Пошук статті
|
|||||||||||||||||||
Кількість користувачів Сьогодні : 45 КількістьЗа місяць : 158 статей : 1013 |
Павленківські бібліотеки
Павленківські бібліотеки – безкоштовні громадські книгозбірні в Російській імперії початку 20 ст., що отримали свою назву на честь фундатора – видатного російського видавця та культурно-просвітницького діяча Флорентія Федоровича Павленкова (1839–1900). Поряд із міськими і сільськими безкоштовними читальнями, бібліотеками-читальнями, чайними-читальнями та іншими громадськими бібліотеками П. б. відносилися до категорії народних бібліотек та діяли здебільшого в селах і на кошти заповіту видавця та завдяки фінансовій та організаційній участі співзасновників (губернських і повітових земств, культурно-освітніх та просвітницьких комітетів, товариств, інших установ та організацій, селянських громад) або коштом приватних осіб. Зазвичай вони мали назву «Библиотека-читальня им. Ф. Ф. Павленкова». Після революційних подій і воєн доби національно-визвольних змагань (1917–1921) П. б. зазнали реорганізації або ліквідації. Намагання відродити даний вид книгозбірень (у Росії) спостерігається з сер. 1990-х рр. Ф. Павленков відомий як видавець недорогих серійних видань, доступних для широкого кола читачів, що дозволяло формувати добротні бібліотеки, особливо в провінції. Перед своєю смертю, у січні 1900 р., він заповідав приблизно 100 тис. руб. на відкриття двох тисяч безкоштовних народних бібліотек, здебільшого в сільській глибинці, і ще 50 тис. руб. – на їх подальший розвиток. На кожну бібліотеку виділялося 50 руб., і стільки ж мали внести співзасновники на місцях. Такий стартовий капітал дозволяв укомплектувати П. б. приблизно 300–400 книгами. Співзасновники зобов’язувались також знайти й оплачувати відповідне приміщення для розміщення книгозбірні, роботу бібліотекаря та подальше комплектування фондів. Створення П. б. відбувалось у руслі загального процесу просвітництва і демократизації суспільства в Російській імперії на початку 20 ст., а також активного розвитку бібліотечної справи, зокрема мережі народних бібліотек. До 1905 р. П. б., перебуваючи на правах народних бібліотек, відкривалися згідно з «Правилами о бесплатных народных читальнях и порядке надзора за ними» (1890), відповідно до яких їм дозволялося комплектуватися лише книгами, схваленими Вченим комітетом Міністерства народної освіти. Проте, у порівнянні з іншими народними бібліотеками, П. б. перебували в дещо кращому становищі, оскільки безпосередньо комплектувалися книгами видавництва Ф. Павленкова. П. б. покликані були вирішувати загальнодемократичні, просвітницькі завдання; ознайомити, здебільшого читачів-селян, з кращими зразками художньої, науково-популярної та публіцистичної літератури; дати основи політичних, економічних, господарських та інших знань, а також стимулювати подальшу самоосвіту. Земські управи, які прийняли рішення створити у своїх повітах П. б., отримували спеціальний «Каталог книг для бесплатных народных библиотек, учреждаемых на средства, завещанные покойным книгоиздателем Ф. Ф. Павленковым» (СПб., 1901), який, зокрема, включав видання біографічної серії «Жизнь замечательных людей», ілюстрованої «Пушкинской библиотеки» і популярні видання з історії, астрономії, природознавства, географії, сільського господарства, юриспруденції, медицини, гігієни тощо. Комплектування літературою для дітей часто здійснювалось за окремим відповідним каталогом. Протягом 1901–1911 рр. у 53 губерніях було відкрито понад двох тисяч П. б., більшість з яких – сприянням повітових земств (1547). Там, де земств не існувало (це майже половина губерній Російської імперії), П. б., як правило, засновували освітні товариства (320) та Комітети піклування про народну тверезість (КПНТ) (55). Найбільших темпів розвитку П. б. набули у період 1905–1907 рр., під час демократизації усіх суспільно-політичних процесів.
Динаміка відкриття павленківських бібліотек у Російській імперії
Проте, загальна кількість заснованих П. б. була дещо більшою, оскільки певна їх частина через короткий час за розпорядженням влади або з інших причин припинила свою діяльність. Статистичних даних щодо кількості створених П. б. на території сучасної Україні немає, оскільки питання діяльності цих бібліотек залишається мало досліджуваним. Відомо, що на початок 1911 р. у Полтавській губернії діяло 44 П. б., у Чернігівській – 28. Більше відомостей зібрано та проаналізовано щодо діяльності П. б. у Київській, Подільській та Волинській губерніях. Значну фінансову та організаційну допомогу їх створенню надавало Київське товариство грамотності (КТГ), діяльність якого у 1908 р. була заборонена владою. За даними дослідників, до 1908 р. у Київській, Подільській та Волинській губерніях діяло від 167 до 267 П. б. На заснування кожної П. б. витрачалося приблизно від 106 до 155 руб. До 50 руб., що надходили у вигляді книг за заповітом книговидавця, КТГ часто додавало 25–30 руб., а решта грошей надходила у вигляді пожертв від приватних осіб, земств, сільських товариств, КПНТ та інших установ. Кількість читачів П. б. коливалася від декількох десятків до декількох сотень осіб. Так, у 1903 р. у П. б. м. Сміла Київської губ. було 976 абонентів, у с. Ванява Київської губ. – 586, у м. Новокостянтинові Подільської губ. – 203, у с. Шаргородське Подільської губ. – 34 абонента. Річне число відвідувань складало від 260 до 5 298 (у середньому приблизно 1 800), а щоденне – від 10 до 50. Обсяги книжкового фонду П. б. також були нерівномірними. У найбільшій із книгозбірень (у м. Сміла) фонд у 1903 р. складав 1 137 тт., у 1904 р. – 1 592 т. Найменшу кількість книг у 1904 р. мала П. б. у с. Терешки Волинської губ. – 413. Більшість П. б. мали книжковий фонд приблизно 600 томів. Поповнення фондів відбувалося, за звичай, завдяки незначній фінансовій підтримці співзасновників та шляхом «пожертв» (грошима та безпосередньо виданнями) від приватних осіб і різних установ. При відсутності належного постійного систематичного комплектування новими виданнями, фонди П. б. швидко застарівали, книги зношувались, все більше набували непридатного стану, що ставало причиною зростання незадоволеного читацького попиту. Крім того, П. б. погано комплектувалися періодичними виданнями. За даними звітів тогочасних П. б., що діяли на теренах України, більше половини їх фондів становила белетристика (приблизно 60%); близько 15% –історична і біографічна література; 15% – природничо-наукова; 6–10% – релігійна та духовно-моральна; 3–5% – видання з медицини, гігієни та сільського господарства; 1–2% – книги з математики, юридичних наук, довідкові видання. Обертаність книжкового фонду в П. б., як і в більшості інших народних книгозбірнях, в цілому була досить високою (в середньому 3–4), у зв’язку з чим видання швидко ставали непридатними для користування (в середньому за рік таких книг нараховувалося у кожній бібліотеці 50–60). Висока обертаність пояснювалась тим, що книгами П. б. користувалися жителі навколишніх населених пунктів, навіть розташованих на відстані до 20 верст від бібліотеки. Найбільша кількість відвідувань припадала на вільний від сільськогосподарських робіт (з пізньої осені до ранньої весни) період. У деяких книгозбірнях серед населення було поширене читання книг вголос. Кількість абонентів досягала в середньому 200–300 осіб на кожну книгозбірню. Здебільшого П. б. працювали три дні на тиждень, у вечірні години, проте деякі працювали щоденно. Завідували ними переважно вчителі та священики (приблизно 70–80%) або грамотні місцеві жителі. Основний масив читачів (60–70%) становили діти до 12 років (здебільшого, учні початкових шкіл та училищ) і підлітки, що нещодавно закінчили початкову школу. Серед дорослого контингенту більшість становили селяни (приблизно 40%) та робітники (близько 20%). Певну частину читачів складали нижні військові чини, що навчилися грамоті в армії, дрібнопомісні дворяни. Понад дві третини читачів складали чоловіки. Приблизно половина вимог користувачів П. б. стосувалася белетристики. Користувалися попитом література з духовно-моральних питань, праці з географії, історії, сільського господарства. П. б. активно співпрацювали з різними культурно-освітніми громадськими організаціями, зокрема «Просвітами». Так, «Просвіта» на Поділлі у 1906–1907 рр. використовувала форми і методи роботи П. б. для своїх цілей, зокрема у м. Жванець, селах Боришківці, Вищий Ольчедаїв та ін. Основними напрямами спільної роботи П. б. та «Просвіт» були: підвищення рівня грамотності селян; розповсюдження книг; індивідуальні й колективні читання і обговорення, насамперед, українських книг, журналів і газет, у т. ч. заборонених. Проте, між ними були і певні відмінності. Якщо «Просвіти» свою головну мету вбачали в національно-культурному розвитку українського суспільства, то діяльність П. б. більше зосереджувалася на загальнокультурному просвітництві на основі російської національної ідеї. У 1910 р., з виконанням умов заповіту, заснування нових П. б. було призупинено. Залишки коштів розпорядники заповіту запланували асигнувати на комплектування фондів вже існуючих бібліотек (100 руб. на кожну книгозбірню). У червні 1912 р. П. б. зазнали нових гонінь з боку влади після затвердження циркуляра міністра народної освіти Л. А. Кассо (1865–1914), за яким були запроваджені нові реакційні «Правила о народных библиотеках при низших учебных заведениях» і їх права урізались. Намагаючись врятувати П. б., розпорядники павленківського фонду закликали земства вивести ці книгозбірні зі шкільних приміщень у приватні, інакше вони відмовлялися від їх фінансування. Проте більшість П. б. залишилися при школах та втратили свій статус народних бібліотек і злилися зі шкільними. Подібний стан речей був характерним для всіх губерній на теренах України. Так, у Київській губ. у зв’язку з «циркуляром Кассо» були розгромлені поліцією всі 100 наявних там П. б. У листопаді 1912 р. фактично всі пришкільні народні бібліотеки припинили свою діяльність. З 1915 р. припинилося систематичне фінансування та комплектування П. б. новою літературою, спричинене раптовою смертю головного виконавця заповіту Ф. Павленкова В. Яковенка, та нестабільністю в країні, викликаною Першою світовою війною. Земства також не мали фінансової змоги належним чином комплектувати книжкові фонди даних книгозбірень. Після подій 1917–1921 рр., до початку організації бібліотечної справи на нових ідеологічних засадах, П. б. майже не залишилося. Деякі з них було перетворено на «хати-читальні», в клубні, сільські, профспілкові та інші бібліотеки. Проте, деякі проіснували до 1930–1940-х рр. Відкриття та формування П. б. неоднозначно оцінювалося бібліотечними та культурно-освітніми діячами. Так, з появою П. б. значно збільшилася загальна кількість народних бібліотек, водночас їх недоліками були невеликий фонд і відсутність достатнього фінансового забезпечення та комплектування. Висловлювалася думка, що Ф. Павленкову та виконавцям його заповіту слід було б влаштовувати не велику кількість маленьких народних бібліотек, а навпаки, кілька великих книгозбірень з відповідним фінансуванням або кілька платних публічних бібліотек. Однак це суперечило ідеї заповіту – заснувати книгозбірні у селах і містечках, віддалених від центрів культурно-освітнього життя країни. Протягом майже двох десятиліть П. б. були необхідним елементом загальної структури культурного середовища певної місцевості, що виконував важливі соціальні-культурні функції: освітню, виховну, просвітню, кумулятивну та ін. Діяльність П. б. супроводжувалась труднощами, характерними для всіх народних бібліотек початку 20 ст. (недостатнє фінансування, відсутність кваліфікованих кадрів, певні адміністративно-організаційні перешкоди), і безпосередньо залежала від активності і можливостей їх засновників на місцях. Попри порівняно короткий час свого існування, павленківські безкоштовні народні бібліотеки все ж внесли свою частку у розвиток культури та просвітництва в селах та віддалених містечках, знайомили їх мешканців з кращими творами художньої літератури та працями з різних галузей знань, тому ставлення до цих книгозбірень, у цілому, було позитивним.
Джерела
Яковенко В. И. О павленковских библиотеках: Доклад В. И. Яковенко (Прочитан на 2-ом публичном собрании 7 июня 1911 г.) / В. И. Яковенко // Труды первого Всероссийского съезда по библиотечному делу, состоявшегося в Санкт-Петербурге 1–7 июня 1911 г. В 2-х частях / Общество библиотековедения. – Санкт-Петербург : Тип. М. Меркушина; Невский пр. 8, 1902. – Ч. 2. – С. 24–28; Яковенко В. Павленковские бесплатные народные библиотеки / В. Яковенко, В. Черкасов // Книжн. вестник. – 1909. – № 29. – С. 356–357; Завальнюк О. М. Подільські бібліотеки наприкінці XIX – на початку XX ст./ О. М. Завальнюк, О. Б. Комарницький // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2002. – Т. 2. – С. 3–15; Лучка Л. М. Народні бібліотеки та читальні Катеринославської губернії: виникнення, розвиток та діяльність (наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.) / Л. М. Лучка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – № 6. – Т. 15. – С. 34–45; Коцур А. П. Становлення та діяльність Київського товариства грамотності (1882–1908 рр.): Монографія / А. П. Коцур, О. В. Гордійчук. – Київ: ФОП Д. Ю. Корзун, 2011. – 196 с.; Кароєва Т. Р. Бібліотечна мережа Східного Поділля на початку ХХ ст. / Т. Р. Кароєва // Подільський книжник: Альманах. Вип. 6 (2013 р.) –7 (2014 р.). – Вінниця, 2015. – Вип. 7 (2014 р.). – С. 53–69; Соколов В. Ю. Організація діяльності павленківських бібліотек Київським товариством грамотності у 1900–1907 рр. / В. Ю. Соколов // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2017. – № 1. – С.48–65; |
||||||||||||||||||