населені пункти; одночасно організовували книжкові виставки агітаційно-пропагандистського спрямування.
У бібліотечних фондах зосереджували, в основному, політосвітню і науково-популярну літературу, книжки і брошури про Жовтневу революцію, з історії революційного руху, про соціалізм і комунізм, партійних вождів.
Значного поширення в СРСР набули комплексні форми П. л. – свята книги, тижні та місячники книги, книжкові карнавали, літературні кіновечори, збори читачів з питань життя бібліотеки, анкети для виявлення читацьких інтересів і їхньої психології, гуртки самоосвіти і політосвіти, літературні зустрічі і т. ін.
Бібліотечна робота з дітьми спрямовувалася на розвиток у них навичок колективізму, почуття відповідальності в навчанні, виконанні громадських доручень, виховання дбайливого ставлення і поваги до книжок шляхом організації бесід, тематичних читань, залучення до ремонту зношених видань. Бібліотекарі організовували книжкові виставки, надавали консультації, складали рекомендаційні списки літератури до знаменних дат та суспільно-політичних подій.
У роки колективізації на селі радянський уряд запроваджував низку дієвих заходів з ліквідації неписьменності і малограмотності, у т. ч. за участю хат-читалель та сельбудів; було введено загальну обов’язкову початкову освіту. В СРСР помітно збільшились обсяги видання масової суспільно-політичної книги, виробничо-технічної, науково-популярної та художньої літератури, яка потребувала активної пропаганди серед широких верств населення, у т. ч. засобами бібліотечної роботи. В 30-ті роки 20-го ст. остаточно сформувався тип загальнодоступної бібліотеки з фондом універсального змісту, який отримав згодом назву «масова (публічна) бібліотека». Як і в 1920-ті роки, на бібліотеки покладалось завдання вирішувати не лише культурні та просвітницькі функції, а й ідеологічні.
Через постійний нагляд і тиск партійного й адміністративного апарату на місцях, на початок 1940-х рр. бібліотеки з інформаційного та культурного закладу еволюціонували в ідеологічну установу. Гіпертрофованих масштабів набула наочна агітація у книгозбірнях, якість їхньої роботи оцінювалася, з-посеред іншого, і за кількістю та галасливістю лозунгів, закликів, плакатів, транспарантів, портретів вождів. В оцінюванні роботи бібліотек, якості комплектування фондів першочергова увага зверталася передусім на наявність і обов’язкове розміщення на найбільш помітному місці творів основоположників марксизму-ленінізму, актуальної політичної та ідеологічної літератури та їх пропагування й читання. Набула поширення така форма бібліотечного обслуговування як книгоношення, помітно зросла кількість пересувних бібліотек. Популярними формами П. л. у бібліотеках стали: голосні читання, групові бесіди, лекції, вечори книги, усні газети, клуби за інтересами, політтурніри, конкурси, вікторини, години цікавих повідомлень, вечори техніки, атеїстичні вечори, бібліотечні «вівторки», «четверги», дні бібліотеки, дні книги, зустрічі з письменниками. Поряд зі святами книги, книжковими карнавалами, бібліотечними походами запроваджувались нові агітаційно-пропагандистські акції – літературні суди, театралізовані заходи, музичні бесіди, літературні екскурсії, вечори ударників, техвікторини, техгодини, обговорення книг, виставки дитячих малюнків, ігрові форми: бібестафети, незвичайні подорожі, техпоходи тощо. При бібліотеках за участі громадськості організовувалися гуртки і клуби: літературні, антирелігійні, географічні, самоосвітні, сільськогосподарські, військової підготовки тощо.
У період німецько-радянської війни бібліотеки не могли функціонувати повноцінно, багато з них в умовах окупації, активних військових дій були знищені чи розграбовані. У тилу та на визволених територіях діяльність бібліотек, згідно з урядовими директивами, спрямовувалася насамперед на пропаганду радянського патріотизму, взірців військового і трудового героїзму, антифашистську агітацію, мобілізацію громадян на боротьбу з нацизмом, висвітлення воєнних дій шляхом просування до читачів видань відповідної тематики. Силами бібліотекарів та бібліотечних активістів готувались інформаційні стінгазети, листівки, плакати. У фронтових умовах для обслуговування особового складу організовувалися невеликі пересувні бібліотечки. З числа солдат і офіцерів виділялися книгоноші, які забезпечували воїнів літературою, будучи посередниками між ними та бібліотекою. В умовах обмеженості засобів інформації в умовах війни у пропагандистській діяльності книгозбірень першорядного значення набувала преса, насамперед газети. На основі газетних публікацій у бібліотеках використовували такі форми роботи, як усні політичні інформації, голосні читання, доповіді, обговорення прочитаного.
У п’ятдесяті роки 20 ст. зі зростанням культурного і освітнього рівнів читачів та з накопиченням досвіду масової роботи, основне місце в діяльності бібліотек посідали агітація і пропаганда, спрямовані на розкриття багатств фондів, залучення громадян до систематичного читання. Послаблення ідеологічного тиску та т. зв. відлига (кінець 1950-х – середина 1960-х рр.) помітно позначилася на читанні та П. л. Було видано багато творів іноземних авторів, тривалий час заборонених із цензурних, ідеологічних міркувань, повернуто деякі заборонені імена (Й. Мандельштам, А. Ахматова, М. Цвєтаєва та ін.), а їх видання – із фондів спеціального зберігання. Відтак активізувалася читацька діяльність: при бібліотеках виникали читацькі клуби (у т. ч. бібліофільського спрямування), об’єднання, де обговорювалися книжки, творчість авторів, розгорталися дискусії, диспути і т. ін. Серед опосередкованих форм П. л. тих років переважали: колективні обговорення книжок, які найчастіше носили запрограмований характер і завершувалися виробленням єдиної думки про прочитане; тематичні вечори книг, гуртки за читацькими уподобаннями (поезія, фантастика), читацькі конференції, бібліографічні огляди, що сприяли розвитку навичок самоосвіти.
У наступні роки зміст діяльності бібліотек України з П. л. визначала постанова колегії Міністерства культури УРСР «Про роботу наукових бібліотек і визначення напрямів їх діяльності на допомогу бібліотекам республіки» (1964). Згідно з цим документом функції методичного керівництва всіма бібліотеками України в організації П. л. з усіх галузей знань виконувала Державна республіканська бібліотека УРСР ім. КПРС (ДРБ УРСР ім. КПРС, нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого); за провідними бібліотеками було закріплено ведення комплексу питань, пов’язаних із пропагандою окремих видів літератури: суспільно-політичної і сільськогосподарської – ДРБ УРСР ім. КПРС; технічної – Харківською державною науковою бібліотекою імені В. Г. Короленка; науково-природничої і атеїстичної – Одеською державною науковою бібліотекою ім. О. М. Горького (нині – Одеська національна наукова бібліотека); художньої літератури і мистецтва – Львівською державною науковою бібліотекою (нині – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника); краєзнавчої – Державною історичною бібліотекою УРСР (нині – Національна історична бібліотека України).
Наприкінці 1960-х рр. відбулися зміни в політичному курсі СРСР. Держава шляхом планового книговидання та книговидавничої політики повернулася до ідеї формування «нової людини» та масового читача. Читацькі конференції втратили свою актуальність, вони стали формальними, шаблонними заходами і вже не викликали інтересу. Намітилася тенденція щодо посилення уваги до диференційованих читацьких груп: підлітків, молоді, працівників провідних професій, фахівців промислового і сільськогосподарського виробництва, керівників середньої виробничої ланки – майстрів, бригадирів, начальників цехів і т. ін. Групове бібліотечне обслуговування здійснювалося поряд із масовим практично весь період існування СРСР. П. л. в цей період була спрямована на формування марксистко-ленінського світогляду, поширення економічних знань, літератури на допомогу підвищенню професійно-технічного рівня трудящих, книжок, що сприяють виробленню творчого ставлення до праці, а також творів, що висвітлюють трудові традиції робітничого класу, історію фабрик і заводів, здобутки передовиків виробництва. Застосовувався метод комплексної П. л. – просування книжок із різних галузей знань в їхньому органічному зв’язку. Цей метод, що найбільше відповідав завданням виховного впливу, забезпечував глибоке розкриття тієї чи іншої проблеми, відповідав характеру самоосвітнього читання, сприяв всебічному розвиткові особистості. Зокрема пропаганда суспільно-політичної літератури пов’язувалась із пропагандою краєзнавчої, художньої та іншої літератури. На державному рівні вирішувалися питання в галузі рекомендаційної бібліографії на допомогу самоосвіті читачів масових бібліотек, підвищенню рівня їхніх політичних, наукових і технічних знань, формуванню естетичних смаків і т. ін. Протягом 1961–1965 рр. в УРСР було видано 201 назву бібліографічних покажчиків загальним обсягом понад 1,5 тис. д. а. накладом 1,2 млн пр., багато з них друкувалися на високому поліграфічному рівні.
Бібліотеки обслуговували робітників і колгоспників безпосередньо на підприємствах, фермах, у тракторних і виробничих бригадах. До пропаганди виробничої літератури широко залучались спеціалісти народного господарства. П. л. в районних бібліотеках поєднувалась із агротехнічним навчанням трудівників села згідно з єдиними планами пропаганди досягнень науки і передового досвіду в сільському господарстві. Значна увага приділялась організації диференційованого обслуговування робітників промисловості, будівництва і транспорту. Активізувалася координація діяльності профспілкових, технічних та державних масових бібліотек. В низці міських і обласних бібліотек функціонували спеціалізовані читальні зали технічної літератури. Розширилися межі участі громадськості у П. л.. До роботи профспілкових бібліотек було залучено велику кількість громадських пропагандистів книги.
Профспілкові бібліотеки спільно з технічними бібліотеками, органами НТІ працювали над реалізацією єдиних планів пропаганди виробничо-технічної літератури на кожному підприємстві, здійснювали інформування робітників і службовців про літературу з питань виробництва, науки і техніки, економіки. Активно у пропаганді профільних видань працювали відомчі бібліотеки: сільськогосподарські, медичні та ін.
У бібліотечну практику цього періоду запроваджували нові форми обслуговування читачів та П. л.: відкритий доступ до книжкових фондів, комплексні масові заходи, серії книжкових виставок, декади і тижні пропаганди книги для спеціалістів різних галузей знань, цикли масових заходів безпосередньо на підприємствах і в установах. Широко використовувались для П. л. засоби видавничої рекомендаційної бібліографії: буклети, листівки, плакати, тематичні списки, вкладки, з допомогою яких пропагували кращі книжки із найважливіших політичних, науково-природничих і технічних питань.
Активізації П. л. значною мірою сприяла перебудова дитячих бібліотек України. Провідне місце в їхній діяльності цього періоду посідало комуністичне виховання юних читачів шляхом П. л. про життя і діяльність Леніна, його соратників і послідовників, про революційні, військові і трудові традиції радянського народу. У бібліотеках оформлювали т. зв. ленінські кутки, де зосереджували літературу про вождя, його твори, книги про комуністичну партію, її діячів, про комсомол і піонерію. Велась систематична робота з пропаганди сільськогосподарських і технічних знань серед дітей. Комплексні заходи з П. л. відбувались у дитячих і шкільних бібліотеках під час щорічного Тижня дитячої книжки (нині – Всеукраїнський тиждень дитячого читання).
Зміст, завдання і напрями П. л. серед учнівської молоді у 1970–1980-і рр. визначила постанова колегії Міністерства культури УРСР від 19.02.1968 р. «Про заходи до поліпшення пропаганди книги серед молоді». Бібліотекарі влаштовували у школах книжкові виставки, складали тематичні каталоги, рекомендаційні списки, картотеки, готували бібліотечні плакати, організовували бесіди, голосні читання, обговорення книжок, літературні ранки тощо.
Кращий досвід роботи бібліотек з П. л. узагальнювали методичні підрозділи провідних бібліотек, широко висвітлювавали в засобах масової інформації, зокрема в журналі «Соціалістична культура», газетах «Друг читача», «Культура і життя», в яких також вміщувалися рецензії на нові видання, огляди літератури, рекомендаційні списки з найважливіших галузей знань, з питань літератури та мистецтва.
У 1970–1980-і рр. бібліотекознавці взяли на озброєння поняття «функція бібліотеки» і проголосили, що радянські книгозбірні як бібліотеки соціалістичного типу «виконують важливі соціальні функції – сприяють реалізації конституційних прав громадян СРСР на освіту, користування досягненнями культури, відпочинок, свободу наукової, технічної та художньої творчості; сприяють підвищенню політичної свідомості та формування активної життєвої позиції радянських людей, вихованню їх в дусі комуністичного ставлення до праці, ідейної переконаності, радянського патріотизму, непримиренності до буржуазної ідеології». Для П. л. в цей період широко використовували масово-освітні форми, які доповнювали систему політичної освіти, освіти дорослих та самоосвіти. Набули поширення суспільно-політичні читання, лекторії, декади, місячники, читацькі конференції з технічної, сільськогосподарської літератури, заочні читацькі конференції, усні журнали. Практикувалися форми інформаційного характеру – перегляди літератури, бюлетені нових надходжень, огляди книг та періодики, дні спеціаліста, дні інформації. Під впливом засобів масової інформації, з появою аудіовізуальної техніки стали популярними такі форми пропаганди книги як: читацько-телеглядацькі конференції, телепередачі про книги, музику, поезію. Бібліотеки почали співпрацювати з іншими культурно-освітніми установами. Виникали групи спілкування, клуби, гуртки за інтересами.
Активізувалися взаємодія бібліотек з органами НТІ, діяльність численних кабінетів НТІ і пропаганди з сільського господарства.
У період корективи політичного курсу держави у другій половині 1980-х років (т. зв. перебудови) одним із гасел якого була вимога гласності, відхід від практики замовчування гострих соціальних проблем, більш об’єктивне висвітлення минулого, в бібліотеки знову повернулися такі форми П. л. як читацькі конференції, обговорення книг і т. ін. Істотно змінилась атмосфера бібліотечного спілкування: обговорювалися твори, які дійсно хвилювали читачів, змінилося ставлення до відвідувачів бібліотек: виникло усвідомлення того, що користувач бібліотеки є центром всієї бібліотечно-інформаційної діяльності, її суб'єктом.
На початку 1990-х рр. за інерцією ще тривало використання традиційних форм і методів П. л. з одночасною модернізацією шляхів її реалізації, пов’язаних із глибокими трансформаціями суспільного життя і економіки. Кардинальні політичні і соціальні зміни 1990-х рр., складні соціально-культурні, фінансово-економічні та інші проблеми відбилися на роботі книгозбірень. Діяльність бібліотек дедалі тісніше ув’язувалася з оновленими уявленнями про завдання і мету функціонування бібліотек як найбільш доступних осередків змістовного дозвілля, центрів культури територіальних громад, застосуванням інформаційних технологій, формуванням творчих здібностей користувачів, відродженням, популяризацією і всебічною підтримкою історичних, національних, культурних традицій України, забезпеченням духовних потреб населення. Соціальне розшарування суспільства вплинуло на формування нових читацьких категорій і відповідно – їхніх соціально-культурних потреб. Певних змін зазнали і форми масової роботи: літературні аукціони, інтелектуальні казино, брейн-ринги, літературні претензії, ток-шоу тощо.
Українські бібліотеки на зламі 20 – початку 21 ст. позбулися ідеологічного диктату і функціонують в умовах нової соціально-культурної та соціально-комунікаційної реальності. Під впливом демократизації суспільного життя бібліотеки набули статусу важливого соціального інституту, покликаного створювати умови для всебічного розвитку користувачів, реалізації їхніх творчих та інтелектуальних здібностей. Головне їх завдання на сучасному етапі – популяризація книги і читання, відродження і розвиток інтересу до друкованого слова серед усіх верств населення.
Маючи значні напрацювання, сучасні бібліотеки використовують найрізноманітніші форми і методи роботи в межах численних соціокультурних та просвітницьких заходів з актуальних тем, які в кінцевому підсумку заохочують інтерес користувачів до бібліотечних послуг.
П. л. за радянських часів поряд з позитивними її якостями – наданням допомоги в орієнтуванні в постійно наростаючому масиві видань, соціалізації молоді, формуванні культури читання, зростанням рівня освіченості читачів тощо мала й багато недоліків: нав’язування певних видань читачам всупереч їхній волі, догматизм, шаблонність, особливо в межах тих чи тих ідеологічних кампаній, нехтування індивідуальними читацькими уподобаннями громадян, суто адміністративні важелі ведення пропаганди, неефективність, протиріччя між декларованим у пропагованих виданнях і повсякденною дійсністю тощо, що, зрештою, призвело до трансформації в нових соціальних умовах інформування про книжки як важливої форми бібліотечної роботи на умовах плюралізму, коли за користувачами залишається право вибору джерел знань відповідно до своїх уподобань, світоглядної позиції, читацьких інтересів.
Постановление ЦК ВКП(б) «О библиотечной работе» (от 30/Х 1929 г.) // Красный библиотекарь. – 1929. – № 10. – С. 3.
О состоянии и мерах улучшения библиотечного дела в стране: Постановление ЦК КПСС от 22 сент.1959 г. // Руководящие материалы по библиотечному делу : справочник : [по состоянию на март 1968 г.]. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – Москва : Книга. 1968. – С. 11–16.
Про роботу наукових бібліотек і визначення напрямів їх діяльності на допомогу бібліотекам республіки : пост. колегії М-ва культури Української РСР від 7 лютого 1964 р. // Довідник бібліотекаря : зб. керівних матеріалів з бібл. роботи. – Харків : Ред.-вид. відділ Кн. палати ім. І. Федорова, 1967. – С. 55–58.
Про заходи по підвищенню ідейного рівня пропаганди книги і керівництва читанням в масових бібліотеках : пост. колегії М-ва культури СРСР від 29 жовтня 1968 р.// Довідник бібліотекаря : керівні матеріали з питань бібл. роботи. – Харків : Ред.-вид. відділ Кн. палати ім. І. Федорова, 1971. – С. 61–64.
Про заходи до поліпшення пропаганди книги серед молоді : пост. колегії М-ва культури Української РСР від 22 листопада 1968 р.// Довідник бібліотекаря : керівні матеріали з питань бібл. роботи. – Харків : Ред.-вид. відділ Кн. палати ім. І. Федорова, 1971. – С. 81–83.
О повышении роли библиотек в коммунистическом воспитании трудящихся и научно-техническом прогрессе : пост. ЦК КПСС (май, 1974 г.) // Руководящие материалы по библиотечному делу : справочник / под ред. В. В. Серова; Упр. по делам б-к. – Москва : Книга, 1975. – С. 197–198.
Сеглин Е. Пропаганда книги // Красный библиотекарь, – 1924, – № 10/11. – С. 71–78.
Пропаганда книг среди школьников : (сб. материалов к Неделе детской кн. ) / [отв. Ред.. В. Бочкарева]. – Москва : Ленинград : Детгиз, 1951. – 115 с.
Крупская Н. К. Выступление на Всероссийском совещании работников детских библиотек. Ноябрь 1933 // Педагогические сочинения / Акад. пед. наук РСФСР. – Москва : Изд-во АПН РСФСР, 1959. – Т. З. – С. 646–657.
Олійниченко О. К. Бібліотечне будівництво на Україні в 1921–1923 pp. / О. К. Олійниченко // Укр. іст. журн. – 1963. – № 5. – С. 91–95.
Пропаганда книги // Куделько Е. В. Довідник з бібліотекознавства і бібліографії / Е. В. Куделько, С. Й. Мінц. – Харків : Ред.-вид. відділ Книжкової палати УРСР, 1969. – С. 184.
Довідник бібліотекаря : керівні матеріали з питань бібл. роботи. – Харків : Ред.-вид. відділ Кн. палати ім. І. Федорова, 1971. – 394 c.
Беляков Л. В. Массовая работа библиотеки : учеб. пособ. для студ.- заочн. массовых и науч. б-к ин-тов культуры / Л. В. Беляков ; Моск. гос. ин-т культуры. – Москва, 1973. – 160 с.
Тугов Ю. М. К разработке теории пропаганды книги / Ю. М. Тугов // Сов. библиотековедение. – 1973. – № 5. – С. 11–17.
Культурно-просветительная работа в СССР : учеб, пособие / ред. Т. А. Ремизова. – Москва : Просвещение, 1974. – 272 с.
Пропаганда литературы // Словарь библиотечных терминов / общ. ред. д-ра. пед. наук проф. О. С. Чубарьяна. – Москва : Книга, 1976. – С. 129.
Тугов Ю. М. Актуальные проблемы пропаганды книги / Туров Ю. М. // Рекомендательная библиография в системе пропаганды книги в СССР ; сб. науч. тр. / Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина. – Москва, 1977. – Вып. 8. – С. 6–37.
Ольшевская Л. А. Пропаганда художественной литературы в массовых библиотеках : формы и методы : пособие / Л. А. Ольшевская. – Москва : Книга, 1980. – 56 с.
Работа с читателями : учеб. для студентов библиотеч. фак. ин-тов культуры, педагог. вузов и ун-тов / под. ред. В. Ф. Сахарова. – Изд. 3-е, переработ. и доп.– Москва : Книга, 1981. – 296 с.
Бура Н. Форми масової роботи з читачами у бібліотеках (1920–1930 рр.) / Н. П. Бура // Бібліотекознавство і бібліографія. – 1991. – Вип. 30. – С. 127– 131.
Пропаганда литературы // Терминологический словарь по библиотечному делу и смежным отраслям знания / Рос. АН, Б-ка по естеств. наукам; [Сост. З. Г. Высоцкая и др.]. – Москва : БЕН, 1995. – С. 151.
Матвійчук О. Бібліотека як соціокультурний інститут : освітньо-виховна місія / О. Є. Матвійчук // Вісник Національного авіаційного університету. Сер. : Філософія. Культурологія. – 2010. – № 2. – С. 155–160.