За місяць : 1107
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Мотовилова Софія Миколаївна [06 (18).02.1881, Симбірськ, нині Ульяновськ – 28.02.1966, Київ] – бібліотекар, бібліограф, геолог, літератор, мемуарист.
Походила з давнього поміщицького і заможного роду Мотовилових. Дід по матері – шведський барон, підданий Російської імперії, генерал-майор А. В. фон Ерн. Мати закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат із золотою медаллю. Серед родичів – венеційські дворяни Флоріані, поетеса А. Ахматова.
Отримала блискучу і різнобічну освіту, яку здобувала до 36 років. Після закінчення жіночої гімназії в Москві (1898) продовжила навчання за кордоном – у швейцарських університетах у Лозанні (геологічний факультет) та Женеві, у німецьких – Веймарському та Лейпцизькому (в останньому опановувала філософію). Для вивчення мов їздила в Англію, Італію. Активно відвідувала найбільші місцеві бібліотеки – Британського музею в Лондоні (рекомендацію для доступу надав теоретик анархізму князь П. Кропоткін), університетські у Женеві, Лейпцизі, палаццо Уффіцці і палаццо Пітті у Флоренції та ін.
Крім російської і української бездоганно володіла чотирма мовами, мала феноменальну пам’ять і яскравий літературний хист. Під час перебування у Швейцарії, де сім’я Мотовилових мешкала тривалий час, особисто познайомилися з багатьма діячами революційного руху в еміграції: В. Леніним, Н. Крупською, Г. Плехановим, Л. Троцьким, В. Бонч-Бруєвичем, В. Фігнер, В. Ногіним, С. Андроповим, М. Ульяновим, А. Луначарським, В. Бурцевим, С. Жемановим та ін., з деякими з них листувалася впродовж тривалого часу. Підтримувала наприкінці 19-го – на початку 20 ст. разом із членами сім’ї революційний рух, читала багато праць філософів, теоретиків змін у суспільстві: Р. Оуена, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, Н. Крупської, Ф. Ніцше (з ним стикалась у Веймарі) та ін. Надалі С. Мотовилова, спостерігаючи втілення на практиці їхніх ідей в СРСР, зокрема в бібліотечній справі, істотно розчарувалась у комуністичній ідеології та ліворадикальних ілюзіях.
Навчалася також на історико-філологічному факультеті Московських вищих жіночих курсів. Після завершення навчання на фізико-математичному факультеті (хімічне відділення) Вищих жіночих (Бестужевських) курсів у Санкт-Петербурзі (1909) була залишена при кафедрі геології у проф. Ф. Левінсона-Лессинга, згодом – академіка АН СРСР, де спеціалізувалась у галузі петрографії. Закінчила перші в Російській імперії бібліотечні курси при Московському міському народному університеті ім. А. Л. Шанявського (1915), де познайомилась з їх організатором та викладачем Л. Хавкіною і упродовж 30 років підтримувала з нею робочі стосунки. Одночасно там само закінчила курси позашкільної освіти.
Після курсів намагалася влаштуватись у Харківську громадську бібліотеку (нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка) як одну з кращих у країні, але безуспішно. Завідувала невеликою т. зв. Старо-Самарською бібліотекою (1916–1917), для її облаштування отримала від Л. Хавкіної допомогу – каталожні картки, читацькі формуляри, письмові та усні (під час відвідин книгозбірні в Самарі своєю наставницею) консультації.
Навесні 1917 р. С. Мотовилова за викликом Л. Хавкіної переїхала до Москви і за її ж рекомендацією влаштувалася на посаду інструктора з бібліотечної справи губернського земства, згодом – Ради робітничих і селянських депутатів. Здійснювала роботу з виявлення, обліку, каталогізування, інвентаризації, видавання охоронних грамот, націоналізації особливо цінних приватних бібліотек у місті та Московській губернії. У 1918 р. на прохання Н. Крупської перейшла на роботу в бібліотечний відділ Наркомосу РСФРР, де її безпосереднім керівником був поет і бібліограф В. Брюсов. а колегою – поет Б. Пастернак. У Москві була учасницею першої державної наради з бібліотечної справи (липень 1918 р.), першого Всеросійського з’їзду з позашкільної освіти (травень 1919 р.), на якому виступила з доповіддю (підготовленою за порадами Л. Хавкіної).
З кінця 1918 р. жила в Києві, куди із Франції після початку Першої світової війни перебралися її мати і старша сестра. В умовах економічної і суспільно-політичної нестабільності в місті, безробіття, постійних злиднів С. Мотовилова вже не мала можливості сповна проявити себе як освічений бібліотечний спеціаліст, а в наступні десятиліття – і через своє дворянське походження, оскільки під час майже щорічних кадрових чисток установ у 1920–1930-х рр. (вони відбувалися публічно) проходила по третій категорії, тобто з правом працювати лише на нижчих посадах, без адміністративного виселення і звільнення. Перебивалася нетривалими працевлаштуваннями, іноді із двома-трьома суміщеннями: завідувала бібліотекою освітнього товариства, працювала інструктором бібліотечного відділу Колегії пропаганди і просвіти Київського губвиконкому (1918–1919), інструктором бібліотечної секції Київської губнаросвіти (1919–1920) та мережі закладів культури профспілки залізничників (Доркульту, 1920–1922), завідувачем бібліотечних курсів об’єднання київських кооперативів (1920–1922), бібліотекарем центрального комітету Доркульту (з 1922 р.), одночасно – консультантом із бібліотечної справи окрполітуправління, лектором курсів Наркомосу УСРР та курсів військових частин Червоної армії. Співпрацювала з Н. Фрідьєвою. У складі української делегації брала участь у Першому бібліотечному з’їзді РСФРР (Москва, червень 1924 р.).
На прохання Л. Хавкіної забезпечувала програму триденного (з 31 грудня 1923-го по 2 січня 1924 р.) і дуже насиченого візиту в Київ завідувача одного з відділів (згодом – директора) Нью-Йоркської публічної бібліотеки, одного з найвидатніших бібліотечних діячів світу 20 ст. Г. М. Лайденберга (H. M. Lydenberg), який зупинився в її квартирі. Була його перекладачем і гідом, знайомила зі станом справ у книгозбірнях Києва, організовувала зустрічі з їхніми керівниками.
Оскільки київські бібліотекарі часто не отримували зарплату та продуктові пайки, хворіли на висипний тиф і перебували на межі фізичного виживання, С. Мотовилова письмово звернулася за допомогою до відомого книгознавця і бібліографа М. Рубакіна, що мешкав у Лозанні. Її звернення (без підпису) було опубліковано в одному з бібліотечних журналів США. Досить швидко через Американську адміністрацію допомоги (American Relief Administration) та місію Ф. Нансена, на той час Верховного комісара Ліги Націй у справах біженців, на адресу київських бібліотекарів щомісяця стали надходити посилки з продуктами, деякі з них – від Нью-Йоркської публічної бібліотеки.
Описуючи й аналізуючи цей період у своїх спогадах, щоденниках, листах, С. Мотовилова різко критикувала низький рівень організації бібліотечної справи: випадковий набір непідготовлених осіб на бібліотечні курси, на яких, власне бібліотечним дисциплінам відводилося невиправдано мало часу, натомість головна увага зосереджувалася на політграмоті; розстановку на керівні бібліотечні посади неосвічених 18–20-річних юнаків, що вбачали своє завдання в пошуку та звільненні «контрреволюційних» кадрів і чистці фондів від «шкідливих» видань; ліквідацію стаціонарних книгозбірень; виселення з облаштованої будівлі на задвірки вокзалу Центральної залізничної бібліотеки з фондом в 40 тис. томів, у створення якої вона вклала багато праці; відсторонення бібліотекарів від закупівлі / відбору книжок; безглузду лозунгоманію тощо. У листах М. Рубакіну С. Мотовилова характеризувала тогочасну ситуацію як «бібліотечний балаган – театралізовану виставу» та як «більшовицький ідіотизм».
З березня 1925 р. працювала на різних посадах у Всенародній бібліотеці України (ВБУ, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, НБУВ) – бібліотекарем, бібліотекарем-фахівцем (1927), старшим бібліотекарем (1930), бібліотекарем-спеціалістом (1931) консультаційного відділу (консультаційно-виставкової секції). За її ініціативою було ухвалено рішення про передання всіх книжок, виданих до 1860 р., до ВБУ.
У 1925 р. також працювала в Київській центральній робітничій бібліотеці ім. РКП(б) (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого), яку в листі Л. Хавкіній характеризувала як найкраще облаштовану книгозбірню міста. Долучалася до науково-дослідної роботи, зокрема, здійснювала аналітико-статистичне обстеження складу читачів і фондів зазначеної бібліотеки, підготувавши за його результатами статтю в «Журнал бібліотекознавства та бібліографії». Проте цей матеріал, як і кілька інших, не був опублікований і залишився в рукопису. Друкувалась у «Бібліотечному журналі» (1926), інших професійних часописах, у газетах.
Від 1931-го по 1949 р. – науковий співробітник і бібліограф Українського районного геолого-розвідувального управління (Геолкому) Головного геологорозвідувального управління Вищої ради народного господарства СРСР, виконувала бібліографічну роботу у книгозбірнях науково-дослідних інститутів та закладів вищої освіти.
Вирізнялася принциповістю та безстрашністю у захисті бібліотечних працівників під час чисток установ, відстоюванні представників національної інтелігенції, що зазнавали утисків і репресій. Писала звернення і листи в різні інстанції, у т. ч. ЦК ВКП(б), газету «Правда», Н. Крупській, А. Луначарському тощо. На виробничих зборах, першій Всеукраїнській бібліографічній нараді (червень 1931 р.) викривала непрофесіоналізм керівників бібліотек, грубі порушення ними законності. Подавши клопотання голові ВУЦВК В. Затонському, домоглася звільнення з-під арешту свого колеги по бібліотечному відділу Київського губвиконкому Д. Заславського (згодом відомого публіциста, літературознавця). Заради поновлення на роботі понад 40 звільнених і арештованих працівників ВБУ, зокрема директора установи В. Іванушкіна, їздила в Москву, де мала розмову з Н. Крупською. У розпалі голодомору 1932–1933 рр. в особі В. Бонч-Бруєвича (колишнього секретаря В. Леніна) прямо звинувачувала більшовицьку владу у свідомому знищенні рядових громадян. Голодомором навіяний сюжет її автобіографічного оповідання «Предсмертное письмо» (1933), опублікованого лише через 45 років в емігрантському часописі «Континент». У цих та інших подібних випадках С. Мотовилова виступала фактично як бібліотекар-дисидент і письменник-дисидент.
Була особисто знайома із Л. Толстим, В. Короленком, Сашею Чорним, К. Чуковським, О. Твардовським, В. Вересаєвим, Д. Бурлюком, С. Сергєєвим-Ценським, К. Федіним, О. Форш та іншими письменниками, з багатьма з ними листувалась.
З 1896 р. до останніх днів життя вела щоденник, в якому ретельно занотовувала події особистого і суспільного життя, додаючи вирізки з преси, та власні коментарі. Загалом таких уцілілих і пронумерованих щоденників, що велись у звичайних загальних зошитах, налічувалося кілька сотень, проте певна їх частина була втрачена під час численних переїздів або згоріла разом з домашньою бібліотекою С. Мотовилової, де були дуже цінні видання, та комунальною квартирою на вул. Горького (нині – Антоновича), спаленою німцями в листопаді 1943 р. Мала також великий архів унікальних документів, зокрема, листи В. Леніна Ю. Мартову та іншим діячам революційного руху. Ще за життя С. Мотовилової її архів намагалися придбати різні установи.
На основі своїх щоденників на початку 1930-х рр. написала спогади, які згодом періодично доповнювала. Під назвою «Минувшее» вони були опубліковані в журналі «Новый мир» у 1963 р., але у відчутно скороченому цензорами і перекраяному редакторами вигляді. Зокрема, були вилучені сторінки про бібліотечну співпрацю з Б. Пастернаком (на той час він перебував в опалі через роман «Доктор Живаго»). Ця публікація 82-річної С. Мотовилової викликала значний суспільний резонанс і схвальну оцінку з боку багатьох відомих діячів культури і літератури. В розділах «Как я стала библиотекарем», «Эмиссар из центра», «Надежда Константиновна» вона описала атмосферу занять на бібліотечних курсах в університеті ім. А. Л. Шанявського, викладачів Л. Хавкіну, О. Калмикову, О. Покровського, А. Калішевського (з ним співпрацювала також у Російському (Руському) бібліотечному товаристві), свої перші кроки в бібліотечній справі, у Наркомосі РСФРР, співпрацю з Н. Крупською. Історичну цінність мають і спогади про особисте спілкування з Л. Толстим, В. Чертковим, В. Ногіним та іншими відомим особами.
Племінник С. Мотовилової В. Некрасов під її впливом став професійним письменником. Згодом – лауреатом Сталінської премії другого ступеня (1947) за написану на основі власного фронтового досвіду повість «В окопах Сталінграда», що витримала десятки перевидань, була екранізована і перекладена більш ніж 30 мовами. Як дисидент, зазнавав переслідувань. У 1930-і рр. під час поїздок у Москву виконував доручення С. Мотовилової – передавав листи, звернення, архівні документи Н. Крупській, В. Бонч-Бруєвичу, іншим партійним діячам. Після смерті тітки врятував від загибелі рукописи її творів і щоденники, перевізши їх на свою квартиру. Розуміючи виняткову історичну цінність щоденників та потребу в їх порятунку від каральних органів, перед вимушеною еміграцією у Францію (1974) переправив ці документи до друзів у Росію. Залишив низку цінних спогадів про свою тітку, охарактеризувавши як «бібліотекаря дуже високого класу», опублікував в еміграції її літературні твори зі своїми коментарями.
Бібліотечна діяльність С. Мотовилової, її епістолярна і мемуарна спадщина досліджуються багатьма українськими й російськими науковцями, письменниками, журналістами.
Особовий архівний фонд С. Мотовилової зберігається в Державному архіві Російської Федерації (фонд 1162), частина документів – у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (фонди 321, 358, 369, 786, зокрема листи матері та сестрам в Лозанну і Париж), Російському державному архіві економіки (фонд 9508 – листи з Києва І. Классону в Москву), в архіві та Інституті рукопису НБУВ.
Про роботу в консультаційному відділі за червень 1926 р. // Бібл. журн. 1926. – № 4–5. – С. 64–68.
В справі програми бібліотечних курсів // Бібл. журн. – 1926. – № 4–5. – С. 43–48.
Минувшее // Новый мир. – 1963. – № 12. – С. 75–127.
Из воспоминаний библиотекаря / С. Мотовилова // Библиотекарь. – 1981. – № 6. – С. 61–63.
Киевская Городская Публичная библиотека (теперь Рабочая Центральная им. ВКП) // ІР НБУВ, № 2020.
Нью-Йоркська публічна бібліотека в 1925 р. та її каталоги // Архів НБУВ, оп. 1, спр. 142, арк. 52.
Предметовий каталог // Архів НБУВ, оп. 1, спр. 336а, арк. 112–114.
Моя встреча с Толстым : воспоминания [1960-і рр.].
Тина : повесть / С. Мотовилова ; публ. В. Кондырева. – Машинопис. рукоп.
Донской Я. Е. Из переписки Л. Б. Хавкиной с С. Н. Мотовиловой / Я. Е. Донской // Материалы научно-практической конференции, посвященной 110-летию со дня рождения Л. Б. Хавкиной / Харьков. гос. науч. б-ка им. В. Г. Короленко. – Харьков, 1981. – С. 68–72.
Некрасов В. Бесценный документ (О дневнике С. Н. Мотовиловой за 1938 г.) : мемуар. заметки // Новое Русское Слово. – 1986. – 25 мая.
Літопис Національної парламентської бібліотеки України. Ч. ІІ. : березень 1917 – 1943 р. / авт. кол.: П. Б. Гапченко, С. Л. Зворський ; наук. консультанти: С. І. Білокінь, В. В. Ковалинський, Д. В. Малаков. – Київ, 2001. – 183 с. – Про С. Мотовилову: с. 85–89.
Мотовилова Софія Миколаївна // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; редкол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик [та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. – С. 306–307.
———————————————
Софья Николаевна Мотовилова // Виктор Некрасов : сайт памяти писателя
Софья Николаевна Мотовилова – "Cемейная связь" // Семейные истории : сайт