За місяць : 1226
статей : 980
Закон України «Про обов’язковий примірник документів» – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що визначає правові засади функціонування системи обов’язкового примірника документів та регулює інформаційні відносини, пов’язані з поповненням національного інформаційного фонду України. Прийнятий Верховною Радою України 9 квітня1999 р. (№ 595-XIV). У подальшому закон зазнавав деяких змін. Поточна редакція є чинною від 13 грудня 2022 р.
Законом визначено суб’єкти та об’єкт відносин, що виникають у процесі функціонування системи обов’язкового примірника документів. Суб’єктами є юридичні особи усіх форм власності та фізичні особи, які виготовляють, публікують і доставляють обов’язковий примірник документів, та юридичні особи, які одержують, зберігають і використовують обов’язковий примірник документів.
Об’єкт – обов’язковий примірник документів, який підлягає доставлянню виробниками документів одержувачам документів, визначених цим Законом (ст. 5).
Дія Закону поширюється на всі види носіїв інформації. Законом уперше додано до переліку видів документів, що належать до обов’язкового примірника, електронні документи. Перелік також містить:
– видання текстові, нотні, картографічні, образотворчі;
– видання, аудіопродукцію та інші документи для сліпих;
– аудіо-, візуальну, аудіовізуальну продукцію (кіно-, відео-, фото-, фонодокументи);
– нормативно-правові акти у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;
– патентні документи (ст. 6).
Законом визначені й ті види документів, що не підпадають під систему обов’язкового примірника: а) з обмеженим доступом; б) управлінського та особистого характеру; в) в одиничному виконанні.
Законом закріплено обов’язки та права виробників документів та одержувачів обов’язкового примірника. Зокрема, виробники документів доставляють всі або окремі за їх профілем чи/та видом:
– обов’язковий безоплатний примірник видань – Книжковій палаті України, національним, у т. ч. спеціалізованим, всеукраїнським бібліотекам загальнодержавного значення, Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації, та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у видавничій сфері;
– обов’язковий безоплатний примірник видань, що виготовляються (у т. ч. публікуються) на відповідній території – універсальним бібліотекам (Автономної Республіки Крим та обласним);
– обов’язковий безоплатний примірник патентних документів – державним центрам науково-технічної та економічної інформації, всеукраїнським (загальнодержавного значення) галузевим бібліотекам;
– обов’язковий безоплатний примірник видань, аудіопродукції та інших документів для сліпих – Центральній спеціалізованій бібліотеці Українського товариства сліпих;
– обов’язковий безоплатний примірник малотиражних документів – Книжковій палаті України та національним бібліотекам тощо.
Виробники документів мають право на безоплатне:
– опублікування одержувачами документів бібліографічної інформації про виготовлені виробниками документи у виданнях державної бібліографії і централізованої каталогізації сигнальної та реферативної інформації;
– занесення бібліографічної інформації до автоматизованих банків даних;
– отримання фактографічних даних щодо документів, які зберігаються одержувачами документів, та їх тимчасове використання з виробничою метою.
Одержувачі документів мають право на заміну виробниками документів неякісного обов’язкового примірника документів на якісний у місячний термін з часу його отримання та придбання документів, що не були доставлені їм виробниками документів як безоплатний обов’язковий примірник документів у встановленому законодавством України порядку, та компенсацію витрат, пов'язаних з їх придбанням.
Одержувачі документів зобов’язані провадити реєстрацію, наукову систематизацію обов’язкового примірника документів; забезпечувати технічні, санітарно-гігієнічні умови для зберігання обов’язкового примірника документів; надавати обов’язковий примірник документів юридичній або фізичній особі у тимчасове користування; створювати автоматизовані банки даних, електронні каталоги тощо (ст. 8, 9).
Важливим моментом є і законодавче визначення факту обміну обов’язковими примірниками з іноземними державами, що здійснюється за чинними міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ст. 12).
Контроль за своєчасним доставлянням обов’язкового примірника документів покладено на спеціально уповноважені органи з питань реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах (ст. 13).
Зазначеним Законом на державному рівні визначено види документів правочинного депонування, установи-депозитарії та установи-депозитори, а також правила депонування, що передбачають кількість обов’язкових примірників, строки їхнього передавання та умови оплати поштових витрат.
Усі видання всіма мовами, що вийшли в Україні, у т. ч. малотиражні (до 100 пр.), отримують три організації: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського – у двох примірниках; Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого і Книжкова палата України – в одному примірнику. Інші організації отримують неповний комплект обов’язкового примірника документів.
Закон відіграє ключову роль у комплектуванні національного бібліотечного фонду, у документопостачанні всіх видів і типів бібліотек. Практичні питання реалізації положень Закону, зокрема перелік отримувачів обов’язкового примірника, регулюються Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів» від 10.05.2002, № 608). У подальшому до цього документа регулярно вносилися чергові зміни і доповнення новими постановами Кабінету Міністрів України, зокрема: від 27.06.2003, № 98, від 17.09.2003, № 1479, від 24.03.2004, № 387, від 08.12.2009, № 1321 та ін.
З роками від часу ухвалення Закону окремі його положення піддаються критиці, оскільки вони не вповні відповідають новим бібліотечним реаліям, вимогам ринкової економіки, рівню новітніх інформаційних технологій та видавничої сфери. Це стосується, передусім, правового визначення окремих понять, оперативності надходження документів до установ-депозитаріїв і відсутності чітко прописаних у Законі механізмів контролю за своєчасним та повним доставлянням обов’язкового примірника та санкцій до порушників.
Чепуренко Я. Система обов’язкового примірника документів України: новий етап розвитку / Чепуренко Я. // Бібл. вісник. – 1999. – № 4. – С. 9–12.
Соляник А. Закон, якого довго чекали...: (до річниці прийняття Закону України «Про обов’язковий примірник документів») / Алла Соляник // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 5. – С. 13–15.
Костенко Л. Система обов’язкового примірника книжкових видань: стан, тенденції та проблеми функціонування / Леонід Костенко // Вісн. Кн. палати. – 2006. – № 2. – С. 6–9.
Перепелицина Г. Отримання обов’язкового примірника документів Національною парламентською бібліотекою України: проблеми и перспективи / Г. Перепелицина // Бібліотека і книга у контексті часу : зб. наук. ст. міжнар. наук.-практ. конф., 11–13 трав. 2006 р., м. Київ / С. Басенко, Н. Маслова-Зоріна (уклад.); Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2006. – С. 190–198.
Сенченко М. Де губиться обов’язковий примірник? : про скарби Держ. арх. друку Кн. палати : [бесіда з дир. Кн. палати України М. Сенченком, заст. голови Держ. ком. телебачення та радіомовлення В. Шевченком, генеральним дир. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського О. Онищенком / записала Світлана Божко] // День. – 2009. – 9 жовт. – С. 6.
Поляков В. Законодавча база системи обов’язкового примірника документів України: історія та сучасність / Віталій Поляков // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 1. – С. 6–9; № 2. – С. 6–9.
Поляков В. Обов’язкові примірники книжкової продукції державних видавництв сфери управління Держкомтелерадіо України у 2011 році: стан і проблеми контролю / Віталій Поляков // Вісн. Кн. палати. – 2012. – № 4. – С. 3–5.
Жигун Т. Аналіз стану доставляння обов’язкових примірників видань України у 2019 році / Тетяна Жигун, Тетяна Устіннікова // Вісн. Кн. палати. – 2020. – № 5. – С. 20–26.