За місяць : 1
статей : 1019
| Рубрики : | Персоналії |
Галущи́нський Михайло Миколайович [псевд.: Височанський, Височанський Микола, Подорожник; криптоніми: Г-ий, Гл. М., Глщ. М., М., М. Г. та ін.; 25.09.1878 (за іншими даними – 26.09.1878 або 28.09.1878), с. Звиняч Чортківського повіту коронного краю Королівство Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини, нині – Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 23.09.1931 (за іншими даними – 25.09.1931), м. Львів] – педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч, організатор бібліотечної справи в Галичині, правозахисник. Перший командант (отаман) Леґіону Українських січових стрільців (УСС), віцемаршалок Сенату Польської Республіки. Член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ).
Походив з освіченої багатодітної сім’ї греко-католицького священника, пароха м. Язловець, виховувався в національному дусі. Навчався у початковій школі в рідному селі, василіянській гімназії у м. Бучачі, згодом у Тернопільській гімназії, де входив до таємного учнівського товариства «Громада». Вищу освіту здобував на філософських факультетах Львівського (1898–1900) та Віденського (1900–1901) університетів.
Ще в студентські роки виявив лідерські якості: брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював студентське товариство «Академічна громада» у Львові та українське університетське товариство «Січ» у Відні. У 1899 р. організував перший у Галичині український студентський з’їзд та віче, що започаткували багаторічну боротьбу за створення українського університету у Львові. Разом з відомими згодом громадсько-політичними діячами В. Старосольським, Л. Цегельським, Є. Косевичем, письменником А. Крушельницьким, отаманом Леґіону УСС і Української галицької армії (УГА) С. Горуком видавав перший україномовний студентський журнал «Молода Україна», в якому пропагувалась ідея побудови незалежної держави.
Працював учителем, професором Львівської української академічної (1901–1904) та Золочівської (1904–1909) гімназій, де викладав українську та латинську мови. У Золочеві став очільником осередку львівського товариства «Просвіта» та філії Українського педагогічного товариства, створив тут першу в Галичині громадську бібліотеку-випозичальню, численні «просвітянські» читальні у селах Золочівського повіту, в яких читав лекції загальноосвітньої тематики. У 1909 р. за запрошенням Руського Товариства Педагогічного (з 1926 р. – «Рідна Школа») обійняв посаду першого директора Рогатинської приватної гімназії св. Володимира Великого. За короткий час здобув авторитет визначного організатора гімназійної освіти в Галичині. Багато уваги приділяв національно-патріотичному вихованню гімназистів, прилученню їх до читання україномовних книжок.
Від початку Першої світової війни М. Галущинський – в австро-угорській армії, де був одним із небагатьох офіцерів-українців, хоча схильності до військової кар’єри не мав. Від 18 серпня 1914-го по березень 1915 р. – командант Леґіону УСС (де серед добровольців були 250 його вихованців – колишніх гімназистів та вчителів з Рогатина). Фактично М. Галущинський стояв біля витоків українських збройних сил. Із середини 1915 р. – військовий секретар УСС (у званні майора) при командуванні австро-угорської армії.
Із закінченням Першої світової війни та початком розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у національно-визвольному русі в Західній Україні, створенні Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та військовій обороні її незалежності. Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові, де поновив викладацьку працю в академічній гімназії. Входив до керівництва Українського горожанського комітету для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в’язням (1919–1921). У вересні 1921 р. за сфабрикованим звинуваченням його на два місяці ув’язнили, а комітет невдовзі оголосили поза законом.
У 1921–1924 рр. М. Галущинський – професор Львівського таємного українського університету. В умовах насаджуваного державою ополячування західноукраїнських земель він послідовно відстоював право українців на навчання рідною мовою. Був єдиним з-посеред українських гімназійних професорів, хто висловив офіційний протест проти рішення Львівської шкільної кураторії про запровадження польської мови в адмініструванні всіх гімназій, у т. ч. українських, та про викладання польською окремих дисциплін, через що зазнав нових переслідувань і в 1924 р. був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Надалі працював у сфері приватної україномовної освіти.
Як один із найавторитетніших українських діячів у 1923 р. був обраний головою львівського культурно-освітнього товариства «Просвіта», яке очолював (на громадських засадах) до кінця свого життя. Під його керівництвом «Просвіта», що була істотно ослаблена під час Першої світової війни і повоєнного лихоліття, всупереч жорсткій протидії (у т. ч. силовому терору, т. зв. пацифікації) польських урядових кіл, швидко перетворилась у наймасовішу і найвпливовішу організацію українців Галичини, що мала свої філії і осередки практично в усіх містечках і селах краю. Діяльність товариства стала ґрунтуватися на наукових засадах, із чіткою далекоглядною стратегією та з використанням кращого досвіду зарубіжних країн, особливо в бібліотечній сфері. Протягом восьми років М. Галущинський здійснив сотні поїздок Галичиною та Волинню, був організатором і референтом багатьох освітніх курсів для дорослих і молоді на західноукраїнських землях, з’їзду «Просвіти» та другого Всеукраїнського освітнього конгресу (22–24 вересня 1929 р.). У 1928 р., ювілейному для «Просвіти» (заснованої 1868 р.), товариство, без державної фінансової підтримки, покладаючись винятково на власні сили, мало лише в Галичині 2 934 читальні та 12 508 безпосередніх членів, сотні збудованих громадським коштом великих Народних домів «Просвіти», де розміщувалися бібліотеки і читальні, самодіяльні театри, хори та оркестри, різноманітні освітні й самоосвітні гуртки, орієнтовані насамперед на молодь. Організаторська діяльність М. Галущинського за підтримки вміло сформованого ним центрального апарату товариства – Головного виділу (в його складі діяли 11 комісій, зокрема, бібліотечна, видавнича, просвітньо-організаційна, для поборювання неписьменності), мала довготривалі наслідки: через три роки після смерті керманича налічувалося вже 3 046 читалень і майже півмільйона членів «Просвіти», у 1936 р. – 83 філії на теренах Галичини, 3 210 читалень, 1 207 Народних домів, 3 209 бібліотек із фондом понад 688 тис. книжок, 2 185 театральних гуртків, 1 115 хорів та ін.
М. Галущинський обстоював думку, що культурний поступ народу є довготривалим і складним процесом, можливим лише за умови наполегливої просвітницької праці фахово підготовлених осіб, і що саме ця праця стане головним чинником національної консолідації українців. У своїх численних публікаціях – «Народня освіта й виховання народу» (1920), «Одиниця і громада» (1921), «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки» (1926), «Позашкільна освіта» (1927), «Освіта дорослих, передумови її розвитку та успіху» (1930) та інших – наголошував, що нація має зростати не міфами та інстинктами, а працею і знаннями, покладатися на власний розум, а не на волю вождів.
Як теоретик і практик позашкільної освіти особливого значення надавав продуманому розвиткові бібліотечної та видавничої справи у «Просвіті», вважаючи, що «одним з доказів правдивої культури буде книжка і відношення громадянства до книжки» та що «книжка має стати одним із найліпших і найвірніших приятелів народу. Без знання читання і писання того не осягнемо. Оснування таких бібліотек на взір таких інституцій, як на западі, а головно в Америці, має стати не лише гарною мрією, але й правдивою і живою дійсністю». 
За його ініціативою в товаристві було налагоджено видання таких фахових часописів, як «Бібліотечний Порадник», у публікаціях якого містилася цінна інформація з різних питань бібліотечної практики, «Народня Просвіта», «Аматорський Театр», а також ілюстрований місячник «Життя і Знання» та ін. Задля активізації видання україномовних книжок, насамперед творів класиків української літератури, та забезпечення ними бібліотек при «Просвіті» було створено спеціальний видавничий фонд «Учітеся, брати мої».
Бібліотечну справу М. Галущинський розглядав як пріоритетний напрям просвітницької діяльності та вважав роль книжки, читальні, бібліотеки й бібліотекаря першорядною в позашкільній освіті, подоланні неграмотності народу, зростанні його самосвідомості. У важкі для економіки 1920-і рр. орієнтував «Просвіту» на ревізію стану і відновлення діяльності всіх передвоєнних читалень (багато з них, разом із книжковими фондами, загинули у 1914–1919 рр.), налагодження роботи бібліотек, їх безперебійне постачання книжками, заснування нових книгозбірень. Також просував і втілював ідею організації пересувок (за тогочасною термінологією – мандрівних бібліотек) для районів Галичини, які перебували в найгіршому стані. У 1925–1928 рр. діяли 47 мандрівних бібліотек «Просвіти», вкомплектованих за єдиним правилом (50 пр. книжок з різних галузей знань, з них 50% – художня література, 20% – книжки для молоді, 30% – науково-популярні видання). Ці пересувки побували у 242 населених пунктах, насамперед у тих, що найбільше постраждали від війни, і тих, де автохтонному населенню загрожувала денаціоналізація (Західна Галичина, Холмщина, Підляшшя). М. Галущинський вважав, що мандрівні бібліотеки дають поштовх до пробудження інтересу до читання, книжок, а отже, стимулюють створення стаціонарних громадських книгозбірень.
Для підвищення фахового рівня просвітянських працівників при філіях для них організовувалися спеціальні бібліотекарські курси, на яких слухачі вивчали основи бібліотечної справи та грамотного добору видань у фонди, справочинство, закріплювали набуті знання на практичних заняттях. Крім «Бібліотечного Порадника», вони постійно отримували від бібліотечної комісії товариства вказівки, інструкції, порадник «Як закладати бібліотеки при читальнях», спеціально замовлений і виданий «Просвітою» підручник С. Сірополка «Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи» (1924), рекомендації з питань ведення повсякденної роботи, зокрема голосних читань. Комісією практикувалися також регулярні інструкторські виїзди в регіони для надання організаційної і практичної допомоги, проведення занять з місцевими бібліотекарями. Ідеї М. Галущинського щодо всеохопного організаційно-методичного забезпечення діяльності бібліотек, систематичного підвищення кваліфікації їх працівників, створення бібліотечних кабінетів у повітових осередках для кращої організації роботи книгозбірень на десяток років випередили практику радянського бібліотечного будівництва і були продовжені його однодумцями-просвітянами Н. Дорошенко, В. Левицьким, Б. Чайковським, о. М. Ріпецьким та ін.
М. Галущинський ініціював запровадження чотирьох загальнопросвітянських свят, що проводилися щороку за активної участі бібліотек. Так, «Свято книги» влаштовувалося 1 жовтня (першим в Європі, далі його запозичили Польща, Німеччина та інші країни), починаючи з 1924 р., в усіх осередках товариства; одним із його складових були публічні виставки книжок. Інші три свята – шевченківське, франківське та «Просвіти» – також базувалися на фондах книгозбірень. При бібліотеках і читальнях створювалися відділи для дітей та юнацтва. Вивчався і творчо впроваджувався досвід кращої організації бібліотечної роботи на прикладах Наддніпрянщини, Чехословаччини, США та інших країн (М. Галущинський разом з І. Калиновичем та К. Панькевичем був делегатом від Галичини на IV Міжнародному з’їзді бібліотекарів і приятелів книги у Празі, що проходив 28 червня – 3 липня 1926 р.).
Пропонував у бюджетах громад окремим рядком передбачати кошти для роботи бібліотек, заохочувати населення краю та заокеанську діаспору робити добровільні пожертви на придбання книжок у колективне користування, дублетні примірники передавати до інших книгозбірень, щоб поліпшити обертаність фонду. Бібліотекарів рекомендував призначати з-посеред представників місцевої інтелігенції, радив звертати увагу громад на поліпшення діяльності книгозбірень (розміщення фондів, зручний для читачів графік роботи, продуманий добір книжок, ведення бібліотечної статистики, впровадження письмових анкет, створення гуртків з бібліотечної справи тощо). Відстоював обов’язковість наявності в кожному селі трьох громадських споруд – школи, церкви і бібліотеки, наголошуючи на тому, що осередок «Просвіти», особливо новостворений, спершу може не мати власної домівки, орендуючи чужу будівлю, не мати сцени, зали і театрального реквізиту, «але не може бути і не сміє бути без бібліотеки».
М. Галущинський прагнув до об’єднання просвітньо-організаційної праці серед українців у межах тогочасної Польської держави, поширення діяльності «Просвіти» на Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся.
Громадську, педагогічну й культурницьку роботу поєднував з політичною діяльністю. У 1925 р. став одним із співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Як кандидат від УНДО обирався від Станиславівського округу послом (депутатом) до Сенату (1927) та від Українсько-білоруського блоку до Сейму (1930) Польської Республіки. У першій каденції обіймав посади віцемаршалка Сенату (згідно з Польською Конституцією країни від 1921 р. вона прирівнювалася до посту заступника Президента Польської Республіки) та голови сенатської комісії з освіти та культури, у другій – віцепрезидента Українського клубу в Сеймі. У 1930–1931 рр. разом з О. Луцьким та В. Мудрим стояв на чолі партії УНДО. У питаннях захисту мовних, освітніх, національних та культурницьких інтересів українців як політик прагнув до поміркованості, намагаючись не провокувати владу на різкі дії. Через це зазнавав нападок з боку радикальних кіл західноукраїнського політикуму.
За вагомий внесок у розвиток просвітянського руху обраний Почесним членом львівської «Просвіти». Нагороджений австро-угорським Хрестом «За військові заслуги», іншими відзнаками. Похований на Личаківському цвинтарі. У 2001 р. його прах перенесено до Меморіалу УСС та УГА цього цвинтаря та встановлено пам’ятну плиту з барельєфом.
У 1932 р. вдячні учні М. Галущинського відкрили в м. Рогатині (нині – Івано-Франківської обл.) меморіальну дошку з надписом: «Першому директору Рогатинської гімназії Михайлові Галущинському, Великому Педагогові й Громадянинові – вдячна молодь і громадянство Рогатинщини». На його честь названо вулицю в Рогатині та Звиняцьку загальноосвітню школу в родинному селі Галущинських – с. Звинячі Чортківського р-ну Тернопільської обл., на будівлі школи встановлено меморіальну таблицю (2018).
У 1934 р. видавнича спілка «Діло» опублікувала мемуари М. Галущинського «З Українськими Січовими Стрільцями: спомини з рр. 1914–1915» (уперше друкувалися в газеті «Діло» після Першої світової війни).
Як має виглядати наше село під теперішню хвилю? / М. Галущинський // Народній калєндар Товариства «Просвіта» з літературним збірником на звичайний рік 1921. – Львів, 1920. – С. 49–58.
Кілька завдань освітної праці (З приводу 52-их роковин засновання Товариства «Просвіта») // «Просвіта» до українського народу / М. Галущинський. – У Львові : Накладом Т-ва «Просвіта», 1921. – С. 16–19. – (Народня бібліотека; ч. 5).
Просвітні орґанізації – і їх зміст // Там само / М. Г. – С. 23–34.
Одиниця і громада / М. Галущинський. – Львів, 1921. – 23 с.
Основуйте бібліотеки! / М. Галущинський // Письмо з Просвіти. – 1921. – Чис. 1/2. – С. 16.
Роля книжки на селі / М. Галущинський // Книжка. – 1921. – Чис. 4/6. – С. 74–75.
Книжка й українське громадянство / М. Галущинський // Літ.-наук. вістн. – 1922. – Т. LXXVIIІ, кн. VII. – С. 72–79.
Освітні завдання / М. Галущинський // Заграва. – 1923. – Чис. 1. – С. 8–11.
Мандрівні бібліотеки товариства «Просвіта» / М. Галущинський // Нар. Просвіта. – 1924. – Ч. 7. – С. 101–103.
Мандрівні бібліотеки і їх значіння / М. Галущинський // Нар. Просвіта. – 1925. – Ч. 1. – С. 4–5.
Новими шляхами / М. Галущинський // Літ.-наук. вістн. 1925. – Т. LXXXIX, кн. VII. – С. 72–79.
Закладаймо бібліотеки! / М. Галущинський // Бібл. Порадник. – 1926. – Чис. 3/4. – С. 71–76.
Найближчі завдання на просвітньому полі / М. Галущинський // Діло. – 1926. – 2 трав. (чис. 96). – С. 4.
Вистави книжок : (з приводу свята книжки) / М. Галущинський // Новий час. – 1927. – 12 верес. (чис. 102). – С. 3–4.
«Геть неписьменність!» / М. Галущинський. – Львів, 1927. – 25 с.
З нагоди місяця «Просвіти» / М. Галущинський // Нар. Просвіта. – 1927. – Ч. 9–10. – С. 133–140.
Позашкільна освіта : (народини, освітні установи, організаційні форми, мета) / М. Галущинський. – Львів, 1927. – 47 с. : іл. – (Видання Т-ва «Просвіта» ; ч. 718).
На переломі / М. Галущинський // Календар «Просвіти» на звичайний рік 1929. – Львів, 1928. – С. 2–5.
До самоосвіти! / М. Галущинський // Календар товариства «Просвіта» на звичайний рік 1930. – Львів, 1929. – С. 64–69.
«Просвіта» і її день / М. Галущинський // Життя і Знання. – 1929. – Ч. 3. – С. 65–67.
Переважна справа: На маргінесі польського законопроекту про громадські бібліотеки / М. Галущинський // Діло. – 1930. – 4 січ.
Завдання «Просвіти» й обов’язки громадянства / М. Галущинський. – Львів, 1931. – 24 с.
Інтерес громади в освіті дорослих / М. Галущинський // Календар товариства «Просвіта» на переступний рік 1932. – Львів, 1931. – С. 33–36.
З Українськими Січовими Стрільцями: спомини з рр. 1914–1915 / М. Галущинський. – Львів : Накладом вид. спілки «Діло», 1934. – 216 с.
Дорошенко Н. Рік праці мандрівних бібліотек товариства «Просвіта» у Львові / Н. Дорошенко // Народня Просвіта. – 1925. – Ч. 8. – С. 128–131.
Коритко Р. Командант Леґіону / Коритко Роман // Літопис Червоної Калини. – 1991. – Ч. 4. – С. 46–49.
Коритко Р. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадсько-політичний діяч / Р. Коритко // Рогатинська земля: історія та сучасність : матеріали першої наукової конференції. – Львів, 1995. – C. 199–202.
Ступарик Б. Життя, віддане національній ідеї / Богдан Ступарик, Віра Ковальчук. – Івано-Франківськ : Лілея=НВ, 1998. – 56 с.
Горинь В. Дев’ятий голова Товариства «Просвіта» / Василь Горинь // Михайло Галущинський – лицар обов’язку і чину : матеріали наукової конференції, присвяченої 120-ій річниці від дня народження М. Галущинського і 90-ій річниці відкриття Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого. – Львів; Рогатин, 1999. – С. 43–50.
Дорошенко Н. Рік праці мандрівних бібліотек товариства “Просвіта” у Львові / Н. Дорошенко // Народня Просвіта. – 1925. – Ч. 8. – С. 128–131.
Коритко Р. Командант Леґіону / Коритко Роман // Літопис Червоної Калини. – 1991. – Ч. 4. – С. 46–49.
Коритко Р. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадсько-політичний діяч / Р. Коритко // Рогатинська земля: історія та сучасність : матеріали першої наукової конференції. – Львів, 1995. – C. 199–202.
Ступарик Б. Життя, віддане національній ідеї / Богдан Ступарик, Віра Ковальчук. – Івано-Франківськ : Лілея=НВ, 1998. – 56 с.
Горинь В. Дев’ятий голова Товариства “Просвіта” / Василь Горинь // Михайло Галущинський – лицар обов’язку і чину: Матеріали наукової конференції, присвяченої 120-ій річниці від дня народження М. Галущинського і 90-ій річниці відкриття Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого. – Львів; Рогатин, 1999. – С. 43–50.
Горинь В. Михайло Галущинський – педагог, просвітянин, військовий і громадський діяч / Василь Горинь // Воля і Батьківщина. – 2003. – № 1/2 – С. 187–191.
Горинь В. Педагог, просвітянин, громадський діяч / В. Горинь // За вільну Україну. – 2003. – 25 верес.
Яців Я. Внесок М. Галущинського в розробку змісту позашкільного виховання української молоді / Ярослав Яців // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. Сер. : Педагогіка і психологія. – Чернівці, 2003. – Вип. 179. – С. 201–205.
————————————————
До вінка осінніх квітів – в пам’ятну дату Михайла Галущинського