За місяць : 747
статей : 1076
Наукове видання – друкований або електронний твір, що містить результати теоретичних чи експериментальних досліджень або науково підготовлені до публікації пам’ятки культури, історичні документи та літературні тексти; має розгалужений науково-допоміжний апарат і призначений передусім для використання в науковій діяльності.
Для позначення Н. в. у ширшому значенні використовують поняття «наукова література», що охоплює сукупність наукових творів і видань, а також синонімічний термін «наукова книга».
У традиційному (друкованому) форматі Н. в. існують кілька століть; в останні десятиліття набув значного поширення й електронний формат Н. в. (електронне видання локального та / або віддаленого доступу). Друковані Н. в. можуть одночасно (або з часом) мати електронну версію і навпаки.
Соціальне призначення Н. в. полягає в репрезентації результатів наукових досліджень, уведенні до наукового обігу джерел історичного та культурного значення, а також у забезпеченні суспільства первинною інформацією, що ґрунтується на наукових здобутках.
Окремі Н. в. можуть мати значний вплив на розвиток науки та виробництва, зокрема коли вводять до наукового й практичного обігу нові джерела або вперше публікують науково підготовлені тексти з коментарями та дослідницьким апаратом.
Як важливі засоби фіксації, збереження та поширення результатів наукових досліджень Н. в. виконують важливу роль у системі наукової комунікації. Їх широко використовують у навчальному процесі вищої школи одночасно з підручниками і навчальними посібниками, особливо у вивченні динамічних, змінних чи факультативних дисциплін.
Наукову книгу можна розглядати як складний інформаційний об’єкт, що поєднує наукову інформацію (зміст), форму її подання (текст і нетекстові елементи) та матеріальний носій (видання з відповідною конструкцією, системою художньо-технічного оформлення й утілення у друці).
Специфічними ознаками Н. в. є актуальність тематики, новизна результатів, аргументованість висновків, науковий стиль викладу, використання спеціальної термінології та наявність продуманого науково-допоміжного апарату.
У бібліотечно-інформаційному аспекті Н. в. розглядають як важливу складову національних документно-інформаційних ресурсів та державної інформаційної безпеки. Вони становлять основу формування наукових бібліотечних фондів і забезпечують інформаційні потреби у сферах наукової діяльності, освіти та суспільного розвитку.
У самостійний комплекс Н. в. виокремлюють за цільовим призначенням і характером вміщуваної інформації, а їхні характеристики й класифікацію унормовано згідно з ДСТУ 3017:2015 «Видання. Основні види. Терміни та визначення». Цим документом унормовано також терміни, якими позначають види Н. в. залежно від характеру вміщеної в науковому творі(ах) інформації:
монографія – класичний тип Н. в., що характеризується системним і ґрунтовним викладом результатів дослідження однієї наукової проблеми або теми;
автореферат дисертації – видання у вигляді брошури, що містить короткий виклад автором змісту наукової праці, поданої на здобуття вченого ступеня;
збірник наукових праць містить виклад дослідницьких праць наукових установ, закладів освіти чи товариств і науковців, пов’язаних із ними. За періодичністю може бути неперіодичним, періодичним і продовжуваним виданням;
препринт містить працю (або її частину), здебільшого у стислому викладі й попереднього (апробаційного) характеру, що передує виходу у світ видання, в якому ця праця має бути опублікована в повному обсязі;
тези доповідей / повідомлень – видання з коротким викладом текстів доповідей чи повідомлень, опублікованих до початку проведення наукового заходу (конференції, з’їзду, симпозіуму);
матеріали конференції, з’їзду, симпозіуму містять повні тексти доповідей (повідомлень), а також рекомендації та рішення, що репрезентують підсумки наукового заходу.
Окремим типом Н. в. є академічні видання, що вирізняються особливо ретельною науковою підготовкою до опублікування текстів, вивірених за першоджерелами, та розгалуженим науково-допоміжним апаратом.
До категорії Н. в. належать також історико-бібліографічні дослідження – особливий тип видання, що поєднує елементи монографії, історичного дослідження й анотованого бібліографічного покажчика. Такі видання поширені у видавничому репертуарі провідних наукових бібліотек, зокрема: Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (ЛННБ України ім. В. Стефаника), Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського та ін. Однак цей тип Н. в. у ДСТУ 3017:2015 не враховано і в книгознавстві не описано.
До Н. в. також належать деякі фундаментальні довідкові видання («Словник української мови» у 20 т., «Велика українська енциклопедія», «Енциклопедія історії України» у 10 т., «Атлас української мови» у 3 т., «Історія міст і сіл України» у 26 т., «Енциклопедія кібернетики» у 2 т., «Географічна енциклопедія» у 3 т., «Українська літературна енциклопедія» у 3 т. (незавершена), «Історія українського мистецтва» у 6 т. та ін.), а також академічні літературно-художні та мистецькі видання, як-от: «Іван Франко. Зібрання творів у 50 томах»; багатотомна серія українського фольклору «Українська народна творчість»; факсимільні видання давніх пам’яток української писемності у серії «Пам’ятки української мови», факсимільні видання рукописних книг Т. Шевченка «Три літа» і «Мала книжка» та ін.).
У сучасній типології видавничої продукції Н. в. розглядають як результат складної взаємодії кількох чинників: предметного змісту, цільового (функційного) призначення, читацької адреси, жанрово-стилістичних особливостей та матеріальної конструкції.
Наукова література охоплює широке коло тематик у групах наук – природничих (фізико-математичних, хіміко-біологічних), технічних та суспільних (суспільно-гуманітарних) – і призначена для науковців, а також тих, хто прагне поглибити свої знання та зрозуміти складні процеси буття.
За періодичністю Н. в. може бути неперіодичним і серіальним (періодичним або продовжуваним).
Неперіодичні Н. в. мають типологічні різновиди, які класифікують за характером інформації, ступенем узагальнення, структурою та жанровими особливостями.
За характером уміщеної інформації, співвідношенням теоретичного й емпіричного вмісту виокремлюють два підвиди Н. в.:
– науково-дослідні видання (призначені для наукової роботи й вміщують відомості – теоретичні або за результатами експериментів);
– джерелознавчі видання (підготовлені на засадах археографії), що охоплюють класичні твори, документи, архівні матеріали – пам’ятки історії та культури, зазвичай із науковими коментарями.
Обидва підвиди належать до т. зв. первинних документів, що містять переважно нові наукові відомості або нове теоретичне обґрунтування відомих фактів. До підвиду вторинних видань належать наукові огляди, реферати, автореферати дисертацій, анотації, бібліографічні довідники, переклади опублікованих творів, реферативні журнали та інші друки, створені на основі аналітико-синтетичного опрацювання першоджерел.
До групи науково-дослідних видань належать: монографії, автореферати дисертацій, препринти, матеріали / тези наукових конференцій, збірники наукових праць.
Залежно від рівня й характеру репрезентованих у науково-дослідних виданнях результатів досліджень (ступеня узагальнення) згідно із загальноприйнятою в наукознавстві класифікацією розрізняють такі типи Н. в.:
– видання фундаментальних досліджень (мають найбільше теоретичне значення, зберігають свою цінність упродовж тривалого часу, потребують поліпшеного поліграфічного виконання й редакційного оформлення, оснащення сучасним розгалуженим науково-допоміжним апаратом; з плином часу стають джерелом дослідження історії науки);
– видання прикладних досліджень (вміщують результати досліджень, які можна використати в науковій сфері та практичній діяльності) та експериментальних студій (містять результати спеціальних, технологічних розробок із різних галузей техніки);
– публікації результатів наукових досліджень (доповіді, звіти про науково-дослідну роботу, матеріали (тези) конференцій – оприлюднення окремих поодиноких досліджень, які вперше вводять у науковий обіг; вони є найпростішими в підготовці, мають скромне оформлення, мінімальний апарат, їх зазвичай виготовляють засобами оперативної поліграфії й порівняно невеликими накладами).
Головне призначення джерелознавчих Н. в. полягає в ознайомленні читачів із першоджерелами – предметом наукових досліджень. Основний вміст такого видання – емпіричні відомості, їхнє теоретичне осмислення, репрезентоване в передмовах, супровідних статтях, коментарях. Видання цього підвиду вирізняються внутрішньою структурою (складом, добором й організацією вмісту). Для видання наукових чи літературних пам’яток часто використовують факсимільне відтворення.
Різновидами джерелознавчих видань є: 1) видання, що вміщують одне прокоментоване джерело (пам’ятку, документ), видані окремою брошурою чи книжкою; 2) збірники джерел (пам’яток, документів). Обидва різновиди містять публікації наукових, історично-літературних та інших матеріалів (здебільшого архівних).
Джерелознавчі Н. в. вирізняються особливою ретельністю підготовки й потребують складного науково-допоміжного апарату. Окрім основного тексту, вони вміщують наукові-дослідницькі статті, що пояснюють джерело, обставини його створення, широкий текстологічний та реально-історичний коментарі й допоміжні покажчики. Такі видання зазвичай мають великий обсяг і розраховані на тривале використання / зберігання. Їх друкують у поліпшеному оформленні, з численними ілюстраціями, нерідко в нестандартних форматах, у палітурках. Часто такі друки відносять до категорії академічних видань.
Прикладом джерелознавчих видань є численні друки наукових бібліотек, що мають у своїх фондах книжкові пам’ятки й інші унікальні документи національної спадщини («Бібліотечні парадокси: бібліотекознавчий твір 1736 року», НБУВ, 2006; «Листування Юра Меженка з Ярославом Дашкевичем (1945–1969)», ЛННБ України ім. В. Стефаника, 2009) та ін.
Усі типологічні різновиди Н. в. за ступенем узагальнення поділяють на окремі (містять результати конкретних, одиничних досліджень) та кумулятивні, що базуються на глибоких теоретичних засадах і є результатом багатолітніх досліджень (наукова біографія, наукова подорож, монографія, вибрані праці, багатотомні фундаментальні видання, колективні, ювілейні збірники й т. ін.). Спадщину найвизначніших учених, творців наукових шкіл із великим науковим доробком репрезентують зазвичай у багатотомних виданнях.
За читацьким призначенням розрізняють Н. в.:
а) адресовані суто академічній аудиторії;
б) для широких кіл фахівців – зацікавлених «академічних» читачів, а також фахівців-суміжників;
в) для зацікавленої публіки – книжки (доволі нечисленні) про визначні події, оригінальні відкриття і факти, що викликають загальний інтерес. Стиль викладу – наближений до популярного. До цієї категорії також належать видання з мистецтвознавства, історії літератури, книжкової культури та інші, що виконують подвійну роль – як власне наукові (за характером створення) та популярні (за характером читання). Наприклад: «Європа. Історія» Нормана Дейвіса («Основи», 2000, 2002).
Зазвичай читацька аудиторія Н. в. – вузькофахова. Водночас видання фундаментальних наук завдяки своїй універсальності та ролі у формуванні світогляду привертають до себе увагу фахівців суміжних наукових дисциплін, а в гуманітарних галузях читачами Н. в. стають дедалі ширші кола освічених осіб. Спрямованість Н. в. на задоволення дослідницьких потреб знаходить втілення у відборі творів, структурі видання, його апараті.
До особливих типоформівних ознак, за якими розрізняють види Н. в., належать також поліграфічна форма відтворення інформації – книжкове або журнальне видання. У другій половині 19 і на початку 20 ст. набув поширення особливий тип поліграфічного відтворення наукових праць – відбиток із часопису або збірника, що друкувався окремим накладом. Матеріальна конструкція такого типу видання характеризується максимальною простотою оформлення, паперовою палітуркою і зручним у використанні форматом. Як відбитки з публікацій різних часописів окремим накладом вийшли, зокрема, деякі наукові праці відомих бібліотекознавців та книгознавців першої третини 20 ст.: Л. Биковського, Ю. Меженка та ін.
За структурою та складом основного тексту Н. в. видають як: моновидання, збірник (авторський, колективний, ювілейний; періодичний, продовжуваний), альманах, зібрання творів (академічне видання) багатотомні праці, серії та ін.).
Важливою типологічною ознакою Н. в. є обсяг публікацій. Значна їх кількість (за сучасною класифікацією) належить до групи брошур – книжкових видань обсягом від 4 до 48 сторінок (автореферат дисертації, препринт статті, текст доповіді та ін.).
За конструкцією виокремлюють два основні різновиди Н. в.:
1) видання з поліпшеним видавничим оформленням, зі значною кількістю ілюстрацій; зазвичай так видають фундаментальні праці;
2) видання в традиційному економному оформленні: у м’якій обкладинці, з обмеженою ілюстративністю, виготовлені із застосуванням стандартних елементів конструкції. Таке поліграфічне відтворення характерне для праць науковців-початківців, наукових нарисів, прикладних та експериментальних наукових видань, відбитків із часописів.
Поняття «жанр» розкриває внутрішню структуру типів Н. в. у певній єдності їхніх специфічних властивостей форми та змісту. Це поняття узагальнює характерні риси, притаманні великій групі творів, особливості яких визначаються здебільшого цільовим та читацьким призначенням видання.
У виданнях наукової літератури можуть бути втілені наукові твори різних жанрів: монографія; наукова стаття, наукова доповідь / повідомлення, тези наукової доповіді, науковий огляд, тематична збірка, автореферат дисертації, препринт, а також науково-публіцистичні жанри: стаття, нарис, есе, біографія вченого (наукова біографія), рецензія, огляд, а також інтерв’ю та науковий коментар.
Приналежність видання до того чи того різновиду визначає його значення, коло потенційних читачів, ступінь старіння, наклад, особливості конструкції й т. ін. Якість поліграфічної культури наукової книжки може впливати на розширення її читацької аудиторії й суспільне визнання.
Періодичні Н. в. репрезентовано науковими журналами – загальнонауковими («Вісник Національної академії наук України») та галузевими («Бібліотечний Меркурій»), періодичними збірниками праць та альманахами («Культурологічний альманах», «Подільський книжник»), що публікують наукові статті та матеріали теоретичних досліджень, а також статті й матеріали прикладного характеру, призначені переважно фахівцям певної галузі науки.
Проміжне місце між періодичними та неперіодичними Н. в. посідають видання, що продовжуються. До цієї категорії належать тематичні праці та більшість збірників наукових праць. Вони виходять у світ під постійними (типовими) заголовками, наприклад, «Вісник», «Праці», «Труди» «Записки» із зазначенням установи-видавця («Труди Українського наукового інституту книгознавства», «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського», «Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника») або з більш конкретними назвами, як-от: «Бібліотекознавство та бібліографія», «Рукописна та книжкова спадщина України», «Волинські Афіни», «Проблеми вищої школи» і т. ін. Всі томи чи випуски видань такого типу мають наскрізну нумерацію. Періодичність їх виходу чітко не визначена й залежить від низки об’єктивних чинників.
У категорії періодичних і продовжуваних Н. в. вирізняють поняття «наукове фахове видання» – видання (у т. ч. електронне), внесене до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії.
Становлення жанрово-типологічного та тематичного складу Н. в. зумовлено загальним розвитком науки, техніки, освіти, диференціацією як самих знань з основ наук, так і читацького та цільового призначення цих видань. Наукова класифікація й визначення жанрів Н. в. є необхідною умовою організації роботи з цими документами у видавничих установах, інформаційних органах, бібліотеках.
Особливістю Н. в. є розгалужений апарат видання, наявність елементів науково-допоміжного апарату (передмова / переднє слово, післямова, коментарі, примітки пояснювального характеру), призначених для раціонального використання наукової інформації, що публікується, більш глибокого, усвідомленого її засвоєння. Апарат Н. в. покликаний мінімізувати часові затрати на ознайомлення з виданням.
Так, передмову до Н. в. може написати автор, авторитетний учений, керівник установи, редактор або видавець; у збірниках наукових праць – укладач. Зазвичай передмова є самостійним твором про специфіку видання. У ній обумовлюють і пояснюють особливості змісту й форми (структури, мови, стилю) основного твору, розкривають його жанрові особливості, історію написання тощо. У передмові до збірника подають характеристику вміщених праць, висвітлюють принципи / критерії його формування, наводять відомості про авторів. Передмова до ювілейного збірника містить характеристику події, підбиває підсумок досягнень у відповідній науковій галузі або в студіюванні проблеми, теми. У передмові до збірника матеріалів наукових з’їздів, конференцій наводять загальні відомості про форум, його тематику, проведені за його програмою заходи, учасників, розглянуті й висунуті проблеми, хід їхнього обговорення, викладають основні результати, плани, програми. У передмові до монографії пояснюють зумовленість її видання, дають характеристику проблеми, мети її розроблення, особливостей методу дослідження, теоретичної, емпіричної бази й умов дослідження, відзначають оригінальність авторської концепції. У колективній монографії передмова може містити відомості про її авторів і особистий науковий внесок кожного з них.
Вступна стаття як елемент апарату видання може бути опублікована поряд із передмовою або незалежно від неї. Так само, як і органічно пов’язана з основним матеріалом передмова, вступна стаття висвітлює питання творчості вченого, основні віхи біографії, шлях у науці, розкриває наукову значущість та історію питання, розглянуті у творі проблеми, зачіпає суміжні наукові питання. На наукову самостійність вступної статті вказує те, що вона зазвичай є авторським твором відомого вченого. Тому іноді вступну статтю замінює окрема робота авторитетного вченого, тематично пов’язана з Н. в., що публікується. Вона виконує роль вступної статті й застосовується як у монографіях, так і збірниках наукових праць.
У деяких Н. в. може бути опублікована післямова. Це стосується здебільшого перекладних видань або праць історичної тематики. У післямові зазвичай пояснюють сучасне розуміння наукової проблеми, роль автора у вивченні предмета дослідження, коментують особливості підходів і концепцій вітчизняних і зарубіжних учених тощо.
Одним із найважливіших елементів апарату Н. в., що забезпечує навігацію у змісті, інформаційний пошук, орієнтування в тексті, зручність користування книгою, є система допоміжних покажчиків, як-от: предметні, іменні, тематичні, термінологічні (покажчики термінів), географічних назв, ключових слів чи наукових даних, нетекстових елементів (ілюстрацій, таблиць, діаграм), бібліографічні та ін. Вони можуть бути роздільними або змішаними (комбінованими) і в основному будуються за абетковим принципом. Предметні покажчики вміщують у зібраннях творів або багатотомних виданнях. Вибір виду покажчика, обґрунтування його складу і структури, робота над його формуванням – одне з важливих завдань підготовки Н. в., а його якість є запорукою зручності сприймання змісту наукової книги.
Набір елементів апарату залежить від різновиду Н. в. й відповідає його змісту та структурі. Звіти зазвичай супроводжують списком використаної літератури, патентів і т. ін; матеріали конференцій – іменними покажчиками, абетковими списками учасників із додатковою інформацією про них; збірники статей – передмовами й іменними покажчиками (авторів, організацій, персоналій); тематичні збірники – тематичними покажчиками, що розкривають зміст видання за допомогою порівняно невеликого числа рубрик.
Значно складнішим є апарат узагальнених видань. У монографіях зазвичай вміщують кілька покажчиків: предметний, іменний, тематичний, географічний, хронологічний та ін. Оптимальним для монографії є предметний покажчик, що репрезентує основні наукові проблеми, теми, гіпотези за абеткою їхніх найменувань.
Особливістю Н. в. є наявність додатків – різноманітних додаткових або робочих матеріалів, які підтверджують результати досліджень, засвідчують їхню точність, достовірність, повноту (методики, розрахунки, дані експериментів, нормативні документи, архівні матеріали, витяги з окремих документів, копії оригіналів, витяги з довідок, звітів, узагальнень, зразки анкет, таблиці, графіки та інші допоміжні чи додаткові матеріали, які занадто громіздкі для основної частини роботи, збільшують її обсяг і ускладнюють сприйняття тексту). Додатки пов’язані з основним текстом посиланнями і, в разі потреби, поясненнями.
Неодмінним складником наукової книги є її бібліографічний апарат, до якого належать бібліографічні посилання й бібліографічні списки. Це обумовлено тим, що кожне дослідження базується на вивченні науковцем(ями) попередніх і сучасних наукових розробок. Дослідник опрацьовує джерела, укладає їх список, у процесі дослідження подає посилання на використану літературу, тим самим засвідчуючи дотримання норм наукової етики й академічної доброчесності.
Науково-допоміжний апарат забезпечує наукову достовірність видання й полегшує його використання в наукових дослідженнях та бібліографічній роботі.
Традиційно склалась така композиційна структура неперіодичних Н. в.: титульний аркуш; анотація; зміст; перелік умовних позначень (за необхідності); вступ або передмова; основна частина (з розбивкою на розділи, підрозділи, параграфи і т. ін.); висновки або післямова; список використаних джерел; допоміжні покажчики; додатки.
Крім основних відомостей титульний аркуш Н. в. містить додаткову інформацію: у надзаголовкових даних – повне найменування наукової установи / закладу освіти, відділення / кафедри / лабораторії); у підзаголовкових даних за потреби зазначають відомості, що стосуються заголовка, уточнюють жанр (монографія, збірник наукових праць, історико-бібліографічне дослідження та ін.). На звороті титульного аркуша Н. в. вказують й інші дані, що не є елементами вихідних відомостей, але можуть бути потрібними, наприклад: про співавторів, рецензента(ів), наукового (відповідального) редактора, відомості про наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або закладу вищої освіти тощо.
Поняття «наукова книга» важливо розглядати й в історичному контексті з позиції її функційного призначення.
В історії наукового книговидання дослідники (Н. Зелінська та ін.) виокремлюють такі періоди:
а) початковий етап становлення української наукової літератури, що характеризується формуванням окремих видів літератури й окремих жанрів у межах кожного виду (8–12 ст.); основний масив наукової літератури становили переклади – переважно з грецької та болгарської мов (візантійські хроніки, різноманітні збірники на кшталт «Руської Правди», «Ізборників Святослава» (1073, 1076) та ін.);
Починаючи з середини 18 ст., у різних регіонах України зростала суспільна потреба в підготовці й виданні книжок природничо-наукової тематики. Тогочасні природничо-наукові й технічні друки подавали відомості про досягнення наук, слугували засобом освіти, наукової діяльності та виробництва, розширювали світогляд людей. Розповсюдження цієї літератури, зростання кількості її читачів сприяли розвитку ідей Просвітництва, систематизації знань, диференціації природничих і технічних галузей наук, створенню в майбутньому нових вищих та середніх навчальних закладів, закладали підвалини для формування творчої інтелігенції та подальшого розвитку наукової думки;
в) наукове книговидання «другого відродження» (19 ст.) – етап напрацювання організаційних засад української науки, формування типологічного та стилістичного образу українського Н. в.; з’явилися університети (в Харкові, Одесі, Києві, Чернівцях, продовжував діяти старий університет у Львові), що стали видавничими центрами наукової літератури; виникли численні наукові осередки, зокрема Наукове товариство імені Шевченка у Львові, які займалися всіма основними напрямами науки, що сприяло розвитку наукової літератури.
У 19 ст., з бурхливим розвитком української науки і, відповідно, наукової текстотворчості, було сформовано значний масив Н. в., їхні основні типи й жанри, принципово окреслено риси наукового стилю, що заклало підґрунтя для формування сучасної наукової літератури в її тематико-типологічному і стилістичному виглядах. За формою подання наукової інформації переважали такі жанри Н. в.: збірка етнографічних матеріалів, трактат, дисертація, опис дослідів, тези досліджень (захисти тез), синтетичний огляд будь-якого предмета (компендіум) – діалог, нарис, трактат, катехізис, опис окремої проблеми, стаття в журналі чи збірнику та ін.
Від середини 19 ст. набули поширення видання для народу, т. зв. метелики, які ховали за популярною, а часом і зовсім спрощеною формою викладу, зрозумілою для народних мас, наукові відомості, що сприяли підвищенню освітнього рівня найширших читацьких кіл. Науковість цієї групи видань була досить умовною, суспільна цінність – незаперечною.
Авторами наукових праць були не лише відомі вчені М. Костомаров, М. Грушевський, І. Пулюй, Вол. Левицький, О. Левицький, М. Сумцов, А. Кримський та інші, ними ставали й письменники – Я. Головацький, І. Франко, О. Маковей, І. Нечуй-Левицький, В. Самійленко та багато ін.
У переліку джерелознавчих Н. в. 19 ст. – науково опрацьовані й відповідним чином прокоментовані фундаментальні збірники етнографічних матеріалів, історичних джерел тощо («Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней» М. Цертелєва, 1819; «Малороссійскія пѣсни» М. Максимовича, 1827 і 1835; семитомні «Труды этнографическо-статистической зкспедиціи въ западно-русскій край», підготовлені П. Чубинським, 1872–1878; збірники М. Драгоманова «Малорусскія народныя преданія и разсказы», 1876; Я. Головацького «Народнья пѣсни Галицкой и Угорской Руси», 1878; «Архивъ Югозападной Россіи», з 1859 р.; серії Наукового товариства імені Шевченка «Жерела до історії України-Руси» і «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», з 1895 р. та ін.).
У першій половині 19 ст. набув поширення й такий різновид Н. в. як науково-літературний часопис («Украинскій Вѣстникъ», 1816–1819; «Украинскій журналъ», 1824–1825) та альманахи і неперіодичні збірники («Украинскій альманахъ», 1831; «Утренняя звѣзда», 1834; «Русалка Днѣстровая», 1837; «Зоря галицькая яко альбумъ на годъ 1860», перша літературно-наукова газета «Пчола», 1849 та ін.);
г) етап «організованої наукової діяльності» – створення Української академії наук (УАН, 1918; ВУАН, 1921; нині – Національна академія наук України), започаткування видавництва академії (1922, 1964–2024 – «Наукова думка»), становлення академічного книговидання: видання збірників окремих відділів ВУАН («Записки…»), комісій («Труди …»), монографій членів УАН / ВУАН, часопису «Вісті ВУАН» (1928), відновлення журналу «Україна», видання збірника «За сто літ», «Археографічних збірників» та ін.;
д) наукове книговидання радянської доби – кінець 20-х – початок 90-х рр. 20 ст. У 1929–1939 рр. відбувалося нищення української науки й наукового книговидання. Набули розвитку фундаментальні й прикладні дослідження, які мали сприяти втіленню задумів індустріалізації, колективізації, культурної революції та боротьбі з ідеологічними ворогами. Академія наук Української РСР стала провідним центром із випуску наукової літератури в країні. Упродовж 1928–1932 рр. випущено 351 видання загальним обсягом 3 767 обл.-вид. арк. До 1930-х рр. переважала суспільно-політична наукова література, згодом – технічна й природнича. 1933 р. було створено редакційно-видавничу раду ВУАН. Академічне видавництво нарощувало темпи.
У 1960–1980-ті рр. Україна посідала одне з провідних місць у світі у справі випуску наукової друкованої продукції. Зокрема, видавництво «Наукова думка» в 1988 р. випустило 1 010 назв наукових книжкових та журнальних видань загальним обсягом 14,7 тис. обл.-вид. арк. і накладом понад 5,1 млн пр., у т. ч. 49 назв наукових журналів обсягом 4,4 тис. обл.-вид. арк. і накладом понад 1 млн пр. Випуск Н. в. відповідав стану розвитку тогочасної науки, був одним із визначальних факторів її прогресу. У 1986 р. «Наукова думка» завершила фундаментальний науковий проєкт – видання 50-томного зібрання творів І. Франка. За цю працю колектив видавців, дослідників-літературознавців, діячів культури отримав Шевченківську премію. Видавництво працювало під жорстким ідеологічним тиском, майже 80 % видань виходили російською мовою;
д) книговидання доби незалежності України (від 1991 р.). Н. в. продукували вчені НАН України, науково-дослідних інститутів, центрів, комітетів, рад, комісій тощо; галузеві науково-виробничі установи та організації, заклади освіти, переважно вищої, де наука була супутньою формою освітнього процесу. Академічні установи обслуговувала «Наукова думка», галузеву науку – відповідні спеціалізовані видавництва «Техніка», «Будівельник», «Здоров’я»; науковці закладів вищої освіти друкували свої праці у «Вищій школі» та в університетських видавництвах («Либідь» – при Київському університеті, «Світ» – при Львівському), а також у власних видавництвах. З часом «Наукова думка» перестала бути монополістом у випуску Н. в. академічних установ. До наукового книговидання додалося Видавництво Соломії Павличко «Основи». Дедалі більше праць стало виходити на периферії: у Тернополі, Луцьку, Вінниці, Полтаві та ін.
З поверненням Наукового товариства імені Шевченка до Львова (1989) активізувалася його видавнича діяльність (відновлено «Записки НТШ», у 1991 р. започатковано нові серії: «Українознавча бібліотека НТШ» (1991), «Визначні діячі НТШ» ( 1994), «Мемуарна бібліотека НТШ» (1995).
2001 р. спеціалізовану друкарню наукових журналів НАН України реорганізовано у Видавничий дім «Академперіодика»; його головне завдання – видання та розповсюдження новостворених журналів та їхніх електронних версій, надання поліграфічних послуг та консультативної допомоги редакціям періодичних видань наукових установ, видання монографій, альманахів, збірників наукових праць і т. ін. Нині ВД «Академперіодика» НАН України щороку випускає у світ понад 40 наукових журналів за Програмою підтримки журналів НАН України (від 2004 р.) та реалізує за державним замовленням книжкові видавничі проєкти: «Наукова книга» (від 2001 року), «Наукові переклади», «Наука для всіх» (2004), «Наукова книга. Молоді вчені», «Українська наукова книга іноземною мовою» (2009), «Біобібліографія вчених України». У ВД «Академперіодика» виходять друком монографії науковців, які працюють в НБУВ та інших академічних установах.
У цей період Н. в. стабільно посідали друге місце серед усіх видів літератури за кількістю назв. Збагачувалася тематико-типологічна палітра Н. в., набула розвитку наукова періодика. Щороку два видавництва НАН України випускали разом до 15 % видавничої продукції Академії, решту –наукові установи власними силами або із залученням сторонніх видавництв. Постійно зростала частка книжкових видань, випущених спеціалізованими науковими видавництвами за кордоном. У грудні 2024 р. «Наукову думку» було ліквідовано як юридичну особу, а її діяльність перенесено до ВД «Академперіодика».
Нині в умовах російсько-української війни ситуація з науковою книгою характеризується як кризова. За статистичними даними Книжкової палати України у 2024 р. Н. в. посіли третю позицію за кількістю назв – 2 399 друк. од., тобто 16,5 % загальної кількості назв, що зменшилися на 312 друк. од., або на 11,5 % порівняно з 2023 р.; за накладами – 454,5 тис. пр., тобто 1,3 % загального накладу, що скоротилися на 112,7 тис. пр., або на 19,9 %. Наклад академічних видань у середньому становить 300–400 пр. Сучасне наукове книговидання вийшло за межі спеціалізованих видавництв. На ринку активно працюють приватні видавництва та видавничі доми («Дух і Літера», «Літопис», «Лабораторія», «Ліра-К» та ін.)
Наукова видавнича діяльність у сфері книгознавства, документознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства та суміжних наук із середини 20 ст. є важливим і значущим напрямом діяльності національних та спеціальних державних бібліотек, а також бібліотек наукових установ і закладів вищої освіти.
Провідними осередками з підготовки Н. в. є НБУВ та ЛННБ України ім. В. Стефаника. Основним напрямом їхньої видавничої діяльності є підготовка й видання праць, що узагальнюють найважливіші результати фундаментальних і прикладних досліджень, реалізованих у межах державних програм. Щорічно ці установи видають десятки ґрунтовних наукових праць: монографій, що репрезентують діяльність цих бібліотек, дослідження книжкової спадщини, з актуальних питань розвитку бібліотек як соціальних інституцій; праць, присвячених відомим діячам української науки та культури; наукових джерелознавчих видань з републікаціями пам’яток історії та культури, історико-бібліографічних досліджень, наукових каталогів, матеріалів / тез конференцій, збірників наукових праць, фахових наукових часописів. Електронні копії цих видань репрезентовано в репозитарії НБУВ, електронній колекції «Наукові видання» ЛННБ України ім. В. Стефаника.
З метою поліпшення культури наукового книговидання, привернення уваги до наукової видавничої продукції та популяризації результатів праці українських науковців організовано щорічний Конкурс НАН України на краще книжкове видання (постанова Президії НАН України від 30.12.2015 № 320). Переможців визначають за майстерністю розроблення актуальної теми, а також за найбільш вдалим редакторським опрацюванням та видавничим оформленням. У числі переможців у номінації «Монографічні видання» – видання НБУВ (монографія Г. Ковальчук «Український науковий інститут книгознавства (1922–1936)», 2015).
На 1-му Форумі видавців у Львові гран-прі виборола саме наукова книжка – фундаментальне дослідження Ю. Шевельова «Історична фонологія української мови» (2002).
Н. в. є об’єктом формування документних фондів національних бібліотек. Універсальне за галузевим та жанровим охопленням зібрання Н. в. становить національну наукову спадщину і є джерельною базою для подальшого розвитку наукової думки України. Н. в. є також важливою складовою бібліотечних фондів державних, спеціальних, обласних універсальних наукових бібліотек та бібліотек закладів вищої освіти. Специфічні характеристики окремих видів Н. в. вимагають особливих підходів до їх комплектування, зберігання та використання.
З метою удоступнення наукової інформації для суспільства України і світу Н. в., підготовлені переважно в закладах вищої освіти, наукових установах, наукових видавництвах, організаціях та бібліотеках і видані в електронному форматі на умовах відкритого доступу, віднесено до категорії академічних текстів; їх розміщують в інституційних репозитаріях і подають до загальнодержавної розподіленої електронної бази даних – Національного репозитарію академічних текстів (започатковано 2018 р.), де їх накопичують, зберігають і систематизують. У Національному репозитарії поряд з іншими науковими працями розміщують автореферати дисертацій; монографії, зокрема й ті, на підставі захисту яких присуджено науковий ступінь; звіти у сфері наукової і науково-технічної діяльності тощо.
Зусиллями провідних університетських бібліотек в Україні набувають поширення практика реалізації нової цифрової моделі «Бібліотечне видавництво» (Library Рublishing), що сприяє інтеграції фахових наукових публікацій у глобальний інформаційний простір, посилює значущість Н. в. країни та авторитет науки; підтримка ініціатив відкритого доступу до наукових публікацій (Open Access), що забезпечує необмежений доступ до них дослідників багатьох країн світу, підвищуючи «видимість» і науковий вплив праць українських вчених. Бібліотечні видавничі сервіси (Library Publishing Services) активно розвивають Науково-технічна бібліотека ім. Г. І. Денисенка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Наукова бібліотека Українського державного університету науки і технологій (Дніпро), Науково-технічна бібліотека Національного технічного університету «Харківський політехнічний iнститут», Наукова бібліотека Одеського національного університету імені І. І. Мечникова та ін.
Методологічні підходи щодо аналізу Н. в. розкрито в працях А. Жбіковської-Мігонь (Польща), Н. Зелінської, С. Кулешова, В. Соколова; О. Воскобойнікова-Гузєва (Григоревська) розглядає Н. в. у фонді НБУВ як об’єкт бібліотекознавчого дослідження; Т. Дубас досліджує особливості репертуару та технології продукування Н. в. у науково-видавничій діяльності НБУВ; Т. Колесникова, А. Миргородська та С. Назар’єва – науково-видавничу модель «Бібліотечне видавництво» в університетських бібліотеках України та світу.
ДСТУ 7448:2013. Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. − Чинний від 2014.07.01. − Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – 46 с. − (Національний стандарт України)
ДСТУ 3017:2015. Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять. – Чинний від 2016.07.01. − Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 42 с. − (Національний стандарт України)
Маркушевич А. И. Эволюция научной книги в Западной Европе // Пятьсот лет после Гутенберга. 1468 –1968. – Москва : Наука, 1968. – С. 239–287.
Тяпкин Б. Г. Научная и производственная литература. Типологическая характеристика. – Москва: Моск. полиграф. ин-т, 1975. – 62 с.
Научные издания // Типология изданий. – Москва : Кн. Палата, 1980. – С. 38–46.
Кулешов С. Г. Історична та сучасна класифікація наукових комунікацій / С. Г. Кулешов // Наука і наукознавство. – 1994. – № 1–2(4). – С. 109–115.
Кулешов С. Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми / С. Г. Кулешов. – Київ: УкрІНТІ, 1995. – 190 с.
Зелінська Н. В. Українська наукова книга XIX ст. як об’єкт національної бібліографії (спроба історико-типологічного визначення) / Н. В. Зелінська/ Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: доп. та повідомл. Міжнар. наук. конф., Львів, 25–26 серп. 1995 / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. – Львів, 1996. – С. 17–33.
Воскобойнікова-Гузєва О. В. Наукові видання у фонді НБУВ як об’єкт бібліотекознавчого дослідження / О. В. Воскобойнікова-Гузєва // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ : НБУВ, 1998. – Вип. 1. – С. 106–116.
Зелінська Н. Українські трактати ХVI–ХVIII ст.: проблеми типологічного, жанрового та стильового синкретизму / Н. Зелінська // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. – 1998. – Вип. 2. – С. 7–15.
Воскобойнікова-Гузєва О. В. Наукові видання сучасної України: динаміка і тенденції розвитку / О. В. Воскобойнікова-Гузєва // Вісн. Кн. палати. – 1999. – № 2. – С. 11–14.
3елінська Н.В. Якість наукової книги очима зарубіжних дослідників: досвід, гідний запозичення // Квалілогія книги : зб. наук .праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 199–203.
Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. – Львів: Світ, 2002. – 268 с.
Зелінська Н. В. Поетика приголомшеного слова (Українська наукова література ХІХ – початку ХХ ст.) : монографія / Н. В. Зелінська. – Львів : Світ, 2003. – 352 с.
Воскобойнікова-Гузєва О. В. Наукові видання у фонді Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / О. В. Воскобойнікова-Гузєва ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; наук. ред. О. С. Онищенко. – Київ, 2004. – 179 с.
Зелінська Н. Культура наукової книги: розкіш чи необхідність?// Друкарство. – 2004. – № 3. – С. 35–38.
Кушнаренко Н. Н. Документоведение : учебник / Н. Н. Кушнаренко. – 8-е изд., стер. – Киев : Знання, 2008. – 459 с. : ил. – (Высшее образование XXI века). – Библиогр.: с. 457–459. – Про наук. вид.: с. 176–180.
Зелінська Н. Українська наукова періодика: погляд з перспективи і на перспективу // Українська періодика: історія і сучасність: доп. та повідомл. одинадцятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 29–30 листоп. 2013 р. – Львів, 2013. – С. 56–64.
Соколов В. Жанрово-типологічний та тематичний склад видань з природничих наук та техніки в Україні у ХVІІІ столітті / В. Соколов // Вісн. Кн. палати України. – 2013. – № 10. – С. 34–36.
https://doi.org/10.15407/sofs2018.04.112
Дубас Т. Науково-видавнича діяльність НБУВ: розвиток напрямів, видів та жанрів видавничої продукції 1991–2019) / Т. Дубас // Наук. пр. Нац. б-ки України імені В. І. Вернадського. – 2020. – Вип. 58. – С. 377–393.
Кузьміна Н. Давня наукова книга: рідкісні видання з астрономії фонду бібліотеки імені Михайла Андрійовича Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка // Бібліотека в сучасному інформаційному і соціокультурному середовищі: досягнення, виклики і вектори розвитку : матеріали Всеукр. наук. конф., присвяченої 125-річчю від дня заснув. ПОУНБ імені І. П. Котляревського / [упоряд. Федорова М. А., Влезько Н. В.]. – Полтава : ТОВ «АСМІ», 2020. – С. 132–138.
Білінець Н. Г. Наукові видання Інституту бібліотекознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського в контексті науково-дослідної роботи (2020–2022 рр.) / Н. Г. Білінець // Інформація, комунікація та управління знаннями в глобалізованому світі : зб. матеріалів Шостої міжнар. наук. конф., м. Київ, 18–20 трав. 2023 р. / упоряд. З. М. Свердлик, М. М. Цілина. – Київ, 2023. – С. 283–286.
Друк України : стат. зб. / уклад. А. Воронцова. – Київ : Кн. палата України, 2025. – 76 с.
––––––––––––––––––
Види видань навчальної, довідкової та наукової літератури
Наукові видання НБУВ, визнані кращими книжковими виданнями НАН України 2016 року
Наукові публікації та видавнича діяльність : портал НАН України
Національний репозитарій академічних текстів
Радченко А. Історія з періодикою : презентація
«Традиційна» періодика у системі сучасної наукової комунікації: тенденції та перспективи