Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 42
За місяць : 780
Кількість
статей : 978
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Плакат
Плакат

imageПлакат (нім. Plakat, від лат. placatum – повідомлення, свідоцтво, франц. placard – оголошення, афіша, plaquer – наклеїти) – аркушеве видання, зазвичай досить великого формату, що містить певне зображення, зазвичай кольорове (малюнок, фотографія, колаж тощо) у поєднанні з коротким текстом агітаційного, пояснювального, рекламного, інструктивного, навчального характеру; аналогічний різновид графіки, як виду образотворчого мистецтва; оригінальна електронна (цифрова) інформація у вигляді аудіовізуального твору, придатного для зчитування і відтворення комп’ютером та подібного ж змісту і характеру.

У ДСТУ 3017: 2015 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» П. тлумачиться як «аркушеве видання, задруковане з одного чи обох боків аркуша та призначене для експонування». Абсолютна більшість П. мають зображення і текст лише на одному боці аркуша.

За знаковою природою інформації в аркушевому виданні, в залежності від превалювання в ньому певної форми знаків, розрізняють образотворчі і текстові П.

В останні десятиліття поряд з терміном «плакат» часто застосовується англомовний відповідник «постер» (від англ. poster – афіша, оголошення, плакат).

П. є одним із найдавніших і ефективних поліфункціональних інструментів впливу на суспільну свідомість і універсальним та зручним для сприйняття засобом візуальної комунікації. Тому П. призначений для загального (масового) ознайомлення (експонування), розглядається як художній, інформаційний, психологічний чи комерційний продукт, залежно від того, на досягнення яких цілей спрямована його ідея.

Основні функції П. – комунікативна, естетична, утилітарна. Як правило, для донесення певної ідеї створюють один плакат у достатній кількості примірників. Водночас можуть бути кілька різних або серійних, однотипно оформлених П., об'єднаних наскрізною темою.

П. як культурне явище, різновид графіки, друкований документ досліджується в мистецтвознавстві, теорії соціальних комунікацій, політології, культурології, документознавстві. П. є об’єктом наукових досліджень вітчизняних учених: А. Авраменко, А. Андрейканіча, А. Будника, Т. Галькевич, О. Гладун, Л. Гутник, О. Донець, Н. Кушнаренко та ін.

image
Плакат з 1923 р., авторства художника Василя Петрука (із фондів Слов’янської бібліотеки в Празі)
Загалом сутність П. розглядають у багатьох аспектах: як складову поліграфічної продукції агітаційного спрямування, в основі якої лежать певні моральні, художні, естетичні, комеморативні та інші цінності; як візуально-історичне джерело, чинник формування історичної пам’яті; як мистецьке явище, що привертає увагу завдяки реалізованому художником-графіком нестандартному, в різних техніках, візуальному рішенню та оригінальному й досить лаконічному тексту.

П. охоплюють різні типи інформації, що становить суспільний інтерес, тому їх широко використовують для реклами (як комерційної, так і соціальної), ділових, навчальних, просвітницьких та політичних цілей, анонсування різноманітних подій: фестивалів, конкурсів, культурних і видовищних заходів (кінопоказів, концертів, виставок,  ярмарків, спортивних змагань і т. ін.).

Традиційно змістове наповнення П. орієнтоване на інформування громадськості про щось суспільно важливе та на реалізацію певного агітаційного / пропагандистського наративу. Головними вимогами до його оформлення є: презентабельність, читабельність, запам’ятовуваність. Більшість сучасних П. мають яскравий дизайн, помітну назву або заклик до дії (гасло). П. створюється таким чином, щоб його основна ідея легко сприймалась і була привабливою. Для посилення візуального ефекту використовують прості й короткі речення, часто – пряму мову. Для тексту використовують шрифти, які легко читаються, з дотриманням великої відстані між літерами та рядками. Зображення, що пояснюють головну ідею П., подають яскраві, привабливі, проте з обмеженою кількістю кольорів, зрозумілі та легкі для запам'ятовування. Розміщують П. у людних місцях таким чином, щоб уся важлива інформація була видна здалеку, на зручній висоті, добре освітлювалась і привертала увагу перехожих.

Теоретичні аспекти типології П. досі не унормовані і є предметом дискусій.

У сучасній мистецтвознавчій літературі відсутня чітко обґрунтована й уніфікована термінологія і класифікація П., тому це поняття трактується досить довільно і його визначення часто суперечать одне одному.

У документознавстві загальноприйнятною є класифікація П., що визначає їх різновиди за низкою ознак.

За цільовим призначенням розрізняють такі види П.:

громадсько-політичні (переважно агітаційні, що висвітлюють важливі події політичного, економічного, культурного життя країни);

нормативно-інструктивні (які роз’яснюють / ілюструють стандарти, технічні умови, нормативи; з охорони праці та техніки безпеки, при цьому  основне призначення цих П. – сформувати у персоналу правильну оцінку небезпечних і шкідливих ситуацій шляхом інформаційної й емоційної дії, зорієнтувати її поведінку в потрібному напрямі, сприяти формуванню умінь і навичок безпечної життєдіяльності);

виробничо-практичні (популяризують нові методи роботи в різних галузях економіки, освіти, культури тощо);

науково-популярні (призначені для лекційної роботи, на допомогу бібліотечним та музейним працівникам і т. ін.);

–  навчальні, навчально-інструктивні (фактично є навчально-наочними посібниками, що використовуються на різних рівнях освіти, у т. ч. інформальної (самоосвіти); спрямовані на пропагування наукових знань, методів праці, різних правил, пояснення дій механізмів і т. ін.);

рекламні (поділяються на фінансово-економічні – заклики до участі в лотереях, використання державних позик, користування платними послугами і сервісами тощо; торговельно-промислові – з метою просування товарів, промислових виробів, сільськогосподарської продукції та ін.; туристичні – інформування про дозвіллєво-реакреаційну інфраструктуру – санаторії, курорти, готелі, зони активного відпочинку, музеї, інші об’єкти історичної та культурної спадщини тощо; культурно-видовищні – кіноплакат, театральний, цирковий, спортивний, мистецький П. тощо). Різновидом рекламного П. є афіша, яка має суто утилітарний характер – інформувати про конкретний захід у конкретному закладі в чітко визначену дату та час.

image
350 років українського друкарства. Виставка стародруків. Худож. ОУ. (Олексій Усачов). Київ: Київський губліт, 1925
image
Спочатку було слово. Українські переклади та видання Біблії. Афіша Музею книги і друкарства України (2023)
image
Афіша Центру естетичного виховання м. Миргорода (2022)
image
Рекламний плакат про виставку театрального плаката «Ретроспектива. 1925–2015» — спільний проєкт Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька і Одеського літературного музею

Нормативно-інструктивні, навчальні та навчально-інструктивні П., на відміну від інших видів цих аркушевих видань, містять більший обсяг тексту, серію малюнків, можуть бути серійними, взаємодоповнюваними і призначені для тривалого використання.

Деякі дослідники, зокрема А. Андрейканіч, пропонують іншу класифікацію П. – за ознакою цільового призначення, виокремлюючи такі його різновиди: пропагандистський (агітаційний та політичний), рекламний (видовищний і торговельно-промисловий), соціальний (пропагує базові соціальні цінності), культурологічний (відображає питання, пов’язані з самовизначенням нації, історичною спадщиною, етнонаціональними цінностями, історико-культурними пам’ятками та визначними постатями минулого і сьогодення; формує у молодого покоління позитивний образ майбутнього, сприяє його культурному й духовному росту) та навчально-інструктивний.

Окрему групу за цільовим призначенням, що має свої особливості, становлять бібліотечні плакати.

За знаковою природою інформації виокремлюють:

– образотворчі П. (поєднання шрифту і графічного зображення, яке має основне смислове навантаження і займає помітно більшу частину аркуша; такі П. є найрозповсюдженішими);

– текстові П. (домінантним елементом композиції є шрифт, а зображення займає меншу площу);

– фотоплакати (вся площина аркуша складається з фотографії(й), що поєднується з коротким текстом);

– комбіновані П. (застосовується компонування як мінімум трьох елементів – фотографії, кінокадру, малюнка, тексту, колажу тощо).

За технікою відтворення П. бувають:

друковані (видані масовим накладом за допомогою літографічних чи офсетних машин);

–  трафаретно-шовкографічні (тиражовані ручним способом за допомогою трафаретів чи матриць);

–  мальовані від руки (в одному чи декількох примірниках);

–  об’ємні (складні за конструкцією, мають випуклі елементи, поширені в торговельній рекламі);

–  світлові (статичні чи динамічні, що поєднують світло із зображенням, або тільки шрифтові з використанням кольорового тону та аргону / неону чи електричних ламп, світлодіодних стрічок тощо);

інтерактивні (електронні наочні зображення, запрограмовані на різноманітне реагування на дії людини, сенсорної чи кнопкової дії).

За засобами виконання оригіналу художником П. розрізняють площинні, об’ємно-просторові, комбіновані, одноколірні чи багатоколірні. Оригінали П. виконують вугіллям, олівцем, гуашшю, аквареллю, темперою, маслом на папері, картоні, фанері, полотні, із застосуванням інших технік.

Конструкція плакатів вирізняється багатоманітністю. Всі перелічені різновиди випускаються різними форматами, найпоширенішим з яких є 60х90 см і похідні від нього.

Для друку П. найчастіше використовують крейдяний папір щільністю 90 г/м – 170 г/м, що забезпечує їх довготривале використання.

Зазвичай П. є одноаркушевими, але іноді їх друкують на трьох аркушах зі склеюванням чи без нього, інколи – на п’яти-шести аркушах зі склеюванням (типовим прикладом є білборди).

П. випускають як  окремі, або серійні, або комплектні видання (добірка П., об’єднаних загальною темою і зібраних в одну видавничу обкладинку – манжетку, чи теку із загальними вихідними відомостями). У серіях здебільшого випускають виробничо-практичні П.; комплектами можуть видавати будь-які різновиди П.

image
Серія плакатів з безпеки
image
Із серії ”Плакат Перця”. Журнал ”Перець”, 2023
image
Стихійні лиха. Із серії плакатів для Нової української школи. Вид. Ранок
image
Плакат навчальний ”Мапа України”. Вид. Пром

Видавниче оформлення П. здійснюється за встановленими правилами. Ім’я художника, автора тексту або укладача розміщують на лівому боці нижньої частини аркуша, заголовок художнього П. разом із зображенням – на основній частині аркуша, заголовок текстового П. і наочного посібника – в заголовній частині перед текстом. Після заголовка зазначають: вид видання, читацьке призначення та інші дані, що його розкривають. Імена відповідального за випуск чи редакторів (художнього, технічного тощо) вказують на лівому боці нижньої частини аркуша. Вихідні дані наводять посередині нижньої частини аркуша. Надзаголовкові дані розміщують у текстовій частині П. або на лівому боці нижньої частини  аркуша. Випускні дані містять дату підписання до друку, реєстраційний номер, формат паперу і частку аркуша (за наявності), сорт і номер паперу, спосіб друку, обсяг видання в умовних друкованих аркушах, наклад, номер замовлення поліграфічного підприємства, його назву і контактні відомості (поштову адресу, телефон та ін.). Основні елементи видавничого оформлення є джерелом інформації у процесі бібліографування П., їх відображення у каталогах.

Історія П. у контексті образотворчого мистецтва, як різновид графіки, тісно пов’язана із загальносвітовою художньою традицією. До жанрів, які передували П., можна віднести наскельний (печерний), настінний живопис і середньовічну гравюру, вивіски перших магазинів і театральні афіші, політичні лубки, транспаранти, стенди процесії циркової трупи напередодні першої вистави тощо.

Першими прототипами традиційних П. є т. зв. album – оголошення або повідомлення, які розміщували на побілених дошках, стінах, колонах або стовпах у людних місцях міст Давньої Греції та Давнього Риму. Вони інформували громадян про поточні чи анонсовані події міського життя, а також були своєрідними рекламними повідомленнями торговців. Тексти важливих державних, судових рішень, оголошення про театральні дійства, спортивні змагання вибивались на мармурових і металевих пластинах. У середні віки ця практика припинилась  (інформування населення вголос здійснювали герольди та інші наймані особи) й почав відроджуватися лише з розквітом міської культури.

 Сучасному паперовому П. передували гравюри і малюнки великого розміру, які розходились по руках, їх розклеювали на стінах, виставляли у вітринах. Один із найранніших відомих прикладів таких П. – невеликий темний блок тексту у Солсбері, на південному заході Англії, що рекламує молитовник для священиків і датується 1477 роком). Багато середньовічних П. мали чітку прив’язку до конкретних подій і мали агітаційний характер. За доби Селянської війни 16 ст. в Німеччині такі агітаційні зображення називали «летючими аркушами», «летючками». У 17–18 ст. вони набули поширення в найбільш промислово розвинених країнах – Англії, Франції,  Нідерландах. П. у сучасних друкованих формах сформувався у 19 ст. Революційні події в Європі, зокрема у Франції, кінця 18 – поч. 19 ст., у 1848 р., спричинили появу політичних листівок з карикатурами збільшеного формату.

image
Жуль Шере. Реклама пудри для жінок
image
Томас Теодор Гейне. Плакат до художньої виставки «Берлінський сецессіон» (1912)
image
Анрі Тулуз Лотрек. Мулен Руж Ла Гулю (1891)
image
Steinlen. Lait pur de la Vingeanne Sterilise

У другій половині 19 ст. в європейських країнах з бурхливим розвитком поліграфічних технологій виник «плакатний бум», лідером якого була французька школа графіки та живопису і зародився рекламний П. Тогочасні П. – високохудожні витвори мистецтва, їхніми авторами були знамениті художники А. Тулуз-Лотрек, Т. Стейнлейн, Е. Грассе та інші митці. Засновником художнього П. вважають француза Ж. Шере. У 1860–1870-ті рр. він у своїх роботах, виконаних у вигляді три- або чотириколірної літографії, втілив визначальні принципи створення П., які нині є класичними: помітність зображення і лаконічність.

У Німеччині на початку 20 ст. великий внесок у мистецтво П. зробили Т. Т. Гейне та Е. Преторіус.

У період Першої світової війни зароджується воєнний П., який використовували як ефективний засіб пропаганди та агітації. Загалом для П. кризових і перехідних періодів характерними є форми, що апелюють до свідомості глядача, впливаючи на його емоції. Яскравими прикладами є англійський П., де командувач британської армії лорд Кітченер звертається до глядача і закликає до мобілізації: «Твоя країна потребує тебе!» (Your country needs you!), або ж відомі хрестоматійні П. Д. Моора «Ти записався добровольцем?» та «Батьківщина-мати кличе» І. Тоїдзе.

У 1930-ті рр. знову набув актуальності рекламний П. Яскравим представником цього жанру був угорсько-американський ілюстратор класичної голлівудської епохи фільмовиробництва К. Гросс.

Після Другої світової війни широке поширення фотографії спричинило кризу розвитку мистецтва П. Але до 1970-х рр. нове покоління французьких художників (у т. ч. карикатуристів) привнесло у П. свіжі ідеї та сформувало свою школу. Це гумористичні П. Р. Савіньяка, гостро-метафоричні Ж.-М. Фолона, Ж.-А. Кардона та Ж. Еффеля. Своєрідна школа рекламного П. виникла в Польщі, помітні здобутки були у німців, англійців, угорців. У Польщі цензура не втручалася в роботу художників, а створення П. щедро фінансувалося. Завдяки цьому автори змогли максимально виявити свої здібності, особливо ті художники, що тяжіли до карикатури (Х. Томашевський – майстер графічного жарту, Я. Вишневський і Ф. Старовейський – прихильники cюрреалістичного мислення, а також А. Чечот, Р. Цеслевич, В. Свіжі та ін.).

Першими українськими витворами, близькими до П., вважають «тези» Києво-Могилянської академії (17 ст.), в яких гравійовані ілюстрації пояснювали богословські й філософські тексти (найдавніший збережений твір – П. гравера І. Щирського 1691 р.), та народні картинки – «лубки». П. у сучасному вигляді сформувався в 19 ст. як вид театральної і торговельної реклами, хоча спочатку його називали агітаційним. З другої половини 19 ст. рекламний П. виокремився у самостійний вид, що має свої особливості. Найбільшого розповсюдження П. в Україні набули вже у 20 ст.

Дослідники українського П. 20–21 ст., з огляду на еволюцію візуально-пластичної мови плакатних творів, виокремлюють такі етапи його розвитку:

1900–1920-ті рр. – модерн / авангард; під час революційних подій 1905–1907 рр. відбулося зародження громадсько-політичного П.; набули поширення перші друковані політичні П., а також мальовані вручну й розмножені за допомогою трафаретів: «Вікна УкРОСТА» в Харкові, «Вікна ПівденьРОСТА» в Одесі та ін. Серед плакатистів – відомі художники, зокрема К. Агніт-Следзевський, Л. Каплан, Б. Косарєв, О. Хвостенко-Хвостов;

1930–1980-ті рр. – етап соціалістичного реалізму, в якому виокремлено кілька періодів, а саме:

1930-ті рр. – у творчості художників-графіків, плакатистів домінують реалістичні зображення; процес відмови від абстрактних композицій відбувся не лише в СРСР, а й у європейських країнах як реакція на економічну кризу і бажання повернутися до благополучного життя;

1941–1945 рр. – безумовне домінування воєнного, патріотичного П.; часто – у формі дошкульної політичної карикатури на нацистів та їх прибічників;

1945–1950-ті рр. – П. перетворюється на станкове зображення з написом-лозунгом, стає подібним до «парадних», ідеалізованих форм відображення дійсності;

1960–1970-ті рр. – попри збереження принципів соціалістичного реалізму (за змістом), відбувалося часткове повернення до авангардних мотивів як відродження пошуків національної ідентичності (за формою);

1980-ті рр. – плакатні тексти, їхня стилістика та образне наповнення почали динамічно змінюватися, з’явилися нові тенденції: плакатисти зосереджувалися на соціально-культурних проблемах, замовчуваних раніше, висвітленні заборонених і гострих тем, відході від принципів соціалістичного реалізму;

1990-ті рр. – переважання стилю постмодернізму;

2000–2010-ті рр. – довільний підхід до композиції П.: вимоги цілісності, єдності, рівноваги, чіткого підпорядкування елементів зображення ідеї твору перестали бути обов’язковими;

2010-ті рр. й дотепер – перехід П. у принципово інший віртуально-середовищний простір (екран комп’ютера, планшета, телефону, вуличного монітора тощо).

Випуск агітаційних П. був одним із завдань проголошеної більшовиками культурної революції. Крім підвищення загальнокультурного рівня населення передбачалися й заходи, що візуально пропагували новий суспільний лад. П. у малоосвіченій країні були ідеальною формою втілення такої концепції. Певною мірою вони стали заміною друкованих засобів масової інформації, використовувалися численними агітбригадами, які пересувалися країною в агітаційних потягах, на пароплавах тощо. Протягом 1917–1930 рр. в Україні загалом було видрукувано приблизно 3 млн 515 тис. пр. П. З них 2,27 млн  пр. культурно-побутового і виробничого призначення та 1,245 млн політичного спрямування. І хоча політичних П. було випущено вдвічі менше, але вони завдяки агресивно-наступальному, агітаційному, лозунговому стилю донесення партійних ідей, безумовно, істотно впливали на суспільну свідомість пересічних мешканців України. Значною продуктивністю у видаванні агітаційних П. (переважно кооперативної тематики), орієнтованих на малоосвічені селянські маси, вирізнялася всеукраїнська кооперативна книговидавнича й торговельна організація «Книгоспілка». Її П. були невід’ємними атрибутами інтер’єрів хат-читалень і сельбудів. Заслугою «Книгоспілки» було й пропагування засобами плакатного мистецтва залучення громадян до користування книжками, систематичного читання.

image
Жінці, бабі, молодиці книга завжди знадобиться. Книгоспілка
image
Товаришу! Передплачуй свої газети! Худож. ЕМ [Євген І.Мей]. Київ: Трест "Киевпечать",1924
image
Колгоспники, агроземробітники повинні читати щоденну газету "За соціалістичну перебудову". Худож. В. Савін. Харків: Укрголовліт, 1930
image
Коли вам потрібна книжка... Худож. Д. Ш. [Дмитро Шавикін]. Харків: ДВУ, 1930

Особливу роль політичний П. виконував у роки Другої світової війни. У цей період на теренах України він був спрямований на самопрезентацію та легітимацію політичних режимів (радянського, нацистського), держав (Німеччини, Угорщини, Румунії), українського національно-визвольного руху під проводом ОУН та УПА. Про значення політичного П. свідчить те, що в перші дні воєнних дій на території України при Спілці радянських художників України (СРХУ) було створено спеціальну бригаду у складі графіків В. Литвиненка, В. Костецького, В. Овчинникова, К. Агніт-Следзевського, І. Літинського, Р. Мельничука, М. Балясного, І. Лося, І. Кружкова, С. Кружкова, поетів Л. Первомайського і В. Сосюри. Перші плакати цієї бригади випустило видавництво «Мистецтво» вже 24 червня 1941 р. До евакуації з Києва (відбулась 6 липня 1941 р.) цей творчий колектив устиг створити та видати 20 П. Мистецькі колективи плакатистів були оперативно створені й в інших осередках СРХУ – у Харкові (до евакуації у вересні 1941 р. випущено 14 П.), Одесі, Луганську. Видавництво «Мистецтво», яке переїхало з Києва до Харкова, до кінця жовтня 1941 р. випустило 85 П. оборонної тематики.

image
На тобі!.. Українського хліба... української сталі... ... та землі! Худож. В.Г.Литвиненко, Р. Мельничук. Харків, 1941
image
Кожний колос – багнет гострий, кожний сніп – гармати постріл! Г. Мельничук. Київ, 1944
image
45 Знищимо фашистську нечисть. Худож. Г. В. Кіяченко. Харків, 1941
image
"І вражою злою кров. волю окропіте!" (Тарас Шевченко). Смерть фашистским гадам!. Москва-Ленинград, 1942

Принципово інші й унікальні плакатні художні образи створили представники українського самостійницького руху. Яскравим митцем цього напряму став Н. Хасевич, який фактично сформував візуальний образ УПА. Головна ідея його творів – необхідність збройної боротьби за незалежність Української самостійної соборної держави і підтримки українського війська.

Провідна тема повоєнних П. – прославляння радянської політичної системи та образу життя в ній (працюй, будуй, заготовляй, навчайся, пишайся здобутками тощо). Наприкінці 1950-х – на початку 1980-х рр. основними темами П. були прославляння партії, заклики до реалізації її внутрішньої і зовнішньої політики, «боротьба» за мир у всьому світі, зміцнення дружби між народами, пропаганда комуністичної моралі тощо. Продукування П. тоді розглядалося як важливе ідеологічне завдання і тому мало величезну економічну підтримку держави. Плакатні видання становили майже половину обсягу всіх видань з образотворчого мистецтва, надрукованих в УРСР. У 1959 р. утворено мистецьку майстерню Спілки художників України «Агітплакат», митці якої (Т. Лящук, Ф. Глущук, О. Ворона, Т. Хвостенко, В. Буглак та ін.), крім політичних та агітаційних П., випускали й іншу продукцію високої художньої якості.

У 1964 р. у Києві було засновано спеціалізоване видавництво «Реклама», на яке покладався випуск всіх видів друкованої реклами, у т. ч. плакатної. Рішенням секретаріату ЦК КПРС у 1974 р. було створено всесоюзне спеціалізоване видавництво «Плакат» (у 1979 р. наклад його продукції становив 450 млн пр.).

У другій половині 1980-х рр. почалося поступове ослаблення лещат державної цензури та монополії на друкування П., дедалі частіше їх замовниками ставали численні кооперативи, громадські організації, політичні партії і рухи. Це, з одного боку, створило широкий простір для творчості, з другого – поставило художників у пряму залежність від конкретних вимог, смаку й рівня культури замовників. Як наслідок, багато плакатистів звернулися до станкової графіки і графічного дизайну. Питома частка друкованих П. зменшилася на противагу «авторським», які перетворилися на самостійні художні твори, що демонструвалися винятково в експозиціях художніх виставок, бієнале та ін. У П. стали відображати сторінки історії України, її культуру, народні свята, обряди. Усвідомлення державної незалежності спричинило пошук нових та інтерпретацію усталених національних зображальних символів, як-то писанки, тризуб тощо. На багатьох П. з’явилась одна зі знакових фігур українського народного живопису – козак Мамай – як символ відродження української культури.

 Для сучасних українських П. характерними є патріотична тематика, зумовлена подіями новітньої історії України (прагнення до європейської інтеграції, Революція гідності, російсько-українська війна, а також екологічні проблеми, дотримання здорового способу життя, боротьба з корупцією та ін.). Посилилася метафоричність образної мови П. Серед друкованих П. значно збільшилася частка фотоплакатів.

image
Незалежність – це ти! Худож. Андрій Єрмоленко. УІНП, 2021
image
Віра є джерелом героїзму! Юрій Неослік
image
Афіша виставки українського плаката в бібліотеці Ягелонсього університету
image
Ю. Нерослік на виставці свого плаката у НБУВ, 2017

У 21 ст. техніка відтворення П. зазнала суттєвих змін, з’явилися нові його різновиди, зокрема – інтерактивні, які наразі активно використовуються в освітньому процесі. Серед навчальних П., розрахованих на широкий загал,природоохоронні, протипожежні, а також П., орієнтовані на засвоєння Правил дорожнього руху та безпеки на дорогах, медіаграмотності і т. ін.

П., як твори мистецтва, своєрідні пам’ятки історії і культури, виставкові експонати, що не втрачають своєї актуальності, зберігаються в численних музеях, архівах та бібліотеках по всьому світу.

Унікальною є колекція українських П. у фондах відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), яка охоплює понад 60 тис. од. від 1914 р. до наших днів, із них 200 збереглися лише у фондах бібліотеки. В основу колекції були покладені П. із фондів Українського наукового інституту книгознавства (УНІК) після його ліквідації у 1930-х рр., дарунки окремих установ, організацій та осіб. У 1966 р. за заповітом українського вченого С. Маслова бібліотеці було передано П., які доповнили збірки П. періоду революційних і воєнних подій 1917–1921 рр. Від того ж року до фондів відділу почав надходити і обов’язковий примірник українського П. У 1972 р. до НБУВ з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР надійшли 343 українські П. періоду Другої світової війни та повоєнної відбудови. Колекція плакатів НБУВ відображена у трьох випусках наукового каталогу «Український друкований плакат 1950–1992 років з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського», бібліографічній базі даних «Український плакат», популяризується під час виїзних експозицій у провідних виставкових залах країни, а також тематичних віртуальних онлайнових виставок на сайті НБУВ.

У фондах Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого зберігається майже 9,5 тис. пр. П. Склад зібрання універсальний за змістом та різноманітний за видами. Його ядро становлять надходження всесоюзного та українського обов’язкового примірника. Найбільш повно представлений період 1960–2000-х рр.

Значний обсяг П. зберігається у Державній науковій архівній бібліотеці, яка підпорядковується Державній архівній службі України. Серед цих П. є багато унікальних, виданих українською діаспорою, часів Української революції 1917–1921 рр., нацистської окупації України і які тривалий час перебували у фонді спеціального зберігання.

Діють також спеціалізовані музеї П. Перший з них створено 1968 р. у Варшаві, в районі Вілянув (Muzeum Plakatu w Wilanowie). Натепер його колекція містить понад 54 тис. плакатних творів. Починаючи з 1994 р. у парні роки в музеї відбувається Міжнародний бієнале плаката у Варшаві.

У Києві на території  Національного музею народної архітектури і побуту України (Пирогово, вул. Академіка Тронька, 1) України у будинку «Хата з Тернопільщини» функціонує офіційно легалізований ухвалою № 133 від 11 листопада 2011 р. виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області як спеціалізований заклад Музей плакату України при журналі «Музеї України» (з 2012 р. його паперова версія не видається, офіційний сайт – https://www.museum-ukraine.info/). Це перший такий музей в Європі, в інших країнах подібні музеї не мають самостійної державної реєстрації і діють на правах відділів чи філій при інших великих музейних установах. Для відвідувачів Музей плакату України діє з травня 2013 р. У його фонді – копії радянських П. (майже 500 пр.), а також сучасні українські П.

Джерела

 

ДСТУ 3017:2015. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять. – На заміну ДСТУ 3017–95; чинний від 2016–07–01. – Київ : УкрНДНЦ, 2016. – ІV, 38 с. – (Інформація та документація) (Національний стандарт України).

Палагута Л. Розповсюджуймо на селі плакати культосвітнього змісту // Більшовик. – 1924. – № 199. – С. 3.

Сірополко С. На книжній виставці в Празі // Діло. – 1925. – № 129. – С. 3.

Каталог плякатів, портретів та лубків. – Харків : Книгоспілка, 1930. – 80 с.

Український радянський плакат / упоряд.:  Б. Бутник-Сіверський, А. Кожухов. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ., 1957. – 157 с. : іл.

Лашкул З. В. Украинский советский плакат в годы Великой Отечественной войны (1941–1945). – Киев : Изд-во АН УССР, 1962. – 172 с.

Склярська М. О. Український радянський плакат. – Київ : Мистецтво, 1971. – 114 с.

Український політичний плакат : альбом / авт.-упоряд. Л. В. Владич. – Київ : Політвидав України, 1981. – 119 с.

Владич Л. В. Майстри плаката. Творчі портрети українських радянських художників-плакатистів. –  Київ : Мистецтво, 1989. – 188 с.

Кушнаренко Н. Н. Документоведение : учебник. – 3-е изд., стер. – Киев : Знання, 2001. – 460 с. – Про плакат: с. 312–316.

Цинковська І. Український плакат періоду Великої Вітчизняної війни у фондах НБУВ / І. Цинковська, Г. Юхимець // Історія України: маловідомі імена, події, факти : зб. ст. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 120–133.

Галькевич  Т. А. Інформаційний потенціал і стилістичні особливості українського рекламного плаката 1957–1964 рр. (з фондів НБУВ) / Т. А. Галькевич, О. М. Донець // Бібл. вісн. – 2005. – № 5. – C. 24–29.

Гладун О. Соціальний плакат: нові завдання / О. Гладун // Вісн. Харків. держ. акад. дизайну і мистецтв. – 2008. – № 11. – С. 26–31.

Авраменко А. В. Радянський плакат 1920–1930-х рр. як засіб пропаганди  / А. В. Авраменко // Наук. зап. НаУКМА. –  Київ, 2010. – Т. 101 : Теорія та історія культури. – С. 66–72.

Кушнаренко Н. М. Спеціальне документознавство : навч. посіб. для дистанц. навчання / Н. М. Кушнаренко, Ю. В. Трач. – Київ : Ун-т «Україна», 2010. – 280 с.

Лобузіна К. Український плакат 1920–1990-х рр. у фондах НБУВ: наукове упорядкування, дослідження та представлення матеріалів зібрання / К. Лобузіна, Л. Гутник // Бібл. вісн. – 2010. – № 3. – С. 28–34.

http://nbuv.gov.ua/UJRN/bv_2010_3_4

Швецова-Водка Г. М. Документознавство : слов.-довід. термінів і понять : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка. – Київ : Знання, 2011. – 319 с. : табл. – Про плакат: с. 161.

Андрейканіч А. І. Антологія українського плаката першої третини ХХ ст. – Косів : Довбуш, 2012. – 120 с.

Галькевич Т. Український плакат середини 1960–1980 рр. XX ст.:  тематика, художньо-стилістичні особливості // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2012. – Вип. 34. – С. 377–387.

Андрейканіч А. І. Плакат: його види та жанри / А. І. Андрейканіч // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. – 2013. – Вип. 19 (1). – С. 121–126.

Український друкований плакат 1950–1992 років з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : каталог : у 3 вип. / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2014–2018.

Український патріотичний плакат 2014 : каталог. – Київ : Укр. культур. фонд, 2014. – 100, [2] с.

Будник А. В. Формування національної специфіки українського видовищного плакату кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Проблеми пластичного та ужиткового мистецтва / А. В. Будник // Мистецтвознав. зап. – 2015. – Вип. 28. – С. 152–160.

Донець О. М. Український друкований плакат другої половини 1960-х – початку 1980-х років з фондів НБУВ: тематика, художні особливості / О. М. Донець // Рукопис. та кн. спадщина України. – 2015. – Вип. 19. – С. 205–228.

Гладун О. Д. Витоки модерну і авангарду в українському плакаті / О. Д. Гладун // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. – 2018. – Вип. 14. – С. 52–58.

Гладун О. Д. Український плакат Другої світової війни: зміст і форма / О. Д. Гладун // Мистецтвознавство України. – 2018. – Вип. 18. – С. 39–45.

Гладун О. Український плакат: етапи розвитку візуально-пластичної мови / Ольга Гладун // Сучас. мистецтво. – 2018. – № 14. – С. 115–122.

Гутник Л. М. Український кіноплакат 1947–1994 років з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України : наук. кат. / Л. М. Гутник ; ред.: Г. М. Юхимець, Л. С. Новосьолова, К. В. Лобузіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ : Академперіодика, 2018. – 576 с. : іл.

Косів В. За лаштунками творчості художника плакату в УРСР: професійні практики 1950–1980-х рр. / В. Косів // Вісн. Львів. нац. акад. мистецтв. – 2018. – Вип. 36. – С. 202–217.

Маєвський О. Політичні плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939–1945 рр. / НАН України, Ін-т історії України ; відп. ред. О. Є. Лисенко. – Київ : Ін-т історії України, 2018. – 268 с.

Степовик Д. В. Кіноплакат: мистецтво, реклама чи дизайн? // Вісн. НАН України. – 2019. – № 1. – С. 85–89.

Донець О. М. Плакати видавництва «Книгоспілка»: проблеми дослідження (за матеріалами фондів відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) / О. М. Донець // Рукопис. та кн. спадщина України. – 2020. – Вип. 26. – C. 116–141.

Скрипник П. Плакати як джерело дослідження соціально-політичних процесів в Україні у 20-х роках ХХ ст. / П. Скрипник // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – 2020. – Вип. 60. – С. 137–157.

Шумілова А. Український кіноплакат 1947–1994 років із фондів НБУВ, як особливий вид творчості та масової комунікації / А. Шумілова // Вісн. Кн. палати. – 2020. – № 1. – C. 48–52.

Адаптивна роль плакату в контексті розвитку сучасного мистецтва / під ред. М. В. Колосніченко. – Київ : КНУТД, 2023. – 219 с. – (Серія монографій факультету дизайну).

 

––––––––––––––––––

Афіші, плакати / Харківський історичний музей ім. М. Ф. Сумцова

Бернат Л. А. Історія становлення та етапи розвитку екологічного плаката в Україні / Бернат Леонід Анатолійович

Довженко-Центр покаже українські кіноплакати 1920–30-х

Зібрання українського плаката ХХ – поч. ХХІ ст. / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : сайт

Електронна колекція плакатів із фондів Книжкової палати України

Колекція українського радянського кіноплаката 1920–1930-х рр. / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : сайт

Мистецький фронт Юрія Неросліка 

Музей плакату України

Ну, що б, здавалося, плакат… / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : сайт

Сучасний український плакат

«Театр починається з плаката!». Експозиція до Міжнародного дня театру / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : сайт

Театральні плакати Володимира Колеснікова

Український радянський плакат 1920–1930 років (з фондів Відділу образотворчих мистецтв НБУВ)

Як без проблем створити «правильний» плакат

Перепелицина Галина Миколаївна
Статтю створено : 13.04.2023
Останній раз редаговано : 12.02.2024