За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Історія бібліотечної справи України |
Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМІС) – перший за часом діяльності підрозділ у структурі державного органу в радянській Україні, на який покладалися завдання управління архівною і бібліотечною справою в республіці. Створена у лютому 1919 р. у Харкові за прикладом Архівно-бібліотечного відділу Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української Держави / Директорії УНР.
ВУКОПМІС початково діяв при відділі мистецтв Наркомосу УСРР, від другої половини лютого 1919 р., із затвердженням Положення про ВУКОПМІС – самостійний відділ у структурі Наркомосу УСРР. У Положенні про ВУКОПМіС зазначалося, що він «ставить своєю метою реєстрацію, охорону, збирання, вивчення й популяризацію усіх тих творів майстерності, які найбільш показові для свого часу і можуть слугувати свого роду документами з історії побуту і творчості, як то археологічні, архітектурні і монументальні пам’ятки, музейні збірки, архіви і бібліотеки, твори фольклору». У квітні–липні 1919 р. ВУКОПМІС працював у Києві (у зв’язку з переїздом сюди радянського уряду України) і припиняв свою роботу у зв’язку із захопленням міста Добровольчою армією генерала А. Денікіна. Відновив діяльність через рік, улітку 1920 р. у Харкові.
У різний час в роботі ВУКОПМІСу, його 5-ти секцій брали участь багато відомих вчених і фахівців – Д. Багалій, М. Біляшівський, В. Бузескул, С. Гіляров, Ф. Ернст, Г. Лукомський, М. Макаренко, В. Модзалевський, Н. Полонська-Василенко, М. Сумцов, Ф. Шміт та ін.
На архівно-бібліотечну секцію покладалися завдання організації і централізації архівної і бібліотечної справи, облік і раціональний розподіл документів між архівами і книжкових фондів між бібліотеками; збирання відомостей про документи українського походження в закордонних архівах; контроль за відбором документів на постійне зберігання; популяризація архівної та бібліотечної справи; підготовка відповідних кадрів.
Секція у перші тижні своєї діяльності поділялася на чотири підвідділи: архівознавства (теорії архівної справи); контрольно-експертний (відбір документів для зберігання / утилізації); адміністративно-технічний; архівного фонду. Перший голова секції і одночасно завідувач її підвідділу архівознавства – В. Барвінський (1885 – близько 1940) – український історик, архівіст, випускник Харківського університету, учень Д. Багалія. З переведенням секції до Києва у квітні 1919 р. її очолив історик, архівіст, громадський діяч В. Модзалевський (1882–1920), який до цього вже мав досвід керування Архівно-бібліотечним відділом Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти і мистецтв Української Держави протягом травня 1918 р. – січня 1919 р., а перед тим посідав посаду губернського комісара з охорони пам’яток старовини та мистецтва на Чернігівщині, у квітні 1918 р. – голови Бібліотечно-архівного відділу Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Народного міністерства освіти УНР.
Декрет «Про передачу історичних та художніх цінностей у відання Народного комісаріату освіти» від 3 квітня 1919 р. встановив державну власність на архівні документи і дозволив розширити коло завдань, що покладалися на архівно-бібліотечну секцію ВУКОПМІСу. Ці завдання, після структурної реорганізації секції, розподілялися між її підсекціями (колишніми підвідділами): описовою, на яку покладалася робота з описування і каталогізації архівних документів і бібліотечних книжок, бібліографування, організації бібліотек, опрацювання архівних документів (завідувач – історик-архівіст, літературознавець, бібліограф В. Міяковський (1888–1972), який раніше працював з В. Модзалевським в Бібліотечно-архівному відділі Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх УНР); інструкційною (займалась складанням інструкцій і правил з архівної та бібліотечної справи, координацією діяльності ВУКОПМІСу зі своїми губернськими, повітовими та міськими осередками; завідувач – М. Аргамаков); популяризаторською на чолі з В. Модзалевським (займалася промоцією архівної та бібліотечної справи, у т. ч. у друкованих виданнях, влаштуванням лекцій, курсів, виставок) та реєстраційно-охоронною й контрольною (функції – огляд, охорона, ремонт, будівництво споруд для архівів і бібліотек; завідувач – О. Соловйов).
У діяльності секції пріоритетним напрямом була архівна справа. За короткий час було досягнуто певних позитивних результатів в організації роботи архівних установ – їх структурування, налагодження обліку й опрацювання безгосподарних архівних збірок документів, розроблено проєкт здійснення архівної реформи. Питання бібліотечного будівництва в Україні відступали на другий план, зокрема й тому, що у складі сектору бракувало досвідчених бібліотечних фахівців. Здебільшого бібліотечний напрям роботи сектору зводився до виявлення, обліку, забезпечення схоронності книжкових зібрань, відшуканих у монастирях, церквах, покинутих садибах, помешканнях приватних осіб, різних установ та товариств, що припинили своє існування, з подальшим передаванням книжок до діючих книгозбірень чи музеїв, поповненням їх фондів.
Чимало далекоглядних намірів сектору, спрямованих на централізацію бібліотечної і архівної справи, посилення ролі держави в їх розвитку з багатьох причин залишилися нереалізованими. Зокрема, повноцінній роботі сектору, як і ВУКОПМІС в цілому, заважали не тільки переміщення з Харкова до Києва і у зворотному напрямі, плинність кадрів, нестабільна ситуація в Україні, а й недостатність виділення коштів з державного бюджету.
У квітні 1921 р. Наркомос УСРР, керуючись постановою Ради Народних комісарів УСРР від 20 квітня 1920 р. «Про націоналізацію і централізацію архівної справи в Україні», ухвалив рішення про виділення зі складу ВУКОПМІСу Головного архівного управління (нині – Державна архівна служба України) на чолі з М. Скрипником (1872–1933), створеного на базі архівно-бібліотечної секції. Решту підрозділів ВУКОПМІСу було реорганізовано у Головне управління у справах музеїв та охорони пам’яток мистецтва, старовини й природи (Головмузей) при Наркомосі УСРР. Унаслідок цих змін відбулося організаційне розмежування архівної і бібліотечної справи. Публічні бібліотеки перейшли у відання Головного політико-просвітницького комітету УСРР при Наркомосі УСРР (Головполітосвіти), що виник наприкінці грудня 1920 р., але офіційно почав діяти з наступного року.
Кот С. И. Первый на Украине (К обозрению Всеукраинского комитета охраны памятников искусства и старины) / Кот С. И. // Историческое краеведение в СССР: Вопросы теории и практики. – Киев, 1991.
Ківшар Т. І. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.) / Таїсія Ківшар ; Центр пам’яткознавства НАН України та Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, Київ. держ. ін-т культури ; [відп. ред. В. М. Даниленко]. – Київ : Логос, 1996. – 329 с.
Новохатько Л. М. Деякі питання бібліотечного будівництва в Україні 1917–1920 рр. / Новохатько Л. М. // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921 рр.) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 88–92.
Матяш І. Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини / Ірина Матяш // Українська архівна енциклопедія / Держ. комітет архівів України, Укр. наук.-досл. ін-т архів. справи та документознавства. – Київ, 2008. – С. 152–153.
Ткаченко В. В. Наукова діяльність комітетів охорони пам’яток мистецтва і старовини в Україні у перші пожовтневі роки / Ткаченко В. В. // Матеріали 4-ї Міжнар. наук.-практ. конф. [«Образование и наука на 21 от век 2008»]. – София: «Град-Бг», 2008. – Т. 7: Закон. История. – С. 57–61.