Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 45
За місяць : 1596
Кількість
статей : 884
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української Держави / Директорії УНР
Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української Держави / Директорії УНР

Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української Держави / Директорії УНР – структурний підрозділ державного органу управління за доби Гетьманату та відродженої УНР, що опікувався питаннями організації бібліотечної і архівної справи.

Наступник Бібліотечно-архівного відділу Міністерства народної освіти УНР, зі фактичним збереженням штату попередника. Розпочав діяльність у травні 1918 р. Голова відділу – історик, архівіст, громадський діяч В. Модзалевський (1882–1920). Структурно складався з бібліотечної (очолюваної О. Грушевським) та архівної секцій.

Від 21 червня 1918 р. відділ підпорядковувався новоствореній структурі у складі Міністерства народної освіти і мистецтв, проте зі значною автономією та окремим фінансуванням – Головному управлінню у справах мистецтв та національної культури (ГУМНК), очолюваному до березня 1919 р. П. Дорошенком (1857–1919).

Під керівництвом В. Модзалевського, який за своїм фахом більше тяжів до архівної справи, відділ розгорнув активну діяльність зі створення системи державних архівних установ (Національного архіву Української держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях), Національної бібліотеки, з виявлення та охорони бібліотечних та архівних зібрань, надання державної підтримки діючим і новостворюваним архівам, бібліотекам, видавництвам, заснування спеціальних навчальних закладів з підготовки кадрів для них. В цих питаннях відділ взаємодіяв з багатьма інституціями.

Одним із перших завдань для відділу стало створення спеціалізованої бібліотеки задля забезпечення потреб фахівців літературою з питань бібліотекознавства та архівознавства. В. Модзалевський приділяв значну увагу комплектуванню бібліотеки, однак у подальшому для її повноцінного функціонування не вистачило часу через зміну влади в Києві.

З метою вироблення державної політики у галузі бібліотечного будівництва тривало вивчення бібліотечного потенціалу України, взяття на облік виявлених книгозбірень. Для цієї ж мети планувалося проведення Всеукраїнського бібліотечного з’їзду. До організаційної комісії з його підготовки увійшли кілька працівників бібліотечної секції відділу, а також представники найбільших книгозбірень Києва. Програму з’їзду розробив С. Сірополко. Крім питань про заснування Національної бібліотеки і Книжкової палати передбачалося розглянути низку інших практичних завдань: розвиток національної бібліографії, у т. ч. реєстраційні покажчики («Літописи»); формування та впорядкування бібліотечних мереж у регіонах, у т. ч. для задоволення потреб у книжках для національних меншин; залученість читачів до керівництва бібліотеками; удосконалення комплектування книгозбірень, у т. ч. виданнями з-за кордону; запровадження фахової термінології та ін.  Значну увагу планувалося приділити і створенню умов для успішної роботи бібліотекарів, їхній фаховій підготовці, забезпеченню  соціального статусу і захисту прав шляхом створення професійних спілок і бібліотечних об’єднань. Проте скликання з’їзду, який мав вивести організацію бібліотечної справи в Україні на європейський рівень, з причин складної ситуації в Україні, на початку 1918 р. було відкладено і, зрештою, він не відбувся.

У межах вивчення стану бібліотек та попередньої підготовки до з’їзду працівники бібліотечної секції розробили анкету, що складалася з п’яти розділів і містила майже 30 запитань. Опитуванням мали бути охоплені до 2 000 бібліотек, зокрема 1200 земських і 300 новостворених у 1917–1918 рр. численними товариствами «Просвіта». Результати опитування засвідчили про значні проблеми у діяльності книгозбірень: диспропорції в їх кількості за губерніями, відчутне переважання у бібліотечних фондах російськомовних видань, брак навчених кадрів, погане комплектування тощо. Для виправлення ситуації бібліотечна секція влаштувала курси для охочих підвищити свій фаховий рівень або набути професію бібліотекаря.

За участю архівно-бібліотечного відділу було підготовлено текст закону про асигнування 500 тис. крб. на завершення будівництва споруди бібліотеки для Університету св. Володимира в Києві, який був власноручно затверджений Гетьманом Української Держави П. Скоропадським 26 липня 1918 р.

2 серпня 1918 р. П. Скоропадський підписав поданий міністром освіти та мистецтв М. Василенком і ухвалений Радою Міністрів Української Держави Закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави» (опублікований 8 серпня у газеті «Державний вісник» – офіційному органі гетьманської влади). Для формування фонду виділялося 500 тис. крб. Законом було передбачене попереднє створення Тимчасового Комітету (ТК) для заснування Національної бібліотеки в м. Києві. До складу ТК увійшли, крім низки видатних учених також і працівники архівно-бібліотечного відділу Ю. Меженко, В. Міяковський.

У серпні 1918 р. працівникові відділу, історику за фахом О. Барановичу було доручено обстежити всі повіти Волинської та Подільської губерній з метою врятувати зі зруйнованих чи залишених напризволяще приватних і громадських бібліотек та архівів цінні видання і документи, а також забезпечити схоронність будівель цих установ, з наданням йому відповідного мандату.

З метою підготовки кваліфікованих кадрів при Національному архіві було засновано приватний спеціалізований навчальний заклад – Київський археологічний інститут (КАІ), створений за сприяння М. Василенка та групи київських професорів. 3 листопада 1918 р. розпочався перший навчальний семестр для майбутніх бібліотекарів, археологів, архівістів. Утім, з певних причин невдовзі КАІ припинив діяльність, а після відновлення проіснував до серпня 1924 р.

Не спромігшись провести Всеукраїнський бібліотечний з’їзд, представники бібліотечної секції натомість брали участь у ІІ Всеукраїнському з’їзді товариств «Просвіта» (3–5 листопада 1918 р.). На той час численні осередки «Просвіт» та їхні книгозбірні зазнавали певних утисків з боку гетьманської влади та місцевих старост, тому бібліотечна секція висловила підтримку намаганням «просвітян» розвивати всі прояви національної культури й бібліотечну справу зокрема.

З поваленням гетьманату 14 грудня 1918 р. і приходом до влади Директорії УНР на чолі з В. Винниченком (з 11 лютого 1919 р. Директорію очолював С. Петлюра) принципових змін у діяльності архівно-бібліотечного відділу не відбулося. 11 січня 1919 р. В. Модзалевський підготував програму діяльності відділу, визначивши його першочергові завдання. На цей час співробітниками відділу були підготовлені п’ять законопроектів у бібліотечній та архівній сферах. Проте подальші плани відділу з розбудови архівної і бібліотечної справи в Україні були зруйновані наступом більшовицьких військ на Київ. Починаючи з 2 лютого 1919 р. постійні переїзди Директорії та її уряду залежно від воєнної ситуації, їхні короткочасні перебування у Вінниці, Проскурові (нині – Хмельницький), Кам’янці-Подільському, Рівному, Коломиї, відсутність керівника ГУМНК та більшості працівників архівно-бібліотечного відділу, включаючи й В. Модзалевського, які залишилися в Києві, нестабільність політичної, військової і економічної ситуації в Україні дуже ускладнювали роботу з організації бібліотечної справи у 1919 р.

Архівно-бібліотечний відділ у вересні 1919 р. формувався майже заново, шляхом залучення співробітників наукових і культурно-освітніх установ Києва, що виїхали з міста, але його чисельність відчутно зменшилася. Ю. Меженко обіймав посаду голови відділу з 15 вересня по 1 жовтня 1919 р. Співробітник УАН у Києві О. Соловйов був призначений з 15 вересня 1919 р. на посаду фахівця для відряджень замість О. Барановича. На таку ж посаду був призначений і Л. Биковський, що мав досвід роботи на посаді бібліотекаря Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Уже з 20 вересня 1919 р. О. Соловйов був відряджений на два місяці для з’ясування ситуації з бібліотеками та архівами до Проскурова, Старокостянтинова, Житомира. На посаду діловода відділу з 29 вересня 1919 р. була призначена Г. Чуйко.

Попри дуже складну ситуацію, у жовтні 1919 р. при архівно-бібліотечному відділі ГУМНК була створена комісія для підготовки статуту Національного архіву в Києві, яку очолив історик і архівознавець П. Клименко (1887–1955). На той час навколо архівів різних відомств виникла катастрофічна ситуація, гинули великі масиви документів через байдуже ставлення керівництва або застарілі закони та інструкції щодо збереження архівних матеріалів. ГУМНК підготувало законопроєкт про заснування при всіх міністерствах і установах УНР особливих комісій для перегляду наявних законів та інструкцій, на підставі яких утримуються архіви.

У листопаді 1919 р. новий наступ більшовиків та окупація Польщею українських земель змусили очільників Директорії УНР ухвалити рішення про евакуацію уряду на Захід та розпуск усіх урядових структур. ГУМНК та підпорядковані йому відділи, у т. ч. й архівно-бібліотечний, припинили своє існування.

Архівно-бібліотечному відділу ГУМНК довелося діяти у складних умовах, особливо за часів Директорії УНР, за великої плинності кадрів, мінливої воєнної ситуації. Плани, намічені у відділі, мали далекосяжний характер, проте більшість з них не були втілені в життя з багатьох причин, або ж реалізовані лише частково.

На підрадянській території України з січня 1919 р. діяла Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини, яка певною мірою продовжила діяльність, започатковану архівно-бібліотечним відділом ГУМНК Української Держави / Директорії УНР.

Джерела  

 

Грушевський О. Бібліотечні справи / О. Грушевський // Шлях. – 1919. – № 1. – С. 78–81.

Ківшар Т. І.  Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.) / Таїсія Ківшар ; Центр пам’яткознавства НАН України та Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, Київ. держ. ін-т культури ; [відп. ред. В. М. Даниленко]. – Київ : Логос, 1996. – 329 с.

Ківшар Т. І. Головні напрямки бібліотечної політики в добу української революції 1917–1921 рр. / Ківшар Т. І. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 93–99.

Новальська Т. В. Розробка методики соціологічних досліджень співробітниками Бібліотечно-архівного відділу / Новальська Т. В. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 99–102.

Пижик А. Культурно-просвітня діяльність уряду УНР в період Директорії / А. Пижик. – Київ : Четверта хвиля, 1998. – 36 с.

Приходько Л. Ф. Внесок Олександра Грушевського у розбудову бібліотечної справи Української держави у 1917–1918 рр. / Приходько Л. Ф. // Бібл. вісн. – 2004. – № 4. – С. 23–30.

Приходько Л. Олександр Грушевський як керівник першого державного органу управління архівною справою України і особистість / Людмила Приходько // Студії з архівної справи та документознавства. – 2007. – Т. 15. – С. 207–214.

Сорочан Н. А. Головне управління мистецтв і національної культури в Українській народній республіці доби Директорії / Н. А. Сорочан // Збірник наукових праць [Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди]. Серія «Історія та географія». – 2010. – Вип. 38. – С. 25–30.

Зворський Сергій Леонідович
Статтю створено : 25.03.2021
Останній раз редаговано : 25.03.2021