За місяць : 1361
статей : 1018
«Друг читача» – спеціалізована газета з питань книжкової справи України – книговидання, поліграфії, книготоргівлі та книгопоширення, у т. ч. засобами бібліотечної діяльності, зорієнтована на задоволення інформаційних інтересів масової читацької аудиторії.
Заснована згідно з рішенням ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 13 жовтня 1959 р. «Про заходи з покращення розповсюдження книг в Українській РСР» з метою поліпшення пропаганди і реклами книги, організації обміну досвідом книжкової торгівлі та інформування населення та бібліотек про книжкові новинки. Виходила з січня 1960 р. і проіснувала до перших років незалежності України, по 1993 р. включно. За цей період вийшло 1700 чисел «Д. ч.».
Вихід газети, із декларуванням спадкоємності, було відновлено в 2004 р. як видання приватних осіб, з періодичністю двічі на місяць. Від 2010 р. газета цілком перейшла в електронний формат, однак і в інтернеті з часом припинила свою діяльність.
У перші роки виходу «Д. ч.» видання позиціонувалося як бюлетень, мало обсяг в 4 с. традиційного газетного формату А 2 (по 1964 р. включно), а від 1965 р. виходило на 8 с.; зрідка до різних подій і завдань обсяг окремих чисел становив до 12 с.
Наклад газети не був сталим. На початках – 50 тис. пр., на піку популярності сягав 100 тис. пр., а на початку 1990-х років знизився до 3 тис. пр. Наклад першого відновленого випуску 2004 р. зазначено 20 тис. пр., наступного року – 10 тис. пр., 2007 р. – 3 тис. пр., в останній рік виходу газети – 1,5 тис. пр.
Протягом першого періоду свого існування газета була офіційним органом низки державних організацій у структурі т. зв. видавничо-поліграфічного комплексу (галузі) УРСР, які час від часу зазнавали управлінських, організаційних змін і реформ за рішеннями уряду республіки. Відповідно до них коригувалися й ідеологічні настанови та змістове наповнення публікацій на сторінках «Д. ч.» Від 1960 по 1965 рр. «титульні» засновники газети – «Укркнига» (централізована управлінська структура в галузі книжкової торгівлі), Укоопспілка (керувала торгівлею, у т. ч. книжковою переважно в сільській місцевості), «Союздрук» (організація з питань торгівлі пресою та супутніми товарами вроздріб). У 1965–1972 рр. «Д. ч.» виходив як видання Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР; у 1972–1975 рр. – як орган Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. У 1975 р. до засновників додалося Добровільне товариство любителів книги (ДТЛК) УРСР, засноване 1974 р., від 17 жовтня 1991 р. діяло як Товариство книголюбів України (ТКУ). Від 1991 року газета юридично стала колективною власністю; засновник – Державний комітет України по пресі і ТКУ, видавець – редакція тижневика «Д. ч.». Від 2004 р. засновників видання у заголовних і випускних даних не зазначали (згідно зі свідоцтвом про реєстрацію за № 8348 від 27.01.2004 засновник – ТОВ «Джерела М»).
Перші шість років «Д. ч.» фактично був єдиною на теренах СРСР газетою книжкового спрямування. Лише у травні 1966 р. в Москві було започатковано всесоюзний тижневик «Книжное обозрение» – друкований орган Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі, оголошеним накладом у 100 тис. пр. Багато в чому «Книжное обозрение» запозичило концепцію, структуру, змістове наповнення «Д. ч.». Однак українська проблематика в московському тижневику відображалася фрагментарно, а інформація про видання українською мовою не висвітлювалася навіть у бібліографічному розділі книжкових новинок.
Від часу заснування «Д. ч.» поширювався через пункти продажу (кіоски) тодішнього «Союздруку» та передплату. Основними передплатниками були книготорговельні організації, поліграфічні підприємства, бібліотеки (насамперед масові, шкільні та інших навчальних закладів), а також приватні особи-бібліофіли.
Цільове призначення видання полягало в тому, аби: 1) інформувати українських книголюбів про літературу, що друкувалась у видавництвах УРСР (а згодом – незалежної України); 2) пропагувати книгу та читання; 3) сприяти активізації книгопоширення. Помітне місце на сторінках «Д. ч.» відводилося бібліографічним оглядам книжкових новинок з усіх галузей знання, анотаціям, рецензіям, уривкам з художніх творів, матеріалам про діяльність поліграфічних підприємств і книготорговельних організацій України.
Відповідно до завдань газети формувалась і структура її редакційних підрозділів: пропаганда передового досвіду; художньої літератури, мистецьких видань та книголюбів; суспільно-політичної, наукової-технічної літератури та інформації.
Авторами «Д. ч.» були, окрім штатних і позаштатних журналістів, представники видавництв, письменники, рідше критики, офіційні особи – представники організацій-засновників, керівники та провідні фахівці книготорговельних організацій, поліграфічних підприємств, навчальних закладів, бібліотек. В газеті працювали такі відомі діячі культури, як: А. Погрібний, М. Сом, В. Чорновіл, М. Гірник. Рецензентами виступали представники різних професій – залежно від змісту рецензованого видання (викладачі вишів, науковці, службовці державних установ, фахівці підприємств, літературні критики та ін.). У тижневику активно публікувалися організатори бібліотечної справи й руху книголюбів (О. Александрова, В. Бабич, А. Кобзаренко, А. Корнієнко, В. Навроцька), бібліографи і книгознавці (П. Баб’як, Г. Зленко, І. Лосієвський, С. Маслов, В. Медведєва, М. Мороз, Ф. Погребенник, Ф. Сарана), бібліотекарі-практики. Друкувались у газеті і її пересічні читачі, найбільше в перші десятиліття її існування – вчителі, інженерно-технічні працівники, учні, студенти тощо.
У розвитку газети виокремлюються п’ять основних етапів:
– початок 1960-х рр., період «хрущовської відлиги», певного лібералізму думок в оцінюванні змісту книжкових новинок;
– перехідний період до стагнації зі зменшенням рівня об’єктивного професійного висвітлення книжкового руху з одночасним зростанням впливу партійної ідеології, збільшенням обсягів матеріалів політико-виховного спрямування (1964–1974);
– стагнація (в сенсі реального впливу на книжкову галузь), наростання фальшу та шаблонності в усіх видах ідеологічного впливу, пропаганди й агітації доби «застою», а відтак – зниження читацького інтересу (1975–1986);
– період т. зв. перебудови, із поступовим нівелюванням основних партійних догм і збільшенням питомої частки публікацій з питань культурного відродження, об’єктивної історії України, національно орієнтованої ідеології (1986–1992);
– «модерний» – із цілковитим оновленням складу редакції, редколегії, концептуальних засад, переходом до просування національних цінностей, переорієнтацією на популярний характер видання і демократичні принципи журналістики (1993–2010).
Редакторами (на початку 1960-х рр. – відповідальними редакторами) «Д. ч.» були, здебільшого, порівняно маловідомі письменники, чим зумовлювався часто інтерес до просування в газеті передусім творів художньої літератури. Протягом першого року видання газети її редколегія не була персоніфікована, хоча її першим редактором був С. Мішура (помер 1960 р.). Надалі в радянський період газету редагували письменники О. Гуреїв (1960–1963), В. Гнатовський (1963–1966), П. Гандзюра (1966–1969), Р. Чумак (1969–1976). Довший час, від 1976 і по перші місяці 1992 р., незмінним редактором був В. Вараков.
У різні роки газету тимчасово очолювали (як заступники, чи як в. о. редактора) М. Гірник, Ю. Чикирисов, М. Медуниця, А. Шевченко, М. Коваленко, С. Онопрієнко.
Загалом публікації газети умовно можна поділити на такі основні тематико-інформаційні блоки: 1) бібліографічні матеріали; 2) розвідки з історії книжкової справи; 3) матеріали з актуальних проблем книговидання та книгорозповсюдження. У межах кожного блоку виділялися тематичні рубрики, щоправда, чітка рубрикація спостерігається лише в перші роки існування газети. Зі зміною організацій, від імені яких виходив «Д. ч.», рубрики часто перейменовувались, оновлювались і змінювали одна одну.
Жанрове розмаїття публікацій у «Д. ч.» репрезентоване короткими анотаціями, тематичними списками літератури, інтерв’ю, репортажами, замітками дописувачів, редакторів, фахівців у галузі книжкової справи. Газета регулярно інформувала про книжкові виставки, ярмарки, конкурси, наукові конференції та інші заходи.
У перші 15 років існування газети головна увага на її сторінках приділялася, здебільшого, реалізації завдань з активізації книжкової торгівлі засобами активної пропаганди та поширення книжок і преси в усіх кутках України, інформуванню читачів про книжкові новинки різноманітної тематики. «Д. ч.» виконував насамперед рекомендаційну функцію в активізації читання, стимулюванні інтересу до книги. Газета часто друкувала рекомендаційні списки літератури для вчителів (для використання в навчально-виховному процесі), працівників бібліотек (для закупівлі нових книжок, улаштування бібліотечних виставок новинок, чи тематичних книжкових виставок до різних дат і подій, відзначення пам’ятних дат і т. ін.)
За змістом помітно домінувала книготорговельна тематика. Друкувалося чимало статей і повідомлень про відкриття нових книгарень, про т. зв. автолавки в селах, широко висвітлювалася діяльність книгонош тощо. На першій сторінці газети в рубриці «Дошка пошани» подавалась інформація про кращих працівників книжкової торгівлі України.
Інший провідний тематичний напрям публікацій у «Д. ч.» – висвітлення видавничої діяльності в УРСР. З другої половини 1970-х років в газеті було відкрито рубрику, де видавництва висвітлювали свою діяльність, здобутки і проблеми, найближчі плани, розповідали про кращих працівників.
З метою просвітництва і підвищення інтересу читачів до художньої літератури в газеті публікували матеріали про українських письменників – відомих і початківців, про їхню літературну творчість, нові задуми. Для популяризації їхніх творів існувала рубрика «Уривок з роману».
Типові рубрики газети в 1960–1970-х рр. – «Вітрина новинок» «Виходить у світ» (про появу книжок, що перебувають у процесі друкування), «В обласних видавництвах», «Куток попередніх замовлень». Тематичні добірки для вчителів, бібліотекарів, інших фахівців подавалися під рубриками «Література з вашого фаху», «Для вчителів», «Для медпрацівників», «До особистих бібліотек».
Інформаційно найціннішою і найбільш стабільною рубрикою за весь час існування газети був «Книжковий тиждень» (згодом – «Видання тижня», а далі – «Книжкові новинки») – систематизований за галузями знань бібліографічний список нових видань, які вийшли у видавництвах УРСР протягом останнього тижня. Рубрика користувалася постійним інтересом у покупців книжок, бібліотекарів (насамперед комплектаторів, бібліографів). Багато читачів починали знайомство зі свіжим номером «Д. ч.» саме з цієї рубрики. Спершу вона була «розкидана» по всіх шпальтах газети, а згодом, заради зручності, посіла постійне місце, займаючи повну сторінку (іноді й дві). Копітку роботу з підготовки для рубрики бібліографічних записів (інколи вони супроводжувалися стислими анотаціями) виконували М. Куценко, Л. Третьякова, В. Горовий, В. Зубков, Т. Анацька, В. Неледва та ін. На початку 1990-х зі зміною редакційного колективу «Д. ч.» цю рубрику прибрали. На вимогу читачів її згодом поновили, матеріали до неї почали готувати працівники науково-бібліографічного відділу Державної бібліотеки України (ДБУ, нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого). У 1992 р. рубрика остаточно зникла і згодом, у 2004–2010 рр. не була відновлена, хоча була спроба видавати додаток до газети, який, однак, мав на меті інші завдання (зазвичай рекламно-торговельні).
Популярність рубрики визначалася тим, що передплатники, читачі газети щотижня мали сторінку-бюлетень із переліком найцікавіших видань тижня, які вже можна було запитувати в книгарнях, бібліотеках. Це в певні періоди уможливлювало й оформлення попередніх замовлень на книжки-новинки у книгарнях. Ще однією перевагою цих бібліографічних списків було те, що вони для абсолютної більшості бібліотек, насамперед у селах і невеликих містах були ефективним замінником «Літопису книг», до того ж інформація в них подавалася більш оперативно.
З-посеред інших популярних рубрик газети (деякі з них стали відгуком за листи і пропозиції читачів 1960-х років) – «З біографії книг», «Книголюб розвідує минувшину» (про рідкісні книги), «Перед новою зустріччю», «Письменники про нові книги». Пізніше ще однією цікавою рубрикою досить тривалий час була «В ефірі і на екрані» – повідомлення про найближчі радіо- і телепередачі, присвячені книзі і літературі.
Окремі сторінки в «Д. ч.» зазвичай закріплювалися за певними темами: на першій – передова стаття, там само існували рубрики «Масовим тиражем» або «Суспільно–політична книга»; друга сторінка мала загальну рубрику «Змагання. Досвід. Якість»; третя – «Суспільство. Політика»; четверта – «Наука. Виробництво. Освіта. Екологія. Спорт» тощо; п’ята – «Художня література»; шоста вміщувала бібліографічні описи новинок «Видання тижня» («Книжковий тиждень»).
Від початку «Д. ч.» був насамперед рупором у пропаганді багатьох тогочасних ідеологічних ідей і наративів. Водночас навіть на початку 1970-х років газета мала виразно національну орієнтованість: за частотою згадувань після найуживанішого слова «книголюб» наступне слово – «український». Загалом під гаслом національного друкувалися дописи про українських письменників – сучасних і класиків, інших персон, українську культуру та її історію, про сучасну літературу, книгу; стиль обговорення багатьох тем часто мав саме національне забарвлення.
Радикальні зміни в тематиці, ідеологічних акцентах публікацій у тижневику «Д. ч.» почалися після посилення «застійних» явищ у радянському суспільстві, посиленні консервативних і реакційних сил і впливів у владних колах СРСР і УРСР. Умовно це час від кінця 1972 р.
Із доданням до числа засновників газети в 1975 р. ДТЛК УРСР одна сторінка газети (сьома) перетворилася на обов’язкову трибуну з питань активізації пропаганди книги та її розповсюдження, висвітлення й обговорення нагальних питань діяльності ДТЛК як на місцях (у спеціальній колонці «Вісті звідусіль»), так і на рівні його керівних органів. Від імені Товариства «Д. ч.» оголошував конкурси: читацької прихильності (визначення найкращих книжок, виданих в Україні в поточному році); матеріалів про пропагування книги у ЗМІ; фотографій, які потрапляли на сторінки газети та ін.
Період від 1975 р. і до другої половини 1980-х років був найскладнішим для газети. Вона перетворилася на типовий ЗМІ соціалістичного часу, з поправкою на свою спеціалізацію у сфері книжкової справи і літератури. Багато публікацій у «Д. ч.» супроводжувалися ідеологічними штампами. Книжкову справу розглядали в контексті виконання завдань чергових з’їздів компартії, постанов пленумів її ЦК тощо. Оповіді про видавництва, поліграфічні підприємства, книготоргівлю, «передовиків» виробництв газета подавала під кутом зору соціалістичних змагань і виконання п’ятирічних планів. Більшість оглядів книжок, у т. ч. й художніх, також мали ідеологічний підтекст. Газета постійно інформувала про присудження державних премій у різних жанрах літератури, у т. ч. й ідеологічного характеру, на кшталт премії ім. Я. Галана, та про їхніх лауреатів. Як наслідок, публікації у «Д. ч.» набували шаблонного характеру, інтерес до нього почав знижуватися, як і кількість передплатників.
Досить регулярно газета вміщувала публікації з бібліотечної справи, зокрема закупівлю книжок у книготорговельній мережі для поповнення фондів бібліотек і відповідні рекомендації щодо цього. Інколи йшлося також про «пропагандистські» завдання бібліотек, акцентуванні уваги на певних виданнях ідеологічного змісту. У «Д. ч.» час від часу розміщували публікації про роботу бібліотечних колекторів і про передовий досвід у роботі з читачами.
Поступові зміни у змістовому наповненні газети розпочалися у другій половині 1980-х років, із проголошенням політики «перебудови», гласності, початком розсекречення частини фондів державних архівів тощо, що спричинило суттєві трансформації в ідеологічних векторах редколегії «Д. ч.»: з лібералізацією цензури публікації стали більш самостійними, з’явилися нові рубрики: «Шляхом радикальних реформ», «Курсом революційного оновлення»; статті містили чимало роз’яснень щодо економічних змін, у т ч. й про надання більшої самостійності видавництвам, про нововведення в управлінні ними, про т. зв. редакційні ради видавництв.
У намаганнях привернути увагу читачів 1989 року започатковано рубрику «Фантастика: моделі прийдешності», у «Заочному клубі любителів фантастики «ДЧ» під загальною назвою «Чумацький шлях» окремими нумерованими вкладками (для зручності створення тематичних добірок) публікувалися твори фантастів. Стали публікуватися також окремі твори чи уривки з них (інколи і російською мовою) раніше проскрибованих авторів. З’явилися рубрики «Штрихи до портрета» (про видатних, але замовчуваних раніше діячів). У рубриці «Пошуки. Гіпотези. Знахідки» опубліковано, зокрема, дослідження рукописних і книжкових пам’яток з фондів провідних бібліотек: П. Баб’як «Листування Пантелеймона Куліша», «Д ч.», 1990, 2 серп.; М. Мороз «Без «Народа» світ якимсть порожнім видається» – про журналістську діяльність М. Павлика та І. Франка, «Д. ч.», 1990, 20 верес.; Гламазда М. Тисяча розвідок «Книгаря», «Д. ч,», 1990, 6 верес. та ін.
Започатковано й інші постійні рубрики «Квітни, мово наша рідна», «Пам’ятки духовності» та ін. Газета намагалася відродити й підтримувати діалог із читачем у рубриках «Був лист редактору», «Запитуйте – відповідаємо».
У зв’язку з реорганізацією видавничої справи і книжкової торгівлі, чимало публікацій містять достовірну оцінку тодішнього стану книжкового ринку, що починав діяти в нових економічних умовах.
Ще одним нововведенням «Д. ч.» став випуск у деяких його числах «вбудованих» книжок-вкладок (із них передплатник газети міг укласти собі «Бібліотечку ДЧ»), де, окрім художніх творів, публікувалися й публіцистичні: наприклад, «Реабілітація» (М. Шумилов, В. Нестайко), або ж історичні: Б. Грінченко «Іван Виговський: Його життя і діла», К. Трильовський «Російська цариця Катерина II» та ін.
У червні 1991 р. «Д. ч.» зробив перший крок до економічної й редакційної самостійності і спробу переорієнтації на ринкові засади. Засновники газети залишилися ті самі, але видавцем стала редакція тижневика «Д. ч».
1992 р. керування газетою докорінно змінилося. Шеф-редактором став досвідчений В. Бурбан (до «Д. ч.» працював головним редактором журналів «Ранок», «Українська культура», відповідальним секретарем журналу «Всесвіт», директором видавництва «Молодь», заступником голови правління ТКУ; у 1993–2000 рр. очолював Державну бібліотеку України для юнацтва), виконавчим редактором – К. Родик, а заступником шеф-редактора С. Онопрієнко. У редколегії на чолі із В. Бурбаном, до якої входили відомі громадські діячі й літератори, бібліотечну спільноту представляла О. Александрова, заступник директора ДБУ з наукової роботи. Оновлена газета позиціонувала себе як «… видання для справжніх бібліофілів, це фахова оцінка нових творів, це права рука бібліотекаря, це соціологія сучасного читання, найповніший перелік книжкових новинок, найнижча передплатна ціна» («Д. ч.», 3 черв., 1992 р., ч. 17).
У 1993 р. газету очолив К. Родик (головний редактор), його заступником став О. Ющенко. Відтоді ж, прагнучи повернути зацікавленість читачів, газета намагалася цілком змінити стиль матеріалів, спосіб їх подання. Більшість попередніх рубрик зникли. З’явилися натомість: «Розкрита книжка» (короткі повідомлення від імені відомих людей, що вони читають), Reviewer (невеликі цікаві передруки публікацій інших видань, з-за кордону, минулих років, вітчизняних видань тощо про книгу, читання, ставлення до нього), «Календар» – до пам’ятних дат. Зі «старих» рубрик газета намагалася відновити лише «Видання-новинки», матеріали до якої забезпечували фахівці ДБУ, але оскільки обов’язкові примірники видань потрапляли до бібліотеки із затримкою, то й бібліографічні списки в «Д. ч.» втрачали актуальність.
У намаганнях демонструвати ринкові підходи і залучити нових читачів газета почала впроваджувати елементи певної популістської розважальності – звернення до астрологічних прогнозів, анекдотів, друку частинами «Окультної енциклопедії» С. Тухолки тощо. Водночас на сторінках «Д. ч.» з’являються публікації про ціни на книжки, розвивається тематика ринкової конкуренції між видавцями книжкової продукції, подаються матеріали про книжкові аукціони, букіністичну книгу, критичні дописи про керівників бібліотек.
У 1992–1993 рр. з долученням до редакційної колегії О. Александрової, в «Д. ч.» значно розширилося коло публікацій, що висвітлювали стан бібліотечної галузі. Газета широко інформувала про Перший Всеукраїнський Конгрес бібліотекарів, конференцію бібліотекарів і книгознавців в Іллінойському університеті (Детройт, США), випуск фахового журналу для бібліотекарів «Бібліотечний вісник», проблеми комплектування та зберігання бібліотечних фондів, незадовільний стан приміщень у бібліотеках, результати досліджень із соціології читання, історію бібліотечної справи в Одесі, книжкові зібрання князів Потоцьких, надходження до бібліотек унікальних видань, події в бібліотеках України, про приватну бібліотеку М. Драгоманова, читацькі клуби в бібліотеках, зокрема, про клуб історичної книги «Предтеча» книголюбського осередку в ДБУ та ін. Газета також публікувала окремі матеріали, підготовлені бібліографами ДБУ.
Рік 1993 став останнім для виходу газети у світ як державного ЗМІ. З нагоди останнього (1700-го за ліком) числа газета вийшла накладом у 40 тис. пр.
Надалі спеціалізовану нішу серед ЗМІ, яку займав «Д. ч.», протягом 10 років в Україні намагалися зайняти кілька бюлетенів, журналів з книжкової тематики, але вони проіснували недовго; для них характерними були насиченість комерційними й рекламними матеріалами.
Наступний період існування «Д. ч.», вже як суто приватного видання – 2004–2010 рр. Відродження газети розпочалося в серпні 2004 р. Відомі в Україні письменники і видавці брати В. і Д. Капранови оголосили про намір створити видання із назвою «Друг читача» на засадах «правонаступництва» (однак нумерацію випусків від часу заснування газети (1960), тобто з 1701-го числа, відновлено не було). Від першого номера 2004 р. головним редактором зазначався В. Капранов, а надалі газетою керували обидва брати.
У першому ж випуску газети (яку в «тестовому режимі» планувалося видавати раз на місяць, а згодом перейти на двотижневий випуск) задекларовано фактично ті ж завдання, що й у попередника. Навіть використано гасло про орієнтир «у книжковому морі». Також декларувалося, що видання буде повідомляти на лише про художню літературу, а й надаватиме увагу «книгам, що потрібні сьогодні людям – енциклопедіям, підручникам, посібникам, кулінарним книгам, порадникам…». Зазначалося, що «на сторінках відродженого «Друга читача», крім огляду найцікавіших книжок, ви побачите багато матеріалів про навкололітературні події, новини, інтерв’ю з письменниками, історичні розвідки та безліч цікавинок книжкового життя».
Більшість рубрик «старого» «Д. ч.» не було поновлено. Натомість з’явилися такі: «Книжкова географія», «Новий дайджест», «Що відбулося», а також «Бліц-інтерв’ю», «Ексклюзивне інтерв’ю», «Постать», «Критичний огляд», «Непересічний читач», «Біографія книги». Пізніше з’явилась і рубрика «Ходіння в народ», де короткі інтерв’ю брали не у відомих особистостей (як у рубриці «Непересічний читач»), а на кшталт вуличних опитувань. Згодом виникли рубрики «Анонси», «Проти течії», «МінКоментарі», «Критичний огляд», «Книжковий огляд». Ще пізніше з’явилися: «Книжкові премії», «Автор і герой», «Світська хроніка», «Книжковий скандал», «За чаркою кави», «Кіноманія для книгоїдів». Остання рубрика з’явилася 2010 року з назвою «Трепанатор», підписувана псевдо «Доктор Трепанатор».
Для повідомлень про книжкові новинки спершу відводилась одна колонка, далі трапляються добірки на дві сторінки, згодом газета декларує про випуск щомісячного «додатка» із переліком новинок. Від 2005 р. газета використовувала гасло, яке фігурувало поряд з її титулом (лого) – «80 % читачів обирають книгу за порадою друзів».
Намагаючись здобути прихильність масового читача, на початку 21 ст. видавці газети вдавалися і до елементів скандальності текстів, фото, тем. Водночас зміст матеріалів часто адресувався не широкому загалу, а був розрахований, щонайменше, на кваліфікованого читача, зокрема з видавничої сфери. Чимало публікацій висвітлювали не лише книжкові, але й мистецькі, культурні події в Україні. Багато місця відводилося й рекламним матеріалам.
Наприкінці 2008 р. газета оголосила про появу власної окремої сторінки в інтернеті, але це не дало бажаних результатів. Наклад «Д. ч.» став критично низьким і врешті в 2010 р. газета оголосила про цілковитий перехід у вебсередовище, зокрема була створена сторінка в соцмережі «Фейсбук». Проте і в інтернет-мережі газета того ж року припинила своє існування.
Понад 30 років «Д. ч.» для бібліотечних працівників України був важливим і оперативним джерелом інформації з широкого кола питань, що стосувалися книжкової сфери і літератури загалом та інструментом, що полегшував виконання багатьох практичних завдань: поточного і перспективного комплектування фондів, популяризації книжкових новинок, творчості письменників, зокрема лауреатів літературних премій, організації книжкових виставок, інших соціокультурних заходів.
Из Постановления ЦК Компартии Украины и Совета Министров УССР «О мерах по улучшению распространения книг в Украинской ССР» (13 окт. 1959 г.) // Книга и книжное дело в Украинской ССР : сб. док. и материалов: 1941–1984. – Киев : Наук. думка, 1986. – С. 154–160.
Нам десять років // Друг читача. – 1970. – № 2. – 6 січ. – С. 1.
Вараков В. Друг читача // Соц. культура. – 1973. – № 10. – С. 46.
Бутрин М. Українська книгознавча періодика / М. Бутрин // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики : доповіді та повідомлення Міжнар. наук. конф., 25–26 серп. 1995 р. – Львів, 1996. – С. 193–204.
Бутрин М. Л. Українська книготорговельна бібліографія : посібник / М. Л. Бутрин. – Київ : Видавничий центр «Академія», 2003. – 80 с.
––––––––––––––––––––––