За місяць : 1107
статей : 1008
«Книжка» – перший українcькомовний книгознавчий і критико-бібліографічний журнал на теренах Галичини. Друкувався з травня 1921 р. по грудень 1923 р. у м. Станиславові (нині – Івано-Франківськ).
Офіційний видавець – видавництво «Бистриця», власником якого і відповідальним редактором «К.» був педагог, бібліограф, пластовий і політичний діяч Іван Чепига (1892–1953). Майже в кожному числі «К.» він виступав і як автор статей, рецензій, бібліографічних оглядів, підписуючи більшість із них псевдонімом І. Зеленкевич та криптонімами І. Ч-а, І-а. Загалом вийшло з друку 26 чисел часопису (фактично – 9, оскільки через фінансову скруту після 3-го числа наступні виходили об’єднаними, по 3-4 числа під однією обкладинкою; у 1923 р. «К.» вийшла двома випусками, по 5 чисел у кожному). Обсяг чисел – змінний, в середньому 16 сторінок кожне, протягом календарного року нумерація сторінок валова. Наклад випусків – пересічно 2 тис. пр.
«К.» розсилалася в українські осередки культурного й освітнього життя – у всі читальні філій львівської «Просвіти», товариства клубного типу, керівникам шкіл, книгарням Галичини. (у 1921 р., – безкоштовно; в наступні два роки безоплатно надходила в публічні бібліотеки, культурно-освітні товариства та до редакцій часописів).
У перших двох числах «К.» мала підзаголовок «Неперіодичний вісник українського книжкового руху». Надалі термін «неперіодичний» у підзаголовку не застосовувався, натомість зазначалось, що журнал є органом Союзу українських книгарень і накладень і виходить щомісяця. Як безкоштовний додаток до «К.», адресований насамперед бібліотекам, у 1923 р. вийшли з друку два випуски «Всеукраїнської бібліоґрафії» за редакцією І. Калиновича, що охоплювала видання за зазначений рік українською мовою та про Україну, незалежно від місця їх виходу у світ. Задля наповнення цього покажчика редакція журналу зверталася до всіх видавців і видавництв з проханням надсилати по одному примірнику своїх видань, виконуючи тим самим функцію західноукраїнської книжкової палати і поточної бібліографічної реєстрації друків.
Концептуально «К.» фактично продовжувала справу популяризації українського друкованого слова за зразком журналу «Книгарь» (Київ, 1917–1920) і видавалася передусім в інтересах видавців і книгарів. Відтак основна увага на її сторінках відводилась питанням поширення друків за допомогою не лише книготорговельної реклами у друкованих виданнях, а й книгарень, публічних бібліотек (читалень, випозичалень). У вступній (програмній) статті, якою відкривається перше число журналу, зазначено, що «К.» «має на меті нотувати докладно всі прояви нашого умового руху, по можности всіх українських земель, а далі має пособляти розширенню українського друкованого слова, можливо в найширших масах українського народу». Бібліотечна та бібліографічна тематика також стала помітною складовою змісту журналу й охоплювала як західноукраїнські землі, що входила до складу Польської Республіки, так і радянську Україну та українську діаспору у світі.
Протягом усього часу виходу журналу зберігалося стале групування публікацій; кожне його число вміщувало чотири розділи: I. Статті (науково-популярного та публіцистичного характеру з актуальних питань книгознавства і книгопоширення, культурних процесів в Галичині); II. Рецензії; III. Бібліографія; IV. Хроніка. Оголошення.
До співпраці з часописом І. Чепига залучав багатьох відомих учених, діячів культурно-освітнього і бібліотечного руху, бібліографів, журналістів: Л. Биковського, І. Борщака, М. Галущинського, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, З. Кузелю, Б. Заклинського, І. Калиновича, В. Короліва-Старого (першого редактора «Книгаря»), О. Назарука, Б. Ржепецького, С. Сірополка, М. Чайковського та ін. З-посеред іноземних авторів у журналі вміщено статтю М. Горького «Про значіння письменства» (1922, чис. 4–7).
Бібліотечна проблематика в «К.» репрезентована статтями: «Діточі бібліотеки» Л. Бачинського (про необхідність організації учнівських бібліотек при школах та гімназіях); «Тайна і святиня книги ( Бібліографічні замітки)» І. Калиновича (про роль бібліотеки в культурному розвитку людства, зі стислим оглядом найвідоміших книгозбірень світу); «Роля книжки на селі» М. Галущинського (про важливість залучення селян до друкованого слова та бібліотек зусиллями українських культурницьких товариств). Історичну цінність має велика стаття «Радянська бібліотека» Є. Грицака про його дворічну роботу завідувачем книгозбірні при цукроварні в с. Могильне, нині Голованівського р-ну Кіровоградської обл. (побутові умови та матеріальний стан бібліотекарів, характеристика фонду, статистика відвідувань, читацькі інтереси, вимоги до бібліотекарів, політична атмосфера та ін.). Цьому ж автору (згодом відомому педагогу, мовознавцю, публіцисту) належать «Матеріали до анкети на тему: "Що читає українська шкільна молодь, та що їй подобається? », що містять виклад міркувань щодо проведення соціологічного опитування школярів про їхні читацькі уподобання. С. Сірополко закликав львівську «Просвіту» дослідити духовні потреби населення і на цій основі вибудовувати видавничий репертуар. І. Чепига висвітлив діяльність Українського наукового інституту книгознавства.
Практичні питання бібліографування українських друків розкрито у низці статей І. Калиновича: «Польські причинки по українознавству: бібліографія»; «Праці українців на чужих мовах». Науковий інтерес має його публікація «Над якими бібліографічними творами працюють у нас?» (під псевдонімом Демко Лютай); висвітлення новітніх бібліографічних проєктів за авторством С. Єфремова, М. Плевака, В. Дорошенка, І. Калиновича, І. Кревецького під тим же заголовком продовжив З. Кузеля. Стаття А. Луніва «Про значіння бібліографії та її стан на Україні» містить інформацію про організацію бібліографічної справи в УСРР, зокрема про провідні центри бібліографії – Головну Книжну Палату (нині – Книжкова палата України) та Всенародну бібліотеку України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) та про активізацію бібліографічної справи в Західній Україні. В. Дорошенко у статті «Український видавничий рух на Радянській Україні в 1920 році» навів статистичні відомості про видання українською та російською мовами та подав бібліографічний реєстр видань Всеукраїнського державного видавництва українською мовою за зазначений рік. Д. Дорошенко охарактеризував діяльність українських видавництв поза Галичиною у 1918–1921 рр. (у Києві, Катеринославі (нині – Дніпро), Відні, Харкові), додавши список надрукованих ними видань.
Поточна та критична бібліографія у відповідному розділі, окрім реєстрів нових друків початку 1920-х років, містила й різноманітні тематичні списки літератури, інформацію про українські видавництва і періодичні видання, видавничо-торговельні списки книжок. Ці відомості суттєво полегшували працю західноукраїнських бібліотекарів з вибору найкращих видань для комплектування фондів їхніх книгозбірень в умовах обмежених коштів.
Так само корисним для них був розділ рецензій на нові книжки, насамперед на твори художньої літератури. Значна частина рецензій мали рекомендаційний характер.
У розділі «Хроніка» подавалась інформація про основні події тогочасного культурного життя на українських землях, у т. ч. про бібліотечну справу.
Попри затребуваність «К.» серед видавців, книгарів, бібліографів, бібліотекарів І. Чепига припинив видання часопису через важку економічну кризу і гіперінфляцію 1923–1924 рр. у Польській Республіці. Так само на деякий час припинилась і діяльність Союзу українських книгарень і накладень. Справу, започатковану «К.», невдовзі продовжили її наступники – «Бібліотечний порадник» (Львів, 1925–1926), «Книжник» (1927), «Що читати?» (1928–1929), «Українська книга» (1937–1939) та інші українські часописи на теренах Західної України.
У складний час після завершення Першої світової війни журнал «К.» став помітним явищем у процесах відновлення українського культурного життя в Галичині, залучення населення до читання, важливим помічником видавців, книгарів, працівників читалень і публічних бібліотек, важливим джерелом відомостей про видавничий репертуар початку 1920-х років. Зусиллями І. Калиновича, В. Дорошенка, Д. Дорошенка. І. Чепиги та інших діячів часопис фактично заклав підвалини відновлення й подальшого розвитку бібліографічної діяльності в регіоні.
Оцифровані числа «К.» доступні в електронній бібліотеці «Культура України».
Бутрин М. Л. Бібліографічні інформація на сторінках української преси в Галичині 20–30-х років ХХ ст. / М. Л. Бутрин // Українська періодика: Історія та сучасність : тези доп. і повідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9-10 груд. 1993 р.) / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Наук.-дослідний центр періодики. – Львів, 1993. – С. 206–211.
«Книжка»: Неперіодичний вісник українського книжкового руху // Періодика Західної України 20 – 30-х рр. XX ст.: Матеріали до бібліографії / за ред. М. М. Романюка; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. – Львів, 2000. – Т. 3. – С. 62–66.
Рибчинська Н. «Книжка» (1921–1923): історико-книгознавчий аспект // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. / Н. Рибчинська ; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. – Львів, 2000. – Вип. 7/8. – С. 121–135.
«Книжка» (1921–1923): Вістник українського книжкового руху: сист. покажч. змісту / упоряд. С. Когут ; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. – Львів, 2003. – 98 с.