За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Загоро́вський Євген Олександрович [26.07(07.08).1885, Харків – 22.02.1938, Одеса] – історик-регіонознавець, педагог, книгознавець, бібліограф, джерелознавець.
Нащадок давнього волинського шляхетського роду Загоровських. Народився в сім’ї професора кафедри цивільного права юридичного факультету Харківського університету Олександра Загоровського та дочки мирового посередника, уродженої Наталі Забелло; молодший брат Микола у 1920–1930-х роках – відомий гідробіолог, лімнолог, професор, письменник, популяризатор природничо-наукових знань.
У 1892 р. родина переїхала в Одесу, де батько посів місце ординарного професора кафедри цивільного права та судочинства Імператорського Новоросійського університету (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). В автобіографії Є. Загоровський зазначав, що «виріс у обстановці наукової праці, чим і зумовлений ранній інтерес до науки і прагнення увійти до складу наукових працівників». Завдяки широким контактам батька вже в юнацькі роки він мав нагоду познайомитися з видатними науковцями, зокрема М. Василенком.
Закінчив Другу одеську гімназію зі срібною медаллю (1904). Навчався на історичному відділенні історико-філологічного факультету Новоросійського університету (1904–1909), після його закінчення продовжив навчання на юридичному факультеті (1909–1911). Слухав курси М. Попруженка «Історія західних слов’ян», О. Грушевського «Нарис української історії», «Історія Литовсько-руської держави». У 1911 р. Є. Загоровського залишили в університеті на кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання під керівництвом відомого історика професора І. Линниченка. Ще студентом Є. Загоровський студіював історію Півдня України, згодом працював над магістерською дисертацією «Новоросія у другій половині XVIII ст.». З 1911 р. був членом Одеського бібліографічного товариства, що діяло при Новоросійському університеті та об’єднувало учнів І. Линниченка, засновника і незмінного голови товариства. Наукову активність виявляв також в Історико-філологічному товаристві при університеті, Одеському товаристві історії та старожитностей.
Перші праці Є. Загоровського були надруковані здебільшого у виданнях згаданих товариств на початку 1910-х рр. За сприяння І. Линниченка статтю молодого одеського вченого надрукувало також Київське відділення Російського військово-історичного товариства.
Наприкінці 1916 р., успішно склавши іспит на ступінь магістра російської історії, Є. Загоровський був затверджений у званні приват-доцента кафедри російської історії історичного факультету Новоросійського університету. Читав спецкурси з історії Півдня України, історії українського козацтва, вів семінарій, де студіював зі студентами історичні першоджерела. Вільно володів німецькою, французькою, італійською та англійською мовами, у 1920-ті роки опанував українську мову.
У 1918–1920 рр. викладав аналогічні курси в жіночих гімназіях Одеси та на Одеських вищих жіночих курсах, згодом – у трудових школах міста.
У лютому 1920 р. Є. Загоровський був обраний штатним доцентом кафедри російської історії Новоросійського університету, проте того ж року радянською владою університет був розформований.
Після 1920 р. працював у кількох навчальних закладах Одеси: читав історію Східного питання у вищому міжнародному інституті, обіймав посаду професора кафедри російської та української історії Гуманітарно-суспільного інституту (у 1921 р. реорганізований в Інститут народного господарства, Інаргосп), де читав курси з історії України, історії Польщі, вів практичні заняття з української історії, керував екскурсіями курсантів з підготовки викладачів трудової школи другого ступеня для ознайомлення з визначними пам’ятками та художніми археологічними зібраннями Одеси. У 1921 р. став професором кафедри російської історії Інституту народної освіти (ІНО, створений на базі Новоросійського університету), де викладав історію Росії, читав спецкурс з історії місцевого краю і навіть курс італійської мови. Одночасно завідував історико-філологічним кабінетом імені Є. Щепкіна при ІНО. У 1922 р. в новоствореному Інаргоспі на кафедрі історії господарства Росії розпочав читати курс економічної історії Росії. У 1921–1922 рр. також викладав краєзнавство в новозаснованому Одеському археологічному інституті.
Поряд з педагогічною працею помітною була й наукова діяльність Є. Загоровського. На початку 1920-х рр. він став дійсним членом науково-дослідної кафедри історії культури в Одесі. Активно працював в Одеській комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (ВУАН). У 1927 р. очолив соціально-економічну (в подальшому соціально-історичну) секцію Одеського наукового при ВУАН товариства. Як авторитетний представник одеського краєзнавства Є. Загоровський у 1928 р. став членом комісії Полудневої України ВУАН. Для двох тематичних збірників ВУАН «Степова Україна» та «Полуднева Україна» наприкінці 1920-х – на початку 1930-x pp. підготував дві статті. І хоч вони і не побачили світ, але збереглися у відбитках. На засіданнях Одеської комісії краєзнавства Є. Загоровський прочитав 7 доповідей.
Упродовж 1926–1930 pp. учений долучався до діяльності Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців, був членом її ревізійної комісії, кандидатом у члени правління. На засіданнях Одеської філії виголосив вісім доповідей (загалом на засіданнях згаданих наукових осередків упродовж 1920-х рр. виголосив 21 доповідь). З-поміж них збереглися тези двох доповідей бібліографічного характеру – «Новые данные об украинско-турецких отношениях при Богдане Хмельницком» та «Успехи изучения истории тюрков в СССР за истекшее десятилетие». Перша стосувалася висвітлення опублікованого у статті чеського історика та філолога Я. Рипки документа, датованого 1650 р., що був адресований османським султаном Мехмедом IV гетьману Б. Хмельницькому; в другій учений репрезентував загальний нарис тюркологічних студій в УСРР та СРСР, що з’явилися протягом 1918–1928 рр.
Одночасно з активною науковою діяльністю Є. Загоровський з 1923 р. працював в Одеській державній публічній бібліотеці (з 1930 р. мала статус наукової, нині – Одеська національна наукова бібліотека) на посадах: завідувач довідково-бібліографічного відділу (1923); консультант з бібліографічної діяльності (1923–1929); провідний бібліограф (1930); завідувач відділу рідкісних книг і рукописів, фактично – музею книги (1933), продовживши на цій посаді справу, розпочату О. Тюнєєвою. Був членом науково-дослідної комісії книгозбірні, керував групою аспірантів, серед яких виділявся молодий талановитий історик і бібліограф Е. Оксман. Разом із відомим істориком М. Слабченком (з 1929 р. – академік ВУАН) опонував на захисті кандидатської дисертації іншого відомого історика О. Оглоблина (1926). Був делегатом Першої конференції наукових бібліотек УСРР (Київ, 28–31 грудня 1925 р.).
Як науковець і бібліограф підтримував контакти з М. Василенком, О. Грушевським, В. Кордтом, С. Боровичем, С. Шестериковим.
За сприяння М. Слабченка та Н. Полонської-Василенко від 1928 р. Є. Загоровський укладав фундаментальний бібліографічний анотований покажчик літератури з історії України. Описав і прокоментував близько 2 тис. джерел із фондів Одеської державної публічної бібліотеки. Робота над покажчиком планувалася у співавторстві з фахівцем у галузі археології та бібліографії України Е. Оксманом за загальним керівництвом директора бібліотеки й авторитетного діяча в галузі української археології Ф. Козубовського. Доля посібника невідома, зберігся лише його загальний план, а бібліографічна картотека, ймовірно, загинула після розгорнутих у 1930-х роках репресій проти Є. Загоровського). Концепцію цієї праці вчений окреслив у заяві до президії науково-планової комісії ВУАН: «…в справах українізації Бібліотеки було розпочато підготовчу роботу до складання бібліографічного покажчика в галузі української історіографії. Метою цього покажчика мусіло бути використання наявного в бібліотеці книжкового матеріалу в галузі української історії з боку читачів бібліотеки, перш всього студентської маси» (25 грудня 1929 р.).
Від часу заснування у травні 1925 р. директором Української державної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка в Одесі Б. Комаровим Українського бібліографічного товариства в Одесі (УБТО) Є. Загоровський брав активну участь у його діяльності, був заступником голови першого складу правління УБТО проф. В. Лазурського. На засіданнях товариства виголосив три доповіді, зокрема «Про бібліографічний відділ у тримісячнику "Україна"», «Про працю Д. Дорошенка "Огляд української історіографії"».
Є. Загоровський залишив невелику, але науково цінну творчу спадщину, яка охоплює 23 праці. Здебільшого його праці ґрунтувалися на виголошених ним доповідях на засіданнях одеських наукових товариств. Історіографічні та рецензійні за тематикою статті та доповіді Є. Загоровського за стилістикою та змістом були суто бібліографічними. Так само майже всі його історичні праці містять бібліографічну складову.
У колі наукових інтересів вченого перебували: історія Південної України, у т. ч. її колонізація; історіографія та бібліографія; економічний розвиток Півдня України, дослідження з історії Запорозької Січі; зв’язки між Росією та Італією у 19 ст. Він поглиблено студіював історію Півдня України до середини 18 ст., зокрема, зосереджувався на зовнішньоекономічних зв’язках цього регіону; вивчав організацію владою Російської імперії державної колонізації та імперську політику щодо Нової Січі наприкінці 18 ст.
Одне з перших вагомих досліджень Є. Загоровського – «Взаимоотношения Запорожья и Русской правительственной власти во времена Новой Сечи» побачило світ у 1912 р. Згодом вийшли монографічні нариси «Сербские военные поселения», «Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774–1791 годах», «Деятельность П. А. Зубова по управлению Степной Украиной», «Экономическая политика Потемкина в Новороссии», «Запорозько-російська митна політика за часів Нової Січи», «Людність Степової України колись і тепер».
Головним внеском Є. Загоровського в історичну науку є два узагальнених нариси історії Півдня України, в яких він, зокрема, пропонував виокремлювати в розвитку Північного Причорномор'я / Степової України два основні етапи: перший – до 18 ст.; другий – із другої половини 18 до останньої чверті 19 ст. На думку історика, лише впродовж другого періоду «край вперше зазнав планомірної державної колонізації, що призвела до різкої зміни темпу його культурної та соціальної еволюції».
У період національно-визвольних змагань Є. Загоровський підготував одну з основних своїх праць «Очерки истории Северного Причерноморья» (перша частина вийшла друком у 1922 р. коштом автора), яка була одним із передвісників сучасних регіонознавчих досліджень, «першим систематичним викладом історії Південної України, пройнятим ідеєю автохтонності походження українського етносу, спадкоємності їх державного розвитку від Київської Русі до Запорозької Січі» (за визначенням одеської дослідниці З. Першиної). Вчений обґрунтував, що Причорноморський край – Полуднева Україна є своєрідним географічним та історичним феноменом (основною специфікою регіону він вважав часту зміну народностей).
Якщо до 1920-х рр. Є. Загоровський дотримувався російськоцентричної концепції історії Південної України, то надалі він еволюціонував у бік україноцентризму з наголошенням на провідній ролі українського народу в минулому та сучасному Степової України (Катеринославщина, Херсонщина, Таврія), вирішальному значенні народної, а не державної колонізації в історії Південної України. Найяскравіше про еволюцію поглядів Є. Загоровського свідчить його остання публікація, підготовлена у 1930 р. для видання ВУАН «Степова Україна». За задумом і змістом ця робота була прямим продовженням «Очерков…».
16 лютого 1931 р. Є. Загоровського заарештували у справі «Українського національного центру». Однією з підстав для арешту (за припущеннями дослідників) було наукове відрядження історика до Італії у 1928 р. Невдовзі через брак доказів вини його звільнили з ув’язнення і вчений повернувся до праці в Одеській науковій бібліотеці. Однак наукову та педагогічну діяльність він вимушено припинив, так само не збереглося свідчень про його бібліографічний доробок в цей час. Наприкінці 1937 р. Є. Загоровського було заарештовано вдруге за сфабрикованим стандартним звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Цього разу його засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок було виконано 22 лютого 1938 р. Реабілітували вченого лише 18 січня 1989 р.
Життєвий шлях і наукову діяльність Є. Загоровського досліджували одеські науковці та журналісти В. Левченко, О. Музичко, Г. Зленко, А. Мисечко та ін.
Иностранная колонизация Новороссии в ХVIII веке / Е. Загоровский // Изв. Одес. библиогр. о-ва. – Т. 2, вып. 3. – Одесса, 1913. – С. 103–118.
Военная колонизация Новороссии при Потемкине / Е. Загоровский. – Одесса, 1913. – 34 с.
Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774–1791 годах / Е. Загоровский // Зап. Одес. о-ва истории и древностей. – Одесса, 1913. – Т. 31. – С. 52–82.
Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774–1791 годах / Е. Загоровский. – Одесса, 1913. – 34 с.
Взаимоотношения Запорожья и Русской правительственной власти во времена Новой Сечи / Е. Загоровский. – Одесса, 1913. – 23 с.
Славянская колонизация Новороссии в ХVIII веке. Сербские военные поселения / Е. Загоровский. – Киев, 1913. – 59 с.
Отношения России и Италии в ХІХ в. / Е Загоровский // Зап. Одес. о-ва истории и древностей. – Одесса, 1919. – Т. 33. – С. 41–58.
Очерки истории Северного Причерноморья. Ч. 1. / Е. Загоровский. – Одесса, 1922. – 100 с.
Е. П. Трифильев: (Некролог); Список трудов Е. П. Трифильева // Вісн. Одес. коміс. краєзнавства при УАН. – Одеса, 1925. – Ч. 2-3. – С. 117–119.
Экономическая политика Потемкина в Новороссии / Е. Загоровский // Журн. наук.-дослід. катедр м. Одеси. – Одеса, 1926. – Т. 2, № 2. – С. 74–84.
Запорозько-російська митна політика за часів Нової Січи / проф. Є. О. Загоровський // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльності. – Київ, 1927. – С. 806–810.
Деятельность П. А. Зубова по управлению Степной Украиной / Е. Загоровский // Вісн. Одес. комісії краєзнавства при УАН. – 1929. – Ч. 4–5 : Секція соціально-історична. – С. 44–58.
Генуезькі колонії на Північнім Причорномор'ї ХІІІ–ХV в. / Є. Загоровський // Полуднева Україна. – Київ, 1930. – С. 150–191.
Загоровский Е. А. // Наука и научные работники СССР : справочник / сост. под рук. акад. С. Ф. Ольденбурга [и др.]. – Ленинград, 1928. – Ч. 6. – С. 33.
Список доповідей, прочитаних на засіданнях Українського Бібліографічного Т[оварист]ва протягом 1925–28 рр. // Зап. Укр. Бібліогр. Т-ва в Одесі. – Одеса, 1928. – Ч. 1. – С. 60.
Історія Одеського університету за 100 років / редкол.: Н. І. Букатевич, [та ін.]. – Київ, 1968. – Про Є. Загоровського: с. 329.
Скляренко Є. М. Є. О. Загоровський як історик України / Скляренко Є. М. // Одесі – 200. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 200-річчю міста. – Ч. 2. – Одеса, 1994. – С. 91–92
Боровой С. Я. Воспоминания / С. Я. Боровой. – Москва-Иерусалим : Еврейский университет ; Гешарим, 1993. – Про Є. Загоровського: с. 149–150.
Полонська-Василенко Н. Д. Українська Академія наук : нарис історії / Н. Полонська-Василенко. – Київ, 1993. – Про Є. Загоровського: с. 164.
Зленко Г. Д. Загоровские : рассказ об одном разоренном культурном гнезде Одессы / Г. Д. Зленко // Вечер. Одесса. – 1994. – 9 авг.
Зленко Г. Д. Куди подівся історик Євген Загоровський? / Григорій Зленко // Кур'єр Кривбасу. – 1997. – № 71–72. – С. 103–108. – (Постаті) ; Чорноморські новини. – 12 берез.
Одеський мартиролог. – Одеса, 1997. – Т. 1, [№ справи 8178]. – Про Є. Загоровського: с. 208.
Зленко Г. Д. Євген Загоровський і його бібліографічна праця з історії України / Г. Д. Зленко // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 3. – С. 19–21. – (Історичні розвідки).
Зленко Г. Д. Загоровський Євген Олександрович / Г. Д. Зленко // Бібліографи Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького : біобібліогр. довід. / упоряд. Л. М. Бур’ян. – Одеса, 2002. – С. 89–90.
Зленко Г. Д. Куди щез Євген Загоровський? / Г. Д. Зленко // Лицарі досвітніх вогнів. Тридцять три портрети діячів одеської «Просвіти» 1905–1909 рр. / Г. Д. Зленко. – Одеса, 2005. – С. 109–119.
Мисечко А. І. Загоровський Євген Олександрович / А. І. Мисечко // Професори Одеського (Новоросійського) університету : біогр. слов. / відп. ред. В. А. Сминтина. – 2-ге вид., допов. – Одеса, 2005. – Т. 2 : А– І. – С. 449 – 451.
Левченко В. Із історії Новоросійського (Одеського) університету : Євген Олександрович Загоровський / В. Левченко // Наук. вісн. – Одеса, 2007. – № 16 (53). – С. 184–197.
Зленко Г. Д. Життя і смерть історика Євгена Загоровського / Григорій Зленко // Одеська хвиля–3: документи, твори, спогади в’язнів сумління. – Одеса, 2008. – С. 237–243.
Одеські історики : енциклопед. вид. / упоряд. А. І. Мисечко [та ін.]. – Одеса, 2009. – Т. 1. – Про Є. Загоровського: с. 141–143.
Музичко О. Євген Олександрович Загоровський (1885–1938) : біоісторичний нарис / Музичко О. // Загартована історією : ювілейний збірник на пошану проф. Н. І. Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2013. – С. 257–274.
Музичко О. Є. О. Загоровський // Дослідники історії Південної України : бібліогр. довід. / упоряд. І. Лиман. – Київ, 2016. – Т. 2. – С. 183–185.
Загоровський Євген Олександрович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; редкол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик [та ін.]. – Київ, 2017. – C. 163.
Випускники Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова : енциклопед. слов. / упоряд.: В. П. Пружина, В. В. Самодурова. – Одеса, 2019. – Про Є. Загоровського: с. 86–87.
Корнієнко В. В. Дві тюркологічні доповіді Євгена Загоровського на засіданнях Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства: публікація наукового спадку вченого // В. В. Корнієнко // Схід. світ. –2021. – № 4. – С. 188–194.
______________________________________