Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 37
За місяць : 124
Кількість
статей : 972
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Лазаревський Олександр Матвійович
Рубрики : Персоналії
Лазаревський Олександр Матвійович

imageЛазаревський Олександр Матвійович [08(20).06.1834, с. Гирівка Підлипенської вол. Конотопського пов. Чернігівської губ., нині с. Шевченкове Конотопського р-ну Сумської обл. – 31.03(13.04).1902, Київ] – історик, генеалог, бібліограф, джерелознавець, видавець, громадський діяч, організатор земської справи.

Народився в багатодітній небагатій сім’ї службовця – титулярного радника з дрібнопомісних дворян. Предки належали до козацько-старшинських родів Лазаревських (Лазоренків) та Лащинських. Із цією сім’єю, шістьма братами Лазаревськими, підтримував тривалі дружні стосунки Т. Шевченко і гостював у них у Гирівці в серпні 1858 р. після повернення із заслання.

У 1842 р. семирічного Олександра, не маючи можливості найняти для нього домашнього вчителя, відвезли до брата Федора, на той час студента Харківського університету, проте з навчанням у дитини не склалося. У 1844 р. Олександра було прийнято до першого класу Конотопського повітового училища, де він вчився до 1846 р. У 1846–1848 рр. із кількома братами перебував у Санкт-Петербурзі, Оренбурзі, знову в Санкт-Петербурзі, і лише у 1849 р. 14-річного хлопця влаштували у приватний пансіон, де він рік готувався до вступу в гімназію. У лютому 1850 р. О. Лазаревського прийняли до третього класу Другої Петербурзької гімназії. Під впливом батька, шанувальника історичного минулого України і збирача документальних джерел про козацькі роди і полки, юнак почав поглиблено вивчати доступну йому відповідну літературу.

У 1853 р., ще гімназистом, розпочав друкувати перші свої статті з історії України в «Черниговских губернских ведомостях» («Василий Золотаренко, полковник нежинский», «Про шведских пленников 1709 г.» тощо). Того ж року юнак надрукував у зазначеній газеті свою першу бібліографічну працю – «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Укладаючи цей посібник, молодий бібліограф прагнув, як він сам зазначав, «принести хотя малую лепту на пользу науки…». Покажчик вміщував російську та українську книжково-журнальну літературу – історичну та бібліографічну, а також роботи з географії, статистики, етнографії (загалом 154 джерела). Цією працею О. Лазаревський поклав початок історичній бібліографії в Україні.

У 1854–1858 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету, який закінчив із вченим ступенем кандидата. Під час навчання і перший час після його закінчення працював доглядачем музею та бібліотеки графа О. Уварова, уклав каталог рукописів його колекції, одночасно займаючись і науковою роботою. Публікувався в університетському студентському збірнику та в «Библиографических записках». Видав низку нарисів про російських письменників та «Записку о русском хронографе» в «Известиях Академии Наук». Одним із вчителів О. Лазаревського був виходець із Варви на Чернігівщині, відомий історик-славіст, товариш Т. Шевченка Й. Бодянський, який підтримував захоплення свого земляка й учня історичною і краєзнавчою бібліографією та допомагав своїми настановами, зокрема, щодо ретельності в бібліографічній роботі й максимально точній фіксації відомостей про опубліковані джерела, тобто за принципом de visu. В «Журнале Министерства народного просвещения» Й. Бодянський та відомий російський бібліограф Г. Геннаді позитивно оцінили чернігівський «Опыт указателя…» О. Лазаревського.

image
Указатель источников для изучения Малороссийского края / Ал. Лазаревский. – Санкт-Петербург, 1858. – Вып. 1. – II, 121 с.
Схвальні відгуки спонукали молодого бібліографа продовжити працю над покажчиком і розширити його обсяг. Як студент університету, він отримав доступ до Петербурзької публічної бібліотеки (нині – Російська національна бібліотека), де опрацював велику кількість видань з україніки. Суттєво переробивши першу частину свого покажчика (що базувався на російських джерелах) і змінивши його назву на «Указатель источников для изучения Малороссийского края», О. Лазаревський у 1858 р. передав свою оновлену працю Й. Бодянському. Обсяг покажчика порівняно з «Опытом указателя…» збільшився у 3,5 раза (554 позиції проти 154). Хронологічно посібник охоплював період у майже 350 років – з 1622-го по 1857 р. За своєю структурою і змістовним наповненням «Указатель источников для изучения Малороссийского края» наближався до типу загального покажчика з українознавства і був найповнішим на той час довідковим виданням, яке висвітлювало стан розроблення цієї проблематики. Того ж року покажчик, з присвятою Й. Бодянському, був видрукований у Санкт-Петербурзі. Позитивну рецензію на цю працю в «Черниговских губернских ведомостях» (1858; № 36) опублікував студент Московського університету, майбутній український історик, етнограф, бібліограф П. Єфименко, для якого ця публікація стала дебютною.

Одночасно з підготовкою «Указателя…» О. Лазаревський у 1854–1858 рр. публікував у «Черниговских губернских ведомостях» рецензії на книги і статті з історії та географії України. Ці матеріали редакція газети на прохання бібліографа щорічно групувала і видавала окремим бібліографічним посібником під назвою «Украинская литературная летопись». З друку вийшли три його випуски, за 1856–1858 рр. За своєю формою це був критико-бібліографічний огляд поточної української та українознавчої літератури. За ці три роки бібліограф зареєстрував 70 книжок і статей.

У вересні 1859 р. О. Лазаревський був зарахований канцелярським урядовцем до Санкт-Петербурзького губернського правління. Через 8 місяців, у травні 1860 р., перейшов на службу урядовцем до Археографічної комісії при департаменті Міністерства народної освіти. Щоденна напружена робота не залишала О. Лазаревському часу для систематичних занять бібліографією і відстеження нових видань у бібліотеках. Справу, розпочату бібліографом, концептуально і хронологічно продовжив П. Єфименко, який у 1860 р. в «Черниговских губернских ведомостях» (№№ 9 та 20) опублікував «Дополнение к Указателю источников для изучения Малороссийского края», з охопленням друкованої продукції з 1763-го по 1859 р., водночас заповнивши деякі прогалини покажчика О. Лазаревського. П. Єфименко також продовжив «Украинскую литературную летопись» за період 1857–1860 рр. За цих обставин, довірившись П. Єфименку, О. Лазаревський остаточно відійшов від бібліографічної діяльності і зосередився на історичних та генеалогічних студіях.

Завдяки братам, особливо Михайлу, який служив старшим чиновником для особливих доручень при Санкт-Петербурзькому цивільному губернаторові, О. Лазаревський близько потоваришував із Т. Шевченком і був свідком останньої доби життя поета, описавши її у своїх спогадах. 6 лютого 1860 р. поет подарував йому примірник «Кобзаря» з дарчим написом: «Чистому серцем, доброму козакові Олександру Лазаревському». На виконання заповіту Кобзаря супроводжував труну з його тілом із Санкт-Петербурга до Києва і далі до Канева, разом із художником Г. Честахівським, після чого залишився в Україні, спершу в Гирівці, а потім оселився в Чернігові. Зібрав перші матеріали про дитинство Т. Шевченка, доклав багато праці до популяризації біографії і творчості генія української літератури.

У листопаді 1861 р. О. Лазаревського обрали членом Чернігівського губернського статистичного комітету, що на той час був у губернії єдиною інституцією, в якій можна було легально провадити науково-дослідницьку роботу з вивчення історії, етнографії та статистики. Самотужки опанував фах правника, що дало йому змогу згодом, після запровадження в Російській імперії судової реформи 1864 р., тривалий час працювати в судових органах. Став першим дослідником адміністративно-судового устрою Гетьманщини.

7 червня 1865 р. О. Лазаревського призначили на посаду губернського секретаря «у селянських справах Присутствія», а 21 червня того ж року – ще й на посаду секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету. Членам цього комітету він запропонував програму вивчення Чернігівської губернії та ініціював видання «Записок Черниговского губернского статистического комитета»; після їх створення опублікував на сторінках «Записок…» низку власних наукових праць.

Працюючи в архіві Чернігівської казенної палати, О. Лазаревський відшукав там цінну історичну пам’ятку – Рум’янцевське «Описание Малоросії» (яке вважали втраченим), про що 16 листопада 1865 р. зробив відповідну доповідь на засіданні Статистичного комітету, а згодом – огляд 142 томів цієї великої праці. Рішуче протидіяв намаганням передати «Описание…» та інші архівні колекції до Петербурзької Академії наук, наполягаючи на тому, що писемні пам’ятки повинні зберігатись у тих місцях, де вони історично виникли. О. Лазаревський здобув визнання і як організатор національної архівної справи. Зокрема, сприяв створенню Чернігівської губернської вченої архівної комісії.

У листопаді 1868 р. був призначений членом Полтавського окружного суду. Протягом січня 1869 р. – липня 1872 р. – голова Кременчуцького суду. Від листопада 1872 р. – кандидат у мирові посередники, а з січня 1873 р. – мировий посередник Григорівської дільниці Конотопського повіту. Від квітня 1874 р. – член Ніжинського окружного суду. Від 1879 р. – товариш (заступник) голови Курського окружного суду.

У травні 1880 р., у зв’язку із призначенням товаришем голови Київського окружного суду, перебрався до Києва. Від грудня 1885 р. – член Київської судової палати. У Києві швидко став одним із провідних діячів українського національно-культурницького руху та засновників і активних авторів історико-етнографічного й літературного журналу «Киевская Старина» (у 1890–1891 рр. – його редактор).

Київський період життя О. Лазаревського був особливо продуктивним: у 1880–1902 рр. він опублікував 340 праць і збірок документів (у попередні роки – 81), переважно з історії Лівобережної України 17–18 ст. (Гетьманщини), джерельною базою яких стали здебільшого архіви в Чернігові (другої Малоросійської колегії, Генеральної військової канцелярії, дворянського депутатського зібрання, Чернігівської казенної палати та ін.). Головну увагу історик приділив дослідженню історії селянства – «Малороссийские посполитые крестьяне, 1648–1788» (1866), козацької старшини і шляхти – «Очерки старейших дворянских родов Черниговскої губернии» (1868), «Очерки малороссийских фамилий» (1875–1876), «Люди старой Малороссии» (1882–1888), адміністративно-судового устрою Гетьманщини – «Суды в старой Малороссии» (1898) та ін. Видав також важливі документальні публікації: «Дневник Н. Ханенка» (1884), «Сулимовский архив: Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХVІІ–ХVІІІ вв.» (1884; налічував 183 документи), «Мотыжинский архив: Акты Переяславского полка ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1890; 93 джерела), «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767)» у 3-х частинах (1893–1897), «Любецкий архив графа Милорадовича» (1898; 198 документів) та ін.

У 1880-х рр. розпочав готувати до друку низку фундаментальних робіт під загальною назвою «Описание Старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления». Планував описати 10 полків – адміністративно-територіальних одиниць, на які поділялася Українська козацька держава (вчений називав її Старою Малоросією). Встиг опублікувати матеріали щодо трьох із них – Стародубського (1888), Ніжинського (1893) та Прилуцького (1902). Перші два видання були відзначені Уваровською премією Петербурзької Академії наук. Вже завершений том 4 (Полтавський полк) не був надрукований з причини раптової смерті історика.

Заслугою О. Лазаревського є те, що він увів у науковий обіг велику кількість історико-статистичних матеріалів, генеалогічних, іконографічних, епістолярних та мемуарних джерел, родових архівів, які мають велике значення у вивченні історії Лівобережної України другої половини 17 – 18 ст. Саме він, спираючись на архівні документи, переконливо викрив дворянські фальсифікації історії України. Розробив методичні засади практичної археографії, вдосконалив правила публікації документів. Значним є доробок вченого і в галузі історіографії, дипломатики та сфрагістики.

О. Лазаревський брав діяльну участь в організації в Конотопі історичного архіву, у співпраці з видатним бібліографом С. Пономарьовим ініціював створення Конотопського повітового земського історичного музею (1900), якому подарував багато експонатів. С. Пономарьов одразу після смерті О. Лазаревського уклав перший хронологічний покажчик його праць, опублікований в «Киевской Старине» (1902).

image
Меморіальна дошка О.Лазаревському (м. Київ, вул. Володимирська,15; скульптор Василь Маркуш)
Свідченням заслуг О. Лазаревського як вченого-історика стало обрання його членом-кореспондентом Російського археологічного товариства (з 1860 р.), членом Київської археографічної комісії (з 1880 р.) і Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (з 1889 р.), членом, деякий час (1895–1896) – головою і товаришем голови, згодом – почесним членом Історичного товариства Нестора-Літописця, почесним членом Чернігівського статистичного комітету та Чернігівської губернської вченої архівної комісії.

За свою плідну діяльність був нагороджений орденами св. Анни II ступеня, св. рівноапостольного князя Володимира IV і III ступенів. Мав чин дійсного статського радника.

Помер у Києві, похований у Гирівці, на цвинтарі сільської церкви. Свою бібліотеку видань з історії України (понад 1 тис. назв) та особистий архів (майже 20 тис. рукописів) заповідав Київському університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка), частину документів – Чернігівському музею В. Тарновського-молодшого (нині – Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського). Родинний будинок і садибу в Гирівці, за домовленістю із братами, передав для облаштування в них безкоштовної школи (запрацювала восени 1879 р.) і до кінця життя підтримував її фінансово.

Дочка діяча, Катерина Лазаревська (1879–1939) під впливом батька стала відомим ученим, істориком, мовознавцем, археографом. Вона працювала в багатьох наукових установах ВУАН, у т. ч. головним бібліотекарем у відділі рукописів БАН УРСР (нині – Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського). Передала до цього відділу архів батька, що налічує понад 10 тис. документів другої половини 17–18 ст. та займалась його упорядкуванням (1937). Нині ці документи зберігаються у ф. I Інституту рукопису НБУВ.

Життя та діяльність О. Лазаревського досліджували багато вчених-істориків, зокрема Д. Багалій, В. Воронов, Н. Герасименко, М. Гуменюк, І. Корнєйчик, О. Оглоблин, В. Ринсевич, В. Сарбей, С. Сороковська, В. Шандра, Г. Швидько, О. Ясь. Бібліотеку вченого вивчала й описувала Є. Колесник.

Через півроку після смерті О. Лазаревського, 21 вересня 1902 р., Конотопське повітове земство на знак ушанування пам’яті та заслуг ученого, який 34 роки був членом цього виборного органу місцевого самоврядування, заснувало премію імені Олександра Лазаревського розміром у 300 руб., яку надавали за написання кращих робіт з історії України. Цю премію було поновлено в березні 1998 р., її вручають історикам та краєзнавцям у Конотопі й дотепер.

У Чернігові й Конотопі є вулиці Олександра Лазаревського. Його іменем також названо Конотопський міський краєзнавчий музей (до 1920 р. і після проголошення незалежності України), Навчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства – підрозділ Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка.

 

Твори

Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях / А. Лазаревский // Черниг. губерн. ведомости. – 1853. – № 45, 46.

Указатель источников для изучения Малороссийского края / Ал. Лазаревский. – Санкт-Петербург : В типографии Губернского правления, 1858. – Вып. 1. – II, 121 с. – Сост. указ. на стр. II.

Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в ХVІІІ в. / А. Лазаревский // Основа. – 1862. – № 5. – С. 82–89.

Малороссийские посполитые крестьяне (1648–1783 гг.): Историко-юридический очерк по архивным источникам / А. Лазаревский // Записки Черниговского губернского статистического комитета. – Чернигов, 1866. – Кн. 1. – С. 1–151 ; окр. вид. : Киев, 1908. – 108 с. ; Руська історична бібліотека. – Львів, 1903. – Т. 23. – С. 125–216.

Обозрение Румянцевской описи Малороссии : Полк Черниговский / А. Лазаревский. – Чернигов, 1866. – Вып. 1. – 138 с.

Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губернии / А. Лазаревский // Записки Черниговского губернского статистического комитета. – 1868. – № 2. – С. 35–148.

Галагановский фамильный архив / А. Лазаревский // Киев. Старина. – 1883. – № 11. – С. 452–469.

Сулимовский архив: бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХVІІ–ХVІІІ вв. / предисл. и ред. А. М. Лазаревского. – Киев, 1884. – ХХІІ, 316 с.

Описание старой Малороссии / А. Лазаревский. – Т. 1: Полк Стародубский. – Киев, 1888. – ХІV, 470, ХХХІ с. ; Т. 2: Полк Нежинский. – Киев, 1893. – ІІ, 521, ХХV с. ; Т. 3: Прилуцкий полк. – Киев, 1902. – ХІV, 462, ХХІІІ с.

Историко-статистические сведения о населенных местностях Конотопского уезда / Ал. Лазаревский. – Киев : Типогр. К. Н. Милевского, 1890. – 24 с. – Отд. отт. из памят. кн. Конотоп. земства.

Мотыжинский архив: Акты Переяславского полка ХVІІ–ХVІІІ вв. / под ред. А. М. Лазаревского. – Киев, 1890. – VІ, 223, ХVІІІ с.

Исторический очерк Батурина (1625–1760) / А. Лазаревский. – Киев : Типогр. В. И. Завадзкого, 1891. – 18 с. – Отт. из 6 кн. «Чтений в Историческом обществе Нестора Летописца».

Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767 гг.) / Изд. «Киевской Старины» под. ред. А.  Лазаревского. – Киев, 1893. – Ч.1 (1717–1725 гг.). – 329 с. ; Киев, 1895. – Ч.2. (1726–1729 гг.). – 342 с. ; Киев, 1897. – Ч.3. – 418 с.

Лубенщина и князья Вишневецкие : (1590–1648 гг.) / Ал. Лазаревский. – Киев : Типогр. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1896. – 56 с.

Любецкий архив графа Милорадовича / под ред. А. М. Лазаревского. – Киев, 1898. – Вып. 1. – 256, VІ с.

Очерки, заметки и документы по истории Малороссии Ал. Лазаревского : с рис. Т. Г. Шевченко и портретом Мазепы. – Киев : Типогр. Имп. Ун-та Св. Владимира, Н. Т. Корчак-Новицкого,1899. – 148 с. – Отд. отт.

Старинные польско-русские календари / А. М. Лазаревский. – Киев : Типогр. Т. Г. Мейнандер, 1900. – 22 с.

Джерела

Багалей Д. И. Новый историк Малороссии / Д. И. Багалей // Отчёт о 32-м присуждении наград графа Уварова». – Санкт-Петербург : тип. АН, 1891. – 148 с.

Василенко М. Олександр Матвієвич Лазаревський (1834–1902 рр.) : матеріали до його біографії  (з малюнками) /  М. Василенко // Україна. – 1927. – № 4. – С. 18–82.

Ткаченко М. Список праць О. М. Лазаревського і праць про нього / Микола Ткаченко // Український археографічний збірник. – Київ, 1927. – Т. 2. – С. LI–LXXX.

Лазаревська К. Шевченко і брати Лазаревські : дещо з родинного архіву Лазаревських / Катерина Лазаревська // Україна. – 1928. – № 4. – С. 46–51.

Сарбей В. Г. Невідомі праці О. М. Лазаревського / В. Г. Сарбей // Укр. іст. журн. – 1958. – № 5. – С. 170–174.

Гуменюк М. П. Библиографическая деятельность А. М. Лазаревского / М. П. Гуменюк // Совет. библиогр. – 1960. – № 4. – С. 72–80.

Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського / В. Г.Сарбей ; Акад. наук УРСР, Ін-т історії. – Київ : Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. – 192 с.

Сороковська С. В. Перший український бібліограф-історик (О. М. Лазаревський) / С. В. Сороковська // Укр. іст. журн.  – 1969. – № 2. – С. 114–116.

Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії : Дожовтневий період : [нариси] : монографія / І. І. Корнєйчик ; ред.-вид. від. Кн. палати. – Харків, 1971. – Про О. Лазаревського: с. 117–125.

Колесник Є. О. Бібліотека О. М. Лазаревського / Є. О. Колесник // Укр. іст. журн.  – 1987. – № 1. – С. 123–127.

Олександр Матвійович Лазаревський, 1834–1902 : матеріали до біобібліогр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії, Чернігів. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка ; [упоряд. І. М. Забіяка ; редкол.: П. С. Сохань (гол.) та ін. ; передм. І. Л. Бутича]. – Київ, 1994. – 78 с. – (Науково-довідкові видання з історії України ; вип. 37).

Герасименко Н. О. Епістолярні джерела у науковій спадщині О. М. Лазаревського  / Н. О. Герасименко // Історіографічні дослідження в Україні. – Київ, 2007. – Вип. 17. – С. 106–120.

Воронов В. О. М. Лазаревський як історик та археограф / В. Воронов // Укр. іст. журн. – 2009. – № 3. – С. 48–67.

Лазаревський О. О. «Істориками, як і поетами, народжуються…» : життя і творчість Олександра Матвійовича Лазаревського / О. О. Лазаревський. – Київ : Пульсари, 2009. – 75, [3] с. : іл., портр.

Ясь О. В. Два образи Старої України: візії О. Лазаревського й О. Оглоблина // Укр. іст. журн. – 2009. – № 3. – С. 67–92.

Дмитрієнко М. Портретний живопис як джерело генеалогічних досліджень О. М. Лазаревського / М. Дмитрієнко, О. Походяща // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики / НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2010. – Вип. 17. – С. 95–110.

Герасименко Н. Олександр Лазаревський: життя і творчість (1834–1902 рр.) / Неля Герасименко ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ, 2012. – 179 с.

 

 

­__________________

 

Другу Шевченка відкрили меморіальну дошку в центрі Києва // Вечірній Київ

Лазаревський Олександр Матвійович (1834–1902)// Електронна бібліотека «Україніка»

Олександр Лазаревський – невтомний дослідник української старовини / Мар'яна Шевелєва // Український інтерес

Повертаючи народу історичну пам'ять: до 180-річчя від дня народження Олександра Лазаревського

Зворський Сергій Леонідович
Статтю створено : 16.01.2023
Останній раз редаговано : 16.01.2023