Українська бібліотечна енциклопедія

Рубрики :

Обов’язковий примірник документів

Обов’язковий примірник документів – примірник різних видів тиражованих документів (у т. ч. електронних), який його виробник законодавчо зобов’язаний передавати на безоплатній або платній основі визначеним нормативно-правовими актами державним установам.

В Україні цей процес унормовано Законом України «Про обов’язковий примірник документів» та відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Головна мета системи О. п. д. – формування повного національного інформаційного фонду, ведення державного бібліографічного і статистичного обліку всіх видань і матеріалів, виданих на території України та забезпечення збереження і поширення культурної спадщини.

О. п. д. виконує такі головні функції: захист національної пам’яті від втрати культурних здобутків, надання бібліотекам та їхнім користувачам безплатного доступу до нових видань, документне забезпечення державної бібліографії та статистики друку, створення вічних (архівних) страхових фондів у головних документосховищах країни.

Система О. п. д. є головним джерелом безоплатного формування національної культурної спадщини та краєзнавчих фондів бібліотек України. Ця система покликана гарантувати довічне збереження репертуару вітчизняного книговидання та регулярне постачання друкованої та електронної продукції у книгозбірні без фінансових витрат з їхнього боку.

В Україні діють два види О. п. д., визначені за територіальною ознакою:

1) державний (національний) – надходить до Книжкової палати України як установи, на яку покладено функції Державного архіву друку, та до національних, у т. ч. спеціалізованих, бібліотек для відображення в їхніх фондах повного видавничого репертуару країни;

2) місцевий (краєзнавчий) – в кожній області місцеві виробники друкованої продукції безоплатно передають один чи кілька примірників кожного свого видання до відповідної обласної універсальної наукової бібліотеки (ОУНБ) з метою збереження культурно-історичної спадщини регіону.

Об’єктами О. п. д. є:

- видання текстові, нотні, картографічні, образотворчі;

- видання електронні;

- видання, аудіопродукція та інші документи для сліпих;

- аудіо-, візуальна та аудіовізуальна продукція (кіно-, відео-, фото-, фонодокументи);

- патентні документи.

Кількість та конкретний перелік адресатів – отримувачів О. п. д. залежить від типу видання та його накладу. Основними отримувачами О. п. д. є установи-депозитарії:

– органи державної влади – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України (переважно офіційні, нормативно-правові, суспільно-політичні, економічні, юридичні та довідкові видання);

– Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» (примірники всіх без винятку тиражованих видань для державного бібліографічного і статистичного обліку та архівного зберігання);

– національні та державні бібліотеки універсального профілю, зокрема Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, всі видання), Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого (НБУ імені Ярослава Мудрого, всі видання);

– спеціалізовані національні та державні бібліотеки (документи відповідно до їхнього профілю).

– обласні універсальні наукові бібліотеки (примірники місцевого друку).

Практика цілеспрямованого депонування документів у найбільших бібліотеках країн сягає декількох століть. Наприклад, у Франції правила обов’язкового депонування діють з 1537 р., в Австрії – з 1569 р., у Німеччині – з 1624 р. (на обов'язковій основі – з 1935 р.), в Австралії – понад 100 років.

Першим законом про О. п. д. вважають королівський ордонанс 1537 р. (що здобув назву «Монпельєрський едикт») французького короля Франциска І. Відповідно до цього документа було заборонено продаж книжок, примірники яких не були доставлені до бібліотеки королівського замку. Метою декрету було «mettre et assembler en notre librairie toutes les oeuvres dignes d’être vues qui ont été ou qui seront faites, compilées, amplifiées, corrigées et amendées de notre terns pour avoir recours aux dits livres, si de fortune ils étoient cy aprtés perdus de la mémoire des hommes, ou aucunement immués, ou variés de leur vraye et premiére publication» (розмістити та зібрати в нашій бібліотеці всі твори, гідні перегляду, які були або будуть створені, зібрані, доповнені, виправлені та доповнені нашою командою, щоб до згаданих книг можна було звернутися, якщо вони випадково втрачені з пам'яті людей, або якимось чином незмінні, або відрізняються від їхньої справжньої та першої публікації). Ці положення про О. п. д. були скасовані під час Французької революції, в ім’я свободи, і були відновлені в 1793 р. як юридична умова захисту авторських прав.

Протягом 17 ст. ідея О. п. д. поширилася в Європі. Німецький імператор Фердинанд II у 1624 р. вимагав, щоб один примірник кожної опублікованої книги був надісланий до бібліотеки його двору. У Великій Британії механізм О. п. д. запроваджено в 1610 р. коли сер Томас Бодлі уклав угоду з компанією Stationer’s Company. Згідно з умовами угоди, бібліотека Оксфордського університету мала отримувати безплатні примірники всіх нових книжок, надрукованих членами Компанії. У 1662 р. угоду було затверджено законом, і надання О. п. д. стало юридичною вимогою. Система О. п. д. діє у Швеції з 1661 р., в Данії з 1697 р.та у Фінляндії з 1702 р.. Хоча початковою метою законодавств про О. п. д. було поповнення фондів та збереження «королівських» або «національних» книжкових колекцій, з роками вони набули інших, загальнодержавних цілей. Законодавчі акти щодо О. п. д. також використовували як інструмент контролю за друком, у деяких країнах і як засіб цензури.

У 18 ст. надання О. п. д. стало необхідною умовою юридичного захисту авторського права. Першим законом, що захищав авторів від піратських запозичень і копіювань їхніх творів був Статут Анни – Закон Великої Британії про авторське право 1709). Він вимагав, щоб дев'ять копій творів були передані на зберігання до кількох визначених бібліотек. У США вимога щодо О. п. д. була вперше закріплена як частина Закону про авторське право (1790). Із запровадженням Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886) більшості країн довелося змінити свою систему О. п. д. Оскільки в Конвенції чітко зазначено, що користування літературними та художніми творами та здійснення права на їх охорону не передбачає жодних умов, надання О. п. д. як вимога для отримання захисту авторського права мало бути скасовано. Але більшість країн зберегли систему О. п. д. як юридичну вимогу за допомогою спеціальних законів. У 1938 р. налічувалося 52 країни, які мали систему О. п. д., закріплену законом або іншими нормативно-правовими актами: декретами, едиктами, наказами або постановами. У 1990 р. кількість таких країн зросла до 139.

Протягом багатовікової еволюції системи О. п. д. вимоги до неї та юридичні тексти зазнавали змін відповідно до розвитку нових засобів продукування документів та видів публікацій. Додавались і нові цілі О. п. д., а саме – функціонування національної бібліографії та забезпечення доступності до документів, опублікованих у країні. У 21 ст. законодавство багатьох країн було переглянуте з метою охоплення системою О. п. д. електронних публікацій.

Наразі система О. п. д. діє у більшості країн світу. Загальними принципами його нормативно-правового регулювання є:

– походження або місце публікації кожного документа (основний фактор будь-якої системи обов’язкового примірника);

– охоплення всіх типів носіїв інформації незалежно від формату, які виготовлені щонайменше у кількох примірниках і призначені для розповсюдження;

– депонентом є організація або особа, відповідальна за публікацію / виготовлення та надання копій документа;

– депозитарієм є національна бібліотека країни або будь-яка інша національна установа, що виконує подібну функцію. Водночас О. п. д. може бути децентралізованим, коли залучаються інші національні агентства як депозитарії для більш спеціалізованих документів;

– на зберігання надається, зазвичай, мінімум два примірника: один для архівного зберігання та другий для використання. Але ця кількість змінюється залежно від національних цілей системи О. п. д.;

– надається перевага якнайшвидшому доставлянню документа після його опублікування.

У більшості країн функціонування інституту О. п. д. закріплено на законодавчому рівні (законами про обов'язковий примірник, про бібліотеки, про видавничу справу чи про авторське право). Натомість у Швейцарії депонування регулюється не законом, а окремими конкретними домовленостями національної бібліотеки з видавництвами.

Зарубіжне законодавство О. п. д. охоплює широкий спектр носіїв інформації:

друкована продукція: книги, брошури, періодичні та серійні видання, карти, ноти, образотворчі матеріали тощо;
електронні та вебпублікації: електронні журнали, вебсторінки, бази даних, інформаційні ресурси, а також цифрові копії друкованих видань. Доповнення та закони щодо електронного депонування діють у Великій Британії, Німеччині, Іспанії, Естонії, Австралії, Індії та інших країнах. У Хорватії та Естонії національні бібліотеки здійснюють системний автоматичний збір та архівування сайтів національного інтернет-домену. В Литві впроваджено обов'язкове передання електронного примірника в оброблюваних форматах (PDF, Epub, MOBI тощо) додатково до матеріальних носіїв;
спеціалізовані й аудіовізуальні матеріали: аудіо- та відеозаписи, кінематографічна продукція, комп'ютерні програми, видання для осіб з проблемами зору (зокрема шрифтом Брайля та аудіокниги).

Окремі країни звільняють від депонування або збирають лише вибірково примірники приватної чи службової документації (наприклад, незаповнені форми, щоденники, розмальовки в Австралії) або документи із собівартістю, що перевищує встановлений нормативними актами поріг (наприклад, у Австрії).

Кількість обов’язкових примірників та установи-отримувачі варіюються залежно від тієї чи іншої держави. У більшості країн центральним депозитарієм є національна бібліотека (наприклад, Національна бібліотека Франції, Німецька національна бібліотека, Бібліотека Конгресу США); у низці країн О. п. д. розподілений також між університетськими та регіональними бібліотеками (наприклад, у Швеції, Хорватії, Словенії, Норвегії, Великій Британії, Ірландії) для формування місцевих колекцій чи розширення доступу до документів. Кількість О. п. д. залежить від законодавства конкретної держави та типу видання: Австралія, Канада, США, Грузія, Польща, Німеччина – від 1 до 2 пр. для національних депозитаріїв; Греція, Естонія, Молдова, Словенія – від 4 до 6 пр., які розподіляють між національною та профільними / регіональними бібліотеками; Фінляндія, Швеція, Латвія, Хорватія, Болгарія – від 5 до 12 пр. (залежно від накладу), що забезпечує як архівування національної інтелектуальної спадщини, так і поповнення фондів університетських та регіональних бібліотек.

Передавання примірників зазвичай здійснюється коштом видавця чи виробника. Терміни доставки після публікації або завершення друку різняться від негайного надання (наприклад, у Молдові) до термінів у 7 робочих днів (Канада, Чехія), 15–20 днів (Словенія, Литва) або 1–3 місяці (Велика Британія, Хорватія, США).

Невиконання або порушення термінів надання примірників вважається адміністративним правопорушенням та тягне за собою штрафні санкції (наприклад, в Австрії – до 2180 євро, у Болгарії – до 1500 євро, в Італії – до 1500 євро або багаторазова комерційна вартість документа, у Чехії – до 50 тис. крон, у Словенії – від 120 до 2 тис. євро, у Грузії – штрафи для фізичних та юридичних осіб). У деяких країнах (наприклад, у Німеччині та Фінляндії) органи контролю мають право придбати випуск примусово за рахунок порушника або застосувати заходи примусового виконання.

У Російській імперії систему обов’язкового примірника було започатковано указом імператриці Катерини ІІ в 1783 р. Право на отримання одного примірника кожної виданої в імперії книги мала лише Бібліотека імператорської Академії наук в Петербурзі (нині Бібліотека Російської академії наук, БАН). На українських землях, що перебували в складі імперії, жодна бібліотека не була охоплена системою О. п. д.

Першою установою, що почала одержувати українські видання майже у повному обсязі, стала Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, заснована в 1894 р. В умовах відсутності суверенної української держави вона фактично виконувала функції національної бібліотеки. Після Першої світової війни до бібліотеки надходили всі видання з теренів Української Народної Республіки (УНР). У 1922 р. вдалося добитися від уряду Радянської України згоди надсилати у Львів О. п. д. усіх друкованих видань УСРР в обмін на українськомовні видання з Галичини. У 1923–1925 рр. Український науковий інститут книгознавства, очолюваний Ю. Меженком, мав дозвіл на відправлення до Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) українських наукових видань. Бібліотека НТШ володіла найповнішою збіркою україніки, переважно українських видань 19–20 ст., що вийшли друком на усіх українських територіях та в осередках емігрантів, комплектами української преси, що виходила в Європі й Америці, незалежно від партійної приналежності, а також зібраннями стародруків 16–18 ст. У лютому 1934 р. за Бібліотекою НТШ було визнано право на отримання О. п. д. усіх друкованих видань на теренах тогочасної Польщі.

Першою спробою державного забезпечення функціонування системи О. п. д. в Україні став «Законопроект про обов’язкову надсилку друкарнями всіх видань», розроблений у листопаді 1917 р. Бібліотечно-архівним відділом Міністерства народної освіти УНР. Відповідно до цього законопроєкту система О. п. д. охоплювала всі види творів друку, що існували на той час. Кожна друкарня в межах О. п. д. мала виділяти 11 пр. видань для передання визначеним державним установам.

Надалі уряд УНР реалізував комплекс заходів для державного забезпечення функціонування системи обов’язкового примірника. За поданням міністра народної освіти І. Огієнка 24 січня 1919 р. було ухвалено Закон про утворення Головної Книжної палати в м. Києві (нині – Книжкова палата України), на яку було покладено функцію реєстрації всієї друкованої продукції на теренах УНР, її наукового систематизування та організації книгообміну з іншими бібліотечно-бібліографічними установами. Того ж року Рада Народних Міністрів Директорії УНР ухвалила «Закон про друковані видання». Закон мав підзаголовок: «Про обов’язкову надсилку друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до повітових комісарів усіх видань» і визначав відправників О. п. д., а також види і кількість видань, для передання, їхніх одержувачів, строки і порядок надання, пільги для виробників з безоплатного поштового доставляння примірників, а також механізм контролю за виконанням закону та санкції за його порушення (штрафи і навіть арешт до 3-х місяців з одночасним закриттям друкарні). Проте в тогочасних вкрай нестабільних політичних, економічних, воєнних умовах виконання вимог закону було утрудненим.

У 1919–1921 рр. радянська влада здійснила низку заходів, спрямованих на удержавлення книговидання і книгорозповсюдження. Створений у травні 1919 р. Всеукрвидав, очолюваний державним діячем і письменником В. Блакитним, як фактично монопольна структура, набувши виключного права на регулювання друкарських ресурсів (у т. ч. на розподіл паперу), порядку виходу продукції тощо, видав розпорядження, що безпосередньо стосувалося забезпечення й функціонування системи О. п. д. Постановою «Про надання обов’язкових примірників друкованої продукції до книгосховищ УСРР та РСФРР» (1921) було скасовано всі попередні постанови та циркуляри щодо творів друку на території України. Відправниками О. п. д. стали всі друкарні, літографії, що діяли в Україні, а також мобільні друкарні військових формувань та агітпотягів. Переданню підлягали всі види творів друку. Кількість О. п. д. для кожної друкарні зросла і становила 25 пр.

Ухвалений у листопаді 1922 р. Кодекс законів про народну освіту УСРР закріпив основні функції Української Книжкової палати, зокрема й щодо розподілу О. п. д. між головними державними книгосховищами України. Обов’язковому депонуванню підлягали всі види друкованих творів. Усі поліграфічні підприємства України були зобов’язані надавати О. п. д. в кількості 25 пр. Певна їх кількість, т. зв. контрольні примірники, була призначена для Управління у справах друку з метою цензурного перегляду й державного контролю за друком. Кодекс визначив О. п. д. як безоплатні примірники, що надавалися Українській книжковій палаті за рахунок видавців. Наступного місяця, згідно з постановою уряду (Ради Народних Комісарів, РНК) України «Про безплатну пересилку та перевалку вантажів і посилок, направлених до Української книжкової палати» було скасовано плату за пересилання видань для всіх суб’єктів системи О. п. д.

У 1926 р. згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про доповнення Кодексу законів про народну освіту УСРР арт. 623 Про обов’язкові примірники творів друку» до складу республіканського О. п. д. було додано видання, виготовлені на замовлення українських видавництв друкарнями, що перебували за межами України. Цей акт законодавчо забезпечував право України на дійсно національний обов’язковий примірник, що охоплював всі видання, видрукувані українськими видавництвами та для республіки, незалежно від їхнього змісту та місця друкування.

У 1931 р. згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про обов’язкові примірники творів друку» (прийнятою 31 серпня 1927 р.), було запроваджено платний О. п. д. для забезпечення всіма виданнями універсальних бібліотек, що не входили до переліку одержувачів безоплатного О. п. д. Українська Книжкова палата здобула право додатково замовляти потрібну кількість примірників видань для платного постачання тим бібліотекам, що не одержували безоплатні О. п. д. Список таких бібліотек формував Народний комісаріат освіти УСРР.

З 1934 р. по 1991 р. державне регулювання української системи О. п. д. здійснювалося на підставі відповідних законодавчих актів Союзу РСР.

У 1934 р. згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про книгопостачання найважливішим державним книгосховищам видань, що виходять на території УСРР» було запроваджено систему профільного О. п. д.. По одному-два повних комплектів видань, що відповідали профілю комплектування установи-фондоутримувача, одержували 11 закладів, у т. ч.: Українська книжкова палата, Державна бібліотека ім. В. Г. Короленка в Харкові, Всенародна бібліотека України та Київська державна обласна бібліотека ім. ВКП(б) (нині – НБУ імені Ярослава Мудрого). Було визначено перелік установ, що отримували повний безоплатний комплект О. п. д. українських видань. Постанова також закріплювала існування регіонального О. п. д., призначеного для формування краєзнавчих фондів центральних міських та районних бібліотек.

Наступного року Наркомат освіти УСРР затвердив Інструкцію про надсилку до Державної книжкової палати УСРР обов’язкових примірників видань друку і контроль за повнотою надсилки. Інструкція закріпила склад О. п. д., що охоплював усі види друкованих видань, які існували на той час, а також видання, виготовлені шрифтом Брайля. Інструкція містила також перелік документів, що не належали до складу О. п. д.: видання з поміткою «таємно», «цілком таємно», видання канцелярського призначення тощо, а також підтверджувала статус обов’язкового примірника як національного, встановлювала порядок надсилання та кількість О. п. д. за видами видань. Контроль за надходженням О. п. д. здійснювала Книжкова палата України. За порушення поліграфічними підприємствами правил депонування була передбачена відповідальність за ст. 99 Кримінального Кодексу УСРР. Документ зобов’язував видавництва надавати Книжковій палаті України офіційну інформацію про свою діяльність.

Постанова РНК СРСР від 10 листопада 1939 р. закріпила за Державною бібліотекою УРСР (нині НБУВ) право на отримання безплатного загальносоюзного комплекту О. п. д., за Харківською державною науковою бібліотекою ім. В. Г. Короленка та Одеською державною науковою бібліотекою (нині – Одеська національна наукова бібліотека) – право викупу платного загальносоюзного комплекту. У наступні роки (1939, 1940, 1949) було ухвалено низку постанов РНК УРСР, що внесли зміни в кількість комплектів О. п. д. та перелік його одержувачів, обмежили дію О. п. д. виключно теренами України, упорядкували систему платного обов’язкового примірника, позбавили Книжкову палату України функцій розподільника безплатного О. п. д. між бібліотеками та іншими отримувачами.

У прийнятих у 1952 та 1959 рр. постановах Ради Міністрів УРСР було зафіксовано скорочення кількості платних і безплатних обов’язкових примірників задля економії держаних коштів.

З урахуванням значного зростання кількості друкованої продукції у повоєнний час 29 вересня 1959 р. Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про порядок постачання державних бібліотек обов’язковими примірниками творів друку», згідно з якою безплатний обов’язковий примірник був розділений на два види комплектів: повний – для одиничних найкрупніших бібліотек країни, та неповний – для республіканських бібліотек, у т. ч. Державної республіканської бібліотеки УРСР ім. КПРС (ДРБ УРСР ім. КПРС). Неповний комплект О. п. д. охоплював художню літературу, що видавалася в усіх республіках Союзу; наукові, науково-популярні, навчальні видання; всі центральні, республіканські журнали та суспільно-політичні газети. До складу неповного союзного О. п. д. не входили: вузьковідомчі видання, малотиражна місцева та виробнича періодика, рекламні матеріали, навчальні програми та методичні матеріали. Фактичне отримання ДРБ УРСР ім. КПРС неповного комплекту союзного О. п. д. розпочалося з 1962 р.

У 1961 р. постановою Уряду УРСР «Про надсилку контрольних примірників друкованих видань Державній бібліотеці УРСР і обласним бібліотекам» ДРБ УРСР ім. КПРС було надано право на безоплатне отримання одного примірника всіх видань, що вийшли друком у республіці, а обласним бібліотекам для дорослих – по одному примірнику видань відповідних обласних видавництв.

У 1965 р. право на отримання двох безплатних О. п. д. було відновлено для Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (ЦНБ, нині – НБУВ). За розпорядженням Ради Міністрів УРСР (1966) Державна республіканська науково-технічна бібліотека (нині – Державна науково-технічна бібліотека України) була введена до списку установ, яким надаються безоплатні обов’язкові примірники, і вона почала отримувати один профільний контрольний примірник усіх видань.

За розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23 квітня 1977 р. ДРБ УРСР ім. КПРС було надано право на отримання повного безплатного комплекту загальносоюзного О. п. д.

Законодавче врегулювання системи О. п. д. УРСР як складової загальносоюзної системи, завершилося ухваленням постанови Ради Міністрів УРСР «Про дальше вдосконалення порядку розсилки контрольних і обов’язкових примірників творів друку» (1987). Одержувачів О. п. д. було умовно поділено на три групи: державні та ідеологічні установи (ЦК Компартії України, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти, Держкомвидав тощо); бібліотечно-бібліографічні заклади (Книжкова палата України, ДРБ УРСР ім. КПРС, ЦНБ АН УРСР і т. ін.) та органи контролю (Головліт УРСР). Регіональний О. п. д. призначався для обласних бібліотек. Документ закріплював існування національного за характером О. п. д., до складу якого належали документи, підготовлені українськими видавництвами, але видані за межами України. Друкарні зобов’язувалися примірники, що мали надходити до Всесоюзної книжкової палати, виготовляти в покращеному поліграфічному виконанні з метою їхнього довготривалого зберігання. Однак ця вимога не стосувалася видань, які одержувала Книжкова палата України.

З відновленням Україною незалежності виникла нагальна потреба ухвалення нових нормативних актів для врегулювання системи О. п. д. Зміни в економічній сфері, створення великої кількості приватних видавництв та друкарень, які не були зобов’язані надсилати виготовлені ними видання до установ-одержувачів О. п. д., (через що бібліотеки не отримували багатьох документів і мали проблеми з лакунами), виникнення нових видів документів на нетрадиційних носіях потребували відповідного відображення в законодавчій базі.

У 1992 р. Кабінет Міністрів України (КМУ) ухвалив постанову «Про впорядкування розсилки контрольних примірників творів друку». Дія цього документа поширювалася лише на друковані видання, водночас надсилати О. п. д. були зобов’язані всі поліграфічні підприємства незалежно від форми власності. Постановою було збільшено кількість одержувачів О. п. д. (майже 40, у т. ч. й ОУНБ). Пересилання обов’язкового примірника періодичних видань поштовими каналами здійснювали безоплатно, а неперіодичних – за рахунок видавця. Однак у документі не були визначені санкції за невиконання правил розсилки і цією прогалиною користувалися деякі недобросовісні видавці.

Наразі в Україні систему О. п. д. регламентують: Закон України «Про бібліотеку і бібліотечну справу» (1995 р., зі змінами і доповненнями 2000, 2009, 2014 рр.), який закріплює за національними та державними бібліотеками право на одержання О. п. д. (ст. 7, 8); Закон України «Про обов’язковий примірник документів» (1999); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо доставляння обов’язкового безоплатного примірника документів» (2012); Постанова КМУ «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів» (2002 р., зі змінами 2003–2014 рр.).

Закон України «Про обов'язковий примірник документів» визначає правові засади функціонування системи О. п. д. та регулює інформаційні відносини, що пов'язані з поповненням національного інформаційного фонду України. Суб’єктами відносин, що виникають у процесі функціонування системи О. п. д., є юридичні особи усіх форм власності та фізичні особи, які виготовляють, публікують і доставляють О. п. д., та юридичні особи, які одержують, зберігають і використовують О. п. д.

Закон визначає види документів, що належать до обов’язкового примірника, а також закріплює обов’язки та права виробників документів та одержувачів О. п. д.

Перелік одержувачів обов’язкового примірника видань та аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції України визначений Постановою КМУ «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів» (містить 28 установ). В цьому акті закріплено також визначення поняття «усі видання»: це обов’язкові примірники всіх видів видань: текстових, нотних, картографічних, образотворчих, електронних, крім видань для сліпих, виготовлених шрифтом Брайля, збільшеним шрифтом для слабозорих, способом теплографіки, видань нормативно-правових актів у сфері стандартизації, метрології та сертифікації.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо доставляння обов’язкового безоплатного примірника документів» закріплює відповідальність за недоставляння О. п. д. його виробниками у вигляді «накладення штрафу на посадових осіб, фізичних осіб-підприємців від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Про чинні нормативні акти в системі О. п. д. інформує на своєму сайті Книжкова палата України в рубриці «Законодавство України про обов'язковий примірник документів».

Джерела

Закон про друковані видання : ухвал. Радою Народних Міністрів, затвердж. Директорією 26 січ. 1919 р. // Книжний вісник. – 1998. – № 1. – С. 27–29.

Про утворення Головної Книжної Палати в м. Київі та про асігнування в роспорядження Головноуправляючого Справами Мистецтв та Національної Культури 50.000 карбованців на організацію цієї Палати : Закон, ухвал. Радою Народніх Міністрів УНР 24 січ. 1919 р. // НБУ ім. В. Вернадського, Від. рукописів, ф. 48, од. зб. 1, арк. 14.

Кодекс Законов о народном просвещении УССР от 22 ноября 1922 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. – 1922. – № 49. – С. 850–922.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо доставляння обов’язкового безоплатного примірника документів»

Закон України «Про обов’язковий примірник документів» : із змінами, внесеними згідно із Законами N 2953-III від 17.01.2002, N 867-V від 04.04.2007, N 4319-VІ від 12.01.2012, N 5461-VI 16.10.2012

Об обязательной регистрации и хранении образцов произве-дений печати : Постановление Совета Народных Комиссаров УССР от 18 окт. 192 г. // Бюллетень Всеукраинского государ-ственного издательства. – 1921. – № 2/3. – С. 33.

Об организации Украинской книжной палаты и обеспечении главных государственных книгохранилищ всеми изданиями республики : Постановление Совнаркома УССР от 27 июня 1922 г. // Книга и книжное дело в Украинской ССР : сб. док. и материалов, 1917–1941 / Л. И. Гольденберг [и др.]. – Київ, 1985. – С. 72–74.

Про безплатну пересилку та перевалку вантажів і посилок, направлених для Української Книжкової Палати : Постанова РНК України від 5 груд. 1922 р. // Збірник узаконень та розпо-ряджень Робітниче-Селянського Уряду України. –1922. – № 53. – С. 758.

Про зміни й доповнення арт. 623 Кодексу Законів про народню освіту УСРР про обов’язкові примірники друкованих творів : Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 30 квіт. 1924 р. // Зібрання узаконень та розпоряджень уряду України. – 1924. – № 10. – С. 97.

Про порядок розподілу по бібліотеках України та інших спілкових республік друкованих творів, що їх надсилається в обов’язковому порядку до Української Книжкової Палати : пост. РНК УСРР від 31 трав. 1924 р. // Зібрання узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України. – 1924. – № 11. – С. 115.

Про зміну арт. 6231 Кодексу Законів про народню освіту УСРР : пост. Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народних Комісарів УСРР від 23 вер. 1925 р. // Бюлетень Народного Комісаріату Освіти. – 1925. – Ч. 10. Жовтень. – С. 11.

Про розподіл творів друку УСРР, надісланих до Української Книжкової Палати обов’язковим порядком : пост. Ради Народних Комісарів УСРР від 31 серп. 1925 р. // Бюлетень Народного Комісаріату Освіти. – 1925. – Ч. 8. Жовтень. – С. 6–7.

Про доповнення Кодексу Законів про Народню Освіту УСРР арт. 6236 про обов’язкові примірники друкованих творів : пост. ВУЦВК та РНК України від 29 верес. 1926 р. // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України. – 1926. – № 58. – С. 383.

Про обов’язкові примірники творів друку : пост. ВУЦВК и РНК УСРР від 31 серп. 1927 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УСРР. – 1927. – № 43. – Арт. 194.

Про кількість обов’язкових примірників видань, що надсилаються до Української Книжкової Палати : пост. Народнього Комісаріяту Освіти УСРР від 14 груд. 1928 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УСРР. – 1929. – № 2. – С. 383.

Про обов’язкові примірники творів друку для книгозбірень : пост. ВУЦВК та РНК УСРР від 15 листоп. 1931 р. // Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України. – 1931. – № 33. – С. 258.

О снабжении важнейших государственных книгохранилищ изданиями, выходящими на территории УССР : Пост. Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета и Совета Народных Комиссаров от 21 марта 1934 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины.– 1934. – № 16. – С. 2–6.

Про доповнення постанови Ради Народних Комісарів УРСР від 2 грудня 1939 р. "Про постачання найголовнішим державним книгосховищам УРСР видань, що виходять на території УРСР, і про доставку обов’язкових і сигнальних примірників видань друку" : пост. РНК УРСР від 16 лют. 1940 р. // Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. – 1940. – № 3. – С. 18.

Про забезпечення наукових і обласних бібліотек платними примірниками книжкової продукції видавництв УРСР : Постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 20 черв. 1940 р. № 900 // Зібрання постанов і розпоряджень уряду УРСР. – 1940. – № 21/23. – С. 185.

Про постачання найголовнішим державним книгосховищам УРСР видань, що виходять на території УРСР, і про доставку обов’язкових і сигнальних примірників видань друку : пост. РНК УРСР від 27 груд. 1939 р. // Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР. – 1940. – № 3. – С. 17.

Про впорядкування розсилки поліграфічними підприємствами безплатних сигнальних і контрольних примірників друкованих творів : Постанова Ради Міністрів України від 3 квітня 1952 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УРСР. – 1952. - № 7. – С. 28

Про впорядкування розсилки контрольних і обов’язкових примірників друкованих видань : Постанова Ради Міністрів УРСР від 22 серпня 1959 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УРСР. – 1959. - № 8. – С. 107

Про надсилку контрольних примірників друкованих видань Державній бібліотеці УРСР і обласним бібліотекам : Постанова Ради Міністрів УРСР від 6 липня 196 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УРСР. – 1961. – № 7. – Ст. 89

Про надання Центральній науковій бібліотеці Академії наук контрольний примірник друкованих видань : Розпорядження Голови Ради Міністрів УРСР від 29 грудня 1965 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УРСР. – 1965. – № 12. – С. 171

Про включення «Державної республіканської науково-технічної бібліотеки до списку установ, яким надаються безоплатні обов’язкові : Розпорядження Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1966 р. // Зібрання постанов та розпоряджень Уряду УРСР. – 1966. – № 6. – С. 70

Про дальше вдосконалення порядку розсилки контрольних і обов’язкових примірників творів друку : пост. Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1987 р. // Державний комітет Української РСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. – Київ, 1987

Про впорядкування розсилки контрольних примірників творів друку : пост. від 6 липня 1992 р. № 376 (пост. втратила чинність на підставі пост. КМ № 608 (608-2002-п ) від 10.05.2002).

Постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 2002 р. № 608 «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів»: (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 978 від 27.06.2003, № 1479 від 17.09.2003, № 387 від 24.03.2004, № 1128 від 30.11.2005, N 341 від 09.04.2008 N 1321 від 08.12.2009).

Наказ Держкомтелерадіо від 17.01.2019 №23 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державним комітетом телебачення і радіомовлення України»

Культурне будівництво в Українській РСР : Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду, 1917–1959 рр. : зб. док. : в 2 т. Т. 1 (1917 – червень 1941 рр.). – Київ : Держполітвидав УРСР. – 883 с.

Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи: матеріали міжнар. конференції (21–22 квіт. 1997. Київ). – Київ : Кн. Палата України, 1998. – 116, [3] с.

Соляник А. Внесок Михайла Годкевича в теорiю та практику документопостачання бiблiотек обов'язковим примiрником / Алла Соляник // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 1. – С. 8–10.

Чепуренко Я. О. Державне забезпечення системи обов’язкового примірника творів друку України: етапи розвитку / Я. О. Чепуренко ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 1998. – 71 с.

Чепуренко Я. Система обов’язкового примірника документів України: новий етап розвитку / Чепуренко Я. // Бібл. вісник. – 1999. – № 4. – С. 9–12.

Соляник А. Закон, якого довго чекали...: (до річниці прийняття Закону України «Про обов’язковий примірник документів») / Алла Соляник // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 5. – С. 13–15.

Костенко Л. Система обов’язкового примірника книжкових видань: стан, тенденції та проблеми функціонування / Леонід Костенко // Вісн. Кн. палати. – 2006. – № 2. – С. 6–9.

Перепелицина Г. Отримання обов’язкового примірника документів Національною парламентською бібліотекою України: проблеми и перспективи / Г. Перепелицина // Бібліотека і книга у контексті часу : зб. наук. ст. міжнар. наук.-практ. конф., 11–13 трав. 2006 р., м. Київ / С. Басенко, Н. Маслова-Зоріна (уклад.); Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2006. – С. 190–198.

Сенченко М. Де губиться обов’язковий примірник? : про скарби Держ. арх. друку Кн. палати : [бесіда з дир. Кн. палати України М. Сенченком, заст. голови Держ. ком. телебачення та радіомовлення В. Шевченком, генеральним дир. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського О. Онищенком / записала Світлана Божко] // День. – 2009. – 9 жовт. – С. 6.

Поляков В. Законодавча база системи обов’язкового примірника документів України: історія та сучасність / В. Поляков, Т. Устіннікова // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 1. – С. 6–9; № 2. – С. 6–9.

Соляник А. Обов’язковий примірник мережевого документа як гарантована форма постачання Національної електронної бібліотеки / А. Соляник // Бібл. вісн. – 2013. – № 6. – С. 25–29.

Каштанова Т. В. Обов’язковий примірник видань як основа комплектування фондів спеціалізованих бібліотек світу та України / Т. В. Каштанова // Історія науки і біографістика. – 2019. – № 3.

Устіннікова Т. Аналіз стану доставляння обов’язкових примірників видань України у 2024 році / Тетяна Устіннікова,Тетяна Жигун // Вісн. Кн. палати. – 2025. – № 6. – С. 9–16.

Прокопенко Л. С. Національний бібліографічний облік: досвід європейських країн / Лілія Прокопенко ; М-во культури та інформ. політики України, Нац. б-ка України ім. Ярослава Мудрого. – Київ : Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого, 2023. – 151 с. : іл., табл. – Про обов’язковий примірник документа: С. 25–39.

Сенченко М.. Функціонування системи обов’язкового примірника електронних видань у різних країнах / Микола Сенченко // Вісн. Кн. палати. – 2025. – № 10. – С. 3–10.

______________________

Обов’язковий примірник документів // ДНУ «Книжкова палата України» : [сайт]

Обов’язковий примірник документів для бібліотек: зарубіжний досвід та українські реалії // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : [сайт]

Закон за задължителното депозиране на печатни и други произведения и за обявяване на разпространителите и доставчиците на медийни.

Правилник за прилагане на Закона за задължителното депозиране на екземпляри от печатни и други произведения.

Legal Deposit Libraries Act 2003.

Law No. 3149/2003 on the National Library of Greece, Public Libraries And Other Provisions, Greece.

დოკუმენტის სავალდებულო ეგზემპლარის შესახებ“ საქართველოს კანონში ცვლილების შეტანის თაობაზე.

Legal Deposit Copy Act.

Ley 8/2022, de 4 de mayo, por la que se modifica la Ley 23/2011, de 29 de julio, de depósito legal.

Real Decreto 635/2015, de 10 de julio, por el que se regula el depósito legal de las publicaciones en línea.

Legal deposit.