За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Бібліотеки |
Бібліотека Павла Потоцького – одне з найвидатніших і найбільших в історії українського бібліофільства кінця 19 – першої третини 20 ст. приватне книжкове зібрання, у складі якого перебували рідкісні, подекуди унікальні, видання великої культурної цінності з питань історії, археології, військової справи, культури і мистецтва.
Власник бібліотеки – Павло Платонович Потоцький (12(24).12.1857–27.08.1938), уродженець с. Просяниківка Кобеляцького пов. Полтавської губ. (нині Полтавського р-ну Полтавської обл.), син судді Кобеляцького повітового суду, нащадок відомого старшинського козацького роду, генерал від артилерії, громадський і культурний діяч, військовий історик, музеєзнавець, бібліофіл, меценат, знавець української старовини.
Здобув ґрунтовну освіту: навчався в полтавському пансіоні Туржанського (1867–1868), Петровській Полтавській військовій гімназії (1868–1874) [таку назву в 1865–1882 рр. мав Петровський Полтавський кадетський корпус]; Михайлівському артилерійському училищі (1874–1877) у Санкт-Петербурзі, по закінченні якого за високі досягнення у навчанні отримав першу премію, а його ім’я було занесено на Мармурову дошку пошани. У 1878–1881 рр. удосконалював знання в Артилерійській академії у Санкт-Петербурзі. Вже офіцером П. Потоцький брав участь у трьох війнах (російсько-турецькій 1877–1878 рр., російсько-японській 1904–1905 рр., Першій світовій). Мав бойові нагороди (12 орденів, Золота зброя «За хоробрість», румунський Залізний хрест «За перехід через Дунай» та ін.).
Ще під час навчання у військовій гімназії П. Потоцький серйозно захопився історією. Не обмежуючись лише вивченням підручників, юнак самостійно опановував ґрунтовні історичні джерела, багато працював в архівах, зацікавився старовинними документами родини Потоцьких, що дало йому змогу дослідити не лише власний родовід, а й відомості про заселення Полтавщини, побут жителів краю.
Усвідомлюючи важливість і значення науки в розвитку військової справи, П. Потоцький заснував Історичний музей гвардійської артилерії (1893), який став кращим військовим історичним музеєм в Російській імперії, брав участь в організації багатьох полкових музеїв, був одним із фундаторів Російського воєнно-історичного товариства (РВІТ), почесним членом Полтавської вченої архівної комісії; за його матеріального сприяння було засновано Військовий музей у Полтаві.
З 1878 р. П. Потоцький почав друкуватися. Написав та видав багато праць (переважно з військової історії), удостоєних вищої нагороди РВІТ, схвальних відгуків як військової, так і цивільної літературно-критичної спільноти.
Після 1917 р., вийшовши у відставку, працював у Петрограді науковим співробітником Головного управління архівними справами, завідувачем військового музею, був членом Ради військово-наукового видавництва.
Став одним із перших, хто прийняв українське громадянство після відкриття у грудні 1917 р. у Петрограді українського консульства. Брав активну участь у роботі комісії з повернення в Україну культурних цінностей, яку очолював Ф. Вовк.
У 1920-х рр. тісно співпрацював із Ленінградським товариством прихильників української історії, письменства та мови (засновник – академік В. Перетц), здійснив низку дослідницьких студій: «Українські вчені і діячі про М. О. Максимовича», «Значення перших трьох «Кобзарів» Шевченка та його бібліотека», «Наукова вага праць Д. О. Ровинського для історії українського мистецтва», «Журнал ”Основа” і його засновники (українські гуртки, братства і товариства вивчення України)», «Буквар Т. Г. Шевченка», «Бібліотека Т. Г. Шевченка», «Шевченко в історії кріпацтва» та підготував низку доповідей, з якими виступив на засіданнях Товариства. Відомо, що протягом 1919–1926 рр. П. Потоцький систематично бібліографував україніку, підготувавши рукописний матеріал «Библиографическое описание печатних трудов и графики по истории и быту Украйны» (в двох частинах). Проте місцезнаходження багатьох із цих неопублікованих праць невідоме.
Завдяки великій наполегливості, неабиякому інтересу до історичних подій минулого, дослідницькому хисту та достатнім матеріальним можливостям П. Потоцький зумів зібрати протягом 50 років унікальну науково-художню колекцію українських старожитностей, до якої ввійшли твори образотворчого мистецтва, графіки (зокрема, до 15 тис. гравюр і літографій, понад 300 полотен з історії війн, особисті речі і малюнки Т. Шевченка), старовинних художніх меблів та посуду, колекції зброї, монет і медалей, художніх виробів із золота і коштовних каменів тощо. Особливо ретельно було дібрано експонати, що стосувались історії і культури України.
Кількісно найбільшою частиною колекції була бібліотека (за різними даними вона вміщувала від 14 до 20 тис. томів, 5 424 назви десятьма мовами), книжки до якої П. Потоцький дбайливо збирав у букіністичних крамницях усієї Європи. Деякі видання надходили з інших приватних бібліотек (зокрема, із зібрань М. Костомарова, М. Маркевича, О. Потебні, М. Семевського та ін.). Це переважно книги та періодичні видання військово-історичної тематики (763 назви – 5 699 томів) та з історії України (4 419 томів). Як особливо цінні та рідкісні збирач визначив 408 видань із власної бібліотеки.
Серед раритетів – рукописи (універсали гетьманів Богдана та Юрія Хмельницьких, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського, листи П. Полуботка до коменданта містечка Почепа, інструкції Малоросійської колегії, список Правъ, по которымъ судится малороссійскій народъ, актові матеріали, листи, родинні архіви, зокрема й пращурів колекціонера та ін.); оригінальні старовинні альбоми з краєвидами або типами України; велика збірка географічних атласів та мап; вітчизняні та зарубіжні цінні видання 17–19 ст., що репрезентували широке коло давнього українознавства (праці П.-С. Палласа, Й. Енґеля, Й. Георгі, В. Зуєва, К. Рехберга, О. фон Гуна, О. Ріґельмана, О. Вісковатова, М. Закревського, В. Тімма, Л. Жемчужникова, Д. Ровинського, М. Грушевського та інших учених, письменників і митців); видання з автографами видатних письменників, діячів науки і культури України: Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка, А. Скальковського, Д. Яворницького, І. Котляревського, М. Костомарова. Предметом особливої гордості колекціонера були книги з бібліотеки Т. Шевченка: «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» П. Лукашевича (1836), «Естетика, або Наука про прекрасне» (Estetyka czyli umnictwo piękne) К. Лібельта (1854), що була з Т. Шевченком під час його заслання, «Поезії Антонія Сови» (Poezje Antoniego Sowy) Е. Желіговського (1858) з дарчим написом автора Шевченкові (зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України). П. Потоцький зібрав також велику колекцію видань Шевченкового «Кобзаря» різних років (до 40 пр.).
П. Потоцький усвідомлював як надзвичайну цінність свого зібрання, так і небажаність його зберігання в Ленінграді через постійне втручання владних органів та загрозу розпорошення колекції. Так, частину речей з цінного зібрання колекційної зброї, яку П. Потоцький передав на тимчасове зберігання до Етнографічного відділу Російського музею, після повені 1924 р. було втрачено. Коштовності (музейне срібло, монети, медалі, військові жетони, золоті кишенькові годинники) загальною вагою 20 пудів колекціонер вимушений був передати у Гохран СРСР. Ці речі йому не повернули. Як досвідчений музейник, П. Потоцький завжди був категоричним прибічником збереження цілісності будь-якого зібрання, у т. ч. і власної колекції. Будучи палким патріотом своєї Батьківщини, він прагнув передати своє унікальне зібрання Україні. З цією метою вступив у складні перемовини з УАН, Укрнаукою, урядом УСРР, які тривали кілька років. Колекціонер вимагав гарантій безумовного дотримання цілісності колекції, належних умов її зберігання та використання як музейного об’єкта. Зрештою, 28 квітня 1926 р. було підписано договір між П. Потоцьким і Наркоматом освіти УСРР про передання колекції в дар Україні. Місцем її перебування було визначено приміщення з 15 кімнат на території Києво-Печерської лаври (корпус № 6, збудований у 1902–1903 рр. за проєктом архітектора Є. Єрмакова для співаків митрополичого хору), поряд із Троїцькою надбрамною церквою. У цьому ж корпусі (сучасна вул. Лаврська, 9) для П. Потоцького та його родини було виділено житло. Понад рік у будівлі ще тривали відселення ченців та ремонтні роботи. Наприкінці червня (за іншими даними – у липні) 1927 р. колекцію П. Потоцького загальною вагою 38 т, під яку виділили сім вагонів, перевезли з Ленінграда до Києва.
На території Києво-Печерської лаври, відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 29 вересня 1926 р., діяв державний історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок» (ВМГ), у структурі якого функціонували 4 музеї, 3 архіви, 2 бібліотеки (митрополита Флавіана і Старолаврська) та кілька допоміжних закладів і майстерень. Історико-мистецька колекція, що прибула з Ленінграда, дістала назву «Музей України (Збірка П. Потоцького)». Музей набув статусу державної установи, його експонати розмістили у вітринах в експозиційних залах у корпусі № 6. Бібліотеку було Привести бібліотеку в належний стан допомогли дружина П. Потоцького – Єлизавета Потоцька (уроджена Давидова), та її сестра Любов Давидова.
У Києві, за свідченням П. Потоцького, за його особистої участі значну частину зібрання було науково опрацьовано й розподілено за відділами – загальний; довідковий; рідкісних і цінних книг; журнали; описи населених пунктів; дитячі книжки; художня література; мемуари; каталоги; Наполеон і його доба; видання з образотворчого мистецтва; альбоми картин, портретів, споруд; зібрання географічних карт; інше. Видання з військової справи згрупували за розділами: описи війн; військове мистецтво; історія військових частин та закладів; описи обмундирування та озброєння; статути; історія військових чинів; портрети військовиків; військові музеї і довідники; конярство. На 8 060 видань бібліотеки було складено картки із зазначенням їхньої цінності для дослідження історії і культури України (подальша доля картотеки невідома). Окремі списки видань з бібліотеки П. Потоцького, які він уклав власноруч, зберігаються в наукових архівах. Цінний архів родини Потоцьких було зібрано в папки у хронологічному порядку.
24 липня 1938 р. 81-річного П. Потоцького заарештували. Через місяць, 27 серпня, не витримавши тортур, він помер у Лук’янівській в’язниці. Справа всього його життя – унікальне музейне зібрання, у тому числі фонди бібліотеки, було пограбовано і розпорошено. Як свідчать матеріали кримінальної справи, порушеної проти П. Потоцького (ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1), за постановою слідчого від 11 вересня 1938 р. у родини Потоцьких було вилучено все майно – 851 найменування загальною вартістю 70 971 крб. 70 коп. (оцінювання здійснювали дуже приблизно, вартість окремих цінностей та експонатів умисно занизили). Значну частину майна визнали як історичну цінність, про що писав у заяві до НКВС УРСР заступник директора Центрального історичного музею Грозовой, якому пізніше вдалося добитися видачі для експозиції деякої частини колекції П. Потоцького. 29 вересня 1938 р. співробітники НКВС вилучили з помешкання колекціонера ще 4 500 книжок, приватне майно і вивезли на речовий склад міліції в прибуток держави. За спеціальною постановою щоденники, фотокартки, листування, наукові праці П. Потоцького було знищено. Його дружину, Є. Потоцьку, яка була онукою поета-партизана Д. Давидова, та її сестру Л. Давидову заарештували і розстріляли 5 жовтня 1938 р. У 1960 р. П. Потоцького та членів його сім’ї реабілітували посмертно.
Частину книжок, без урахування вилучених раніше органами НКВС, було передано до Бібліотеки АН УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), ще одну частину – до новоствореної за постановою РНК УРСР № 720 від 11 липня 1939 р. на базі бібліотечних фондів історико-культурного заповідника «Всеукраїнський музейний городок» – бібліотеки митрополита Флавіана, Старолаврської та інших Державної історичної бібліотеки (нині – Національна історична бібліотека України). Деякі книжки потрапили до книгозбірні Центрального історичного музею, а пізніше, під час війни, за свідченням співробітниці ВМГ Н. Геппенер, значну частину книжок було розграбовано як окупантами, так і місцевими мешканцями, частину – втрачено під час пожеж та бомбардувань.
Упродовж 1941–1943 рр. окупаційна адміністрація Києва організувала масштабну кампанію обліку, відбору та вивезення фондів різного історичного профілю, змісту і цінності, колекцій і зібрань, у т. ч. з установ на території Києво-Печерської лаври. Цей процес був пов’язаний з діяльністю Оперативного штабу рейхсляйтера А. Розенберга. Кілька видань із колекції П. Потоцького разом з іншими раритетами, що зберігались у фонді Державної історичної бібліотеки, було відібрано для поповнення Центральної бібліотеки Вищої школи (Zentralbibliothekder Hohen Schule), створеної у 1939 р. Загальна кількість вивезених у роки окупації видань з бібліотеки П. Потоцького невідома.
Після війни експерти за відповідними штампами відшукували бібліотечні фонди, вивезені з окупованих територій. У першу чергу на повернення могли претендувати фонди, що мали статус колекцій. Однією з баз, де розподілялися книги, які повертались унаслідок реституційних процесів, було Центральне сховище музейних фондів ленінградських приміських палаців, що існувало впродовж 1945–1956 рр. спочатку в Пушкіні (Царське Село), потім у Павловську. До нього надходили віднайдені в Німеччині та на інших територіях фонди з музеїв та бібліотек, які втратили майно під час нацистської окупації. До цього сховища потрапила й частина видань із колекції П. Потоцького, вивезених у 1941–1943 рр. до Німеччини. У 1947–1948 рр., за сприяння Комітету у справах культурно-просвітницьких установ при РНК УРСР, невелику кількість книжок із бібліотеки П. Потоцького вдалося повернути її передвоєнному власникові – Державній історичній бібліотеці УРСР.
У публікаціях сучасних дослідників є відомості про наявність окремих примірників видань з бібліотеки П. Потоцького у фондах таких установ, як Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, книгозбірні Національного художнього музею України та Національного музею історії України, Національний музей Тараса Шевченка, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Центральний державний історичний архів України, м. Київ, Музей книги і друкарства України, а також у приватних колекціях. Декілька цінних видань зберігаються в Національній бібліотеці Республіки Білорусь. Однак навіть приблизно встановити, яка кількість видань бібліотеки П. Потоцького збереглася, а яка безповоротно втрачена, та здійснити повну її реконструкцію нині неможливо.
У межах локального дослідження «Бібліотека П. П. Потоцького», здійсненого в Національній історичній бібліотеці України (НІБУ) у 2019–2021 рр., за результатами суцільного перегляду фонду НІБУ за принципом de visu, вдалося частково реконструювати склад бібліотеки колекціонера. Ідентифікацію здійснено за книжковими знаками (провенієнціями), які в тому чи тому обсязі є на книгах. Таким, зокрема, як: власницький напис «ПОТОЦКИЙ» або «П. ПОТОЦКИЙ» (зазвичай на форзаці видань); вензель П. Потоцького (дві схрещені латинські літери «P» (у більшості випадків – на титульному аркуші, під вихідними даними видання); шрифтовий екслібрис «Павелъ Платоновичъ ПОТОЦКІЙ. Екатеринг. пр., д. № 8» (власник розміщував його на форзаці, титульному аркуші, на перших сторінках видань); шрифтовий екслібрис – «ППП» (трапляється на титульному аркуші); екслібрис, виконаний конґревним тисненням у формі кола з написом: «Потоцкій» і двома зірками (п’яти- та шестикутною, зазвичай, на титульному аркуші, над заголовком видання); тиснений золотом суперекслібрис «П. П. П.»; суперекслібрис блінтового тиснення «П. П. Потоцкий» (обидва – у нижній частині корінця оправи). За цими провенієнцями можлива ідентифікація книжок, які належали П. Потоцькому та які нині зберігаються в інших установах або зібраннях.
У більшості примірників збереглися марґіналії колекціонера. Виявлено також книги П. Потоцького з інскриптами видатних українських діячів: етнографа, археолога, дослідника українського народного мистецтва Д. Щербаківського (1877–1927); археолога і мистецтвознавця М. Макаренка (1877–1938); історика архітектури, відомого колекціонера М. Романченка (1869–1923); військового юриста, колекціонера і громадського діяча О. Жиркевича (1857–1927).
Документи, що належали П. Потоцькому, майже третина з яких – книги, продовжувані та періодичні видання, які так чи інакше пов’язані з Україною, в НІБУ зібрано в окрему колекцію, яка нині зберігається в науково-дослідному відділі стародруків, цінних та рідкісних видань як меморіальне зібрання. Складено каталог видань колекції Бібліотека Павла Платоновича Потоцького (2022), що містить 161 бібліографічний запис з детальним описом провенієнцій кожного окремого примірника. Окремим додатком представлено бiблiографiю праць П. Потоцького з військової iсторiї, краєзнавства та лiтературознавства, що зберiгаються у фондi НІБУ.
Бібліотекою П. Потоцького, як надзвичайно цінним зібранням джерел з давнього українознавства, користувались українські історики І. Крип’якевич та М. Гніп, консультації за її фондами П. Потоцький свого часу надавав літературознавцю В. Сиповському, українській письменниці, громадській діячці Л. Старицькій-Черняхівській. Про книжкове зібрання П. Потоцького як визначну пам’ятку культури писали історик, археолог, етнограф, музеєзнавець П. Курінний, відомий мистецтвознавець Ф. Ернст, археолог, спелеолог, архівіст Г. Стеллецький, адвокат і громадський діяч О. Семененко та ін. Серед сучасних науковців, бібліотечних фахівців книгозбірні П. Потоцького присвятили дослідження С. Білокінь, Н. Бондар, Н. Глоба, Н. Горська, К. Климова, Т. Лазанська, Н. Романова, С. Смирнова та ін. Про долю зібрання у часи Другої світової війни писали Т. Себта, Р. Качан, Л. Дубровіна, С. Кот та ін.
Архівні документи про бібліотеку П. Потоцького зберігаються в низці установ:
Науковому архіві Національного музею історії України (ф. 6, оп. 1–3) – особовий архівний фонд П. Потоцького (8 од. зб.); документи хронологічно охоплюють період із 1877-го по 1940 р.;
Науковому архіві Національного художнього музею України (оп. 1, од. зб. 56, арк. 11, 27, 58–72 – 5699 назв видань з історії військової справи; арк. 30–30 об., 38, 39, 39 об.; од. зб. 46 – матеріали про П. Потоцького і його колекцію;
Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (Інститут рукопису, ф. 1, од. зб. 26343, арк. 11, 12 – із приблизною оцінкою вартості зібрання П. Потоцького; ф. 285, од. зб. 2060, арк. 1).
За розпорядженням Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР (нині Державна архівна служба України) від 22 червня 1979 р. значну частину архіву П. Потоцького з відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (нині – Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) було передано до Центрального державного історичного архіву, м. Київ (ф. 2213, оп. 1, спр. 34, арк. 1–195 об. – особовий фонд П. Потоцького, в якому зосереджено основні документальні джерела про колекціонера та його зібрання, матеріали про долю Музею України (Збірку Потоцького); науково-технічну обробку цього фонду завершено в березні 1983 р.; ф. 1196, оп. 1, спр. 123, арк. 1–151 – «Київський відділ Імператорського Російського Воєнно-історичного товариства»).
Важливе музейне придбання // Червон. шлях. – 1926. – №11–12. – С. 238.
Стеллецький Г. Цінний набуток для української науки / Гнат Стеллецький // Червон. шлях. – 1926. – № 9. – С. 246.
Стеллецький Г. Українська збірка П. Потоцького / Гн. Стеллецький // Червон шлях. – 1927. – № 3. – С. 180–182.
Музей України (збірка П. П. Потоцького) // Київ : провідник = Kyjiw : fuhrer / Н.К.О. – У.С.Р.Р. ; Всеукр. акад. наук, Ком. святкування 10-річного ювілею ВУАН ; за ред. Федора Ернста. – Київ, 1930. – С. 533–534.
Климова К. Бібліотека Павла Потоцького / Катерина Климова // Бібл. вісн. – 1994. – №5–6. – С. 21–23.
Музей Украины (Собрание П. П. Потоцкого). Ч. 1 : указ. архив. материалов и библиогр. / сост. Екатерина Климова ; НАН Украины, Ин-т укр. археогр. и источниковедения им. М. С. Грушевского, Нац. музей ист. Украины. – Киев, 1995. – 137 с. – (Научно-справочные издания по истории Украины ; вып. 32).
Лазанська Т. Нащадок Кишенського сотника / Тамара Лазанська // Київ. старовина. – 1997. – № 5. – С. 133–143.
Білокінь С. І. Музей України. Збірка П. Потоцького: доба, середовище, загибель / С. І. Білокінь ; НАН України, Ін-т історії України, Київ. наук. т-во ім. П. Могили. – 2-ге вид. – Київ, 2002. –250, [1] с.
Геппенер Н. Всеукраїнське музейне містечко / Надія Геппенер ; пер. з рос. Олександра Неживого ; прим. Сергія Білоконя // Пам’ятки України : наук. часоп. – 2003. – №1–2. – Про колекцію П. Потоцького: с. 133.
Романова Н. И. Частное книжное собрание П. П. Потоцкого в истории культур Украины, России и Беларуси / Н. И. Романова // Могилянські читання 2002 : зб. наук. пр. : Музейна справа в Україні на зламі тисячоліть / Нац. Києво-Печер. заповідник. – Київ, 2003. – С. 399–404.
Потоцький Павло Платонович (1857–1938) // Дениско Л. М. Книжкові знаки на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : каталог / Л. М. Дениско, Ю. К. Рудакова ; НАН України, Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2017. – С. 117–118.
Курінний П. Всеукраїнський державний культурно-історичний заповідник «Всеукраїнський музейний городок» : провідник / Петро Курінний ; передм., упоряд. А. С. Яненко ; Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник. – Київ, 2020. – 452 с.
__________________________________