Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 7
За місяць : 184
Кількість
статей : 972
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Бібліокластія
Бібліокластія

imageБібліокластія (від грец. βιβλίον – книга та англ. biblioclast – той, хто знищує / псує книгу) – усвідомлене знищення книжок і бібліотек, здебільшого шляхом спалення, здійснюване окремими особами, мілітарними формуваннями, релігійними фанатиками, войовничими атеїстами, політичними радикалами або державними та недержавними організаціями. Є виявом цілеспрямованих прагнень до повної чи часткової ліквідації знань, накопичених людством і зафіксованих у писемних джерелах, інформаційного потенціалу нації, держави, акумульованого в бібліотечних фондах, а також елементом інформаційної війни чи ідеологічного протиборства.

В українській науковій лексиці, на відміну від зарубіжних джерел, термін «бібліокластія» ще не набув достатнього поширення. Синонімічними термінами є «бібліоцид» (уперше застосований вихідцем з України, бібліографом, д-ром філол. наук, проф. А. Блюмом), «бібліоклазм», «лібрицид», «бібліофобія».

Витоки Б., її руйнівний вплив на національну і світову культуру досліджують багато вчених, зокрема С. Білокінь, Г. Босмаджян, Р. Кнут, Л. Поластрон, Т. Карсен та ін.

Вияви Б., в основі якої – історичні й ідеологічні (світоглядні, релігійні) чинники, налічують кілька тисячоліть, відтоді, як виникли перші бібліотеки й архіви. Головний мотив Б. у давні часи – сприймання тих чи інших книжок або всіх загалом як загрози чинній владі, певному віровченню, групі людей (жерців, рабовласників, феодалів, знаті, духовенства тощо). Інший спонукальний мотив Б. – підкорення ворогів, морально-психологічне приниження переможених чи опонентів, позбавлення їх історичної пам’яті та ідейної опори.

Найдавніші відомі випадки знищення бібліотек – у давньогрецькому місті Фіви (1358 р. до н. е.), а також книжкового зібрання фараона Аменхотепа IV Ехнатона (Амарна) (1336 р. до н. е). Загалом зафіксовано кілька тисяч фактів Б. в історії людства. Відомості про деякі з них увійшли в підручники та навчальні посібники, наприклад, знищення Олександром Македонським палацу в Персеполісі разом із книгами (330 р. до н. е.), втрата у пожежі великої імператорської книгозбірні в Китаї (207 р. до н. е.), бібліотек у Карфагені (146 р. до н. е.), Римі (64 р., за наказом імператора Нерона).

У 47 р. до н. е. і до кінця 7–8 ст. унаслідок воєн та дій християн-фанатиків неодноразово горіла знаменита за часів еллінізму Александрійська бібліотека. У вогні було знищено майже 700 тис. рукописних книг, які понад сім століть збирали правитель Єгипту Птолемей ІІ Філадельф та його нащадки, а також римляни. У 814 р. спалено бібліотеку короля франків та імператора Заходу Карла I Великого, у 867 р. – патріарха Фотія.

Від 13 ст. в Західній Європі офіційно застосовувалось аутодафе – спалення книжок разом з їхніми авторами чи власниками. Вперше аутодафе, зі знищенням книжок єврейської громади, було здійснено у французькому м. Монпельє (1233), надалі впродовж шести століть це було звичним явищем у католицьких державах Європи і Латинської Америки. Останнє аутодафе відбулося у Валенсії (1826).

У 1529 р. іспанські колоністи-конкістадори знищили всі книжки ацтеків у Мексиці, внаслідок чого повністю було втрачено величезний пласт знань з історії та культури автохтонного населення Центральної Америки.

image
Студенти-нацисти палять книжки на площі перед Університетом Гумбольда (Берлін, 10 травня 1933)
10 травня 1933 р. у Німеччині, на площі перед будівлею Державної опери в Берліні, націонал-соціалісти (нацисти) влаштували «Свято багаття» – публічне спалення книжок, які суперечили тогочасним ідеологічним догматам та «арійському духу». Майже 5 тис. творів 313 «антинімецьких» авторів, зокрема К. Каутського, З. Фрейда, Е. Кестнера, Г. Манна, Т. Манна, Т. Вольфа, Е. М. Ремарка, К. Маркса, К. Тухольського, А. Ейнштейна, С. Цвейга було знищено у вогні. Такі масові публічні акції відбувалися і в інших містах країни, переважно в університетських осередках, за участю студентів і викладачів. Після поразки нацистської Німеччини у Другій світовій війні антигітлерівська коаліція здійснила зворотний процес: у межах програми денацифікації тотально знищувалась нацистська література (у т. ч. всі шкільні підручники часів диктатури націонал-соціалістичної партії 1933–1945 рр.). Починаючи з 1947 р. в Німеччині 10 травня відзначають як День пам’яті публічного спалення книжок.

Китайські комуністи та хунвейбіни у 1966–1976 рр. спочатку спалили унікальні книжкові зібрання монастирів Тибету, а потім свої бібліотеки, називаючи це «культурною революцією». Під час громадянської війни в Югославії сербські солдати у 1992 р. підпалили об’єднану Національну й університетську бібліотеку Боснії і Герцеговини в Сараєво (її відновлення, вже у статусі Національної, триває й дотепер) та вбили пожежників, що намагалися загасити полум’я. Велику кількість бібліотечних книжок спалено й афганськими талібами.

Неодноразово явища Б. відбувались і на українських землях. За деякими припущеннями дослідників, перша і найбільша в Київській Русі бібліотека Ярослава Мудрого була знищена під час захоплення Києва монголо-татарами у 1240 р. У межах антиукраїнської культурницької експансії московитські церковні ієрархи провадили курс на знищення книжок, видрукованих українською мовою. Так, московський патріарх Іоаким у 1688 р. розпорядився вилучити з усіх бібліотек та монастирів і привселюдно спалити збірку проповідей «Вінець Христов» намісника Києво-Печерської лаври А. Радивиловського лише через те, що вона – українською мовою. Одночасно було спалено також твори видатних українських богословів – П. Могили, Л. Барановича та І. Ґізеля, а друк книг українською мовою опинився під тотальною забороною. У листопаді 1702 р. під час спалення Батурина О. Меншиковим за наказом Петра І загинула велика бібліотека гетьмана І. Мазепи. У ніч із 21-го на 22 квітня 1718 р. монахами з Московії була підпалена й загинула у вогні унікальна велика бібліотека Києво-Печерської лаври, разом з архівом, в якому зберігалися надзвичайно цінні документи з історичного минулого України. У 1757 р. релігійні фанатики (міленарії) спалили всі книжки на Поділлі. За Катерини ІІ, у 1780 р., повністю згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії в Братському монастирі. Після анексії Криму Росією у 1783 р. на півострові спалювали книжки кримськотатарською мовою.

Під час нацистської окупації України також було спалено багато бібліотек. Найвідомішою є пожежа, влаштована у ніч із 5-го на 6 листопада 1943 р., коли німці, відступаючи з Києва, підпалили обласну бібліотеку ім. ВКП(б) (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого). У вогні загинуло майже 1 млн книжок, звезених у книгозбірню з багатьох пограбованих бібліотек Києва та інших міст України.

У південних районах України, окупованих Румунією, знищувалися бібліотечні книжки і навіть грамплатівки всіма мовами, крім румунської.

image
Спалення Державної публічної бібліотеки УРСР (Київ, травень 1964. Фото С. Білоконя)

Значний резонанс у суспільстві викликав цілеспрямований підпал видань у книгосховищі Державної публічної бібліотеки УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), влаштований на світанку 24 травня 1964 р., під час Шевченківських свят. Від вогню загинула значна частина вітчизняних періодичних видань, книжок російською та українською мовами як до 1917 р., так і радянської доби, незначна кількість зарубіжних журналів, а також та частина видань з фонду «україніка», що складалась із дублетних примірників. Про масштаби пожежі свідчить те, що її гасіння силами понад 150 вогнеборців тривало майже три доби. За офіційними звітами, тоді було втрачено майже 388 тис. од. зберігання (за первісними обстеженнями – орієнтовно 500 тис., це близько 10% сукупного фонду бібліотеки), сукупні збитки становили 883 тис. рублів.

Протягом 1968–1979 рр. сталася серія пожеж у відділах україніки в бібліотеках наукових установ АН УРСР, музею «Софія Київська», у Георгіївській церкві Видубицького монастиря в Києві (там зберігалися обмінний і резервний фонди ЦНБ АН УРСР – найбільші за обсягом у СРСР, з великою кількістю рідкісних видань), у книгозбірнях медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні «загадкові» пожежі сталися у великих наукових бібліотеках інших республік СРСР (у Тарту, Самарканді, Ашхабаді).

image
Представники «Русского мира» спалюють книжки з бібліотеки «Просвіти» (Харків, 14 березня 2014)
Згідно з рішенням Мещанського районного суду Москви від 1 грудня 2011 р., українські книжки про Голодомор 1932–1933 рр. занесено в Росії до Федерального списку екстремістських матеріалів і тому вони підлягають знищенню. Тим, хто тримає такі видання, загрожує жорстке покарання. У Криму 14 березня 2010 р. та у січні 2014-го, а також у Харкові 16 березня 2014 р. представники російської спільноти, прибічники «русского мира» здійснили показові (публічні) спалення книжок з історії України та українських підручників. Такі дії в окупованих Росією Криму і частині Донбасу не раз повторювались антиукраїнськими силами і в наступні роки.

З початком масштабної війни Росії проти України зафіксовано нові випадки Б., тотального культурного геноциду, здійснюваного агресорами, умисного знищень ними бібліотек, музеїв, картинних галерей, книжок українською мовою, підручників з історії України. Зокрема, у червні 2022 р. стало відомо, що в храмі УПЦ Петра Могили в Маріуполі російськими окупантами була вилучена та спалена на подвір’ї храму вся велика бібліотека, зібрана волонтерами та благодійниками, що містила декілька унікальних примірників україномовних видань.

Надзвичайна небезпека Б. у різних її проявах пророче усвідомлювалась багатьма видатними представниками науки, культури, літератури. Задовго до нацистських акцій «Свято багаття» Г. Гейне зазначав: «Де спалюють книги, там, зрештою, спалять людей» (Dort, wo man Bücher verbrennt, verbrennt man auch am Ende Menschen). У науково-фантастичному романі-антиутопії Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» описано тоталітарне суспільство, в якому всі книжки підлягають спаленню. У романі У. Еко «Ім’я рози» розкрито злочини в монастирі, вчинені релігійним фанатиком задля збереження «недозволеного» вмісту книги – другої частини «Поетики» Аристотеля, які завершуються спаленням цінної монастирської бібліотеки і всієї обителі.

Історично і ментально бібліотеки є особливо вразливими об’єктами цілеспрямованої Б., агресії проти культурної, духовної спадщини тієї чи іншої держави, певної особи чи групи осіб, певного релігійного, ідеологічного вчення. Спалення книжок фактично не вимагає затрат, а руйнівна дія таких варварських акцій часто має катастрофічні й довготривалі наслідки для цивілізації. Протидія Б. може бути ефективною лише на міжнародному, загальнодержавному, а також правовому, технічному та інформаційному рівнях та вимагає розроблення і втілення багатьох превентивних заходів.

 

Джерела

Сверстюк Є. З приводу процесу над Погружальським / Євген Сверстюк // Сучасність. – 1965. – ч. 2 (50), лютий. – С. 78–84.

Білокінь С. Пожежі київської Публічної бібліотеки АН УРСР 1964 та 1968 років // Пам’ятки України. – 1998. – Ч. 3–4 (120–121). – С. 145–148.

Блюм А. В. Тотальный библиоцид / А. В. Блюм // Советская цензура в эпоху тотального террора 1929–1953. – Санкт-Петербург : Академический проект, 2000. – 321 с.

Дубровіна Л. А. Історія Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, 1941–1964 / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ : Наукова думка, 2003. – 357 с. – (Проект «Наукова книга»). – Про пожежу в ДПБ УРСР 1964 р. див.: с. 305–322.

Качковський О. Б. До питання роботи з документами, що постраждали під час пожежі в Кам'янець-Подільському міському архіві: ідентифікація, реконструкція інформаційного масиву / О. Б. Качковський // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2006. – № 2. – С. 33–38.

Нелуп О. Палили навіть книги Божі / О. Нелуп // За Українську Україну. – 2007. – № 24 (87). – 25 черв. – 1 лип.

Memory of the World: Lost Memory - Libraries and Archives destroyed in the Twentieth Century / prepared for UNESCO on behalf of IFLA by Hans van der Hoeven and on behalf of ICA by Joan van Albada. – Paris : UNESCO, 1996. – 70 p.

Knuth R. Libricide: The Regime-Sponsored Destruction of Books and Libraries in the Twentieth Century / Knuth Rebecca. – Westport, Conn. : Praeger, 2003. – 277 p.

Knuth R. Burning books and leveling libraries : extremist violence and cultural destruction / Rebecca Knuth. – Westport, Conn. ; London : Praeger 2006. – 233 р.

Bosmajian H. Burning Books / Haig Bosmajian. – McFarland & Company, Incorporated Publishers, 2006. – 233 р.

Bossié F. Biblioclastía y bibliotecología : recuerdos que resisten en la ciudad de La Plata. Congreso “Textos, autores y bibliotecas”, 24 al 26 de septiembre de 2008, Córdoba, Argentina.

Polastron L. Livres en feu : Histoire de la destruction sans fin des bibliothèques / Polastron Lucien X., Javier Sicilia, Hilda H. Garcia, Hilda García, Suárez Fernández. – Paris – Hallimard, 2009. – 544 р.

Carsen T. El concepto de biblioclastia: un campo fértil para la reflexión y la investigación. IV Jornadas de Intercambio y Reflexión acerca de la Investigación en Bibliotecología, 29–30 de octubre de 2015, La Plata, Argentina. En Memoria Académica.

Зворський С. Бібліокластія / Сергій Зворський // Бібл. планета. – 2022. – № 3. – С. 31–34.

 

___________________________________________________

Шкатов О. Погляд в історію: як палій-фанатик нищив улюблену бібліотеку киян / Олекса Шкатов

Спалення  бібліотеки в Маріуполі

Спалювання українських підручників з історії - це нацизм: посол Британії оприлюднила фото із книжками у багатті

Зворський Сергій Леонідович
Статтю створено : 16.01.2023
Останній раз редаговано : 19.01.2023