За місяць : 606
статей : 1058
Каталографія (від грец. κατάλογος – список, перелік і γράϕω – пишу, креслю, малюю) – термін, що застосовувався до 1930-х рр. для означення загальних правил і методики бібліографування видань, передусім для бібліотечних каталогів; складова описового каталогізування.
Синонімічний термін – «карткографія», запропонований завідувачем Українського бібліографічного інституту (структурного підрозділу Головної Книжної палати, нині – Книжкова палата України) Ю. Ковалевським на початку 1920-х рр., не набув поширення.
До останньої чверті 19 ст. у світовій бібліотечній практиці не існувало загальноприйнятих (уніфікованих) правил описування друкованих видань та їх відображення в рукописних, друкованих і карткових каталогах, існували лише правила та інструкції окремих великих книгозбірень, що стосувалтся техніки бібліографічного описування. Бібліотекарі керувалися власними уявленнями про ці елементи бібліотечної техніки, фіксували їх на свій розсуд. Це спричиняло хаотизацію та неузгодженість у діяльності бібліотек. Навіть у різних книгозбірнях, що функціонували в межах одного великого міста, бібліотечні каталоги й бібліографічні списки мали значні відмінності в описі видань. Загалом перевагу надавали класифікації видань за тією чи іншою системою, а не їх описуванню.
Перші теоретичні та методичні намагання уніфікувати правила укладання бібліографічного опису під загальним терміном «каталографія» здійснено в США, де бібліотечна спільнота була найбільш організованою, мала власних лідерів (М. Дьюї, Ч. Кеттер та ін.) й гуртувалася навколо створеної в 1876 р. у Філадельфії Американської бібліотечної асоціації (The American Library Association – ALA) – першого у світі професійного об’єднання бібліотекарів.
Саме в США розроблено і видано першу каталографічну інструкцію (1872), яку з часом взяли в користування більшість книгозбірень Північної Америки, а згодом й інших континентів. У 1876 р. Ч. Кеттер опублікував «Правила для укладання словникового [предметного] каталога». У них учений уперше чітко сформулював принципи описування, що зводяться до двох основних положень: видання описуються під іменем автора, якщо ж він невідомий – під першим словом заголовка. У Великій Британії, передусім у бібліотеці Британського музею (з 1972 р. – Британська бібліотека, національна за своїм статусом), за американським прикладом у 1878–1883 рр. підготували власний, докладніший варіант інструкції. Задля усунення розбіжностей у цих документах у 1908 р. опубліковано відомий звід бібліотечних правил, т. зв. англо-американську інструкцію, вона нині (під назвою «Англо-американські правила каталогізації» (Anglo-American Cataloguing Rules)) застосовується в багатьох бібліотеках світу, що тяжіють до англо-саксонської культури.
Ще одну каталографічну інструкцію розробили та видали в 1899 р. у Прусії для 11 великих наукових бібліотек цього німецького королівства. Вона також мала послідовників у кількох країнах Європи (Австро-Угорщині, Швейцарії, частково в Італії, Росії та ін.).
Питання К. та уніфікації правил каталографічного опису, принаймні для бібліотек одного типу, розглядали у своїх ґрунтовних працях такі відомі бібліотекознавці, як англієць А. Паніцці, француз Л. Деліль, німці К. Дзяцко, Г. Шнайдер.
На початку 20 ст. англо-американська та пруська каталографічні інструкції мали принципову відмінність: у першій з них визначальним в описі видань є «автор» / «колективний автор»; у пруській – «порядкове слово». Більшість країн світу орієнтувалися на англо-американські каталографічні правила і на їх основі розробляли власні національні інструкції з описування творів друку. Значним був і вплив на цю справу Міжнародного бібліографічного інституту (Institut international de bibliographie, МБІ), заснованого в 1895 р. в Брюсселі за ініціативою П. Отле і А. Лафонтена, а також міжнародних бібліографічних конгресів, які періодично скликав МБІ.
У Російській імперії проблеми методологічних підходів до описування книг та відповідних інструктивних матеріалів на початку 20 ст. розробляли бібліотечні фахівці Ю. Бітовт, О. Бєлов, Б. Борович, А. Калішевський, А. Торопов та ін. Уперше питання уніфікації описування видань порушив бібліограф з м. Бірськ Уфимської губернії П. Унде-Попов у доповіді «О системе каталога и о библиографических приложениях-карточках при вновь выходящих книгах» на Першому всеросійському з’їзді із бібліотечної справи в Санкт-Петербурзі (1911). До питань каталографії звертались і в Російському бібліографічному товаристві. Результатом обговорень стала публікація невеличкої брошури «Каталография» (Москва, 1913), підготовленої групою осіб під керівництвом колишнього першого директора бібліотеки Томського університету, історика, археолога, проф. С. Кузнецова, де містився стислий виклад техніки бібліографічного опису.
Під таким же заголовком досвідчений бібліотечний діяч М. Аблов у 1921 р. в м. Кінешма (нині Івановської обл. РФ) готував до друку невеличку книжку, яку, за деякими відомостями, недодруковано, і вона є раритетом. Термін «каталографія» почали дедалі частіше вживати в публікаціях з теоретичних і практичних питань бібліотечної техніки, однак це були поодинокі, скорочені й неточні переклади із зарубіжних джерел, і тому їхня корисність була незначною. У перекладі російською мовою існували дуже стислі «Каталографічні правила» МБІ, інші праці компілятивного характеру, що вирізнялися формалізмом і були мало придатними для описування радянських видань.
Станом на початок 1920-х рр. в Україні, як і в СРСР каталогізатори та бібліотекарі не мали системних знань щодо вимог і правил заповнення каталожних карток. Відтак у бібліотечних установах інформація в картках подавалася в довільному порядку, залежно від тих чи тих традицій та уявлень осіб, що виконували цю роботу.
За пропозицією Л. Хавкіної для розроблення уніфікованої каталографічної інструкції, потреба в якій (на тлі необхідності розгортання централізованого каталогізування в книгозбірнях і друкування карток для них) відчувалася дедалі гостріше, влітку 1922 р. було створено спеціальну (каталографічну) комісію на чолі з А. Калішевським, до якої ввійшли представники найбільших наукових бібліотек Москви. Ще до завершення роботи комісії і вироблення нею єдиної каталографічної інструкції для бібліотек РРФСР вийшла велика праця завідувача відділу Російської центральної (з 1936 р. – Всесоюзної) книжкової палати, редактора державного бібліографічного покажчика «Книжная летопись», члена Українського бібліологічного товариства (1928–1929) Є. Шамуріна «Каталография. Руководство к библиографическому описанию книги» (Ленінград, 1925). Для того часу це були вичерпні настанови з описування творів друку. Праця викликала значний резонанс у середовищі бібліотекознавців, стала помітним явищем у радянській бібліотечно-бібліографічній сфері й здобула позитивну оцінку А. Калішевського, В. Козловського, М. Рубакіна та інших авторитетних фахівців. Водночас вона піддавалася загалом справедливій критиці за надмірну деталізацію бібліографічного опису. Є. Шамуріну дорікали за формалізм, педантичність, академічність і незручність окремих пропонованих ним положень, зокрема щодо колективних авторів (С. Боровий, С. Шестериков).
Спираючись на напрацювання попередників, англо-американську каталографічну систему, власний досвід роботи на посадах завідувача відділу бібліографії в Татдержвидаві (Казань) і одночасно в. о. директора Книжкової палати Татарської АРСР, Є. Шамурін запропонував в К. низку єдиних на території СРСР вимог і правил: запровадження встановленого МБІ міжнародного стандартного розміру каталожної картки (125 х 75 мм); чіткий порядок розташування елементів опису в записі та ін. Учений вважав, що бібліографічний опис має бути так само точним і незмінним, як математична формула.
Елементи опису для кращого візуального сприйняття Є. Шамурін виокремлював у чотири абзаци в чіткій послідовності, з визначеними розділовими знаками:
абзац 1-й, автор: прізвище, ім’я по батькові, звання.;
абзац 2-й, дата: рік. – заголовок і підзаголовок (з тими розділовими знаками, що є в оригіналі).;
абзац 3-й: місце видання, видавець, друкарня. Формат. Кількість сторінок, ілюстрації і додаткова пагінація. Ціна. серія та над заголовок. Наклад (надзаголовок – завжди у круглих дужках);
абзац 4-й: особливості – відомості про оформлення книги та ін., на розсуд схедографа (особи, яка заповнює каталожну картку); цей термін, як і назва процесу заповнення карток, – «схедографія», запропоновані автором, але вони не закріпились у вжитку бібліотекарів-практиків, як і термін «колляція» / «коллація», яким означували інформацію, що наводиться після вихідних відомостей.
Питання щодо координації та унормування бібліографічної роботи обговорювали на Першій конференції наукових бібліотек УСРР (Київ, 28–31 грудня 1925 р.), скликаній за дорученням Українського головного управління науковими установами (Укрнауки) при Наркоматі освіти УСРР. З цієї тематики, у т ч. проблем централізованої К., було виголошено п’ять (найбільша кількість) доповідей відомих фахівців (М. Сагарда, С. Рубінштейн, М. Годкевич та ін.). Так, С. Рубінштейн наголошував, що «…централізована каталографія буде мати дуже велике значення для наукових бібліотек України: вона розвантажить бібліотеки від деяких технічних функцій і буде сприяти бібліографічній праці». В. Козловський виступив із доповіддю «Єдина каталографічна інструкція», в якій підкреслив, що без єдиних каталографічних правил, принаймні у межах певного типу бібліотек (насамперед наукових), неможливе виконання спільних робіт із укладання бібліографічних покажчиків, репертуарів, зведених каталогів, ведення книгообміну, функціонування централізованих довідкових бібліографічних служб (бюро) різного рівня. Виходячи з потреб бібліотечної практики, бібліографічних і культурно-історичних особливостей України, науковець запропонував розробити три адаптовані для вітчизняних установ варіанти каталографічної інструкції: власне бібліографічний, повний бібліотечний і скорочений бібліотечний. Для кожного з цих типів має бути визначено, які саме елементи опису є обов’язковими.
Помітний внесок у розроблення теорії та практики К. зробила Бібліографічна комісія Всеукраїнської академії наук (ВУАН), заснована президією Укрнауки в серпні 1926 р. на виконання резолюції згаданої конференції. Одночасно (також відповідно до постанови Першої конференції наукових бібліотек УСРР) діяла і Каталографічна комісія ВУАН, яка з квітня 1927 р. приєдналася до Бібліографічної комісії ВУАН і надалі діяла як її Каталографічна підкомісія. До роботи в цих громадських організаціях активно долучалися й члени Науково-дослідної комісії бібліотекознавства і бібліографії Всенародної бібліотеки України (ВБУ, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). За підсумками колективного розгляду схвалено «Основні положення скороченого бібліографування», розроблені В. Козловським і призначені для потреб ВБУ. Вони мали сприяти уніфікації опису в наукових бібліотеках для складання бібліографічних матеріалів. Спонукальною причиною для запровадження скорочень була необхідність в економії місця на каталожній картці та паперу для друкованих бібліографічних посібників.
За планом роботи Каталографічної підкомісії на 1929/30 рр. ставилося завдання підготувати проєкт правил української каталографічної інструкції із конкретними прикладами, який планували подати на широке обговорення в колі фахівців для остаточного вироблення української інструкції. У підкомісії ця робота ґрунтувалася на правилах англо-американської, пруської, італійської інструкцій, проєктів аналогічних французьких і польських документів, з використанням синоптичної (зведеної) таблиці цих правил. Видати каталографічну інструкцію передбачалося у перспективних планах роботи Бібліографічної комісії ВУАН на 1931–1934 рр. Однак ці задуми не було реалізовано внаслідок відсутності фінансування, зупинення політики українізації і розгортання репресій проти українських діячів культури та науки, розгрому багатьох наукових інституцій. Натомість під керівництвом Н. Войтенко підготовлено два варіанти «Скороченої каталографічної інструкції Української книжкової палати» та проєкт «Каталографічної інструкції Книжкової палати УСРР» (1935), де викладено правила бібліографічного описування різних видів книжкових видань на основі однотипності, єдиної форми опису, чітких правил щодо умовних скорочень слів, розділових знаків, застосування різних шрифтів для візуального розрізнення окремих елементів опису. Опис видань став спрощеним унаслідок вилучення несуттєвих відомостей; на багатотомні видання пропонувалося складати зведений опис.
Питання уніфікації основних принципів складання описів розглядали на Всесоюзній нараді з теоретичних питань бібліотечної справи і бібліографії (1936). Всесоюзна книжкова палата того ж року видала інструкцію з викладом загальних рекомендацій з книгоопису, в основу якої покладено «Каталографічну інструкцію Книжкової палати УСРР».
Від кінця 1930-х рр. в СРСР термін «каталографія» почав виходити з наукового обігу. У повоєнний час, із запровадженням за участю проф. Є. Шамуріна «Единых правил по описанию произведений печати для библиотечных каталогов» (1949, том І), термін вийшов з ужитку.
К. необхідно розглядати як порівняно короткий, але важливий історичний і практичний етап у процесі вироблення правил та уніфікації бібліографічного опису, його удосконалення. Багато елементів із правил К. залишаються чинними й дотепер.
Унде-Попов П.А. О системе каталога и о библиографических приложениях-карточках при вновь выходящих книгах / П. А. Унде-Попов // Труды Первого Всероссийского съезда по библиотечному делу, состоявшегося в С.-Петербурге с 1-го по 7-ое июня 1911 г. : в 2 ч. – Санкт-Петербург : Тип. М. Меркушева, 1912. – С. 110–114.
Каталография : [Техника библиографического описания книг : правила, сост. группой чл. Комис. Сиб. библиогр. под рук. проф. С. К. Кузнецова]. – Москва : Тип. П. П. Рябушинского, [1913]. – 11 с. – Без тит. арк. і обкл.
Аблов Н. Н. Каталография / Аблов Н. Н. – Кинешма, 1921. – 64 с.
Ковалевський Ю. Правила картографії / Ю. Ковалевський. – Київ : Село-книга, 1923.
Шамурин Е. П. Каталография. Руководство к библиографическому описанию книг : применяется в Рос. центр. кн. палате / Е. П. Шамурин. – Ленинград : Колос, 1925. – 152 с.
Калишевский А.И. [Рецензия] / А. И. Калишевский // Красный библиотекарь. – 1925. – № 7. – С. 95–96. – Рец. на кн.: Шамурин Е. И. Каталография / Е. И. Шамурин. – Ленинград : Колос, 1925. – 149 с.
Козловський В. О. Єдина каталографічна інструкція // Бібліотечний збірник / Всенар. б-ка України при УАН. – 1926. – Ч. 1 : Праці першої конференції наукових бібліотек УСРР. – С. 122–127.
Шамурин Е. И. Библиографическая каталогизация и каталография (Опыт теоретического обоснования) / Е. И. Шамурин // Библиографическое дело : сб. / ред. Н. Ф. Яницкий. – Москва ; Лениград : Госиздат, 1927. – С. 123–142.
Годкевич М. До майбутньої каталографічної інструкції (критичні нотатки) / Годкевич М. // Методологічний збірник. – Київ, 1928. – Вип. 1. – С. 151–171.
Козловський В. О. Спільні каталоги / В. О. Козловський // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – Київ, 1928. – № 2. – С. 35–49.
Указатель наиболее важных терминов, употребляемых в каталографии. – Москва, 1928. – 64 с.
Боровий С. Я. Наукова бібліотека в сучасних умовах / С. Я. Боровий. – Київ, 1930. – 67 с.
[Козловський В. О.] Каталографічна підкомісія Бібліографічної комісії ВУАН // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – Кн. 4. – 1930. – С. 92–93. – Підпис: В. К.
____________________________________
Гиляревский Р. С. Развитие принципов книгоописания. Краткий очерк